Xreferat.com » Рефераты по биологии » Ряд вугреподібні (Anguilliformes)

Ряд вугреподібні (Anguilliformes)

Курсова робота

Ряд вугреподібні (Anguilliformes)

Реферат


В роботі використовувалось шість джерел інформації, включаючи інформацію мережі Internet. Робота складається з 4 розділів та 15 підрозділів в яких описані 14 видів вугреподібних риб, таких як:

Гетероконгер

Вугор морський

Муренові

Вугор ниткохвостий

Дзьоборотка

Вугор бенгальський

Вугор мозамбіцький

Боро

Вугор японський

Гострохвості вугри

Вугри хлевасти і ліурани

Міріхт

Офіхт

Сфагебранх

Розділи мають відповідні ілюстрації типових представників вугреподібних риб.

Зміст

Реферат

ЗмістВступ

Вступ

1. Біологічні особливості ряду вугреподібні

2. Родина конгерові

2.1 Гетероконгер

2.2 Вугор морський

2.3 Муренові

2.4 Дзьоборотка

2.5 Вугор ниткохвостий

3. Родина вугрові

3.1 Вугор

3.2 Вугор бенгальський

3.3 Вугор мозамбіцький

3.4 Вугор японський

3.5 Гострохвості вугри

3.6 Вугри хлевасти і ліурани

3.7 Боро

3.8 Міріхт

3.9 Офіхт

3.10 Сфагебранх

4. Родина вугри щукорилі

Висновок

Список використаної літератури

Вступ


Вугреподібні - загадка яку люди намагались розгадати вже більше 2 тисячі років. Майже всі вугреподібні, 22 родини з приблизно 350 видами, - морські риби, що живуть переважно в теплих морях, але представлені й на більших глибинах. Тільки одна родина представлена в прісних водах - родина Вугрові або Прісноводні вугри (Anguillidae).

Вугор - парадоксальна риба: все робить навпаки. В річках вугри проводять юність, а ставши дорослими, уходять в море.

Деякі види вугрів, наприклад європейський вугор, є унікальними об'єктами прісноводного рибництва. Чудове м'ясо (вміст білка - 11-17%, жиру - 28-32%), невибагливість до умов життя, евригалінність - усі ці якості вугра роблять його одним з найпривабливіших об'єктів аквакультури. Вугор тривалий час може жити без води у зволоженій траві та серед водної рослинності.

Вивчення біології вугреподібних надасть можливість зберегти їх популяції і налагодити промисел цінних представників цього ряду.

1. Біологічні особливості ряду вугреподібні


Ряд вугреподібні (Anguilliformes) включає риб з дуже характерною вугреподібною формою тіла. їхнє тіло не звужується до хвоста, нерідко воно також не сплющене з боків (кругле в поперечному перерізі). Повзають і плавають вугри згинаючи тіло, як змії. По тілу вугра, що пливе, як би пробігає хвиля з постійною амплітудою. Спосіб плавання вугра не дозволяє досягти великих швидкостей, але зате він більше економічний. Сучасні види вугреподібних позбавлені черевних плавців (звідси друга назва ряду "Apodes" - безногі). М'які, без твердих променів і колючок, спинний й анальний плавці йдуть облямівкою вздовж тіла, часто зливаючись із хвостовим. Плавальний міхур з'єднаний з кишечником або скорочений. Звичайно зникає луска, шкіра слизувата. У багатьох вугреподібних зливаються разом і нерідко редукуються деякі кістки черепа. Розвиток з метаморфозом: прозора високотіла листоподібна личинка - лептоцефал - зовсім не схожа на дорослого вугра. У багатьох вугреподібних у крові містяться отруйні речовини - іхтіотоксини (наявні також у крові інших риб - коропа, лина, тунця). При безпосередньому потраплянні тіло теплокровних вони викликають руйнування еритроцитів. Якщо сироватку крові вугра ввести у вену теплокровної тварини, вона загине при симптомах, що нагадують укус гадюки. Іхтіотоксини небезпечні лише при потраплянні в кровоносну систему, тому що в шлунку вони руйнуються. Варто уникати потрапляння крові вугра на свіжі рани, тому що це може викликати запалення. Також іхтіотоксини не витримують нагрівання понад 58°С. Майже всі вугреподібні, 22 родини з приблизно 350 видами, - морські риби, що живуть переважно в теплих морях, але представлені й на більших глибинах. Тільки одна родина представлена в прісних водах - родина Вугрові або Прісноводні вугри (Anguillidae).

