Xreferat.com » Топики по английскому языку » Семантична структура запозичень як джерело історико-лексикологічних досліджень

Семантична структура запозичень як джерело історико-лексикологічних досліджень

Львівський національний університет імені Івана Франка


Гонтарук Лариса Володимирівна

УДК 811.161.2’373.45 “10/16”


Семантична структура запозичень як джерело історико-лексикологічних досліджень

(у контексті творів Д. Наливайка та пам’яток ХІ – першої половини XVII ст.)


10.02.01 – українська мова


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук


Львів – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Бацевич Флорій Сергійович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри загального мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бучко Дмитро Григорович,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені В.Гнатюка,

завідувач кафедри українського

і загального мовознавства

кандидат філологічних наук

Войтів Ганна Володимирівна,

Інститут українознавства

імені І.Крип’якевича НАН України, м. Львів

старший науковий співробітник

Захист відбудеться 19 червня 2008 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 231.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розіслано “17” травня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої Вченої ради

канд. філол. наук, доцент Добосевич У. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Лексико-семантичний рівень – найбільш динамічна підсистема в структурі мови, оскільки саме тут безпосередньо віддзеркалюються зміни, що відбуваються у реальному світі, а також у внутрішньому світі людини. Завдяки відкритості лексика кожної мови завжди налаштована на появу інновацій; у ній існують реальні можливості до постійного поповнення, зокрема, шляхом запозичень. Свідчення цього – активні зміни в лексиці української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., які не зводяться до окремих інновацій, а творять цілісність, що відбиває глибоку перебудову стилістики мови, формування норм літературної мови того періоду.

Актуальність теми. Проблеми, які розглянуто в дослідженні, стосуються діахронної лексикології (в широкому розумінні), яка, окрім опису історії словника, вивчає також вплив інших мов на лексичні засоби певної мови в різні періоди її розвитку. В історії досліджень, присвячених формуванню української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., питання взаємозв’язків української мови з іншими слов’янськими не нове, однак не є широко висвітлене і глибоко досліджене. Зокрема, до маловивчених питань – з огляду на недостатність досліджень у цій ділянці – належить проблема функціонування полонізмів в українській писемній мові XVI – першої половини XVIІ ст.

На незадовільний стан вивчення цих питань свого часу вказували Л. Булаховський1, В. Виноградов2, С. Кохман3. З того часу ситуація в українській лінгвістиці суттєво не змінилася. Дослідник польсько-українських мовних контактів і нині стикається з труднощами. Найважливіші з них: а) відсутність завершеного видання “Словника української мови XVI – першої половини XVIІ ст.”, а також повних історичних словників з інших періодів української мови; б) недостатньо опрацьовані теоретичні питання щодо лексики української мови XVI – першої половини XVIІ ст.; в) комплексно не вивчені лексико-семантичні процеси у сфері запозичень XVI – першої половини XVIІ ст., які мають важливе значення для розв’язання низки історико-лексикологічних, етимологічних і текстологічних проблем.

Крім того, твори Д.Наливайка – визначного діяча Острозької академії, культурного діяча першої чверті XVII ст., у творах якого відобразився процес заміни церковнослов’янської системи запозичень на західнослов’янську – ще не були предметом дослідження мовознавців, у тому числі в аспекті адаптації полонізмів до системи української мови.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з комплексною науковою темою кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка “Семантика, синтактика і прагматика одиниць мови в синхронії та діахронії”; керівник теми проф. Ф.Бацевич (№ держреєстрації 0103U005927).

Об’єкт і предмет дослідження:

Об’єктом дослідження у роботі є запозичена з польської мови в українську XVI – першій половині XVII ст. оцінна лексика на тлі питомої та запозиченої в ХІ – ХІV ст. церковнослов’янської лексики. Вибір об’єкта дослідження зумовлений декількома факторами: а) це найчастотніша лексика в богословських творах, оскільки тут вона виражає християнські світоглядні позиції – домінантні в літературі такого типу, а отже, найчастотніша в писемній мові XVI – першій половині XVII ст., оскільки книги богословського змісту становлять основну книжкову продукцію цього періоду. За спостереженнями Г. Гугенейма4, абстрактна лексика (у тому числі й оцінна) навіть у сучасних текстах найчастотніша; б) аналіз цих елементів словника важливий тому, що запозичена оцінна лексика має властивість активніше просуватися з периферії до центру семантичного поля, аніж назви, пов’язані з найближчим фізичним оточенням (їжа, одяг, предмети щоденного вжитку тощо)5, а значить, вони швидше стають елементами системи.

Предметом дослідження є семантичні процеси в запозиченій лексиці та парадигматичні й синтагматичні зв’язки слів 10-ти семантичних полів (5 у Розділі 2 і 5 у Додатку А), центральною одиницею яких є полонізм цнота (у церковнослов’янській мові його відповідник добродhтєль). Ці зв’язки розглянуто в трьох аспектах: зв’язки в українській лексичній системі; зв’язки в польській (при необхідності – чеській, білоруській, російській та латинській) лексичній системі; зв’язки в церковнослов’янській і старослов’янській лексичних системах.

Центральною одиницею аналізованих семантичних полів є полонізм цнота. Його синтагматика й парадигматика розбудовані, оскільки ця лексема виражає у богословській літературі найважливіше поняття, яке через гіперо-гіпонімні відношення пов’язане зі значною кількістю інших понять. Тому для семантичної структури лексеми цнота як абстрактної значеннєвої одиниці характерна наявність значної кількості семем і сем, що зумовлює численні зв’язки зі словами різних семантичних полів (наприклад, семема ‘доброчесність, чеснота’ – синонімний ряд: цнота, годность, достоиность, достоинство, честь, шляхєцтво, учтивость; семема ‘побожність, праведність, святість’ – синонімний ряд: цнота, побожность, набожность, справедливость, чистость). До аналізу в Розділі 2 і Додатку А залучено 143 одиниці, які подаються у Додатку Б.

Джерельну базу становлять пам’ятки ХІ – XVIІ ст., написані мовою періоду Київської Русі, а також церковнослов’янською, українською, білоруською, російською, польською, чеською мовами. Окрему (нечисленну) групу становлять старослов’янські пам’ятки ІХ – Х ст. різних слов’янських народів. Такі широкі часові та просторові рамки дали змогу простежити найважливіші процеси, зумовлені проникненням окремих польських лексем в українську мову, встановити час функціонування запозичень, валентність цієї лексики і семантичні процеси, які відбувались у значеннєвій структурі конкретних слів.

Матеріалом дослідження стали богословські твори Д.Наливайка, його віршовані твори різних жанрів: плач, епіграми та ін.; українські та польські пам’ятки XVI – першої половини XVIІ ст., а також ілюстративний матеріал, дібраний із різних історичних словників, це: “Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.”; “Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.”; “Sіownik staropolski”, “Sіownik polszczyzny XVI wieku”; “Slovnik starocesky”; “Starocesky slovnik”; “Гістарычны слоўнік беларускай мовы”; “Словарь русского языка XI – XVII вв.”; “Slovnik jazyka staroslovenskeho”; “Словарь древнерусского языка (XI – XIV вв.)”; “Материалы для словаря древнерусского языка” І. Срезневського; “Словарь церковно-славянского и русского языка”, а також Картотек “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” і “Sіownikа polszczyzny XVI wieku”. Допоміжний матеріал залучався з “Словника української мови” в 11-ти томах, “Словаря української мови” за редакцією Б. Грінченка, “Словаря современного русского литературного языка” в 17-ти томах, “Толкового словаря” В. Даля, “Slownikа jezyka polskiego” в 11-ти томах; “Slownikа jezyka polskiego” С. Лінде в 6-ти томах.

Мета роботи – виявити й експлікувати семантичну структуру запозиченої з польської мови в українську ХVІ – першої половини XVII ст. оцінної лексики 10-ти семантичних полів, центральною одиницею яких є слово цнота, а також процеси, що відбувалися в семантичних структурах запозичених лексем.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання:

виявити польські запозичення у текстах Д.Наливайка;

встановити першу фіксацію полонізму в українській мові і його слова-відповідника в польській мові; визначити функціональні можливості полонізму та його частотність в українській мові ХVІ – першої половини ХVII ст., а також значимість слова-відповідника і ступінь розповсюдження в польській мові XІV – XVI ст.;

експлікувати семантичну структуру запозичення;

порівняти значеннєву структуру запозиченого в українську мову слова із семантичною структурою польської лексеми-відповідника, а також із семантичною структурою церковнослов’янської чи старослов’янської лексеми-відповідника;

визначити семантичні процеси, які відбувалися у значеннєвій структурі запозиченого слова, з’ясувати хронологічні рамки цих процесів та їхні причину, а також виявити семантичні компоненти в значеннєвій структурі запозичених лексем, що з’явилися під впливом польської мови, на ґрунті української мови або є проявом особливостей мовлення (ідіостилю) Д. Нали­вайка.

Методи аналізу. У дослідженні використано описовий метод, а саме – прийом контекстного аналізу, прийоми порівняльно-історичного методу, зокрема, прийом хронологізації; прийом просторової та часової локалізації мовних фактів; елементи порівняльно-зіставного методу (при зіставленні мов основою порівняння вибираємо запозиченння в українській частині творів Д. Наливайка); методику семантичного поля, методику компонентного аналізу; окремі кількісні та статистичні прийоми. Враховано також широкий контекст культури (функціонування слова в богословському тексті доволі часто зумовлює появу в його семантичній структурі нових семем та сем, порівняно з текстами світського характеру), а також зовнішній та вертикальний контексти (вертикальний контекст у роботі – контекст богословської літератури, куди належить більшість творів Д.Наливайка, які збереглися).

Зміну значень у вибраній для аналізу групі лексики української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., згідно з порівняльним методом, досліджуємо з урахуванням взаємних польсько-українських впливів, з ураху­ванням впливу мов, що перебувають з ними у тісних контактах, тобто, старобілоруської та старочеської. Оскільки найчастіше об’єктом аналізу є перекладні тексти, то й церковнослов’янська мова ХІ – ХVІІ ст. як предмет перекладу (а звідси, і старослов’янська ІХ – Х ст.) також залучена до порівняння.

Наукова новизна отриманих результатів. У праці показано шляхи розбудови семантичної структури запозичення в межах лексичної системи української мови XVI – першої половини XVII ст. на тлі семантичних процесів попередніх етапів розвитку лексичної системи. Вперше в українській історичній лексикології зосереджено увагу на взаємодії запозичень різного періоду (старослов’янізми, церковнослов’янізми – полонізми, чехізми) в українській писемній мові XVI – першої половини XVII ст. У зв’язку з цим аргументовано роль української актової мови XІV – XV ст. у процесах засвоєння запозичень і розбудови їхніх семантичних структур. Уперше в українському мовознавстві здійснено лінгвістичний аналіз творів Д. Наливайка, а також висловлено припущення щодо часу написання церковнослов’янської частини “Лhкарства…”, “О словh Давыда ...”, “Тєстаменту”.

Теоретична цінність результатів дослідження полягає у тому, що вони уточнюють шляхи адаптaції запозичень до лексичної парадигми української мови, а також вектори заміни церковнослов’янської системи запозичень на західноєвропейську (за участю і посередництвом польської мови). У праці обґрунтовано семантичний контекст запозичень в українській мові XVI – першої половини XVII ст. Результати також засвідчують, що при вивченні запозичень потрібно розглядати не окремі слова, а семантичні групи запо­зичених слів і їхнє місце у відповідній лексико-семантичній групі української мови: слово з певної лексико-семантичної групи входить у систему мови-реципієнта не як одиничний елемент, а як член лексико-семантичної групи у всій сукупності компонентів [порівн. В. П. Сімонок6; М. М. Покровський7].

Практичне знaчення. Детальний семантичний аналіз окремих лексем можуть використати: а) автори “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” для укладання чи уточнення певних словникових статей (результати вже були враховані при укладанні словникової статті добродhтель, а саме при виділенні значення ‘позитивні вчинки’8; б) при написанні підручника з історичної лексикології або з історії української мови для студентів вищих навчальних закладів; в) у спецкурсах і спецсемінарах для студентів філологічного факультету. Зокрема, дані дослідження автор вико­ристовує в курсі “Вступ до мовознавства” (тема “Семантичні процеси: розши­рення, звуження, зміщення значень слова”), а також у лекційному курсі “Семантика”.

Особистий внесок здобувача. Результати та висновки дисертації здобувач отримав самостійно. Усі статті написано одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, автор виголошувала особисто на міжнародних конференціях (VІІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 20–22 травня 1999 р.; Х Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2001 р.; ХІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 21–23 травня 2003 р.; ХV Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2006 р.; Міжнародна конференція, присвячена 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів, 1999 р.; Українська мова в часі і просторі. Львів, 11–12 листопада 2004 р.); на Всеукраїнській науковій конференції (Лукія Гумецька: незабутні імена української науки. Львів 8–9 лютого 2001 р.); ХVІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 15–17 травня 2008 р.; на засіданні НТШ; на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007) та неодноразово обговорювалися на наукових семінарах кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної наукової літератури (201 найме­нування) і списку використаних словників та джерел (145 найменувань), до­дат­ку А і Б. Загальний обсяг дисертації становить 321 сторінка, з яких 202 сторінки основного тексту.

У Додатку А подано аналіз значень, які в українській мові ХVІ – першої половини ХVІІ ст. виражалися за допомогою лексеми цнота та її синонімів. Цей матеріал долучений до основного тексту дисертації для підтвердження закономірностей лексико-семантичних процесів, які висвітлено в основному тексті дисертації, а також для підтвердження загальних висновків.

Додаток Б містить перелік лексем (143 одиниці) і синтаксичних конструкцій (205 одиниць), залучених до аналізу семантичних процесів у сфері запозичень, а також парадигматичних і синтагматичних зв’язків лексеми цнота.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі викладено загальну характеристику роботи: обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, вказані методи дослідження і джерела матеріалу, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подані відомості щодо апробації результатів і публікацій.

У першому розділі “Семасіологічний підхід до вивчення слів іншомовного походження” розглянуто стан вивчення українсько-польських мовних контактів у слов’янському мовознавстві, зосереджено увагу на словнику як джерелі семасіологічних досліджень, контексті дослідження і його складових, снтагматичних і парадигматичних зв’язках як міні контекстах. Розглянуті проблеми дали змогу зробити такі висновки:

1. Незважаючи на те, що питання взаємодії української та польської мов у лінгвістиці опрацьовано в різних аспектах, рівень вивчення українсько-польських мовних контактів не відповідає вимогам часу, оскільки залишається ще чимало нез’ясованих проблем.

2. У семасіологічних дослідженнях враховуємо наївне та енциклопедичне значення слова, тому при тлумаченні лексеми з’ясовуємо й експлікуємо в семантичній структурі всі головні компоненти поняттєвої структури, при цьому намагаємося не членувати надмірно значення слова, пояснюючи окремі використання як відтінки значень або як гіпертрофовану актуалізацію певної семи в семемній структурі.

3. Розширення мовного контексту шляхом комбінації різних типів контекстів як у синхронному, так і в діахронному аспектах, підвищує рівень об’єктивності результатів дослідження.

4. Богословські твори передбачають створення нормативної аксіологічної моделі добре/погано, що зумовлює, у свою чергу, використання у них значної кількості оцінної лексики, яка містить конотативні (оцінні) значення. Конотативне значення оцінної лексеми розглядаємо в межах структурного значення, а її контекст трактуємо як явище семантики, оскільки саме релігійна доктрина багато століть впливала на всі рівні життя суспільства, а отже, формувала не тільки прагматичне значення слова (куди входить і оцінка), а і його структурне (мовне) значення. Для аналізу контекст доволі часто обмежуємо словами, що перебувають у безпосередніх синтаксичних зв’язках з лексемою, значення якої треба встановити.

5. Основний контекст для запозичень з польської мови в українську аналізованого періоду – їхні структурні й поняттєві зв’язки в мові-реципієнті (іноді в білоруській мові, у якій у той час відбувалися подібні процеси) та мові-джерелі (часом у чеській та латинській мовах, як джерелі запозичень у польську писемну мову); додатковий, але не менш важливий контекст – зв’язки зі старослов’янізмами та церковнослов’янізмами, оскільки останні в попередніх століттях функціонування в українській мові виражали аналогічні чи подібні поняття, а також ідентичні зв’язки безпосередньо у старослов’янській та церковнослов’янській мовах як джерелі запозичень в українську мову ХІ – XІV ст.

6. Писемні тексти мовлення XVI – першої половини XVII ст. значною мірою відтворюють систему мови того періоду, тому на їхній основі можемо робити узагальнення і висновки стосовно усієї (усної та писемної) системи.

7. Зважаючи на контекст культури, парадигматичні зв’язки слова у різних богословських доктринах (православній, католицькій та протестантській) можна трактувати як його сукупну парадигму, оскільки ширшим контекстом для них є єдина християнська доктрина.

Другий розділ “Семантичні процеси в запозиченнях із оцінним значенням в українській мові ХVІ – першої половини XVII ст. (у контексті творів Д. Наливайка та пам’яток ХІ – першої половини XVII ст.)” присвячено аналізу семем ‘доброчесність, чеснота’, ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’, ‘побожність, праведність, святість’, ‘сміливість, мужність, героїзм’ і ‘дівоча невинність, незайманість, честь’ та їхнім знаковим виразникам у мові. В центр аналізу вміщено лексему цнота як гіперонім щодо інших лексем із цими значеннями. Аналіз проведено в широких часових рамках, а також на основі значної кількості пам’яток різного стилю і різних щодо мови написання. Це дозволило зробити такі висновки:

1. Порівняльний аналіз семеми ‘доброчесність, чеснота’ лексеми цнота дає підстави стверджувати, що первинно ця семема була складовою семантичної структури польського слова cnota, звідки і запозичилася в українську мову в XV ст. Дана семема є архісемемою, базою для виділення інших ЛСВ аналізованого слова в XVІ ст. Найактивніші її семантичні компоненти – ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’ і ‘добрі вчинки, дії’, менш активні – ‘благородне походження’ і ‘невинність, незайманість, честь’. Семантичні межі даної лексеми внаслідок високого рівня абстрактності розмиті, тому виділити аналізоване значення доволі складно. Семема ‘доброчесність, чеснота’ містила дві семантичні площини:‘християнське/світ­ське’, які визначали або конкретизували її семне наповнення, зумовлюючи різний лексичний зміст слова цнота залежно від аксіосфери сакрум/профанум. Двоплановість семантичної структури ‘християнське/світ­ське’ слова цнота скалькована з польської лексеми cnota вже у XVІ ст. (після століття функціонування її в українській мові), що свідчить про тривалі тісні зв’язки двох мов.

2. Спостереження за синонімними відношенями слова цнота в значенні ‘доброчесність, чеснота’ дає підстави стверджувати, що в українській мові XVІ – першої половини XVІІ ст. вони переважно формувалися за аналогією до системних зв’язків слова cnota в польській мові. Зіставлення часу фіксації таких зв’язків між словами в польській та українській мовах свідчить про швидкий плин процесів аналогії в українській мові та вказує на тісні тогочасні контакти цих літературних мов із чіткою спрямованістю: польське → українське. Порівняльний аналіз синонімних зв’язків полонізму цнота дав змогу простежити процес перебудови семантичної структури усіх слів даного ряду з огляду на семантичні площини ‘християнське/світське’, який відбувався наступним чином: християнське → християнське/світське → світське. Це спричинило переформування семантичних компонентів у структурі лексем із синонімного ряду: семантичний акцент зміщується на зовнішні ознаки чи властивості, суспільні вартості, що зумовило появу нових семем, які чітко відображають цю переорієнтацію (‘високе суспільне становище, влада, титул, сан’, ‘шана, пошанівок’), або їхню більшу активність (за умови попереднього існування). Змінилося й аксіологічне наповнення цих лексем: позитивна оцінка християнської площини → бінарна і часто негативна оцінка світської площини. Причина такої перебудови екстралінгвальна – зумовлена секуляризацією суспільства XVІ – першої половини XVІІ ст.

3. Семне наповнення лексеми цнота у значенні ‘позитивні моральні та інтелектуальні риси’ відображає семантичну структуру цього ЛСВ у поль­ському слові cnota. Час появи цієї семеми в українському слові (минуло століття після запозичення полонізму цнота українською актовою мовою) свідчить про тісний зв’язок цих мов упродовж тривалого часу. Характер церковнослов’янських відповідників вказує на те, що цей переклад було здійснено не раніше ХVІ ст.

4. Словосполучення благо и мhнство, якe в українській частині творів Д. Наливайка позиційно і семантично відповідає лексемі цнота, дає підставу визначити час церковнослов’янського перекладу – ХVІ – початок ХVІІ ст.

6. Наприкінці XVI ст. лексема цнота увібрала в семантичну структуру семему ‘дівоча невинність, незайманість, честь’ за аналогією до семантичної структури польського слова cnota, в якому дане значення розвинулося протягом XV – XVI ст. Це дало змогу слову цнота зі вказаною семантикою витіснити з української писемної мови XV – першої половини XVIІ ст. церковнослов’янізм цhломuдриє з аналогічним значенням. Однак для української лексеми цнота характерні й питомі модифікації значення, які хоча й подібні до польських семантичних процесів, проте відбувалися вже на українському мовному ґрунті. Саме так сформувалося в цьому слові значення ‘стриманість у плотських бажаннях, невинність, незайманість, честь’.

7. Значення ‘сміливість, мужність, героїзм’ у семантичній структурі лексеми цнота виділилося наприкінці XVІ – початку XVIІ ст як наслідок процесу семантичної конденсації в межах словосполучень дhлна цнота, марсобыстра цнота і паралельно звуження семантичного обсягу аналізованого слова. У польському слові cnota внаслідок аналогічних процесів в атрибу­тивних конструкціях типу cnota mкstwa, cnota bohaterska, cnota rycerska ця семема виділилася наприкінці XVI ст., тоді ж сформувалось і значення ‘мужні вчинки, героїчні подвиги’, яке в результаті процесу аналогії з’явилося і в семантичній структурі українського слова. Час виділення першого значення в обидвох мовах може свідчити про паралельний процес, кінцевий результат якого неоднаковий. Більш завершеним він був в українській мові XVII ст., оскільки в польській мові для виокремлення зазначеної семеми з цілого комплексу позитивних моральних рис поряд з аналізованим словом майже завжди вживали або атрибутив типу mкstwо, bohaterska, rycerska, або синоніми типу slawa, mestwo, dzielnosc, тоді як в українській мові лексема цнота поза межами тавтологічного чи атрибутивного зв’язку частіше самостійно називала поняття ‘сміливість, мужність, героїзм’.

8. У семантичній структурі старослов’янізму добродhяниє у ІХ – ХІІІ ст. містилася сема, а потім семема ‘сміливість, мужність, героїзм’, яка структуризувалася на дві семантичні площини: ‘християнське/світське’. Слово добродhтєль набуло здатності виражати значення ‘християнська сміливість, мужність, героїзм’ з ХІV ст. В українській мові XVI – першої половини XVII ст. в аналізованій лексемі відбулася перебудова лексико-семантичних варіантів за площинами ‘християнське/світське’ внаслідок включення в її семантичну структуру значення ‘світська сміливість, мужність, героїзм’, з яким слово задокументовано в церковнослов’янській частині творів Д. Наливайка. Ці процеси є результатом існування протягом століть синонімних зв’язків між старослов’янізмами добродhтєль і добродhяниє, а пізніше – включення до семантичної структури лексеми добродhтєль значень останнього (процес іррадіації) і витіснення його зі вжитку. Оскільки в українській мові значення ‘світська сміливість, мужність, героїзм’ в семантичну структуру слова добродhтєль проникало лише в XVI – на початку XVII ст., то можемо припустити, що й церковнослов’янський текст творів Д. Наливайка написаний у той же період й, можливо, є перекладом цього автора з якогось іншого джерела, наприклад, грецького.

9. У семантичній структурі полонізму цнота семема ‘побожність, праведність, святість’ з’явилася наприкінці XVІ – початку XVІІ ст. за аналогією до семантичної структури польського слова cnota. Перехід лексеми з польської мови в українську супроводжувався формуванням подібних до мови-джерела лексичних, семантичних та граматичних відношень і зв’язків у мові-реципієнті (атрибутивні конструкції святаj цнота – њwieta cnota; цнота доушєвнаj – cnotу duchownе; тавтологічні конструкції цнота и побожность – cnota a poboїnoњж) і створенням оригінальних конструкції (свhтлаj цнота, доско­налаj цнота у значенні ‘побожність, праведність, святість’), які свідчили про те, що в українській мові в семантичній структурі полонізму цнота аналізоване значення усталилося. Свідченням цього є те, що лексема цнота частіше, ніж польське слово cnotа, могла виражати значення ’побожність, праведність, святість’ поза межами будь-яких конструкцій.

10. Спостереження за синонімними зв’язками лексеми цнота в значенні ‘побожність, праведність, святість’ у XVI – першій половині XVII ст. свідчать про те, що в українській мові полонізми та чехізми поступово витісняють старослов’янський та церковнослов’янський синонімні ряди, елементи яких у мові періоду Київської Русі (ХІ – ХІV ст.) та пізніше традиційно виражали значення ’побожність, праведність, святість’.

11. Лексема цнота у значенні ‘побожність, праведність, святість’ у польській та українській мовах, залежно від граматичного значення однина/множина, в подібних семантико-синтаксичних конструкціях змінювала значення ‘побожність, праведність, святість’ на ‘моральні та інтелектуальні риси, що відповідають заповідям Божим’, ‘вчинки, дії, що відповідають заповідям Божим’ і ‘християнська доброчесність, чеснота’. У граматичній формі pluralia tantum слово цнота та його синоніми містили значення ‘побожність, праведність, святість’ у семній, а не у семемній структурі. У проаналізованих конструкціях семантика залежала від зміни граматичної форми однина/множина, що було для української мови типовим і продовжувало польську традицію. У білоруській літературній мові XVI – XVII ст. значення деяких польських та чеських одиниць аналізованого синонімного ряду теж було пов’язане з граматичною формою однина/множина, що вказує на спільний для української та білоруської мов шлях запозичення цього мовного факту з польського джерела.

У висновках дисертації подається узагальнення теоретичних і практичних результатів роботи. Зокрема, з’ясовано, що:

1. Семантичним контекстом для запозичень із польської мови в українську XVІ – першої половини XVІІ ст. є як певне семантичне поле мови-реципієнта, в яке входить нова лексема, так і її відповідник у мові-джерелі (польській мові), а також відповідник у старослов’янській чи церковно­слов’янській мовах, що впродовж ХІ – ХІV ст. були активними поста­чальниками значної кількості запозичень, які часто обслуговували одну й ту ж сферу функціонування (церковну) і виражали ті ж поняття, що й пізніше засвоєні полонізми.

2. У XVІ – першій половині XVІІ ст. українська мова запозичувала не лише польські слова, а й функціональні потенції даних лексем, які дублювали українську функціональну систему, оскільки полонізми не тільки зберігали тривалий зв’язок із польськими вихідними словами на рівні їхньої семантичної структури, а й “затягали” в українську систему парадигматику на рівні синонімії та антонімії. Саме це розкриває характер поведінки запозиченого із близькоспорідненої мови слова за умови домінування мови-реципієнта. Зіставлення часу формування синонімних зв’язків між запозиченнями із польської мови в мові-джерелі та українській мові дає підстави констатувати швидкий плин процесів аналогії в українській мові, що вказує на тісні контакти цих літературних мов із чіткою спрямованістю: польське → українське. Польська мова впливала не лише на лексичну, а й на граматичну систему української мови, зокрема, синтаксис, що спостерігаємо на прикладі функціонування в українських пам’ятках аналізованого періоду польських конструкцій: атрибутивних і тавтологічних. На ґрунті польських моделей були створені також питомі синтаксичні конструкції, що свідчить про високий ступінь засвоєності польських моделей і лексем.

3. Проаналізовані польські запозичення, які ввійшли до словника української мови впродовж XIV – першої половини XVII ст., у XVI – першій половині XVII ст. розбудовували семантичну структуру в різних напрямах: 1) шляхом аналогії до семантичної структури вихідних польських лексем, що свідчить про неперервний і тісний контакт цих мов; 2) шляхом засвоєння питомих українських семем, що вказує на адаптацію до української лексичноє системи; 3) унаслідок процесу аналогії до семантичної структури старослов’янської або церковнослов’янської лексеми-відповідника чи синоніма, що вказує на взаємодію польської та церковнослов’янської систем запозичень в українській мові XVI – першій половині XVII ст.

З мови-джерела в мову-реципієнт, як правило, спочатку переходило найтиповіше значення. При запозиченні в українську мову нерідко дублювалася семна система полонізму.

За аналогією до їхніх польських відповідників, семантична структура запозичених оцінних лексем (цнота, шляхецтво та ін.) членувалася на семан­тичні площини: ‘християнське/світське’, які визначали або конкретизували семне наповнення цих структур. Крім того, з польської мови переходили семантико-граматичні моделі (модель зміни лексичного значення внаслідок зміни граматичного значення однина/множина: цнота, побожность ‘побож­ність, праведність, святість’ – цноти, побожности ‘позитивні моральні та інте­лектуальні риси, що відповідають Заповідям Божим’, ‘вчинки, дії, що відповідають Заповідям Божим’, ‘християнська доброчесність, чеснота’).

4. В українській мові полонізми впливали на системні відношення церковнослов’янських запозичень, витісняючи останні зі вжитку.

Творення нових значень у семантичній структурі церковнослов’янізмів (добродhтєль) на ґрунті української мови відбувалося значно простіше, аніж формування питомих українських значень у семантичній структурі полонізмів (цнота), оскільки природного носія церковнослов’янської мови не було, а польської – був. Це зумовлювало й різний характер відношень між церковнослов’янською й українською та українською і польською мовами у XVI –

Похожие рефераты: