Методика розвитку рухових якостей у дітей дошкільного віку

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Загальна характеристика розвитку дошкільнят

1.2 Фактори, які впливають на розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку

1.3 Особливості розвитку рухових якостей у дошкільнят

1.3.1 Розвиток швидкості у дітей дошкільного віку

1.3.2 Розвиток спритності у дітей дошкільного віку

1.3.3 Розвиток гнучкості у дітей дошкільного віку

1.3.4 Розвиток витривалості у дітей дошкільного віку

1.3.5 Розвиток сили у дітей дошкільного віку

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

2.2 Характеристика методів дослідження

2.3 Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Загальні відомості про методику розвитку фізичних якостей

3.2 Основні методичні аспекти розвитку фізичних якостей

3.2.1 Методика розвитку гнучкості у дітей дошкільного віку

3.2.2 Методика розвиток швидкості рухів у дітей дошкільного віку

3.2.3 Методика розвитку спритності у дітей дошкільного віку

3.2.4 Методика розвитку сили дітей дошкільного віку

3.2.5 Методика розвитку витривалості у дітей дошкільного віку

3.3 Основи методики визначення рівня розвитку рухових якостей у дітей

ВИСНОВКИ

ЛИТЕРАТУРА

Вступ

Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості методики розвитку рухових якостей дітей дошкільного віку. Досить важливим моментом процесу навчання рухових якостей є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок рухових дій. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.

Предмет дослідження: особливості методики розвитку рухових якостей.

Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок рухових дій.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку рухових якостей дітей дошкільного віку є використання різних вправ розрахованих на дошкільнят, особливе місце належить іграм.

Мета дослідження: обґрунтування особливостей методики розвитку рухових якостей у дітей дошкільного віку.

Задачі дослідження:

Охарактеризувати особливості організму дитини дошкільного віку.

Проаналізувати розвитку фізичних якостей дошкільнят.

З`ясувати які фактори впливають на розвиток фізичних якостей дошкільнят.

Охарактеризувати особливості методик формування рухових якостей.

Охарактеризувати методику визначення рівня розвитку рухових якостей у дошкільнят.

Методи і організація дослідження:

Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

Аналіз і синтез.

На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

відомості наукової і науково-методичної літератури;

досвід провідних спеціалістів в даній області;

аналіз особливостей організму дитини дошкільного віку.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про основи методики розвитку рухових якостей дають можливість вибору найбільш раціонального підходу для розвитку рухових якостей дитини дошкільного віку.

Практична значимість: для організації спрямованого процесу навчання рухових якостей дітей дошкільного віку необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, доступністю та відповідністю використання різних вправ для розвитку певних фізичних якостей.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Загальна характеристика розвитку дошкільнят

Анатомо-фізіологічні передумови розвитку діяльності дошкільника. Надбання в психічному розвитку дошкільника пов'язані з прогресивними змінами вищої нервової діяльності, для якої характерною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій, що, як відомо, є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. Утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграв слово (друга сигнальна система). Розвивається умовне гальмування, хоч іррадіація збудження ще в частим явищем у поведінці дитини. Посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, що зумовлює фізіологічну основу цілеспрямованості й організованості поведінки.

Ці функціональні зміни в роботі центральної нервової системи дитини пов'язані з дальшими морфологічними змінами в будові головного мозку, зростанням його ваги. У три роки вага мозку становить близько 1080 м, у шість років - 1300 м [4,12].

Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції мозку. Характерне для раннього віку швидке збільшення росту дитини дещо уповільнюється на п'ятому році і знову прискорюється наприкінці дошкільного дитинства. Середнє щорічне збільшення росту дошкільника становить близько 6 см, причому дівчатка дещо випереджають хлопчиків. У п'ять років ріст дитини в середньому 100 см, а в сім - 115 см. Щорічно вага дитини збільшується лише на 1,5-2 кг. Змінюються пропорції тіла. Подовжується тулуб і особливо ноги [12,90].

Для кісткової системи дитячого організму характерним в недостатнє окостеніння, хрящова будова її окремих ланок, значна гнучкість і еластичність хребта. Особливо тривалий процес росту . довгих кісток. Розвиток крупної мускулатури дещо випереджає функції дрібних м'язів руки. Працездатність м'язів дошкільника значно нижча, а стомлюваність їх швидша, ніж у школярів. Загальний розвиток опорно-рухового апарату дошкільника виявляється у зростанні координації, вправності й точності рухів [10,125].

Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Збільшуються розміри серця (до п'яти років у 4 рази порівняно з новонародженою дитиною). Змінюється ритм його роботи (у новонародженої дитини - 120-140 ударів на хвилину, у старшого дошкільника - 70-100).

Поверхневе дихання дошкільника компенсується його частотою (у трирічної дитини 20-30 вдихань на хвилину, у дорослої людини - 16). У зв'язку з розвитком легенів, грудної клітки та зміцненням дихальної мускулатури воно стає глибшим і рідшим, життєвий об'єм легенів підвищується.

Дальше визрівання організму дитини, що відбувається в дошкільному віці, є необхідною передумовою її психічного розвитку. Але воно не визначає змісту тих психічних властивостей, які складаються в неї. Формування їх відбувається завдяки засвоєнню дитиною в ході дійових взаємовідносин її з навколишнім світом суспільного досвіду. Від змісту й особливостей цих взаємовідносин залежить весь психічний розвиток дитини-дошкільника, зокрема характерної для неї ігрової діяльності [6,52].

Гра, її природа і сутність. Дошкільне дитинство здавна назирають віком ери. Деякі вчені вбачали джерела гри дитини в Її природних прагненнях до відпочинку, використання «надлишку сил», до вправляння інстинктивних механізмів, потрібних для майбутнього життя, до одержання задоволення тощо. Загалом для них характерним е натуралістичне розуміння гри дитини як інстинктивного за своєю природою явища, ігнорування якісної різниці між грою тварин й ігровою діяльністю людської дитини, історичного походження специфічних особливостей останньої. Були й спроби вийти за межі натуралістичного тлумачення походження гри дитини. Автори цих спроб (К.Д. Ушинський, П.Ф. Леегафт) намагалися показати значення суспільного середовища в розвитку дитячих ігор, зокрема важливу роль праці в становленні їх змісту (Г.В. Пдеханов).

Розглядаючи гру як провідну діяльність дошкільника, радянські психологи виходять з визнання соціальної обумовленості її розвитку (П.П. Блонський, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, Д.Б. Ельконін). Гра соціальна за своїм походженням і змістом, вона е історичним утворенням, пов'язаним з розвитком суспільства, його культури. Гра - особлива форма життя дитини в суспільстві, причому справжнього життя, дуже. важливого для неї. Через гру дошкільники задовольняють свої потреби у спілкуванні з дорослими, у спільному житті з ними.

Гра зароджується в дитини ще в ранньому віці. З переходом до дошкільного віку усвідомлюваний дитиною світ значно розширюється. До нього входять не тільки предмети і явища найближчого оточення, а й ширше коло предметів, з якими діють дорослі і які ще не доступні дитині. Водночас зростає її тенденція до самостійності. Дитина відкриває для себе світ дорослих і прагне в ньому жити. Проте вона не вміє зважувати на свої реальні можливості, не може реально діяти з предметами дорослих, (наприклад, водити машину, пекти пироги тощо). Ця суперечність між прагненнями і Можливостями дитини брити безпосередню участь у житті та діяльності дорослих розв’язується в діяльності, формою якої і є гра.

Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри є оволодіння предметами і способами дій з ними, то у грі дошкільника головним став -людина, її дії і стосунки з іншими людьми. Гра дошкільника набував рольової форми. Рольова гра існує тільки в соціальному середовищі, дитина вчиться гратися. Форми ігрової діяльності засвоюються дітьми під прямим чи опосередкованим впливом дорослих. Рольова гра є соціальна обумовленою діяльністю. Сюжети своїх ігор дитина-запозичав із суспільства, в якому Живе. В іграх відбиваються дії знатних людей нашої країни, героїчні їх подвиги. В іграх дітей капіталістичного світу частими є сюжети з гангстерами, грабуванням сейфів. Отже, самий зміст дитячих ігор заперечує спроби вивести прагнення гратися з якихось інстинктивних тенденцій [12,92].

Гра виникає не з примусу, не з обов'язку. Вона виходить з безпосередніх спонукань, потреб та інтересів дитини. Дитина грається тому» що Їй хочеться гратися, що це для неї цікаво, приємно, радісно. Своєрідність гри полягає насамперед у тому, що виконувані в ній дії самі по собі цікаві дитині, її привертає не стільки практичний ефект, результат гри, скільки сам процес ігрової діяльності. Досить вгадати, як довго і старанно маля зводить будівлю з кубиків, щоб зруйнувати її і будувати знову. Отже, на відміну від праці ера - непродуктивна, діяльність.

Мотив гри лежить у змісті самої дії. Проте помилково вважати гру виключно процесуальною, не результативною. Як і всяка свідома цілеспрямована діяльність, що в сукупністю осмислених дій, вона дає свої результати. Вони різні В різних за формою і змістом іграх. За їх характером гра відрізняється від праці, що приводить до суспільне значущого продукту, і від учіння, результатом якого в набуття певних знань. Але ця різниця не абсолютна, а відносна, бо і в грі в активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими дітьми, внаслідок яких відбувається збагачення звань і вмінь учасників ігрової діяльності [11, 159].

Гра для дошкільника є засобом відображення навколишньої дійсності, способом проникнення в діяльність і стосунки дорослих. У грі дитина проникає у всі сфери життя людей, які поза грою їй недоступні. Дитина переживає, оцінює відтворюване виявляє своє ставлення до навколишнього. Гра - шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть.

Таке розуміння сутності дитячої гри, що ґрунтується на діалектико-матеріалістичних позиціях радянської психології, дає змогу правильно розв'язати питання про уявне і реальне в ігровій діяльності. Чи справді, взявши на себе роль дорослого, дитина переходить у якийсь особливий, уявний світ, непідвладний законам реальної дійсності, як-то твердять деякі психологи-ідеалісти? Аналіз ігрової діяльності показує, що це твердження неправильне, що в грі завжди є своєрідне співвідношення між уявним і реальним. Носієм і виявом цього співвідношення є сама ігрова дія.

Зміст ігрової дії відповідає тим практичним цілям, що їх виконують люди для досягнення певної мети. Дитина тут не зраджує реальності. Вона може порушувати справжню логіку дій, якщо погано обізнана з нею або якщо самі особливості ігрового предмета диктують її логіку. Разом з тим ігрова дія вільна від багатьох обов'язкових операцій, тобто від тих способів діяння, які існують у реальній дійсності [15, 120].

Отже, у грі не панує свавілля і безладдя. Вона будується за певними законами і правилами. Характерна для неї умовність не є обов'язковою для виникнення сюжетної рольової гри, а з'являється в процесі здійснення. Граючись, діти перейменовують предмети, якими оперують. Факт перейменування і заміщення предметів у грі відзначало багато вчених, по-різному його пояснююче. Причини заміщення вбачали в діяльності фантазії дитини [12,93].

За всяких змін умов гри незмінним залишаються зміст і порядок дій, відповідаючи тим практичним діям, які виконуються в, житті для досягнення даної мети. Дитина не зраджує реальності в самому змісті гри.

Отже, ігрова дія - це цілком реальна дія. Вона не вигадана, не фантастична і відрізняється від неігрової своєю мотивацією: мотив ігрової дії - у здійсненні самої дії.

Цікаво, що діти повністю віддаються грі й водночас відокремлюють гру від дійсності. Так, дитина в процесі гри може виходити з "виконуваної ролі і на якусь мить ставати сама собою. Відступи від ролі часто здійснюються для того, щоб внести якісь корективи в гру, проінструктувати партнера щодо дальшої поведінки або зробити йому зауваження з приводу порушення правил. Відрізняючи ігрову ситуацію від навколишнього середовища, дитина живе у грі справжнім життям, сповненим жвавих емоцій і хвилювань.

1.2 Фактори, які впливають на розвиток фізичних якостей у дітей дошкільного віку

Розвиток рухових якостей обумовлений біологічними і соціальними чинниками. Природне біологічне зростання організму супроводжується збільшенням рухових можливостей дитини. При цьому розвиток його моторики зумовлюється соціальними умовами, а рухова функція організму виступає як компонент, на який спрямована педагогічна дія.

Загальні фізіологічні закономірності розвитку рухових якостей під впливом занять фізичними вправами розглянуті в роботах Н.В. Зімкіна (1956), А.В. Коробкова (1958), І.А. Фоміна і В.П. Філіна (1972) і інших авторів. Їх дослідженнями доведено, що фізіологічною основою розвитку рухових якостей (сили, швидкості, спритності, витривалості) є морфологічні і функціональні зміни м'язової системи, а також в нервовій регуляції рухових і вегетативних функцій організму. Зокрема, для прояву цих якостей важливе значення мають координаційна діяльність нервових центрів по регуляції функції м'язового апарату і вегетативних органів [18,125].

Зростання тренованості організму дітей відбувається дещо повільніше, ніж оволодіння руховими навиками, зокрема в нескладних за технікою рухових дій.

Шляхом доцільного підбору фізичних вправ можна впливати на біологічний хід розвитку різних рухових якостей дітей. Спеціальними дослідженнями встановлено, що під впливом активного рухового режиму відбувається значне зростання сили, швидкості, витривалості.

Розвиток рухових якостей у дитини виникає під впливом двох чинників: природно-вікових змін організму і режиму рухової активності. Процес розвитку рухових якостей у дошкільнят здійснюється з морфологічними і функціональними можливостями організму. Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особи дитини, що являє собою різносторонню дію на різні сторони його рухової функції, включаючи комплексний розвиток всіх рухових якостей.

1.3 Особливості розвитку рухових якостей у дошкільнят

1.3.1 Розвиток швидкості у дітей дошкільного віку

Швидкість - здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу [17,500].

Основними чинниками прояву швидкості є:

а) прихований (латентний) період рухової реакції;

б) швидкість одиночного руху;

в) частота рухів.

На розвиток швидкості ефективно впливають вправи, які стимулюють дошкільників до виконання швидких рухів, зокрема: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції, стрибки, загально розвиваючі вправи, які виконуються в швидкому темпі. Проте на прискорення темпу рухів дітей потрібно орієнтувати лише при умові, якщо вони виконують їх легко і вільно.

Найпоширенішим способом розвитку швидкості є біг, який широко застосовується під час ранкової гімнастики, занять з фізкультури, рухомих ігор сюжетного характеру, ігрових дій типу естафет, в яких діти змагаються між собою. Доцільно проводити повторний біг, суть якого в тому, щоб діти повторно долали задану дистанцію, але вже по можливості з більшою швидкістю. Проте довжина дистанції або тривалість бігу повинні бути такими, щоб швидкість його не знижувалася до кінця руху. Тривалість інтервалів відпочинку між повтореннями вправ може забезпечити відносно повне відновлення сил дитини [18,130].

Для дітей 3 років рекомендується дистанція 15м, 4 років - 20 м, 5 років - 25 м, 6 років - 30-35 м. В іграх естафетного характеру старші дошкільнята часто виконують біг "човниковим" способом (15-20 м в одну і іншу сторону). У більшості дітей швидкість в кінці дистанції не зменшується, а пульс після подолання її відновлюється до початкових величин у межах 2-3 хв. Цю паузу можна вважати оптимальною для відпочинку дітей після виконання вправ даної інтенсивності.

Одним з важливих компонентів даної якості є швидкість рухової реакції дитини. Вона має велике прикладне значення в повсякденному житті дитини, особливо якщо необхідно швидко відреагувати на раптову ситуацію і прийняти правильне рішення: негайно зупинитися, прискорити рух, змінити його напрям і ін. До найпоширеніших методів розвитку швидкості реакції у дошкільнят відносяться багаторазові повторення рухових дій за раптовим "сигналом або зміною ситуації. Наприклад, початок бігу за сигналом вихователя (свисток, усна команда), зміна руху за командою вихователя, раптова зупинка під час ходьби або бігу за музичним акордом.

У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє вживання в процесі проведення занять з фізкультури і рухових ігор методу змагання. Елементи змагання викличуть в них емоційний підйом, сприяють мобілізації потенційних можливостей у виконанні рухових дій у зв'язку з бажанням перемогти. Оскільки в процесі змагань дитина максимально проявляє швидкість реакції, точність і швидкість рухів, вживання цього методу підвищує рівень розвитку даної якості.

Таким чином, широке використовування різноманітних рухових дій швидкісного характеру в процесі ранкової гімнастики і на заняттях з фізичної культури, систематичне проведення рухових ігор з елементами змагань створюють оптимальні умови для розвитку швидкості у дошкільнят всіх вікових груп [31,75].

1.3.2 Розвиток спритності у дітей дошкільного віку

Спритність - це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого відносять точність рухів, яке включає точність просторових, тимчасових і силових характеристик.

Значна частина дослідників цієї проблеми (М.В. Зімкін, О.В. Коробков і ін.) ставлять швидкість формування рухових навику в пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вище рівень розвитку спритності, тим легше і швидше формується той або інший навик. З психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів і обставин, від умінь швидко змінювати свою діяльність. Вона має тісний зв'язок з швидкістю і точністю складних рухових реакцій.

Процес природного розвитку здатності раціонально керувати в просторі та часі своїм руховим апаратом починається з раннього дитинства. Формування основних форм рухів найбільш інтенсивно відбувається в дошкільному віці. Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи. Засновник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт одним з основних напрямів виховної роботи з дітьми вважав формування в них уміння з якнайменшою витратою зусиль і в максимально, короткий проміжок часу свідомо виконувати значну фізичну роботу, діючи при цьому чітко і енергійно [32,55].

Протягом дошкільного віку у дитини значно поліпшується координація довільних рухів. Рухові дії дошкільнят виконуються все більш чітко і точно. В кінці дошкільного періоду, за умови відповідного навчання, діти опановують умінням дозувати свої м'язові зусилля, у них поліпшується регулююча роль кори головного мозку. Тому в цей період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності, яка у свою чергу забезпечує удосконалення координаційних можливостей дітей в різноманітних видах рухових дій.

Рівень розвитку спритності у дошкільнят має пряму залежність від об'єму раніше сформованих умінь і навиків, оскільки збільшення арсеналу різноманітних рухів позитивно впливає на функціональні можливості, їх рухового аналізатора. Таким чином, чим більше дитина передбачає рухових координації, тим більш швидко він засвоює будь-який рух, тим вищий у неї рівень розвитку спритності.

Існує декілька напрямів в розвитку спритності дошкільнят. Використовування різноманітних вправ за умови, що вони мають елементи новизни, стимулює удосконалення даної якості. Відповідно під час виконання загально розвиваючих вправ рекомендується частіше змінювати вихідні положення, запобігати стандартних (одноманітних) повторень, активізувати використовування вправ з предметами (гімнастичні палиці, скакалки, м'ячі і ін.), особливо в старших групах. Слідує також більш широко вживати вправи, які сприяють сприйняттю дитиною своїх рухів і позицій тіла, диференціації м'язових відчуттів, оскільки на цій основі у дітей формуються уміння керувати руховими діями [19,250].

Одним із проявів спритності є уміння зберігати рівновагу. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві і колоді різними способами, ходьба на лижах, катання на ковзанах і велосипеді, а також різноманітні загальнорозвиваючі вправи.

Збільшення координаційної складності вправ, підвищення вимог до точності їх виконання - один з важливих шляхів розвитку спритності. В кожній наступній віковій групі, враховуючи збільшення координаційних можливостей дітей, вимоги до якості виконання рухових дій постійно підвищуються. Від дитини вимагають більш чітких стрибків, метань, вправ на рівновагу і лазіння - тих основних рухів, які мають певну технічну складність.

Покращенню координації ряду рухів (ходьба, біг, загально розвиваючі вправи) сприяє музичний супровід на заняттях з ранкової гімнастики. Уміння перебудовувати рух відповідно зміні характеру музики (висоти звучання і темпу її) удосконалюють пластичність, а це підвищує рівень розвитку спритності у дітей. Таким чином, розвиток спритності повинен йти по шляху підвищення координаційної складності вправ з обов'язковим дотриманням таких вимог: точність виконання вправ і взаємна узгодженість елементів рухів [20,35].

Ефективним засобом розвитку спритності у дітей є вправи з раптово змінними ситуаціями, з швидким реагуванням на несподівані зміни; обставин і відповідно цьому прийняття оптимального рішення, яке реалізується в конкретних рухових діях. Найбільшу доцільність при цьому мають рухомі ігри як універсальний засіб в розвитку різних сторін даної якості. Ігрова діяльність дітей в тих обставинах, які змінюються раптово, ставить відповідні вимоги до прояву комплексу психофізіологічних функцій: сенсомоторні реакції, прийом і переробка інформації, оперативне мислення, увага, процес удосконалення динамічних стереотипів.

Тому рухомі ігри і вправи спортивного характеру (в старших вікових групах) відносяться до самих діючих і доступних засобів, які стимулюють розвиток спритності у дітей 3-6 років.

1.3.3 Розвиток гнучкості у дітей дошкільного віку

Гнучкість - це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Таким чином, гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми і будови суглобів, еластичності м'язів і зв'язок, а також від функціонального стану центральної нервової системи і рухового апарату [23,95].

Багато дослідників (В.М. Заціорський, Б.В. Сермєєв, В.П. Філін і ін.) цілком справедливо вважають, що гармонійність фізичного розвитку людини багато в чому залежить від рухливості в суглобах і еластичності м'язово-зв'язкового апарату. Оптимальний рівень розвитку гнучкості забезпечує необхідну свободу рухів дитини в повсякденному житті.

У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку даної якості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарату, зокрема висока еластичність м'язів, рухливість хребетного стовпа, сприяють підвищенню ефективності вправ для її розвитку. Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів. Розвиваючи гнучкість у дошкільнят, слід дотримуватися певної міри, чітко дозувати навантаження і не вдаватися до надмірного розтягання м'язів і зв'язок. Рухи на розтягання виконуються з поступовим збільшенням амплітуди так, щоб не викликати больових відчуттів.

Окрім загально розвиваючих вправ, удосконаленню гнучкості сприяють стрибки, метання, лазіння, танцювальні рухи під музичний супровід. Проте необхідно враховувати, що рухливість суглобів, збільшується з підвищенням температури м'язів. Тому перед вправами на гнучкість слід виконати рухи, які допомагають розігріти основні м'язові групи тулуба і кінцівок.

Таким чином, вправи на розтягання у дошкільнят застосовуються в основному в активному руховому режимі. При цьому слід пам’ятати, що розвиток гнучкості не повинен приводити до порушення постави дітей, які можуть викликати розтягування зв'язок, а також недостатній розвиток окремих м'язових груп (спини, живота), які відносяться до "м'язового корсету".

1.3.4 Розвиток витривалості у дітей дошкільного віку

Витривалість характеризує здатність людини виконувати на необхідному рівні інтенсивності тривалу динамічну роботу і протистояти утомленості. Вона в цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму.

В процесі фізичного виховання дошкільнят найбільш часто доводиться мати справу із загальною утомленістю дітей, викликаною впливом загально розвиваючих вправ, основних рухів, рухомих ігор. Проте розвиток загальної витривалості у дітей при вживанні цих засобів не вимикає також удосконалення спеціальної витривалості до деяких статичних зусиль і рухів, пов'язаних з ходьбою, бігом (швидкісна витривалість) і т.д.

Розвиток витривалості, на відміну від інших рухових якостей вимагає особливого підходу, пов'язаного з певною небезпекою, яка спричинена негативним впливом значних навантажень на організм дітей 3-6 років. В дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на функціонально-морфологічний розвиток дитини, і дуже великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на його організмі. Рівень витривалості має тісний зв'язок з працездатністю організму людини, як розумовою, так і фізичною. Тому стимулювання розвитку цієї якості в ранній період створює певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання учбових вантажень, меншої стомлюваності під час уроків і відповідно, кращому засвоєнню знань із загально розвиваючих предметів [18,170].

У дітей 3-6 років доцільно формувати витривалість до роботи постійної і змінної інтенсивності. При цьому фізичні навантаження повинні відповідати анатомо-фізіологічним особливостям організму дитини.

Встановлено, що за умови одноманітної м'язової діяльності діти більш швидко стомлюються. Тому дошкільнята краще переносять різноманітні за значенням і короткочасні фізичні навантаження. Таким чином, розвиток витривалості відбувається у взаємозв'язку з іншими якостями: швидкістю, силою і вправністю. Проте в дошкільному віці, якщо процес фізичного виховання здійснюється в різних організаційних формах, важко диференціювати витривалість за видами.

Найпоширенішим засобом розвитку витривалості у дошкільнят є загально розвиваючі вправи. Проте, під час використовування цих вправ, необхідно дотримуватися оптимальних інтервалів для відпочинку між їх виконанням: незначні паузи (15-20 с), необхідні для зміни вихідної позиції і нагадування наступної вправи, дозволяють дошкільнятам здійснювати рухову діяльність при високій активності серцево-судинної і дихальної систем.

Всі ці засоби фізичної культури мають істотний вплив на удосконалення вегетативних функцій і систем організму дитини, підвищують його витривалість до різних м'язових навантажень і загальну працездатність.

1.3.5 Розвиток сили у дітей дошкільного віку

Сила - це здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль.

Під час виконання різних вікових дій сила вступає у взаємозв'язок з іншими руховими якостями: швидкістю, спритністю, гнучкістю і витривалістю. Тому досить складно виділити "чистий" прояв якості сили у виконанні тих або інших рухів. Слід пам’ятати при цьому, що дошкільнятам, особливо молодших груп, не завжди вдається реалізувати свої можливості в силі шляхом максимальної мобілізації м'язових зусиль [14,45].

Розвиваючи силу у дошкільнят, необхідно дотримуватися таких положень: сприяти гармонійному зміцненню всіх м'язових груп опорно-рухового апарату дитини і формувати у неї уміння раціонально використовувати свою силу у виконанні рухових дій.

Можливості дошкільнят в прояві сили порівняно з дітьми шкільного віку обмежені. Дітей 3-6 років стомлюють тривалі статичні позиції тіла і значні м'язові навантаження. Перевантаження у вправах може викликати негативний вплив на функції внутрішніх органів, привести до розтягання деяких м'язів і, як наслідок цього, викликати порушення постави і опорно-рухового апарату (зниження екскавації зведення стопи).

В дошкільному віці з метою всебічної фізичної підготовки дитини педагогічний вплив спрямований на формування основних м'язових груп. При цьому розвиток сили відбувається за рахунок виконання вправ динамічного характеру, вправ, які мають швидкісно-силову спрямованість, вправ з обмеженням статичних компонентів. Проте слід уникати значних навантажень у виконанні фізичних вправ, тривалих статичних поз, одностороннього навантаження враховуючи швидку стомлюваність нервової і м'язової систем у дитини.

Розвиваючи м'язову силу у дітей дошкільного віку, необхідно особливу увагу приділяти підвищенню їх рухової активності під час прогулянок і занять з фізичної культури, що є необхідною умовою для комплексного розвитку всіх рухових якостей в цей віковий період [15,32].

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Завдання дослідження

Вивчити особливості загального розвитку дітей дошкільного віку.

З`ясувати фактори, які лежать в основі розвитку фізичних якостей дошкільнят.

Узагальнити особливості методики розвитку фізичних якостей.

Охарактеризувати методичні аспекти розвитку фізичних якостей дітей дошкільного віку.

2.2 Характеристика методів дослідження

Для вирішення поставлених задач були застосовані такі методи дослідження:

Аналіз літературних джерел

Педагогічне спостереження.

2.3 Організація дослідження

Дослідження проводилось в 2 етапи. На першому етапі було проаналізовано літературні джерела за такими напрямами:

Особливості розвитку рухових якостей у дітей дошкільного віку.

Фактори, які впливають на розвиток фізичних якостей дошкільнят.

Система вправ та ігор, які використовуються для розвитку фізичних якостей.

Особливості методики визначення рівня розвитку рухових якостей дошкільнят.

На другому етапі було проведено узагальнення вивченого матеріалу щодо методики розвитку фізичних якостей дітей дошкільного віку.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Загальні відомості про методику розвитку фізичних якостей

В методиці фізичного виховання дітей дошкільного віку повинні бути присутні засоби, методи і прийоми навчання рухам, розвитку фізичних якостей і здібностей, які ґрунтується на принципах свідомості і активності, наочності, доступності, обліку індивідуальних можливостей дітей, систематичності, поступовості, підвищення вимог. Специфікою методики фізичного виховання є те, що в основі всіх способів вживання фізичних вправ лежать регулювання навантаження, а також варіативність поєднання навантаження з відпочинком. В залежності від дії на організм навантаження може бути постійним і змінним, мати безперервний або переривистий характер [22,105].

У фізичному вихованні дітей дошкільного віку як основні використовують наступні методи: метод вправ з чітко заданою програмою дій, порядком їх повторень, точним дозуванням навантаження і встановленими інтервалами відпочинку; ігровий метод; метод змагання.

Широко, застосовується у фізичному вихованні дошкільників словесний метод і наочний. В роботі з дітьми молодшого дошкільного віку переважають прийоми опосередкованого навчання, пояснення, що супроводжується показом, виконання дітьми вправ разом з вихователем. Засоби, методи, і прийоми навчання, вправи, виховання, а також способи організації дітей на заняттях спираються на ведучу для кожного вікового періоду розвитку дітей діяльність.

Особливості методики фізичного виховання дітей молодшого, середнього і старшого дошкільного віку обумовлені ступенем самостійності дитини, його свідомим відношенням до занять, до повторення засвоєного [19,520].

3.2 Основні методичні аспекти розвитку фізичних якостей

3.2.1 Методика розвитку гнучкості у дітей дошкільного віку

Гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми і будови суглобів, від еластичності м'язів і зв'язок, від функціонального стану