Первісна культура

й багато іншого. І не­має нічого дивного, що шаманізм увійшов у більшість культур світу як один з фундаментальних елементів, що існує безліч зв'язків між ісламом, християнством, іудаїз­мом, з однієї сторони, та індуїзмом, буддизмом і даосиз­мом—з іншої. Всі-вони витікають з одного джерела— шаманізму.

Цілком зрозумілий висновок сучасної психології, що в первісної людини не була розвинута здатність до реф­лексії. Під останньою слід розуміти високу форму теоре­тичної думки, самопізнання, осягнення божественності буття, що були досягнуті давньогрецькою та римською філософією (від Сократа, Платона та Арістотеля до Платіна й неоплатоніків). Поняття рефлексії не застосовне до мислення людини кам'яного віку. Однак мислення , хомо сапієнс створило образотворчість — механізм, шо не лише регулює поведінку людини, а й розвиває здібність до членороздільної мови, графічної діяльності, узагальнення та образно-символічного відображення світу, завдяки чому людина осмислює й виділяє свою причетність до навколишнього світу і своє місце в ньому. Образотворчість — вершина первісного синтезу людської діяльності. Уявлення людини про цільність природи, її «оптимальність» чи «економність», які в сучасних науках зафіксовані загальними законами, упередчас появи науки були висловлені своєрідно в образотворчій ді­яльності.

Ця образотворча діяльність являє собою досить складену й глибоку специфічну форму «подвоєння світу» в істо­ричних умовах давньокам'яного віку, коли навколишнє середовище осягалося за допомогою символічного вико­ристання об'єму, лінії та кольору. Слід відзначити, що наукою до цих пір остаточно не вирішено питання походження образотворчої діяльності, про шляхи її виникнен­ня. У зв'язку з цим заслуговує уваги підхід А. Д. Столяра, який аналізує так звані «ведмежі печери», де знаходяться зібрані неандертальцями черепи та кінцівки ведмедя, і показує на образотворчу природу, символічний характер цих комплексів. Розвиток образотворчої діяльності відбувався за схемою: від натурального макета тварини через скульптуру, що передавала образ звіра, до площин­них малюнків на глині, що відповідали образно-абстракт­ному аспекту первісного мислення. В результаті аналізу прадавньої образотворчої діяльності А. Д. Столяр робить висновок, що «між конкретно-образним та абстрактним типами мислення немов самі собою виникають перші контури образно-абстрактного мислення, що перехідне за своїм характером, виправданого як логікою розвитку, так і фактами». Важливо не тільки те, що образотворча діяльність дала можливість здійснити перехід від конкретно-образного типу мислення, а й те, що в її основі полягає принцип пропорції, принцип рівної переміни та геометричної подоби — відображення й повторення за­гального принципу природи, який став одночасно прин­ципом пізнання й творчості.

Питання про походження мистецтва до цих пір вирі­шується неоднозначнло. Так, існує магічна концепція гене­зису мистецтва, згідно якої джерелом мистецтва є магічні вірування та обряди. З нашої точки зору, викладений вище матеріал дозволяє зробити висновок на користь наступної концепції, наведеної радянським вченим

Д.Угріновичем у його книзі «Мистецтво та релігія». «Хоча мистецтво і релігія породжені принципово різни­ми соціальними потребами, виникли вони одночасно і реалізувалися спочатку в єдиній, нерозмежованій систе­мі духовно-практичної діяльності, яку являв собою первісний міфологічний обрядовий комплекс». Істотним є те, що джерелом естетичного відношення до світу, скон­центрованого в образотворчій діяльності, танках, музиці та ін., служить трудова діяльність. Однак виникнення мистецтва пов'язане не лише з трудовою діяльністю, а й з розвитком спілкування індивідів. Членороздільна зву­кова мова — форма висловлення логічного понятійного мислення, але спілкування може існувати завдяки малюн­ку, жесту та співу, які часто виступають елементами ритуалу. До того ж слід враховувати той важливий емпі­ричний факт, що мистецтво є суггестивною формою існу­вання соціальне значимої інформації, що існує в суспіль­стві, а також системи естетичних цінностей. Цей факт відігравав колосальну роль у життєдіяльності первісного колективу, адже інформація, виражена в системі естетичних кодів, була необхідна для здійснення практичних колективних дій, що забезпечували кінець кінцем існу­вання племені.

Слід враховувати й психофізіологічну сторону станов­лення мистецтва, на значність якої звертає увагу радян­ський антрополог Я. Я. Рейнський. Виявляється, на від­міну від інших органів людського організму, що функціо­нують ритмічно, мозок може здійснювати свої вищі функ­ції за межами ритмів організму. Для глибокого осягнення світу, вироблення абстракцій мозок націлений не на фізіо­логічні ритми, а на динаміку відображення навколиш­нього середовища. Виникає аритмія, що викликає втому людини. Щоб її позбутися, необхідний відпочинок, перер­ва в розумовій діяльності, тобто повернення до поруше­них ритмів організму. Аналогічний стан відбувається з хомо сапієнс на останній стадії антропогенезу. «Під впливом навантажень та перевантажень потужностей найдосконаліший орган думки не міг би справлятися з небувалими до цих пір за складністю задачами абстрак­тного мислення, якби він не підкріплявся мистецтвом. Універсальний, чисто людський світ ритмів — ритми тан­ців, ліній, фарб, форм, візерунків у прадавньому мис­тецтві — оберігав від перевантажень і зривів мозок, що мислив»,— пише Я. Я. Рогінський.

Традиційне родоплемінне мистецтво завдяки своїй синкретичності (воно переплітається з усіма іншими еле­ментами культури—міфологією, релігією, обрядами тощо) є поліфункціональним. Насамперед воно являє собою поряд з іншими формами культури втілення за­гальних усталених уявлень даного соціуму, тобто виконує ідеологічну функцію.

В основі творів мистецтва дописемної й особливо передписемної епохи лежить пластична ідеограма. Риту­альні маски, статуетки, натільні та наскельні малюнки й інші образотворчі форми та художні предмети, які використовувалися під час здійснення таких обрядів ініціації, як ігри, танки, театральні вистави, становлять один із зв'язків, що поєднує різні покоління і служить для передачі культурних надбань з роду в рід (Г. В. Плеханов). Символічний характер первісного та традиційного мистецтва, його умовна образотворча мова, ідеопластичні форми покликані висловлювати складні ідеї й поняття, які неможливо відтворити натурально.

У первісному та традиційному мистецтві соціокультурні функції тісно переплітаються з магіко-релігійними. На­приклад, статуетки містили, душі померлих, вони були призначені для культу предків й відігравали певну соці­альну роль, адже в них відбивалася реально існуюча структура суспільства, бо ієрархія у царині духів відпо­відала земній.

Первісний та традиційний релігійно-художній ком­плекс можна розглядати як гіпотетичну картину світо­будови, що задовольняє людину своєю вивершеністю й різноманітністю, тобто мова йде про його пізнавальні функції. Різного роду магія мусила впливати на певний об'єкт, у випадку, наприклад, мисливської магії — на оволодіння твариною. В процесі магічних дій людина від­творює образ, який постає в її уяві, що само собою є актом абстрагування. Рука допомагає думці, образ фіксується, стає доступним сприйняттю, дослідженню. Зображення дає можливість групувати предмети, акцен­туватися на деталях, виявляючи призначення й сутність того чи іншого предмета. Ця особлива форма пізнання, що відрізняється від власне наукового вже тим, що «істи­ни від мистецтва» дані нам у безпосередньому сприйнятті, пов'язані з ефективними актами людського духу.

На завершення необхідно відзначити наступне. У первісному суспільстві функціонує триада — родовий устрій, міф та образотворча діяльність. Під час розпаду первісного суспільства й зародження класового на зміну цій триаді приходить нова — держава, релігія та писемність, відбувається заміна міфу релігією, що містить у собі й моральний момент. Однак у всіх релігій­них системах, породжених міфом кам'яного віку, збері­гаються ідеї прадавнього міфу. Так, ідея безсмертя душі походить від найстародавнішого в історії людства сюжету про життя й смерть, відображеного в розписах палеолітичної печери Ляско. Загалом можна сказати, що пер­віснообщинна соціокультурна система характеризується, наскільки про це можна гадати на сучасному рівні знань, дивовижною однорідністю соціальних структур, однаковим набором типів діяльності, високим ступе­нем «схожості» духовної культури різних людських стосунків.

Література:

1. Кликс Ф. Пробуждение мишления. М., 1983;

2. Кууси П. Зтот человеческий мир, М., 1988; Магический кристалл: Магия гла-зами учених й чародеев. М., 1992;

3. Мириманов В. Б. Первобьітное й традиционное искусство.' М., 1973;

4. Симонов П. В., Ершов П. М;Вязємский Ю. П. Происхождение духовности. М., 1989;

5. Топоров В. М. Епоха світового дерева//Всесвіт. 1977. № 6;

6. Тайлор Е. Первобытная культура. М., 1989;

7. Фрезер Дж. Золотая ветвь. М., 1978;

8. Фрей-денберг О. М. Миф й литература древности. М., 1978;

9. Злиаде М. Космос й история. М., 1987.