Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

ЗАХІДНО-ДОНБАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

ДИПЛОМНА РОБОТА

УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ БАНКУ (НА ПРИКЛАДІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ЗАКРИТОГО ТИПУ «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК»)

Павлоград – 2008

Реферат

Об’єкт дипломного дослідження – діяльність комерційного банку по залученню депозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» та інших комерційних банків України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предмет дипломного дослідження – комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 рр., а також в інших банківських установах України.

Мета дипломного дослідження – обґрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку, розкриття діючої практики залучення депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошук напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.

Актуальність та доцільність проведення досліджень методів управління залученими депозитними коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при аналізі положення банку у банківській системі (макросередовищі).

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в розвитку комплексних підходів до аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу банку за рахунок структуризації залучених та запозичених коштів.

Вступ

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку методів управління залученими депозитними коштами в комерційних банках полягає в необхідності впровадження методології комплексного аналізу ефективності діяльності комерційного банку не тільки в внутрішньому мікросередовищі, але і при порівняльному аналізі положення банку у банківській системі України (макросередовищі), оскільки формування попиту та пропозиції на залучені депозитні кошти є результатом конкурентної взаємодії банків банківської системи України і загального фінансового стану юридичних і фізичних осіб в Україні, який формує їх схильність до пропозиції тимчасового збереження вільних коштів в банківській системі.

Залучені (на загальному фінансово-депозитному ринку юридичних та фізичних осіб) та запозичені (на міжбанківському фінансовому ринку) кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення (запозичення).

Об’єкт дипломного дослідження – діяльність комерційного банку по залученню депозитних коштів юридичних та фізичних осіб на прикладі діяльності АТЗТ «АК Промінвестбанк» та інших комерційних банків України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предмет дипломного дослідження – комплекс системи управління вартістю та рентабельністю залучених депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 р.р., а також в інших банківських установах України.

Мета дипломного дослідження – обґрунтування важливості інтегрованого управління активами та пасивами комерційного банку, розкриття діючої практики залучення депозитних коштів в АТЗТ «АК Промінвестбанк», а також пошук напрямків удосконалення розвитку програмних моделей управління оптимальністю структури залучених депозитних коштів в комерційному банку.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:

досліджено сутність та класифікацію ресурсної бази комерційного банку, як структурний розподіл коштів на власний капітал, залучені кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді поточних та строкових депозитів, запозичені кошти у інших комерційних банків та Національного банку України у вигляді короткострокових та довгострокових кредитів;

досліджено структуру залучених депозитних коштів в ресурсній базі АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004–2007 роках та порівняльні особливості структур залучених депозитних коштів в ресурсних базах інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес функціонування та управління залученими депозитними коштами в АТЗТ «АК Промінвестбанк»;

досліджено структуру власних та запозичених недепозитних коштів в ресурсній базі АТЗТ «АК Промінвестбанк», її динаміку у 2004–2007 роках та порівняльні особливості структур власних та недепозитних коштів в ресурсних базах інших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

проведено аналіз діючої практики управління залученими депозитними коштами в комерційних банках розвинутих країн світу;

проведена розробка регресійної багатовимірної математичної моделі розрахунку впливу структури ресурсної бази (пасивів) комерційного банку на рентабельність його роботи;

на основі розрахунків побудованої моделі запропоновано шляхи удосконалення оптимальної структури ресурсної бази в АТЗТ «АК Промінвестбанк» для підвищення рівня рентабельності роботи банку;

На вирішення проблеми оптимального управління залученими коштами в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: – Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р.І.

В якості методологічних інструментів дипломного дослідження використовувались – історичний метод, структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, методи порівнянь, аналогій, масштабування характеристик об’єктів дослідження в єдину систему координат, економічне моделювання та кореляційно-регресійний аналіз за допомогою «електронних таблиць» EXCEL 2007.

Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи АТЗТ «АК Промінвестбанк» за 2004–2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в розвитку комплексних підходів до аналізу ефективності політики застосування фінансового важеля зростання рентабельності статутного капіталу банку за рахунок структуризації залучених та запозичених коштів.

Так, політика екстенсивного зростання валюти балансу банку АТЗТ «АК Промінвестбанк» у 2004–2007 роках та розширення його інфраструктури з точки зору акціонерів, для яких єдиним значимим показником ефективності депозитної політику залучення банком коштів юридичних та фізичних осіб є рентабельність статутного капіталу ROE, тобто доходність капіталу, вкладеного в акції банку, – не є ефективною, оскільки разом з політикою впровадження переорієнтації банку з переважно юридичних клієнтів в сторону ощадного банку для фізичних осіб ROE зменшився з рівня 16,2% за 2005 рік до рівня 8,7% за 2007 рік, тобто дохідність акцій банку стала практично в 2 рази нижче ринкової доходності інвестиційного капіталу в Україні.

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізації структури залучених депозитних коштів в комерційному банку, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності оптимальних структурних обсягів залучення депозитних коштів відносно рівня статутного капіталу з точки погляду на максимальний рівень досягнення дивідендної рентабельності роботи комерційного банку;

звернути увагу акціонерів комерційних банків на необхідність оптимального нарощення власного капіталу, оскільки результати дипломного дослідження доводять, що максимум частки ринку залучених коштів не є основою для максимуму дивідендної доходності акціонерного капіталу банку, та навпаки, існує нелінійна функція рентабельності від структурної частки власного капіталу.

1. Сутність та структура ресурсів банку, методи управління

1.1 Стан розвитку ресурсної бази банків на сучасному етапі

За станом на 1 січня 2007 року ліцензію Національного банку на здійснення банківських операцій в Україні мали 170 банків, у тому числі: 135 банків (79,4% від загальної кількості діючих банків) – акціонерні товариства (з них: 91 банк (53,5%) – відкриті акціонерні товариства, 44 банки (25,9%) – закриті акціонерні товариства), 35 банків (20,6%) – товариства з обмеженою відповідальністю [81].

У 2006 року власний капітал (балансовий) банків збільшився на 70,0% і за станом на 01.01.2007 р. становив 43,3 млрд. грн.

За 2006 рік зобов’язання банків України збільшилися на 57,7% або на 108,7 млрд. грн. і на 01.01.2007 становили 297,2 млрд. грн., в т.ч. нерезиденти – 23,7% від зобов’язань.

Збільшення зобов`язань банків відбулось, в основному, за рахунок строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 40,2 млрд. грн. або в 2,5 разів, збільшення коштів фізичних осіб – на 33,5 млрд. грн. або на 46,2%, коштів суб’єктів господарювання – на 15,7 млрд. грн. або на 25,6%, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 4,8 млрд. грн. або в 2,4 рази, коррахунків інших банків – на 3,7 млрд. грн. або в 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 3,3 млрд. грн. або в 2,2 рази, субординованого боргу – на 2,1 млрд. грн. або на 83,0%.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5% від загальної суми зобов’язань; коррахунки інших банків – 2,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 22,8%; кошти суб’єктів господарювання – 25,9%; кошти фізичних осіб – 35,7%; кошти небанківських фінансових установ – 2,5%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,6%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 2,8%, цінні папери власного боргу – 2,1%; субординований борг – 1,6%; інші зобов`язання – 3,0%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 81,8 млрд. грн. або 77,2% від загальної суми вкладів, а кошти до запитання – 24,2 млрд. грн. або 22,8%. Кошти в національній валюті складають 53,8% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Згідно рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків [19], визначено такі граничні межі розміру активів для окремих груп банків банківської системи України на 2007 рік:

– група I: більше 5000 млн. грн.; – група II: більше 2000 млн. грн.;

– група III: більше 700 млн. грн.; – група IV: менше 700 млн. грн.

Таблиця 1.1. Групування банків на 2007 рік за розміром активів за станом на 01.12.2006 [19], (тис. грн.)

Таблиця 1.2. Групування банків на 2008 рік за розміром активів за станом на 01.01.2008 [19]

За станом на 01.01.2008 року банківська система України має наступні характеристики зростання депозитної бази залучених коштів [81].

Зобов’язання банків України за 2007 рік збільшилися на 230,8 млрд. грн. або на 77,5% і на 01.01.2008 становили 528,4 млрд. грн.

Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,3% від загальної суми зобов’язань; залишки на коррахунках інших банків – 2,4%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 29,4%; кошти суб’єктів господарювання – 21,2%; кошти фізичних осіб – 30,9%; кошти небанківських фінансових установ – 3,0%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,8%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 3,5%; цінні папери власного боргу – 3,7%; субординований борг – 1,5%; інші зобов`язання – 3,3%.

Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 125,6 млрд. грн. або 76,8% від загальної суми коштів населення, а кошти до запитання – 37,9 млрд. грн. або 23,2%. Кошти в національній валюті складають 60,1% від загальної суми коштів фізичних осіб.

Протягом 2007 року активи банків збільшилися на 258,1 млрд. грн. або на 75,9% і становлять 598,3 млрд. грн. Загальні активи збільшились на 264,5 млрд. грн. або на 74,9% і складають 617,6 млрд. грн. Збільшення загальних активів відбулось, в основному, за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, – на 216,7 млрд. грн. або на 80,3%, з них: кредитів, що надані суб’єктам господарювання – на 108,5 млрд. грн. або на 64,7%, кредитів, наданих фізичним особам, – на 75,9 млрд. грн. або на 97,6%.

Продовжували зростати довгострокові кредити. Протягом 2007 року вони збільшилися на 85,7% і на 01.01.2008 становили 291,9 млрд. грн. або 60,0% від наданих кредитів. Такий темп зростання є ризиком для депозитної бази, яка є, в основному, короткостроковою (не більше 1,2 року).

В табл. К.1 – К.3 Додатку К наведені дані по регулюючій ролі НБУ в формуванні вартості депозитів – нижнього рівня депозитної ставки для банків, оскільки облікова ставка та ставки рефінансування банків НБУ грають основну роль в оцінці вартості грошей в грошовій системі України.

1.2 Поняття та класифікація ресурсів банку

Ресурси комерційного банку – це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються ним для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних [28]. Згідно з джерелами утворення банківських ресурсів в існуючій банківській практиці ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені. У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.

Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо-банківські розрахунки (рис. 1.1-1.2).

Рис. 1.1. – Структура зобов’язань банку [37]

Рис. 1.2. – Схема класифікації зобов’язань банку за якісним складом [37]

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені, запозичені кошти та технічні запозичені поточні пасиви. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними зобов’язаннями. Депозит (вклад) – це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка в структурі пасивів становить від 60 до 80%.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

– депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;

– правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;

– депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;

– ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні недоліки:

– операції щодо залучення коштів у вклади пов’язані зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків. Це не дає змоги комерційному банку в разі необхідності оперативно отримувати грошові кошти для проведення активних операцій, здійснення непередбачених платежів;

– мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;

– загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рамках окремого банку або району об’єктивно обмежений.

Метою менеджменту в сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк і підтримка достанього рівня ліквідності.

Основними завданнями щодо управління залученими коштами банку є:

дотримання нормативів ліквідності;

дотримання нормативів обов’язкового резервування;

реалізація депозитної політики банку;

підтримка структури пасивів (коефіцієнт фінансового важеля) на рівні, який відповідає стратегічним цілям банку;

використання підходів до управління зобов’язаннями, які відповідають стратегії управління ризиком ліквідності;

застосування інструментів управління зобов’язаннями банку, адекватних стану фінансового ринку;

встановлення відповідності обсягів і структури зобов’язань обсягам і структурі активних операцій, спираючись на стратегію інтегрованого управління пасивами і активами банку;

формування собівартості ресурсів на ринку, що забезпечують стабільну доходність активних операцій.

Формування зобов’язань банку знаходиться під впливом двох груп факторів: зовнішніх і внутрішніх [35]:

До факторів зовнішнього впливу відносяться:

а) міжнародні фактори:

– кон’юнктура міжнародних фінансових ринків;

– доступ банків України до кредитних ресурсів на міжнародних фінансових ринках.

б) Фактори внутрішньодержавні:

– кон’юнктура ринку кредитних ресурсів;

– кон’юнктура фондового ринку;

– кон’юнктура ринку нерухомості;

– податкове законодавство;

– інструментарій НБУ з регулювання депозитних операцій і операцій банків із запозиченням коштів в НБУ та інших банках.

2. До факторів внутрішнього впливу відносяться:

– доступ банку до міжнародних фінансових ринків, до коштів міжнародних фінансових організацій;

– доступ до національних фінансових ринків;

– доступ до коштів НБУ:

– участь банку у міжнародних платіжних системах;

– участь банку у внутрішньодержавних платіжних системах;

– географічне розташування філій банку;

– кількісна мережа філій банку;

– клієнтська база;

– види пасивних операцій, які здійснює банк;

– організація розрахункових та касових операцій з клієнтами;

– ведення кореспондентських рахунків банку.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб’єктів підприємницької діяльності норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною.

Залучені кошти комерційного банку – це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) – кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Практично усі клієнтські рахунки називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Таблиця 1.3. Пасиви банка (факторні агрегати)

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення(запозичення). Структура балансових статей власних, залучених та запозичених коштів в пасивних ресурсах комерційного банку наведена в табл. 1.3 [13].

Виключна актуальність дослідження оптимальної структури запозичених та залучених коштів комерційного банку є в тому, що загальна суми плати за залучені та запозичені ресурси визначає банківську собівартість активних операцій, тобто операційний прибуток від розміщення ресурсів в активні операції по отриманню валового доходу банка.

Згідно з правилами здійснення депозитних операцій для банківських депозитів [11]:

– Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори – власники коштів.

– Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є (рис. 1.3):

вид та статус вкладника;

валюта вкладу(депозиту);

термін залучення вкладу(депозиту);

особливості поточної суми вкладу(депозиту);

вид депозитної ставки проценту;

особливості нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту);

Рис. 1.3. – Класифікація депозитів [37]

За особливостями поточної суми депозиту вклади(депозити) розподіляються на:

вклади(депозити) з постійною (початковою) сумою вкладу;

вклади(депозити) з вільним довкладанням коштів;

вклади(депозити) з автоматичним довкладанням неотриманої суми нарахованих процентів;

За видом депозитної ставки проценту вклади (депозити) розподіляються на:

постійна ставка депозиту без права корегування;

плаваюча ставка депозиту з правом корегування з боку комерційного банку при погодженні з клієнтом;

плаваюча ставка депозиту, автоматично враховуюча індекс інфляції за погодженим з клієнтом алгоритмом у договорі (інвестиційні вклади

АКБ «Аркада» – в одиницях інвестування);

За особливостями нарахування та сплати процентів по вкладу(депозиту) існують наступні схеми:

нарахування та сплата процентів по закінченню строку залучення;

щомісячне на нарахування процентів та довкладання їх до основної суми вкладу з виплатою нарахованих процентів по закінченню строку залучення («складні проценти»);

щомісячне нарахування процентів та їх щомісячна сплата вкладнику;

авансове нарахування процентів та їх авансова виплата вкладнику при залученні вклада(депозита);

щомісячне нарахування процентів та їх перерахування на картковий рахунок (поточний рахунок) з можливістю депозитного зберігання під проценти для поточних вкладів до запитання чи вільного витрачання;

Однією формою строкових вкладів, які, як правило, не передбачають дострокового вилучення коштів вкладником є депозитні та ощадні сертифікати.

1.3 Методи управління пасивами банку

Для забезпечення бажаної структури, обсягів і рівня витрат за депозитними зобов'язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи управління залученими коштами [39].

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси. І навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямами їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Обсяги залучення заощаджень у банківську систему суттєво залежать від цінової політики банків, основним інструментом якої є депозитна ставка. Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов'язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком чималі, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Покриття витрат з обслуговування депозиту банк найчастіше перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і водночас виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку.

В табл. Ж.1-Ж.6 Додатку Ж наведені умови залучення вкладів в 6 банках м. Києва станом на 15.05.2007 року, які дозволяють ідентифікувати основні інструменти конкурентного управління залученням депозитів в банківську систему, як:

ставка залучення депозиту в залежності від валюти депозиту, строку залучення, режиму сплати відсотків, режиму сприяння особливим клієнтам, суми депозиту та інш.;

строк залучення депозиту;

мінімальна сума залучення депозиту;

строковість сплати відсотків (авансова, щомісячна, щоквартальна, в кінці строку);

наявність режиму довкладання коштів депозиту чи фіксована початкова сума депозиту;

наявність режиму часткового зняття суми депозиту та режим нарахування відсотків у цьому випадку;

наявність режиму кредитування вкладника під заставу депозиту на певну долю депозиту (не більше 50%);

штрафні санкції за дострокове припинення договору депозиту (зменшення ставки нарахування відсотків та перерахування при розриві);

прості чи складні відсотки (автоматичне зарахування відсотків до суми вкладу);

постійна чи регулюєма ставка депозиту на протязі довгострокового депозиту;

наявність режиму мультивалютності вкладу при сплаті відсотків по вкладу в іноземній валюті;

наявність додаткових бонусно-виграшних програм при пролонгації депозита на наступний строк;

наявність умов безкоштовної сплати комунальних платежів через банк при наявності в ньому депозиту на певну суму та певний строк;

наявність умови видачі безплатної пластикової картки для отримання нарахованих відсотків через мережу банкоматів банку чи в любому відділенні банку.

За своїм економічним змістом відсоткова ставка депозитів – це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є платою власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу і має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення [42].

Аналіз даних табл. Ж.1–Ж.6 Додаток Ж показує, що на сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується набор управління параметрами поточних та строкових депозитів, наведений в табл. 1.3–1.5, який доповнює основний ціновий параметр – відсоткову ставку депозиту в залежності від валюти вкладу – строком депозиту, умовами сплати відсотків, мінімальної суми депозиту, умовами права на часткове поповнення та зняття суми вкладу.

Таблиця 1.3. Інструменти банку з управління строковими залученими коштами юридичних та фізичних осіб [24]

Таблиця 1.4. Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (поточні рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]

Таблиця 1.5. Інструменти банку з управління залученими коштами на вимогу (карткові рахунки) юридичних та фізичних осіб [24]

Банки, які не мають на ринку репутації надійних і стабільних установ, змушені для залучення клієнтів пропонувати високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. Підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від'ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.

В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження і не завжди такий метод управління можна застосовувати.

До нецінових методів управління депозитами належать реклама, поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків і послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів та ін. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів, як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання витягів з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань і подарунків до свят від імені керівництва банку та ін. [25]

Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослідженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та операцій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді чималих) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов'язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи застосовують паралельно.

На рівень депозитної ставки впливає багато