Влада і право
У більшості західних країн установлені терміни проходження законопроекту до моменту його прийняття: у Франції - 15 днів із моменту внесення, у Німеччині - 6 тижнів, в Іспанії - до 20 днів (для термінових законопроектів). У Великобританії для приватних законопроектів установлені терміни між стадіями - чотири дні (між першим і другим читанням), три дні - між стадією доповіді і третього читання.
Правотворчесть - дуже значимий напрямок державної роботи, у зв'язку з чим вона повинна будуватися на раціональних, прагматичних, позбавлених якийсь ідеології ефективних принципах (початках, основополагаючих ідеях). Питання про принципи не носить абстрактно-теоретичного характеру, його розробка в теорії права позитивною образом впливає на практику створення юридичних нормативних документів. Дотримання принципів правотворчесті допомагає законодавцю уникати законотворчих помилок, знижує можливість створення неефективних правових норм, сприяє росту правової культури населення і юридичних осіб. Отже, принципи правотворчесті - це основні початки здійснення правотворческої діяльності.
Роздивимося найбільше важливі з них.
Принцип законності полягає в тому, що розробка і прийняття нормативно-правових актів повинні відбуватися з дотриманням правової процедури і не виходити за межі компетенції органів, що їх приймають. До цього принципу примикає вимога відповідності нормативних актів конституції країни і чинного законодавства.
Принцип науковості говорить про те, що підготовка і прийняття проекту нормативно-правового акта здійснюється за участю представників різних наук. Безсумнівно, що діяльність учених-юристів має найбільш важливе значення для успіху законотворчої роботи. Вчені грають важливу роль на всіх етапах підготування закона - от розробки концепції законопроекту, з'ясовування потреби в правовому врегулюванні яких-небудь суспільних взаємозв'язків (наприклад, через соціологічні дослідження, спостереження й аналіз) до визначення засобу і типу правового регулювання і вибору моменту прийняття нормативного акта (помилки в цьому питанні надзвичайно небезпечні).
Принцип використання правового досвіду розуміє, що всякий знову розроблювальний нормативний акт повинний спиратися на уже відомий позитивний правовий досвід держав і цивілізації в цілому. Це має особо важливе значення наприкінці XX в.- сторіччя вільного переміщення інформаційних потоків. Крім того, шкідливі і небезпечні для громадського життя революційні нововведення, не відомі юридичній науці і практиці.
Принцип демократизму дозволяє ефективно виявляти істинні прагнення і волю народу. Всенародне голосування (референдум) - один із засобів надання нормативно-правовому акту вищої юридичної чинності. Проте всенародне голосування - достатньо дорога процедура, у силу чого найбільше часто вона застосовується в невеликих державах, де не потребує залучення великих сил і коштів. Тому поряд із референдумом вираженням демократизму правотворчесті є гласність обговорення законопроекту в правотворчеському органі, його вільна критика, пропозиція альтернативних варіантів і т.д.
Зв'язок із практикою як принцип правотворчесті виражає задачу законодавця постійно відслідковувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування вже діючих законів, своєчасно усувати прогалини в праві, сприймати все краще, що пропонується правозастосовчими органами.
Види правотворчесті. Традиційно у вітчизняній теорії права виділяють три види правотворчесті:
1) правотворчесть компетентних державних органів; 2) «безпосередня правотворчесть народу» (референдум); 3) санкціонування норм, при якому процес їх створення проходить поза державними органами. Здається, тут доцільно роздивитися види правотворчесті, що характеризують особливості юридичної природи процесу створення норм права різноманітними органами держави[10] .
Правотворчесті (законотворчесть) вищих представницьких органів. Головним і найпоширенішим видом правотворчесті є створення законів парламентами. Механізм законопроектної роботи парламентів відрізняється такими особливостями:
1) обмеженим колом суб'єктів законодавчої ініціативи; 2) суворою процедурою проходження проекту в парламенті; 3) послідовною зміною стадій правотворчесті; 4) множинністю засобів юридичного реагування, що знаходяться в розпорядженні законодавця; 5) обумовленістю юридичного змісту правотворчеського акта навкруги регульованих відношень.
Підзаконна правотворчесть. Вона має місце у випадках, коли норми права приймаються і вводяться в дію органами держави, що не відносяться до його вищих представницьких органів. Акти підзаконної правотворчесті необхідні для забезпечення застосування закону.
До суб'єктів підзаконної правотворчесті відносяться: президент, уряд, інші вищі органи держави, що володіють за законом правом створення юридичних норм і нормативних актів. Основна причина існування цього виду правотворчесті полягає в складності питань, що повинні вирішувати органи держави. Парламент не завжди достатньо компетентний, щоб прийняти до свого розгляду якесь складне технічне питання, що потребує зусиль спеціалістів, а крім того, не всі складні питання сучасного суспільства повинні розглядатися парламентом. Є ситуації, коли рішення цілесообразніше передати на більш низький рівень, як того потребують норми, що регулюють компетенцію і прерогативи правотворчеських органів.
Інша причина наявності підзаконної правотворчесті полягає в тому, що парламент часто відчуває дефіцит часу, що не дозволяє прийняти відповідне правове рішення (хоча це і бажано). Внаслідок цього відбувається передача правотворчеських повноважень іншим суб'єктам нормотворчества. Тенденція збільшення підзаконного нормотворчества спостерігається у всіх країнах. По підрахунках різних дослідників, на 10 законів, прийнятих парламентом, припадає від 100 до 140 нормативних актів уряду.
Зрозуміло, підзаконна правотворчесть має як позитивні, так і негативні сторони.
До переваг його відносяться оперативність; гнучкість і менша формальність; компетентність відповідних органів, їхнє знання місцевих і інших умов, що збільшують ефективність прийнятого юридичного рішення.
До недоліків підзаконної правотворчесті можна віднести закритість процесу прийняття правового рішення, складність огляду і застосування норм через велике число нормативних актів, відсутність контролю суспільства за правотворчеською роботою бюрократії й ін.[11]
Особливий вид правотворчесті, що примикає до підзаконної правотворчесті,- правотворчесть органів місцевого самоврядування і недержавних юридичних осіб.
Висновки.
З вищевикладеного матеріалу можливо зробити такі висновки: правове регулювання є однією з найважливіших і дискусійних проблем сучасного правознавства. До складних теоретичних питань відносяться: визначення співвідношення спонукальних і примусових мотивів, що змушують людину виконувати вимоги норми права. Важливим стримуючим фактором, що утримує людину від протиправної поведінки є наявність комплексу суспільних інститутів, що разом роблять спонукальну дію на особистість.
Норми права регулюють найбільше важливі людські відношення - правові відношення. У цьому плані прийнято виділяти особливий стан правових відношень - реалізацію права. До реалізації можна віднести тлумачення правових норм, дотримання або недотримання норм права, виявлення текстуального змісту норми права й особливості її застосування в конкретному (казуальному) випадку. Специфічним варіантом реалізації права є застосування правової норми для покарання людини, що допустили порушення правової норми.
Список литературы
Венгеров А.Б. Теория держави і права. М., 1998.
Теорія гос-ва і права. Під ред. М.Н. Марченко. М,, 1996.
Загальна теорія держави і права / Під ред. В.В.Лазарєва. - М., 1996.
Хропанюк В.Н. Теория держави і права. - М., 1998.
Лазарєв В.В., Липень С.В. Теория держави і права. - М., 1998.
Теорія держави і права / Під ред. В.М.Корельского. - М., 1997.
[1] Конституція України. Розділ 2.
[2] Теория государства и права. Под ред. В.М.Корельского.М., 1999.стр.316
[3] Теория государства и права / Под ред. М.Н.Марченко. – М., 1996. – С.417.
[4] Там же. – С.419.
[5] Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. – М., 1998. – С.316.
[6] Лазарев В.В., Липень С.В. Указ. соч. – С.318.
[7] Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского. – М., 1997. – С.289.
[8] Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М., 1998. – С.487.
[9] Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 1998. – С.184.
[10] Общая теория государства и права / Под ред. В.В.Лазарева. – М., 1996. – С.141.
[11] Хропанюк В.Н. Указ. соч. – С. 187.