Рифтові системи Землі
Західний край Аравійського п-ова високо піднятий і утворює ланцюг гір з відмітками до 3760 м на півдні, 2565 м на півночі. Цей піднятий край древньої Аравійської платформи розбитий розломами, по якому у багатьох місцях вилилися базальти пліоценового і плейстоценового віків. Відбувалася диференціація базальтів до дацитів, що утворили лавові плато харрати (арабск.). На плато насаджені по розломам численні невеликі вулкани
Йордансько-Сірійська зона рифтів являє собою північне продовження рифтів Червоного моря. Рифте простягнулися по затоці Акаба, долині Ваді-ель-Араба, Мертвому морю, долині р. Йордан, долині р. Ель-Літані. Довжина цієї системи 600 км, ширина 15 - 30 км. Вона перетинає трохи новітніх зводових підняттів. Молоді пліоценові і плейстоценові вулкани приурочені до східного борта рифтів.
2.2.2 Рифтові зони Євразії
Через Євразію з заходу на схід простягається переривчастий пояс у якому континентальна літосфера пройшла новітню активізацію. Вона проявилася в інших формах, ніж у Східній і Північній Африці. Рифтоутворення не одержало (за винятком Чарсько-Байкальсько-Хубсугульської зони) сильного розвитку. Активізація була обумовлена диференційованими переміщеннями невеликих літосферних блоків, а не літосферних плит, як в Африці. Загальною причиною переміщень цих блоків деякі дослідники вважають зближення Євроазіатської літосферної плити з Африканською й Індійською. У результаті цього розвинулися зсувні деформації літосфери по розломах, де місцями проявився базальтовий вулканізм. Однак більш ймовірні місцеві підняття астеносферних лінз із розтіканням їх уздовж глибинних розламів з розсувами і зрушеннями літосферних блоків. Утворення новітніх зводів і розвиток вулканізму були різні. В так званій герцинській Європі процеси пов'язані з формуванням альпійської складчастості в зоні Тетіса. На сході – в Саянах, Прибайкаллі і далі на схід головна причина розвитку новітнього вулканізму підняття астеносферних лінз.
Ще на схід, уздовж берегів Тихого океану, розташовані платформи, активізовані в мезозої і кайнозої. Їхня активізація пов'язана з підсуванням Тихоокеанської літосфери під континентальну, з формуванням вулканічних поясів крейдо-палеогенової системи. Однак новітній вулканізм не мав прямого зв'язку з ними і розвивався автономно [20].
Для базальтових магм активізованого пояса характерні їхній лужні різновиди. На заході це лужні базальти, трахіти, фоноліти, що асоціюються з кислими лавами. Тут відзначається строкате чергування калієвих і натрієвих базальтів. На сході калієві і натрієві породи роз'єднані.
Загалом можна виділити два типи зводових підняттів новітнього вулканізму. Це крайові і серединні зводи.
Західно-Європейська система зводів і рифтів
Молоді і древні платформи Євразії пройшли, починаючи з олігоцену значну активізацію. Вона проявилася в утворенні рифтів, східчастих гірських зводів і міжгірських западин. У Західній і Центральній Європі ці процеси були пов'язані з альпійським горотворенням. Вони обумовили виникнення Французько-Чеської системи рифтів зі значними проявами біля них молодого вулканізму. Від Ліонської затоки Середземного моря до Судетських гір, по території Франції, Німеччини і Чехії на 1500 км простягається дугоподібна система активізованих зводів кайнозойського віку. Вона складена Центральним Французьким масивом, Рейнським зводом, Чеським масивом, Судетським гірським зводом і пов'язаними з ними грабенами. Виділяються три області проявів молодого вулканізму: Центрально-Французька, Рейнська, Чешсько- Силезька.
Центральний французький масив являє собою брилу, складену палеозойськими складчастими породами, прорваними гранітами. Брила сильно роздроблена молодими розломами, перетворена в східчастий звід, ускладнений грабенами Ронським, Форез, Лимань. З півдня масив обірваний приморською грабеноподібною западиною. Грабени формувалися з кінця олігоцену й у міоцені. Головна фаза формування Центрального масиву була в пліоцені. Тоді уздовж розломів, що простягаються смугою з півдня на північ, проявився молодий вулканізм. Це Лангедок-Кос, Канталь, Мон-Дор, Шен-де-Пюі. На схід цієї смуги розташований вулканічний район Куарон-Веле. Вулкани є у грабенах, особливо в грабені Лимань.
Рейнський звід ускладнений системою грабенів: Верхньорейнським, Нижньорейнським і Гессенським. Грабени у свою чергу ускладнені поперечними розломами. З ними пов'язані прояви молодого вулканізму. Райони його утворюють переривчасту Північно-Рейнську вулканічну дугу. Це плато Айфель, плато Пелленц, гори Зібенгебірге, плато Весгервальд, Фогельсберг, Високий Рен.
Плато Айфель розташоване між ріками Мозель і Ар. Воно складене складчастими породами девонського віку, розбитими розломами субширотного напрямку. З розломами пов'язані прояви молодого вулканізму. Розрізняють чотири фази його прояву:
1) вулканічні пліоценові базальтові куполи, 2) шлакові плейстоценові конуси, 3) голоценові маари, 4) вуглекислі газові струмені- мофети.
Плато Пелленц відоме за назвою оз. Лаахерзе. Воно знаходиться на західному борті грабена долини р. Рейн. Тут велике число шлакових конусів, розташованих навколо маару Лаахерського озера. Довжина плато 35 км, ширина 25 км. Вулкани розташовані по розломах двох систем: північно-західної і північно-східної. Вулканізм відрізняється тут більш кислим складом продуктів, ніж у західному Айфелі. Найбільш цікавим є маар Лаахерзе і зруйновані стратовулкани в йому районі. Чешсько-силезька вулканічна дуга простягається на 600 км через Рудні гори з грабеном р. Огрже, Чеські Середні гори, Лужицькі гори.. Молодий вулканізм проявився нерівномірно. Максимальна активність його була приурочена до Доуповских гір і Чеських Середніх гір. В цих межах він розвивався протягом трьох фаз. Перша з них – в кінці олігоцену і початку міоцену – була головною. Третя фаза припадає на пліоцен і ранній плейстоцен, коли відбувалися виливи ультраосновних лав, а пізніше олівінових базальтів. В результаті сформувались як крупні так і невеликі вулкани. Так, в Чеських Середніх горах вулкани приурочені до невеликих грабенів. Це звід довжиною. 60 км, обмежений з півдня Полабською западиною. Унаслідок її дроблення прояви молодого вулканізму прослідковуються до 50 км на південь. У Судетських горах відомі різні базальтові вулкани. Прикладом служить у Низькому Єсенику вулкан Вельки Роудін (780 м). Це руїни середньоплейстоценового стратовулкана площею 8 кв. км.
Саяно-Байкало-Хубсугульська система гірських зводів і рифтів
На території Азії процеси активізації виразилися у формуванні дугоподібних систем горнах зводів, рифтів і міжгорських западин. Це Саяно-Байкало-Хубсугульська система.
Байкальська гірська система. У географічному відношенні це досить визначений і самостійний регіон. Обмежений з півночі і з заходу - Середньосибірським плоскогір'ям, зі сходу - Алданським нагір'ям і Становим хребтом, з південного сходу горами Джидинськой країни, Західного і Східного Забайкалля. Площа Байкальської гірської системи складає 575 тис. км2. До складу Байкальської гірської системи входять наступні географічні райони: Західне, Східне, Південне Прибайкалля, Північно-Байкальське нагір'я, Патомське нагір'я, Вітімсьое плоскогір'я, Олекмо-Вітімська гірська країна. Територія регіону характеризується значною піднесеністю над рівнем моря і переважно гірським рельєфом. У плані розрізу (через весь регіон) буде спостерігатися загальне зниження зі сходу на захід. Найнижчою відміткою є рівень озера Байкал (456 м), найвищою вершина м. Мунку-Сардик (3491 м). Практично на всій території переважають сильно розчленовані середньовисотні гори (сопки). Більшість хребтів регіону має порівняно м'які обриси з плоскими, вирівняними процесами тривалої денудації, вершини. Рівнинні поверхні зустрічаються лише в тектонічних западинах і долинах великих рік. На геологічну будову (особливо в районі Байкальського рифта) великий вплив зробили розривні порушення земної кори, що мають переважно північно-східний напрямок. Звертає на себе увага велика сучасна тектонічна активність Байкальської гірської системи з погляду загальне планетарної активності. Узагалі, Байкальська гірська система відноситься до молодої сейсмічно активної області. Тектонічна активність виявляється у вигляді повільних опускань (до 30 мм у рік) і підняттів берегів Байкалу, а також інтенсивних землетрусів, що досягають 8-10 балів, наприклад, самий великий землетрус(Саганське) від 11-12 січня 1862 року, коли під воду пішла частина придельтової ділянки р.Селенга площею близько 260 км2 з декількома селами [22]. Окинське плоскогір’я знаходиться у східній частині Східного Саяна, в Окинській міжгірській западині (верхів'я р. Оки) Наприкінці міоцену тут були виливи олівінових базальтів, що утворили лавові покриви на місцевих вододілах, на вододілі рік Віспи і Китоя. У долинах є базальтові потоки і голоценові конуси.
Забайкальсько-Станове нагір’я це ряд молодих зводів, ускладнених рифтовими западинами. На південному-заході Тункинський рифт, Гусино-озерський і Джидинський грабени. На північному сході баргузинський і Верхньоангарський грабени, що ускладнюють Байкальський рифт. Ще далі на північний-схід звід Станового нагір'я з Муйським і Чареким грабенами. У верхньому допливі р. Вітім простирається Вітімське плоскогір'я з зародковими грабенами на ньому. Базальтовий вулканізм проявився в цій системі зводів і грабенів дуже нерівномірно протягом декількох фаз. Виливи базальтів відбувалися в прогинах у міоцені ще до формування грабенів.
Прихубсугулля примикає до Тувинського нагір'я, Східного Саяну і Забайкалля. Це новітній східчастий звід з меридіональне орієнтованими рифтами Дархатским і Хубсугульским. В останньому знаходиться оз. Хубсугул. Молодий вулканізм тут проявився у формах, подібних із Забайкаллям. На вододілах Прихубсугулля є базальтові покриви. Так, на східному березі оз. Хубсугул близько 60 роз'єднаних базальтових покривів із загальною площею 1500 кв. км. У джерелах р. Мурен розташований базальтовий щитовий вулкан площею 36 кв. км. У долинах рік є виливи базальтів. Такі базальти поширені в долині р. Шишхид-Гол в оз. Дод-Нур. Потужність їх 150 - 200 м. Вони мають пізньопліоценовий і плейстоцен-голоценовий вік. Базальти Прихубсугулля різноманітні: олівінові, олівін-піроксенові, трахітоідні.
2.2.3 Рифтові зони Американського континенту
Система Кордільєр і міжгірських рифтів займає біля третини площі Північної Америки. Вона простягається на 9000 км від Карибського до Берингового моря. Її ширина коливається на 800 до 1600 км. Ця система розвивалася 700 млн. років, із протерозою, але остаточно сформувалася в сучасному вигляді тільки в останні 2 - 3 млн. у пліоцені і плейстоцені. Однією з головних особливостей формування Кордільєр і рифтів Північної Америки на пліоцен-сучасному етапі є сильне дроблення древньої континентальної земної кори. Вважається, що північна частина розташованого на дні Тихого океану Східно-Тихоокеанського підняття знаходиться під західною частиною континенту (під Кордільєрами і Скелястими горами).
У межах Північної Америки виділяють три великі вулканічні провінції: Південну, Середню і Північну. Південна обмежена розломами Кларіон на півдні і Мерей на півночі. Вона охоплює територію Мексики. Середня розташована між розломами Меррей на півдні і Льюіс-Кларк на півночі. До неї входять Кордільєри і рифти на заході континенту. Північна провінція охоплює басейни рік Фрейзер у Канаді і Юкон на Алясці.
Меридіональна рифтова зона Ріо-Гранді, зайнята долиною р. Арканзас і р. Ріо- Гранді, простягається уздовж східної границі плато Колорадо. Це зона інтенсивної новітньої активізації платформи. Довжина її 800 км, ширини 15 - 60 км. У ній розвивається молодий вулканізм. У крайових частинах зони поширені толеітові базальти і продукти їхньої диференціації. У внутрішній частині розвинуті лужні базальти. Вулканізм розвивався протягом декількох циклів, починаючи з олігоцену і захоплюючи плейстоцен. Найбільш типові райони вулканізму гори Сан-Хуан, район кальдери Валліс у горах Джемец, гори Тейлор.
У межах Сьєрра-Мадре поширені мезозойсько-ранньокайнозойські складчасті комплекси на докембрійських гнейсах і кристалічних сланцях (шт. Тамауліпас, Ідальго) і неметаморфізованих палеозойських осадових відкладах (потужність до 3000 м). Останні представлені карбонатними гірськими породами нижнього і середнього палеозою та теригенним флішем верхнього палеозою. Мезозойські комплекси складені тріасовими і юрськими червоноколірними пісковиками, аргілітами і евапоритами (потужністю 800 м), верхньоюрськими вапняками з прошарками пісковиків і глин (1500 м) і повним розрізом відкладів крейди загальною потужністю до 10000 м. Слабодеформовані третинні вулканіти і незруйновані конуси молодих вулканів закінчують гірські споруди. Складчаста структура зони складна: у східній частині з перекинутими на схід складками і насувами, на заході – блоково-складчаста. Складчаста зона Західна Сьєрра-Мадре тягнеться від північних кордонів Мексики до Трансмексиканського вулканічного поясу і складена вулканічними гірськими породами пізньої крейди та кайнозою андезитового і базальтового складу в нижній частині, дацитовими і ріолітовими ігнімбритами у верхній. З крейдовими і третинними інтрузіями кислого і середнього складу, що проривають ці вулканічні породи, пов'язані родовища мідних, свинцево-цинкових і срібних руд. Сонорський блок, розташований між Західною Сьєрра-Мадре і Каліфорнійською затокою, складений докембрійськими метаморфічними гранітоїдами, що перекриваються дрібноуламковими та карбонатними товщами кембрію, вище за які місцями залягають карбонатні породи ордовика-карбону і теригенні породи карбону-пермі. Мезозойські відклади представлені верхньотріасово-нижньоюрськими частково морськими і вугленосними уламковими породами, що перекриваються карбонатно-уламковими і вулканогенно-уламковими утвореннями крейди. Третинні континентальні і вулканічні формації завершують розріз, характерний для Сонорського блоку. Відомі штоки гранітів крейди, третинних діоритів і гіпабісальних порід, з якими пов'язані мідно-порфірові родовища. Блок півострова Каліфорнія складений гранітоїдним батолітом, на захід від якого простягається смуга інтенсивно дислокованих порід мезозою. Ці утворення перекриті пізньокрейдовими уламковими і третинними морськими і вулканогенними відкладами. Складні складчасто-насувні структури перетнуті скидами, що формують рифт Каліфорнійської затоки. Палеозойська складчаста споруда Південна Сьєрра-Мадре простягається від Трансмексиканського вулканічного поясу вздовж Тихоокеанського узбережжя Мексики. Вона складена докембрійськими і палеозойськими породами, місцями перекритими пізньотріасово-ранньоюрськими континентальними вулканогенно-осадовими товщами, морськими юрськими відкладами і неузгоджено залягаючими на них альб-сеноманськими і сеноманськими глинисто-карбонатними і флішевими породами. Характерні неогенові та молодші вулканіти.
РОЗДІЛ 3.
3.1 Місце "Теорії літосферних плит та рифтогенезу" в структурі поурочного планування
У результаті вивчення фізичної географії в VІІ класі учні опановують значний обсяг геологічних знань, а серед них тема: Літосфера і рельєф Землі.
Навчальні програми VІІ класу геологічним знанням приділяють значну увагу як у загальному фізико-географічному огляді, так і при характеристиці природних умов і природних ресурсів різних територій, відводячи на їхнє вивчення в середньому до 23-25% навчального часу. Покращенням якості нових програм є посилення пояснювального елемента в навчанні. Тепер у VІІ класі потрібно не тільки перелічити форми рельєфу території, що вивчається але і розповісти про причини їхнього виникнення і безперервності зміни, пояснити закономірності розміщення форм рельєфу. Посилення пояснювального моменту в навчанні підвищило роль геологічних знань, що, у свою чергу, створило умови для їх поглибленого вивчення, постановки проблемних питань, використання різноманітних видів навчального устаткування [14].
Розглянемо обсяг, який повинні опанували учні в результаті вивчення теми " Літосфера і рельєф Землі.":
Будова материкової і океанічної земної кори.
Гіпотези походження материків і океанів.
Літосферні плити і причини їх руху.
Зони субдукції і спредингу.
Мета уроку:
познайомити учнів з причинами сучасного вигляду материків і причинами схожості природи материків;
Сформувати навики роботи з картою;
Сформувати вміння проводити глибокий аналіз географічних карт і вміння на основі аналізу робити висновки;
Сформувати уявлення про цілісність світу.
Хід уроку
Спочатку учням пропонується уважно вивчити фізичну карту світу і звернути увагу на контури материків. Потім за допомогою навідних запитань підвести їх до необхідних результатів спостережень. Після чого запропонувати їм зробити висновок про причини збігу контурів материків.
Учитель доповнює відповіді учнів у вигляді лекції або розповіді. Після вивчення навчального матеріалу спочатку проводиться бесіда з метою перевірки і коректування знань.
Закінчивши вивчення теми, учні виконують практичну роботу: нанесення на контурну карту рифтових зон.
Таким чином, геологічні поняття в VІІ класі поглиблюються, розглядаються на більш високому рівні, однак, з огляду на пропедевтичний характер геологічних знань, програма не орієнтує вчителя на їхнє усеосяжне вивчення. Тому для тих учнів, що зацікавилися вивченням географії, можуть бути запропоновані питання для поглибленого вивчення, у процесі роботи над яким вони удосконалюють знання, займаючись геологічною самоосвітою.
Дітям задається домашнє завдання в якому вони повинні підписати на контурній карті найбільші літосферні плити.
3.2 Методи вивчення теми
У підготовчий період основна задача учителя полягає в тому, щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до вивчення геології, але з початку занять зусилля вчителя повинні бути спрямовані на формування основних понять геологічної науки. У зв'язку з цим виникають визначені вимоги до методів навчання по організаційним формам, у яких вони протікають. Чим досконаліші методи і форми організації навчання, чим ідеальніше вони відповідають змісту освіти, тим вища якість знань, навичок і умінь і активніший пізнавальний інтерес до вивчення предмета [4].
Методи навчання визначають і направляють діяльність учителя по формуванню знань, навичок і умінь, а також мають на меті розвити творчі сили учнів, привчити їх до самостійного рішення питань, виробити в них правильні погляди і переконання.
Значення методів навчання геології полягає в тому, що вони забезпечують засвоєння учнями теоретичних і практичних основ геологічної науки; дозволяють краще зрозуміти фізико-географічні процеси, що протікають у природному комплексі; сприяють вихованню науково-матеріалістичного світогляду; розвивають спеціальні здібності, пізнавальні і професійні інтереси; збуджують і направляють прагнення учнів до самоосвіти.
Основним методом досліджень у вивченні обраної теми є аналіз отриманої інформації, який знаходять широке застосування в навчанні геології. Поняття про об'єкти і явища, які учням необхідно вивчити у межах цієї теми (літосферні плити, рифти) і безпосереднє спостереження яких неможливо, формуються на основі широкого залучення різноманітних засобів наочності. До того ж деякі з досліджуваних явищ, наприклад геологічна і тектонічна будова континентів, не можуть бути сприйняті безпосередньо і не піддаються зображенню на схемі, картині, макеті. Знання про них формуються на підставі вивчення спеціальних геологічних карт, що є основним джерелом геологічної інформації.
У формуванні геологічних знань учнів важливу роль грає живе слово вчителя, навчальна і додаткова література, цифровий матеріал. Таким чином, джерелом геологічних знань учнів служить усне і друковане слово, натуральні і зображені предмети і явища.
Розглянемо основні методи вивчення теми.
Усний виклад матеріалу. Матеріал по темі можна подати у вигляді лекції. Лекція – є найбільш поширеним способом викладання інформації, тому що має великі методичні й організаційні можливості в порівнянні з розповіддю і поясненням. По-перше, у структурі лекцій переважає не оповідання, а розбір і узагальнення, що створює умови для поглибленого розкриття геологічних явищ, законів і закономірностей. По-друге, лекція привчає уважно слухати, допомагає виявляти головне і коротко конспектувати зміст. По-третє, на лекції в порівняно короткий час можна викласти значний за обсягом і глибокий по змісту матеріал. По-четверте, лекція як методичний прийом викликає великий інтерес в учнів
Розповідь і пояснення застосовуються як доповнення до лекції, але як самостійні методи викладу матеріалу фактично не використовувалися.
Необхідно враховувати, що школярі не вміють конспектувати лекції і самостійно виділяти основні моменти змісту, тому необхідно: 1) записувати на дошці план лекції; 2) виділяти інтонацією важливе в змісті, акцентувати увагу, а іноді диктувати висновки; 3) оснащувати лекцію наочними приладами; 4) використовувати класну дошку для записів, складання малюнків, схем, графіків і т.д..
Тривалість шкільної лекції не повинна перевищувати однієї години (45 хв). По темі "Земна кора" рекомендується шкільна лекція, де частково використовувалися розповіді, пояснення і бесіда.
У ході лекції повинні бути розглянуті наступні питання:
1. Форма, розміри і рух Землі.
2. Фізичні властивості Землі: сила ваги, щільність і тиск; земний магнетизм; електричні властивості Землі.
3. Поняття про геофізичні методи дослідження (гравіметрія, магнітометрія, сейсмометрія, електрометрія). Глибинне буравлення.
4. Тепловий режим Землі.
5 Агрегатний стан речовини усередині Землі. Реакція речовини Землі на коливальні рухи довгого і короткого періодів.
6. Будова Землі. Оболонки земної кулі.
7. Літосфера (земна кора): хімічний склад Землі і земної кори; осадовий, гранітний (сіалічний) і базальтовий (симатичний) шар земної кори; континентальний і океанічний типи земної кори.
8. Поверхня Мохоровичича.
9. Мантія.
10. Ядро Землі.
11. Поняття про геологічні процеси (ендогенних і екзогенних), що відбуваються на Землі.
На лекціях необхідно використати наступні посібники: схематичний розріз земної кулі; схема поширення статичних хвиль у двошаровому середовищі; фізична карта світу (на якій прапорцями мають бути відзначені райони передбачуваного і початого буравлення надглибоких свердловин); графік поширення температур і тиску усередині Землі; таблиця густини речовини Землі; порівняльна таблиця хімічного складу Землі і земної кори; схема розподілу підкіркової речовини під дном океану і під континентами.
Аналіз поставлених питань дає підставу зробити висновок що в ході заняття повинні формуватися нові і розвиватися, поглиблюватися вже наявні поняття. Так, поняття про фізичний стан і властивостях гірських порід відомо учням з курсу фізики, оболонки земної кулі вивчалися на уроках географії в 6 класі, хімічний склад речовин на уроках хімії. Таким чином, у ході лекції вчитель може опиратися на знання, отримані школярами в процесі вивчення основ інших наук. Тому можна намітити головні задачі.
Ціль заняття: поглибити і розширити знання учнів про будову, властивості і склад Землі і земної кори, познайомити учнів з причинами сучасного вигляду материків і причинами схожості природи материків.
Бесіда - це метод навчання в якому застосовуються запитання і відповіді. Застосовуючи цей метод, учитель може керувати процесом пізнання і направляти думку учнів на істотні ознаки досліджуваних геологічних об'єктів і явищ. Бесіда має багато позитивних якостей, що сприяють успішному застосуванню її при вивченні будь-якої теми.
3.3 Наочні засоби навчання
знаходять широке застосування вивченні даної теми, тому що геологічна діяльність природних сил, які ми розглядаємо, протікає в планетарному масштабі, охоплюючи усі тверді оболонки і поверхню земної кулі, і вчителю в рідких випадках представляється можливість спостерігати геологічні об'єкти, процеси і їхні наслідки в природних умовах.
Застосування наочних приладів в навчанні сприяє правильному формуванню уявлень і понять, допомагає розвивати пізнавальні здібності учнів, виробляє навички і прийоми, необхідні в кожному геологічному дослідженні, а саме: спостереження, аналіз і синтез явищ, що спостерігаються. У процесі роботи з наочними засобами вчитель супроводжує демонстрацію поясненням, підкреслює основне, націлює увагу слухачів і т.д.
Роботу з формування уявлень і понять із залученням наочних приладів можна організувати в такий спосіб:
1. Опираючи на наочний матеріал, розкрити зміст поняття і запропонувати учням зробити висновки. Достоїнство прийому полягає в порівняно простої організації роботи і глибокому розкритті поняття. Недолік прийому слабка активність учнів.
2. Під керівництвом вчителя учні повинні самостійно аналізувати зміст посібника, розкривати поняття і поступово дійти висновку. Практика показує, що цей прийом дає кращі результати, однак його здійснення вимагає значних зусиль вчителя в період підготовки до заняття.
У процесі вивчення теми застосовується велика кількість наочних приладів: 1) настінні і світлові картини; 2) карти, схеми і т.д.
Розглянемо найголовніші особливості роботи з наочними приладами:
1. Робота з картинами. Картини знаходять широке застосування при вивченні теми, у зв'язку з тим, що створюють в учнів зорові образи досліджуваних геологічних об'єктів і явищ. Геологічні картини покликані зіграти важливу роль у формуванні геологічних знань, у зв'язку з чим необхідно їхнє своєчасне створення і публікація.
Прийоми використання картин у навчанні геології залишаються загально методичними (споглядання зображених на картині геологічних об'єктів і явищ, установлення просторових чи тимчасових зв'язків з картою, аналіз змісту картин і синтез розглянутих елементів) і не мають потребу в додатковому описі.
У вивченні теми можна застосувати картини рифтових зон Байкальської складчастої системи, Африканської рифтової долини, тощо. Нерідко доцільне враження від картин доповнювати малюнком на дошці, наприклад будова рифтової долини. Такий малюнок як би поглиблює зміст картини, дозволяє різкіше підкреслити істотне в процесі аналізу її змісту.
2. Робота з муляжами і моделями. Муляжі і моделі являють собою скульптурне відтворення природних геологічних об'єктів і явищ. Вони дають об'ємне, а іноді і динамічне представлення про досліджуваний об'єкт і явище і тому знаходять широке застосування в навчанні геології. Можна використати модель "Руху земної кори"; що дозволяє не тільки створити зовнішній вигляд досліджуваного об'єкта, але і розкрити його істотні ознаки.
3. Робота з картами, схемами, графіками. Ці посібники, поряд з картинами і речовинним матеріалом також знаходять широке застосування в навчанні геології. До них можна віднести всі ті посібники, що передають в умовній формі реальні образи геологічних об'єктів.
Зупинимося на характеристиці роботи з умовними наочними приладами (схеми, графіки, діаграми, таблиці). Ці посібники володіють великими методичними можливостями, тому що дозволяють у відверненій формі показати не тільки статику, але і динаміку багатьох геологічних об'єктів і явищ.
Так, наприклад, без застосування схем учнем було б дуже важко засвоїти огляд "Будови земної кори".
Особливе місце займають блокдіаграми, тому що вони дають можливість умовними засобами показати просторове розміщення геологічних об'єктів і явищ, відкрити глибину і перспективу. Наприклад, застосування блок-діаграми платформних і геосинклінальних ділянок суші значно полегшує засвоєння цих складних питань.
Безперечним достоїнством умовних наочних приладів є те, що вони дозволяють конкретизувати той цифровий матеріал, що застосовується в процесі вивчення геології. Це в першу чергу відноситься до таких видів посібників, як графіки і діаграми.
Робота з картографічним матеріалом один з найважливіших методів навчання геології. Приступаючи до вивчання географії, школярі в основному володіють системою знань географічної карти, що дозволяє перейти до вивчення спеціальних географічних карт. Система знань географічної карти має на увазі наявність картографічних уявлень, розуміння карти й уміння виконувати картографічні роботи в обсязі навчальних програм. Опираючись на картографічні знання учнів (картографічні проекції, градусна мережа, масштаб, топографічна основа), учитель розкриває особливості змісту спеціальних геологічних карт.
Доцільно використовувати загальні геоморфологічні карти, що поєднують на одному листі всі основні характеристики рельєфу: морфологію, генезис і вік.
Працюючи з геоморфологічною картою, учитель на прикладі рельєфу окремих місць розкриває складні взаємини між ендогенними й екзогенними факторами рельєфоутворення, між геологією і географією, установлює загальні закономірності в розміщенні рифтових зон.
Самостійна робота учнів по вивченню нового матеріалу. Факультативні курси відкривають простір таким формам організації навчання, що розгортають творчу ініціативу школярів, виробляють уміння самостійне використовувати джерела (книги, карти, статті, прилади і т.д. ) при вивченні різних питань, створюють умови для роботи з індивідуального плану. У першу чергу, це самостійна робота учнів по вивченню нового матеріалу. Широко застосовуються наступні види робіт:
3.4 Самостійне вивчення навчального матеріалу
Якщо навчальний матеріал знайомий учням з попередніх курсів, і може бути засвоєний самостійно, то він рекомендується для самостійного вивчення. Але самостійне вивчення теми обов'язкове для всіх, а доповідь готує один учень (чи група учнів).
Підготовка доповіді ведеться за індивідуальним планом. Одержавши тему, учень протягом декількох днів продумує зміст і план передбачуваної роботи, намічає зразкові терміни її виконання.
Після обговорення з учителем план роботи затверджується. Підготовлена доповідь оформляється у виді окремої роботи, ілюструється, зміст його повідомляється на черговому занятті. Прочитана доповідь обговорюється членами групи, тому що зміст цієї теми вивчався школярами самостійно. Досвід показує, що доцільно так спланувати роботу, щоб хтось із учнів міг підготувати і доповідь.
Реферати, на відміну від доповідей, являють собою більш глибоке дослідження окремих питань.
У підготовці реферату бере участь, як правило, один учень. Робота над рефератом ведеться протягом 2-3 місяців. Теми рефератів рекомендуються вчителем і вибираються самими учнями.
Основні вимоги до реферату використання літературних джерел, правильне оформлення, глибоке і всебічне дослідження.
Важливо, щоб кожен учень підготував реферат по тому чи іншому питанню.
Для рефератів можуть бути рекомендовані наступні теми:
1. Сучасні уявлення про будову земної кулі.
2. Глибинні розломи земної кори.
Викладена методика опрацювання теми "Тектоніка літосферних плит" може успішно застосовуватися в шкільному курсі географії і дозволить учням краще оволодіти знаннями про будову земної кори і механізми, які в ній відбуваються.
ВИСНОВОК
Тектоніка плит сучасна геологічна теорія про рух літосфери. Вона затверджує, що земна кора складається з відносно цілісних блоків плит, які знаходяться в постійному русіодн6а відносно одної. При цьому в зонах розширення (серединно-океанічних хребтах і континентальних рифтах) у результаті спрединга (англ. seafloor spreadіng розтікання морського дна) утворюється нова океанічна кора, а стара поглинається в зонах субдукції. Теорія пояснює землетруси, вулканічну діяльність і горотворення, велика частина яких приурочена до межіплит.
Вперше ідея про рух блоків кори був висловлений у теорії дрейфу континентів, запропонованої Альфредом Вегенером у 1920-х роках. Ця теорія була спочатку відкинута. Відродження ідеї про рухи у твердій оболонці Землі ("мобілізм") відбулося в 1960-х роках, коли в результаті досліджень рельєфу