Аудіювання на середньому етапі навчання

Житомирський державний педагогічний університет ім. Івана Франка.

Кафедра методики викладання іноземних мов.

Курсова робота на тему:

„Аудіювання на середньому етапі навчання”

Житомир 2007

ПЛАН

Вступ

1. Теоретичні основи навчання аудіювання.

1.1 Психологічні особливості аудіювання як виду мовленевої діяльності.

1.2. Основні труднощі розуміння мови на слух.

1.3. Мова вчителя на уроці.

Висновки по розділу 1

2. Методика навчання аудіюванню.

2.1 Система вправ для навчання аудіюванню.

2.2 Метод навчання аудіюванню Н.В. Єлухиної "Снігова куля" чи інтенсифікація.навчання аудіюванню на середньому етапі.

Висновки по розділу 2

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

Тема даного дослідження, "Аудіювання на середньому етапі навчання", є однієї із самих актуальних тем у сучасній методиці навчання німецькій мові, тому що без аудіювання неможливо мовне спілкування, оскільки це процес двосторонній. І недооцінка аудіювання може вкрай негативно позначитися на мовній підготовці школярів. Але ж вивчення даного виду мовної діяльності в методиці недостатньо глибоке, та й термін "аудіювання" використовується в методичній літературі порівняно недавно. Він протипоставлений терміну "слухання". Якщо "слухання" означає акустичне сприйняття звукоряду, то поняття аудіювання включає процес сприйняття і розуміння усної мови. Також відомо, що аудіювання - дуже важкий вид мовленнєвої діяльності. А те, що сучасні випускники шкіл практично не володіють даним умінням зовсім не секрет. Хоча розуміння тексту іноземною мовою вже включається в завдання для вступу в університети на факультети іноземних мов.

Взагалі, аудіювання як дія, що входить до складу усної комунікативної діяльності, використовується в будь-якому усному спілкуванні, підпорядкованому виробничим, суспільним чи особистим потребам.

Також аудіювання, як зворотний зв'язок, у кожного хто говорить, під час говоріння, дозволяє здійснювати самоконтроль за мовою і знати, наскільки вірно реалізується в звуковій формі мовні наміри. І, звичайно, аудіювання може являти собою окремий вид комунікативної діяльності зі своїм мотивом, що відбиває потреби людини чи характер її діяльності. У такій ролі воно виступає, наприклад, при перегляді фільму, телепередачі, прослуховуванні радіопередачі і т.п.

Звідси очевидна важливість і актуальність проблеми навчання аудіювання.

Предметом дослідження є не тільки сам процес аудіювання на середньому етапі, але і способи навчання цьому виду мовної діяльності. Початковий етап є найважливішим, тому що саме на молодшому етапі навчання в учнів повинні бути сформовані базові уміння аудіювання, що для успішності навчання, варто удосконалювати протягом всього періоду оволодіння аудіюванням.

Мета цієї курсової роботи: розкрити основні аспекти навчання на основі вивчення всіх доступних джерел інформації.

Задачі дослідження:

дослідити процес аудіювання з погляду психології;

вивчити теоретичні основи навчання аудіювання;

розглянути нові інтенсивні підходи до навчання аудіювання;

розробити урок по аудиюванню.

Методом дослідження даного питання є вивчення психолого-педагогічної і методичної літератури.

1. Теоретичні основи навчання аудіювання.

1.1 Психологічні особливості аудіювання як виду мовленевої діяльності.

Термін "аудіювання" був введений у літературу американським психологом Брауном. Аудіювання - це розуміння сприйманої на слух мови. Воно являє собою перцептивну розумову мнемічну діяльність. Аудіювання повинно займати важливе місце вже на середньому етапі. Оволодіння аудіюванням дає можливість реалізувати виховні, освітні і розвиваючі цілі. Воно дозволяє вчити учнів уважно вслуховуватися в звукову мову, формувати уміння передбачати значеннєвий зміст висловлення і таким чином, виховувати культуру слухання не тільки іноземною, але і рідною мовою. Виховне значення формування уміння розуміти мову на слух полягає в тому, що воно позитивно позначається на розвитку пам'яті дитини, і насамперед слуховій пам'яті, яка є важлива не тільки при вивчені іноземної мови, але і будь-якого іншого предмета.

Аудіювання відіграє велику роль в досягненні освітньої мети, забезпечуючи дітям можливість розуміти висловлення, які б елементарними вони не були мовою іншого народу. Аудіювання дає можливість опановувати звуковою стороною досліджуваної мови, його фонемним складом і інтонацією: ритмом, наголосом, мелодикою. Наприклад, на середньому етапі, вчитель вчить дітей розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, наприклад, [e] і [е:] , [s] і [z], чути довготу і стислість, кількісні і якісні характеристики звуків.

Через аудіювання йде засвоєння лексичного складу мови і його граматичної структури. Так, наприклад, у 5 класі учні через аудіювання опановують словами groЯ, klein, kurz, lang і так далі в структурі Das ist der Tish. Ich habe einen kleinen Tish. Перевірка розуміння відбувається тоді, коли дитина показує відповідний предмет чи тоді, коли дає коротку відповідь. У такий спосіб здійснюється і навчання розумінню структур різного типу: стверджувальних, питальних, заперечних.

Таким чином, очевидно, що аудіювання як вид мовленнєвої діяльності відіграє велику роль на середньому етапі в досягненні практичних, розвиваючих, освітніх і виховних цілей і служать ефективним засобом навчання німецької мови в школі.

Але, в першу чергу, для того, щоб ефективно навчати школярів аудиюванню, треба чітко розуміти, що собою являє цей вид мовленнєвої діяльності з психологічної точки зору.

Отже, значеннєве сприйняття мови на слух є перцептивною, мисленнєво-мнемічною діяльністю, що здійснюється в результаті виконання цілого ряду складних логічних операцій, таких, наприклад, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, абстракція, конкретизація й ін.

Характеризуючи сутність сприйняття (слухового і зорового), треба розрізняти два поняття: сприйняття - процес виділення інформативних розпізнавальних ознак (тобто формування образів) і дізнання сформованого образу в результаті звірення його з еталоном.

Гез зазначає, що формування й розпізнавання образів носять фазовий характер і хоча в окремих авторів є розбіжності в найменуванні й у визначенні послідовності цих фаз, у всіх роботах підкреслюється тісний взаємозв'язок процесів формування і впізнання, тобто сприйняття і дізнавання.

Значеннєве сприйняття мови на слух є перцептивною, мисленнєво-мнимічною діяльністю, що здійснюється в результаті виконання цілого ряду складних логічних операцій таких, наприклад, як аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, абстракція, конкретизація й ін.

Аналізуючи особливості розпізнавання, психологи вказують на те, що в більшості випадків воно не має характер розгорнутої свідомої дії; якщо така дія і можлива, то вона спостерігається лише на стадії формування образу. В міру ознайомлення з матеріалом процес розпізнавання міняється, він здійснюється миттєво за допомогою самих необхідних інформативних ознак. Якщо цих ознак недостатньо і розпізнавання не відбулося чи виявилося помилковим, то сприйняття знову приймає більш розгорнуті форми і перетворюється у свідоме перцептивну дію чи в ряд послідовних (сукцесивних) дій.

У процесі мовного спілкування переважає симулянтне дізнавання, хоча елементи сукцесивності не виключаються. Наявність і розгорнення логічних операцій, перерахованих вище, залежить, таким чином, від типу розуміння: опосередкованого чи безпосереднього. Для останнього характерно, зокрема, згорнутість і скороченість розумових операцій, здійснюваних у внутрішній мові.

Сприймаючи мову, слухач перетворить за допомогою моторного (рухомоторного) аналізатора звукові образи в артикуляційні. Між слуховим і рухомоторними аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок. Що стосується зорового аналізатора, то відомо, що оптичні сигнали перевершують всі інші в одержанні інформації про зовнішній світ. При аудиюванні зоровий аналізатор значно полегшує сприйняття і розуміння мови на слух.

Такі зорові опори, як органи мови, жести, міміка, кінеми й інші підкріплюють слухові відчуття, полегшують внутрішнє проговорювання і з'ясування змісту мови.

Значення внутрішньої мови для розуміння досить важливе. Навіть в ускладнених умовах (маються на увазі експерименти з застосуванням внутрішніх перешкод) вона дає можливість сприймати мовні повідомлення, прогнозувати й узагальнювати.

На середньому ступені навчання внутрішня мова протікає особливо інтенсивно, і її можна розглядати як основний і необхідний компонент слухового сприйняття. На вищому ступіні спостерігається згортання моторної діяльності, її редукція, що порозумівається з міцним об'єднанням мовленнєвомоторного слухового і зорового аналізаторів у єдину систему. Це, у свою чергу, впливає на сприйняття і розуміння мови.

Однак і на вищому ступіні навчання (експериментальним шляхом) легко фіксується приховане проговорювання при виникненні ускладнень у розумінні мови на слух і в разі потреби точного запам'ятовування змісту.

Характер взаємин, що корелює, між аналізаторами і закони внутрішньої мови свідчать про тісний взаємозв'язок аудіювання з іншими видами мовленнєвої діяльності.

Звернемося до короткого аналізу механізмів слухового сприйняття.

При аудиюванні фраза як одна з одиниць сприйняття розуміється не шляхом аналізу і синтезу складових її слів, а в результаті розпізнавання інформативних ознак. Найбільш інформативною ознакою прийнято вважати інтонацію, тому що вона володіє "сприйманими якостями", завдяки яким аудитор може сегментувати мову на синтаксичні блоки, зрозуміти зв'язок частин фрази, а, отже, і розкрити зміст. За інтонацією, як думає В. А. Артемов, закріплені такі мовні функції, як комунікативна, синтаксична, логічна, модальна. При сприйнятті мовних повідомлень насамперед розпізнається комунікативний план висловлення, причому інтонація є одним з основних структурних ознак, по яких розрізняються комунікативні типи пропозицій: оповідання, питання, вигук, спонукання.

Виконуючи зазначені функції, інтонаційний слух виробляє одночасно індикаторні ознаки (еталони), що необхідні для успішної діяльності короткочасної пам'яті.

Якщо під інтонаційним слухом прийнято розуміти здатність сприймати інтонаційну структуру фрази і правильно співвідносити її з інтонаційним варіантом, то під фонетичним слухом розуміється уміння розрізняти звуки мови й ідентифікувати їх з відповідними фонемами. Фонематичний слух, так само як і інтонація, необхідний не тільки для формування адекватних акустико-артикуляційних образів, але і для використання наявних у пам'яті еталонів при розпізнаванні нових повідомлень.

Аудіювання пов'язано зі складним процесом пошуку і вибору інформативних ознак з ряду можливих, що залежить від наявності в слухача асоціативних зв'язків, встановлених у результаті мовного досвіду Разом з тим відбувається "гальмування спливання несуттєвих ознак", тобто побічних зв'язків, що не відносяться до контексту. При сприйнятті мови рідною мовою вибірковість зв'язків здійснюється досить легко, що ж стосується іноземної мови, то слухач повинен оперувати не тільки активним словником (обсяг якого в учнів середньої школи дуже невеликий), але і пасивним, придбаним, в основному, у процесі читання. Відбитий у пам'яті зоровий образ слова не завжди легко асоціюється зі слуховим. Не можна не згадати, крім того, так званий потенційний словник, що не використовувався у мовному досвіді учнів (слова іноземного походження, складні чи похідні слова, утворені з відомих учнем афіксів).

Пасивний і потенційний словники актуалізуються слухаючим суб'єктивно, у залежності від теми, умов сприйняття, від співвідношення між відомими і невідомими лексемами, від уміння користуватися миттєвим вибором рішення з цілого ряду вірогідних гіпотез.

Вірогідне прогнозування виявляється на всіх рівнях мови - від складу до тексту, причому, чим ширший контекст і складніша структура цілого повідомлення, тим більше сприйняття залежить від вірогідної оцінки всього повідомлення.

На фонетичному рівні, наприклад, успішність передбачення визначається знанням вірогідної звукової послідовності і зводиться до вибору оптимального рішення про звук. Якщо при зоровому сприйнятті найбільш інформативними є початкова і кінцева частина слова, то при аудиюванні найбільш важливими для розуміння стають звуки на почату слова і ті, що розташовані в середині, якщо вони знаходяться під наголосом. У коротких словах усі звуки несуть більше інформативне навантаження, ніж у довгих. Цим пояснюється, мабуть, особлива складність їхнього розпізнавання.

Лінгвістичною основою прогнозування на рівні фраз є також типи синтаксичних зв'язків, уміння зберегти в пам'яті залишки від серії слів, тобто загальмувати передчасний висновок про зміст висловлення на основі частини пропозиції. Особливі труднощі представляють складні синтаксичні конструкції. Для їхнього розуміння, як думає А. Р. Лурія, потрібна проміжна трансформація, що забезпечує уявне сегментування складних фраз з одночасною, а не послідовною видимістю всієї структури.

Прогнозування на рівні тексту пов'язане з додатковими труднощами.

Для цього необхідні спрямованість уваги, інтерес до теми повідомлення, визначена швидкість розумової переробки інформації.

При аудиюванні рідною мовою прогнозується найчастіше зміст висловлення. Форма і зміст утворюють у даному випадку повну єдність. Мовна форма довгий час залишається ненадійною опорою для значеннєвого прогнозування, хоча саме на ній концентрується увага слухача.

На підставі експериментальних даних можна виділити дві причини, що ускладнюють слухове сприйняття і розуміння: 1) спрямованість уваги учнів тільки на загальний зміст і невміння зрозуміти побічну, але украй важливу для більш глибокого осмислення інформацію; 2) занадто швидке переключення уваги з мовної форми на зміст. Другий випадок найбільш типовий для аудіювання складних чи емоційно викладених текстів.

Одним словом, аудіювання, пов'язане з розумінням чужих думок і задуму, що лежать в основі висловлення, припускає наявність достатньо високого рівня розвитку лексичних, граматичних і фонетичних автоматизмів. Тільки при цій умові увага слухача може бути сконцентрована на зміст.

Представляється, що труднощі аудіотекстів завжди повинні бути трохи вище мовних можливостей учнів у кожен конкретний момент навчання. Тільки за таких умов слухач буде намагатися використовувати операції вірогідного вибору і комбінування, спиратися на контекст. Для того, щоб таке аудіювання виявилося успішним, йому варто подавати більш ретельно відпрацьований новий матеріал на етапі пояснення, а також вправи з аудіювання мікротекстів звучанням до напівхвилини, що складає приблизно 50-70 слів. Кожне прослуховування варто супроводжувати конкретними і посильними завданнями.

Аудіювання мовних повідомлень пов'язане з діяльністю пам'яті (короткочасної і довготривалої).

Короткочасна пам'ять забезпечує утримання інформації, що надходить, на всіх фазах процесу сприйняття, аж до її обробки і надходження частини інформації в довготривалу пам'ять. Остання покликана зберігати слухоартикуляційні образи слів, словосполучень і синтаксичних конструкцій, правил і схем їхнього з'єднання.

Для того, щоб мовне повідомлення було правильно зрозуміле, слухач повинний утримувати слова і фрази, зв'язувати почуте в даний конкретний момент із тим, що чув до цього, переводити послідовний ряд сигналів, що надходять одночасно. Ці функції виконує оперативна пам'ять, що відрізняється низькою точністю.

Короткочасна й оперативна пам'ять виконують службову роль. Вони допомагають надходженню частини інформації в довготривалу пам'ять, і успіх виконання цієї функції залежить від якісного і кількісного добору, від способу введення матеріалу і його закріплення.

Більшість психологів вважає, що забування інформації, закладеної в короткочасній пам'яті, може бути наслідком інтерференції, вираженої у визначеній подібності сприйманих елементів. У цьому полягає одна з характерних відмінностей короткочасної пам'яті від довготривалої, для якої важлива саме семантична близькість сприйманого матеріалу. Для починаючих аудиторів необхідно, з врахуванням сказаного вище, попередня робота, спрямована на ідентифікацію частини нової інформації з тією, котра зберігається в пам'яті, чіткість і логічність викладу, виключення інформаційного перевантаження особливо за рахунок реалій, цифрових даних і художньо-образотворчих засобів.

1.2. Основні труднощі розуміння мови на слух.

Аудіювання аж ніяк не є легким видом мовленевої діяльності. У статті Кочкиної відзначається, що "..., засвоєння іноземної мови і розвиток мовних навичок здійснюється головним чином через аудіювання." Тому аудіювання викликає найбільших труднощів. Аудіювання - єдиний вид мовленнєвої діяльності, при якій від імені її виконуючого, майже нічого не залежить.

Для того, щоб цілеспрямованість навчання аудиюванню на подолання труднощів і формування на цій основі умінь і навичок, що сприяють успішному функціонуванню в природних умовах, необхідно чітко уявити собі ці труднощі які можуть бути обумовлені 1) характером мовного матеріалу, 2) труднощі можуть бути зв'язані з мовленнєвою формою спілкування, 3) зі значеннєвим змісту спілкування, композицією, 4) з умовами пред'явлення повідомлення, 5) із джерелами інформації, 6) труднощі стосовно самого слухача, його аудитивного досвіду. Треба відзначити, що деякі методисти відносять 4) і 6) до екстралінгвістичних, а 1), 2), 3), 5) - лінгвістичних.

У залежності від конкретних навчальних задач і за ознакою повноти розуміння інформації розрізняють два види аудіювання: аудіювання з повним розумінням і аудіювання з розумінням основного змісту тексту (І.А. Бім). Тексти для аудіювання з повним розумінням не включають незнайомої лексики і виразів, що могли б виявитися перешкодою при сприйнятті. При аудиюванні тексту з розумінням основного змісту, учень повинний прагнути розуміти текст вцілому. На середньому етапі (5-6 класи) основна увага повинна приділятися розвитку уміння цілком розуміти текст.

Відомо, що обсяг короткочасної пам'яті, у якій зберігається фраза аж до її закінчення, невеликий. У тому випадку якщо довжина пропозиції перевершує обсяг пам'яті, слухач забуває початок фрази і при цьому не може синтезувати її зміст. Як про це свідчать дані експериментальних досліджень, максимальна кількість слів у фразі, сприйманої на слух досягає 13-15.

Установлено також, що в учнів, що ще не досить опанували іноземною мовою, обсяг пам'яті значно менший, вона обмежується 5-6 словами. Отже, на початку навчання довгі фрази не повинні перевищувати 5-6 слів. Необхідно також відзначити, що не тільки довжина фрази впливає на утримання її в пам'яті, але і її глибина. Легше запам'ятовуються прості речення, гірше - складні. Тому, на початку навчання, в школах варто використовувати в основному короткі прості речення з додатковими й обставинними словосполученнями. Потім варто поступово збільшувати кількість речень і різноманітити їхні види.

Труднощі, пов'язані зі значеннєвим змістом повідомлення, з його композицією. Ефективність навчання аудиюванню залежить у першу чергу від зацікавленості слухачів в розумінні. Результати експериментів свідчать про те, що учні краще розуміють і запам'ятовують важкі, але змістовні тексти, ніж легкі, але примітивні. Ефективним символом успішного аудіювання є внесення в аудіотексти елементів гумору. Гумор сприяє створенню атмосфери невимушеності, релаксації. Градація труднощів у відношенні значеннєвого змісту текстів може виражатися в переході від цікавих текстів до змістовних. До змістовних відносяться тексти, що мають цікаву для даного віку фабулу. Ці тексти можуть бути досить прості і доступні для учнів. Змістовні - ті, котрі містять нову і корисну для учнів інформацію. Але протягом навчання труднощі для розуміння будуть посилатися на факти, пов'язані з історією, побутом, культурою країни мови яка вивчається, так звані реалії, що можуть бути невідомі учнем.

На розуміння тексту великий вплив робить наявність чи відсутність розгорнутого сюжету, його динамічність. У залежності від наявності цих якостей тексти можна розділити на описові й оповідальні. Останні у свою чергу поділяються на тексти цікавого змісту і тексти, що не містять цікавої фабули.

Труднощі для розуміння змісту можуть бути викликані й особливістю композиції даного тексту. Наявність декількох сюжетних ліній роздвоює увагу слухача і сповільнює розуміння.

До структурних особливостей тексту відносяться і заголовки (Сахарова і Рабинович відносять їх до вербальних основ). Основна задача заголовка - створити потрібну спрямованість думки, привернути увагу до основної частини тексту, полегшити прогнозування. Заголовкам властиві основні функції: номінативна, інформативна, рекламна і експрессивно-апеллятивна.

Дві перші функції заголовків сприяють не тільки розумінню змісту, але і запам'ятовуванню послідовності викладу. Заголовки з комунікативною функцією більше підходять для добре підготовленого класу. З їхньою допомогою створюється загальне уявлення про тему повідомлення, якщо вона відповідає віковим інтересам учнів.

Інформативні заголовки в аудіотекстах виправдовують себе лише в двох випадках: коли мова йде про недостатню мовну підготовку учнів, що не володіють умінням швидкої орієнтації по контексту і про тексти, що містять велику кількість фактичних даних, які потрібно запам'ятати і відтворити. Інформативний тип заголовка дозволяє учням сконцентрувати увагу на деталях, що доповнюють основні думки. В всіх інших випадках ці заголовки не бажані, тому що вони розкривають велику частину змісту, знижуючи тим самим інформативність тексту і відповідно інтерес до нього слухачів. Найбільш складними є заголовки з рекламою і експрессивно-апеллятивними функціями. Як назву в них нерідко використовуються прислів'я, приказки, крилаті слова і т.д..

Треба прагнути до того, щоб тексти більш легкі у відношенні змісту містили більше інформації і менше надлишкових елементів. До труднощів пов'язаних з аудіюванням мовного повідомлення варто віднести його обсяг. Спрямована діяльність психологічних механізмів приводить до швидкого стомлення, притупленню уваги і відмовлення від прийому інформації. Для того, щоб не викликати інформаційного перевантаження, обсяг тексту повинний відповідати психологічним можливостям учнів. На початку навчання він не повинний перевищувати 1,5 - 2 хвилин звучання, збільшуючи поступово до 3 - 5 хвилин. У випадку якщо необхідно прослухати більш довгий текст його потрібно пред’являти з перервами.

Труднощі, пов'язані з умовою пред'явлення повідомлення.

Правильний темп мовних повідомлень визначає, як відомо, не тільки швидкість і точність їхнього розуміння, але й ефективність запам'ятовування. Існує, як підкреслює Н. Н. Гез, гранична швидкість пред'явлення мовних повідомлень, підвищення чи заниженість якої веде до різкого падіння активності і помітному зниженню рівня розуміння, стомленню, зниженню емоційного тонусу. У випадку перевищення швидкості розуміння утрудняється посиленням редукуванням звуків, скороченням пауз між синтагмами, відсутністю часу для усвідомлення змісту. При занадто повільному темпі розтягується фаза сприйняття, утрудняється процес інтеграції значень окремих одиниць. У процесі спілкування найбільш уживаним є середній темп мови. 200 і 300 складів на хвилину позначається як темп "нижче середнього" і "вище середнього". У навчанні потрібно виходити з природного темпу мови - німці вимовляють 220 складів за хвилину. Для 5 класу швидкість пред'явлення інформації повинна бути 90-100 складів за хвилину, у 6 класі - 110 складів. У слабко підготовлених класах можна подавати інформацію порціями, збільшуючи тривалість пауз між синтагмами, пропозиціями, абзацами для осмислення змісту. Вважається доцільним відразу "привчати" психіку учнів до природних умов функціонування і вже на початку навчання пред'являти тексти тільки один раз. Зіштовхнувшись з нерозумінням мови учнями, вчитель часто звертається до багаторазового повторення повідомлення, що мало сприяє аудиюванню.

Так можна запропонувати учням при першому прослуховуванні завдання на розуміння загального змісту, а завдання на розуміння деталей і ідей повідомлення - при другому. Іноді вчитель "допомагає" розумінню перекладом іноземної мови на рідну мову, що, так само як і багаторазовість повторення тих самих фраз, не веде до поставленої мети, це демобілізує учнів, що не слухають іноземну мову, чекають українського варіанта.

Слід зазначити, що це заперечення справедливе лише при виконанні вправ, що навчають власне аудіювання. Тобто у тих випадках, коли аудитивный текст використовується для навчання говоріння (переказ) чи письмової мови (виклад), як уже було сказано, повторне прослуховування необхідне для більш повного запам'ятовування мовної форми і розуміння змісту.

У методиці розрізняють візуальні (образотворчі) і вербальні опори при навчанні аудиюванню. До візуальних відносяться карти, картинки, фотографії, схеми, підкреслення, особливий шрифт, колір, заголовки. Кожний з цих орієнтирів має своє призначення. Заголовки, що А.А. Смирнов називає "найбільш розповсюдженим видом опорних пунктів", знайомить з темою мовного повідомлення і створюють спрямованість думки. Малюнки (чи картина), як підказує орієнтир, застосовуються в залежності від виконуваних задач. При цільовій настанові на слухання і наступне відтворення малюнки мають позитивне значення. Вони сприяють здогадці, пробуджують інтерес, допомагають утримати в пам'яті послідовність фактів, що викладаються.

Візуально-образотворча опора важлива не тільки для значеннєвого розуміння, але і для наступній передачі змісту. Вона розвантажує пам'ять, сприяє сегментуванню мовного потоку, поліпшує точність і повноту розуміння, оскільки "пропускна здатність" слухового аналізатора в багато разів менше зорового. За даними деяких досліджень різниця в розумінні того самого повідомлення, сприйнятого в умовах контактного і дистантного спілкування складає від 20 до 40%.

Ось невеликий приклад застосування таких опор. І так, зміст аудіотекста полягає в тому, що його головний персонаж запрошує своїх друзів відвідати місто (район міста), у якому він живе. Він знайомить друзів, наприклад, з містом і розповідає про його визначні пам'ятки. Слухаючі мають план міста і під час аудіювання відзначають маршрут прогулянки і різні визначні пам'ятки.

Іншим різновидом є вербальні опори. Вони можуть бути представлені у виді ключових слів, мовних штампів, широко вживаних у розмовній мові, плану, різноманітних анкет, що дозволяють слухачу членувати текст відповідно до запропонованого способу. Так, до аудіотексту "Die Reise" можна запропонувати своєрідну анкету, що слухач повинен запам'ятати в процесі аудіювання. Вона включає такі пункти: ціль поїздки..., місце призначення..., дата від'їзду..., дата повернення..., вартість квитка... і т.д.

Аудіювання здобуває, таким чином, конкретну мету. Його ефективність легко контролювати, оскільки внутрішня розумова діяльність хлопців виводиться на зовнішній план. Важливо навчати школярів знаходити орієнтири в самому аудіотексті. Такі орієнтири можуть бути виражені інтонаційно виділюваними словами, заголовками, логічного наголосу, риторичними питаннями, повторами. В процесі аудіювання учням можна давати завдання, записати слова, що стоять під наголосом, типу: Schreibe die volgende Wцrter.

Труднощі, пов'язані з джерелами інформації.

Аудіовізуальні й аудитивні джерела інформації. До аудіовізуальних джерел відносяться: наочність (картини, слайди й ін.), супроводжувана розповіддю вчителя, озвучування діа- і кінофільму, телебачення і мова вчителя. До аудитивних джерел відносяться: фонозаписи і радіопередачі.

Сприймати мову від аудіовізуальних джерел легше, ніж від аудитивних. Особливо важкими є художні фільми, де зорова інформація не відповідає мовленню. Хотілося б підкреслити, що кінофільми, незважаючи на їхню складність, є надзвичайно важливими і необхідними джерелами інформації, тому що тільки кінофільм може відтворити живу ситуацію навчання, ту реальну дійсність, у якій іноземна мова використовується як засіб природної комунікації.

Найбільш важкими є аудитивні джерела інформації, тому що в них відсутня зорова опора. Однак роль аудитивних джерел у процесі навчання дуже велика. Вони компенсують відсутність мовного середовища, надаючи можливість слухати мову різних осіб, головним чином носіїв мови.

Найбільш розповсюдженим і доступним аудитивним джерелом інформації є магнітофонні записи. Вони дають можливість усувати труднощі сприйняття мови. Роботу з магнітофоном можна почати з прослуховування мови викладача. Потім перейти до слухання чужих голосів, спочатку чоловічих, а потім жіночих і дитячих. Пред'явлення інформації може легко перериватися й у паузах здійснюватися контроль розуміння. Таким чином, можна забезпечувати приступність мови, яка аудиюється з магнітофона.

Цінність радіопередач полягає в тому, що з їхньою допомогою вже в процесі навчання учні вільно володіють мовою, одержуючи з їх допомогою нову цікаву інформацію. Слухаючи радіопередачі, учні знайомляться з життям країни досліджуваної мови, довідуються про важливі події. Бажання зрозуміти зміст радіопередачі стимулює психічну діяльність і змушує слухача додавати максимум зусиль для осмислення цікавлячої його інформації.

Відсутність можливості градуювати труднощі при слуханні радіопередач робить їхнє застосування дуже обмеженими. У середній школі можна використовувати лише спеціальні передачі для вивчаючих іноземну мову. Тому застосування джерел інформації також повинне здійснюватися на основі градації труднощів, що виражається в поступовому і послідовному підключенні в процес усіх джерел інформації.

Н.В. Єлухина представляє наступну найбільш доцільну послідовність включень у педагогічний процес джерел інформації:

мова викладача + картинна наочність

мова викладача + діафільм

мова викладача просто

мова викладача + кінофільм

діафільм + незнайомий голос

телебачення

кінофільм + незнайомий голос

магнітофонний запис (мова викладача)

магнітофонний запис (незнайомий голос)

радіо

Прийнято вважати, що аудіювання зв'язане з труднощями об'єктивного характеру, що не залежить від самого слухача. З цим твердженням можна погодиться лише частково. Учні не можуть визначити ні характер мовного повідомлення, ні умов сприйняття. Разом з тим успішність аудіювання залежить від уміння слухача користуватися прогнозуванням, переносити уміння і навички, вироблені в рідній мові, на іноземну. Велике значення мають такі індивідуальні особливості учня, його спритність і кмітливість, його уміння слухати і швидко реагувати на всілякі сигнали усної комунікації (паузи, логічні наголоси, риторичні питання, фрази сполучного характеру і т.д.), уміння переключаться з однієї розумової операції на іншу, швидко входити в тему повідомлення, співвідносити з її великим контекстом і т.д.

Процес сприйняття мови на слух відрізняється активним цілеспрямованим характером, зв'язаним з виконанням складної мисленнєво-мнемічної діяльності, успішності протікання якої сприяє високий ступінь концентрації уваги. Увага виникає за допомогою емоцій і розвивається за їхній рахунок, однак у людини емоції завжди виявляються в єдності з вольовим процесом. Успішність аудіювання зокрема залежить від потреби школярів дізнаватися щось нове, від наявності інтересу до теми повідомлення, від створення об'єктивної потреби вчитися і т.д., тобто від так званих суб'єктивних факторів, що сприяють до виникнення установки