Xreferat.com » Топики по английскому языку » Поняття і види співучасті у кримінальному праві

Поняття і види співучасті у кримінальному праві

Курсова робота з дисципліни : Кримінальне право

Виконала студентка III курсу Групи ПД- 3.3 Кіяніцина О.С.

Міжгалузевий інститут управління

Київ 2006

Вступ

Злочини вчиняються не лише поодинці . Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині .

Кримінально - правовий інститут співучасті законодавець визначає у розділі VI “ Співучасть у злочині “ Загальної частини Кримінального кодексу України ( статті 26-31 ).

Поняття співучасті у злочині важливе як у теоретичному так і практичному плані . У теоретичному, воно актуальне у зв’язку з тим , що його визначення співвідноситься з реально існуючими видами злочинної діяльності і породжує цілу низку дискусійних питань . У практичному плані, поняття співучасті важливе тому, що в багатьох випадках кваліфікація конкретних злочинів, вчинених кількома суб’єктами, ускладнюється відсутністю законодавчої рекомендації і суперечливістю правозастосовчої практики .

Співучасть має важливе значення в кримінальному праві .

інститут співучасті включений до Кримінального права для того , щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи , що безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину не брали участі .

об’єднання зусиль двох чи більше осіб при вчиненні злочину в принципі підвищуе небезпечність небезпечність самого злочину , полегшує його вчинення і приховування . Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина , що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину ( наприклад вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб ), або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання ( п.2 ч.1 ст. 67 КК ).

Вчинення окремих видів злочинів можливе лише у співучасті ( наприклад участь у банді чи вчинюваному нею нападі при бандитизмі ( ст. 257 КК) , у більшості випадків воно утворює кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади тих чи інших злочинів ( ч. 3 ст. 152 , ч. 2 ст. 185, ч. 2,3 ст. 206 ).

Отже у цій курсовій роботі я буду розкривати поняття співучасті у злочині , а також види співучасників, форми, відповідальність співучасників та спеціальні питання відповідальності за співучасть .

Поняття і ознаки співучасті

Згідно ст. 26 Кримінального кодексу , співучастю у злочині є умисна ,спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасть не утворює яких-небуть особливих , інших підстав відповідальності, підставою для відповідальності є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті . Тє, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає те ,що вона може застосовуватись до будь-якого випадку вчинення злочину ,зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого в співучасті . Так, положення ст. 26 застосовується при вчиненні вбивств, грабежу, розбоїв, згвалтувань, викрадення наркотиків , як і будь-якого іншого злочину . Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною ,яка обтяжує відповідальність і покарання .

При розкритті змісту співучасті слід встановити його об’єктивну та суб’єктивну ознаки .

Об’єктивна ознака виражається у наступному :

співучасть є тільки там , де в злочині беруть участь кілька осіб (2 особи)

Але не будь-яка злочинна діяльність двох і більше осіб утворюватиме співучасть. Для наявності співучасті необхідно, щоб якнайменше двоє із співучасників досягли віку, що дозволить притягнути їх до кримінальної відповідальності . Стаття 22 ККУ : кримінальній відповідальності підлягають особи , яким до вчинення злочину виповнилось 16 років – цей вік загальний; ч.2 : встановлює знижений вік відповідальності – 14 років за такі злочини як крадіжка, вбивство, згвалтування ; 18 років – за тяжкі злочини, втягнення особи у злочин, військові злочини. Також необхідно щоб не менш як двоє із співучасників були осудні під час здійснення злочину ,тобто були здатні усвідомлювати свої дії і могли керувати ними . У зв’язку з цим не може визнаватись співучастю у злочині використання малолітніх чи неосудних як виконавців злочину . В таких випадках особи, які залучили до вчинення злочину цих осіб, будуть нести кримінальну відповідальність за безпосереднє вчинення злочину, знаряддям здійснення якого були малолітні ( 14 р.) чи неосудні особи . Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною, осудною особою і досягти віку кримінальної відповідальності ;

Таким чином , участь у вчиненні одного і того злочину двох і більше осіб, які відповідно до закону не є суб’ктами злочину, не утворює співучасті у злочині . Те саме можна сказати і про випадки , коли лише один з учасників злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні .

співучасть – це діяльність спільна. Спільність має такі три моменти :

а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників . Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників , кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок .

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним , неподільним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники , незалежно від від ролі , яку кожний виконував у злочині . Обсяг відповідальності кожного співучасника визначається тим, що вчинив виконавець .

в) спільність при співучасті означає , що між діями співучасників і тим злочином , що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок . Причому опосередкований зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця . Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину , що вчиняє виконавець, вона створює можливість для виконавця вчинити даний злочин . Виконавець перетворює цю можливість на дійсність , спричиняючи необхідний наслідок . Але перетворення цієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця . Саме тому причинний зв’язок тут має опосередкований характер . Якщо причинний зв’язок відсутній , то немає такої об’єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже і немає співучасті .[ 4.с. 35]

Суб’єктивна ознака цього злочину характеризується наявністю умислу та спільністю дій співучасників . Умисел – це форма вини, яка пердбачає відповідне психічне ставлення особи до окремих елементів злочину , а саме до діяння і його наслідків . Умислом співучасників повинно охоплюватись усвідомлення суспільної небезпеки як власних діянь , так і діянь виконавця . Водночас співучасники бажають, щоб виконавець здійснив ці суспільно небезпечні діяння .Свідомістю також охоплюється причинний зв’язок між їх діями,та діями виконавця, що були зумовлені попередньою діяльністю , також усвідомлюються і суспільно небезпечні наслідки діянь виконавця . [6. с.35].

У ст. 26 КК, міститься вказівка на умисний характер дій співучасників , що виключає можливість співучасті в необережних злочинах. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно .Якщо одна особа діє з необережності , а інша діє умисно,- співучасть відсутня , наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось скориставшись цим заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням умисне вбивство .У такому випадку особи будуть нести відповідальність окремо за свої дії .

Спільність означає , що між співучасниками є згода (змова) на вчинення злочину , але не обов’язково це повинна бути попередня домовленість. Змова може виражатися по різному, у будь-якому разі змова, взаємна узгодженість - це обов’язкова ознака співучасті .

Також взаємна обізнаність співучасників не обов’язкова, виконавець як правило не буває обізнаним із злочинною діяльністю інших співучасників, які надають йому сприяння в здійсненні злочину .

Умисел при співучасті містить у собі інтелектуальні та вольові моменти.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те ,що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного і того ж злочину , характер дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними ,спрямованості їх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату. Інакше кажучи, співучасник повинен бути поінформованим про злочинні дії інших співучасників . Така поінформованість є найважливішою ознакою співучасті ,і факт поінформованості дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину . Наприклад, якщо особа ,що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство,то співучасть відсутня , тому що , даючи рушницю, особа не була поінформована , не знала про дійсний намір вбивці .Якщо ця рушниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства , то тут має місце співучасть, оскільки той, хто дав рушницю ,діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинні наміри .

Вольовий момент умислу виявляється у бажанні настання наслідків , коли всі співучасники бажають , щоб настали наслідки ,яких своїми діями прагне досягти виконавець .

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів, злочинна діяльність кожного з них може бути викликана різними спонуканнями .

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину, а також закінченого злочину . Співучасть на стадії закінченого злочину можлива в єдиному випадку : коли пособник ,відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками , починає діяти після вчинення злочину . При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця , знарядь чи засобів злочину , слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом , на придбання або збут цих предметів .

II. Види співучасників

Згідно ст. 27 ККУ : співучасниками злочину поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач і пособник.

В основу нормативного визначення та класифікації видів співучасників покладено характер дій, що виконуються ними , та об’єктивна роль , яку відіграють конкретні суб’єкти у вчиненні злочину .

Вид співучасника визначається не тільки обумовленою роллю , але і характером , і ступенем ї участі кожного в спільному для них злочині . Саме на цю обставину вказує законодавець , коли встановлює , що суд при призначенні покарання зобов’язаний врахувати міру і ступінь участі кожного із співучасників у здійсненні злочину .З даного випливає , що суд зобов’язаний встановити не тільки роль співучасника , але і ступінь його участі в ньому .[ 6.с.35]

Отже розглянемо докладно види співучасників .

Виконавець.

Згідно ч. 2 ст.27 : виконавцем ( співвиконавцем) є осоюа , яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне , вчинила злочин передбачений цим Кодексом .

Основною ознакою виконавця є вчинення ним діяння, яке визначено як об’єктивна сторона складу злочину нормою Особливої чатини КК . Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо , тобто особисто виконує об’єктивну сторону злочину , або шляхом використання інших осіб , які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне .

Виконавцем злочину може бути особа, здатна нести кримінальну відповідальність , тобто така , якій притаманні загальні ознаки суб’єкта ( вік кримінальної відповідальності та осудність ), а також додаткові ознаки , обов’язкові для того чи іншого злочину .

Також із закону видно , що виконавцем визнається і особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктом злочину, тобто осіб , що є неосудними та не досягли віку кримінальної відповідальності .У цих випадках має місце посередня винність . Вона має місце там, де як фактичний виконавець злочину виступає особа , що не є суб’єктом кримінальної відповідальності . Тут особа , що фактично вчинила злочин, виступає як знаряддя чи засіб вчинення злочину .У таких випадках ця особа , не несе кримінальної відповідальності, внаслідок її неосудності та недосягнення нею віку кримінальної відповідальності, до відповідальності буде притягнута особа, що спрямувала її дії і усвідомлювала обставини , що виключають визнання її суб’єктом злочину .

Об’єктивна ознака злочину може виконуватись кількома особами . У таких випадках має місце співвиконання . Співвиконавцем визнається і той , хто хоч сам не здійснював діянь, що описані в диспозиції норми Особливої частини КК, яле надав допомогу іншим співвиконавцям злочину, дії яких безпосередньо її утворювали (напр. Тримав потерпілого при вбивстві, не надаючи йому можливості чинити опір, хоча своїми діями і не спричинив смерті ).

Суб’єктивна сторона злочину , вчиненого виконавцем, характеризується умислом . Виконавець усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки, вчинення її у співучасті, передбачає можливість настання загального , єдиного наслідку і бажає або свідомо допускає його настання .

При вчиненні злочину кількома виконавцями ( співвиконання ) необхідно, щоб із суб’єктивної сторони злочин повністю охоплювався свідомістю кожного иіз виконавців .

Без виконавця немає співучасті , тому що тільки він вчиняє задумане , він реалізовує , завершує умисел співучасників . І в цьому розумінні виконавець – визначальна , центральна фігура в співучасті .

2.2. Організатор

Організатором злочину є особа , яка вчинила хоча б одну з таких дій :

1) організувала вчинення злочину ( злочинів) ; 2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його ( їх) вчиненням ; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію ; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією ; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації ; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ( ч.3 ст.27 КК) .

Організатор злочину – найбільш небезпечна фігура серед співучасників . Саме його зла воля , яка підкоряє собі волю інших співучасників , визначає сам факт вчинення злочину . Саме організатор є тим мотором , рушійною силою , яка запускає механізм злочину .

Отже організація вчинення злочину ( злочинів) полягає у діях , які спрямовують , об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи кількох злочинів або координують їх поведінку . Дії по організації злочину полягають у : а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів ; б) розподілі обов’язків між ними ; в) визначенні об’єкта , предмета посягання ; г) розробці плану вчинення злочину ; Основне завдання , на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину – спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину . Організація вчинення злочину може включати залучення до вчинення злочину, об’єднання та координацію зусиль як співучасників усіх видів, так і лише одного чи двох . Організація вчинення злочину може здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення і т.п.

Припинення діяльності організатора на етапі організації вчинення злочину за наявності відповідних підстав утворює готування до злочину .

Керування підготовкою злочину передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів,тобто на:

підшукування або пристосування засобів чи

Похожие рефераты: