Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах
“Скінхеди” (англ. “поголені голови”) з’явилися в Росії наприкінці 80-х років. Як вважають фахівці з питань молодіжних рухів, до них переважно приєднується молодь із сімей, в яких дорослі пиячать або не можуть прогодувати дітей. Такі юнаки намагаються знайти винних в їхніх злиднях і вбачають їх у “чорних” чи євреях. Разом з тим слід визнати політичну незаангажованість цього НОМу (це, до речі стосується “неформалів” взагалі). Обов’язковим атрибутом скінхедів є будівельні черевики типу Doc Martens на товстій підошві з металевим носком та високою шнурівкою червоного чи білого кольору. Також скінхеди носять вузькі джинси чи камуфляжні штани, куртки-military на “змійці”, чорні широкі шлейки, картаті сорочки. Сама назва походить від звичаю неодмінно голити голови. Часто-густо скінхеди мають висококласні татуювання, в яких використовується символіка кельтів, друїдів, рідше – свастика. Головна ідея скінхедів втілюється у гаслі “Влада – білим !”
Молодіжна політика високорозвинутих держав Заходу.
В високорозвинутих країнах Європи та Північної Америки проблемам молоді приділяється увага на загальнодержавному рівні. Скажімо, в Німеччині діє закон “Про допомогу дітям та молоді”.
У Швеції молодіжна політика є елементом добре знаної “шведської моделі” економічного розвитку. Вона базується на пріоритеті молоді в різних галузях державної діяльності. Від 1986 року у Швеції існує посада міністра молоді, який відповідає за державну підтримку молодіжних організацій, за організацію відпочинку молоді тощо. Міністрові підпорядкована Рада у справах молоді, до якої належать 18 штатних працівників. Рада забезпечує координацію діяльності різних міністерств на стадії вироблення і прийняття рішень, що стосуються молоді. У Швеції міністр молоді має навіть право зупинити прийняття будь-якого рішення уряду, якщо воно не відповідає принципам та завданням молодіжної політики. Якщо ж обговорення подібної проблеми на робочому рівні не дає бажаного результату, міністр молоді може звернутися до прем’єр-міністра, зобов’язаного створити комісію для вивчення конфлікту й розробки компромісного рішення. Молодіжна політика Швеції має на меті поглиблення віри молоді в дійсну політичну демократію; надання молоді можливості самій “робити” політику; вирішення таких проблем молодіжного середовища, як злочинність, алкоголізм, наркоманія; постійний діалог держави з молоддю.
У Швеції розроблено цікавий механізм вирішення молодіжних проблем. “В країні існує закон про пільги на житло для молоді віком до 26 років, які залежать від розміру отримуваної молодими зарплати. Будуються спеціальні будинки для молоді, де квартири дещо дешевше, ніж у звичайних будинках.
…”Шведська модель” передбачає виплату кожній дитині віком до 16 років 5820 крон щорічно (тобто 70 американських доларів на місяць). Якщо батьки дитини безробітні, їй виплачується певна фінансова допомога. Всі студенти отримують щомісячну стипендію близько 500 доларів США” [9;66].
Основні засади молодіжної політики органів місцевого самоврядуванння у Швеції визначаються “рамковим” законом 1982 року. Можна навіть казати, що у Швеції існує ціла галузь законодавства, що охоплює проблеми праці, навчання, відпочинку молоді. Законом встановлено систему кредитів для молоді.
Для так званої “втомленої молоді” (тобто такої, що не бажає працювати, ані вчитися) у Швеції повсюдно створено центри підготовки до праці.
Впродовж останніх двох десятиріч у Швеції функціонує система вільного миховання. “…Якщо злочин скоєно підлітком віком до 15 років, він звільняється від кримінальної відповідальності, а з 15 до 18 років – сплачує штраф 200-300 крон без позбавлення волі. При цьому, хоч як це дивно, злочинність в країні практично відсутня” [9; 65].
Проблеми молоді в сучасному високорозвинутому суспільстві.
Авторитетні російські дослідники проблем молоді Олесандр Запєсоцький та Олександр Файн аналізуючи післявоєнні тенденції в молодіжному середовищі країн Заходу, зазначає, що “…ще порівняно нещодавно – після другої світової війни – свідомість молоді у країнах Заходу формувалась в основному в залежності від конкретних соціально-політичних і культурних умов, національних традицій тої чи іншої країни” [5;21]. В тодішньому американському супільстві серед молоді переважають гедоністичні цінності (“Гедонізм… - філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя”) [4;174]. Молоді в цілому за тих часів була притаманна “етика сили і успіху”. Невелика зацікавленість політикою поєднувалося в молодих американців 50-х років з просякнутим індивідуалізмом прагненням до успіху. Принциповою поведінковою установкою була опора на особисті здібності і можливостію
В тогочасній Франції, навпаки, діяльність представників молодго покоління мала переважно колективний характер. Свідомість французької молоді була політизованою, з кінця 40-х років активізувалися молодіжні політичні течії : молоді комуністи, соціалісти, демохристіани.
В Західній Німеччині за післявоєнних років, як і в США, молоді люди уникають громадської діяльності, віддаючи перевагу задоволенню в особистому житті, в дозвілллі.
Тодішня японська молодь так само скептично ставиться до традиційних цінностей, проте, водночас, виявляє стурбованість за долю своєї держави, бажання особистою працею відродити Батьківщину.
“Проте з кінця 50-х років у свідомості молоді різних країн розвинутого капіталізму починають проступати й посилюватися спільні риси. Новий етап розвитку продуктивних сил (етап НТР) висунув особливі вимоги до періоду подорослішання молодої людини…В культурі розвинутого індустріального суспільства, де набуття статусу дорослого вимагає тривалого навчання,оволодіння багатьма навичками, знаннями, соціальними ролями, процес подорослішання, як правило, розтягується на довгі роки” [5;22].
У країнах Заходу та в тодішньому СРСР в післявоєнні роки дедалі зростає питома вага молоді, що після закінчення середньої школи продовжує навчання і, відповідно, в більш старшому віці залучається до суспільного виробництва.
Було б спрощенням сприймати це як обов’язкову передумову інфантилізації молоді. Навпаки, чим триваліше період навчання молодої людини, тим більшої самостійності вона набуває в майбутньому. Урбанізація, поширення системи масових комунікацій, інші атрибути масового суспільства послаблюють дію національних та соціальних бар’рів між молоддю різних країн та різних соціальних груп. Зростає інтенсивність спілкування молоді, її духовна культура та роль у суспільстві. Молодь виявляє себе як специфічна спільнота.
За цих умов вже в 50-ті роки в західному, зокрема американському, суспільстві поступово визріває конфлікт між молоддю і “дорослим” суспільством, пов’язаний з кардинальною розбіжністю в системах цінностей двох поколінь. Америка 50-х років просякнута примітивною споживацькою ідеологією – споживання матеріальних цінностей стає з умови життя людини стає її метою. “В якості національного ідеала на щит були підняті такі риси,як індивідуалізм, особиста ініціатива, сформовано культ успіху в умовах “рівних можливосте”, втілений в міфі “американської мрії”. Америка тих часів, за виразом американського соціолога Ф.Слейтера, віддавала перевагу правам власності перед правами людини, вимогам техніки перед людськими потребами, конкуренції перед співробітництвом, зовнішнім соціальним нормам перед самовираженням особистості” [5; 23-24].
Конфлікт “батьків” і “дітей” знайшов вияв у бурхливих подіях 60-х років. Тодішні масові рухи молоді наклали помітний відбиток на наступне громадське й культурне життя Заходу. Молоде поколінння раптово підняло прапор бунту, загрожуючи зруйнувати консервативні, на їх думку, підвалини соціуму.
Дана проблема, на мою думку, заслуговує на особливу увагу вже тому, що дещо подібне відбулося двома десятиріччями пізніше в радянському суспільстві і дотепер дається взнаки в середовищі української молоді, особливо в великих містах нашої держави. Саме тому важливо з’ясувати причини молодіжного “вибуху” 60-х.
В різних країнах вони були різними. Американську молодь турбували надмірний вплив корпорацій на систему вищої освіти, обмеження на свободу політичної діяльності у студентських містечках – кемпусах, обв’язкова служба в армії, зумовлена війною, яку вели США у В’єтнамі. Для молодих французів велике значення мали зміни в суспільному положенні гуманітарної інтелігенції та та напружена ситуація у сфері вищої освіти. Активність західнонімецької молоді в той час була пов’язана з болючою проблемою подолання духовної спадщини нацизму, що загострювалася авторитарними тенденціями в період правління Аденауера.
Молодіжний протест 60-х набув різноманітних форм. “Каліфорнійський університет Берлі в вересні – жовтні 1964 року породив “сіт-іни” – сидячі страйки протесту. В Мічиганському університеті 25 березня 1965 року було надано поштовху серії “тич-інів” – митингів-дискусій, проведених незабаром більше ніж у ста американських вузах…З весни 1965 по весну 1968 року в Америці різко – приблизно в 300 разів – збільшується чисельність учасників антивоєнних демонстрацій.” [5; 27].
Бурхливі події розгорнулися у травні 1968 р. в Парижі, коли студенти організували “фронтальну атаку буржуазної системи”, захопивши та розгромивши Сорбоннський університет, споруджуючи барикади та влаштовуючі криваві зіткнення з силами правопорядку. “Від в’їзду в кабінет ректора на ровері до рок-фестивалю за участю 400 тисяч осіб, від прикрашення квітами стволів гвинтівок національної гвардії до карнавально-хуліганського захоплення паризького театру “Одеон”, до диверсійних актів, що знищують сотні ні в чому не винних людей, - ось діапазон акцій заколотників” [5;27-28].
Проте все це розмаїття форм мало певну внутрішню спільність – протест молоді формувався стихійно, іниціатива йшла знизу, неминуче набуваючи радикально-антибуржуазного характеру, заперечувалися самі засади суспільства.
Виступи 60-тих років значною мірою були реакцією на гіпертрофований раціоналізм навколишнього соціуму, який асоціювався у свідомості молоді з придушенням особистості, позбавленням її можливостей для саморозвитку. “Як образно писали журналісти в ті часи, юні паростки, піднявшися на гребні “руху шестидесятих”, озірнулася навкруги і не побачила нічого, крім пустелі міст, в яких всякий рух душі зводився до страху втратити розкішне життя біля телевізора з кондиціонером” [5; 30].
Які ж уроки описаного вище конфлікту поколінь ? Чи може їхній аналіз дати висновки, корисні для сучасного українського суспільства, яке функціонує у принципово інакших соціальних умовах ?
Шукаючи відповіді на це питання треба ще раз спробувати виявити специфічні причини молодіжної кризи 60-х. О.Запєсоцький та О.Файн вважають, що “…в індустріально розвинутих країнах Заходу феномен молодіжного бунту 60-х був значною мірою визначений різким прискоренням темпів життєвих змін, що відбулося під впливом науково-технічної революції. Зростання соціальної та духовної автономії, відносне відокремлення її в якості соціально-демографічної групи послужили…моральній, а згодом і політичній конфронтації поколінь. Пояснення вибухового характеру цієї конфронтації, напевно, слід шукати у специфічних соціально-психологічних характеристиках покоління, що конфліктує, з одного боку, та непідготовленості системи буржуазних інститутів влади до зняття соціальногї напруги” [5;34-35]. (В даному разі автори виданої в 1990 році книжки використовують слово “буржуазний” як прийнятий в комуністичній термінології прикметник для позначення сучасного суспільства країн Заходу).
Зазначені характеристики стрімких суспільних змін, на мою думку, можна принципово віднести до процесів, що відбуваються в сучасній Україні, адже йдеться не про соціально-політичну спрямованість змін, а про їх темп та глибину. Як пишуть ті самі автори, “новим поколінням доводиться вступати в “доросле” життя, приймати найвідповідальніші (…) рішення з вибору професії, супутника життя, ціннісних орієнтирів в умовах, які докорінно відрізняються від ситуацій тридцятирічного, ба навіть п’ятнадцятирічного, минулого…Чим швидше темп розвитку суспільства, тим більше культурна дистанція між поколіннями. Тим глибше розбіжності, гостріше конфлікти” [5;35].
Хоча за сучасних умов становище дітей та молоді в країнах Заходу виглядає найліпшим у порівнянні з іншими регіонами світу, тим не менше і тут дітям та молоді притаманні певні проблеми – передусім, психологічні. Сучасні дослідники спостерігають, зокрема, що в американському суспільстві дається в знаки тенденція демографічної інфільтрації, яка виявляється в тому, що діти чимдалі набувають ознак дорослих, дорослі намагаються стати більш юними.
“Один техаський законодавець пропонує запровадити смертну кару, починаючи з 11 років, і його, нехай ненадовго, але сприймають серйозно. Американські підлітки день у день скоюють дедалі жорстокіші вбивства, дорослі намагаються за допомогою психотерапевтів виявити в собі дитину. Першокласники вчаться у школі за програмами настільки насиченими, складними і стимулюючими конкуренцію, немовби вони не діти, а корпоративні правники, працівники корпорпацій разом відправляються у фінансовані компанією туристичні походи, щоби створити колективну спайку” [11;34].
Схоже на те, що в американському суспільстві розмиваються межі між дитинством та зрілістю. З одного боку, Америка закохана в дітей і захоплюється піклуванням про них, з другого – вона ажніяк не турбується про збереження дитинства, яке є не лише біологічною, а й культурною конструкцією.
За сучасних умов починають руйнуватися встановлені близько ста років тому бар’єри – закони про дитячу працю, обов’язкову освіту для дітей, правосуддя для неповнолітніх. Зараз ці бар’єри стикаються з епідемією дешевих наркотиків, якими торгують діти, і жорстокими вбивствами, скоєними підлітками. У цьому зв’язку зазнає критики система правосуддя для неповнолітніх, яка передбачає для менш жорсткі, ніж для дорослих покарання. Нарікання висловлюютьсяч і на адресу загальної дитячої освіти.
Доречно навести дані про вік, з якого настає кримінальна відповідальність. В різних країнах він різний : «…в Англії – 8 років, в Греції, Франції – 13 років, в ФРН – 14 років, у Швеції – 15 років, в Египті , Лівані, Іраку – 7 років, в Ізраїлі – 9 років» [6;10].
В США навіть висловлюється думка про те, що, уряд взагалі повинний усунутися зі сфери освіти, яка має бути віддана на відкуп самих батьків. Протилежна точка зору виходить з того, що за умов конкуренції до дітей, навпаки, мають пред’являтися підвищені вимоги. «В багатьох школах в Атланті, наприклад, збираються скасувати канікули, позаяк рівень конкуренції в сучасному світі вимагає від дітей ще більших навичок і знання ще більшого обсягу інформації» [11;34].
Штучно прискорене набуття дітьми «дорослих» рис виявляється, між іншим, у тому, що, починаючи з 60-х років фото- та телезображення дітей дедалі сексуалізуються. Особливо це стосується телесеріалів для дітей та підлітків, дитячих рок-груп і т.і. До тогож діти можуть завчасно познайомитися з сексом та насильством завдяки комп’ютерним мережам.
Проте історичний досвід засвідчує, що діти є найгнучкішою та найсприйнятливішою частиною суспільства, отже, турбуватися про долю дитинства за сучасних умов не вартоД.Радишевський вважає, що “…необхідно визнати зміни, що відбулися в сучасних дітях, а також підтримати позитивні зрушення і намагатися за змогою контролювати негативні”[11;34].
Проблема раннього подорослішання дітей набуває особливо жахливих форм за умов соціальної кризи, яку переживають зараз народи посттоталітарних країн. Про це свідчать результати досліджень, проведених психологами Московського Педагогічного Університету. “…До кримінально-караних діянь залучається чимдалі більше дітей і підлітків. Професійні вбивці з числа неповнолітніх, що отримують “гонорар” за кожний влучний постріл, банди, які складаються з дівчат, що діють з загостреною жорстокістю, - це не плід запаленої фантазії, а факти міліцейської хроніки” [12;24].
З результатів досліджень випливає, що за звичай залучення дитини до кримінального світу буває пов’язано з наркотиками. На думку вчених, немає універсальних методів запобігання цього лиха. З огляду на загрозу захоплення наркотиками небезпечним віком є юність та молодість аждо 25 років – на цей час формується особистість. Інакше кажучи, кожен з підлітків та молодих