Розміщення продуктивних сил

Туреччина, Китай, Росія, США, країни Близького Сходу. До європейсь­ких країн (Великобританії, Італії та ін.) металу експортується дуже мало. тому то Європейський Союз виділяє малі квоти.

Чорна металургія України має сприятливі умови розвитку; якісну си­ровинну базу, високий науково-технічний потенціал, які дають можли­вість забезпечувати потреби народного господарства. За умови викорис­тання досягнень науково-технічного прогресу наша країна може стати ве­ликим експортером різноманітної металопродукції.

Верховна Рада України в 1995 р. схвалила «Концепцію розвитку гір­ничо-металургійного комплексу України до 2010 року», в якій визначе­но напрями розвитку чорної металургії з урахуванням тенденцій змін внутрішнього та зовнішнього ринків. Концепція передбачає виведення з експлуатації морально і фізично застарілих металургійних агрегатів, не­рентабельних виробництв, завершення будівництва та реконструкцію ме­талургійних об'єктів, консервацію близько 30% надлишку металургійних потужностей (враховуючи можливе піднесення металоспоживаючих галу­зей країни). Особлива увага звертається на виробництво високоліквідних та конкурентоспроможних видів продукції, вдосконалення енерго-. мета-лозберігаючих та екологічно чистих технологій, скорочення енерговитрат на виробництво сталі, чавуну та прокату, поновлення виробничих фондів.

Важливою проблемою є використання матеріальної бази чорної ме­талургії у зв'язку з виведенням об'єктів із ладу діючих. Ось як пропону­ють учені використати доменний фонд: з 18 печей, що їх намічено вивес­ти з ладу діючих, більшість може працювати як газогенератори. У цих пе­чах може вироблятися три десятки мільярдів кубометрів газу за рік. При цьому вони можуть переробляти низькоякісні сорти вугілля.

Необхідною умовою модернізації металургійних виробництв є вирі­шення проблеми інвестицій. Основою для них, як зазначається в Кон­цепції. має стати акумуляція коштів самих підприємств. Доцільно цент­ралізувати кошти підприємств в єдиний фонд для здійснення технічно­го переозброєння галузі.

Іноземний капітал цікавиться нашою металургією, але поки що іно­земних інвестицій дуже мало. З їх участю введено в дію нові потужні ста­ни на двох металургійних та трьох підприємствах металовиробів. Деякі об'єкти реконструюються за контрактами безпосередньо з іноземними інвесторами.

У перетворення України в одного з найпотужніших у Європі вироб­ників високоякісної і дешевої металопродукції великий внесок може зро­бити металургійна наука. Важливі центри цієї науки знаходяться в Ук­раїні.

Сотні непересічних технічних і технологічних рішень, напрацьованих в Україні двадцять, тридцять і більше років тому, давно запроваджені на заводах Європи, Америки. Азії, а в нас або забуті, або чекають свого ча­су. або втілені абияк. Наприклад, прогресивний метод безперервного ро­зливання сталі, який давно застосовується в провідних країнах Америки, Європи та Азії, було напрацьовано і вперше випробувано в лабораторіях та на заводах Придніпров'я. За цим методом у світі вже виробляють по­над 90% металу, а в колишньому Союзі — незначну його частину.

Дніпропетровські вчені ше у 70-х роках висунули ідею і освоїли но­

ву технологію виплавлення корозієстійких сталей методом газокиснево­го рафінування в агрегатах конверторного типу. Цей метод не має ана­логів у світі і є альтернативним методу виплавлення нержавіючих сталей, який поширений нині у світовій чорній металургії. Дніпропетровська тех­нологія продуктивніша і менш витратна. Вона дає змогу використовува­ти дешеві вихідні матеріали, чавун і навіть залізорудну сировину. На ос­нові цієї технології акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» освоїло випуск понад тридцяти марок корозієстійких сталей. У 1996 р. виплавлено майже 400 тис. тонн нержавіючого металу на рівні найкращих світових зразків. Він має попит у зарубіжних спожи­вачів. На жаль, власне машинобудування не використовує високоякісну дефіцитну сталь. Україна має можливість стати потужним виробником нержавіючих сталей для світового ринку. Це може бути одним із шляхів відродження вітчизняної чорної металургії.

Чорна металургія як дуже складний виробничо-територіальний ком­плекс не може успішно розвиватися без раціональної її суспільної орга­нізації та науково обгрунтованого системного управління. Відособленість підприємств і ліквідація загальнодержавного спеціального управління стали головними причинами занепаду однієї з найважливіших галузей ін­дустрії нашої країни. Тепер функції управління виконує Міністерство промислової політики.

Удосконалення управління металургійним комплексом неможливе без створення органу, який би займався науково-технічним прогресом у га­лузі. Для забезпечення комплексності і конкретності управління окреми­ми виробництвами структура органу управління повинна мати підроз­діли. які керували б спеціалізованими комплексами, що об'єднують ви­робничі підприємства однієї спеціалізації незалежно від форм власності (виробництво чорних металів, трубне, вторинна обробка чорних металів тощо).

14.2. КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ

Кольорова металургія поєднує видобуток руд кольорових, благород­них і рідкісних металів, їх збагачення і переробку. Зростаюче значення кольорової металургії у створенні та застосуванні матеріалів високої якості визначає її винятково важливу роль у сучасних умовах науково-технічної революції. За останні десятиріччя у кілька разів збільшився об­сяг виробництва промислової продукції в світі, набули розвитку нові га­лузі — атомна енергетика, електронна, ракетна, космічна і низка інших. які потребують багато легованої сталі, кольорових і рідкісних металів.

В Україні кольорова металургія не набула значного розвитку. В її про­мисловому комплексі частка кольорової металургії у 1990 р. становила за основними виробничими фондами — 1,5%, за промислово-виробничим персоналом — 0,7, за обсягом продукції — 1,2%.

Кольорова металургія — матеріале- і енергоємна галузь. Її підпри­ємства розміщуються у місцях виробництва сировини та електроенергії. В Україні поширені ті виробництва, для розвитку яких є сприятливі умови.

Наша країна має значну сировинну базу кольорової металургії. Її над-

Кольорова металургія

Кольорова металургія почала розвиватися в Україні з кінця XIX ст. У 1887 р. до ладу став Микитівський ртутний завод, який поклав початок формуванню Донецького району.

Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Україні розвинута порівняно слабо. Пов'язано це з тим, що у минулому на території нашої країни не було відкрито великих покладів руд кольорових металів, а потреби в кольоровому металі задовольняються й досі за рахунок багатих родовищ з різних районів колишнього СРСР.

Руди кольорових металів містять у своєму складі в десятки і навіть сотні разів менше корисного компонента, ніж залізна руда. Тому їх недоцільно перевозити на далеку відстань. Щоб максимально знизити собівартість виробництва кольорових металів і менше забруднювати навколишнє середовище, рудну сировину треба використовувати комплексно. Так, виробництво алюмінію з нефелінів поєднується з виробництвом цементу, соди, поташу, титаномагнієве виробництво — з випуском со­ляної кислоти, емалей, титанових білил.

Кольорова металургія — енергомістке виробництво. На­приклад, на виплавлення 1 т магнію треба до 22 тис. кіпо-ват-годин електроенергії.

Отже, на розміщення підприємств кольорової металургії впливають два чинники — сировинний і енергетичний. (На економічній карті країни знайдіть центри кольорової мета­лургії. Які райони кольорової металургії можна виділити в Україні?)

В Україні є два райони кольорової металургії: Донецький і Придніпровський.

У Донецькому районі на привізних цинкових концентра­тах працює великий Костянтинівський цинковий завод. Цинк — універсальний метал. Його використовують у різних галузях господарства: для виробництва цинкових білил, друкарських кліше, для виготовлення сплавів з іншими металами, покриття чорних металів. Під час виробництва цинку утворюються сірчисті гази, які йдуть на виготовлення сірчаної кислоти.

До складу підприємств кольорової металургії Донецького району входить також Артемівський завод обробки кольорових металів, який виробляє латунь, латунний і мідний прокат. Завод наплавочних твердих сплавів розміщений у Торезі До­нецької області, підприємство «Інтерсплав» — у Свердловську Луганської області. Крім того, тут знаходяться кілька різних за величиною і спеціалізацією підприємств. Район має добре енергетичне забезпечення.

У Придніпровському районі працюють два великих підприємства кольорової металургії в Запоріжжі — алюміні­євий і магнієвий заводи. (Пригадайте, де використовується алюміній в господарстві і побуті. Наскільки він поширений в земній корі?)

Виробництво алюмінію складається з двох стадій. Спочатку одер­жують глинозем з бокситів чи іншої алюмінієвої руди. Потім з глинозему виплавляють металічний алюміній. Підприємства, які виробляють глинозем, мають сировинну орієнтацію. Для виготовлен­ня 1 т глинозему необхідно від 2,5 до 4 т бокситів або ж до 6 т нефелінів, кілька тонн вапняків, багато соди і електроенергії. Ве­ликий глиноземний завод, що працює на імпортних бокситах, зна­ходиться в місті Миколаєві.

Для виплавлення 1 т алюмінію необхідно до 20 тис. кВт-год електроенергії. Ще більш енергомістке виробництво магнію (до 22 тис. кіловат-годин). Тому підприємства виробництва алюмінію і магнію у Запоріжжі орієнтуються на дешеву елек­троенергію Дніпровської ГЕС. Алюмінієвий завод одержує си­ровину з Миколаївського глиноземного заводу (мал. 75), ти­тановий — з родовищ Івано-Франківської, Житомирської, Дні­пропетровської областей, а також з кримського виробничого об'єднання «Титан».

У Придніпровському районі знаходиться Верхньодніпров­ський гірничо-металургійний комбінат. Він орієнтується в своєму розміщенні на електроенергію Дніпродзержинської ГЕС і потужної Придніпровської ДРЕС. Сировинною базою комбЬ, нату є Самотканське титанорудне родовище.

У зв'язку з освоєнням нових родовищ кольорових металів є перспективи для дальшого розвитку кольорової металургії в Придніпровському районі.

13 6-59

193

Основой формирования Сибирской металлургической базн являются железнне рудьі Горной Шории, Хакасии й Ангаро-Илимского железорудного бассейна, а топливной базой — Куз-нецкий каменноугольньк бассейн. Современное производство здесь представлено двумя крупними предприятиями черной металлургии: Кузнецким металлургическим комбинатом (с про-изводством полного цикла) й Западно-Сибирским заводом, а также ферросплавньгм заводом (г. Новокузнецк). Получила раз-витие й передельная металлургия, представленная несколькими передельньїми заводами (Новосибирск, Гурьевск, Красноярск, Петровск-Забайкальский, Комсомольск-на-Амуре). Добьівающая промьішленность осуществляется несколькими горно-обога-тительньши предприятиями, находящимися на территории Кузбасса, в Горной Шории (Западная Сибирь) й Хакасии, й Коршуновским ГОК в Восточной Сибири.

Черная металлургия Сибири й Дальнего Востока оконча-тельно еще не сформировалась. Позтому на основе зффектив-ньіх сьірьевьіх й топливннх ресурсов возможно в персгіективе создание новьіх центров, в частности, Тайшетского завода на кузнецких углях й ангаро-илимских рудах, а также Барнауль-ского (Алтай) металлургического завода.

На Дальнем Востоке перспективн развития черной метал­лургии связьіваются с формированием Южно-Якутского ТПК, в составе которого предполагается создание предприятий пол­ного цикла.

Цветная металлургия

Сьірьевая база цветной металлургии обладает рядом особен-ностей.

>• Крайнє низкое в количественном отношении содержание полезннх компонентов в сьірье (меднне —от 1 до 5%, свинцо-во-цинковьіе — от 1,5 до 5,5%, никелевне — от 0,3 до 5,5%, оловянньїе — от 0,01 до 0,7%, молибденовне — от 0,005 до 0,04%). Практически для получения, например, 1 т меди требу-ется переработать не менее 100 т рудн, никеля — до 200 т, оло­ва — до 300 т. Расход снрья на 1 т готовой продукции в сотни раз превосходит о&ьем готового изделия, а при производстве редких металлов — в десятки й даже сотни тнсяч раз.

>• Исключительная многокомпонентность сьірья (например, уральские меднне колчеданьї содержат медь, железо, серу, зо­лото, кадмий, серебро, селен, теллур, индий, галий й другие

150

злементн, в общей сложности до ЗО, например, карабашские рудн в Челябинской области).

>• Огромная топливоемкость й злектроемкость снрья в процессе его переработки (для производства никеля — до 55 т топлива на 1 т готовой продукции; для цинка —до 3 т; черно-вой меди — до 3,5 т; глинозема —до 12 т й т.д.). Для производ­ства 1 т алюминия требуется до 17 тне. кВт»ч злектрознергии, 1 т титана — до 20—60 тьіс. кВт»ч, магния — до 20 тьіс. кВт'ч й т.д.

Особенности снрьевой й топливно-знергетической баз ока-зьівают сильное влияние на размещение цветной металлургии, которая является: материало- й знергоемкой отраслью про-мьплленности. В связи с зтим размещение цветной металлур­гии зависит главннм образом от снрьевой базн. При зтом обогащение непосредственно привязано к местам добнчи руд цветннх металлов, за исключением тех случаев, когда вблизи отсутствуют достаточно надежнне источники водоснабжения, так как обогащение требует большого количества водн (8— 10 тне. м³ на 1 т полиметаллических руд, 15—20 м³ на 1 т мед-но-никелевнх руд й т.д.).

Особенностью цветной металлургии, как уже било отмече-но, является внсокая знергоемкость снрья в процессе его подготовки к металлургическому переделу й переработке. В связи с зтим в отрасли различают топливоемкие й злектроем-кие производства. Внсокая топливоемкость (50—55% на 1 т го­товой продукции) характерна, например, для производства ни­келя, глинозема из нефелинов (11,5т на 1т готовой продук­ции), черновой меди й др. Повншенной злектроемкостью отличается производство алюминия (17—18 тне. кВт«ч на 1 т готовой продукции), магния (18—20 тне. кВт*ч), кальция (ЗО— 50 тне. кВт»ч), титана (20—60 тне. кВт'ч) й др. В целом же по отрасли доля топливно-знергетических затрат составляет от 10 до 50—65% общих затрат на 1 т производимой продукции. Зта особенность снрьевой бази обусловливает размещение цветной металлургии в регионах, наиболее обеспеченннх злек-трознергией.

Урал является старейшим из регионов России по производ-ству цветннх металлов, особенно меди, алюминия, цинка, никеля, кобальта, свинца, золота й многих редких металлов. В настоящее время на Урале действуют 11 предприятий медной промьішленности, в состав которнх входят 16 рудников, 8 обога-тительннх фабрик, 5 медеплавильннх й 2 медезлектролитннх завода.

151

В Україні є два райони кольорової металургії: Донецький і Придніпровський.

У Донецькому районі на привізних цинкових концентра­тах працює великий Костянтинівський цинковий завод. Цинк — універсальний метал. Його використовують у різних галузях господарства: для виробництва цинкових білил, друкарських кліше, для виготовлення сплавів з іншими металами, покриття чорних металів. Під час виробництва цинку утворюються сірчисті гази, які йдуть на виготовлення сірчаної кислоти.

До складу підприємств кольорової металургії Донецького району входить також Артемівський завод обробки кольорових металів, який виробляє латунь, латунний і мідний прокат. Завод наплавочних твердих сплавів розміщений у Торезі До­нецької області, підприємство «Інтерсплав» — у Свердловську Луганської області. Крім того, тут знаходяться кілька різних за величиною і спеціалізацією підприємств. Район має добре енергетичне забезпечення.

У Придніпровському районі працюють два великих , підприємства кольорової металургії в Запоріжжі — алюміні­євий і магнієвий заводи. (Пригадайте, де використовується алюміній в господарстві і побуті. Наскільки він поширений в земній корі?)

Виробництво алюмінію складається з двох стадій. Спочатку одер­жують глинозем з бокситів чи іншої алюмінієвої руди. Потім з глинозему виплавляють металічний алюміній. Підприємства, які виробляють глинозем, мають сировинну орієнтацію. Для виготовлен­ня 1 т глинозему необхідно від 2,5 до 4 т бокситів або ж до 6 т нефелінів, кілька тонн вапняків, багато соди і електроенергії. Ве­ликий глиноземний завод, що працює на імпортних бокситах, зна­ходиться в місті Миколаєві.

Для виплавлення 1 т алюмінію необхідно до 20 тис. кВт-год електроенергії. Ще більш енергомістке виробництво магнію (до 22 тис. кіловат-годин). Тому підприємства виробництва алюмінію і магнію у Запоріжжі орієнтуються на дешеву елек­троенергію Дніпровської ГЕС. Алюмінієвий завод одержує си­ровину з Миколаївського глиноземного заводу (мал. 75), ти­тановий — з родовищ Івано-Франківської, Житомирської, Дні­пропетровської областей, а також з кримського виробничого об'єднання «Титан».

У Придніпровському районі знаходиться Верхньодніпров­ський гірничо-металургійний комбінат. Він орієнтується в своєму розміщенні на електроенергію Дніпродзержинської ГЕС і потужної Придніпровської ДРЕС. Сировинною базою комбі^, нату є Самотканське титанорудне родовище.

У зв'язку з освоєнням нових родовищ кольорових металів є перспективи для дальшого розвитку кольорової металургії в Придніпровському районі.

Тут зосереджені значні людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька — 90, Лугансь­ка — 87 %).

Донецький район має найвищий рівень економічного роз­витку в Україні. Найрозвинутішими галузями господарства є електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисло­вість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському господарстві переважає приміський тип. На півночі і півдні району вирощують зернові культури, соняшник, розвиваються молочно-м'ясне скотарство і свинар­ство. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжра­йонні і міжнародні зв'язки.

Провідною галуззю в районі є вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Лу­ганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають близько третини всієї електро­енергії країни (Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миро-нівська, Сіверськодонецька, Слов'янська, Старобешівська, Штерівська).

Галуззю спеціалізації є чорна металургія, проте за вироб­ництвом металу Донецький район поступається Придніпров­ському. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. (Пригадайте, на яких сировинних ресурсах працює ця галузь. Які з них власні, а які девізні?)

пром»). Цьому

сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. (Пригадайте, де.)

Дістала розвиток хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичансь-ку, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодо­нецьку, гумотехнічні вироби — в Лисичанську. Сажу (техніч­ний вуглець) постачає виробництво в Стаханові. (Які екологічні проблеми пов'язані з розвитком цих галузей про­мисловості?)

Значного розвитку в районі досягло важке машинобуду­вання, передусім виробництво обладнання для гірничодобувної, металургійної, будівельної індустрії, рухомого складу заліз­ничного транспорту.

Найбільші підприємства важкого машинобудування знахо­дяться в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей для прокатних станів, залізнич­них вагонів.

Виробництво гірничошахтного устаткування налагоджено на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної про­мисловості — у Макіївці, Дебальцевому, Слов'янську.

Транспортне машинобудування Донецького району представ­лене вагонобудівним заводом у Стаханові. Маріупольське ВО «Маріупольважмаш» виготовляє різні типи залізничних цистерн, ВО «Луганський тепловозобудівний завод» (найбільше підпри­ємство транспортного машинобудування в Україні) — тепловози.

У Луганську і Маріуполі виробляють сільськогосподарські машини, в Первомайську Луганської області — електродви­гуни для врубових машин. Виробництво різноманітного елек­тротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов'ян­ську і Торезі.

Район має потужну будівельну індустрію, підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. (Пригадайте, чи є сировинна база для цієї галузі в Донбасі.) Найбільшого розвитку досягла цементна і скляна промисло­вість. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції.

Високий рівень територіальної концентрації характерний для цементної промисловості району. Працює цементний ком­бінат у Амвросіївці, цементні заводи в Макіївці, Єнакієвому і Краматорську.

У Донецькому районі зосереджена значна частка вироб­ництва віконного і технічного скла в країні. Найбільшим підприємством галузі є Костянтинівський завод «Автоскло».

Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80 % сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займа­ють площу понад 3 млн 'гектарів. З них близько 50 % зна­ходиться під зерновими культурами, 35 % — під кормовими.

Особливістю сільського господарства району є переважання тваринництва над рослинництвом. Тваринництво має молоч­но-м'ясний напрям. (Чому?) Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині району сіль­ське господарство має приміський характер. Південь і північ Донецького району спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику.

Підприємства, що переробляють сільськогосподарську про­дукцію, переважно зосереджені у найбільших промислових вузлах. Серед них виділяються борошномельно-круп'яна, м'яс­на, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та конди­терська. (Розміщення яких галузей визначається сировинними чинниками, а які тяжіють до споживача?)

Розвинута в районі соляна галузь, що належить до харчової. промисловості. Тут зосереджено 75% видобутку солі в країні.

Легка промисловість використовує як місцеву сировину, так і девізну. В галузі зайняті здебільшого жіночі трудові ресурси. Найбільшими підприємствами в районі є Донецький бавовняний та Луганський тонкосуконний комбінати, трико­тажні підприємства Луганська, Донецька, Маріуполя, шкіря­но-взуттєві — Донецька, Луганська, Костянтинівки, Артемів-ська. В багатьох містах району знаходяться швейні цехи і фабрики.

Значно розвинутий в районі транспортний комплекс. За об­сягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідне місце за цим показником займає залізничний транспорт.

Висока густота міських поселень і великі обсяги пере­везень сировини і' готової продукції зумовлюють найгу-стішу в країні мережу залізниць, що становить 56 км на 1 000 км² території.

Основними електрифікованими: залізницями є Ясинувата— Чаплине—Дніпропетровськ—Кривий Ріг, їловайськ—Слов'­янськ— Лозова—Харків, Слов'янськ—Донецьк—Маріуполь.

Друге місце за обсягами перевезень у районі займає авто­мобільний транспорт. Основними магістралями є: Донецьк— Дніпропетровськ, Донецьк—Артемівськ—Харків, Луганськ— Дебальцеве—Донецьк—Запоріжжя.

Промисловими вузлами району є: Донецько-макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакіївський, Луганський, Кра-маторсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичан-сько-Рубіжанський.

Провідними галузями Донецько-макіївського проми слового вузла є вугільна промисловість і чорна металургія Основні центри вузла — Донецьк (1 млн 121 тис. чоловік) Макіївка (424 тис. чоловік).

У межах вузла знаходяться підприємства чорної металургії, представлені Донецьким і Макіївським металургійними заво­дами, Харцизьким трубним заводом.

Машинобудівні підприємства розташовані в Донецьку, Ма­кіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова галузі промисловості. Донецьк — важливий залізничний ву­зол, що об'єднує 6 станцій.

Маріупольський промисловий вузол розміщений на півдні району на березі Азовського моря. Найбільшим центром вузла є Маріуполь (549 тис. чоловік). Тут працюють два великих металургійних комбінати. Зосереджено виробництво залізничних цистерн і металургійного устаткування, коксохі­мія. В місті є підприємства легкої (швейна, взуттєва, трико­тажна) та харчової (м'ясна, молочна, рибоконсервна, борош­номельна, хлібопекарська, кондитерська) галузей промислово­сті. Маріупольський порт — найбільший на Азовському морі.

До Горл і всько - Єн ак іївс ького промислового вузла належать Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Пантелей-монівка та Ясинівка.

У промисловому вузлі зосереджені вугільна, хімічна, кок­сохімічна, металургійна і машинобудівна галузі промисловості. В Горлівці (336 тис. чоловік) та на її околицях працює кілька великих шахт потужністю понад 1 млн тонн вугілля на рік.

На газі Горлівського і Єнакіївського коксохімічних заводів виробляють аміак і гранульовані добрива (Горлівське ВО «Сти­рол»).

Великий машинобудівний завод в Горлівці випускає ву­гільні комбайни та інше шахтне устаткування. На території вузла знаходиться Микитівський ртутний комбінат. Для за­безпечення потреб населення міста і збалансованого викорис­тання трудових ресурсів в Горлівці виникли підприємства легкої і харчової промисловості.

Єнакієве (120 тис. чоловік) майже втричі менше Горлівки за кількістю населення. Місто є значним центром ву­гільної, коксохімічної, металургійної та цементної промисло­вості.

До складу Краматорсько-Костянтинівського про­мислового вузла входять Краматорськ, Слов'янськ, Арте-мівськ, Часів Яр та ін. Вузол знаходиться на півночі Донецької області і спеціалізується на важкому машинобудуванні, чорній і кольоровій металургії. Розвинуті тут також хімічна проми­словість, промисловість будівельних матеріалів, видобуток во­гнетривких глин і кам'яної солі. Промисловість вузла працює на електроенергії Слов'янської і Миронівської ДРЕС.

Найбільшим промисловим центром вузла є Краматорськ (204 тис. чоловік). Серед галузей переважає важке машино­будування. Три машинобудівні заводи виробляють машини і обладнання для чорної металургії, хімії, енергетики, вугільної промисловості: блюмінги, слябінги, ротори для турбін, мостові крани, крокуючі екскаватори, потужні преси, шахтні підйом­ники тощо. Працюють також заводи: металургійний, коксовий, будівельних матеріалів.

Важливим центром Краматорсько-Костянтинівського вузла є Слов'янськ (138 тис. чоловік) — досить своєрідне за своєю спеціалізацією місто. Місцеві ресурси солі і крейди є основою для розвитку хімічної і соляної промисловості (ВО «Хімпром»). Розвинуті також важке і електротехнічне машинобудування, виробництво обладнання для чорної металургії і коксохімії та арматурно-ізоляційного устаткування, будівельних машин. Місто — найбільший в країні центр, що виробляє олівці. Поряд із Слов'янськом розташований Слов'яногірськ — важ­ливий рекреаційний центр, що використовує грязі і соляну ропу Торських соляних озер.

На південь від Краматорська знаходиться Костянтинівна (106 тис. чоловік) — потужний центр чорної і кольорової металургії, хімічної і будівельної індустрії. В місті працюють металургійний і цинковий заводи, виробляють фосфорні доб­рива і сірчану кислоту (яка це галузь?), віконне, кольорове і автомобільне скло, мінеральну вату, дзеркала тощо.

Центром гірничодобувної промисловості (кам'яна сіль, крей­да, гіпс, вогнетривкі глини) є Артемівськ (92 тис. чоловік). Працює кілька соляних шахт. Розвинуті машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів. У місті знаходиться завод шампанських вин. Легка промисловість представлена взуттєвою і швейною галузями.

Між Краматорськом і Костянтинівкою знаходиться Друж-ківка (75 тис. чоловік) — центр важкого машинобудування і будівельної індустрії. В місті виробляють породонавантажу­вальні машини, електровози і вагонетки для шахт і рудників, механізовані кріплення для вугільних шахт. Фарфоровий завод здебільшого використовує жіночі трудові ресурси.

У місті Часів Яр видобувають найкращі за якістю в країні вогнетривкі глини, налагоджено виробництво вогнетривких матеріалів.

До Луганського промислового вузла входять Лу­ганськ (504 тис. чоловік) і навколишні селища. Основою виробничої спеціалізації вузла є транспортне (тепловозобудів­ний завод), а також важке машинобудування, виробництво інструментів, верстатів, деталей до автомобілів і сільськогос­подарських машин, санітарно-технічного обладнання, труб.

Легка промисловість представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова промисло­вість (молочна, м'ясна і кондитерська).

ДоЛисичансько-Рубіжанського промислового ву­зла входять Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Рубіжне і Кре­мінна.

Центром хімічної промисловості є Сіверськодонецьк (Ї35 тис. чоловік), де працюють підприємства ВО «Азот» і ВО «Склопластик». Доповнюють виробничий комплекс міста приладобудування, легка і харчова промисловість.

У Лисичанську (127 тис. чоловік) розвинуті вугільна, хі­мічна, скляна галузі промисловості і промисловість будівель­них матеріалів. У місті і поблизу нього є кілька шахт. Хімічна промисловість представлена содовим заводом, заводами гумо-технічних виробів та нафтопереробним. У Лисичанську вироб­ляють скло для автомобілів, телевізорів, вагонів тощо. Роз­винута також легка і харчова промисловість.

Центром хімічної промисловості є Рубіжне (76 тис. чоловік). У місті знаходиться хімічний комбінат (виробництво синте­тичних барвників, отрутохімікатів тощо). Працюють підпри­ємства промисловості будівельних матеріалів (виробництво си­лікатної цегли), легкої (швейне і панчішно-шкарпеткове ви­робництва) і харчової промисловості.

До Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та ін.

Центром вугільної і коксохімічної промисловості є Стаха­нов (114 тис. чоловік). У місті і поблизу нього є вугільні шахти. Розвинута чорна металургія (завод феросплавів). Хі­мічна промисловість представлена коксохімічним заводом і заводом технічного вуглецю, машинобудівна — виробництвом бурового устаткування і металоконструкцій, легка — комбі­натом шовкових тканин із штучного волокна. Є підприємства харчової промисловості.

Алчевськ (129 тис. чоловік) — центр металурги і коксохімії. Одне з найзабрудненіших міст України. Тут також розвинуті машинобудування, промисловість будівельних матеріалів, лег­ка і харчова промисловість.

З Донецького економічного району експортують в інші райони вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різнома­нітні машини і устаткування, добрива, продукцію АПК. З Придніпров'я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району — калійні добрива, ліс, автобуси, те­левізори, із Столичного — різноманітні машини і обладнання, продукція легкої промисловості. Значну кількість продуктів харчової промисловості дістає район з Причорноморського та Подільського районів.

Проблеми Донецького району можна розділити на соціаль­но-економічні і екологічні. Такий поділ досить умовний, ос­кільки всі вони взаємопов'язані.

Важливою проблемою є нерівномірність розвитку окремих частин району. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. (Помір­куйте, що може стати основою їх економічного розвитку в ринкових умовах.)

Ще одна проблема пов'язана з раціональним використанням трудових ресурсів. Для Донбасу гострою є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, госпо­дарство яких тісно пов'язане з вуглевидобутком. Закриття шахт, скорочення обсягів будівництва нових підприємств при­зводять до того, що населення працездатного віку починає залишати такі міста і селища. (Чи впливає на це явище екологічна ситуація в містах району?)

Проблемою є також технічне переозброєння і реконструкція металургійних підприємств району, де знаходяться найстаріші заводи України. Гостроти набула і соціальна проблема, оскільки умови праці на таких підприємствах дуже важкі.

Надзвичайно гострою є також проблема водопостачання промисловості та сільського господарства. Здебільшого підпри­ємства району дуже водомісткі. Не вистачає води і на побутові потреби населення.

Багато проблем у розвитку сільського господарства району. Насамперед необхідно збільшити вирощування свіжих овочів, картоплі, фруктів, ягід, виробництво незбираного молока для промислових районів і міст. Ґрунти стають менш родючими. Великі площі в Донбасі і Приазов'ї займають еродовані землі.

Азовське море, в минулому одне з найчистіших і найпро­дуктивніших на рибу морів світу, поступово втрачає своє значення. (Поміркуйте, чому так сталось.)

Проведіть прес-конференцію на тему «Проблеми соціаль­но-економічного розвитку нашого села (міста)».

Придніпровський район

Район розташований у центральній і південно-східній ча­стинах країни, в басейні Дніпра.

Площа його становить 59,1 тис. квадратних кілометрів. Населення — 6,0 млн чоловік. Район охоплює територію Дні­пропетровської і Запорізької областей (див. мал. 109).

За рівнем економічного розвитку Придніпровський район поступається тільки Донецькому. За вартістю виробленої продукції промисловість значно, переважає над сільським госпо­дарством. Її частка досягає 80 %.

Найрозвинутішими галузями району є чорна металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість та електроенергетика.

На відміну від Донецького району в Придніпровському виробляється більший обсяг сільськогосподарської продукції, тут більша розораність земель і більші її площі зрошуються. Рослинництво розвинуте краще, ніж тваринництво. У районі розгалужена транспортна мережа, конфігурацію якої визна­чають розміщення головних промислових центрів і географічне положення району.

Район має сприятливі природні умови, різноманітні й багаті природні ресурси. Окремі з них за якістю і кількістю мають світове значення.

За кількістю населення Придніпровський район посідає шосте місце в країні. Проте він досить густо заселений (понад 103 чоловіка на 1 км²). (Визначте за картами, яка частина району і чому найменш заселена.)

За рівнем урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю міст, де проживає понад 700 тис. чоловік, він не має собі рівних у країні. (Які це міста? Знайдіть їх на карті. Чому саме в цьому районі вони виникли?)

Однією з провідних галузей промисловості Придніпров'я є чорна металургія. За виробництвом чорних металів (більша частина загального обсягу) район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, виробництва коксу, вогнетривів, ча­вуну, сталі, сплавів, прокату. (Накресліть у зошиті схему циклу виробництв чорної металургії.)

Коксохімія району розвивається в комплексі з чорною ме­талургією. Основними її центрами є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію і титану (Запоріжжя).

Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке метало­містке машинобудування, але воно все ж поволі втрачає свої позиції, поступаючись трудомістким його галузям — ви­робництву інструментів, верстатів, приладобудуванню тощо. Металургійне і гірничошахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне — в Запоріжжі і Бердянську, будівельно-шляхове — в Бер­дянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне машинобу­дування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі, ви­робництво металоконструкцій — у Кривому Розі і Дніпропет­ровську.

Підприємств хімічної промисловості в районі порівняно небагато, але їх продукція значна за обсягом.

Шини для автомобілів виробляють у Дніпропетровську, мінеральні добрива — у Дніпродзержинську, лаки і фарби — у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмаси — У Дніпро­петровську.

У Придніпров'ї дуже розвинута будівельні індустрія (чо­му?), яка використовує значну і різноманітну сировинну базу (яку?). Основні підприємства розміщено у найбільших містах (назвіть їх).

У великих містах району розміщується також деревообробна промисловість (чому?).

Велику роль у розвитку господарства Придніпров'я відіграє АПК. За валовою продукцією сільського господарства район посідає шосте місце серед економічних районів країни. А за загальною земельною площею, площею сільськогосподарських угідь і площею орних земель він переважає донецький район. Значно більші тут