Xreferat.com » Рефераты по юриспруденции » Юридическая платформа ОУН

Юридическая платформа ОУН

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Прикарпатський Університет ім. В.Стефаника


КОНТРОЛЬНА РОБОТА


НА ТЕМУ:

«ЮРИДИЧНА ПЛАТФОРМА ОУН»


ВИКОНАВ:

студент 1-ого курсу

юридичного факультету


ПЕРЕВІРИВ:


м. Івано-Франківськ

2000 рік


Доба, в якій живемо, безмірно велика. Це одна з тих революційних епох, які простягаються на цілі десятиліття і в яких кується новий світ і нова людина. У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.

Євген Коновалець


Диявольський терор московсько-большевицького режиму не підірвав сил і прагнень українського народу до самостійницького державного життя. Боротьбу за відновлення Української Соборної Держави очолила створена у лютому 1929 р. Організація Українських Націоналістів на чолі з Євгеном Коновальцем.

Навколо ОУН об'єдналися люди, що хотіли бути творцями української історії, яких окриляла українська національна ідея. Вони були готові за неї віддати своє життя. З ОУН тісно співпрацювали або ж були її членами талановиті письменники, публіцисти, поети. Основними друкованими органами ОУН були часописи «Розбудова нації», «Сурма» та ін.

Хоч визначити кількість членів ОУН надзвичайно важко, за приблизними підрахунками напередодні другої світової війни вона налічувала від 20 до ЗО тисяч чоловік. Число симпатиків визначалося сотнями тисяч. Перевага в її рядах молодих, самовідданих людей зробила ОУН головним рушієм національно-визвольної політики.

Великим політичним екзаменом для ОУН стали події у 1938-39 рр. на Закарпатті. 26 жовтня прем'єром автономної Карпатської України став о.Августин Волошин. Тоді ж з ініціативи ОУН сформовано військову організацію — Карпатську Січ, яка у грудні 1938 р. налічувала 10 тисяч вояків.

Вся поневолена Україна стежила за подіями на клаптику незалежної української землі - Карпатській Україні. Незалежність Карпатської України було проголошено 15 березня 1939 р. на Першому Соймі. Президентом її став о.Августин Волошин.

23 травня 1938 р. українські національно-визвольні сили напередодні вирішних для України подій зазнали непоправної втрати: від рук кремлівського вбивці П. Судоплатова загинув полковник Євген Коновалець. Цей удар викликав глибоке стрясення та спричинив різні внутрішні ускладнення в ОУН, але сили Організації не знищив і не послабив. Провід ОУН видав відозву, в якій під­креслював: «Нас не злякає терор Кремля! Як довго житиме останній український націона­ліст, останній українець, так довго йтиме останній бій за Суверенну Соборну Українську Державу».

Головою Проводу ОУН став полковник Андрій Мельник. Однак нерішучість йо­го під час подій 1938-39 рр. в Карпатській Україні, орієнтація на гітлерівську Німеччи­ну, а не на власні сили привели до конфлікту з молодими діячами ОУН, а також Крайовим Проводом ОУН, який підтримував Степана Бандеру.

10 лютого 1940 р. С. Бандера скликав у Кракові конференцію, на якій стався розкол в ОУН. Ті, що стали на бік С. Бандери, а це була молодіжна більшість організації, почали на­зиватися ОУН (революційна), або просто бандерівцями; прихильників А. Мельника, що складалися переважно з представників старої генерації, називали ОУН-м, або мельниківцями. Тоді ж був сформований новий Революційний Провід ОУН на чолі з С. Бандерою.


Маніфест Організації Українських Націоналістів

грудень 1940 р.


Існуючий політичний уклад сил в світі, що насильно здавлює вартісні та життє­здатні народи, валиться від їх визвольних ударів.

Московська імперія — СРСР — сьогодні складова частина того укладу.

Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини.

Розвалюючії назавжди жахливу тюрму народів — московську імперію — творимо новий справедливий лад і кладемо основу нового політичного укладу в світі.


І

Боремося за визволення українського народу та всіх народів поневолених Москвою.

Боремося проти всіх видів московського імперіялізму, а зокрема проти большевизму, що довів національно-політичний, релігійний, культурний, соціальний і госпо­дарський гніт до крайніх меж.


ІІ

Несемо новий лад Східній Європі й підмосковській Азії.

Несемо всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі.


ІІІ

Кличемо всі народи, поневолені Москвою, повстати до боротьби за свою волю і самостійність.

Лише повне відділення від Москви й повне державне усамостійнення поневолених Москвою народів Європи та Азії і свобідна співпраця між ними доведе їх до все­бічного розвитку.

Кличемо революціонерів усіх народів, поневолених Москвою, до одного спільного визвольного фронту, до спільної боротьби та до дружної співпраці з українськими ре­волюціонерами-націоналістами.

Кличемо всіх українців, що живуть на землях інших народів, поневолених Москвою — будити серед тих народів змагання до власної самостійности, помагати їм всіми силами у визвольній боротьбі та організувати всюди один спільний рево­люційний фронт проти Москви - за волю і самостійність народів та свободу люди­ни.

Україна є правдивим союзником усіх поневолених і загрожених Москвою народів та допоможе їм визволитися і збудувати свої самостійні держави.


ІУ

Кличемо всіх українців, де вони не жили б, ставати у бойові лави фронту Україн­ської Національної Революції, яку веде Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Степана Бандери.

Кличемо вояків усіх бувших українських армій,

Кличемо усіх козаків, стрільців, запорожців і гайдамаків,

Кличемо усіх українських повстанців,

Кличемо усіх українських політв'язнів і засланців,

Кличемо членів і прихильників усіх українських підпільних організацій, бувших і теперпшиіх — Центрального Повстаньчого Комітету, Центрального Повстаньчого Ко­зацького Комітету, Вільного Козацтва, Спілки Визволення України (СВУ), Спілки Української Молоді (СУМ), Українського Національного Центру, Української Військової Організації (УВО), Української Воєнної організації (УВО) та всіх інших організацій і гуртів.

Кличемо всіх Шумськістів, Хвильовистів, УКАПістів,

Кличемо всіх українських комуністів, членів і прихильників націоналістичної опо­зиції,

Кличемо всіх українських комсомольців — націоналістів,

Кличемо членів і прихильників усіх бувших українських партій,

Кличемо всіх українців-самостійників станути в одному революційному фронті до боротьби за самостійність і соборність України та за самостійність усіх народів, по­неволених Москвою, — яку організує й веде ОУН під проводом Степана Бандери.


У

Творимо в Україні один спільний фронт боротьби всіх селян, робітників і трудової інтелігенції проти московсько-більшовицького гніту й визиску.

За свою владу, за землю, за людське життя, за свою Самостійну Державу.


УІ

Боремося:

проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті,

проти ограблення її з усякої радості життя,

проти поголовного ожебрачування громадян,

проти колгоспів і проти повороту поміщиків,

проти обтяжування жінок найтяжчими обов'язками під брехливою заслоною «урівноправлення»,

проти злочинного оглуплювання дітей і молоді брехливою більшовицькою «наукою», газетою, радіом, театром, мітингами та всією безтолоковою агіткою сталінсько­го режиму.

Боремося:

за гідність і свободу людини,

за право визнавати явно свої переконання,

за свободу всіх віросповідань,

за повну свободу совісті.


УІІ

Боремося:

проти тиранії і терору більшовицької кліки,

проти жахливого режиму НКВД у колгоспах, фабриках, заводах, армії, флоті, партії, комсомолі, школі і хаті.

Боремося:

за право працюючих виявляти відкрито свої політичні переконання словом і друком, відбувати прилюдні збори та творити свої політичні, громадські та професійні організації.


УІІІ

Боремося:

проти економічного визискування України та всіх поневолених Москвою народів,

Боремося проти колгоспів, котрі є найстрашнішою системою кольоніяльного визиску,

Боремося проти невільництва у фабриках і заводах,

проти ограблювання громадян із злиденних здобутків важкої праці,

проти насильного виселювання з рідної землі.

Боремося за те, щоб кожний поневолений Москвою нарід міг вповні користуватися багацтвами своєї землі та здобутками щоденної праці.

Боремося під кличем: уся земля селянам, без колгоспів і без поміщиків.

Боремося за те, щоб у Самостійній Українській Державі кожний селянин бувсамостійним заможним господарем, кожний робітник власником своєї праці, кожнийгромадянин вільною людиною.


ІХ

Боремося за те, щоб Український народ став повним, незалежним господарем своєї землі і щоб увійшов у велику сім'ю вільних, державних народів світу.

Встане Україна і розвіє тьму неволі!

Через повний розвал московської імперії, шляхом Української Націоналістичної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи.

Валіть московську тюрму народів!

Свобода всім поневоленим!

Воля і Самостійність України — смерть Москві.


Постій, 1940 р.

Провід Організації Українських Націоналістів.


У квітні 1941 р. у Кракові відбувся II Великий Збір ОУН, який розробив програму боротьби з російською імперією - СРСР:


Із постанови Другого Великого Збору

Організації Українських Націоналістів

квітень 1941 р.


Ідея Суверенної Соборної Української Держави стала в нашому столітті основою українського світогляду та нового політичного руху, руху націоналістичного, що в вогні боротьби проти наїзників, оформився в окрему політичну організацію — в Організацію Українських Націоналістів.

II Великий Збір в 1941 р. являється на шляху нашої боротьби започаткуванням нового етапу дороги до тих же самих найвищих і незмінних ідей українського націоналізму, що за них боролись ми ввесь час. Другий етап боротьби не значить за­перечення й перекреслення першого. Це дальший конечний ступінь вперед. Без досвіду минулої боротьби він не був би можливий. Нове політичне положення, відмінності умовин революційної праці й далекосяглі наслідки нашої роботи вимага­ють політичного дозброєння й найдоцільнішої тактики боротьби. Під кутом тих вимог II Великий Збір ОУН виносить свої постанови.

Програмові постанови

1. Організація Українських Націоналістів визнає, що боротьба за силу й добро ук­раїнської нації є основою нашого світогляду; всесторонній розріст, сила, здоров'я й добробут українського народу — це наша найвища ціль.

2. Тільки вповні Суверенна Українська Держава може забезпечити українсько­му народові свобідне життя й повний всесторонній розвиток усіх його сил.

3. Тільки шляхом революційної боротьби з наїздниками здобуде український народ свою державу.

4. Тільки справедливий, націоналістичний суспільний лад буде основою сили Ук­раїнської Держави й основою вільного життя всього народу.


Тому Організація Українських Націоналістів бореться:

1. За Суверенну Соборну Українську Державу, за владу українського народу на українській землі.

2. За Організацію Української Держави на основах сильної влади, сильної національ­ної армії й фльоти та одної політичної організації провідного національного активу.

3. За плянову організацію цілого господарського й суспільного життя на таких ос­новах:

а) рівність усіх українців у правах і обов'язках супроти нації й держави;

б) поділ на рівні заняття й фахи та відповідно до цього виробничі й професійні організації, побудовані на засаді продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих;

в) власником усієї землі й вод, підземних і надземних багатств, промислу й шляхів комунікації — є сам Український Народ і його держава;

г) українська земля українським селянам, фабрики й заводи українським робітни­кам, український хліб — українському народові, вільна ініціятива вільних людей;

загальне й повне право власности на продукти своєї праці; обмежене приватне, ко­оперативне й спілкове право власності на господарювання землею й верстатами для тих, які в них працюють;

державна власність важкого промислу й транспорту; вільна торгівля нижчих ступ­нів;

законне обмеження зисків, усунення всякої спекуляції та самоволі й недбальства в господарці;

інтенсивна розбудова всіх галузей народного господарства, щоб воно стало осно­вою могутності Української Держави;

пов'язання в цілому житті вільної творчої ініціятиви праці й власності громадян — ініціятивою, власністю, організованістю її контролею держави — в одну нерозривну цілість;

д) законна участь робітників у кермі й зисках підприємств, — за кращу працю — краща платня; забезпечення законом найменшої платні за працю, вистарчальної на по­вне удержання робітника та його рідні; забезпечення здорових умовин праці в ко­пальнях, фабриках, верстатах та всіх місцях праці; забезпечення платних відпусток і заспокоєння всіх потреб здоров'я й культури;

е) загальне й повне забезпечення на старість та в випадках каліцтва й нездібности до праці всіх громадян є основою багатства народу й у першу чергу здібности й пра­ця всіх членів національної спільноти. Тільки праця й її видайність є мірилом вартості кожної одиниці та основою її суспільного становища.

4. За плянову організацію українською державною владою народного здоров'я, розросту й тугості української раси шляхом:

а) загальної, обов'язкової, безплатної лікарської опіки й використання всіх здо­бутків лікарських наук та лікувальних заведень для цілого народу;

б) допомоги багатодітним родинам;

в) опіки й охорони матерів і дітей;

г) піднесення стану народного відживлення, мешкання й рівня цілого життя;

д) плекання фізичного здоров'я народу.

5. За організацію шкільництва на основі загального, безплатної освіти для всієї української молоді й особливого виховання здібної дітвори;

за перевиховання цілого українського народу в дусі власних традицій української історії;

за усунення чужих розкладових впливів;

за новий героїчний зміст української культури.

6. За свободу сумління й релігійних культів не противних моральній силі нації й інетересам Української Держави.

7. ОУН бореться проти комуністичного світогляду, проти інтернаціоналізму й ка­піталізму та проти всіх поглядів і струй, що несуть ослаблення животних сил народу;

ОУН бореться за знищення неволі, за розвал московської тюрми народів, за зни­щення цілої комуністичної системи, за знищення всіх привілеїв, поділів і різниць на класи та всіх інших пережитків і пересудів.

8. ОУН бореться за свободу всіх народів, поневолених Москвою та їхнє право на своє власне державне життя.

9. ОУН змагає до з'єднання всіх українців у одному визвольному фронті Ук­раїнської Національної Революції та організовує й творить політпчно-мілітарну й виз­вольну силу, здібну перевести збройний зрив, здобути Українську Державу та керу­вати нею.

10. ОУН іде в боротьбі за здійснення заповіту Великого Пророка України — Тара­са Шевченка, революційним шляхом Коновальця, шляхом Святослава, Володимира Ве­ликого, Хмельницького, Міхновського й Петлюри, шляхом боротьби за славу й велич Золотого Тризуба...


Пропагандивні напрямні

І. Загальні означення

1. Основним завданням нашої пропаганди є поширити серед найширших мас Ук­раїнського Народу ідеї та політичну програму Українського Націоналізму, змобілізувати їх до боротьби за ідеї Української Революції, дати відпір ворожій пропаганді, яв­ному й замаскованому наступові ворожої політики, та приєднати до протимосковської боротьби також позаукраїнські сили.

2. Розгорнення інтенсивної пропагандивної роботи є одним із найважливіших за­вдань Організації в сучасному стані її боротьби. Цілість пропагандивної роботи му­сить бути зцентралізована й узалежнена від політичної тактики Організації.

3. Наша пропаганда, її зміст, методи, тактика й організація ділиться на відділи:

а) пропаганда протибольшевицька для українців в Україні й цілому СРСР;

б) пропаганда для українців поза московською займанщиною;

в) пропаганда для поневолених і загрожених Москвою народів;

г) закордонна пропаганда для чужинців.

4. Зосереджувати головну увагу пропаганди на справах для визвольної боротьби найважніших, а не розпорошувати її надмірно на різнородних середовищах, що для справ визвольної боротьби мають значення другорядне.


ІІ. Протимосковська пропаганда

А. Для українців.

1. Основним завданням української революційної пропаганди є поширити ідеї українського націоналізму серед найширших мас українського народу на Україні й усюди, де живуть українці, та зібрати довкола політичної програми Української Національної Революції ввесь актив.

2. Негативне наставлення українських мас проти большевицького режиму змінити моментом ворожого наставлення проти Москви та дати їм позитивну програму національного визволення. Розкладова, протирежимна пропаганда має для справи нашої революції повну вартість, оскільки вона йде в парі з нашими позитивними гаслами.

3. Протидіючи всім місцевим партикуляризмам і загумінковості, скріпляти свідомість, що тільки від долі Києва залежить доля всіх українських земель.

4. Виказати найширшим колам населення слабість кремлівського режиму й можливість його повалення та визволити їх від психози страху, розбуджуючи віру у власну силу народу.

5. Опановуючи всі українські середовища, наша пропаганда мусить звернути особливу увагу на молодь в Червоній Армії й робітництво з огляду на їх ролю й вагу в революційній боротьбі.

Б. Для поневолених Москвою народів.

Наша пропаганда для поневолених Москвою народів, крім протирежимного фронту, мусить рівнож дуже сильно звертатись проти панування Москви, взагалі за національну свідомість кожного народу бути суверенним власником своєї землі й керівником своєї долі, виказуючи спільність інтересів поневолених Москвою народів з Україною в одному фронті боротьби.

В. Для всього населення московської тюрми народів.

Тереном діяння української пропаганди є дальше ціла московська імперія в кожночасних її межах. Серед усіх москалів, обмосковлених елементів поневолених народів та комуністичних низів наша пропаганда звертається передусім проти режиму, виказуючи брак політичної й особистої свободи, економічний та соціальний гніт, переслідування релігії, шкідливість імперіалізму, облуду інтернаціоналізму, забріханість цілого режиму та панування кремлівської кліки над партією й її прихвостнів над мільйонами громадян. У загальному звертати особливу увагу на Червону Армію й більші промислові осередки.


ІІІ. Пропаганда поза московською займанщиною.

1. Пропаганда ОУН поза московською займанщиною мусить бути тісно і нерозривно зв'язана з цілістю визвольної боротьби, яку веде ОУН на українських землях під московською займанщиною.

2. Мобілізувати всі здорові елементи української суспільности довкола боротьби наїздником і до всесторонньої допомоги нашій революційній боротьбі в Україні під ворожими займанщинами. Пропагувати, як одиноку визвольну концепцію у противагу нереальним надіям, на самочинний розвал большевизму — творення української політичної й мілітарної сили передусім на Українських Землях.

3. Мобілізувати еміграційні елементи інших поневолених Москвою народів до спільної боротьби зі спільним ворогом — Москвою.

4. Здобути в громадянській опінії народів загрожених московським імперіалізмом та в опінії чужинецьких кіл взагалі прихильність для української революції, вказуючи спільність інтересів з нашою боротьбою.

5. Протидіючи протибольшевицькій пропаганді, демаскувати насильницький експлу­ататорський, антикультурний, протипоступовий, реакційний характер московського імперіалізму взагалі, а большевизму, як його сучасного воплочення, зокрема, між ук­раїнцями, еміграцією інших поневолених Москвою народів і чужинцями.

6. Демаскувати невірну й тенденційну пропаганду польську, мадярську й іншу, во­рожу українській справі.

7. Поборювати українські нереволюційні, опортуністичні, масонські організації, гру­пи й течії, розкривати їх шкідницьку роботу та демаскувати їх всюди, де вони появ­ляться.

8. Демаскувати всі ті групи й течії, які хоч виступають проти сьогоднішнього большевицького режиму, але є в дійсності замаскованими московськими імперіялістами й як такі є ворогами визволення України та поневолених Москвою народів.

9. Головну увагу мусить звернути наша пропаганда на опанування молоді й робітничих осередків.

10. Завданням пропаганди в Закарпатській Україні є: загально-освідомлююча пра­ця, політична пропаганда проти мадярського й московського окупанта та ширення ідей та гасел (зокрема соборницьких).


IV. Окремі постанови

Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний й обов'язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішніх символів та організаційного привіту.

1. Організацію обов'язує тільки загально-національний Тризуб Володимира Велико­го в формі, введеній Центральною Радою. Касується-звичай вживати Тризуба з ме­чем, як відзнаки Організації.

2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної й червоної крас­ки. Уклад і обов'язуючі прапорці будуть ухвалені окремою комісією.

3. Обов'язуючі організаційні свята є: Свято Соборності 22 січня, Свято Героїв Ре­волюції дня 23-го травня і день боротьби 31 серпня. Всі інші річниці подій, обход­жені членами Організації, є пам'ятковими днями, що не мають загально-обов'язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів.


Відозва Повітового проводу ОУН

10 липня 1941 р.


Український народе! Сповнилась Твоя віковічна мрія!

Червоний наїзник в соромний спосіб вивтікав із загарбаної ним країни. Сотками і тисячами трупів вкрилася земля, всякаючії в себе неповинне пролиту кров її синів.

Над українською землею сходить сонце правди і волі.

Правда побідила!

Сьогодні сам український народ заговорив про своє майбутнє, сам став господарем своєї землі, сам построїв вільне нове життя.

Волею українського народу, на прадідній його землі, в княжому городі Льва, проголошена самостійна і незалежна Українська Держава.

На визволених українських землях Організація Українських Націоналістів (ОУН) будує Українську Державу під проводом Степана Бандери.

В нашому місті і повіті вся влада перейшла б руки Повітового Проводу

Організа­ції Українських Націоналістів.

Повітовий провід взиває все населення міста і повіту до підпорядкування його зарядженням, до задержання спокою і порядку.

Органами безпеки являється Повітова Охорона, підпорядкована Повітовому Проводові, якої зарядження є обов'язуючнм.

Всі ступаємо на ясний шлях будівництва нового життя.

Слава народові-страдникові, що не зупиняється в своїй визвольній боротьбі!

Слава народові, що самотужки визволюється спід гніту і рабства московської темряви!

Слава Героям-Мученикам большевицьких катівень!

Слава Героям-Воїнам!

Провідникові Степанові Бандері — слава!

Слава Україні!

Повітовий Провід Організації Українських Націоналістів


Стратегічну і тактичну концепцію боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу і план дій на випадок війни розробив Провід ОУН у травні 1941 р. у політичних вказівках «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Згідно з цим документом ставилося завдання: «на звільнених від московсько-большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо», проголосити відбудову Української Держави та відновити владу, яка повинна «зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним». Відзначалося, що при «будуванні Української Держави мусять бути сконцентровані усі українські сили, мусять в ній взяти участь всі українці, що щиро й чесно з відданням будуть працювати для неї та обороняти й заступати її інтереси».

Хоч ОУН розділилась на дві фракції, все ж таки як політична формація вона залишилася багато в чому цілісною. Це, мабуть, пов'язано з тим, що ОУН мала велику організаційну мережу на всій території Західної України, яка володіла значним досвідом політичної праці ще з довоєнних часів. В меморандумах, надісланих Гітлеру на початку війни, ОУН(б) і ОУН(м) відстоювали ідею відновлення суверенної української держави на всіх етнічних кордонах.

Звичайно, плани гітлерівців ніяк не співпадали з політичними прагненями ОУН, проте фашистські верховоди не виявляли поки що свого ставлення до цих намірів. Вони дозволили Проводу ОУН(б) в рамках вермахту сформувати на території Польщі Дружину Українських націоналістів, яка нараховувала 700 солдатів і офіцерів. У травні 1941 р. цю військову одиницю було розділено на два батальйони — «Нахтігаль» («Соловей») під командуванням сотника Романа Шухевича та «Роланд» під командуванням майора Євгена Побігущого. Німці розраховували, що оунівські батальйони будуть сприяти в успішному наступі вермахту на схід большевицької імперії. Провід ОУН(б) бачив у цих батальйонах серцевину майбутньої української армії. Крім того, угода з вермахтом була для оунівців прикриттям від гестапо, що давало можливість здійснювати певну політичну діяльність. ОУН (б), як і ОУН(м), мала намір якнайшвидше після початку війни проникнути на територію України, політично нею оволодіти після того, як пройде фронт. Через большевицький терор на Великій Україні не вдалось налагодити роботу підпілля, тому ОУН конспіративним шляхом мобілізувала близько п'яти тисяч своїх членів, щоб посилати їх з початком війни на східно-українські землі для здійснення культурно-освітницької і національно-державницької діяльності.

Було сформовано і вишколено три похідні групи. Похідні групи вже 22 червня 1941 р. вирушили у нелегку дорогу. 30 червня у Львів прибув батальйон «Нахтігаль», тоді ж до міста прорвався ряд провідних діячів ОУН. Того ж дня у будинку «Просвіти» відбулися Національні Збори, в яких взяли участь сотні видатних осіб Львова — професорів, науковців, господарників, політиків. Через брак місця в залі багато львів'ян розташувалося перед будинком «Просвіти». Ярослав Стецько зачитав Акт про відновлення незалежної Української Держави, який одностайно схвалили присутні. Тут же було сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. До складу уряду ввійшли представники різних політичних течій.

Скориставшись певною незорієнтованістю німців на щойно захопленій території, похідні групи ОУН(б) досягли Дніпра і взяли під контроль багато місцевих адміністрацій, почали творення своєї нелегальної організаційної сітки.

Відновлення незалежності Української Держави викликало незадоволення фашистсь­ких правителів Німеччини. Спочатку гітлерівці намагалися примусити Провід ОУН(б) від­кликати Акт ЗО червня. Однак, коли він відмовився це зробити, нацисти вдалися до масо­вих репресій. Вони заарештували і кинули у концтабори Степана Бандеру, Ярослава Стецька, усіх обраних у Державне Правління та понад 300 членів ОУН(б).

Після масових арештів бандерівців, проведених нацистами у серпні - вересні 1941 р., припинили існування Північна і Середня похідні групи, а також спецгрупа, яка на чолі з Василем Куком прямувала до Києва, щоб проголосити там Українську державу.


Організація Українських Націоналістів, яку очолив Микола Лебедь («Микола Рубан») вступила у нову фазу визвольної боротьби, цього разу також проти гітлерівської Німеччи­ни. У вересні 1941 р. відбулася 1 конференція ОУН(б) в Україні, яка намітила основні на­прями діяльності у воєнних умовах: пропагандивно-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби з німецькими окупантами, розкриття німецьких планів поневолення і колонізації України, знешкодження большевицької агентури і диверсійних чекістських партизанських загонів, збір та магазинування зброї, вишкіл нових провідних кадрів для визвольної бо­ротьби. Намічалося організувати командирські школи, військові курси.

З вересня 1941 р., після своєї Першої конференції, ОУН(б) веде підпільну підготовку до активної боротьби з гітлерівською окупацією. Зі свого боку, німці проводили нову хвилю арештів після розкриття у листопаді 1941 р. планованого ОУН(б) повстання. Попри жорстокий терор окупантів, діяльність ОУН (б) набирає дедалі ширшого розмаху. З березня 1942 р. в німецьких таємних повідомленнях фігурує рубрика "Український рух опору", де основну увагу приділено саме рухові Бандери, як найбільш сильному і небезпечному для нацистського панування.

Політика геноциду, яку гітлерівці проводили на Україні, змусила ОУНівські осередки піти у глибоке підпілля, розгорнути активну роботу з мобілізації патріотичних сил на бо­ротьбу з окупантами. У квітні 1942 р. відбулася II конференція ОУН(б), на якій вирішено зосередити увагу на «творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил», прийнято концепцію двофронтової боротьби. Підкреслювалось, що московсько-большевицькому інтернаціоналізму й німецько-фашистській т. зв. «Новій Європі» ОУН протис­тавляє «міжнародню концепцію справедливої політично господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом «Свобода народам і людині!» ОУН(б) ще раз заперечила будь-які орієнтації на чужі сили і пасивне вичікування. На конференції під­тверджено намір боротися за незалежність України в усіх її куточках.

Три окремі національно-патріотичні угрупування почали майже одночасно організовувати повстанські військові формування. Ними керували від ОУН(б) Микола Лебедь («Максим Рубан»), від ОУН(м) — Олег Ольжич, третьою групою — Тарас Боровець («отаман Тарас Бульба»), який мав зв'язок з урядом УНР в екзилі.

ОУН(б), враховуючи сумний досвід національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., бо­ролася проти всякого отаманства. Одночасно вона вела переговори з метою об'єднання всіх повстанських відділів в одну армію під єдиним командуванням. Коли ж не вдалося дійти до порозуміння, військові відділи УПА оточили і роззброїли у липні 1943 р. повстанські заго­ни Олега Ольжича, а в серпні 1943 р. — роззброїли основні відділи Української Народної Революційної Армії Тараса Боровця («Тараса Бульби»). Ці акції вдалися без пролиття крові, і більшість старшин і воїнів влилися в Українську Повстанську Армію.

До Другої світової війни ОУН протидіяла польській та румунській репресивній владі, і її ідеологія мала тоталітаристські риси. Ті гасла ОУН(б), які містили тенденції до українського тоталітаризму і виключності, не сприймалися більшістю "східняків". Тому самі реалії життя у центральних і східних областях вимагали демократизації соціально-політичних засад бандерівського руху. Почавшись у 1942 р. у Дніпропетровську, де діяв Василь Кук, процес соціально-політичної еволюції поступово піднявся до Проводу організації і знайшов своє втілення на Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) у серпні 1943 р.

У постановах збору вперше було приділено багато уваги соціально-економічним питанням; це мало першорядне значення. Було проголошено, що ОУН(б) виступає за політичний плюралізм, загальнодемократичні свободи і повну рівність у правах усіх громадян України, незалежно від їх національності.

Ще у 1943 р. УПА перестала бути лише оунівським військом, а перетворилася у за­гальнонаціональну збройну силу. В ній боролися всі, хто відстоював Самостійну Українську Державу, не зважаючи на політичні погляди, політичні переконання і партійну приналеж­ність. Тому життя висунуло потребу зміни в організаційній структурі та в програмі ОУН(б). 21-25 серпня 1943 р. у Бережанському районі Тернопільської області відбувся III Надзви­чайний Великий Збір ОУН - його головна мета — це створення Самостійної Української Соборної Держави.

На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: