Монополии сегодня

завдяки виробництву продукції високої якості, яка користується значним попитом споживачів. Крім того інколи при визначенні монопольного становища інколи недооцінюється справжня конкуренція, адже враховується лише внутрішньогалузева конкуренція. Але існуе ще й міжгалузева та іноземна конкуренції, що послаблюють реальну ринкову владу монополістів.

Деякі галузі мають спадну вартість виробництва (природні монополії), i в них неможлива конкуренція з об'ективных причин. І в такій ситуації існування декількох фірм в одній галузі було б невигідним.

Окремі аргументи на корысть монополій не знімають у цілому проблемы обмеження конкуренції з боку монопольних утворень. Тому, для того щоб перешкодити деструктивним силам монополізації проводиться антимонопольна політика – втручання влади в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, тобто з метою підвищення ефективності економіки. Таке втручання необхідно для:

• забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств

• стимулювання підприємств к зменшенню витрат, підвищення якості

обслуговування, підвищення ефективності інвестицій

• створення умов для забезпечення конкуренції

4.2 Історія виникнення антимонопольного законодавства.

Найголовнішою сферою антимонопольної політики є антимонопольне законодавство, яке являє собою пакет законів, що забезпечують підтримку Державою балансу між конкуренцією та монополією, встановлення офіційних правил гри на ринку .Батьківщина його є США, де в 1890 році було прийнято Закон Шермана. Цей закон являється ядром антитрестовської /антимонопольної політики в економічному житті США. Федеральний уряд США завдяки цьому закону мае право подавати позов до суду на фірми та ділові підприємства.

У 1919 році було прийнято ще один законодавчий акт – Закон Клейстона, основні положення якого декларували

• заборона практично усіх форм дискримінайіі у ціновій політиці

• ввод обмеженнь на реалізацию та продаж товарів з вимушеним асортиментом

• -заборона злиття фірм за рахунок придбання акцій конкурентів, якщо такі діі

приводять до зменшення конкурентної боротьби [11. стр 57]

-заборона сумісництва посад у радах директорів різних фірм та ділових підприємств.,

Водночас з цим законом Клейтона Конгрес США ратифікував закон про Федеральну

Торгову комісію, який доповнював закон Клейтона.Цей факт давав Федеральній торговій

Комісіі США повноваження вирішувати у кожному конкретному випадку факти присутності порушеннь антимонопольного законодавства. Значення цього органу лежить

у створенні незалежного від монопольних структур інститута, що має прово позову до суду.

В Європі перші законодавчі акти проти монополій з'явились лише у 30-х роках ХХ ст. (Бельгія i Голландія — у 1935 р., Данія —, у 1937, ФРН — у 1957 р.). У Велікобрітаніі діє закон про справедливу торгівлю та закон про обмеження у торгівлі. У Франціі – закон про конкуренцію, закон про контроль над економічною концентрацією та положення про ціни, у Німеччині – закон проти обмеження конкуренціі та інш. Цi закони порівняно з американськими є більш ліберальними. Вони мають на меті встановлення законодавчого контролю за картельними угодами. У 80-ті роки антимонопольні закони були прийняті також у ряді країн Африки (Кенія та Танзанія). Що стосується України, то перший анти монопольний закон в нащій країні з’явився у 1992 році – Закон “ Про обмеження монополізму та недо-пущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

4.3. Сучасне антимонопольне законодавство.

Конкуренція i антимонопольна практика регулюються сьогодні i на міжнародному ринку. Так у Римському договоpi, що заклав підвалини Європейського Економічного Співтовариства, статті 85 і 86 теж забороняють монополістичні угоди та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами комісії ООН з питань промисловості i торгівлі (ЮНКТАД) та ін. [7. стр 200]

В урядових структурах створені спеціальні органи, які повинні впроваджувати в життя антимонопольну політику, наглядати за дотриманням прийнятих законодавчих актів.

Що стосується України, то перший антимонопольний закон у нас в державі був прийнят у 1992 році – закон “ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Згідно з цим законом зловживаннями монопольним становищем вважаються:

1) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, можуть призвести до створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

2) відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін

3) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

4) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

5) встановлення монопольно низьких цін на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

За порушення закону передбачаються такі норми покарання як стягнення штрафу, вилучення незаконно отриманого прибутку, відшкодування збитків.

Якщо виявляється що підприємство є монополією, то антимонопольний комітет може назначити примусовий поділ підприємства (крім тих випадків, коли не можлива територіальна відокремленість підприємства). [12]

Взагалі в світі існує два основних напрямка реалізаціі антимонопольного закона,спрямованого проти змови компаній:

А) судово-законодавче, пов”язане з судовим переслідуванням та покаранням у вигляді

санкцій, штрафів,мирового узгодження, тюремного ув”язнення від 4-х годин до 2-х

років:

Б) адміністративне, коми спеціальні органи вимагають від компаніі відміни антизаконних

рішеннь. [11. стр 59]

І хоча характер та конкретний зміст антимонопольного законодавства у різних країнах має свої особливості, але можливо виділити загальні для усіх країн основи цього законодавства:

• охорона та заохочення конкуренції:

• контроль над фірмами, що займають положення на ринку:

• контроль за цінами:

• захист інтересів користувачів:

• захист інтересів та сприяння розвитку середнього та мілкого бізнесу.

Сучасне антимонопольне законодавство має два рпинципових напрямки - контроль за цінами та контроль за злиттям компанії.

Злиття — це об'єднання двох або більше фірм при згоді власників об’єднати їхні капітали у власність однієї нової фірми. Розрізняють горизонтальне, вертикальне та конгломератне злиття. Горизонтально злиття— це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку. Ввртикальне злиття — це злиття фірм, які пов'язані стосунками "постачальник- покупець". Конгломератне злиття — це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками). Частіше обмежуеться горизонтальне злиття (у США найриклад, при використанні обмежень застосовується індекс Герфіндаля — Гіршмана, який зростае при горизонтальному злитті фірм). Вертикальне злиття, з одного боку, може навіть вітатися, тому що веде до зниження трансакційних витрат, з іншого — угода про таке злиття може містити дії, які обмежують конкуренцпо, що стае предметом розгляду владних антимонопольных органів.

Фіксація цін — це спроба кількох фірм об'єднатися з метою встановлен ня певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується або ціна, яка є завищеною, тобто монопольною (на зразок картельних угод), або така, що обмежуе появу нових конкурентів. Останне асоціюється із грабіжницьким ціноутворенням — встановленням ціни нижче рівня вартості. Іншою не- формальною ознакою грабіжницької цни є встановлення її на такому низькому рівні, що це має сенс тільки для виштовхування слабших суперників з ринку.

Більш сучасним у світі вважається такий підхід до антимонопольного законодавства i антимонопольної політики взагалі, коли враховуються різні цілі суспільства, скажімо, не лише висока ефективність, але й справедливість. Більше уваги повинно приділятися проблемі підвищення суспільного добробуту, i зокрема добробуту споживачів.

3 урахуванням альтернативних цілей політики державна влада інколи сама йде на обмеження конкуренції. Зокрема, можуть робитись винятки з антимонопольного законодавства для деяких учасників ринку (наприклад, для профспілок); можуть створюватись легальні картелі — коли адміністративними рішеннями розподіляється ринок i обмежується конкуренція; можуть прийматись закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.

Існують погляди (наприклад, австрійської економічної школи), що неокласичне розуміння ефективності, яке обмежує взаемовигідні добровільні угоди, є надто вузьким, оскільки такі угоди є основним механізмом координації в ринковій економіці. Тому всі угоди слід вважати ефектйвними, бо вони спрямовані на кращу координацию економічних планів учасників. Звідси, найефективнішим є такий відкритий рынок, де кожний учасник має максимально вільний доступ до ринкової інформації i широкий спектр можливого планування своix цін.

Отже антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершеного вигляду.

5. Встановлення ціни монополістом та максимізація монопольного прибутку.

5.1. Попит на продукцію монополіста.

Практичну частину своєї роботи я б хотіла присвятити висвітленню такої проблеми як встановлення монопольної ціни та максимізація прибутку монополіста. Але спочатку я б хотіла висвітлити проблему вимірювання монопольної влади – розглянути показники на основі яких можна робити висновки є фірма монополією чи ні.

Для цього використовуються різноманітні кількісні показники. Найпоширеніший i найпростіший з них — це коефцієнт концентрації — відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбіьших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми — відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на рынок за певний проміжок часу (piк), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.

Індекс концентрації — величина недосконала, тому що він може бути однаковим i для олігополіїзкількома близькими за обсягом випуску фірмами, i для галузі з домінуючою фірмою, яка наближаеться до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля- Грішмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою

,

де S, — ринкова частка фірми "i" (i=1, 2, 3,..., N) у відсотках, причому [1. стр 124]

Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н=10000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20000 однакових за часткою фірм H=O.5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади.

В paзі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатися індексом Лернера L (запропонований у 1934 р.): L = (P-МС)/Р (1)

Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=O. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (1) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Toдi індекс Лернера визначається як:

Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринковоі влади фірми. Отже, для прибутків інших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.

Для того, щоб перейти до питання про монопольне ціноутворення, розглянемо спочатку питання про попит на продукцію монополіста.

Оскільки фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит на ринку певної продукції, то виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту, що відрізняє монополіста від конкурентної фірми.

Сукупна виручка TR монополіста визначається за формулою TR=P*Q , де ціна залежить від обсягу попиту, , згідно заданої функції попиту. Для випадку лінійної оберненої функції попиту, P=a – b , виручка визначається за формулою:

TR=R(Q)=P·Q=(a – b· Q)· Q = aQ – b

Тоді середня виручка AR складає: , тобто збігається з ринковою ціною. Гранична виручка визначається як похідна від функції загальної виручки:

Монополіст, як видно з мал.1., може приймати рішення щодо цін – встановити ціну на рівні . Але тоді обсяг реалізації буде визначатися тільки кривою попиту і складатиме . Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску.

Мал.1.(а) попит на продукцію монополіста. Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних

(б) Зв’язок між еластичністю попиту і точках лінії попиту, згідно з відповідною формулою, то

сукупною виручкою. виявиться, що:

1. у точці А попит має одиничну еластичність, Е = -1, 2) у точці В – буде абсолютно еластичним, 3) у точці С – абсолютно не еластичним, Е =0, 4)при обсягах випуску 0

Звідси можна встановити залежність між MR, TR і еластичністю попиту.

Такий зв’язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження цін продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки.

5.2. Максимізація прибутку монополії.

Для монополіста як і для будь-якого іншого підприємця є важливою проблема максимізації прибутку. Правда це питання фірма-монополіст розв’язує дещо інакше ніж конкурентна фірма. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Прибуток монополії як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва визначається за формулою: Pr(Q) = TR(Q) – TC(Q). Із зростанням Q прибуток зростатиме, поки не досягне максимуму, а відтак почне зменшуватись. Певний обсяг виробництва максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю. Тобто коли MR=MC – це є універсально необхідною умовою максимального прибутку.

Отже для монополіста після знаходження оптимального обсягу, треба визначити оптимальну ціну. Для цього слід скористатися оберненою функцією попиту . Звідси матимемо - .

Графічно розв’язок задачі ілюструє мал.2(а). Точка А відповідає умові MR=MC, її координата на осі обсягів означає монопольний обсяг . Далі знаходимо точку Е, яка відповідає обсягу . Тоді горизонтальна координата точки Е буде визначати оптимальну ціну . Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника . Тоді монопольний прибуток дорівнює площі прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну. Тоді фірма може лише мінімізувати свої збитки. Цю ситуацію ілюструє мал.2(б).

Умова беззбитковості має такий вигляд: = minAC. Точка Е визначає стан короткострокової рівноваги монополіста. Для того щоб підприємство не приносило збитків крива попиту на продукцію монополіста повинна перетинатися з кривою середніх витрат.

Що стосується кривої пропозиції то для фірми-монополіста вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналась з кривою МС у тій самій точці А, що й крива MR і МС на мал. 2(а). Тоді обсяг залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже одному і тому ж обсягу пропозиції у умовах монополії можуть відповідати 2 різних ціни, що суперечить умовам функцій . Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

5.3. Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація

Ціноутворення за формулами MR=MC i визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" — тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. 3 ураху-ванням формул і MR=MC матимемо:

зв1дси (*) [1.стр 102]

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за ревень МС (нагадаемо, що <0i).

Застосування цього принципу ілюструє мал. 3.а i 3.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р- МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту ,і більш помірного для товару еластичного попиту.

Мал. 3. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) рынок товару еластичного попиту; (б) рынок товару нееластичного попиту.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категориям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) icнyє формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали Мал..4. цінова дискримінація 1-го ступеня. б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би

всю вигоду).

За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж благо розрізняють такі види цінової дискримінації:

1. просторову (продаж у містах і в селі)

2. часову (квитки на денні й вечірні кіносеанси)

3. за доходами покупців (послуги лікаря, юриста)

4. за обсягом споживання блага

5. за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і працюючих) [13.стр183]

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на piвні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Так, згідно з кривою ринкового попиту D (мал. 4), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу — 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює — ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополистові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнюе площам трикутників і - за рахунок скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника тоді як споживачі зовсім не отримають чистоi вигоди. Щоправда, така дискримінація має i позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з до ефективного рівня .

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (мал. 5). Цей спосіб дискримінації, як i в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платить при збльшенні обсягу. Так, обсяг споживачі готові придбати за ціною при збільшенні партії товару до додатковий обсяг вони готові придбати за нижчою ціною, наступну партію товару — ще дешевше При монопольному ціноутворенні було б реалізовано обсяг за ціною . Спроба продати обсяг за єдиною ценою принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний. Запровадження дискримінацй (у наведеному прикладі — встановлення трьох різних цін у залежності від обсяпв продажу) дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу навіть порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках електроенергії. Отже, і в цьому випадку дискримінація дає змогу збільшити сукупну виручку i прибуток монополіста.

Ц
інова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. У випадку двох груп споживачів — А i В, які відрізняються одна від одної своїм попитом , отже, й еластичністю попиту, матимемо два відповідних сегменти рынку. Монопольний випуск

Мал. 6. Цінова дискримінація на сегментованих ринках (3-го ступеня).

встановлюється згідно з умовою