Xreferat.com » Топики по английскому языку » Развитие философии /Укр./

Развитие философии /Укр./

навколишньому світі, керівництвом до дії.

Усвідомлення людиною свого відношення до дійсності здійснюється на емпіричному і раціональному рівні, який включає в себе повсякденну і теоретичну свідомість. Ці рівні свідомості набувають безпосередню значущість для людини тільки тоді, коли вони проходять почуттєво-емоційну оцінку. На основі взаємозв'язку рівнів свідомості і почуттєво-емоційної оцінки формується суспільна психологія, що являє собою систему почуттів, настроїв, переживань, зумовлених мірою емпіричного і раціонального освоєння людиною дійсності. Усвідомлення людиною свого відношення до світу і до себе через призму інтересів знаходить своє вираження і втілення в формах суспільної свідомості (наукова, політична, правова, етична, естетична, релігійна і філософська свідомості), а також в ідеології.

Таким чином можна сказати, що культура усвідомлення людиною свого відношення до дійсності знаходить свій вияв і вираження в культурі знань, культурі мови, мислення, суспільно-психологічних установок, культурі політичної, правової, етичної, естетичної, релігійної і філософської свідомостей, в культурі ідеологічного осмислення людиною свого місця в світі і відношення до нього. Інтегрованим вираженням культури суспільної свідомості є усвідомлення людиною цілей і значення життя. Отже, духовна культура являє собою систему способів, засобів і результатів становлення і розвитку людини як соціальної істоти, яка свідомо і цілеспрямовано перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечує не тільки умови свого матеріального існування, але і вирішує питання майбуття людства.

Важливим структурним елементом (п'ятим) культури є сфера свободи і творчості. Свобода є вищим рівнем суті людини. Способом її здійснення є творчість, яка являє собою процес перетворення світу буття людини і самої людини для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. У культурі свободи і творчості знаходить свій вияв міра становлення людини як суб'єкта соціальної діяльності. Реалізація свободи і творчості є показником того, в якій мірі мета і результати діяльності співвідносяться, з одного боку, з потребами і інтересами людей, а з іншого - з об'єктивними закономірностями і тенденціями розвитку суспільства і природи.

На цій основі можна зробити висновок, що свобода і творчість є узагальненим показником і критерієм рівня розвитку культури.

Кажучи про структуру культури, не можна обійти увагою культуру потреб суспільства, як цілісну систему і способів їх задоволення. Суспільство, виступаючи як суб'єктивне буття людської суті, набуває відносну самостійність по відношенню до індивідів, соціальних груп, класів. У процесі його історичного розвитку відбувається формування суспільних потреб, задоволення яких стає умовою життєдіяльності всіх соціальних суб'єктів. Для задоволення цих потреб необхідне об'єднання зусиль всіх людей. Це стосується розв'язання питань енергетичних джерел, збереження і відтворювання навколишнього середовища, розв'язання демографічних проблем, проблем збереження миру на землі і інш. По мірі розвитку суспільства ці потреби набувають пріорітетне значення по відношенню до індивідуальних і групових потреб. Тому цей рівень культури характеризує суспільство з точки зору його здібностей розумно погоджувати процес задоволення потреб людей і потреб суспільства як цілісної системи.

Складність і багатогранність культури виявляється не тільки з точки зору її внутрішньої структури як цілісного феномена, але і з точки зору різноманіття її історичних форм. Тому дослідники часто прагнуть розкрити особливості тієї або іншої форми культури, що історично склалася. Безумовно, є свої особливості в культурі античного світу, середньовіччя, нового часу, сучасній культурі. Є також відмінності в культурі окремих регіонів: в культурі Єгипту, Древньої Греції, Рима, Київської Русі. Дослідження цих відмінностей дозволяє більш глибоко проникнути в процес становлення культури, в розкриття її специфіки як соціального феномена.

Подібно суспільно-економічній формації і культурі, цивілізація являє собою одну з найбільш загальних і найбільш важливих форм людської дійсності. Найчастіше цивілізація розглядається як синонім культури. Багато які дослідники дотримуються точки зору, згідно з якою цивілізація охоплює лише матеріально-технічні цінності і блага, тоді як культура охоплює духовну сферу, творчі процеси. Під цивілізацією розуміється також сукупність форм існування людства, його діяльності, духовного світу, взаємовідношення з природою.

Цивілізація являє собою організаційно-регулятивний аспект людської дійсності. Її, як і всі феномени людської життєдіяльності, потрібно розглядати через призму взаємозв'язку категорій суті і дійсності. Субстанціональною основою цивілізації є суть людини. Тому вона і з'являється як одна з форм людської дійсності, одна з найважливіших аспектів прояву людської суті. У той же час цивілізацію потрібно розглядати з точки зору її власної суті і конкретних форм її вияву насправді.

Термін цивілізація (від лати. civil - цивільний, державний) з'явився в XVIII віці. Він був вжитий Мірабо в роботі "Друг людей або трактат про народонаселення" (1757р.).

Розглядаючи питання про категоріальний статус поняття цивілізації, потрібно пам'ятати, що зміст цього поняття складався історично і на різних етапах історії, різними мислителями розумілося по-різному. Немає єдності в його розумінні і зараз.

Важливу думку відносно специфіки цивілізації висловив І.Кант. Він зазначив, що цивілізація безжалісна до окремої людини, але одночасно представляє безперечний прогрес по відношенню до всього людського роду. Звичайно, беззастережно погодитися з цим твердженням важко. Хоч суспільство і стає в певному значенні чужим по відношенню до індивіда, до соціальної групи, змушуючи їх підкорятися виробленим в даному суспільстві нормам, законам, але воно, регламентуючи за допомогою цих законів і системи відповідних органів життєдіяльність соціальних суб'єктів, забезпечує своє існування як цілісність. До того ж, не завжди цивілізація безжалісна до індивіда, до окремої людини або соціальної групи. У рамках цивілізації організаційно-регулятивна функція направлена на забезпечення необхідних взаємовідносин між соціальними суб'єктами, а також їх взаємовідносин з суспільством.

Але цивілізація - це не тільки система організації і управління, це і показник міри забезпечення можливостей здійснення індивідом, групою, класом своїх прав і свобод, а також умов виконання ними своїх обов'язків. Отже, цивілізація з'являється як така форма інтеграції, яка характеризує цілісність і стійкість суспільства в поступальному історичному розвитку.

Не можна зрозуміти суті цивілізації, не враховуючи рівень розвитку матеріального виробництва, економічного ладу суспільства. Саме рівень розвитку матеріального виробництва, техніки, технології, самої людини - головної продуктивної сили, характер економічних відносин є основою, без якої неможливе здійснення життєдіяльності людей. Це об'єктивна основа цивілізації, без і поза якою вона взагалі неможлива.

Однак цивілізацію не можна ототожнювати зі способом виробництва, з суспільно-економічною формацією загалом. Базуючись на певній матеріальнотехнічній базі, на системі суспільних відносин, цивілізація характеризує суспільство, передусім, з точки зору специфіки взаємозв'язків соціальних суб’єктів.

Оскільки інтегрованим вираженням всієї системи суспільних відносин є суспільний устрій, який визначається в даному суспільстві способом, мірою і характером задоволення потреб, то, зрозуміло, він є важливим чинником, що впливає на розвиток цивілізації. Але важливим є і те, що в суспільстві питання саморегуляції і управління здійснюються не автоматично під впливом об'єктивних законів історичного процесу, а заломлюючись через інтереси соціальних суб'єктів, що займають різне місце в суспільному житті і що виявляють різне відношення до дійсності, один до одного. Усвідомлення соціальними суб'єктами своїх інтересів, свого відношення один до одного, до себе, до дійсності, усвідомлення співвідношення особистих і суспільних інтересів і цінностей зумовлює характер їх цілеспрямованої діяльності. Тому рівень цивілізованості суспільства включає в себе рівень розвитку і характер духовного життя суспільства. Але і тут в центрі уваги знаходиться не просто проблема суспільної свідомості, її структури, а значення її в усвідомленні людьми свого відношення один до одного, до суспільства, до світу загалом, до проблем минулого, справжнього і майбутнього.

Відмінність місця і положення соціальних суб'єктів в суспільному житті зумовлює різну їх роль в становленні і розвитку цивілізації, у визначенні її специфіки на різних етапах історії. Особливо важливу роль тут грає глибина соціальної диференціації і гострота внутрішніх протиріч між соціальними суб'єктами. Як правило, сила, що стоїть при владі, прагне представити свої інтереси як загальні, як інтереси всього суспільства. Це знаходить своє вираження в загостренні протиріч між соціальними суб'єктами, в різному їх відношенні до суспільства, до проблем його становлення і розвитку. Тому з'ясування специфіки змісту поняття цивілізації передбачає необхідність обліку рівня розвитку особистої і суспільної свободи, здібностей і потенцій індивіда, групи, класу суспільства опановувати досягненнями в області матеріального виробництва, в розвитку суспільних відносин, в області духовного життя суспільства. Цивілізація характеризується рівнем розвитку демократії, залучення індивідів, маси до участі в рішенні насущних задач суспільного розвитку.

Міра цивілізованості суспільства виявляється не тільки в рівні розвитку виробництва, суспільних відносин, духовного життя суспільства, але і в мірі шанобливого відношення людини до людини, до суспільства, суспільства до людини (особливо до жінки, до дітей, стариків), в забезпеченні захисту і реалізації особистих прав і свобод громадян. Тим самим поняття цивілізації виражає єдність і поступовість історичного процесу, єдність, взаємозв'язок особистого і суспільного, загальнолюдського в цьому процесі.

З сказаного можна зробити висновок, що цивілізація виникає на певному рівні розвитку суспільства на основі розвитку виробництва, суспільного розподілу праці, ускладнення соціальної структури суспільства і взаємовідносин між соціальними суб'єктами, розширення і поглиблення обміну між індивідами, соціальними групами, класами, між суспільством і особистістю, між людиною і природою, тобто на основі диференціації у всіх сферах життя суспільства. Ці диференційні процеси обумовили виникнення потреби в інтеграції різних сторін життя суспільства для забезпечення його життєдіяльності як цілісності. Як засіб для реалізації цієї потреби з'явилася публічна влада, держава і інші інститути, система установок, норм, законів. І оскільки суспільство розвивається не автоматично, тільки внаслідок дії об'єктивних законів, а являє собою діяльність переслідуючої свої цілі людини, то цивілізація з'являється як той аспект людської дійсності, який забезпечує самоорганізацію, саморегулювання, здійснюване шляхом регламентації взаємовідносин між людьми, людиною і природою за допомогою установок, норм, законів і системи інститутів, організацій.

Тому можна сказати, що цивілізація - це рівень розвитку суспільства, його самоорганізації і саморегуляції, що характеризується тим, що взаємовідносини між соціальними суб'єктами, між різними сторонами життя регламентуються, регулюються за допомогою вироблених установок, норм, законів, а також організацій і установ, що забезпечують життєдіяльність суспільства в його поступальному розвитку.

Розв'язання питання про цивілізацію тісно пов'язане з проблемою гуманізму. Хоч ця проблема в історії суспільної думки частіше за все ставилася в загальній абстрактній формі, оскільки при складній соціальній структурі суспільства, відмінності і протилежності інтересів різних соціальних суб'єктів утвердження реального гуманізму було неможливим, але сама суть ідеї гуманізму все більше і більше завойовувала визнання як усвідомлення тенденції цивілізаційного розвитку суспільства, усвідомлення необхідності посилення турботи про людину, про його долю. Тому можна сказати, що міра цивілізованості суспільства визначається наявністю прагнення до затвердження соціальної справедливості, мірою реального забезпечення в даному суспільстві принципів гуманізму. Цивілізація характеризується спільністю тенденцій соціального життя, які по-різному виявляються в різних, локальних цивілізаціях, а також формуванням загальнолюдських цінностей.

З посиленням інтеграційних процесів в життєдіяльності суспільства посилюється тенденція до зближення багатьох локальних цивілізацій в сфері виробництва, суспільних відносин, в їх політичному, духовному житті. Спостерігається прагнення до вироблення загальних для різних країн (в рамках певного регіону) норм, установок, законів, що регламентують взаємовідносини не тільки між соціальними суб'єктами всередині тієї або іншої країни, але і між країнами, а також до створення особливих органів, що забезпечують реалізацію цих установок, норм, законів. Це особливо наочно можна прослідити на розвитку інтеграційних процесів в сучасній Європі. Більше того, ця тенденція набуває всесвітнього характеру. Наприклад, ООН і її різні органи з кожним роком посилюють свій вплив у всіх сферах життя суспільства і у всіх регіонах. Їх виникнення і посилення їх ролі зумовлене необхідністю розв'язання питань регулювання взаємовідносин між людьми, країнами, регіонами, необхідністю захисту прав людини, затвердження соціальної справедливості в інтересах всього людства.

Сучасне суспільство все більше і більше прагне до вирівнювання рівнів цивілізованого розвитку. Ця тенденція спостерігається у всьому світі. І хоч в своїй реалізації вона наштовхується на багато які перешкоди, пов'язані з різним рівнем розвитку країни, з відмінністю інтересів соціальних суб'єктів, її розвиток, поступальне рушення нездоланне. У цих умовах проблема доль окремих народів, регіонів і людства загалом стає найважливішою проблемою цивілізованого розвитку суспільства.

Таким чином цивілізація являє собою організаційно-регулятивний аспект вияву людської суті, аспект людської дійсності. Зрозуміти специфіку цивілізації можна тільки тоді, коли вона буде розглядатися у взаємодії з суттю людини, що є її субстанціональною основою, а також у взаємозв'язку з суспільно-економічною формацією, культурою, людством цими найважливішими формами людської дійсності.

У розвитку цивілізації, так само як це має місце в суспільно-економічній формації, культурі, людстві, спостерігаються тенденції, характерні для розвитку окремих країн, регіонів, так і товариства загалом. Ці тенденції виявляються передусім в тому, що у всіх сферах життя посилюються інтеграційні процеси, які зумовлюють необхідність створення органів, що виконують функцію забезпечення життєдіяльності суспільства. Крім того, посилення взаємозв'язків у всіх сферах життя в світовому масштабі сприяє зближенню способів життєдіяльності в різних країнах, виробленню загальнолюдських цінностей і цілей, посиленню взаєморозуміння між людьми. Сам хід історії все більше і більше переконує, що в цивілізаційному розвитку суспільства, в близькій і віддаленій перспективі людина стає вищою цінністю і метою суспільного розвитку.

Похожие рефераты: