Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Вивчення морфемної будови слова у початковій школі

Вивчення морфемної будови слова у початковій школі

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи методики вивчення морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

1.1 Поняття про морфемну будову слова, словотвір

1.2 Зміст програмових вимог з розділу ,,Будова слова”

Розділ 2. Система роботи над вивченням морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

2.1 Підготовка першокласників до вивчення теми ,,Будова слова”.

2.2 Вивчення теми ,,Будова слова” у початковій школі

2.3 Підтвердження ефективності запропонованої методики

Висновки .

Список використаних джерел

Додатки

 


Вступ

Рідна мова – один з найважливіших предметів у системі навчально-виховного процесу. Через її вивчення «в початкових класах здійснюється початкова мовна освіта молодших школярів, їхній розумовий і мовленнєвий розвиток» [47, с.9], що надалі сприятиме формуванню, особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних формах, сферах і жанрах мовлення».Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення, уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові і образного мовлення дітей.

Вивчаючи морфемну будову слова, учні підвищують орфографічну грамотність, свідомо засвоюють основні правила української орфографії. Крім того, вони усвідомлюють будову слова і процеси його утворення, тобто проникають в «таємницю» слова, пізнають шляхи розвитку і поповнення словника мови новими словами, правильно розуміють значення слова. Вивчення теми розширює загальний розвиток учнів, підвищує їхню загально-мовну культуру.

Досвід проведення уроків у школі свідчить, що при опрацюванні цього розділу вчитель має приділяти більше уваги тому, щоб діти відкривали способи творення слів, усвідомлювали походження окремих з них, а також встановлювали взаємозв’язок між лексичним значенням слова та його морфемною будовою. Цілеспрямовано слід керувати збагаченням словникового запасу удосконаленням орфографічних навичок.

Опановуючи розділ «Будова слова», учні початкових класів мають практичне уявлення про основу і закінчення, вчаться виділяти значущі частини слова (корінь, суфікс, префікс). Разом з тим спостерігають за роллю суфіксів і префіксів у творенні нових слів, дізнаються про основне джерело поповнення нашої мови новими словами. Але при вивченні цього матеріалу виникає ряд труднощів, оскільки вживаються подібні терміни: основа, суфікс, префікс. Ці труднощі пов’язані з тим, що діти:

-       аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

-       враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо слова парк і сад (місце де ростуть дерева);

-       не враховують того, що в коренях слів можливе чергування звуків (сніг, сніжок);

-       не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

-       «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня із слів заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж інших слів: співати, спів, співак –корінь буде виділено правильно);

-       «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий визначити корінь робот-, робіт-, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів в тому, -от-, -іт- - суфікси, а не частини кореня;

-       «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визначають у слові слоненятко суфікс –енятк- або –ятк- насправді ж тут три суфікси -ен-,

- ят-, -к-);

-       «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають, як суфікс –ка-).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, вчитель приділяє належну увагу попередженню цих типових учнівських помилок. Лише тоді, коли учні навчаться розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що матеріал вони засвоїли свідомо. Вивчення такого матеріалу відкриває широкі можливості для систематичної роботи над словом. Тому опрацювання його потрібно будувати так, щоб зацікавити учнів, якомога більше уваги приділити розширенню й поповненню їхнього словника. Усвідомлюючи важливе значення, які здобувають учні в процесі вивчення цього розділу, а також труднощі, які трапляються їм необхідно приділити цим питанням багато уваги, глибше опрацювати методичні поради щодо вивчення цього матеріалу в початкових класах школи, а також поглибити свої знання з теми шляхом ознайомлення з науковою літературою розділу, детального аналізу словотворчих та морфемних словників, щоб збагатити себе як науковими, так і методичними знаннями.

Окремі аспекти вивчення морфемної будови слова досліджувались такими вченими: К.Д. Ушинським, М.С. Вашуленком, С.І. Дорошенко, В.О. Горпинечем, Т.Я. Біленькою, Т.Ю. Горбунцовою, П.В. Тофанчуком, та іншими. Усі ці дослідження представляють науковий інтерес. Однак окремі аспекти морфемної будови слова ще не досліджено. Тому виникає проблема звернутися до ретельного вивчення даної теми: «Вивчення морфемної будови слова в початковій школі”.

Об’єкт дослідження – вивчення морфемної будови слова в початковій школі.

Предмет – методика роботи вчителя початкових класів над засвоєнням молодшими школярами морфемної будови слова.

Мета: на основі запропонованої роботи вивчення морфемної будови слова підвищити рівень деформованості умінь і навичок молодших школярів. Виходячи з визначення мети даної роботи, ставимо перед собою завдання, які необхідно виконати:

1.  Вивчити стан дослідження проблеми науково-педагогічної літератури.

2.  Узагальнити зміст і обсяг вимог з розділу, передбачених програмою з української мови в початкових класах, а також визначити ефективні методи, прийоми формування понять «основа слова», «закінчення», «корінь», «префікс», «суфікс».

3.  Запропонувати нові шляхи вдосконалення формування умінь і навичок з морфемної будови слова.

4.Розробити систему вправ для реалізування запропонованої методики.

5.Перевірити експериментальну ефективність запропонованої методики роботи з молодшими школярами.

База дослідження: аналіз літературних джерел, вивчення шкільної докуметації, аналіз і вивчення масового педагогічного досвіду, спостереження, педагогічний експеримент.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У даному дослідженні докладно проаналізовані основні методи та форми роботи вчителя початкових класів над вивченням морфемної будови слова молодших школярів та подані практичні розробки для втілення їх на практиці.

Практичне застосування: запропонований матеріал стане у пригоді студентам педагогічних навчальних закладів, батькам і усім, кого цікавить питання морфемної будови слова учнів початкових класів.

Місце застосування: в практичній роботі вчителів початкових класів.


Розділ 1. Теоретичні основи методики вивчення морфемної будови слова та елементів словотворення у початкових класах

 

1.1 Що таке морфемна будова слова, словотвір?

Сучасна українська лексика постійно збагачується завдяки творення нових слів за певними закономірностями. Є два джерела збагачення словникового запасу: утворення і запозичення слів. З інших мов запозичується відносно небагато слів. Основним джерелом збагачення лексики української мови є словотворення на базі власних ресурсів.

Наукові відкриття, розвиток виробництва, науки, техніки, культури викликають до життя нові предмети і поняття. А щоб назвати їх, потрібні і нові слова. Кожне таке слово є суспільним явищем, бо зумовлене потребами суспільства [14, с.43].

Наприклад, нові слова місяцехід, мовленнєвий виникли з елементів, що існували в мові (лексеми сполучаються за допомогою інтерфіксів або за допомогою відомих суфіксів та префіксів). Всі новоутворені слова оформляються за граматичними законами мови [45, с.54].

Нові слова утворюються для того, щоб назвати нові предмети і поняття, але вони потрібні і для того, щоб по-новому назвати і вже давно існуючі реалії, тобто щоб замінити старі назви новими: колишню назву Петербург замінено новою Ленінград (відповідно змінилися і похідні петербурзький – ленінградський, петербуржці – ленінградці). Всі ці слова і їм потрібні не запозичені з інших мов. А утворене за аналогією до уже існуючих у мові слів. Звідси можна зробити висновок про те. Що словотворення є основним джерелом збагачення словникового запасу мови. [14, с. 28].

Словотвір як розділ мовознавства вивчає структуру слів, способи їх творення, словотворчі значення, що виникають у процесі словотворення. Словотворче значення – це значення, що належить слову в цілому і формально виражається внутрішніми засобами ряду слів певної частини мови. Воно відмінне від лексичного та граматичного, не має такого загального характеру і виявляється лише в межах словотворчого типу [45, с.103]. У цьому розділі з’ясовується не лексичне значення слова, а його похідність: з якими іншими словами споріднене, яким словом безпосередньо мотивується, як його твірна основа і словотворчий засіб, яким способом слово утворене.

Таким чином, словотворче значення реалізується в конкретному слові, тому основною одиницею словотвору є слово як конструктивне поєднання лексичних і граматичних значень.

Вивчивши розділ ,,словотвір”, учні повинні:

1)  усвідомити, що словотвір є головним джерелом поповнення лексики новими словами;

2)  вміти пояснити, як утворилося певне слово (тобто провести словотворчий аналіз слова);

3)  засвоїти всі способи словотвору української мови без уживання термінів (суфіксальний, префіксальний…).

Оскільки при вивчені і словотворчої і морфемної будови слова вживаються подібні терміни ( основа, суфікс, префікс), то в учнів складається хибне уявлення, що ніби словотвір і морфемна будова – це одне й те саме. Внаслідок цього учні змішують морфемний аналіз слова з словотворчим.

Тому з першого і до останнього уроку слід зосередити увагу учнів на тому, що між словотвором і морфемною будовою слова існує принципова різниця, яку треба обов’язково усвідомити. Лише тоді, коли учні будуть чітко розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що обидва розділи засвоєно свідомо [ 14, с.64].

У програмі молодшої школи немає цих двох тем (,,Поняття про словотвір” і ,,Словотвір як джерело збагачення лексики”), але у вступній бесіді на першому уроці з словотвору вчитель обов’язково у доступній формі на зрозумілих учням прикладах повинен розкрити ці питання, щоб сформувати у дітей відповідні поняття [14, с.67].

Кожне слово являє собою єдність взаємопов’язаних і співвідносних морфем, що утворюють його як одиницю мови.

Розділ граматики, в якому вивчається найменші значимі частини слова,

називається морфемікою. Отже, морфеміка вивчає морфемну будову слова. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, що виділяються в слові. З точки зору морфеміки слово являє собою структурно системну єдність взаємопов’язаних і співвідносних елементів значення і вираження, тобто морфем, які утворюють його.

Більшість слів української мови являють собою структурне ціле, що складається з певним чином пов’язаних між собою частин морфем. Оскільки слово як одиниця мови виступає перед ними в єдності плану вираження і плану змісту, то так само і кожне з його частин має бінарну структуру: зовнішню та внутрішню сторони, форму та зміст.

І. Бодуен де Куртене у 70-х роках ХІХ століття дав чітке і розгорнуте тлумачення терміну ,,морфема”. На сьогоднішній день воно стало найбільш поширеним та загальноприйнятим у сучасній лінгвістиці.

Морфема – це найменша неподільна значуща частина слова, тобто най

менша двостороння одиниця в будові слова, яка не розкладається на одиниці такого ж порядку.

Наприклад, в словах виділяють такі морфеми, як корінь, префікс, суфікс, закінчення.

У слові піаністка можна виділити такі морфеми: корінь (піан-), суфікс (-іст-), суфікс(-к-), закінчення(-а).

З точки зору морфемної будови всі слова української мови можна розділити на 2 типи. Перший тип складають слова, які мають у своєму складі як мінімум дві морфеми ( основу і закінчення (мор-е, промов-а), а як максимум 7-8. Таких слів переважна більшість в сучасній українській мові. Другий тип це слова, які мають непохідну основу і не мають форм словозміни (над, під, але, ой!, там, лише, меню, шосе і т.д.).

Особливий тип складають слова, структура яких утворена за допомогою морфем, а інших слів, яким властиве самостійне функціонування в мові: ди-ван – ліжко, завод – автомат, виставка – продаж і т.д.

Значущість морфем виявляється у зіставленні граматичних форм одного й того самого слова або в ряді споріднених слів. Так, наприклад, слова дерев-о, дерев-а, дерев-у, дерев-ом, на дерев-і відрізняються своїми закінченнями, останнє зумовлює різницю граматичних значень: закінчення – о передає значення називного відмінка, середнього роду, однини; закінчення – а- значення родового відмінка, середнього роду, однини; закінчення –у- давального відмінка і т.д.

У словах брат, день, край та ін. ,.нульове” закінчення є носієм значення чоловічого роду, називного відмінка, однини.

Все це свідчить про те, що найважливішими ознаками морфеми є її значущість та мінімальність.

Морфема у співвідношенні з іншими одиницями мови

Морфема, будучи одиницею мови, певним чином співвідноситься з іншими мовними одиницями: словом і фонемою.

Морфема і слово – взаємопов’язані одиниці: слово поділяється на морфеми, морфеми функціонують лише у слові. Слово і морфема мають як спільні, так і відмінні риси.

Різниця між словами та морфемами має більш структурний характер:

-       слово поділяється на морфеми – значущі частини; морфеми ж не поділяються на ще менші значущі одиниці: о-щас-лив-и-ти, над-зор-ян-ий;

-       слово може функціонувати як самостійна синтаксична одиниця (Ніч. Ву-лиця. Ура!); морфема такої властивості не має; вона не може існувати поза словом: щир-ість, вис-окий, кобз-ар;

-       слово являє собою лексико-граматичну єдність, що зумовлює його належність до того чи іншого лексико-граматичного класу (частини мови);

морфема може виражати граматичне значення та особливим чином впливати на формування лексичного значення слова; наприклад: в слові ліс- овий саме суфікс –ов- зумовив не лише зміну лексичного значення твірного слова ліс, а й віднесеність до іншої частини мови – прикметника;

-       слово має здатність виражати поняття, морфема позбавлена цього, порівняйте: сутінь і префікс су-; прозорість і суфікс –ість;

-       слів в мові практично необмежена кількість, в той час як кількість морфем чітко обмежена. Оскільки морфеми, виступаючи будівельним матеріалом для слів, становлять однакові сегменти, які є складовими елементами різних лексичних одиниць (наприклад: надбудова, надприбуток, надпліччя; бігун, двигун, цвіркун), то однотипні значущі частини слова у різних комбінаціях творять чимало лексем;

-       поєднання морфем у словах і слів у реченнях здійснюється на різній основі;

-       морфеми здатні виражати більш узагальнюючі категорії, ніж слова, для них характерне ширше узагальнення порівняно зі словами. Наприклад, слово радіоприймач означає групу певного типу приладів, які служать для прийому звуків, сигналів по радіо, проте суфікс –ач- має не більш узагальнюючий характер, поєднуючись з різними коренями і вказуючи на багато значень: знарядь праці (сікач), предметів (звукозаписувач), назв осіб (глядач) та ін.

-       для слів характерна наголошуваність; морфеми цієї ознаки не мають. Ці відмінності між словами і морфемами потрібно враховувати в тих випадках, коли слово за формою вираження збігається із морфемою (наприклад: корінь час- і слово час). У мовознавстві фонема і морфема визначаються як елементарні, мінімальні та неподільні одиниці мови. Однак фонема є неподільною з формального боку, в той час як морфема є неподільною з боку і змісту, і форми.

Фонема – це одиниця мови, що має лише план вираження. Можна говорити про її односторонній характер. Сама по собі фонема змісту не має, лише виступаючи звуковою оболонкою значущих одиниць мови, вона опосередковано бере участь у передачі змісту.

Морфема – це двостороння одиниця, тобто вона має і план вираження і план змісту. Формальна сторона морфеми створюється за рахунок саме фонем, які формують звукову оболонку морфеми, її звуковий вигляд. Фонема функціонує в складі морфем і слів, і поза ними вона не мислиться.

Виходячи зі сказаного, можна виділити такі риси морфеми як одиниці словотвірного рівня:

1)  її мінімальність у плані значущих одиниць мови;

2)  2-сторонній характер;

3)  відтворюваність як готової і цілісної одиниці;

4)  її повторюваність в інших словах.

Таким чином, морфему можна визначити як мінімальну значущу частину слова, що має властивість відтворюватися і повторюватися [5, с.9-16].

Типи

Похожие рефераты: