Xreferat.com » Топики по английскому языку » Стратифікація мовних одиниць на території Німеччини

Стратифікація мовних одиниць на території Німеччини

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Гуманітарний факультет

Кафедра германської філології


Курсова робота

з германської філології

Стратифікація мовних одиниць на території Німеччини


Зав. каф. «Германської філології»

к.філол.н.доц. Кобякова І.К.

Науковий керівник:

ст.в. Дегтярьова Лариса Іванівна

Виконала: Стукало В.Г.


Суми, 2009

Зміст


Вступ

Розділ 1. Територіальні відмінності мовних одиниць

1.1 Поняття літературної мови та діалекту

1.2 Класифікація німецьких діалектів

1.3 Розвиток та становлення німецьких діалектів

1.4 Вплив інших мов на розвиток німецької мови

Розділ 2. Лексико-граматичні особливості німецьких діалектів

2.1 Фонетичні особливості німецьких діалектів

2.2 Лексико-семантичні особливості німецьких діалектів

2.3 Граматичні особливості німецьких діалектів

Висновки

Список використаної наукової літератури

Список використаної довідкової літератури

Додаток


Вступ


З матеріального погляду в мові, яка реалізується в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями окривається величезний світ значень — фонетичних, лексичних, граматичних, стилістичних. Саме в них відображені знання народу— носія мови — про світ, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу — це його дух, і дух народу — це його мова" (В. фон Гумбольдт) [1,4]. У ній акумулюється духовна енергія народу. Вона є головною ознакою і символом нації.

Багато клітинок і все ж таки одне ціле, кожен сам по собі і все-таки всі з'єднані разом в деяку єдність; саме на цьому базується, поряд з глибинним ходом історії, інша таємниця життя мови. Проте ми поки що не описали повністю її строкатість: поряд зі спеціальними, особливими і професійною мовою є ще способи мови, пов'язані з ландшафтом - діалекти. Кожен знає, що берлінець говорить інакше, ніж мюнхенець, гамбуржець – по-іншому, ніж рейнландець, шваб інакше, ніж фриз, баденець, будь він алеманом або рейнським франком, інакше, ніж люксембуржець, і вже, звичайно, ніхто не сплутає сакса з балтом. Всі вони пишуть на літературній німецькій, проте говорять на відповідних діалектах. Ця літературна німецька - культурна мова, якою пишуть, на якій говорять з трибуни, по радіо і телебаченню, утворює щось на зразок компромісу між діалектами; такою вона виросла поступово в результаті зусиль, які тривали століттями з тих пір, як господарські та транспортні зв'язки, а також міграція населення постійно вимагали стирання кордонів, які визначаються діалектами. Торгове та комерційне сполучення між містами і князівствами, переклад Біблії, створений Лютером, і ініційоване ним німецьке реформування євангельського богослужіння, яке тепер впливає також і на німецькомовне католицьке богослужіння, мовні суспільства 17-го століття і класична поезія, нарешті, переселення нашого часу є віхами цього розвитку.

У той час, як у всіх сусідніх з Німеччиною країнах як зразкового діалекту виступав діалект якої-небудь однієї місцевості або ландшафту, в той час, як Флоренція здобувала тріумфальну перемогу над італійськими діалектами, Лондон - над англійськими, Париж - над французькими і Москва - над російськими, повільно і постійно створювалася мовна форма, яка, що живиться всіма діалектами, служила посередником між усіма ними.

Хто ще згадує про те, що такі слова, як aufpassen, Block, Fliese, Kante, krabbeln, Quatsch, Schlips, Schnaps, Schuft (якщо обмежитися тільки ними) спочатку були надбанням нижньонімецьких діалектів, що, наприклад, таке слово, як aehnlich походить з середньонімецького діалекту, слово Huegel походить з східносередньонімецького, а слово Kneipe є верхньосаксонським внеском у літературну мову, слово Fesch - це дитя Відня, der Radau, die Faxen, der Rollmops - слова берлінського походження; die Gemse, der Foehn, das Heimweh, der Putsch виросли в Альпах. З прикладів такого роду можна скласти довгі списки, вони могли б показати, що жоден діалект не був забутий, коли мова йшла про те, щоб створювати літературну мову [5,4].

Проблемою дослідження німецьких діалектів займалися такі вчені як А. Бах, Р. Оррін [22], Г.Баузінгер [20], К.Матхаєр [21], В.М. Жирмунський [5,6], О.І. Домашнєв [3], Н.І. Філічева, В.Д. Дєвкін [2], та інші. Проте недостатньої уваги приділялося зіставленню лексико-семантичних, фонетичних та граматичних особливостей німецьких діалектів.

Актуальність цієї проблеми полягає у наступному:

- Діалекти слугують для розуміння процесу історичного розвитку мови: у діалектах часто зберігаються архаїзми, необхідні для відтворення широкого мовного руху;

- Діалекти слугують для встановлення взаємовідносин між історією мови та історією народу, так як діалектні факти часто дають можливість простежити, як пересувалися племена і народи в далекій давнині;

- Діалекти слугують для розуміння різноманіття слів, звуків і форм сучасної мови, для практичного врахування особливостей місцевої мови.

Об’єктом дослідження виступають німецькі діалекти.

Предмет дослідження становлять особливості німецьких діалектів.

Основною метою дослідження є зіставлення та розгляд класифікації та особливостей формування різних варіантів німецьких діалектів.

Відповідно до мети дослідження в роботі ставляться і вирішуються наступні завдання:

- Розгляд понять діалект і літературна мова;

- Розгляд розвитку та становлення німецьких діалектів;

- Розгляд впливу інших мов на німецьку мову;

- Розгляд класифікації сучасних німецьких діалектів;

-Розгляд та порівняння лексико-семантичних, фонетичних та граматичних особливостей німецьких діалектів [9,367].

В даній роботі використовуються такі методи аналізу як зіставний, описовий, метод порівняльного аналізу, метод порівняльно-історичного аналізу.


Розділ 1. Територіальні відмінності мовних одиниць


Поняття літературної мови та діалекту


Основою німецької літературної мови становлять діалекти. Літературна німецька мова була сформована з верхньо-південнонімецьких та верхньо-середньонімецькіх діалектів. За часів Середньовіччя відбулося друге пересування приголосних. Пізніше літературна німецька мова вплинула на нижньо-північнонімецькі діалекти, котрих зміна смичкових приголосних не торкнулася.

Літературна мова - це унормована мова суспільного спілкування, спільна мова писемності одного, іноді декількох народів: мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям [30,352].

Власне літературна мова - одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами - діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Система функціональних стилів німецької мови включає в себе літературну мову (Schriftsprache, Standardsprache, Hochdeutsch), що зближуються з літературною нормою побутово-розмовна мова (Umgangssprache), регіональні, побутово-розмовні мови (берлінська, північнонімецька, верхньо-саксонсько-тюрінгенська, вюртемберзька, баденська, баварська, пфальцьська, гесенська), численні напівдіалекти (що виникли на базі діалектів регіональні розмовні наддіалектні форми мови, що відрізняються від власне діалектів усуненням найбільш специфічних діалектних ознак) і власне територіальні діалекти [23,97].

Діалект (грец. διαλέγομαι, dialegomai „розмовляти, спілкуватись, вести розмову один з одним“ звідки διάλεκτος — наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей), різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю [27,31].

Регіональні і навіть місцеві діалекти різняться один від одного і літературної німецької мови у вимові, граматиці і лексиці настільки, що в деяких випадках непорозуміння робить спілкування неможливим:


Satz: Er ist vor vier oder sechs Wochen gestorben.

Schleswigisch: He is fr veer oder sдhs Week'n dod blцw'n.

Holsteinisch: He is voer veer oder ss Weeken dod blewen.

Ripuarisch: Dia es fьr vier udder sechs Weihn gestorfe.

Brandenburg-Berlinisch: Ea is voa via oda sechs Wochen jestorben.

Sдchsisch: Aorr is vaorr vier aber sechs Wuchn gestorm.

Hochalemannisch: Ar esch ver viar eder sex Wocha gschtorwen.

Sьdbairisch: Er ischt vor viar odr sдx Wocha gstorba (6,121).


Іноді люди з різних земель не можуть зрозуміти один одного, якщо вони говорять на своїх рідних діалектах. Саме в таких випадках на допомогу приходить літературна німецька мова - основний засіб передачі інформації в літературі, освіті та бізнесі. Більшість німців - білінгвісти: вони з дитинства володіють як діалектом свого регіону, так і літературною мовою (Hochdeutsch). Якщо ви трохи знаєте класичний варіант німецької, ваш співрозмовник-німець буде намагатися говорити з вами на літературній мові (також має діалектні забарвлення, проте, вже більш-менш нагадує те, що ви колись вивчали).

Сучасна німецька мова складає історично сформовану складну, ієрархічно організовану систему різних форм існування, що включає: літературну мову, різновиди побутово-розмовної мови і територіальні діалекти.

Діалект являє собою територіально замкнуту, специфічну для даної місцевості форму існування мови на відміну від літературної мови, яка носить надтерріторіальний характер і не обмежениа рамками певної місцевості.

Функціональні та структурні ознаки територіального діалекту найчастіше характеризують через його протиставлення літературній мові.

Діалект - це така форма існування мови, для якої характерні:

1) територіальна обмеженість,

2) неповнота суспільних функцій і як наслідок цього - незначне стильове розмаїття, зокрема наявність стилів, пов'язаних лише з розмовною формою реалізації мови (діалекту як неписемній формі невластиві такі книжкові функціональні стилі, як офіційно-діловий, науковий, публіцистичний і т.д.).

3) закріпленість за побутовою та побутово-виробничою сферою спілкування,

4) певна, історично-зумовлена соціальна сфера поширення - серед селян і близьких до них соціальних груп,

5) відсутність відбору та регламентації мовних засобів (існування норми у вигляді узусу, а не кодифікованих правил),

6) структурна підпорядкованість діалекту вищим формам існування мови, зокрема літературній мові [14, 92].

Важливою відмінністю діалектів від літературних мов є відсутність у діалектів самостійної форми листа.

Стосовно мовної ситуації в європейських державах діалектологи зазвичай відзначають, що діалектами користуються так звані «нижчі верстви» суспільства - селяни, робітники, дрібні службовці, що має низький рівень освіти. Тоді як до числа носіїв літературної мови відносять так звані «середні та вищі» класи суспільства - вищих чиновників, підприємців, діячів науки і культури, що відрізняються високим рівнем освіти.

Носії сучасної німецької мови, здебільшого, користуються не якою-небудь певною формою існування мови, а двома, і навіть трьома, але роблять це у відповідності до певних правил їх застосування, що історично склалися в даній комунікативної спільності. Різниця між названими «регістрами» німецької мови можна побачити на наступному прикладі:

• літературна форма розмовної мови - Hat dir (der) Josef denn gestern Mittag wirklich nicht Adieu gesagt?;

• діалект міста Бад Емс (Рейнланд-Пфальц) - Ei, hot d de Jussep da gist wommendch wklisch nit Adsch gesot?;

• побутово-розмовна мова тієї ж місцевості - Ei, hat di de Jsef dan gestn Middch wiklisch nit Adsch gesacht? (18,53)

Діалект як одна з форм прояву німецької мови існував задовго до формування єдиної національної літературної мови і є набагато старше цього останнього. Тому широко поширений в німецькій літературі в період боротьби за остаточне встановлення єдності норм національної літературної мови (середина XVI - початок XIX ст.) погляд на місцеві діалекти як на «зіпсовану» літературну мову (verderbte Schriftsprache) є антинауковим.

Для позначення об'єкта діалектології в німецькій мові використовуються терміни der Dialekt і die Mundart, які більшістю німецьких діалектологів вживаються як синоніми. Перше з них є греко-латинським запозиченням, яке має латинізовану форму dialektus. У 1734 р. була зафіксована понімечена форма даного запозичення der Dialekt. Більша частина носіїв сучасних німецьких діалектів звичайно називає цим (за походженням - іншомовних) словом рідну говірку своєї місцевості. За свідченнями багатьох лінгвістів даний термін їм є більш знайомим, ніж споконвічно німецьке позначення die Mundart, яке було введено замість колишнього Redart - місцевий різновид усної народно-розмовної мови як німецького еквівалента.


Класифікація німецьких діалектів


Діалекти німецької мови виявляють широкий спектр варіювання. Німецькі діалекти поділяються на нижньонімецькі діалекти на півночі, які не пережили другого німецького зсуву звуків, та на верхньонімецькі діалекти на півдні, на які дуже вплинув зсув голосних та приголосних. Крім того не існує різкої межі між двома типами діалектів. Перша група діалектів поступово переходить у другу групу.

Верхньонімецькі діалекти в свою чергу діляться на середньонімецькі та верхньонімецькі. Мовна межа між середньо-верхньонімецькими діалектами має назву Гермесхаймська лінія, та включає в себе франко-баварські та південно-франко-швабські діалекти.

Так звана «нова» мовна лінія між верхньо- та середньонімецькими діалектами розглядається сьогодні вцілому як Шпаєрська лінія.

У більшості середньо-верхньонімецьких варіаціях другий зсув голосних та приголосних відбувся у верхньонімецькій мові лише частково, так, як і у східно-середньонімецьких варіаціях, які у більшій мірі вплинули на розвиток стандартної мови. Середньо-верхньонімецькі діалекти варіюються при цьому від верхньоалманського та баварсько-тирольського, у яких, як у єдиних варіантах мови відбувся другий німецький зсув голосних та приголосних, до східно-беркського та мольмського діалектів, у яких наприклад слово ik перейшло в ich, maken в machen, і вцілому ця лінія розмежування діалектів розглядається як північна межа верхньонімецьких варіантів.

Нижньонімецькими називаються ті діалекти, у яких другий(верхньонімецький) зсув голосних і приголосних не відбувся зовсім, або відбувся у незначній мірі. Нижньонімецька мова (нижньосаксонська та східносаксонська) виникла з давньосаксонської. На ній говорять на півночі Німеччини, а також на північному заході Голландії, де вона має назву «nedersaksisch».

Північнонімецька мова зберегла в Німеччині та Голландії офіційний статус регіональної мови. Такі землі як Гамбург, Шлесвіг-Гольштайн, Нижня Саксонія, Мекленбург-Передня Померанія закріпили офіційний статус нижньонімецького діалекту.

Нижньорейнські варіації нижньофранконського діалекту на німецькій території нижнього Рейну, так як і нижньонімецькі діалекти не підлягли другому зсуву голосних та приголосних верхньонімецької мови. Ці діалекти у більшій мірі близькі до межуючих з ними голландських діалектів, ніж до сусідніх німецьких варіантів [2,56].

Філологи широко дискутують про належність цих діалектів до нижньонімецьких. Діалекти областей між Урдингенською лінією (ik/ich) та Бернрадською лінією(maken/machen) (Дюссельдорф, Мюнхенгладбах, Крефельд, Нойс) мають ознаки як нижньофранконського так і середньофранконського діалектів і становлять область переходу діалектів від середньонімецького/середньофранконського до нижньофранконського діалекту.


1.3 Розвиток та становлення німецьких діалектів


Слово Deutsch утворено від старонімецького thioda, thiodisk і означає «говорити мовою народу» («народний»), який, на відміну від знаті говорить на латині. Латинське theodisce, що утворилося на його основі і вперше з'явилося на синоді в 786 році н.е., описувало народи, які не говорять латинською, зокрема німецькою (у тому числі і голландською мовою).

Сучасна літературна німецька мова (Hochdeutsche Sprache, або Hochdeutsch) розвинулася на основі верхньо-(південно-) і середньонімецьких діалектів, що зазнали у VI-VIII століттях н. е. так зване друге пересування приголосних. Поступово вона також впливала на діалекти, не піддалися цьому процесу. Варто зауважити, що вживання прикметників hoch (високий, верхній) і niedrig (nieder-) (низький, нижній) в даному випадку описує регіональної мови, а не його якісну оцінку. На відміну від своїх романських і слов'янських сусідів, у німецькому мовному ареалі протягом усього середньовіччя існували територіально роздроблені політичні структури. Це призвело до утворення і паралельному розвитку великого числа різних діалектів німецької. Вагомі регіональні особливості вживання мови ускладнювали процес створення культурної цілісності і спонукали поетів початку XIII-го століття уникати діалектні форми з метою розширити коло потенційних читачів, що розглядається першою спробою створення загальнонімецької мови. Проте лише поширення грамотності в широких верствах населення в періоди пізнього Середньовіччя послужило початком розвитку нової письмової та усної літературної німецької мови.

У 1521 році Мартіном Лютером був переведений на тоді ще не усталену стандартну новонімецьку письмову мову (Neuhochdeutsch) Новий, а в 1534 - Старий Завіт, що, на (спірному) думку вчених, вплинуло на її розвиток цілих поколінь, тому що вже в XIV столітті було помітно поступовий розвиток загальнорегіональної письмової німецької мови, яку також називають ранньою новою німецькою мовою (Frьhneuhochdeutsch). Освіта літературнї письмової німецької мови була в основному завершена у XVII столітті [23,21].

На відміну від більшості європейських країн, літературна мова яких ґрунтується на діалекті столиці, німецька літературна мова є чимось «середнім» між середньо-і верхньонімецької діалектами і вважається місцевим тільки в Ганновері. У північній частині Німеччини ця мова поширилася у сферах державного управління і шкільної освіти під час Реформації. В епоху розквіту Ганзи по всій північній Німеччині панували нижньонімецькі діалекти і нідерландська мова. З часом літературна німецька мова в північних регіонах Німеччини практично витіснила місцеві діалекти, які лише частково збереглися до сьогоднішнього часу. У центрі і на півдні Німеччини, де мова спочатку була більше схожа на літературну, населення зберегло свої діалекти.


1.4 Вплив інших мов на німецьку мову


Так як Німеччина розташована у центральній Європі, німецька мова протягом століть підлягала впливу інших мов. У часи Середньовіччя латинська мова набула широкого застосування, тому багато повсякденних слів, перш за все в області архітектури, релігії і воєнної справи запозичені з латинської мови (z. B. dominieren, Fenster, Karren, Keller, Kloster).З грецької мови запозичення були перш за все у області релігії, науки і філософії (z. B. Demokratie, Krypta, Philosophie, Physik).

Пізніше французька мова почала чинити великий вплив на німецьку мову. Після Тридцятирічної війни французьку мову почали широко використовувати і навіть прусський король ухвалив, що французька мова краща, ніж німецька, котру він використовував тільки для надання приказів. Тоді в німецькій мові з’явився ряд слів (Boulevard, Konfitьre, Trottoir та ін).

Слов'янські мови (Grenze, Gurke, Pistole), та ідиш (meschugge, Kaff, Schickse, Schlamassel, Zoff) мали вплив на німецьку мову, однак, в порівнянні з вищезгаданими мовами цей вплив був істотно нижче.

У торгівлі (Magazin, Tarif, Tara), ботаніці (Orange, Kaffee, Ingwer), медицині (Elixier, Balsam), математиці (Algebra, Algorithmus, Ziffer), хімії (alkalisch, Alkohol) і астрономії (Almanach, Zenit, Rigel) також помітний вплив арабської мови, яка укріпилася у часи Середньовіччя через хрестові походи в Європі, і в такий спосіб прийшла до Німеччини. Можна навіть довести, що такі терміни, як Koffer, Benzin чи Limonade зазнали арабського впливу і мають арабське походження.

З середини 20-го століття все частіше англійська мова почала чинити вплив на німецьку мову. Це сприймається з певним скептицизмом, особливо якщо існує достатня кількість німецьких синонімів. Критики відзначають також, що часто використовуються такі слова як Handy, яке є псевдо-англіцизмом.

Крім того, технічні труднощі в синхронізації фільмів англійською мовою також впливають на німецьку мову. Для забезпечення синхронізації створюють слова і фрази, які раніше не були поширені в німецькій мові, але потім почали переважати у повсякденній мові (наприклад, „Oh mein Gott“ замість „Um Gottes Willen“ як переклад фрази „Oh my god“.

З середини 20-го століття вже не існує мовної політики, щодо зупинення збагачення німецької мови англіцизмами, як це практикується у сусідніх Франції та Ісландії.

Завдяки світовій торгівлі - імпорту екзотичних фруктів та тварин також з’являються слова з екзотичних мов, які стають частиною повсякденного життя німців. Серед слів, які прийшли у німецьку мову, можна виділити такі слова як Piranha („Zahn-Fisch“), Tapir, Kaschu (також Cashew, „Nierenbaum“), Maracuja („Pflanze, die Frьchte gibt“), Maniok („Haus der Gцttin Mani“), Ananas („gutriechende Frucht“) та Jaguar („Dschungelhund“) [3;24].

Отже розглянувши наведені вище приклади можна з впевненістю сказати, що сучасна німецька мова дуже насичена запозиченнями з інших мов.


Розділ 2. Територіальні відмінності мовних одиниць


Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються [32,415].

Значні територіальні відмінності в лексиці, фразеології, фонетиці і частково граматиці на рівні розмовної мови і діалектів утворюють специфічні властивості німецької мови.

Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови, проте діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість.

Кількість німецьких діалектів, їхні межі, глибина протиставності іншим діалектам, а також внутрішнє членування їх на групи говірок є наслідком племінної диференціації з доісторичних часів, пізніших різночасових політико-адміністративних об’єднань і перегрупувань земель, наявності і зміни впродовж тривалого періоду розвитку мови етносу адміністративних, культурних, релігійних та освітніх центрів. Тому межі діалекту лише зрідка можуть бути надійно пов’язані з конкретними кордонами, що існували в минулому між державами, феодальними землями, племенами.

На території сучасної Німеччини виділяються три основні групи діалектів німецької мови:

1. Niederdeutsch (нижньонімецький) (Діалекти північної Німеччини)

2. Mitteldeutsch (середньонімецький) (Діалекти середньої Німеччини)

3. Oberdeutsch (верхньонімецький) (Діалекти південної Німеччини)

Ряд діалектів (наприклад, південнопруський) практично зник після виселення її носіїв з місць проживання після Другої світової війни.

Нижньонімецькі діалекти мають низку істотних особливостей у фонетиці, граматиці і лексиці, що відрізняє їх і від літературної норми, і від середньонімецького і верхньонімецького діалектів. Ці особливості походять від особливостей давньосаксонського діалекту, тому не дарма багато хто помічає більшу схожість нижньонімецьких діалектів з голландською або англійською мовами, аніж з німецькою.


2.1 Фонетичні особливості німецьких діалектів


Фонетика — (від грецького phonetikos — звуковий) — це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови. Об'єктом вивчення фонетики є звуки, їх властивості і функції, закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, наголос, інтонація [26,210].

Подорожуючи Німеччиною можна в першу чергу помітити, як у різних землях відрізняється вимова одних і тих самих слів. Тому розглянемо фонетичні особливості деяких діалектів німецької мови.

В області фонетики основні відмінності нижньонімецької мови складають:

1. Відсутність другого (верхньонімецького) пересування приголосних: порівняйте: нижньонімецька Appel, Water, deep, maken, to, ik

верхньонімецька Apfel, Wasser, tief, machen, zu, ich;

2. Збереження старих вузьких довгих голосних: порівняйте

нижньонімецька Huus 'дім', Is 'лід', Lььd 'люди'

верхньонімецька Haus, Eis, Leute;

3. Збереження старої відмінності між дзвінкими (слабкими) і глухими (сильними) приголосними, втраченої в областях поширення центральнонімецкого ослаблення приголосних;

4. Збереження вимови s перед приголосними як [s], а не як [S]: порівняйте нижньонімецька Steen [ste: n] 'камінь', Smit 'коваль', Swester 'сестра', Sne 'сніг'

верхньонімецька Stein [Staen], Schmied, Schwester, Schnee;

5. Випадання носових перед спірантами з подовженням голосного: порівняйте

нижньонімецька Gous 'гусак' (aнгл. Goose); fif 'п'ять' (англ. Five)

верхньонімецька Gans, fьnf.

Також для прикладу, швабський діалект має такі фонетичні особливості: перехід [o:] в [аu]: daut (tot);

[iu] в [ui]: knui (Knie);

перехід st, sp у будь-яких положеннях в št, šp: brušt (Brust), haš (или hašt) (hast)

зникнення -n-, -еn перед -d- та у закінченні: hг:d (Hand), gaх: (gehen) та ін.

використання у якості зменшувального суфікса -le, -rle замість літературного -chen, наприклад «Bьberle» — «Bьbchen» (хлопчик).

Такі фонетичні особливості можуть значно ускладнити розуміння усної мови.


2.2 Лексико-семантичні особливості німецьких діалектів


П. Кречмер, який народився у Берліні та довго працював професором у Віденському університеті, в своїй фундаментальній праці про регіональні особливості німецької мови стверджував, що між мовою Берліну та Відня існує різниця майже в кожному третьому слові.

Австрійський лінгвіст Ф.Вольман розвиває спостереження Кречмера, та вказує на те, що варіанти німецького є дуже різноманітними та мають складний характер.

Першою відмінністю, на яку звертає увагу Вольман є розподіл кількох назв одних і тих самих предметів у межах різних територій [3,215].

Так, для позначення кислих сортів вишень у німецькій мові є назви: die Sauerkirsche та die Weichsel. Для позначення швейцарського сиру є такі словосполучення як der Schweizer Kдse та der Emmentaler. Кожне з цих позначень використовується у певній діалектній зоні.

Але наступна пара слів - der Pilz та das Schwammerl (гриб) вказує на інші відносини. Річ у тім, що для німецького варіанту мови є характерним лише слово der Pilz, а слово das Schwammerl є невідомим та використовується тільки як діалектне у Баварії [3,229].

У деяких діалектах є ще особливі слова, яких немає в інших. У саксонському, наприклад, Motschekipschen (по-саксонські вимовляється як "Mцtschekьbschn") = Marienkдfer, Bemme = Butterbrot, nьscht = nichts. Саксонці ще дуже часто говорять не "Wem gehцrt das?", а "Wem ist das?", "Gьtn Morschn!" замість "Guten Morgen!".

У нижньонімецьких діалектах існує ряд слів, які відрізняються від зафіксованих у літературній мові: Dцnekes (Witz), pцhlen (FuЯball spielen "Schicht im Schacht" (SchluЯ!), Kumpel (ursprьnglich Bergmann, heute: guter Freund). Деякі слова з’явилися під впливом польської мови: Mottek (Hammer), Mattka (Mutter). На цих прикладах можна поміттити вплив арабської: malochen (arbeiten), Schickse (harmloses Schimpfwort fьr Mдdchen). Також дуже помітним є вплив англійської мови: Pfeife =Piepe (Englisch: pipe), Apfel = Appel (Englisch: apple) та erzдhlen = vertellen (Englisch: to tell). У нижньонімецьких діалектах замість „Die einfahrenden Schiffe“ скажуть „De Schдpen, die rinkomm“.

У нижньонімецькій мові також є два поняття для позначення слова острів – Insel та Warder, тоді як у верхньонімецькій існує тільки поняття Insel. Для позначення понять «гора» та «пагорб» у верхньонімецькій мові використовуються слова Berg та Hьgel, тоді як у нижньонімецькій обидва поняття позначаються словом Barg. Така ж ситуація з поняттями «каміння» та скеля, які звучать як Stein та Fels у верхньонімецькій, а в нижньонімецькій вживається лиш поняття Steen. Також у нижньонімецькій мові є числівники, котрі мають 2 форми. Наприклад: 11 - ьlben, цlben та 12 - tvцlv, een duz.

Також у нижньонімецькому діалекті простежується різниця у вживанні іменників, що позначають людину. Наприклад: Frau – de Fru, dat Wief, der Knabe - de Jung, das Mдdchen - de Deern, das Kind - dat Gцr, der Sдugling - de Briet, die Eltern - de Цllern, die Leute, das Volk - de Lь, dat Volk.

Є велика різниця й в назвах рослин: die Buche - de Book, die Eiche - de Eekboom, die Pflanze - de Plant, die Blume – de Bloom, das Getreide - dat Korn, der Hafer - de Haber, der Buchweizen - de Bokweten, die Kartoffel - de

Похожие рефераты: