Діалектизми у творі Марії Матіос "Солодка Даруся"
Морфологічні ознаки: а) розрізнення, хоч і непослідовне, твердої і м’якої груп іменників І та ІІ відміни (конем, каменем, коневи, товаришеви, землеу, долонеу, та інші); б) у дієслівних формах І особи однини теперішнього часу [д], [т], [з], [с] нерідко зберігаються, не переходячи у відповідні шиплячі (ход’у, лет’у, воз’у, нос’у та інші), хоч поряд можливі й форми типу вожу, ношу та інші; в) у частині говірок, зокрема північно-бессарабських, можливі форми 3-ої особи однини дієслів ІІ відміни типу ходе, носе тощо; г) у дієсловах ІІ відміни в 3-ій особі множини звичайно виступають форми з опущеним кінцевим [т] особового закінчення (вони ход’е, нос’е, робл’е, мус’е тощо); д) вживаються паралельні складені форми майбутнього часу типу меш ходити ― будеш ходити, ме робити ― буде робити та інші; е) атематичні дієслова в 2-ій особі однини мають форми јіш’, даш’ та інші.
Розділ ІІ. Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіос "Солодка Даруся"
Мова твору сучасної письменниці Марії Матіос "Солодка Даруся" належить до південно-західного наріччя, або діалектної групи, а саме до галицько-буковинської групи говорів. Покутсько-буковинські, або надпрутські говірки, поширені на Покутті і північній Буковині, стали основою для лексичної тканини твору.
Діалектизми, використані у творі "Солодка Даруся" можна розділити на чотири групи:
1. словотвірні;
2. граматичні;
3. лексичні;
4. фонетичні.
2.1 Лексичні діалектизми
Серед діалектизмів, використаних у творі "Солодка Даруся" найбільше лексичних :
"- Чи то(георгіни) в руки які недобрі дала, чи Варвара вночі вимикала, не мені вам, Марійо, казати, що то за відьма." (с. 10)
(вимикати - виривати )
"Ґаздику ґречний, я знав, що ви ґазда, але ніколи би не подумав, що ви так фальшиво дитину свою вчите!" (с. 23)
(ґазда - господар)
" ...Вуйко Василь - материн брат у третьому - дивився на Михайла і співчутливо, і сердито водночас: він добре розумів, яка біда наздогнала його свояка, але не розумів, якої помочі просить у старого ґазди, що тримає в Бозні полонину." (с. 164)
(вуйко - материн брат)
"Дехто, а особливо маєтні ґазди, усміхалися у вус і відмовляли - і тоді, Михайло не міг би сказати, як таке трафилося, але він перечікував у травах чи під стаями доти, доки не можна було вкрасти з видного місця бодай кулачок масла чи ґарчик сметани, і далі сідав на коня." (с. 165)
(ґарчик - горнець, кухоль, глечик)
"Зверху на вовняну кацавейку накинула половинку тертого-перетертого, давно вицвілого ліжника." (с. 25)
(ліжник - кустарний килим, коц)
"Тато взяв тоді свого бука, припрятаного на всяк випадок у хоромах, і дав Дарусі такого шміру по сраці, що вона півдня відсиджувалася у барабулинні поза стайнею." (с. 20)
(барабулиння - картоплиння)
"Хай тато краще питає, чого її так довго не було, ніж має кривитися, що донька ходить, як фіра без дишла." (с. 27)
(фіра - віз, підвода)
"Тебе твоя годує таким самим чіром, як пса, а Даруся мені грибочки у борщик кидає." (с. 59)
(чір - собача їжа, каша)
" - На добре, ґаздиньки, бо скілько того життя? Кавальчик! " (с. 83)
(кавалок - шматок)
"Аби язик по селу не пускала, та не мольфарила - а решта...най буде." (с. 87)
(мольфарити - чаклувати)
"В селі декотрі ґаздівські дівки не годні приховати від людських очей, що зайшли в передчасну тяж, хоч затискалися поясами і широкі спідниці з фалдами носили, а порядна шлюбна жінка, та ще така дрібна, що й не знати, де тота дитина в ній вмістилася, мало не до Покрови город обходила, щонеділі рівненько шпрунькала до церкви; і черевики сама собі до послідніх днів шнурувала." (с. 89)
(фалди - складки)
"Веремінність для ґаздині, що має вінчаного ґазду, - це не встид."
(с. 91)
(Веремінність - вагітність)
"Ґосподарки було не стільки, щоб дуже, але вже трохи було: корова, свиня, кури, троє товару дробу." (с. 92)
(дробу - овець)
"Розбуджені зі сну сусіди знизували плечима: увесь день Матронка
чипіла в городі..." (с. 93)
(чипіти - бути нахиленим)
"...а я ще, видите, Марійо, тут, а ви вже й дитину вслонили, і корову здоїли, та й пішла з тим до себе, а відтоді Марія її не виділа, бо й сама затяглася до хати ззагоді..." (с. 94)
(вслонили - приспали)
"Іншим разом курка розгребе грядку в сусідськім городі - а на другому краю села ґаздині вже вадяться про цю дурничку." (с. 95)
(вадяться - сваряться, сперечаються)
"Чи то перевізники були у змові зі стражами кордону, чи для заробітку подеколи невиправдано ризикували, чи тамтешні закони були трохи такі, як дишло...а може, те, що Черемошне тулилося у дідька за пазухою, то й дишло туди розверталося поволіше, ніж де-інде, але зрідка із шпаровитими гешефтарями траплялося саме так." (с.100)
(шпаровитий - винахідливий, метикуватий)
"...а з цього боку - поділяться ганічери сушеними сливами в міщуликові, зачепленім до верху довгої і гнучкої ліски чи жердки..." (с. 101)
(міщулик - мішечок)
"І притулились Михайло з Матронкою одне до одного так близько, що навіть через грубі їхні сардаки було чути прискорене биття сердець... " (с.102)
(сардаки - верхній вовняний гуцульський одяг (етнографізм))
" - А що , газдику, йдетесьоговечір до кобіти? " (с.103)
(кобіта - жінка, любка (полонізм))
"Михайло того не розуміє, бо то газдівства не стосується, а його інтересує лиш робота і господарка, але, Боже прости, Курик у селі такий був каламітний, що ще трохи - і тут тюрму був би собі заробив." (с.104)
(каламітний - заводій)
"І як то можна було тікати від своєї крові, а все на крішечку такої маленької жінки, як Куричка, звалити?" (с. 105)
(крішечку - дрібку)
"І чує він якусь неясну тривогу, так, нібито зараз його має украсти оцей половик, що мертво висить над карком, як над мершею, ніби справді цілиться в саме тім’я." (с. 105)
(половик - яструб)
"І чує він якусь неясну тривогу, так, нібито зараз його має украсти оцей половик, що мертво висить над карком, як над мершею, ніби справді цілиться в саме тім’я." (с. 105)
(мершею - мертвечиною)
"Вікно Михайло ще два тижні тому відтраджував мельникові, а крупи забрати не встигнув." (с. 107)
(відтраджувати - нести, переміщати)
" - Флинькаю, Міську любий, бо, як надумаю, що нас усіх тут чекає, то й камінь би заплакав." (с. 110)
(флинькати - плакати, схлипувати)
"А на пролюдень маєш телячі вироб’єки." (с. 110)
(вироб’єки - взуття, святкові постоли з телячої шкіри)
"Чоловіче, чи ти видів їх колись коло людей як будь, із латками, помняцканими, ніби їх пси тягали?" (с. 110)
(помняцканий - зімнутий, непрасований)
"- Ви би, Михайлику срібний, якось заглагоїли дитину." (с. 112)
(глагоїти - заспокоювати)
"Та й якої дідьчої мами було п’їланитися на дамбу, коли корови пасуться ближче до скалистого берега, на лузі..." (с. 114)
(п’їланитися - лізти, дертися)
"Не виглядна - і фертик. " (с. 115)
(фертик - по всьому)
"Груди спрутило від надлишку довго незціджуваного молока, потім вдарила гарячка і трималася тиждень..." (с. 115)
(спрутити - напнути)
"Ще дивіться, через таку любу згине чоловік." (с. 116)
(люба - кохання)
"Дивися, навіть кані не вступаються від Михайлової ґосподарки..." (с. 126)
(каня - яструб)
2.2 Граматичні діалектизми
Граматичні діалектизми представлені значно меншим числом:
"- Хрестіться, дітво, рано і увечір хрестіться, та просіть Бога, аби вас обминула така тяжка судьба." (с. 168)
(дітво - (зб.) діти)
"Тобі не пошкодить ні начиння в хату, ні вберя." (с. 121)
(вберя - вбрання, одяг)
"Станьте отутки та розкажіть до прикладу, що си робить, що ви такі, якби вам чіп у одне місце забив." (с. 121)
(що си робить - що вам зробилося)
" ...казали оногде старі люде: не можна так дуже любитися, як ці двоє любилися, - на людей не зважали..." (с. 116)
(люде - люди)
" І може тому таке ся причинило..." (с. 115)
(ся причинило - сталося )
" - ...Не хочу грішити, кумко-любко, але здаєми’ся, що з тою Матронкою щось нечисте замішано..." (с. 115)
(здаєми’ся - здається мені)
2.3 Фонетичні діалектизми
Фонетичні діалектизми надають мові твору неповторного колориту:
" ...Пристав був до солодкої Дарусі жити Іван Цвичок - чудний та дурнуватий, як вважали в селі, чоловік-зайда." (с. 38)
(Цвичок - цвях)
" А більше - не пам’ятаю ніц." (с. 136)
(ніц - нічого)
" Хоч ти мені трохи й свояк, але якась ви така фамілія, чоловіче, що ліпше її не мати, вибачєй мені на слові." (с. 165)
(вибачєй - вибачай)
" Ци ти думаєш, що инчі будуть раді, що їх молока загриміли до ґаліцейських шугаїв?" (с. 165)
(ци - чи)
(инчі - інші)
"Ви то не дуже у цему розумієтеся, бо баба-челядина не від войни і у воєннім ділі не розуміє ні дві - ні три." (с. 127)
(цему - цьому)
(войни - війни)
"ВІД МИНУЛОЇ ОСЕНІ, коли на Галіцію прийшли совіти..." (с.104)
(Галіція - Галичина)
"Як нова влада, Міську, приходить людям голову каламотити, то вона має бути степенна, сопокійна, аби втихомирити народ..." (с. 111)
(каламотити - крутити, колотити)
(сопокійна - спокійна)
"- Пане-домнуле, а ви бих поміняли свою любку на мою?" (с. 103)
(бих - б)
"...казали оногде старі люде: не можна так дуже любитися, як ці двоє любилися, - на людей не зважали..." (с. 116)
(оногде - іноді)
"Абих так здорова була, але даю вам голову на відтин, що вона не відьма." (с. 115)
(абих - аби)
2.4 Словотвірні діалектизми
Зустрічається у творі і словотвірний діалектизм:
"А коли вже по великій правді, то, як на те пішло, нічого ці двоє не хотіли... хіба що хотіли бути окремішними від усього."(с. 117)
(окремішний - те саме, що окремий)
Висновки
Проведене в роботі дослідження застосування діалектизмів у художніх творах дозволяє зробити наступні висновки.
Як відомо, діалектизми — це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному.
Український народ на час свого перетворення з народності в націю по суті не мав єдиної літературної мови. Перетворення українського народу в націю відбувалося дуже повільно і нерівномірно в зв'язку з розчленованістю нашого народу між різними державами, що позначилось на особливостях виникнення нової української літературної мови. Розчленованість і нерівномірність розвитку окремих територій українського народу обумовили те, що нова українська літературна мова виникає у вигляді кількох потоків (східноукраїнський, західноукраїнський, або галицький, закарпатський) на основі різних діалектів. З самого початку серед цих потоків виникнення нової української літературної мови один із них визначається головним — на основі середньонаддніпрянських говірок, що пізніше, в другій половині XIX і на початку XX ст., стає загальнонаціональною літературною мовою.
Ця нова Українська літературна мова, основана на розмовній мові середньої Наддніпрянщини, має окремі елементи з інших українських діалектів, особливо ж південно-західних (найбільше в лексиці, частково в синтаксисі). Останнє пояснюється тим, що серед потоків становлення нової української літературної мови досить сильним був той, що основувався на наддністрянських говірках – галицький.
На основі багатьох фактичних даних, зокрема і лінгвіністичного картографування, що проводилося 60-х роках 20-го століття, можна визначити такі три діалектні групи (наріччя) української мови: 1) північну, 2) південно-західну, 3) південно-східну. Ці діалектні групи мають свої говіркові масиви.
В художніх творах в основному діалектизми вживаються на лексичному рівні, значно рідше на всіх інших рівнях.
Місцеві відмінності, а також і лексичні особливості певних діалектних груп бувають такі:
1. Слова, що означають предмети, поняття, яких немає в літературній мові.
2. Слова, що означають поняття (реалії), які є в багатьох інших говорах, а також у літературній мові, але вони відмінні від загальновідомих.
Своєрідну синонімію в межах певної мови створюють слова, що по діалектах мають відмінне значення.
Діалектна мова вживається в художніх творах з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів тощо).
Відмінності між письменниками, які широко використовували в своїй мові діалектизми полягає в основному в повноті застосування діалектизмів: від майже повного протоколювання говорів, до вживання окремих діалектизмів з метою підкреслення місцевого колориту.
В цілому процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів є складним і тривалим. Народні говори повноцінно використовувалися населенням до 19-го - початку 20-го століття, проте і у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цьому сприяють сучасні форми виробництва, наявність в селах і містечках великої кількості інтелігенції, вплив школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо. Проте діалектизми, хоч і більш широко використовувалися в художніх творах багатьох письменників у 19 столітті, використовуються і у більш пізніх художніх творах. Зокрема, творці сучасної української літератури досить вдало використовують лексику говорів. Таким прикладом природнього й доцільного вживлення діалектизмів у тканину літературного твору є роман Марії Матіос "Солодка Даруся", де широко представлені лексичні (найбільша група), граматичні, фонетичні та словотвірні діалектизми.
Відомо, що перенасичення мови художнього твору будь-якими діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачем. Діалектизми в художньому тексті будуть виправданими, тільки коли вони, по-перше, необхідні для кращої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по-друге, коли вони з контексту зрозумілі для читацьких мас, — тобто нічим не затемнюють зміст твору; по-третє, якщо вони вживаються з почуттям міри. Отже, кількісно і якісно не порушують художньо-естетичних вимог твору. Свого часу неперевершений знавець української мови М. Т. Рильський висловлював думку про доцільне використання діалектних слів, форм і зворотів, заперечуючи повне вилучення їх із літературної мови.
Список літератури
Марія Матіос. Солодка Даруся. - Львів.ЛА "ПІРАМІДА", 2004. - 176с.
Жилко Ф.Т. Говори Української мови. – К.: Радянська школа., 1958. – 171 с.
Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980; АУМ, т. 1-2. К., 1984-88.
Жилко Ф. Т. Ареальные единицы укр. языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. М., 1972;
Жовтобрюх М. А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. — 1973. — № 1. — С. 3-15.
Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова. — К.:Радянська школа, 1960. – 243 с.
Ковбасюк А. Семантичні діалектизми української мови (на матеріалі марамороських та буковинських говірок) // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип. 83. – Слов’янська філологія. Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 151–166
Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. — К.: Вища школа, 1987. — 345 с.
Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. — К.: Либідь, 1990. — 302с.
Матвієнко А. Рідне слово. — К.: Либідь, 1994. — 160 с.
Матвіяс І. Г. Засади української діалектології // Мовознавство. — 2000. — № 1. — С. 3-9.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К:Знання, 1993. — 248 с.
Рильський М. Т. Ясна зброя. — К., 1971.
Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. акад. І. К. Білодіда. — К., 1973.
Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. — 750с.
Дзендзелівський Й. О. Практичний словник семант. діалектизмів Закарпаття. Ужгород, 1958