Тіло ниткохвостих вугрів незвичайно довге і тонке, витягується й голова, а щелепи набувають вигляд довгого прямого дзьоба птаха. У ряді родин редукуються кістки зябрових кришок.


2. Родина конгерові


Родина конгерові (Congridae) або вугри морські населяють Атлантичний, Індійський і Тихий океани. Найбільш відомий самий холодолюбивий вид - морський вугор. В тропічних морях живе багато видів родини конгерових (Congridae), але всі вони вивчені недостатньо. Труднощі їхнього вивчення пояснюються тим, що більшість із них веде дуже потайливий спосіб життя, в ущелинах скель і норках, які вугри виривають у піщаному дні. Особливо це відноситься до близької родини гетероконгерових (Heterocongeridae), особини якого можуть не залишати своїх норок протягом всього життя. Потривожений чим-небудь вугор моментально ховається в норку, тому піймати його можливо, лише оглушивши вибухом або отруївши якою-небудь отрутою. Звичайно для цієї мети використовується сильно діюча отрута-ротенон (природно, подібні способи лову припустимі й застосовуються тільки для збору наукових матеріалів). Подібний спосіб життя ведуть морські вугри роду Ксарифанія (Xarifania), "селища" яким знайдені водолазами на кораловому піску біля узбережжя Мальдівських і Нікобарських островів. Вони віддають перевагу глибинам від 8 до 48 м у місцях із сильними приливно-відливними течіями. Норки не запливають піском, тому що стінки їх склеюються слизом, яка вдосталь виділяється вуграми. Висунувшись із норки на дві третини, вугри тримаються головою проти течії у й хапають планктонних тварин, що пропливають повз них, а відчувши небезпеку, стрімко йдуть у норку. Личинки гетероконгерів невідомі.


2.1 Гетероконгер


Гетероконгер (Heteroconger longissimus) досить великий вугор (до 59 см), живе біля підніжжя скелястих берегів острова Мадейра на піщаному ґрунті. Звичайно він вириває в піску вертикальну норку; у спокійному стані в норці схована тільки задня третина тулуба, але при найменшій тривозі ховається в норку весь.

Спроби дослідників-водолазів добути вугрів з норок не увінчалися успіхом, тому що потривожені риби закопувалися усе глибше й глибше, вгвинчуючись у пісок хвостом. Піймати їх удалося, лише оглушивши динамітною міною вповільненої дії. У шлунках їх знайшли останки молюсків, десятиногих ракоподібних і планктони. Звичайно ці вугри будують норки одне біля одного - до двох норок на квадратному метрі.


2.2 Вугор морський


Вугор морський (Conger conger) або конгер, що з Північної Атлантики заходить до Середземного, Чорного й Балтійського моря. Сама крайня північна точка його розселення - води біля узбережжя Норвегії. Морський вугор крупніше річкового, він досягає 65 кг ваги й понад 3 м довжини. Його лептоцефали дуже схожі на личинок річкового вугра, але досягають 16 см довжини; вони були описані як Leptocephalus morrisi. Очевидно, як і річковий вугор, він нереститься один раз у житті й, виметавши від 3 до 8 млн. ікринок, гине. Місця й строки його нересту точно не встановлені. Від річкового вугра він відрізняється більше довгим спинним плавцем і повною відсутністю луски. Забарвлення морського вугра бура, перехідне на череві в бруднувато-білий колір.

Спинний й анальний плавці світлі, облямовані темною смугою. На боках чітко виступає світла бічна лінія. Морський вугор - ненажерливий хижак, що харчується головним чином дрібної й середньої величини рибою.

Його потужні зуби легко дроблять раковини молюсків.

Неодноразово спостерігали, морський вугор виривав з сіток рибу, що заплуталася в них. Улюблені місця його перебування - скелясті береги, де він звичайно підстерігає здобич, затаївшись де-небудь у підводному гроті або ущелині скелі. На піщаному дні він вириває собі норку, подібно тому, як це робить іноді річковий вугор.


2.3 Муренові


Ряд вугреподібні (Anguilliformes)


Представники родини муренових (Muraenidae) відомі з античних часів. У цих великих хижих риб зникають грудні плавці, від чого їхня форма стає ще більш змієподібною. Подібність збільшується потворною головою з маленькими очима й величезною пащею. Щелепи мурени усаджені в багатьох видів гострими зубами, що вважалися раніше отрутними. Новітні дані не виявили, однак, ніяких отрутних залоз. Іноді зуби бувають настільки великі. Шкіра мурен гола, без луски.


Ряд вугреподібні (Anguilliformes)


В тропічних морях живе безліч видів мурен - тільки для Червоного моря й західної частини Індійського океану відомі 18 родів й 119 видів. Всі мурени підстерігають свою здобич - риб, крабів і каракатиць - у підводних гротах й ущелинах каменів і можуть жорстоким укусом покарати їхній спокій, що порушивши, нирця. Лептоцефали родини муренових відрізняються від інших тупим коротким пилом, закругленим хвостовим плавцем і відсутністю грудних. Вони мають слабку пігментацію тіла, на боках пігментних плям немає. Лептоцефали муренових досягають за 8-10 місяців пелагічного життя 60-70 мм у довжину. Зрозуміло, видова приналежність встановлена поки лише для деяких видів: адже на теперішній час невідомі всі види дорослих мурен.

Мурени досягають 3 м у довжину. У деяких видів, у тому числі в середземноморської мурени гарне забарвлення з бурих і мармурових плям і смуг на зелено-жовтому фоні.

Родина ниткохвості (Nemichthyoidae) - своєрідна родина представники якої є найтоншими у світі рибами.


2.4 Дзьоборотка


Дзьоборотка (Avocettina infans) схожа на ниткохвостого вугра, але хвостова частина в неї не витягається в настільки довгу нитку, а тіло стрічкоподібно стисле з боків. Дзьоборотки досягають довжини близько 1 м; дорослі забарвлені в темно-коричневий колір. Звичайно вони зустрічаються на глибині до 1000 м, але іноді їх помічали швидко пливучими біля самої поверхні. Був випадок, коли дзьоборотка заплуталася в лососевих сітках, поставлених у верхньому шарі води (район північного фронту Куро-Сіво в північно-західній частині Тихого океану). Поширені повсюдно.


2.5 Вугор ниткохвостий


Вугор ниткохвостий (Nemichthys scolopaceus) живе в Середземному морі й Атлантичному океані. Це, очевидно, сама тонка риба у світі: найбільша висота тіла цього вугра понад два сантиметри, а довжина тіла досягає більше 150 см. Звичайно цей вид тримається на глибинах до 500 м і харчується глибоководними планктонами.

У Середземне море його неодноразово ловили біля поверхні, але тільки в зимовий час, коли температура поверхневих шарів знижується до 13-15°С і нижче й навіть тримали якийсь час в акваріумі.

3. Родина вугрові


Родина вугрові (Anguillidae) або прісноводні вугри - одна із самих чудових родин кісткових риб. Унікальність полягає в тому, як розмножуються вугри. Вугри Північної півкулі мають унікальну особливість розмноження пов'язану із Саргасовим морем. Подібно вуграм північної півкулі кілька видів вугрів того ж роду Anguilla входять на відгодівлю в прісні води Індії, Східної Африки, Австралії, Новій Зеландії, Індонезії, Нової Гвінеї й островів Тихого океану. Число їх точно не встановлене - різними авторами приймається від 10 до 25 видів. Очевидно, найбільш багатий вуграми Тихий океан. В річки невеликого острова Таїті входять 3 види прісноводних вугрів. Справжні гіганти, до 1,5-2 м, живуть у ріках Нової Зеландії. Цікаво, що вугри Індо-Малайського архіпелагу нерестяться недалеко від берегів. На захід від Суматри в ту саму сітку можна піймати лептоцефалів, що тільки вийшли з ікри личинок, і скляних вугрів на всіх стадіях метаморфоза, так що простежити перетворення не становить ніякої роботи.

Як уже вказувалося, прісноводні вугри в ряді вугреподібних - виключення. Всі інші родини - мешканці тропічних морів і великих глибин Атлантичного, Індійського та Тихого океанів. Всі вони розмножуються над великими глибинами й мають личинок-лептоцефалів, у загальному подібних з личинками Anguilhdae. Багато личинок були описані ще в минулому столітті як самостійні види, в багатьох личинка невідома й розмноження дотепер залишається загадковим. Наприклад, у прибережних водах Індії піймано 47 різних лептоцефалів чотирьох родин вугрів. З них тільки 14 удалося зв'язати з яким-небудь видом вугра. Помічено, що вугри, що нерестяться над найбільшими глибинами, мають лептоцефалів з довгим травним трактом, а тяжіють до берега - з коротким. Є й такі види, у яких невідома доросла форма. Самий разючий приклад, це гігантські глибоководні лептоцефали, що вкрай рідко попадають у руки вчених. Сама велика личинка вугра, піймана під час експедиції на "Дана", була довжиною в 184 см - це їріст дуже високої людини. Мабуть, тільки одна людина на Землі бачила цих колосальних личинок живими. Американський дослідник Вільям Біб, що пірнав у батисфері біля Бермудських островів на глибину до 923 м, зауважував, що подібні лептоцефали плавають парами. Не виключено, що вони здатні розмножуватися, не перетерплюючи метаморфоза. Подібні випадки передчасного статевого розвитку (так названа неотенія) у риб відомі. Очевидно, родина саланксових (Salangidae), один із представників якої - локшина-риба - живе в наших далекосхідних морях, - неотенічні личинки ри6у близьких до корюшкових. У такому випадку вченим прийдеться відновити справедливість" і воскресити для цих лептоцефалів закриту родину Leptocephalidae, - адже з жодною з інших родин цих личинок-переростків зв'язати ніяк не можна. Але є й інше припущення: якщо гігантські лептоцефали все-таки перетворюються у вугрів й якщо відношення між довжиною дорослої риби й личинки таке ж, як й у звичайних, то довжина дорослого вугра може досягати 30 м. Це довжина середнього рибальського тральщика з командою з 25 чоловік. Чи не є це легендарний морський змій, якого іноді спостерігають то в одному, то в іншому океані? Адже й річкового вугра люди, що вперше його побачили, приймають за змію. Будемо сподіватися, що загадка лептоцефалів буде вирішена в найближчому майбутньому. Адже вже існують батискафи, що дозволяють досягати максимальних глибин (правда, видимість із них обмежена), і дослідницькі підводні човни. Очевидно, цю таємницю розгадає морський біолог, озброєний новітніми засобами занурення в океан й, мабуть, чималим терпінням.


3.1 Вугор


Вугор (Anguilla anguilla) найважливіший в економічних відносинах представник загону, самий цікавий, найбільше широко відомий і самий загадковий. Вивчення його способу життя тягнеться більше 2300 років і ще далеко не завершено. У дорослому стані він живе в ріках Європи від Печори, до рік Чорноморського басейну.

Звичайний він і по берегах Середземного моря (ріки Марокко й Алжиру, Італії й Франції), на Канарських, Азорських і Фарерських островах, Мадейрі, в Англії, Ірландії й Ісландії. Дуже близький підвид, що відрізняється меншим числом хребців, живе в ріках атлантичного узбережжя Америки від Гвіани й Панами на півдні, до Гренландії на півночі. Третій підвид - японський вугор, більше багатохребцевий, з темною облямівкою на плавцях, живе в ріках Японії й тихоокеанського узбережжя Азії від Ляохе до Кантона. Вугор іноді досягає 2 м довжини, частіше 50 - 150 см (вага до 4-6 кг). Луска в нього дрібна, малопомітна, звичайно без сріблистого відблиску, спина темно-зелена або бура, боки жовті, черево жовтувате або біле. Забарвлення вугра мінливе й залежить від віку риби й характеру водойми. Шкіра слизька: живого вугра дуже важко вдержати в руках. Є дві форми вугрів - гостроголові і широкоголові. Гостроголовий вугор цінніше, ніж широкоголовий. Жирність гостроголового доходить до 27,5%, у той час як у широкоголового - лише до 12-19%. У цей час схиляються до думки, що обидві форми лише крайні варіанти. Потрапляючи в місця, що буяють дрібними кормовими організмами, вугор виростає вузькоголовим, з гострою мордою й маленькою пащею. Якщо ж йому доводиться хижачити, у нього формується широка голова з тупою мордою й великою пащею, що дозволяє йому захоплювати великих тварин - риб і раків до 15 см довжини. Звичайно статевонезрілі вугри живуть у ріках, але часто заходять в озера й ставки. У прісній воді у вугра різко виражений негативний реотаксис: він завжди прагне йти проти течії, піднімаючись у самі верхів'я рік. При своєму розселенні вугри нерідко користуються самими маленькими струмочками, забиваються навіть у водопровідні труби.

Спостерігали випадки, коли вугри переповзали з однієї водойми в іншу по вологій траві. У вологому повітрі без води вугор при t 24°C виживає до 36 годин, тому що його слизувата шкіра може споживати кисню більше 17 см3 у годину на кілограм ваги. Все-таки розповіді про те, що вугри виповзають по ночах на поля поїдати горох й, випущені на землю, вибирають найкоротшу відстань до найближчої води, не відповідають дійсності. Вибравши підходяще місце проживання, вугор живе там довго. Був проведений дослід: вугрів, виловлених в Ельбі, позначили кольоровими нитками й випустили вище й нижче за течією. Значна частина їх повернулася на колишнє місце. Вугор веде строго нічний спосіб життя. Весь світлий час доби він проводить біля притулок, найчастіше заривається в мулистий ґрунт, проникаючи в нього до 80 см, а за деякими даними, і до 1,5 м. Вночі, особливо хмарні й безмісячні, вугри виходять на полювання. Дрібні особини харчуються личинками водних комах, молюсками, хробаками й ракоподібними. У харчуванні великих особин більшу роль грає риба, головним чином дрібна і непромислова (окунь, йорж, плотва). Незважаючи на виняткову ненажерливість, вугор росте відносно повільно, але в дуже гарних умовах спостерігалися прирости до 500 см у рік. Сезон відгодівлі триває всю теплу пору року, із квітня до листопада. Взимку вугри не харчуються. Холодну пору року вони проводять у стані сплячки, зариваючись глибоко в мул. Самці, як правило, набагато менше самок... втім, отут-те ми й підходимо до самого цікавого. Ще Аристотель і Плиній знали, що в річкового вугра ніколи не можна виявити зрілої ікри й молок. Природно, виникло запитання: як же вугри розмножуються? Наставник Олександра Македонського, один з найбільших філософів стародавності Аристотель, відмовившись знайти більш підходяще рішення, припустив, що вугри самозароджуються в мулі боліт або походять від дощових хробаків. Культ Аристотеля був настільки міцний, що це фантастичне припущення протрималося до XVI ст. (2000 років). Час ішов, і вчені починали схилятися до думки, що вугри, як й інші організми, роблять нащадків "по образі й подобі своїй". Висловлювалося, що вугрі живородні. Але дрібні червоподібні істоти, яких знаходили в порожнині тіла вугрів, виявилися круглими хробаками-нематодами. Думали також, що вугрів народжує дрібна морська рибка бельдюга. Це дійсно живородна рибка, але народжує вона, звичайно, своїх, а не вугрових мальків. Німці, втім, дотепер кличуть бельдюгу "вугрова мати" (die Aalmutter). Так гіпотеза перетворилася в повір'я. Зате довідалися про інше: молоді вугри входять у ріки з моря. Щороку до гирл рік підходять величезні зграї маленьких (6-8 см), прозорих, як стекло, рибок, яких і кличуть "скляними вуграми". Вони піднімаються нагору за течією, ростуть, гублять прозорість і здобувають забарвлення річкових вугрів. Проживши в ріці від 5 до 25 років, вугри починають зворотну міграцію в море. При цьому забарвлення їх міняється: спина чорніє, боки й черево, навпаки, світлішають, стають сріблистими. Рило витягується, губи стають тонкими, очі дуже великими - весь цей метаморфоз триває від трьох місяців до року й більше. У цей час вже можна розрізнити серед них самців і самок, щоправда, з деяким утрудненням. Яєчники у вугра відкрив італійський учений М о н д и н і в 1 777 p., а сім'яники були відкриті тільки майже через 100 років австрійським ученим Сирським. Вугри скачуються в море по ночах, віддаючи перевагу самим темним, безмісячним ночам. Так було встановлено, що розмножуються вони в морі. Але не було відомо, де розташовані місця їхнього нересту і як виглядає личинка. Рішення прийшло зовсім зненацька. Італійський дослідник К а ц ц і в 1856 р. піймав у Мессінській затоці своєрідну рибку, скловидно-прозору, зі стислим з боків у тонкий листик тілом, і назвав її лептоцефалом (Leptocephalus brevirostris). Будова цієї рибки бути настільки оригінальною, що її виділили в особливий ряд. Згодом описали ще кілька видів лептоцефалів із Середземного моря й Атлантичного океану. Ряд вчених вже тоді висловили припущення, що лептоцефали не дорослі риби, а личинки якихось морських вугреподібних. Але лише в 1897 р. два італійських вчених - Грассі й Каландруччіо - опублікували роботу, що вразила зоологів всього світу. Вони піймали лептоцефалів у Мессінській затоці й помістили їх в акваріум. Через якийсь час із цими рибками відбулися дивні зміни: їхнє листоподібне тіло стало стисну тим й перетворилося в вугреподібне. Лептоцефали перетворилися в уже давно відомих скляних або прозорих, вугрів. Здавалося, питання був вирішене. Грассі й Каландруччіо припустили, що вугри розмножуються тут же, у Мессінській затоці, на великій глибині. На жаль, до рішення проблеми було ще далеко. Виявилося, що лептоцефали, що попадають у сітки в Середземному морі й східній частині Атлантики, мають середню довжину 75 мм і вже починають перетворюватися в прозорих вугрів. Під час метаморфоза вугор не харчується й коротшає до 65 мм. Через 15 років після відкриття Грассі й Каландруччіо норвезьке судно "Михаель Cape" виявило в центральній частині Атлантики більш дрібних, до 41-60 мм, личинок вугра. В 1911 р. видатний дослідник біології вугра Іоганн Шмідт ще далі до заходу піймав личинку в 34 мм довжиною. Тому що ці лови були зроблені навесні, ясно, що навіть таким дрібним лептоцефалам ніяк не менше року. В 1913 р.1. III м і д т на шхуні "Маргарита" виявив на захід 50° з. д. багато лептоцефалів, причому деякі з них досягали лише 17-20 мм. Здавалося, що місце нересту вугра буде знайдено в найближчому майбутньому. Але рейс Шмідта скінчився аварією: "Маргарита" зазнала катастрофи на рифах. На щастя, ніхто не постраждав: вдалося врятувати й екіпаж, і банки з дорогоцінними лептоцефалами. На наступний рік почалася перша світова війна, і дослідження довелося відкласти до кращих часів. Лише в 1920 р.І. Шмідт на моторній шхуні "Дана" зібрав величезний матеріал (більше 6000 лептоцефалів різних видів вугрів!), серед якого найшлися личинки довжиною менш 10 мм, що безсумнівно недавно вийшли з ікринок. Всі вони були піймані в районі від 48 до 65° з. д. й 22 й 30° пн. ш. Місцем нересту вугра з рік Європи виявилося Саргасове море.

Це саме чудове море на світі - море без берегів, оточене кільцем течій. Вітри, що дують над ним, слабкі й нестійкі, тому галантні іспанські мореплавці за старих часів називали його "Дамським морем". Вода Саргасового моря яскраво-синя, прозорість її досягає 60 м. На поверхні плавають величезні скупчення бурих водоростей - саргасів. Саргасове море - халістатична зона: прогріті поверхневі води тут опускаються вниз, і навіть на глибині в 400 м температура води 16-17°С (на екваторі вдвічі нижче).


Ряд вугреподібні (Anguilliformes)


Це й саме солоне місце в Атлантиці: вода Саргасового моря містить до 37 г солей на літр. Сюди й приходять європейські й американські вугри для того, щоб вимітати в глибині цього моря ікру й після нересту загинути. Лептоцефали піднімаються до поверхні й починають міграцію до берегів Європи й Америки. Вони пасивно розносяться течіями: потужний потік Гольфстріму доставляє до берегів Європи багато мільйонів лептоцефалів. Зрозуміло, більшість личинок гине на шляху від численних ворогів. Шмідт думав, що подорож лептоцефалів від Саргасового моря до берегів Європи триває 2,5-3 роки. Те, що личинки вугра розносяться течією пасивно, доводиться відсутністю в європейського вугра географічних форм. Всі вугри Європи відносяться до однієї популяції. Потомство вугра, що скотилося на нерест із Норвегії, може виявитися згодом в одній з рік Алжиру. Американський вугор нереститься також у Саргасове море, але центр нерестової площі розташований західніше місця нересту європейського вугра. Лептоцефали обох вугрів подібні, і відрізнити їх можна тільки по числу м'язових сегментів - міомерів, яких в американських лептоцефалів у середньому менше. У стадії личинки американські вугри проводять біля року. Очевидно, вони більше стійки до низької температури, тому що відзначалися випадки їхнього вилову в гирлових просторах рік Нової Англії при температурі 2-7 і навіть - 0,8°С (у затоці Наррагансет). Здавалося, після блискучих відкриттів І. Шмідта всі загадки вугрів були розгадані. Але перед ученими постав відразу цілий ряд нових загадок. Справді, як пояснити величезний розрив між нерестовим І нагульним ареалом вугра? Чому вугор з рік Норвегії, Прибалтики й Чорноморського басейну проробляє шлях в тисячі кілометрів по океані, піддаючись безлічі небезпек? Природно, було запропоновано кілька гіпотез. Однією з перших згадали гіпотезу А. Вегенера про переміщення материків. За цією гіпотезою Атлантичний океан набагато молодший Тихого. Ще на початку третинного періоду між Європою й Африкою, з одного боку, і Гренландією й Америкою - з іншої, була вузька протокоподібна водойма - у цьому внутрішньому морі й жили вугри. Надалі весь американський материк разом із Гренландією заковзав по більш щільному шарі земної кори на захід, Атлантика розширювалася, і місця нересту відсувалися все далі й далі від Європи. Пояснення підкуповує своєю простотою, однак навряд чи воно вірне, хоча ряд вчених дотепер приймає його. Якщо навіть гіпотеза Вегенера справедлива, то навряд чи звички риб більш стійкі, ніж обриси материків й океанів. Розумніше припустити зворотне. Очевидно, найбільш правдоподібна гіпотеза висунута радянським іхтіологом П.Ю. Шмідтом, що довгий час вивчав міграції риб. На думку П.Ю. Шмідта, надзвичайна довжина нерестової міграції європейського вугра викликана зміною гідрологічних умов у післяльодовиковий період. Ми вже згадували, що вугор нереститься там, де на глибині 400 м температура води перевищує 16-17°С. Досить імовірно, що в льодовиковий період вся північна частина Атлантичного океану була заповнена масами холодної води, і струменя Гольфстріму не розходилися, як тепер, в північно-східному напрямку. Гольфстрім був віджатий до півдня, і води його рухалися в широтному напрямку - від берегів теперішньої Флориди до Португалії, а досягши берегів Європи, повертали на південь. Десь

Похожие рефераты: