Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Нетрадиційні уроки з біології

Нетрадиційні уроки з біології

Зміст


Вступ

1. Значення та місце нетрадиційних уроків в шкільному курсі біології

2. Класифікація нетрадиційних уроків та їх характеристика

2.1 Урок-лекція

2.2 Семінарське заняття

2.3 Урок-конференція

2.4 Урок-диспут

2.5 Урок-залік

2.6 Лабораторна робота

2.7 Урок-гра, його характеристика

3. Плани-конспекти деяких нетрадиційних уроків

3.1 Урок-інсценізація

3.2 Урок-подорож

3.3 Інтегрований урок

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Урок є основною формою організації навчально-виховної роботи вчителя з класом – постійним, однорідним за віком та підготовкою колективом дітей – за державною програмою, твердим розкладом і в шкільному приміщенні.

На уроках біології учні під керівництвом учителя систематично і послідовно відповідно до програми набувають теоретичних знань і практичних вмінь і навичок, а також елементів всебічного розвитку особи. На уроках закладається фундамент світогляду молодого покоління.

Основний навчальним матеріал вивчається під час уроку, з ним пов`язані інші форми викладання біології. Під час уроку виникає потреба у проведенні екскурсій, дослідів і спостережень у природі, проведенні виховних заходів.

Саме під час уроку розв`язуються основні завдання навчання і виховання. Зміст його повинен відповідати вимогам науковості і доступності, мати ідейну спрямованість і сприяти вихованню світогляду. Велику увагу вчитель приділяє вивченню обсягу навчального матеріалу, для того щоб учні могли засвоїти його під час уроку. Вивчення нового матеріалу відбувається в органічному поєднанні з раніше вивченим. Тим самим досягається планомірний і послідовний розвиток біологічних понять.

Останнім часом у практику роботи вчителя впроваджуються нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу. Як свідчать результати досліджень та практичний досвід, їх запровадження забезпечує підвищення активності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування самостійності мислення, розчиток творчості.

Мета нашої роботи сформувати поняття про основні види нетрадиційних уроків.

Предмет дослідження – особливості використання різних форм нетрадиційних уроків.

Об`єкт дослідження – нетрадиційні форми навчання.

Основні завдання роботи полягають у тому, щоб:

з`ясувати місце нетрадиційних уроків в шкільному курсі біології;

охарактеризувати основні види нетрадиційних уроків;

навести приклади планів-конспектів кількох нетрадиційних уроків.


1. Значення та місце нетрадиційних уроків в шкільному курсі біології


Відповідальне ставлення до навчання проходить складний і довгий шлях — від простого і якісного виконання вимог учителів до складної системи самостійних дій учня, націлених на вдосконалення навчальної роботи, яка визначається, в основному, внутрішніми факторами і світоглядом, що формується, розумінням суспільного обов'язку, життєвою метою, пізнавальними потребами, інтересами, тобто Ідейною спрямованістю І активністю особистості в навчальному процесі.

Від рівня виховання відповідального ставлення до навчання підлітків залежить рівень і характер їхньої активності в процесі оволодіння знаннями, цілеспрямованості, працелюбності, самореалізації. Відповідальне ставлення до навчання, яке є результатом цілісного формування особистості, стає фактором подальшого розвитку цієї особистості, впливає на підвищення рівня її самоорганізації в галузі навчання і в житті загалом.

Дуже важливо для кожного вчителя володіти тією сукупністю прийомів та засобів, за допомогою яких у школярів у процесі навчання виховується воля, виробляється зосередженість, виникає бажання вчитися, долати труднощі.

Для кожного вчителя основним завданням є підключити учня до активної та самостійної діяльності, поставити його в позицію суб'єкта цієї діяльності, який несе за неї відповідальність. Тільки тоді, коли ми даємо учневі можливість діяти самостійно, ми можемо виховати у нього відповідальність. Практична самостійна діяльність — це найважливіша умова формування відповідальності. Ось чому таким важливим фактором є взаємодія вчителя та учня на уроці. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, як тимчасовий психічний стан, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань чи предмета [7].

Для організації колективної пізнавальної діяльності в дослідній роботі ми використовували нестандартні уроки: урок-конференцію, урок-консультацію, інтегративні або бінарні уроки, де поєднувалися англійська — біологія, англійська — географія, англійська — українська література. Для позаурочної діяльності було створено театр, учні також готували матеріал як гіди екскурсоводи і проводили екскурсії в музеях російського та українського мистецтва і оглядову екскурсію по місту Києву. Гарний результат дали бінарні уроки англійська — біологія та англійська — географія, де вчителі біології та географії самі володіли англійською мовою. Спочатку клас розбивався на групи 5-6 учнів, учитель ставив мету і пояснював, що він хоче від учнів. Потім на уроках англійської мови вводилась нова лексика, здійснювався комплекс тренувальних вправ на закріплення І паралельно на уроках біології та географії відводилось 15-20 хвилин на опитування англійською мовою по темі, що вивчалася. З географії вивчалась економіка Великобританії, США, Канади, Австралії. На уроках англійської мови вивчались ці ж теми. Завершальним етапом був урок-конференція, де були присутні гості, вчителі, журі, обране з учнів у складі п'яти чоловік, щоб оцінити кожну команду. Чотири команди, які представляли чотири країни, нараховували по п'ять учнів. Відповідний учень у команді представляв уряд, пресу, громадського діяча, діяча культури та перекладача. Команди знали, що вичерпна відповідь без помилок — це бали для команди, тому під час підготовки команди до уроку-конференції відбиралися сильніші учні і тренували слабших, щоб забезпечити очки для своєї команди, готували карти, схеми, підбирали разом літературу. Якраз тут яскраво проявився результат роботи команди, коли від результату роботи одного учасника залежить успіх усієї команди. Примусу з боку вчителя не було, члени команди самі були зацікавлені в результаті і тому кожен підходив до вчителя і просив прослухати його, глянути матеріал, проконсультувати. Була активна взаємодія вчителя та учня на творчій основі, відбувалося активне спілкування членів команди, без участі вчителя, вироблялися навички самостійної та пошукової роботи.

Щодо бінарного уроку з біології, то кінцевою метою його був урок-рольова гра, де обирали двох учителів, роль яких виконували учні, які були вченими-дослідниками, журналістами і перекладачами. Кожен висловлював свою думку, журналісти ставили запитання українською та англійською мовами, перекладачі перекладали. Результатом уроку був залік із теми з біології та англійської мови — захист довкілля, вплив цивілізації на довкілля та її наслідки. Урок-рольова гра характеризується високим ступенем активності школярів. У навчальну роботу включаються навіть несміливі та сором'язливі учні і це сприяє їхньому самоствердженню в класі. При цьому виховуються такі якості, як свідома дисципліна, працелюбність, самостійність, ініціатива, творчість. При підготовці до такого уроку учням потрібні додаткові знання, окрім підручника. Вони вчаться працювати з додатковою літературою словниками, працювати самостійно в читальному залі. Рольові ігри допомагають розвивати інтелектуальні вміння, виділіти головне, робити висновки та узагальнення. Вони дають вчителю змогу прилучити учня до творчої самостійної діяльності [7].

При цьому в учня, навіть найслабшого, почуття відповідальності за власний рівень знань. Бажання не підвести свою групу підштовхує учня підвищувати рівень знань, тренувати навички та уміння, допомагає розкрити йому свої здібності.

Як народжується нестандартний урок? З чого і Завдяки чому? По-перше, з нестандартної педагогічної теорії. По-друге, із вдумливого самоаналіз) діяльності вчителя. А ще — із психологічного передбачення перебігу тих процесів, які відбуваються на уроці. А найголовніше — з відсутності штампів у педагогічній технології.

Складний час, складні стосунки... Нібито й вільніше стало, і немає єдиної, уніфікованої освіти, і минули ті часи, коли від заданого зверху змісту не можна було вчителям відхилитися ані на крок. Чи думали ми, що нині в Україні діятиме майже 30 навчальних програм початкової школи? Та варіантність навчальних програм у сучасних загальноосвітніх школах не гарантує міжнародно визнаного характеру й рівня розвитку учнів певного віку. Шлях до мети — в пробудженні прагнення кожного учасника навчально-виховного процесу — і дорослого, і дитини—до спільної організації шкільного життя, розвитку відповідальності за спільну справу, що починається з відповідальності за себе, за свої дії, своє життя. Пошук співробітництва., співдружності, пройнятий гуманістичними взаємовідносинами, — основи побудови нестандартного уроку [13].

З приходом дитини до школи розпочинається новий етап у розвитку різних форм зі спілкування. Учень 1 класу потрапляє в атмосферу уміння, тоді як дошкільником цілий день проводив у грі. І спілкування дітей поступово набуває якісно нового змісту, бо для цього виникають нові умови: з'являється необхідність засвоювати нові поняття з різних навчальних дисциплін, опановувати нову інформацію, робити спроби застосовувати її під час вироблення нових дій та навичок.

Дидактична взаємодія на уроці уявляється в цьому контексті як співпраця в підсистемах: "особистість учителя — клас", "особистість учителя — особистість учня", "особистість учня — особистість учня", "особистість учня — клас".

Б усіх цих підсистемах постійно і незмінно присутня друга: весь час відбувається взаємодія вчителя й учня як двох особистостей. Саме її і можна вважати провідним педагогічним механізмом діалогу, який відбувається на уроці. Зміст і структура діяльності учня і вчителя, спрямованість на досягнення мети, характер реалізації завдань на уроці вже достатньо розроблені в наукових працях І.Лернера, М.Скаткіна, В.Онищука, В.Бондаря. Виходячи з того, що елементарною моделлю дидактичної взаємодії на уроці є метод навчання, ці вчені своєрідно підходять до класифікації методів навчання. Як відомо, сьогодні налічується шість таких підходів: за метою навчання, за характером дидактичної взаємодії, за етапами засвоєння знань, умінь і навичок на уроці, за ланками засвоєння знань і множинний підхід.

Ми беремо за основу тримірний підхід до класифікації методів навчання В.Бондаря. У ньому особливо приваблює можливість комбінувати методи навчання практично необмежено. Розглядаючи реалізацію певного методу чи групи методів на уроці як факт дидактичної взаємодії в зазначених вище підсистемах, помічаємо, що поза увагою багатьох дослідників (навіть І.Лернера і Н.Тализіної)проходить характер взаємодії мотиваційних сфер учителя й учня.

Хоча Н.Тализіна й зазначає, наприклад, що вчитель, розпочинаючи вивчення будь-якої теми, має бути впевнений, що учні володіють необхідними пізнавальними засобами (мабуть, у тому числі й мотивами), але ж сама собі суперечить, стверджуючи, що керування узагальненням пізнавальних дій і тих знань, що до них входять, має здійснюватися через побудову діяльності дітей, шляхом контролю за змістом їхньої орієнтовної діяльності. Мається на увазі, звичайно, й мотивація, але тут вона відіграє вже роль однобічного впливу — враховується лише мотивація учнів. Мотивація ж учителя функціонує на рівні "впевненості" чи "невпевненості" у можливості актуалізації диспозицій учня, тобто його потреб, інтересів, нахилів, здібностей. А цього, гадаємо, недостатньо. Адже на уроці взаємодіють не тільки характери (і цього, здавалося б, досить для висвітлення механізму дидактичної взаємодії), а й досвід, набуток учня й учителя, потребово-мотиваційні сфери обох учасників дидактичного процесу [13].

І.Лернер у своїй рівневій класифікації змісту освіти як категорії людського досвіду виділяє в окремий рівень емоційно-ціннісні стосунки. Численні експериментальні дослідження психолого-дидактичного напряму свідчать, що це не так рівень, як властивість всього процесу навчання як діалогу. Свідомо чи підсвідомо, мотиви вчителя й учнів, зустрічаючись, "живуть" спільним життям. Діалог тут, власне, і полягає о тому, що відбувається обмін не лише словами (запитання — відповіді), а й почуттями, потребами, оцінками.

В.Матюхіна показала, що мотиваційна сфера учнів є вельми складною системою й характеризується за змістом і станом. За першим критерієм вона дотримується встановленого підходу, поділяючи мотиви навчання на навчально-пізнавальні та широкі соціальні, які, у свою чергу, розгалужуються. А за другим критерієм ця авторка спирається переважно на стан мотиваційної сфери молодшого школяра, що характеризується усвідомленістю та дієвістю мотивів навчання, не враховуючи таких аспектів, як їхня ефективність, емоційна ситуативність та усвідомлення учнем себе як суб'єкта навчання, відчуття образу "Я".

І от саме за таких умов, які авторка пропустила в своєму аналізі, виникає, на наш погляд, один із гірших варіантів спілкування — учитель над дітьми (авторитарний стиль). Опишемо його в світлі нашої основної ідеї.

Як не прикро, але саме цей стиль поширений у педагогічній практиці. Багатьма батьками, а подекуди й колегами, він сприймається як єдино правильний, "серйозний" стиль, за якого виключається "загравання" з учнями. За авторитарного стилю роботи вчитель — панівна фігура, недосяжна, а іноді навіть страхітлива. Він вказує — вони виконують його накази. При ньому учні сильні, багато знають, вміють, без нього — дещо пам'ятають, але нічого не вміють. Ініціатива їхня скута, самостійність зведена до мінімуму. Вчитись і щось робити їм нецікаво. За такого навчання дуже низька якість і глибина засвоюваних знань, бо нові знання учень мовчки сприймає з пояснень учителя. Відпадає потреба думати, а наслідком цього є невміння пояснити свою думку, грамотно дати зв'язну відповідь на запитання. Адже мовчання учня біля дошки — це мовчання його думки!

Іноді учень хоче зрозуміти, розібратися в матеріалі, який пояснює вчитель, але боїться перепитати його про незрозуміле, порадитися з ним, бо ділове спілкування на уроці фактично забороняється. Форма такого спілкування, його зміст в учителя авторитарного стилю має тільки контрольно-оцінний характер. Ділове спілкування, якщо його можна так назвати, за таких умов навчання існує під час взаємоперевірки виконання завдань. До того ж, цей прийом застосовується таким учителем як штучна інновація, данина часові чи моді. "Санкціоноване" спілкування тільки зовні нагадує співробітництво. Привнесена в авторитарний стиль як інородне тіло, така взаємоперевірка, по суті, ним і залишається, не даючи продуктивного наслідку. Це просто інсценівка взаємодії, бо тут не створюються умови для обміну мотивами дій, доказами.

Особистісне спілкування вчителя з учнями за авторитарного стилю мас епізодичний характер і пов'язане з проблемами у навчанні. Лідерами в такому спілкуванні серед учнів стають ті, що добре вчаться, їм пропонують дружбу. Спілкування з такими учнями підтримується з боку вчителя, батьків [7].

Отже, за авторитарного стилю взаємодії учасників навчально-виховного процесу ділове й особистісне спілкування має офіційну спрямованість, епізодичний характер, виявляється на примітивному рівні. Учень не виступає як партнер по спілкуванню в побудові та організації навчальної діяльності. Він є тільки об'єктом, який задіяний у цю діяльність для засвоєння знань, умінь і навичок. Учитель у цьому разі не володіє механізмами розвитку комунікативних умінь молодших школярів на кожному етапі навчального процесу, часто не вміє спілкуватися сам.

Ми за той демократичний характер взаємовідносин педагога й учнів, який називається сьогодні педагогікою співробітництва, діалогу. За таких взаємовідносин учень є не тільки об'єктом впливу, а й самокерованою, самостійною та вільно діючою особистістю, повноправним співучасником педагогічного процесу. Учитель у навчально-виховному процесі постійно підтримує контакт з учнями, створюй відповідну психологічно комфортну обстановку для сприймання, міцного засвоєння навчального матеріалу. Функції контакту різні.

Так, методична функція полягає в тому, щоб зосередити увагу учнів на значущих моментах, створити сприятливу робочу обстановку для сприймання матеріалу, "втягти" учнів у доцільну послідовність його засвоєння. Евристична функція виявляється в активізації допитливості учнів, створенні проблемної ситуації під час навчання, "провокуванні" пошуку її розв'язання. Контрольна функція, або функція зворотного зв'язку, дає змогу дізнатися, наскільки повно й правильно сприймають учні його повідомлений. Морально-етична функція полягає в тому, щоб привернути до себе. клас, заволодіти його довір'ям, і регулювати моральне самопочуття дітей на уроці, створюючи "ситуацію успіху". Вчитель-етик — стежить за співвідношенням у площині "перемоги - поразка". Під емоційною функцією слід розуміти взаємовплив учителя і його вихованців: вступаючи в контакт з класом, учитель настроює його на доцільний ємоційний лад, а клас надихає вчителя, емоційно стимулює своєю захопленістю, інтересом до думок, що викладаються, а також виконуваних видів роботи [13].

Методи встановлення контакту також різноманітні. До них належать: емоційно-психологічний зачин уроку, створення проблемної ситуації, стимулювання творчості в цю мить", відповіді на запитання, зміст самих запитань, інтонаційна гама викладу, зміни в емоційному тоні фрагментів уроку, "режисура" та ін.

Успіх організації нестандартного уроку під час розв'язання проблемної ситуації на етапі засвоєння нових знань чи виконання завдань на етапі застосування набутих знань на практиці залежить від того, як засвоєні прийоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, уміння володіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися під час розмови, зустрічі.

Сформувати і розвинути комунікативні вміння значною мірою допомагають уже на початку першого навчального року уроки навчання грамоти, а потім — уроки читання. Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учням міцність засвоюваних знань упродовж усього навчання в школі, з одного боку, а з іншого — здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній і життєвім ситуації, брати на себе певну ролі:, діяти в її межах, готовність до ризику, самобутність, оригінальність. А такі якості допомагають будь-який урок зробити нестандартним. При цьому відпадає потреба спеціально готувати "відкриті", зовнішньо нестандартні уроки, позбавлені внутрішнього змісту, які звичайно готують для перевіряючих, репетируючи їх як звичайнісіньке шоу.


2. Класифікація нетрадиційних уроків та їх характеристика


2.1 Урок-лекція


Лекція — одна із форм організації навчання в загальноосвітньому навчальному закладі. її основою с системне усне викладення вчителем навчального матеріалу протягом одного уроку (чи пари уроків), головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення й міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть превалювати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така: організація діяльності вчителя й учнів; формулювання теми, постановка мети і завдань; актуалізація опорних знань учнів; викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння Його учнями; узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції.

У процесі підготовки, до. лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації; забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням тієї науки, до якої належить навчальний предмет; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції, визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним, як стверджує І.М.Чередов, у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, то учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції [20].

Залежно віл дидактичної мети та місця в логічній структурі навчального матеріалу розрізняють такі типи лекцій: вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж.

Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головною метою є розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета, перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета. При цьому важливо використовувати внутрішньокурсові та міжкурсові зв'язки. їх реалізація забезпечує цілісне сприйняття та уявлення про предмети, які вивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної лекції найтиповішими прийомами викладання навчального матеріалу є порівняння, співставлення, спирання на знання учнів, здобуті у практичній діяльності та спілкуванні, доведення, висновки, оціночні судження.

Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою висвітлення широкого кола питань з того чи іншого курсу навчального предмета, ознайомлення з новою інформацією з цих питань, розширення світогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, що забезпечує підготовку учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Превалюючими прийомами оглядової лекції є розповідь, опис та аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (таблиць, кодокарт, кодофільмів, різних видів ТЗН, зокрема комп'ютера та Ін.)

Узагальнююча лекція зазвичай проводиться після вивчення повного курсу навчального предмета або великого його розділу метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведених раніше уроків і включає провідні аспекти курсу даного навчального предмета. У процесі узагальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо.

Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінару, лабораторної роботи, практичного заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції, вчитель акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах використання теоретичних знань, навичок і вмінь у процесі самостійної роботи; дає розгорнуте трактування того кола питань, які передбачено розглянути на наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завдання репродуктивного, реконструктивного, варіативно-тренувального, пошукового та творчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителеві необхідно чітко визначити місце теми лекції в логічній структурі курсу навчального предмета, оптимальний обсяг навчального матеріалу, форми, методи та засоби ефективної його реалізації. Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути монологічною, діалогічною, полемічною.

Характерними ознаками монологічної лекції є превалююче викладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків. У ньому випадку учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам'ятовують. Монологічна лекція має свої переваги та недоліки. Переваги полягають у тому, шо вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити Пою реалізацію, регламентувати втисну діяльність і діяльність учнів, полупати матеріал ул блоками й фрагментами, варіювати ними залежно пін сприйняття учнями інформації.

Діалогічна лекція розрахована на псиний ступінь участі учнів у розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка проводиться в діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре продумані та сформульовані запитання для діалогу з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві [21].

Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу у вигляді постановки дискусійних проблем, ідей, положень, що вимагають розв'язання в холі дискусії. При цьому не виключені різні думку з того чи іншого питання. Роль учителя у проведенні полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різних поглядах та спрямовувати учнів па правильні висновки. Крім того, пін мас: бути демократичним, справедливим, винахідливим, в міру гнучким. Полеміка — один зі способів ефективного емоційного виливу на учня збудження його інтересу, щирості, бажання шукати істину.

Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження та аналізу слід звернути увагу на такі параметри:

- підготовка вчителя до лекції (доцільний вибір теми лекції);

- постановка триєдиної мети та завдань лекції; розробка систем питань (плану), що розкривають зміст лекції; знання основної та допоміжної літератури з теми лекції; засобів її реалізації, визначення провідних ідей, вибір оптимальної структури лекції логічність викладання матеріалу;

- прийоми викладання вчителем навчального матеріалу (пояснення, міркування, використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерної техніки, додаткового дидактичного матеріалу);

- прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у Я процесі читання лекції (складання Ц розгорнутого або тезисного плану;

- конспектування лекції; фіксація фактів, які необхідні для наступного проведення практичного заняття я чи лабораторної роботи, розв'язання задач тощо; вибір прийомів запису матеріалу лекції);

- способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (постановка запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різних фактів, явиш, самостійних висновків та пропозицій);

- привертання уваги учнів до р змісту лекції за допомогою відомих Я прийомів спілкування під час її читання: "Це особливо важливо!..", "Вдумайтесь...", "Зверніть увагу..." тощо; за допомогою таких висловів: "Зробимо висновки", Отже ми бачимо...; риторичних запитань, на які її пізніше дасть відповідь сам учитель: "Чим пояснити цей факт?, "Як по-і в'язані між собою ці події?", пауз, які дають змогу учням вдуматися у викладене;

- тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального матеріалу і (вступна, оглядова, узагальнююча, і лекція-інструктаж); залежно від і форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);

- ефективність лекції: стан дисципліни учнів; інтерес до інформації, викладеної вчителем; якість виконання навчальних завдань; вміння учнів робити висновки, вносити пропозиції; міцність, повнота та глибина знань учнів з висвітленої теми.


2.2 Семінарське заняття


Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективно і організувати самостійну роботу і учнів. Семінарські заняття найчастіше проводяться у старших класах. При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у і процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено І міцно засвоювати тему. Семінар — це живий творчий процес, який не може бути запрограмований в усіх деталях [20].

Основними завданнями семінарського заняття є: закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках; формування І розвиток навичок самостійної роботи учнів; реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів; створення умов для формування й розвитку їхніх пошуково творчих знань та навичок.

За характером семінарські заняття поціляються на: випереджальні. навчальні, узагальнюючі (підсумкові).

Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої (а обсягом та нескладної за змістом теми. їх мета — формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, поділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов'язкового інструктажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.

Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету: поглибити знання, сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності; усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типу вчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. При цьому завдання повинні не дублювати аналогічні, раніше використовувані, а носити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основні метоли та прийоми роботи вчителя на навчальному семінарі — це обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції [16].

Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він проводиться після вивчення складної за змістом та великої за обсягом теми чи розділу навчальної програми. Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно систематизувати і поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типу значною мірою залежить від ретельності його підготовки. Передусім, учителеві необхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мсту і завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організаційна сторона семінарського заняття, зокрема: розробка питань та диференційованих завдань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури; завчасне (за 10— 15 днів до заняття) доведення до відома учнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кожного учня як активного йога учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного матеріалу, забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучати також батьків, завідувача бібліотеки загальноосвітнього навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та ін.

Важливе значення у підвищенні :ефективності семінарського заняття лає технологія його проведення. Як правило, семінарське заняття починається із вступного слова вчителя оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття отже починатися з раніше запланованого повідомлення учня або вільного його виступу. Бажано витикати надійних учнів, але не найсильніших. Активна дія навчально-пізнавальної діяльності учнів на семінарі залежить вії вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершується семінарське заняття підбиття підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.

Незалежно від типу семінарськогс заняття у процесі його спостереження та аналізу доцільно звертати увагу на такі параметри:

— вибір теми (співвідношенню вивченого та нового матеріалу; характер матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити її інтерес до навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити учнів літературою з теми; врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної роботи);

— педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;

— підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування теми на конкретні питання; інструктаж щодо роботи з основною та додатковою літературою; вибір форм самостійних повідомлень учнів — доповідь, реферат, виступ, опанування; підготовка Ілюстративного матеріалу);

— технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова учням для повідомлення з питань семінару; коментар щодо повідомлень учнів; концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлень учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості);

— розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість "активних" учасників семінару, активізація і стимулювання учнів у процесі роботи);

— підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, які знання здобули учні, ставлення до заняття і творча активність учнів, досягнення мети заняття, оцінювання і стимулювання учнів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);

— результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення здобутих раніше знань учнів, набуття нових знань; формування в учнів умінь та навичок, зокрема самостійної роботи з першоджерелами; розвиток здібностей учнів, формування умінь застосовувати теоретичні знання на практиці, ступінь творчого мислення учнів, самоорганізація та самоконтроль).


2.3 Урок-конференція


Конференція як форма організації навчально-виховного процесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою — розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання обраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія результатом осмисленні цієї проблеми.

Учнівська конференція — по важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів піл керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції с