Xreferat.com » Рефераты по международному публичному праву » Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах

Сколько стоит написать твою работу?

Работа уже оценивается. Ответ придет письмом на почту и смс на телефон.

?Для уточнения нюансов.
Мы не рассылаем рекламу и спам.
Нажимая на кнопку, вы даёте согласие на обработку персональных данных и соглашаетесь с политикой конфиденциальности

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.
В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, пожалуйста, повторите заявку.
Хотите промокод на скидку 15%?
Успешно!
Отправить на другой номер
?Сообщите промокод во время разговора с менеджером.
Промокод можно применить один раз при первом заказе.
Тип работы промокода - "дипломная работа".

Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах

Міжнародно-правовий захист прав та інтересів дітей та молоді.

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації “Міжнародний союз порятунку дітей” (“Save the Children International Union”) прийняла декларацію з п’яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п’ятою Асамблеєю Ліги Націй. “Прийнята після першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дитей Еглантина Джебба, ця декларація  відзначає початок міжнародного руху за права дитини і є також першим міжнародним затвердженням права на харчування. В Декларація зазначається, що дитині мають бути надані засоби, необхідні для його нормального фізичного та розвитку, і зазначається, що голодна дитина має бути нагодована” [2;20].

У 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила дещо розширену версію того тексту і пішла далі, прийнявши 1959 року нову Декларацію прав дитини, яка містила десять основних принципів добробуту і захисту дитини. У принципі 4 цієї Декларації, зокрема, наголошується, що дитині повинно належати право на здорове зростання й розвиток, а також право на належне харчування, житло, розваги, та медичне обслуговування.

Крім того, на забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародно-правові документи, як Правила для здійснення правосуддя щодо молоді (1985), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1985), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990) та деякі інші.

На мою думку, центральне місце серед цих документів посідає Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року. Цей найбільш широко ратифікований документ встановлює в якості міжнародного закону всі права для забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей.

Стаття 3 даної Конвенції передбачає:

 “1. В усіх діях  по відношенню до дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяєтьмся найліпшому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасники зобовязуються забезпечити дитині такі захист і піклування, які необхідні для його добробуту, беручи до уваги права та обов’язки його батьків, опікунів або інших осіб, які несуть за неї відповідальність за законом, і з цією метою вживають усі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Держави-учасники забезпечують, щоби установи, служби і органи, які відповідають за піклування про дітей або їхній захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в області безпеки і охорони здоров’я та з точки зору чисельності і придатності їхнього персоналу, а також компетентного нагляду”[1;5].

 Як зазначається у статті 6 Конвенції, “держави-учасники визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держави-учасники забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини”[1;6].

Важливим положенням Конвенції є стаття 8, у відповідності до якої держаіви-учасники поважають право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я і сімейні зв’язки, як передбачається законом, не припускаючи протизаконного втручання” [1; 7].

Як зазначено у статті 9, “держави-учасники забезпечують, щоби дитина не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно судовому рішенню, визначають у відповідності до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідно в найліпших інтересах дитини” [1;7].

Стаття 24 зобов’язує держави-члени визнати право дитини на користування найбільш досконалими послугами систем охорони здоров’я володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я. Крім того, на державу покладається обов’язок забезпечувати медичну допомогу і медично-санітарне обслуговування всім дітям з акцентом на первинну медично-санітарну допомогу, боротьбу з хворобами і недовготованістю, забезпечуючи достатню кількість продовольства, чисту питну воду і відповідні санітарні умови.

“Статті 34 та 35 зазначеного документу розцінюють комерційну експлуатацію дітей і підлітків як злочин” [10;9].

 Конвенція містить перелік прав дитини, серед яких є, зокрема, такі:

всі діти мають право на любов і спілкування;

всі діти мають право на належне харчування;

всі діти мають право на гру;

жодна дитина не повинна бути примушеною до праці;

жодна дитина не повинна бути жертвою насильства або війни;

всі діти є рівними;

всі діти мають право на навчання;

всі діти мають право на медичне обслуговування;

жодна дитина не повинна бути скривджена і зневажена;

жодна дитина не повинна бути об”єктом сексуальних посягань;

діти можуть зустрічатися з ким бажають;

перевага надається дітям без сімей;

перевага надається дітям-інвалідам;

діти можуть обирати свою власну релігію;

діти мають право на інформацію;

перевага надається дітям-біженцям;

перевага надається дітям-біженцям;

перевага надається дітям, що перебувають у конфлікті з законом;

діти можуть виражати свої думки.

Крім переліку прав дитини Конвенція містить також всеохопний виклад тих зобов’язань, які держави готові визнати по відношенннню до дітей. Ці зобов’язання можуть мати прямий характер (наприклад, забезпечення навчальними засобами і належне виконання судочинства щодо неповнолітніх) або непрямий (надання можливості батькам, багатодітним сім’ям чи опікунам виконувати свою першочергову роль та обов’язки з піклування та охорони дітей тощо).

На середину вересня 1997 року Конвенцію про права дитини ратифікувала 191 держава. Зараз залишається лише дві країни (США та Сомалі), що не ратифікували цей міжнародний документ.

Важливими міжнародно-правовими актами, спрямованими на захист інтересів дітей, є прийняті в 1990 році Всесвітня декларація про забезпечення про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей та План дій щодо її здійснення. Ці документи стали результатом роботи світових лідерів, що взяли участь у Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей. В названій декларації вони взяли на себе зобов’язання приділяти  першорядну увагу правам дітей. План дій містить 7 основних та 20 допоміжних завдань із здійснення Декларації. “головна мета в області харчування – скорочення серйозною і помірної недовгодованості серед дітей віком до п’яти років наполовину від рівня 1990 р. Сім допоміжних завдань такі :

зниження частки низької маси тіла при народженні до рівня нижче, ніж 10%;

зниження анемії в жінок від нестачі заліза на одну третину від ріня 1990 р.;

практична повна ліквідація розладів, пов'язаних з недостатністю йоду;

практично повна ліквідація розладів, пов'язаних з недостатністю вітаміна А;

забезпечення всім жінкам можливості годувати своїх дітей годувати своїх дітей виключно груддю впродовж перших чотирьої-шести місяців життя;

створення служб контролю за зростанням дітей і сприяння іхньому зростанню;

розповсюдження знань та надання допоміжних послуг для збільшення виробництва продовольства з метою забезпечення продовольчої безпеки сімей” [2;20]

Недовгодованість дітей як болюча проблема сучасності.

Однією з найболючіших проблем дітей в сучасному світі залишається недостатнє харчування. Діти, що страждають від нього, не відчувають голоду і не виявляють помітних симптомів. Втім,  ця проблема серйозно порушує права дітей, загрожуючи їхньому фізичному і розумовому розвитку і сприяючи увічненню убозства. Недовгодованість, що має ширші масштаби, ніж підозрюють – кожна третя дитина страждає нею – знижує продуктивність і потенціал всього суспільства.

Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі А. Аннан подає наступні моторошні цифри : “Більше 200 мільйонів дітей у країнах, що розвиваються, в віці до п’яти років недовгодовані…Недовгодованість є супутньою причиною більше половини з майже 12 мільйонів випадків смерті дітей в віці до п’яти років на рік у країнах, що розвиваються” [2;6].

Часто-густо такі діти назавжди втрачають розумові здібності, хворіють частіше за інших. Якщо ж їм вдається дожити до дорослого віку, вони мають стійкі розумові чи фізичні вади.

Причинами таких явищ є надто раннє припинення грудного годування, недостатнє розуміння потреб дітей у харчуванні, давні забобони, що прирікають жінок та дітей на убозство. Тільки на шляху співробітництва між місцевими властями, неурядовими організаціями, урядами і міжнародними установами можна подолати проблему недовгодованості дітей та створення їм гідних фізіологічних умов для розвитку.

Велика небезпека дитячої недовгодованості пов’язана ще й з тим, що вона уявляє собою приховану небезпеку, тобто практично не викликає стурбованості громадськості. “Три чверті дітей у світі, які вмирають від причин, пов’язаних з недовгодованістю, перебувають у тому стані, який фахівці з харчування класифікують як легка чи помірна недовгодованість, і для стороннього спостерігача ці цифри нічого не кажуть про про масштаби даної проблеми…Проте такі надзвичайні ситуації, як теперішня криза в районі Великих Озер у Центральній Африці і в Корейській Народно-Демократичній Республіці, почасти призводять до виникнення найсерйозніші форми недовгодованості” [2; 9-10].

Водночас недовготованість дітей притаманна не тільки країнам, що розвиваються (хоча насамперед саме їм). В високорозвинутих країнах диспропорції в доходах та скорочення соціального захисту також призводять до небезпечних наслідків щодо харчування дітей.

Описуючи масштаби недовгодованості в докладі “Становище дітей у світі, 1998 р.”, директор-виконавець Дитячого фонду ООН Керол Белламі повідомляє : “Половина дітей в Південній Азії недовгодовані. В Африці кожна третя дитина має недостатню вагу, а в деяких країнах цього континенту вгодованість дітей погіршується” [2;10].

Недовгодовані діти  вмирають від звичайних хворіб частіше за тих, хто харчується нормально. Недостатнє харчування на ранніх стадіях життя (зокрема, на ембріональній)  спричиняє розвиток на пізніших етапах життя хронічних захворювань, зокрема, коронарних хворіб серця, діабета й гіпертонії. З огляду на небезпеку недовгодованості для здоров’я найбільш вразливими виявляються діти в період від внутрішньоутробного розвитку до трьох років та жінки до та після вагітності та лактації.

Недовгодованість пов’язана також з такою хворобою, як малярія. “В деяких частинах Африки, де поширена малярія, приблизно кожен третій випадок недовгодованості дитини викликано малярією…Вагітні жінки більше піддаються малярії, а діти хворих на малярію матерів піддаються більшому ризику недостатньої маси тіла при народженні і анемії” [2;10].

Часто-густо причиною недовгодованості буває брак тих чи інших харчувальних речовин, наприклад білково-енергетичний дефіцит раціону, розлади, пов’язані з недостатністю йоду, недостатність заліза і вітаміну А тощо.

Кожний з факторів загрожує організмові по-різному. Наприклад, брак йоду може зашкодити розумовим здібностям, недостатність фолієвої кислоти в майбутніх матерів може спричинити природжені вади в дітей, наприклад розколину хребту, а недостатність вітаміну D зашкоджає правильному формуванню кістяка, зокрема, викликає рахіт.

“Давно відомо, що недостаність вітаміну А, до якої схильні близько 100 млн. дітей молодшого віку в усьому світі, викликає сліпоту. Проте чимдалі більше стає зрозуміло, що навіть легка недостатність вітаміну А послаблює імунну систему, знижує опірність організму до діареї, яка щороку вбиває 2,2 млн. дітей, а також до кору, що вбиває приблизно 1 млн. дітей на рік” [2;11].

Як свідчить досвід країн, які успішно долають соціально-економічну відсталість, велику роль у боротьбі проти недовгодованості дітей відіграють такі заходи, як поліпшення доступу жінок до освіти, збагачення основних продуктів харчування необхідними живільними речовинами, широке розповсюдження практичної інформації і збільшення державних видатків на соціальний сектор. Важливі також законодавчі і політичні заходи боротьби з дискримінацією щодо жінок та їхнею експлуатацією, а також заходи, що дозволяють жінкам мати доступ до ресурсів і послуг на всіх рівнях суспільства. Велике значення має також освіта дівчат і жінок.

“В більшості країн, де харчування поліпшилося за останні два десятиріччя, також спостерігалися відносно високі темпи економічного зростання впродовж досить тривалого періоду…В Індонезії, наприклад, економічне зростання в період 1976-1986 років супроводжувалося 50-відсотковим збільшенням доходів 40 відсотків найбіднішого населення…Ряд країн, таких, як Об’єднана Республіка Танзанія, досягли широкомасштабного поліпшення харчування без значного загального економічного зростання” [2;42-43]

 Зарубіжні дитячі і молодіжні організації та неформальні об’єднання молоді на сучасному етапі.

Одним з найбільш розповсюджених у світі рухів дітей і молоді є скаутинг (від англ. scout – розвідник), заснований 1907 року відставним англійським генералом Р. Баден-Пауелом. Скаутинг уявляє собою велику всесвітню гру. Дітям не нав’язують знань, в них пробуджують цікавість та бажання пізнати те, що знають дорослі. Скаутів насмперед вчать виживати у природних умовах. Головний скаутський принцип : від інтересів особистості до інтересів колективу, а не навпаки, як вчили колишніх радянських піонерів.

Наприкінці 80-х років всевітній рух скаутів об’єднував 117 національних асоціацій і нараховував більше 16 млн. осіб [3;20].

Про велике суспільне значення скаутингу у країнах Заходу свідчать факти, наведені російською журналісткою Вікторією Волошиною : “При тому, що у Франції скаутів серед дітей – 6 відсотків, 7 з 10 членів французького парламенту – це колишні скаути. Всі президенти другої половини 20 ст. в Америці – також колишні скаути. За винятком хіба що Р.Рейгана – той був скаут-мастером (звання керівника)” [7;34].

Останніми роками скаутинг набув поширення у посткомуністичних країнах, зокрема в Росії. “В Петербурзі, наприклад, впродовж року працює близько вісьми клубів у різних районах міста, де навчають першій медичній допомозі, основам життя в лісі, в шатрі, проводять психологічний тренінг…Третя Всеросійська Джамборі (в піонерській термінології дещо середнє між злітом, фестивалем і зірницею, але куди більше привабливий за формою) підтримана губернатором Саратовської області Аяцковим, який виділив скаутам 17 гектарів землі у власність і ще 100 гектарів лісу в оперативне користування за умови ретельного догляду за цими лісовими угіддями” [7;34].

Значною популярністю в підлітковому і молодіжному середовищі Росії, країн Європи, Америки користуються різноманітні неформальні об’єднання молоді (НОМ). Ставши реальністю суспільного буття протягом декількох останніх десятиріч, в посттоталітарній Росії з її соціальними негараздами НОМи стають більш агресивними та ірраціональними. “Хіппі”, “панки” та “рокери” поступилися місцем “енергетам”, “сатаністам” та “скінхедам”. 

“Енергети” уявляють собою специфічний молодіжний рух, орієнтований на пошуки цінностей в містичних традиціях. “Енергети” захоплюються філософією, чорною та білою магією. В.Волошина вважає, що “у прагненні пізнати себе та світ енергети заходять дуже далеко, в їхньому середовищі трапляються самогубства і зовсім не під впливом наркотиків чи депресії – підлітки хочуть прозірнути в інший світ, вони вірють у нього більше, ніж у світ реальний…Рух споріднений зі способом життя, за якого проблеми вирішуються за допомогою деякого ірреального світу” [8;14].

 Ірраціональність притаманна і світогляду “сатаністів”. Сучасних російських сатаністів інакше називають “блекстерами” – від назви найжорсткішого напряму в рок-металі – “блека”. Виконавці “блека” не співають, а хриплять та кричать. “Блекметалл” вбирає в себе традиції язичництва, агресію та протистояння християнству. Сатаністи одягаються, за звичай, у чорне, їхні груди прикрашає перевернутий хрест або пентаграма. Захоплення сатанізмом може загрожувати і дитині з цілком щасливої сім’ї, яка добре відчуває музику. Спочатку її зворушує музика “блекметаллу”, а зрештою дитина починає цікавитися антихристиянською філософією, пов’язану з нею.

 З музикою пов’язані також витоки іншого НОМу – “реперів”.Крім власно музики –“читання репу” реперів цікавить своєрідний танець – “брейкданс” та малюнок – граффіті. Серед реперів чимало десяти-дванадцятирічних підлітків. В одязі репери віддають перевагу яскравим кольорам – одягають, наприклад червоні широкі куртки. Брюки “реперів” – це так звані “спущені труби” на багато розмірів більше, ніж треба. Це не просто данина моді, це символ, що бере початок у традиціях негритянського репу, адже в багатодітних негритянських сім’ях дітям купували одяг на виріст. На відміну від репу чорних американців сучасний російський реп не є надто агресивним. І хоча він виглядає жорстким та трагічним, хоча непристойних висловів у ньому більше, ніж в інших молодіжних середовищах, насправді репери менше захоплюються наркотиками та спиртними напоями, які заважають їм танцювати. Для реперів важлива не стільки якась ідея чи філософія, скільки вільне спілкування, формою якого в них є так звані “вечерини”.

 Новим