Сколько стоит написать твою работу?

Работа уже оценивается. Ответ придет письмом на почту и смс на телефон.

?Для уточнения нюансов.
Мы не рассылаем рекламу и спам.
Нажимая на кнопку, вы даёте согласие на обработку персональных данных и соглашаетесь с политикой конфиденциальности

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.
В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, пожалуйста, повторите заявку.
Хотите промокод на скидку 15%?
Успешно!
Отправить на другой номер
?Сообщите промокод во время разговора с менеджером.
Промокод можно применить один раз при первом заказе.
Тип работы промокода - "дипломная работа".

Культурний простір

Контрольна робота


На тему: «Культурний простір»

Зміст


Вступ

І. Культурні форми та їх основні властивості

ІІ. Структура культурного простору.

Висновок

Використана література


Вступ

Культура, як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя, припускає можливість найрізноманітніших вирішень людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку, стабільність суспільного буття людей, а з іншого - нові підходи до мінливого світу?

Культура відіграє все більшу роль у формуванні та зміцненні громадянського суспільства, розвитку творчих здібностей людини, побудові правового суспільства. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні та розвитку способу життя людини виявляється у дії особисто-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що впливають на характер поведінки, форми та стиль спілкування людей. Цінності, зразки й норми поведінки, що виникають в результаті діяльності з освоєння світу, виступають одночасно як елементи складного механізму регулювання соціального життя, всіх форм життєдіяльності суспільства. Спосіб життя, орієнтований не на пристосування до тих умов життя, що існують, а на їх перетворення, передбачає високий рівень свідомості та культури, підвищує їх роль як регуляторів поведінки людей, їх способу мислення.

Соціального впливу культура набуває насамперед у якості необхідного аспекту діяльності людини, котра в силу свого громадського характеру передбачає організацію спільної діяльності суспільства, отже регулювання її певними правилами, акумульованими в знакових та символічних системах, традиціях. Цей процес вимагає звернення до колосального культурного потенціалу, нагромадженого людством за час його існування. Ні соціальний прогрес, ні самовдосконалення особистості неможливі без освоєння духовних скарбниць народів світу.

І. Культурні форми та їх основні властивості

Поняття культурної форми використовується в культурологічній літературі неоднозначно. Його визначення кінцевого завершення не отримало і смисл його залежить від контексту, в якому воно застосовується. З інформаційно-семіотичної точки зору форми культури – це форми, в яких існує, зберігається і розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. Вони виступають як засоби, за допомогою яких визначаються умови, необхідні для задоволення й розвитку людських потреб і здійснюється "програмне забезпечення" життєдіяльності. Культурні форми досить різноманітні й численні. Розглядаючи культурний простір у масштабі всього людства, можна виділити в ньому відносно автономні галузі:

національні культури;

регіональні культури;

цивілізації.

Це найбільші типи культурних форм. Всередині їх історично утворюються різноманітні культурні форми меншого "ранку", які займають окремі підгалузі їх простору. У складі національних культур, наприклад зберігається "підгалузь" етнічної культури. На сучасному етапі в кожній достатньо розвинутій культурі видається як її особлива форма масова і елітарна культура.

У різних народів, в різні історичні періоди їх існування складалися різні культурні форми, в яких люди віднаходили засоби для задоволення своїх потреб. До них належать релігійні уявлення і обряди, філософія, мистецтво, спортивні ігри тощо. Окремі з них замкнуті і не виходять за межі вузької племінної та етнічної спільності (форми побуту, місцеві обряди і звичаї, святкові ритуали), інші набувають інтернаціональних особливостей і стають формами загальнолюдської культури (філософія, наука, мистецтво).

Протиставлення культури і цивілізації виникло в Німеччині в XVIII – XIX ст. Соціально історичним підґрунтям цих понять було соціально-економічне становище Німеччини того часу. Німеччина складалась із багатьох карликових феодальних держав і не мала національної політичної самосвідомості, проте єдність національної культури була яскраво вираженою.

Протиставлення культури і цивілізації стало можливим внаслідок осмислення німецькою наукою стану культурної єдності в межах одночасної політичної роздробленості. Німецький соціолог Фердінанд Тенніс в кінці XIX ст. сформував уявлення про напрям еволюції соціальної організації від общини до суспільства і виділив два типи соціальних відношень: общинні і суспільні.

Общинні відношення ґрунтуються на емоціях, симпатіях, душевних уподобаннях, зберігають власну самоідентичність ( у міру наслідування традиціям), в міру емоційних зв’язків, характерних для спільнот ( сім’я, сусіди, родина, етнос, нація).

В основі суспільних відносин лежить раціональний обмін, вони мають речову природу. Вони можуть існувати між розділеними і чужими один одному людьми, колективами, державами. Тут домінує раціоналізм, холодний розрахунок.

Якщо поняття "культура" складне на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на рівні буденному, то поняття "цивілізація" на тому й іншому рівнях є найбільш неоднозначне. Звичними для нас стали поняття: цивілізація майя, інків, ацтеків, антична, візантійська, західна.

"Цивілізація (лат.civilis – громадянський, державний) – це:

форма існування істот, наділених розумом;

синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства;

ступень розвитку матеріальної і духовної культури;

процес становлення громадянського суспільства;

відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні"

Спочатку термін використовується для означення епохи, якій передавали дикунство і варварство. На побутовому рівні під терміном "цивілізація" розуміється найвищий ступінь у розвитку певної спільності.

Розмежування поняття культури і цивілізації можна відмітити деякі, характерні для них риси:

культура – внутрішнє надбання людини, що розкриває міру її духовного багатства. Цивілізація являє собою зовнішній по відношенню до людини світ;

культура тісно пов’язана з расовою й національною специфікою людських груп. У цивілізації переважають загальнолюдські глобальні масштаби;

культура передбачає наявність у ній релігії, без якої на можлива будь-яка духовність – рушійна сила будь-якої культури;

цивілізація безрелігійна.


"Культура має душу, цивілізація – тільки методи і способи" (М. Бердяєв)

У специфічних культурних формах вирішується завдання збереження, відтворення і примноження соціальної інформації. Виховання і навчання, звичаї і традиції, бібліотеки і музеї – це культурні форми, в яких здійснюється збереження і передача майбутнім поколінням людей досвіду попередніх поколінь.

У межах великих культурних форм існують менші культурні форми: субкультура, контркультура, елітарна культура.

Субкультура (від лат. Sub – під) – це цілісна культура відповідної соціальної групи всередині "великої національної культури", що складається із стійких форм, ритуалів, особливостей зовнішнього вигляду, мови, художньої творчості.

Диференціація суспільства, соціальна розрізненість в умовах існування людей приводить до виникнення субкультур, що являють собою культурні форми життя окремих прошарків населення, класів, соціальних груп. Так, у європейських країн в епоху Середньовіччя розрізняють чотири субкультури: "культура села і хутора", "культура середньовічного міста".

У сучасному світі розрізняють субкультури: підросткові-молодіжному (рокери, байкери, хіпі тощо), яка ламає традиційні механізми соціалізації і намагається створити специфічний спосіб життя і культивувати свою відокремленість; професійну (театрального світу, армійського, наукових робітників, медиків); кримінальні субкультури (хулігани, шахраї повії, наркомани та ін.), які створюють стандарти поведінки, типові тільки для даного кола людей; релігійні, авторитарні секти ("Свідки Ієгові", "Аум Сінріке" та ін.), які сповідують однодумство і сувору дисципліну. Йде процес формування специфічної "субкультури мільйонерів", характерні риси якої в перебільшеному вигляді відображаються у великій кількості анекдотів про "нових росіян", "нових українців".

Масова культура (від лат massa – грудка, частка і cultura – оброблення, виховання) являє собою сукупність явищ культури ХХ ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури.

Ці явища:

включають у себе особливості виробництва культурних цінностей в індустріальному і постіндустріальному суспільстві;

розраховані на масове споживання цієї культури;

у них наголос робиться на "посередній" рівень розвитку наймасовіших споживачів даної продукції.

ХХ ст. – час становлення єдиної загальнолюдської культури, що розвивається засобами взаємозбагачення і взаємопроникнення її національних норм. Відбулася велика соціальна революція, причинами якої є колосальні зміни форм, способів і зразків життя людини. Індивід став отримувати велику кількість інформації засобами електронного зв’язку і масової комунікації, змінились кількість, форма і зміст соціальних контактів.

Наприклад, перший концерт П.І. Чайковського в США у квітні 1981 р. в Карнегі-хол слухали не більше 2000 тисяч людей; перший виступ у США рок-групи "Бітлз" у лютому 1964 р. у тій самій залі завдяки телебаченню – 73 млн. людей; зараз завдяки супутниковому телебаченню деякі концерти можуть дивитися декілька мільярдів людей.

Масова культура – це феномен, який раніше не зустрічався в людській історії, тобто виник ще один дивовижний культурний феномен, який має відношення до того, що ми називаємо індустрією свідомості. Її сутність полягає в тому, щоб відучити людей думати, підкидаючи їм на кожен новий день нові ідеї і рецепти. Саме подібна індустрія "творить" зараз людину, створюючи нові образи, нав’язуючи їй нові уявлення про світ і саму себе. Під впливом маскультури виникла особлива порода людини – "людини масової".

Масову людину характеризують, як вважав Ортега-і-Гассет, дві риси: нестримне зростання життєвих потреб і природжена невдячність до всього, що сприяло полегшенню її життя. Масу найбільше цікавить власний добробут і найменше – джерела цього добробуту. Маса – це стійкий рід людей, специфічна природа яких виникла в ХХ ст., і тому зараз можна з повним правом говорити про "антропологічну катастрофу".

Контркультура (від лат. Contra – проти) – це категорія сучасного суспільствознавства, що позначає нові соціокультурні цінності і установки, які суперечать фундаментальним принципам традиційної культури.

У сучасній культурології поняття контркультури має два значення:

– протиставлення фундаментальним цінностям пануючої культури;

ототожнення з молодіжними анти буржуазними виступами 60-х років ХХ ст., які продемонстрували повну неприйнятність стрижневих принципів західної культури і ототожнення її як "культури батьків".

Носіями контркультури є молодь індустріально розвинених країн Заходу, найбільш відомими представниками її є хіпі, панки, рокери, тінейджери та ін.

Особливості контркультури:

адепти різних напрямів контркультури зводять у культ споглядальність безцільне марнування часу;

ігнорують індивідуально-особистісний принцип життя як вищу цінність класичної західної цивілізації.

Елітарна культура створюється і використовується привілейованою частиною суспільства – елітою (від фр. Elite – краще, відбірне, вибране) або на її замовлення професійними творцями.

Еліта – це найбільш спроможна до духовної діяльності частина суспільства. До високої культури відносяться образотворче мистецтво, класична музика і література. Вона важкодоступна для розуміння непідготовленою людиною. Коло споживачів високої культури – це високоосвічена частина суспільства (критики, літературознавці, театрали, художники, письменники, музиканти). Це коло розширюється, коли рівень освіти населення зростає. Різновидами елітарної культури вважається світське мистецтво і салонна музика. Формулою елітарної культури є мистецтво для мистецтва і "практика чистого мистецтва".

Народна культура включає в себе два види культури – популярну (пісні Пугачової) і фольклорну (колядні свята, український вертеп тощо). Тому в народній культурі можна виділити два рівні – високий (пов'язаний з фольклором, що включає народні оповіді, казки, епос, старовинні танці, які нині існують як історична спадщина, що поповнюється міським фольклором) і знижений (обмежений поп-культурою). Автори фольклорних творів звичайно невідомі. Анонімність авторів не дає можливості віднести ці твори до елітарної культури, на відміну від елітарного мистецтва (нового мистецтва, яке відчужує людей від реального життя). Функціонування народної культури невід’ємне від праці і побуту людей. За формою виконання елементи культури можуть бути індивідуальними (розповіді, легенди), груповими (виконання пісні чи танцю), масовими (карнавальна хода). Аудиторії народної культури в індустріальному суспільстві – більшість суспільства. Але в постіндустріальному суспільстві ситуація зміняється.

Сільська культура має також назву: сільський тип культури, культури села, культура селян. Носіями цієї культури є селяни. Л.М. Коган виділяє особливості сільської культури:

нерівномірна завантаженість аграрною працею протягом року;

персоніфікація міжособистісних відношень (витіснення і заміна усіх інших типів відношень довірчо особистісними);

суцільний неформальний контроль за поведінкою кожного члена локальної спільноти;

особлива якість міжособистісних відношень у селі ґрунтується на підкресленій грубуватості і формальності спілкування людини з людиною (звертання на "Ви" – міська риса).

у потоці інформаційного обміну провідну роль відіграють місцеві плітки, місцева інтерпретація історичних та загальнодержавних подій;

для сільських жителів характерний обмежений життєвий досвід, оскільки вони рідко покидають межі свого села; локальна замкнутість сільської культури формує особливий менталітет селянина, який набуває швидких темпів змін;

більш висока, ніж у міста, частка колективної діяльності;

надається більше уваги, ніж у місті екологічній культурі і охороні навколишнього середовища;

обмежений культурний вибір обмежує культурні потреби і культурний світогляд.

Культурний лаг – розірваність у культурному рівні між містом і селом – як наслідок досягає катастрофічних розмірів.

Міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура) – це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, великих індустріальних і адміністративних центрів. Чим вищий ступінь урбанізації поселення і більше його розміри, тим більше він відрізняється своєю культурою від сільської культури.

Спільні риси міської культури: щільність забудови міської території; наявність великої кількості транспортних магістралей, соціокультурного (площі, вулиці, сквери) та інженерного й телекомунікаційного призначення споруд.

Культурний простір міста організовано інакше, ніж на селі. Індивід у міста почуває себе більш вільним і розкутим завдяки тому, що має широкі можливості вибору закладів дозвілля, побуту і культури, а також велику кількість незнайомих людей, з якими він може вступати в спілкування.

Відмінна особливість міської культури – самотність у натовпі, можливість довго ні з ким не спілкуватися, заміна особистісних контактів телефонними дзвінками, Інтернет, можливість безконтрольно займатися сумнівними справами. Часті нервові перевантаження – також характерна риса міського життя, вони спричинені більш напруженим, ніж на селі, трудовим ритмом життя, стоянням у чергах, постійним перебуванням у натовпі.

Тривала відірваність від живої природи також несприятливо впливає на міських жителів. Міське середовище насичене значно більшою кількістю шкідливих для людини канцерогенних речовин, ніж сільське. У зв’язку з цим у містах спостерігається масове захоплення садово-городнім рухом. Приміський наділ землі і дача – неодмінний атрибут міської культури. Міські жителі частіше, ніж сільські, виїжджають на відпочинок в інші міста та країни.

Окремі феномени культури, що заповнюють той чи інший культурний простір, являють собою узгоджені системні утворення – наприклад, система права, політичні системи, системи наукових знань тощо. Проте не всі форми культури можна розглядати як системи. Система (від грец. Ціле, складене із частин; поєднання) – це сукупність елементів, які знаходяться у співвідношеннях та зв’язках один з одним, що утворює відповідну цілісність.

Багато історично сформованих форм поведінки, звичаїв, обрядів тощо не є системами. Так, у європейській культурі є комплекс звичаїв, згідно з якими люди вітаються: можна просто мовчки кивнути або поклонитися, привітати знайомого підняттям руки, вимовити стандартні слова привітання ( "Здраствуйте!", "Привіт!", "Добрий день" та ін.), обмінятися рукостисканням, поцілувати дамі руку, обнятися тощо. Сукупність цих звичаїв склалась не випадково. Вони мають різне історичне і соціальне походження. Поклін веде початок від стародавнього язичеського жертвоприношення богам (щоб покласти жертву, потрібно було нахилитися). Рукостискання – пізніший ритуал, що демонструє, на думку окремих істориків, відсутність зброї в руках. Підняття руки – типово міський жест людини, яка поспішає, якій ніколи зупинитися. У селах такий жест до недавнього часу сприймався з непорозумінням і навіть тлумачився як знак неповаги. А звичай "цілувати ручку" прийшов з лицарського стану в аристократичних колах середньовічної Європи. Звісно, можна уявити собі, що в числі прийнятих у Європі форм привітання могли бути і інші варіанти – скажімо, у вигляді дотику носами, як це робиться у деяких африканських народів.

Отже, культурними системами є конфігурації феноменів культури, що являють собою логічно упорядковані конструкції, в яких окремі елементи, що входять до їх складу, логічно взаємопов’язані. Наприклад, евклідова геометрія будується шляхом формування усякого числа вихідних аксіом і понять та послідовного виведення з їх серії теорем. У християнській релігії біблейська історія, заповіді Мойсея, життя і діяння Ісуса утворюють єдиний культурний комплекс – зміст християнського вірування.

Культурні форми не ізольовані одна від одної. Вони взаємодіють між собою. Вони можуть поєднуватись і взаємо перетинатися, одні з них можуть бути складовими частинами інших. Проте будь-яка культурна форма має свої культурні ознаки, які складають її специфіку і тією чи іншою мірою виділяють її серед інших.

Можна виділити основні властивості культурних форм.

Просторова ніша. Кожна культурна форма займає в просторі культури якусь "нішу", тобто місце, де створюються і функціонують феномени культури, що відносяться до своєї форми, і де відбувається діяльність людей з цими феноменами. Така ніша характеризується специфічними співвідношеннями "координат", що визначає її положення щодо "смислових осей" культурного простору. Інакше кажучи, в кожній смисловій формі втілюються якісь специфічні смисли – знання, цінності, регулятиви. Культурна форма діяльності виникає та існує тому, що вона задовольняє потреби людей у цих смислах.

Прикладом культурної ніші була значно поширена така культурна форма проведення дозвілля, як настільні ігри: карти, доміно, лото, шахи, шашки, тощо. Усі вони визначаються тим, що потребують певної розумової активності. Щоб грати в них, потрібно мати деякий запас знань і вмінь.

Семантичний і соціальний потенціал. Сукупність смислів просторової ніші будь-якої форми культури становить її культурний потенціал. Його можна розглядати в двох планах – інтенсивному та екстенсивному.

В інтенсивному плані йдеться про об’єм смислового змісту культурної форми, тобто про сукупність знань, цінностей, регулятивів, з якими пов’язана діяльність у ній. Співвідношення між цими трьома основними типами смислів може складати по-різному. Наприклад, щоб оволодіти майстерністю гри у шахи, недостатньо оволодіти її регулятивами (правила ходив), потрібно знати шахову теорію (теорію дебютів, мітельшпілю, ендшпілю). Інакше справа складається в азартних карточних іграх, у якій ніякої особливої теорії немає і все залежить від везіння самого гравця. Звісно, що в шахах когнітивні смисли (знання) мають значно більше значення, ніж у картах.

У такіх формах культури, як мистецтво чи мораль, регулятиви (правила поведінки і діяльності) зумовлені цінностями та ідеалами – художніми і моральними. А культура виробництва залежить, насамперед, від виконання відповідних технологічних вимог, тобто регулятивів.

Таким чином, у культурних формах одні типи смислів можуть бути провідними, визначаючими, інші – другорядними, залежними. Співвідношення між цими трьома основними типами смислів визначає внутрішню структуру смислового змісту культурної форми. Залежно від того, який з них переважає в даній форми культури, вона стає ніби "поляризованою", зорієнтованою на ту чи іншу "вісь" культурного простору (когнітивну, ціннісну чи регулятивну).

Для того щоб рівень семантичного потенціалу культурної форми не знижувався, його потрібно постійно відтворювати, поповнювати. Це потребує від суспільства відповідних затрат: повинні знайтися люди, які будуть зайняті діяльністю в певній культурній формі. Якщо суспільна потреба в якій-небудь формі культури послаблюється, то зацікавленість у збереженні її потенціалу зникає. Так відбувається відмирання форм культури. Наприклад, після введення християнства на Русі поступово відходять з життя народу язичество. Складна символіка язичеських культів стала вивітрюватись із народної пам’яті. Забулися більшість богів, обряди, свята, а деякі сліди язичеської культури, що збереглися в мові (наприклад "чур мене", що є похідним від імені язичеського бога Щура), народних прикмет і окремих вірувань у водяних, домових тощо.

Зниження семантичного потенціалу може виявитися в примітивізації діяльності: з неї зникає майстерність, намагання досягти вдосконалення. Вульгаризація мови, зведення мистецтва до "лоскотання нервів" (фільми жахів, бойовики тощо).

У ході аналізу смислового змісту якої-небудь культурної форми в екстенсивному плані береться до уваги сила впливу його на культуру і суспільство в цілому, тобто ступінь впливу даної культурної форми на явища багатополярного світу суспільного життя. Ця сила являє собою соціальний потенціал культурної форми. Величина соціального потенціалу визначається тим, наскільки смисловий зміст даної культурної форми, її ідеї і принципи відбиваються на суспільному житті.

Товариство ″причетних″. Кожна культурна форма має своїх носіїв, або адептів, - причетних до неї осіб, які так чи інакше підтримують її існування. Кількість таких особистостей – один з найбільш основних індикаторів її культурного потенціалу. Чим більша така кількість, тим більш значне місце посідає вона в культурі. Адепти будь-якої культурної форми можуть залишатися неорганізованою більшістю причетних до неї людей спільних інтересів приводить до їх намагання об’єднати і створити різного роду спілки, серед яких можна виділити як неформальні об’єднання, так і формально зареєстровані організації зі статутом, правилами членства тощо.


ІІ. Структура культурного простору.


Культурний простірСеред культурних форм особливе місце займають парадигмальні форми. Термін "парадигма" використовували ще античні філософи для позначення духовних зразків, ідей, які втілюються в реальних речах. Слова парадигма грецького походження, що означає приклад, взірець. Платон стверджував, що чуттєво сприймаючи речі є недосконалими подібностями їх зразків, які існують у світі ідей (наприклад, будь-яка реальна. Чуттєво сприймаюча кішка є лише недосконалим втіленням зразкової ідеальної кішки). Паридигмальні форми культури – це типові, установочні структури, які визначають організацію смислового змісту культурних феноменів. Трьом основним видам смислів у світі культури – знанням, цінностям і регулятивам відповідають три види парадигмальних форм: 1) когнітивні парадигми. 2) ціннісні парадигми. 3) регулятивні парадигми. Кожну з цих парадигм можна схематично зобразити у вигляді площини, яка проходить через одну з координатних осей культурного простору. Тому їх можна також назвати "осьовими" формами культури. Через кожну з осей проходить пучок таких форм.

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь


Z


X Рис. 2.1 Осьові форми


Парадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і навпаки, в ціннісних та регулятивних парадигмах – відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми

визначається тим типом смислів, які в ній створюються, тією вісю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів – подібно тому, як у конкретних фізичних об’єктах присутні відразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура в своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Для їх дослідження в