Xreferat.com » Топики по английскому языку » Адвокат у кримінальному процесі

Адвокат у кримінальному процесі

Курсова робота

Виконав студент 13 ЮФД Роглев М. М.

Міністерство освіти та науки України

Київський університет туризму, економіки та права

Київ – 2002 р.Зміст

Вступ

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу 00Н із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту 00Н, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах.

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Це ж положення закріплене і в статті 59 Конституції України. Варто вказати, що адвокатура представлена і у Вищій раді юстиції трьома представниками, рекомендованими з'їздом адвокатів України.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

I Адвокат - захисник підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного.

1.1. Конституція України – головні принципи забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист, презумпцію невинуватості та змагальності.

Конституція України проголошує, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист[1] . Забезпечення обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства[2] . Для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура (ч.2 ст.59).

В Конституції України також закріплено принцип презумції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконим шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.1,2 і 3 ст.62). Конституційні принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є важливою гарантією об’єктивного розслідування і судового розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинних осіб.

Підозрюваний – це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід (наприклад, підписка про невиїзд з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу органу дізнання чи слідчого) до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого[3] .

Обвинувачений – це особа, щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ч.1 ст. 43 КПК). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку – засудженим або виправданим.

Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах кримінальної справи, поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, громадський обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники. Це – сторони обвинувачення.

Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснюють підозрюваний, обвинувачений, підсудний і засуджений (надалі для стислості ми будемо говорити переважно про обвинуваченого), їх захисник, громадський захисник, а також цивільний відповідач та його представник. Це – сторони захисту.

Оскільки сторони обвинувачення і захисту відстоюють кожна свою позицію, свій процесуальний інтерес, кримінальний процес набуває змагального характеру, що забезпечує повне, всебічне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи та її правильне, з врахуванням законних інтересів сторін, вирішення. Змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості є однією з основних засад судочинства[4] .

Обвинувачений заінтересований в тому, щоб не бути: притягнутим до кримінальної відповідальності і засудженим, якщо він є невинним, або за більш тяжкий злочин, ніж той, який дійсно вчинив; без встановлених законом підстав підданим арешту та іншим заходам процесуального примусу4 підданим несправедливому покаранню, тобто такому, яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи виного й обставин справи, які пом’якшуюють чи обтяжують відповідальність; обмеженим у правах, наданих законом; щоббула надана можливість реалізувати ці права і були забезпечені його собисті і майнові права. це – законні інтереси обвинуваченого, вони включаються в його право на захист у кримінальному процесі.

Забезпечення охорони особистих і майнових прав підозрюваного й обвинуваченого сілідчими органами і судом полягає в обов’язку цих органів: не розголошувати без необхідності обставин їх особистого життя; не провадити дій, які принижують гідність цих осіб або є небезпечними для їх здоров’я; повідомити про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, сім’ю, якщо місце її проживання відоме; повідомити про арешт підозрюваного чи обвинуваченого і його місце перебування дружину або іншого родича, а також сповістити про це за місцем роботи або навчання; якщо обвинувачений є іноземним громадянином – направити постанову про арешт в Міністерствозакордонних справ України; вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей, до охорони майна і житла заарештованого чи засудженого; скасуватти запобіжний захід або постанову про відсторонення обвинуваченого від посади, якщо в їх подальшому застосуванні немає необхідності; вжити заходів до відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконого засудження, затримання чи арешту. Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуальног закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироків або інших рішень у справі.

1.2. Способи залучення адвоката як захисника до участі у справі

 Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист полягає в тому, що закон: наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, обстоювати свої законні інтереси; надає згаданим особам право скористатися юридиною допомогою захисника; покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсдного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав[5] , а також забезпечити безпеку підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам сімей та близьким родичам цих осіб (ст.2 ЗУ “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”).

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необізненість, а також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом затримання, пред’явлення обвинуваченя і засудження, вони не спроможні самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до стороньої особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, якій би вони повністю довіряли і могли б з нею радитися і спілкуватися на засадах довірительності, конфіденційності.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах[6] ;

суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод[7] .

Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

 Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну "захисник" надається більш широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

 Таким чином, положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не відповідає положенням частини першої статті 59 Конституції України.

 Тому Конституційний Суд України вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними):

- положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисником є особа, на яку покладено обов’язок використовувати усі зазначені у законі засоби для встановлення обставин, що виправдовують обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного чи пом’якшуючих чи виключаючи їх відповідальність, а також надавати їм необхідну юридичну допомогу (ст.48 КПК).

Участь захисника у кримінальному процесі є одним з найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.

На практиці адвокатами є переважно особи, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. В стадії судового розгляду, за згодою підсудного, до виступу у ролі захисника можуть бути допущені його близькі родичі, піклувальники, опікуни[8] . Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №10 від 07.07.1995 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, підозрюваному, підсудному право на захист”, повноваження захисника можуть бути підтверджені:

адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю індивідуально або в об’єднаннях – відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність згоди чи згодою на участь у справі;

близьких родичів, опікунів, піклувальників - заявою підсудного на здійснення цими особами його захисту, а також поручительством і відповідними документами, що є підставою для участі їх у справі. Оскільки законом не обмежено кількість захисників, на запрошення обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі у справі можуть бути допущені декілька захисників.

Закон особливо обумовлює момент допущення захисника до участі в справі. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі по всім питанням з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину, чи застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення йому протоколу о затриманні чи постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч.2 ст.44 КПК).

По справам про суспільно небезпечні дії, що вчинені особами у стані неосудності, а також по злочинам осіб, що захворіли а душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. (ч.3 ст.44 КПК).

У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. (ч.4 ст.44 КПК)

Відомо, що КПК (ч.4 ст.6) надає можливість порушення кримінальної справи у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечного діяння особою, що досягла 11 років, але до досягнення нею віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування та вирішення таких справ виконується в порядку передбаченому ст.73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків чи замінюючих них осіб з постановою про закриття справи та з матеріалами справи, а у випадку поміщення неповнолітнього до прийомника-розподільника – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення до цього закладу (ч.5 ст.44 КПК).

Допуск захисника до участі у справі вже на початкових етапах попереднього розслідування суттєво посилює процесуальні гарантії прав підозрюваного та обвинувачуваного, утворює додаткові умови для повного та правильного розслідування справи, забезпечення режиму законності на цій стадії процесу.

Принципово важливою є вимога ст.45 КПК про обов’язкову участь захисника при провадженні дізнання, попереднього розслідування та розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції, крім випадків відмови підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного від захисника у порядку, передбаченому ч.2 ст.46 КПК.

Виходячи з конституційного положення про свободу кожного у обранні захисника своїх прав, останній може бути запрошений підозрюваним, обвинувачуваним та підсудним, так само як і його законними представниками, родичами чи іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного[9] . У зв’язку з цим, особа, що провадить дізнання, слідчий, суд зобов’язані забезпечити право вільного обрання захисника. Якщо, однак, з’явлення для участі у справі захисника, обраного підозрюваним, неможлива на протязі двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - на протязі сімдесяти двох годин, особа, що провадить дізнання, слідчий суд чи суддя відповідно повинні роз’яснити вказаним особам їх право запросити іншого захисника и реально забезпечити їм таку можливість. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний та підсудний не оберуть собі іншого захисника, орган, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язаний призначити йому захисника, про що виносить відповідне рішення; зобов’язання забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об’єднання за містом розслідування справи чи її розгляду у суді (ч.3 ст.47 КПК). Аналогічно вирішується питання про призначення захисника і

Похожие рефераты: