Xreferat.com » Рефераты по культуре и искусству » Друкарська спадщина Івана Федорова

А сколько
стоит написать твою работу?

цену

Вместе с оценкой стоимости вы получите бесплатно
БОНУС: спец доступ к платной базе работ!

и получить бонус

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту.

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.

В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Друкарська спадщина Івана Федорова

Вступ


Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури, сприяла активізації культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення діяльності першодрукарів і видавців.

У наші дні , коли друковане слово відіграє величезну роль в житті людей, з особливою вдячністю згадуємо імена творців стародруків, першопрохідників друкарської справи. Основоположники друкарства східних слов’ян Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров, Петро Мстиславець поправу займають почесні місця у плеяді європейських першодрукарів.

Для розвитку української культури виняткове значення мала видавнича діяльність Івана Федорова - засновника друкарства на Україні.

Творча спадщина Івана Федорова надзвичайно багатогранна. Першодрукар був не тільки талановитим техніком – каліграфістом, а й художником, упорядником тексту і редактором видань, автором високохудожніх передмов і післямов. Видавнича і редакторська діяльність першодрукаря започаткували новий етап у розвитку культури масового призначення, відкрили перед нею нові перспективи. І життя , і творчий шлях, і літературний доробок Івана Федорова ще вивчений недостатньо. В його біографії залишається чимало “білих плям”, які б повинні надзвичайно цікавити сучасних істориків. Мабуть тому я обрав дану тему для курсової роботи.

У процесі підготовки я зіткнувся з деякими проблемами, головною з яких є недостатня кількість літератури. Більшість праць і монографій виявлялись застарілими. З цього видно , що сучасні історики недосконало вивчили цей період в історії.

Особливо важливим сьогодні для відтворення національної історичної пам’яті українського народу є збирання, дослідження та збереження нових історичних відомостей про Україну, про видатних українських діячів.

Друкарська спадщина Івана Федорова є дуже великою, адже він був не лише талановитою людиною а й упорядником текстів, а також автором і редактором видань.

На мою думку, Іван Федоров був не лише першодрукарем, а й одним із засновників справжньої Української мови.

Уважне вивчення всіх доступних примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій друкарні він, найбільш ймовірно, поступово вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з досягненнями іноземних друкарів і митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні дослідники наголошують на потребі об’єктивного вивчення культурних і мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобы изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Небуденні досягнення Івана Федорова у видавничій справі і літературній творчості стали потрібними тому, що вся його діяльність відповідала назрілим потребам суспільного розвитку. Саме завдяки цьому Іван Федоров , його співробітники і послідовники вписали яскраву сторінку в історію України.

Видавнича і друкарська діяльність Івана Федорова стала внеском у демократизацію культури і пожвавлення літературного життя українського народу.

Посіяні визначними слов’янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої оправи, сприяло тому, що книгодрукування кінця ХVІ-ХVІІІст. стало однією з яскравих сторінок української культури, відіграло важливу роль у міжнародних культурних зв’язках.

1. Особистість Івана Федорова та початок його друкарської діяльності. Втеча з Москви


Федоров Іван, Іван Федорович Москвитин (близько 1510-5(15).12. 1583р., м. Львів), засновник книгодрукування на Україні. За деякими даними навчався в Краківському університеті, де в 1532р. отримав ступінь бакалавра. Сам друкар іменував себе на Україні Іваном Федоровичем. Відомий польський та білоруський громадський діяч Симон Будний знав друкаря як Івана Федорового. Сина Івана Федорова льв"яни називали Іваном Івановичем Друкаровичем, Іваном палітурником. З цього видно, що Федоров - це не родове прізвище. Основним компонентом найменування більшості людей було ім"я, до якого додавали для розрізнення поміж тезками вказівки про ім"я батька або відомості про фах даної особи (Іван друкар), її походження (Іван Москвитин, Петро Мстиславець, Максим Грек). Тому не варто писати "І.Федоров", або просто "Федоров", що оправляє враження, начебто Федоров - прізвище в сучасному розумінні слова.

Форми найменування за іменем батька з суфіксом "ов", яку вживав першодрукар в Росі свідчить, що він був незнатного походження. Лише родовитим феодалам і найбагатшим купцям дозволялося "вичать", - вживати патронімічні форми на “ич” , “ович”.

Ряд дослідників шукали батьківщину Івана Федорова в різних частинах Росії. Особливо була поширена версія про його калузьке походження. Справа в тому, що назву церкви Миколи Гостунського, де Федоров був дияконом, пов’язували з селом Гостунь Калузької губернії. Існує також гіпотеза , що Іван Федоров походив з с. Новгорода . Московський митрополит Макарій оточував себе освіченими новгородцями. Відомий російський дослідник геральдики В.К. Лукомський доводив, що Іван Федоров походив з білоруської шляхетної родини Рогоз. Єдиним доказом на користь цієї гіпотези е схожість гербового знака, який Іван Федоров вживав у своїх українських виданнях , з шляхетським гербом Рогоза. Існує також припущення про походження Івана Федорова з білоруського містечка Петкевич.

Під час перебування на Україні і в Білорусії Іван Федоров залюбки називав себе Москвитином, "друкарем з Москви". Без сумніву , він був патріотом своєї батьківщини, пишався, що походив з Росії. Від’їзд з Росії був для нього виїздом "От земля й отечества й рода нашого". На мій погляд, саме по собі це не є вирішальним аргументом на користь тези (хоч вона є цілком вірогідною) про московське походження Івана Федорова.

По-перше, до Білорусії і України він прибув з Москви І міг назвати себе іменем того міста, де він став відомим як фахівець, а не того міста, з відкіля він походив. Отже вважають, що походження Івана Федорова з міста Москви або з близьких околиць досить ймовірно . У післямовах московських видань Іван Федоров названий дияконом. Після від"їзду з Москви Іван Федоров не іменував себе дияконом, не згадано цей сан і з його епітафії. Припускають, що друкар втратив духовний сан ще до від"їзду з Москви, бо овдовів. Але цікаво, що український дослідник старовини дерманський архи-мандрит Ерофій Лобачевський мав, ймовірно, документ, в якому Іван Федоров названий дияконом вже під час перебування на Україні (Лобачевський вказує, що з 1575р. "строителем" Дерманського монастиря став "диякон Іоанн", хоч нічого не згадував про його видавничу діяльність). Мабуть, дияконське звання було надане друкареві для того, щоб він міг мати певне становище в суспільстві якісь постійне джерело прибутків, але не виключена можливість і того, що дияконом він став ще перед початком своєї друкарської діяльності.

Вже кілька поколінь Істориків намагаються встановити, де навчався Іван Федоров друкарської майстерності. Не тільки Російські книгознавці ХІХст. , але навіть деякі вчені першої половини ХХст. писали, що Федоров був учнем датського друкаря Ганса Мессенгейма-Богбіндера.

Уважне вивчення всіх доступних примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій друкарні він, найбільш ймовірно, поступово вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з досягненнями іноземних друкарів і митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні дослідники наголошують на потребі об"єктивного вивчення культурних і мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобьі изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Джім Флетчер прямо писав, що друкарський верстат і літери привезли до Москви з польської держави. Це твердження цитує Е.Л. Немировський на доказ своєї гіпотези, що в 30-тІ роки УІст. Іван Федоров міг працювати у краківській друкарні Ф. Унглера. В одному з видань цієї друкарні (Івана Львів"янина "Історичне пояснення животворних страстей Христа", Краків 1538р.-латинською мов. Е.Л. Немировський вважає запис про те, що в 1532р.ступінь бакалавра отримав Іван Федір Москвитин, красноставський канонік. В книзі запису вступників до університету 1529р. згаданий Іван син Федора з Пієтковиць Краківської єпархії, а в актах 1533-34р.р. «Фігурує бакалавр Теодор (Федір). Вказівка про те, що "Іван Федір" став пізніше красноставським каноніком, дописана Іншою рукою. На думку Е.Л. Немировського, це могло статися випадково: Федора начебто спутали з Томою, родом з Красного Ставу. Названі в акті про запис Пионтковіце це мабуть в Південній Польщі. Менш ймовірне припущення, що йдеться про Петкевичі в Білорусії, а назва єпархії вказана помилково.

Так чи інакше, Іван син Федора, який вчився в Кракові, походив з Польщі, або Великого князівства Литовського. А для першодрукаря Івана Федорова переїзд до цих країн означав виїзд "в старни незнаеми".

Порівнюючи післямову, самостійно написану Іваном Федоровим у Львові, з післямовами самостійних віденських видань Петра Мстиславця, доходимо висновку, що за літературним хистом Іван Федорі набагато перевищував свого колегу. Отже , хоч обидва зони були визначними майстрами друкарства і обидва брали участь у редагуванні тексту московських видань, не випадково Івана Федорова названо всюди на першому місці. Друге видання московського “Часовника” - завершення Іваном Федоровим та Петром Мстислацем 29 жовтня 1565р., а вже 8 липня 1568р. обидва першодрукарі розпочали друкування “Евангелія учительного” в Білоруському містечку Заблудові . Враховуючи час, потрібний на: підготовку до роботи друкарні на новому місці, слід визнати, що майстри виїхали з Росії незабаром після закінчення Часовника, наприкінці І566р. або на початку І567р. Вимушений з не добровільний характер свого від"їзду підкреслював І сам Іван Федоров. Він згадував, що його вигнано "презьлнаго ради озлоблення" представників панівної верхівки - "многих начальник й священноначальник й учиучителей", які обвинувачували друкарів, "хотячи благое в зло превратити й божие дьло в конец погубити, якож обьычай єсть злонравннх й ненаучоных й неискуоньїх в разумь человек".

Отже, сказано досить чітко: переслідування першодрукарів походили як від світських "начальників", так від "священноначальників" - верхівки православної церкви. Під згаданими у тексті учителями слід розуміти також ідеологів офіційного православ"я. Іван Федоров твердить, начебто цар був непричетний до репресій щодо нього, але це писалося, без сумніву з дипломатичних міркувань. В тодішніх умовах неможливо собі уявити, щоб хтось наважився переслідувати керівників державної друкарні всупереч волі самодержавця. Якщо навіть ініціаторами репресій були представники боярської опозиції Івана Грозного -, то цим людям вдалося настроїти проти друкарів І самого царя.

Ряд авторів доводять, що основною причиною обвинувачень в єресі було втручання друкарів у текст священних книг. Проти цього припущення висувають той аргумент, що виправлені першодруковані тексти повторювалися у наступних московська виданнях санкціонованих державною владою. Але відсутність майже у всіх примірниках “Апостола” 1564р. вкладних записів 60-80-х років може пояснюватися не централізованим способом поширення, а якраз тим, що книга спершу викликала незадоволення влади, і тираж деякий час лежав без руху на окладі.

Так чи інакше, першодрукарям довелося виїхати "в ины страны незнаемы" - до Великого князівства Литовського. Як згадувалося, "незнаемым" краєм воно було для Івана Федорова, який писав ці рядки. Для Петра Мстиславця виїзд до білоруських земель Великого князівства Литовського був поверненням на батьківщину. Ось чому науковці припускають, що коди вияснилася неможливість займатися книгодрукуванням у Москві, саме Петро Мстиславець переконав Івана Федорова обрати для дальшої роботи Велике князівство Литовське.


2. Заблудівський період


Невідомо, чим займалися першодрукарі в перші місяці після переїзду до Великого князівства Литовського. Сам Іван Федоров згадував пізніше: "Вьоприяаа нае любезио бяагечеотивуй гееударь Жикгимонт Август, король польокий й великий князь литовокий,русе кий,прусе кий,жемойтокий, мазоветокий о воеми панн радн евоея". Припускають, що вони зустрілися на одному з сеймів Великого князівства Литовського, який відбувся між 1566 і 1568р.р. Однак пани-рада (сенат князІвства) збиралися не тільки в час сеймів, а тому не можна мати повної впевненості щодо дати прийняття друкарів королем і панами-радою.

Важливий факт біографії Івана Федорова і Петра Мстиславця у цей період - зустріч з Симоном Будним, одним з найактивніших діячів реформаційного руху в Білорусії. Як відомо, Будний критикував догматику і практичну діяльність католицької і православної церков. Розмова між ним і російськими друкарями, як видно з контексту згадки про неї, була дружньою, отож є підстави припускати наявність у їх світогляді певних збіжностей.

Незабаром після приїзду Івана Федорова і Петра Мстиславця їх запросив до себе на службу Григорій Ходкевич, який з 1555 р. був київським воєводою, а з 1566р.- великим гетьманом литовським. Ходкевич походив з боярського київського роду Ходьковичів. Він залишився усе життя прибічником православ’я і рідної мови, сприяв культурним взаєминам України і Білорусії з Росією. Дружина гетьмана Катерина Вишневецька, родом з України (сестра засновника замку на Малій Хортиці Дмитра Вишневецького), також брав участь у культурно-освітній діяльності.

Г. Ходкевич вже досить давно планував заснувати друкарню. Ще І561р. він був у числі тих, хто доручав Ісайі Кам’янчанину роздобувати в Москві список біблії, що його можна було б використати для публікації цієї книжки "нашему народу християнському русскому литовському, да й русскому московскому, да й повсюду всем православним християнам, иже в Болгарах, й в Сербах, в Мьілтянех й Волосех".

Запросивши до себе московських друкарів-емігрантів, Г. 0. Ходкевич вирішив заснувати друкарню в Заблудові, на південь від Білостока. Незадовго перед цим він надав цьому поселенню права містечка , грамотою І553р. фундував тут православну церкву, костьол, шпиталь. Навколишні села були в той час білоруськими , в містечку, крім білорусів, мешкали також поляки. В заблудівському говорі помічено і деякі українські риси. Заблудівщина лежала недалеко українсько-білоруської етнічної межі, яку О.Яблоновецький на основі антропонімічних даних ХІХ ст. проводив північніше Заблудова (по р. Супраолі), а Ю.Ф.Карський на основі діалектологічних досліджень кінця ХІХст. - південніше Заблудова (на північ від м. Більська ). Остання лінія відповідає давньому північному кордонові Берестейського князівства, що може вказувати на стабільність етнічних кордонів у цьому районі.

Пов’язаність родини Г.О.Ходкевича одночасно з Білорусією і з Україною, близькість Заблудова до білорусько-української етнічної межі спричинилися до того, що в розумінні Г.Ходкевича і його дружини К.Вишневецької "проста мова" означало своєрідне білоруське-українське "копне", властиве багатьом літературним пам'яткам того періоду. Важливо мати це на увазі, бо Г.О.Ходкевич , засновуючи друкарню, прагнув видати книжки саме в перекладі на "просту мову”, зрозумілу і для білорусів, і для українців, ніж мова церковнослов'янська. Що такий переклад був дуже потрібний, видно з тієї популярності, яку мали рукописні білоруські та українські "учительні євангелія". Сам Ходкевич писав у передмові до Евангелія учительного, що "помнслил...ижебн оис книгу вуразум-ьния ради просянх людей преложити на простую молву, и имьл.,,О том попеченіе великеє". На жаль, гетьману відрадили робити це: " Й оовещаша ми люди мудрне; в том пиомь ижепрекладаніем з давнйх пословиц на новне помилка чинитоя немалая, яко же ии нинї обрьтаетея в книгах новаго переведу". Намір Григорія Ходкевича видати перекладне Евангеліе учительне було здійснено щойно ев’їнською друкарнею 1616р., причому частина тиражу присвячена Ганні Ходкевичівні - внучці Ероніма, брата Г.Ходкевича. Припускають, що в другій половині ХVІст. , проти таких перекладів виступили емігранти з Росії - князь Курбський, колишній Троїцько-Сергіївський Ігумен старець Артемій, який жив при дворі князя Юрія Слуцького. Та й Іван Федоров міг побоюватися, що у наборі книги "простою мовою він би припустився більше помилок, ніж у текстах церковнослов’янською мовою, йому добре знайомою.

Ідея зробити друковані книги зрозумілими для "простих людей" була особливо близька самому Ходкевичу і відмовився від неї він лише під тиском тогочасних літературних авторитетів. Це видно з того, що І пізніше він повертався до наміру перекладати церковнослов’янські книги на народнорозмовну мову. І знову вдалося його переконати, що перекладання може призвести до помилок, через які "ереси умножаются" . В таких умовах обидва відомі заблудівські видання, всупереч планам видавця, вийшли церковнослов'янською мовою, а риси білоруської мови є лише у передмовах Ходкевича і , меншою мірою, у передмовах від друкарів.

Серед заблудівських книжників, що брали участь у редагуванні, був, ймовірно, заблудівського-городенський (підляшський), протопоп Нестор Козменич. Він мав для цього відповідні кваліфікації: у 1591р. Нестор став однією з трьох осіб, яких єпископський собор Київської митрополії призначив відповідальними за виправлення книг перед друком. До речі, пізніше Нестор Козменич як протопоп Підляшшя став патріаршим екзархом у північно-східній частині київської митрополії і відігравав важливу роль у боротьбі проти церковної унії. Після смерті Федорова забдудівський протопоп залишився винен йому 15 кіп грошей, як гадають, за взяті на продаж книги.

Заблудівське Євангеліє учительне - книга формату фоліо, вона відкривається скромним титульний аркушем, де під заставкою тим же шрифтом, що і решта тексту, вказано її назву, місце видання і прізвище видавця, час, протягом якого друкувалася книжка (від 8 липня 1568р. до 37 березня 1569р.).

Учительне євангеліє - це збірка повчань на теми євангельських текстів, які читалися по неділях і святах. У Заблудові опубліковано той її різновид, укладення якого приписували; патріархам Філофею або Калісту ; сучасний грецький дослідник Думітру Б. Геніс називає укладачем Іоана IX Агапіта. Перекладено твір з грецької на церковнослов'янську, ймовірно, 1407р. кимось з оточення київсько-московського митрополита Кипріана ; крім творів візантійського та болгарського походження, тут було вміщено "Кирила недостойного мніха слово на вознесеніе господнє" - твір одного з найвизначніших представників літератури Київської Русі турівського єпископа Кирила. Порівняння тексту "Слова..." Кирила Турівського з публіка цією, здійсненою на основі найстарішого списку (ХІІІст.), не виявило істотних відмінностей, а лише орфографічні зміни і перестановки окремих одів. У тих випадках, коли описки ХVIст. відмінні від найстарішого, текст заблудівського друку йде за пізнішими текстами. Лише в окремих випадках зустрічаємо варіанти, яких нема ні в одному з опублікованих рукописів. Послідовно усунено ряд орфографічних болгаризмів ("ь" в кінці слова, редуковані голосні, написання "ги", "хи"). 3 другого боку, давньоруські форми з "ж" замінені формами з "жд”. Давньоруський гіперизм "Олеон" замінено на “Елеон", замість "цесар" надруковано "цар",замібть "бо" відновлено старослов'янське "убо".

Євангеліє учительне , закінчене у березні 1569р.,було останньою спільною працею Івана Федорова і Петра Мстиславця. Наприкінці вересня того ж року Іван Федоров вже самостійно почав друкувати у За блудові Псалтир з Часословцем, а його колега переїхав до Вільна. Історики часто пояснювали від’їзд Петра його незгодами з Іваном Федоровим. Імовірніше, однак, інше пояснення . Саме під ту пору у Любліні відбувся сейм, що проголосив унію, тобто фактичне підпорядкування Великого князівства Литовського феодальній Польщі. Припускають, що Петро Мстиславець як білорус краще усвідомлював, що означала ця зміна, і тому попрямував до Вільна, де низка білоруських міщан-патриціїв і шляхтичів задумували організувати друкування для боротьби проти наступу на політичні і культурні права білоруського народу. Ініціаторами відкриття друкарні стали уніатський староста, Іван Зарецький та його брат, віденський бурмистер Зоновій Зарецький. Значні матеріальні засоби для відкриття друкарні надали віденські міщани Кузьма і Лукаш Мамоничі, в будинку яких і відкрилася друкарня. Співвласниками вважалися Кузьма Мамонич і Петро Мстиславець, але технічним керівником, без сумніву, був Мстиславець. Він видрукував у Вільні Євангеліє (1575) і Псалтир (закінчений в січні 1576р.). Дальша доля Петра Мстисдавця невідома. Його шрифти зустрічаються у пізніших острозьких виданнях - Книзі о постничестві 1594 р., Букварі 1598 р., Часослові 1602 р. В цих книжках, як і в деяких інших острозьких публікаціях (Маргарит, 1595; Отпис на лист Іпатія Петія, І598, Лікарство на оспалий умисл чоловічий, 1607р.), є і відбитки з віденських дереворитних дощок Мстиславця. Використовувалися дошки Мстиславця й іншими українськими друкарями - Кирилом Транквіліоном Ставровецьким (почаївське "Зерцало богослови" 1628 р. Требник, який Вербицький опублікував 1635 р. у Кимполунгу в Румунії), україно-білоруським друкарем Спиридоном Соболем, румунськими друкарями в Говорському і Дяльському монастирях. Ці ж друкарі вживали і дошки з московського Апостола – очевидно , ті, що перейшли до Мстиславця при розділі майна між ними та Іваном Федоровим.

Поки Петро Мстиславець займайся підготовкою до відкриття друкарського підприємства у Вільні, Іван Федоров розпочав, цим разом уже сам, друкування у Заблудові Псалтиря з Часословом . Вперше Кирилична книжка, де було поєднано Псалтир з послідуванням і Часослов, була опублікована Віченцо Вуковичем у Венеції 1545р., однак заблудівське видання Івана Федорова - формату четвірки, найбільш повний примірник (лондонський) має 370 аркушів, але, ймовірно, їх було 374. Перші 18 аркушів понумеровані, з них аркуші 9-15 позначено зростаючою кількістю дужок. Повна сторінка складається з 17 рядків. Лицева сторона першого понумерованого аркуша відіграє роль скромного титульного аркуша, на якому таким шрифтом, яким видрукувана вся книга, вказана її назва, зазначено, що друкувалася вона “м.Заблудовью" від 26 вересня 1569 р. до 23 березня 1570 р. На звороті - герб Г.О. Ходкевича. На 2-му ненумерованому аркуші "Иван Феодорович Москвитин" просить виправляти можливі помилки і його не виклинати за них. На 3-5-му не нумерованому аркуші - передмова Г.О.Ходкевича, який пише, що він "учжил варстат друкйроькии" для видрукування Псалтиря, у текст якого порівяно "з ыными Псалтнрми" внесено виправлення, "де в чом помылка была". Далі йде ("Предословіє" і "Чин како подобает пьти Псалтирь", а на звороті 18-го ненумерованого аркуша - гравюра із зображенням царя Давида.

На 1-х 240 аркушах першої пагінації - текст Псалтиря, на аркушах 341-274-приспіви на свята (текст такий же, який пізніше друкувався у місячних мінеях і в Тріодях), Часослов (арк. 1-60 другої пагінації), календарні покажчики, пасхальні таблиці та ключі до них (арк. 6І-74 другої пагінації). В останній частині вперше в практиці кириличного друку застосовано різні форми табличного складу - в клітинках граф і без них, на тлі зображено руки Дамаскина . Аналогічно оформлені покажчики в рукописних книгах вживалися давно, зокрема, є вони у Ужгородському півуставі ХУІст., що його вважають копією з ранішого київського оригіналу.

Честь першої друкованої згадки про Псалтир з Часословом припадає українському Історикові Д.І.Зубрицькому, який, очевидно, знайшов цю назву у списках книжок братського архіву. І844р. М.П. Логодін придбав досить декомплектований (лише 270 арк.) примірник на Нижегородському ярмарку. Цей примірник довго вважали унікальним. Щойно наприкінці ХІХст. значно більш повний примірник (326 арк.) виявлено у західноукраїнському селі Тиряві Волоській поблизу м.Сянока. У цьому примірнику, на відміну від попереднього збереглася фронтиспісна гравюра із зображенням Давида. Примірник з Тиряви надійшов до Церковного музею у Львові. 1968 р. Дж.С.Г.Сіммонс опублікував повідомлення про наявний у Лондоні третій примірник набагато повніший від двох інших (370 аркушів з ймовірних 374).

Виявлений англійським книгознавцем примірник зберігається у бібліотеці лондонського Лембетського палацу-резиденції Кентерберійських архієпископів, які очолюють англіканську церкву. Оправа не оригінальна, але вона має суперекслібріс з гербом архієпископа Річарда Бенкрафта (1544-І610). Отже книжка буди в Лембеті вже на початку XVІІст. Бенкрафт, який навчався у Кембріджі, був з 1597 р. лондонським єпископом, з І604р. - кентерберійським архієпископом, з 1608 р. - канцлером Оксфордського університету. Він писав спрямовані проти пуритан публіцистичні твори, керував редагуванням офіційно схваленого англійського тексту біблії. Саме цим можна пояснити зацікавлення його церковнослов’янськими літургічними текстами.

Ходкевич дбав про матеріальне забезпечення друкаря і дарував Іванові Федорову (не знаємо, у власність чи в орендне володіння) "чимале село". У передмові до Псалтиря Г.О.Ходкевич обіцяв і надалі не шкодувати праці й коштів на видання книжок для білорусів та українців: "Я такоже й впред праци й накладу моего жаловати не буду й другия книги… друкувати дам" (арк. 6 ненум.). Однак незабаром Ходкевич відмовився від планів які виношував так довго. Як пише першодрукар, гетьман, захворівши перед смертю, повелів Іванові Федорову припинити друкарство і зайнятися рільництвом. В чому причина такої зміни настроїв Г.О.Ходкевича? Вказують, що становище Ходкевича стало більш хитким, бо 1 липня 1569 р. підписано унію, згідно з якою Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу (Річ Посполиту), причому більшість українських земель Литовського князівства перейшли до складу Корони - польської частини Речі Посполитої. І після унії один з найвищих сановників Великого князівства Литовського і всієї Речі Посполитої аж ніяк не втратив юридичних і економічних можливостей займатися видавничою діяльністю.


3 Іван Федоров у Львові


І коли Ходкевич на старість вирішив відмовитися від видавничої діяльності і запропонував Іванові Федорову господарювати в подарованому йому селі, той рішуче відмовився. "Адже не личило мені за оранкою та сівбою своє життя вікувати. Бо маю я замість плуга знаряддя для майстерності."

Глибоко переконаний у суспільній важливості покликання, Іван Федоров вирішив заснувати власну друкарню. Саме це мав він на меті, коли покинув Заблудів і вирушив до старовинного міста Львова. У ХVIст. це був один з найбільших економічних і культурних центрів у Східній Европі. Розташування Львова на схрещенні торговельних шляхів сприяло і зростанню його ролі у міжнародних культурних взаємозв"язках.

Давньоруські традиції широке використовувалися українським населенням Львова в його боротьбі проти національно-релігійного гніту, за розвиток освіти і культури. Ця боротьба у 70-х роках ХУІ ст. набула значного розмаху. Іван Федоров уже в За блудові міг довідатися про культурно-освітню діяльність Львівських міщан, про їх роль у суспільно-політичному русі. Ось чому друкар мав всі підстави сподіватися, що саме у Львові він знайде сприятливі умови для самостійної видавничої діяльності. Перший документ про перебування друкаря у Львові, датований 26 січня 1573 р., показує, що на той час він уже добре отаборився в місті і розгорнув там активну діяльність. Отже, приїхав він раніше.

Де саме містилася друкарня Івана Федорова, де він мешкав? Після смерті Івана Федорова в одному з документів його названо "друкарем з Підзамча", тому дослідники припускали,що він з самого початку оселився на Підзамчі. Однак нещодавно Е.Й.Ружинцький виявив документи про те, що в 1573- 1574р. р. Друкар наймав приміщення не на Підзамчі, а на Краківській вулиці, в будинку №4. Перед Іваном Федоровим і пізніше в цьому будинку мешкали різні ремісники. Очевидно, тут діяла друкарня Івана Федорова, найбільш ймовірно, при друкарні він мешкав.

Деякі дослідники вважають, що Іван Федоров привіз до Львова готову заблудівську друкарню.

Опису першої львівської друкарні Івана Федорова не виявлено. Устаткування її навряд чи істотно відрізняється від того, яке пізніше Іван Федоров привіз до Львова з Острога, а частково доукомплектував у Львові. Для устаткування верстата, виготовлення шрифту, купівлі паперу та інших потреб друкарні необхідно було мети значні кошти. Певну суму Іван