Xreferat.com » Рефераты по краеведению и этнографии » Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках

А сколько
стоит написать твою работу?

цену

Вместе с оценкой стоимости вы получите бесплатно
БОНУС: спец доступ к платной базе работ!

и получить бонус

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту.

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.

В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НАЗВИ ПЕРЕДВЕСІЛЬНИХ І ПЕРЕДШЛЮБНИХ ОБРЯДІВ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРКАХ

 


Введення

 

Цією роботою ми даємо аналіз лексики, пов’язаної з акціональним планом східнослобожанського весілля. При дослідженні послуговуватимемося власними матеріалами, зібраними в україномовних селах Луганської області в середині 90-х рр. минулого століття, а також відомими сучасними й давнішими записами з теренів Сходу України. У попередній статті [12] ми розглянули назви обрядів, які передують власне весільному циклу, як-от: передвесільних гулянь молоді, вивідування старостів, сватання, заручин, “виторговування” дівчини-нареченої тощо. Далі зосередимо увагу спочатку на ще не розглянутих назвах передвесільних обрядів та обрядових дій весільних персонажів, а потім – на лексемах на позначення передшлюбних дійств, які разом з обрядами шлюбного дня складають власне весільний етап ритуалу одруження.


1 Назви передвесільних обрядів

Традиційно після сватання батьки та родичі нареченої приходять у дім парубка – для того, щоб ознайомитися з його матеріальним станом, побутовими умовами, господарством, щоб знати, де буде жити їхня дочка, ближче познайомитися з ріднею. Якщо ж батьків дівчини під час оглядин щось не задовольняло, вони могли відмовитися від одруження, незважаючи на успішно завершене сватання. На позначення обряду оглядин у східнослобожанських говірках уживаються такі назви: оглядини, оглядина, оглядення, розгляди, розглядини, обзорини, іти оглядати(ся), оглядини пить. Інші місцеві джерела подають у цьому значенні лексему оглядини [6, с. 12, 605, 870, 883; 8, с. 423; 15, с. 39, 118], розглядини [6, с. 215] і фразеологізм гризти піч (у давньому записі – грызты пичъ) [там само, с. 215]. Деривати від -гляд- як найменування названого обряду відомі в багатьох українських діалектах [Ващенко, 66, 85; Горбач, I, 485, III, 85, IV, 213; Корзонюк, 243; Лисенко, 43, 158, 187; Романюк, 228], а також у говорах російської [10, с. 30] та білоруської мов [Слоўнік, III, 254, 487]. Утворення типу обзорини оглядини мають широкий український ареал [Горбач, II, 608, III, 84; Грицак; ДЛАЗ, к. 14; МСБГ, VI, 76; Онишкевич, II, 5; 2, с. 47]. За нашими даними, весільний фразеологізм гризти піч має аналог печі грізті лише в середньо-поліських говірках [Романюк, 228], що засвідчує очевидний зв’язок мешканців с.Микольське Міловського району (саме там зафіксований цей вислів понад 100 років тому) із Поліссям.

Більшість зафіксованих у говірках Луганщини назв обряду оглядин виявляє спільність на рівні синонімічних мотиваційних дієслівних основ оглядати, озирати уважно розглядати що-небудь з усіх боків з метою обстеження, ознайомлення, виявлення чого-небудь із міждіалектними відповідниками, в окремих випадках відрізняючись лише дериваційно. Білексема оглядини пить містить у собі подвійну мотивацію – основною і супровідною обрядовими діями. Слово пить у складі найменування має образну семантику – доходити згоди, позитивно завершувати обряд. У зв’язку з відсутністю тлумачення змісту обряду, позначеного фразеологізмом грызты пичъ, ужитим як дублет до оглядыны, припускаємо, що первісно ним міг називатися обряд, описаний Пелагеєю Литвиновою-Бартош [11, с. 104-105]. Ритуальні дії учасниць обряду, які “беруть ся оглядати і колупати піч руками, трісками, навіть зубами, гладять руками, де подряпано”, дослідниця пояснює як звичай влаштовувати собі домашнє вогнище. Якщо виходити з того, що піч – утілення жіночого начала [7, с. 177], а пічний куток – хатнє місце, належне жінкам [там само, с. 102], то стає зрозумілим і зміст ритуальної дії колупання печі дівчиною-нареченою під час сватання, що виявляє давні язичницькі корені.

Обряд святкування сватання одруженими учасниками весілля позначений у говірках Луганщини такими номенами: сватання (він покриває весь досліджуваний ареал), сватовство, гуляння, другий могорич, запойки, дружбини, іти у свати (ці назви мають поодинокі фіксації). Лексему дружбини у цьому ж значенні засвідчують також західнополіські говірки [Говори, 546]. У давніших реґіональних джерелах зустрічаємо такі назви обряду: сватаньє [6, с. 794, 962], підсватання [8, с. 426], у сваты [6, с. 125]. Віднесення назв запойки, могорич до різних лексико-семантичних груп (вони функціонують у говірках також із семантикою сватання і закріплення сватання) пояснюємо близьким змістом позначуваних обрядів: на знак обопільної згоди родин наречених відбувається частування горілкою. Денотативній диференціації сприяє наявність аналітичних найменувань – первий (другий) могорич. Полісемантична лексема сватання та її словотвірний варіант у цьому номінативному ряду є закономірною з позаобрядових обставин: гостина для дорослих учасників весілля є ніби розв’язкою передвесільних подій, що знімає напруження, очікування можливої відмови батьків нареченої від одруження дочки. Не зовсім зрозумілою є назва підсватання, оскільки обряд відбувається не до, а після власне сватання. Не виключаємо впливу на її формування внутрішньомовного чинника (типової для східнослобожанських говірок моделі творення весільних найменувань із префіксом під-: підвесілок, підвечірок, підбоярин, піддружий, підсвашка, підстароста тощо). Прозорими є найменування у свати, гуляння. Залучені з позаобрядової сфери, вони відбивають локативний та акціональний план обряду.

Святкування сватання неодруженими учасниками весілля окреслене в говірках такими мовними знаками: сватання, гуляти сватання, підсватання, вареники, гуляти вареники, гуляння, гульки, вечір, вечеря, вечоринки. А свідченням Валентини Борисенко, лексема вареники як назва цього обряду є власне слобожанською [3, с. 107]; вона ж відзначена й у праці Василя Іванова [6] у 12 населених пунктах колишнього Старобільського повіту Харківської губернії. Її мотиваційною ознакою є назва страви, яку виготовляють і споживають під час обряду. Святкуючи сватання, молодь збиралась у домі нареченої або в сусідській хаті. Дівчата варили маленькі вареники, для сміху клали в них перець, горох, насіння. Сідали попарно з хлопцями, пригощалися принесеною женихом горілкою, підносили один одному вареники, співали веселих пісень. Супровідна дія в’язання снопів під час цього обряду (дівчата і парубки таким чином дякували господарям за гостинність) позначена первинним номеном в’язати снопи (зафіксовано в с. Євсуг Біловодського р-ну).

Назви передвесільного обряду домовлення батьків наречених про майбутнє весілля репрезентовані лексемами договір, договори, договорини, переговори, зговор, одговор, договореность, договорятись, рада, нарада, порада, змови, змовини, домовини, беседа, собісєдування, зазови, ладити, іти на мир. Давні реґіональні джерела фіксують у цьому значенні назви договоръ [6, с. 524], домовини [СМКО, I, 395; 6, с. 125], порада [14, с. 682], сучасні – зговорини [15, с. 49], змовини [СУССГ, 87], беседа [Матеріали, 123]. СУМ подає назву домовини тс. як нормативну [II, 365]. Наведені мовні одиниці утворені словотвірним шляхом від синонімічних дієслів, співвіднесених із досягненням домовленості між батьками наречених шляхом переговорів. Досить багато в цій групі слів, залучених із позаобрядової сфери. Аналітичне найменування іти на мир, на наш погляд, виявляє зв’язок з історизмом мир громада, народ, яке у свою чергу є результатом семантичного розвитку праслов’янського *mirъ мир, згода [ЕСУМ, III, 463]. Таке припущення обґрунтовуємо тим, що так само, як “мирський” сход, батьки наречених під час обряду вирішують важливі організаційні питання.

Наступні обряди, що тривали до самої неділі, коли розпочиналося головне весільне дійство, відносимо до передшлюбних обрядів власне весільного циклу. Щоб уявити структуру цього весільного етапу, подаємо його схему.

2 Назви на позначення передшлюбних обрядів

 

За два-три дні до весілля відбувався обряд випікання весільного хліба (коровайний обряд). Для його називання мешканці реґіону вживають назву шишки, реалізовану в складі словосполучення іти на шишки іти випікати весільний хліб. Таку ж семантику має ця лексема у словнику Бориса Грінченка: “От, перед весіллям, так увечері, кличуть на шишки молодиць” [Грінченко, IV, 497]. У ній чітко проступає мотиваційний зв’язок із назвою різновиду весільного печива.

Лексема зазови як назва обряду запрошення гостей на весілля є в говірках рідкофіксованою. Вона пов’язана з дієсловом зазивати кликати кого-небудь. У деяких населених пунктах відзначено назву іти кланятись, пов’язану з акціональним планом обряду: запрошуючи родичів на весілля, молода кланялась їм у пояс, цілувала й казала: “Просили батько-мати, і я просю до мене на весілля!”. У решті говірок інформатори подають вербальні описи такого запрошення, наприклад: “А в суботу молодий із старшим боярином їздили на коніх приглашати родичів на свайбу і на підвесілок”.

У давнину на більшій території Східної Слобожанщини відбувалося окреме та спільне прощання молоді села з молодим і молодою. Весь обряд у цілому в минулому мав такі назви: пі(о)двесілокъ [6, с. 14, 55, 106, 126, 128, 217, 623, 630, 638, 743, 825, 838, 872, 999; 8, с. 427], вечерыны [6, с. 88, 126, 518; 8, с. 427], вечорина, вечорини, вечоринка [Грінченко, I, 144], дівич-вечір [СМКО, I, 354], дљвичникъ [9, с. 166], дружбини [6, с. 89, 91; 14, с. 683].

У сучасних говірках обрядове прощання молодої з дівуванням репрезентують численні найменування: весілля, підвесілля, підвесілок, весільний (прощальний, свадібний, дівічий, дівчачий) вечір, вечеря, вечі(е,о)рка, вечерок, вечо(е)рниці, вечо(е)рини, вечеринка(и), девіч-вечір, підвечірок, діви(о,і)ш(ч)ник, дружби, дружбини, дружбиники, гуляння, гладити дорогу молодій. Лексему підвесілок тс. відзначає також реґіональний словник [СУССГ, 160]. Нами зафіксовано такі назви прощання молодого з парубкуванням: підвесілок, вечір, вечо(е)рини, вечеринка, вечо(і)рка, дружбини, гульки, мальчішник. Сему вечірнє зібрання молоді, що влаштовує передвесільне гуляння сьогодні репрезентують лексеми: підвесі(е)лок, підвесілля, весілля, вечір, вечеря, вечо(е)рини, вечо(е)рниці, вечо(е)ринка, підвечірок, вечерок, вечерушки, вечірка, дружби, дружбини, дружбиники, проводи, гульки, сватання, а також аналітичні назви: весільній вечір, гладити дорогу молодим. Як бачимо, лексема сватання у східнослобожанських говірках є полісемантичною і пронизує кілька груп назв передшлюбних обрядів.

Наведені репрезентанти сягають різних коренів і мають широкий діапазон фонетичної та афіксальної варіативності. Генетична строкатість ряду сигналізує про диференціацію говірок за мотивом номінації. Мотиваційна ознака час проведення обряду реалізована в похідних від вечір, які мають лексико-семантичні паралелі в усіх східнослов’янських діалектних мовах. Деривати насичені демінутивними суфіксами, що надають назвам позитивно-оцінного відтінку. СУМ подає лексему вечорина дівич-вечір із позначкою “заст.” [I, 345]. Номени, утворені за моделлю під- + весілля, поширені в усьому досліджуваному континуумі, а також у західнослобожанських [3, с. 62] і середньонаддніпрянських говірках [5, с. 5], зберігають семантичне навантаження префікса, що вказує на часову попередність. Поодинока лексема підвечірок має виразно вторинну структуру, залежну від домінуючої форми підвесілок із тими ж формантами. Спостереження показують, що лексема вечо(е)рниці в досліджуваних говірках іменує різні передвесільні і передшлюбні обряди, пов’язані з гулянням. Моно- й білексемні номени на позначення прощання молодої з дівуванням, мотивовані назвами учасниць обряду, також мають широкий східнослов’янський контекст. Літературно-нормативна назва цього обряду – дівич-вечір [СУМ, II, 297]. Поширеність лексеми дєвічнік у російських діалектах [СРНГ, VII, 316] служить на користь висновку про її запозичення в українські. Таким же способом утворено назву прощання молодого з парубкуванням, мальчішнік (дві останні лексеми зафіксовані в с. Танюшівка Новопсковського р-ну). Найменування гуляння, проводи містять процесуальну ознаку і зберігають безпосередній зв’язок із дієсловами гуляти, проводжати. Семантика останнього ускладнена символічним компонентом: наречені, яких проводжає молодь, наступного дня змінять свій соціальний статус. Не досить чітко проступає мотив номінації в назвах, об’єднаних кореневою морфемою дружб-. У зв’язку з відсутністю подібних найменувань у тих говорах південно-західного наріччя, де побутує лексема дружба у значенні неодружений учасник весілля, яка теоретично могла бути джерелом номінації (пор. типову для цієї лексико-семантичної групи модель учасник обряду – обряд), припускаємо, що назви типу дружбини могли з’явитися внаслідок зв’язку з дружба ← дружити, що відбиває товариські стосунки між учасниками обряду. Не виключаємо, що лексема дружба як назва весільного персонажа в давніх говірках існувала, але згодом була витіснена більш поширеною – боярин. Ураховуючи наявність в одній із говірок, де побутують аналізовані назви, лексеми дружба на позначення прикраси у вигляді квітки, яку молода вручає молодому передшлюбного дня, уважаємо, що вона теж могла відіграти роль мотиваційної основи. Нарешті, ці назви могли з’явитися і в результаті морфонологічних трансформацій значеннєво близької лексеми друщ(жч)ини, вживаної у середньонаддніпрянських [5, с. 6], поліських говірках [13, с. 55] і на Львівщині [3, с. 62], та запозичення її у східнослобожанські.

Розгалуженість обрядів прощання наречених із неодруженою молоддю демонструють номінативні ряди, які об’єднують назви супровідних передшлюбних обрядів. Одним із них є прикрашання весільного деревця, яке виконувалося в домі молодої. Він репрезентований в основному описово, за допомогою дієслів: вити (власні записи; 6,с. 127, 872], повивати, завивати, звивати, крутити, рядити, плести, ліпити, лаштувати, у(на-)ряжати, у(об-)квітчувати, у(при-)бирати, у(при-)крашати. Петро Романюк відзначає, що весільні назви типу вити гільце мають широкий східнослов’янський ареал [13, с. 64-66]. Нами зафіксовано і спеціальні назви цього обряду: завивання, повивання, обквітчування, сплітати нову сім’ю. Однослівні найменування мотивовані назвами обрядових дій, а останній фразеологізм – символікою гільця.

Обрядові частування молодої з подругами батьками молодого та молодого з товаришами батьками молодої мають спільні назви: обід, полудень, полуднування, вечеря; лексема вечеря тс. відзначена також у давніших слобожанських говірках [4, с. 536; 6, с. 519]. Залучені з позаобрядової сфери, назви частувань у молодого й молодої мотиваційно пов’язані з часом проведення обрядів. Власні записи фіксують і описові назви частувань батьками молодого: полуднювать (у свекрів), іти полуднувать до свекрухи, обідати у свекра, їсти пиріжки (пиріжечки), [власні записи; 6, с. 218, 743], іти до свекра, іти до свекрухи поклониться, вечеряти у свекра, іти до молодого вечерять; батьками молодої – полуднювать. У давніх говірках функціонували в цьому значенні такі дієслівні назви: полудничать, полудновать [6, с. 743, 825], йисты пырижкы (пырижечкы) [там само, с. 218, 743], вечеряты у тестя [там само, с. 519], закусыты у тестя [4, с. 536].

Підставами для віднесення описових конструкцій до аналізованої лексико-семантичної групи є реалізація одними з них опозиції сем проведення обряду в домі молодого – проведення обряду в домі молодої і вказівка іншими на страву, що споживається під час частування.

За свідченням Василя Іванова, у говірці с. Кризьке (нині Марківського р-ну) побутувала назва супровідної обрядодії вытрусювать пирожки відбирати пиріжки в дружок по дорозі останніх додому. Лексема пиріжок невеликий пиріг – словотвірний дериват від *pirogъ, яке пов’язане з грецьким pir весілля [Фасмер, III, 265]. Про обрядову значущість цієї страви свідчить те, що дівчата “тушать ланпу, хватають пиріжки й кидають у сумку, біжать надвір і їдять там” (с. Городище Біловодського р-ну). Спільну мотиваційну ознаку виявляють і назви післявесільного частування пирожини і пироги, поширені відповідно в гуцульських [2, с. 57] і середньо-поліських говірках [Романюк, 247].

Обряди урочистого (окремого або спільного) заведення молодих на почесне місце за весільним столом у досліджуваних говірках не диференціюються. Їх репрезентують описові конструкції, що є, по суті, назвами обрядодії: на посад заводити (вести, садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъ завесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, за стилъ завести (посадыть) – деякі з них [6, с. 56, 92, 107, 128, 219, 520, 624, 744, 796, 810, 841, 872, 1001; 14, с. 685, 689]. У СУМі словосполучення на посад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне [VII, 305]. Екстра- та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, на покуті (= в центрі хати) [1, с. 102], під іконами (святість місця), застелення лави кожухом (символом багатства), урочистість