Xreferat.com » Рефераты по социологии » Особливості роботи з прийомними сім'ями

Особливості роботи з прийомними сім'ями

Зміст


Вступ

1. Прийомні сім'ї, їх особливості

1.1 Прийомна сім'я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей

1.2 Прийомні сім'ї для дітей – сиріт з функціональними обмеженнями

1.2.1 Доцільність створення прийомних сімей для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями

1.2.2 Практика соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями

2. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'ю

Висновки

Список використаних джерел


Вступ


Актуальність. Сім'я — це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні мала соціальна група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємними обов'язками й емоційною близькістю. У державі, де проголошується соціальний захист особистості, особлива увага повинна приділятися зміцненню сім'ї. Сім'я основний осередок суспільства, який поєднує людей, регулює виховання нового покоління, його пізнавальну, трудову і творчу діяльність.

Від поведінки батька і матері, їхньої ролі у вихованні дітей залежить статус сім'ї. Сім'я вводить дитину в суспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. Саме про сім'ї з прийомними дітьми та дітьми-сиротами з особливими вадами піде й далі мова в нашій курсовій роботі, а саме про особливості соціальної роботи з такими сім'ями.

Адже, такі сім'ї є однією з категорій населення, які потребують постійної турботи і державних соціальних служб, і громадських організацій. Дуже часто батьки не можуть самі справитися з такою тяжкою проблемою, вони звичайно не готові до виховання дітей, які мають будь-які обмеження, отже в цих та інших питаннях вони потребують допомоги від спеціалісті.

Для соціального працівника важливо з'ясувати психологічну атмосферу в такій родині і відношення дорослих членів сім'ї до неповноцінності дитини. Тут з його боку необхідна велика чуйність, адже сьогодні, коли сім'я переживає величезні труднощі, батьки не можуть забезпечити хвору дитину часом навіть самим необхідним.

Психологи відзначили, що з появою дитини, яка має порушення в розвитку в батьків з'являються психічні розлади. У них закріплюється уява, що їх дитина не така, як усі, а значить - погана.

Соціальна робота в таких сім'ях є потрібною та складною. І відповідно тема курсової роботи: "Соціальна робота в сім'ях в яких є діти інваліди" є також актуальною та такою, що потребує детального вивчення. Що ми й спробуємо зробити в нашому невеликому дослідженні.

Мета дослідження розглянути особливості соціально-педагогічної діяльності з прийомною сім'єю.

Об'єктом нашого дослідження є сім'ї, які виховують прийомних дітей.

Предмет – соціальна робота з цими сім'ями.

Актуальність теми, сформована мета дослідження зумовили постановку та розв'язання наступних задач дослідження:

проаналізувати особливості виховання дітей в прийомних сім'ях;

провести дослідження роботи соціального педагога з сім'ями, які виховують дитину з функціональними обмеженнями;

провести дослідження ступеня поінформованості населення про прийомні сім'ї.


1. Прийомні сім'ї, їх особливості


1.1 Прийомна сім'я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей


Освіта — стратегічна основа розвитку суспільства, запорука майбутнього, засіб відтворення й нарощування інтелектуального й духовного потенціалів народу. На жаль, криза, що охопила Україну наприкінці XX ст., призвела до зниження цих потенціалів, породила феномен соціального сирітства. Нині в Україні понад 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 51 тис. перебуває в інтернатах, щорічно 25 тис. дітей потрапляє до притулків для неповнолітніх. Оскільки система виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, в закладах інтернатного типу далеко не досконала, то виникла нагальна потреба в інших, дійовіших, формах опіки над неповнолітніми. Однією з них є створення будинків сімейного типу та виховання дітей у прийомних сім'ях.

Світовий досвід фостерингу переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я — найефективніша форма виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №241 "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю" від 02.03.1998 р. розпочався відповідний експеримент. Пізніше, в 1999 р., в ньому взяли участь Київ та чотири області України (постанова Кабміну України №1713 від 15.09.1999 р.). На 2000 р. у нашій державі вже майже 1000 дітей виховувалося в дитячих будинках сімейного типу та 43 дитини — в прийомних сім'ях. Тож постає питання: чи готові педагоги загальноосвітніх та професійних установ до навчання й виховання дітей цієї категорії? Завдання соціальних інститутів, серед них і сім'ї, школи та установ професійної освіти, полягає передовсім у забезпеченні умов для розвитку особистості й засвоєння нею соціального досвіду, не забуваючи при цьому, що діти, які частково або повністю втратили батьківську опіку, а також соціальні сироти в процесі свого розвитку мали обмежені можливості в задоволенні своїх базових потреб і здобутті соціального досвіду, що зумовило специфіку та проблеми їхнього особистого розвитку і становлення.

Соціально-психологічні й медичні дослідження розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, засвідчують:

- соціальний статус дитини-сироти (дитина-сирота, соціальна сирота, дитина-підкидьок, діти, що проживають в інтернатній установі державної опіки) вже сам по собі є чинником ризику. Його специфіка визначається насамперед видом сирітства, соціальним преморбітом та особливостями дії стресора, а також психікою дитини чи юнака;

- більшість дітей цієї категорії зазнала деприваційного впливу і психотравм, що зумовило їхні численні психічні й поведінкові розлади, найпоширенішими з-поміж яких є розлади управління поведінкою та статево-рольової ідентифікації, патологічні звички й стереотипні рухові порушення, нервові тики тощо;

- ситуація соціального сирітства дитини може бути обтяжена додатковими чинниками — проживанням у несприятливих соціально-побутових умовах, в дезінтегрованій сім'ї, патогенним впливом хронічних стрес-чинників, найгострішим і найпекучішим з яких є втрата біологічних батьків, що також обумовлює розвиток посттравматичних і психосоматичних розладів. Соціальні чинники потрібно враховувати в професійному підходів в процесі соціалізації й ресоціалізації таких дітей, а також під час коригуючих впливів, зокрема редидактивного навчання. На даний час стає актуальним питання навчання дітей — соціальних сиріт — по досягненню ними підліткового віку як таких, що ще ніколи не відвідували школи;

- обмеженість повсякденного досвіду і можливостей орієнтує цих дітей переважно на розваги й отримання задоволення, особливо в ситуації фрустрації різних потреб;

- дисгармонійний розвиток Я-концепції, звуженість саморефлексії, світу внутрішнього Я, слабкість вольової саморегуляції поведінки, проблемність статево-рольової ідентифікації, емоційна спрощеність, імпульсивність та залежність поведінки, примітивність бачення перспектив;

- дефіцит індивідуального спілкування з дорослими, брак емоційно-референтних стосунків, підвищена залежність власного емоційного стану від ставлення дорослого породжують прагнення отримати прихильність у будь-який спосіб, що спричинює недорозвиток уміння диференціювати міжособистісні стосунки, ідентифікувати лінію власної поведінки, захищати її від впливу навколишніх.

На основі порівняльного аналізу дослідних даних соціалізації дитини-сироти в соціальних інститутах — інтернатах та сім'ях — визначено напрями ресоціалізації депривованих дітей у прийомній сім'ї, а також відновлено такі поняття, як редукація та редидактивне навчання.

Прийомна сім'я забезпечує індивідуальний підхід до виховання біологічно нерідної дитини, наповнює спілкування з нею новим розвивальним змістом, створює оптимальні можливості для її адаптації до сімейного життя і соціального оточення.

Спостереження за адаптацією прийомних дітей протягом першого року до нових для них умов проживання дало змогу визначити деякі особливості проходження цього процесу. Зокрема було встановлено, що прийомні батьки та члени прийомної сім'ї мають високий рейтинг референтності у життєвих ситуаціях, значущих для прийомних дітей (дозвілля, навчання, спільні переживання тощо). Для дитини сфера навчання пов'язана передусім із впливом батьків; сферу ж побуту вони сприймають двозначно: з одного боку, як обов'язок, з другого — як можливість спілкуватися з батьками. Батьків та інших родичів діти оцінюють за видами діяльності. Скажімо, сферу емоційних станів і переживань вони співвідносять насамперед з прийомними батьками, особливо з мамою, тому бажання поділитися з ними своїми переживаннями є потребою не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці. Сферу розваг діти співвідносять з однолітками, зі зведеними братами й сестрами. Сфера представленості індивідуальних інтересів дитини в структурі інтересів сім'ї подекуди залишається досить проблемною.

Перебування в прийомній сім'ї відкриває нові можливості для соціалізації й ресоціалізації дитини через її інтеграцію в різні сфери сімейної життєдіяльності. Задоволення потреб в афіліації є обов'язковою умовою відродження почуття базової довіри дитини до навколишніх, встановлення гармонійних взаємин як з прийомними батьками, так і з їхніми рідними дітьми. Депривовані діти схильні виявляти надмірну афектацію навіть за найменшого незадоволення, обмеження будь-яких їхніх потреб чи регламентацій їхньої поведінки, що пояснюється тривалою залежністю від інших та несформованістю власних засобів досягнення бажаного, хронічною фрустрованістю різного виду потреб, зокрема й життєво важливих, а також браком саморефлексії.

На початкових етапах створення прийомної сім'ї дитина приймає спрямовуючу роль батьків щодо неї тільки тоді, коли ті зможуть звільнити її (дитину) від відчуття тривоги, дискомфорту, поділяючи її інтереси, розширюючи сферу її можливостей і волевиявлення в межах родини. Аналіз малюнків дітей засвідчив залежність рівня тривожності від їхнього віку й терміну перебування в прийомній сім'ї: чим вони менші, тим вищий рівень тривожності, напруженості. Такі діти потребують посиленої уваги прийомних батьків до їхнього внутрішнього світу, важлива спрямованість батьківських зусиль на їхню інтеграцію в родинне життя. Проте поквапливо вводити дитину з перших днів її перебування в макросоціум прийомної сім'ї недоцільно.

Дослідженнями встановлено, що на сприйняття нової сім'ї впливає травматичний досвід дитини. Збереження її минулого, усвідомлення й переосмислення нею свого травматичного досвіду сприяють повноцінному входженню в нове середовище. Написання "Книги життя" дитини, зустрічі з біологічною родиною, бесіди на цю тему — важливі складові усвідомлення дитиною свого минулого.

Зміст спонукань прийомних дітей до спілкування з батьками певною мірою залежить від статі. Матір вони сприймають передусім як особу, здатну підтримати їхній Я-образ, активізувати в них відчуття самоцінності. Від батька діти очікують одержати нові знання, навчитися нових видів діяльності, з його допомогою здобути успіх. Ступінь інтегрованості дитини в нову сім'ю визначається референтністю прийомних батьків та членів їхньої сім'ї в різних сферах життєдіяльності, залученістю до занять сім'ї, усвідомленням значущості батьків для дитини, її ідентифікацією як члена родини.

Мотивація поведінки прийомних дітей розвивається на тлі формування більш зрілих особистісних спонук мораль-но-психічного характеру і проходить шлях від орієнтації на задоволення вузько ситуативних, імпульсивно зумовлених потреб та інтересів (приміром, купити щось яскраве, велике, незвичне) до появи потреби у спільних заняттях, грі, здобутті успіхів в освіті, набутті навичок, статусу "рідні". Чим ширше коло занять, що інтегрують дитину в нову родину через спілкування, тим більші можливості сім'ї в її соціалізації й ресоціалізації. На відміну від звичайних сімей, в яких зміст вимог до синів та дочок зазвичай визначають зовнішні або ситуативні фактори, у прийомних сім'ях домінує свідомо вольовий, ціннісносмисловий рівень активізації поведінки дитини.

Соціально-психологічний супровід дає змогу збільшити значення соціально адекватних мотиваційних настанов прийомного батьківства, а також узгодити соціальні питання з ресоціалізації дітей-сиріт різного соціального статусу: організувати навчання, медичний огляд та лікування, визначити доцільність зустрічей з біологічними родичами прийомних дітей, узгодити роботу всіх служб і організацій, причетних до розв'язання проблем дітей, що потребують державної опіки, забезпечити їхні права на сімейне оточення, адаптацію в суспільстві.


1.2 Прийомні сім'ї для дітей – сиріт з функціональними обмеженнями


1.2.1 Доцільність створення прийомних сімей для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями

Інститут прийомних сімей має неабиякі соціальні й економічні переваги перед інтернатною системою утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі дітей з функціональними обмеженнями. Адже утримання в інтернатних закладах є однією з найбільш витратних форм піклування, тому що окрім прямих витрат на забезпечення умов життя, виховання, освіти і лікування дітей воно потребує великих асигнувань на підтримку інтернатної інфраструктури - експлуатацію будівель, ремонт і поповнення іншої матеріально-технічної бази, зарплатню персоналу тощо.

В Україні витрати на утримання однієї дитини протягом року в інтернатному закладі щонайменше вдвічі перевищують середні витрати на виховання дитини у прийомній сім'ї. Так, за даними Державного комітету статистики України у 1997 р. утримання однієї дитини в інтернатних закладах і дитячих будинках сімейного типу становило відповідно 7,3 та 2,6 тис. грн. Авторам відомі інтернатні заклади, де у 2000 р. кошторис загальних витрат становив більше 900 грн. у перерахунку на одну дитину на місяць.

Крім того, значним навантаженням для бюджету країни після закінчення інтернату і суттєвим чинником погіршення соціального середовища є той факт, що випускники інтернатів, в силу специфіки навчання, освіти і виховання, недостатньо підготовлені до самостійного життя, набуття достатнього соціального статусу, і внаслідок цього існує небезпека поповнення ними маргіналізованих і криміналізованих прошарків населення.

Тому, цілком виправданим є поширення інституту прийомних сімей, за прикладом багатьох країн, як альтернатива небажаним соціально-економічним наслідкам функціонування інтернатної системи. Очевидно, що й в Україні держава і суспільство зацікавлені в пошуку додаткових до інтернатної форми виховання, більш дешевих і ефективних шляхів вирішення проблем опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі дітей з функціональними обмеженнями.

Більше того, влаштування сімейного виховання дітей-сиріт з функціональними обмеженнями, які зараз утримуються в інтернатах, є не менш актуальним для держави і суспільства, ніж влаштування сімейного виховання здорових дітей-сиріт. Доцільність цього як з економічної, так і з гуманістичної точки зору зумовлена тим, що діти-сироти, які на додаток до соціального лиха (сирітство) мають ще й лихо зі здоров'ям (інвалідність), є найбільш незахищеною категорією дітей взагалі, і суспільство, яке не приділяє особливої уваги цій категорії дітей, не може вважатися таким, що відповідає вимогам міжнародної спільноти. Крім того, багато хто з числа дітей з функціональними обмеженнями, які утримуються в інтернатах, має хвороби, прояви яких підлягають пом'якшенню або усуненню взагалі за умов надання індивідуального підходу до виховання і освіти, спеціальних психофізіологічних і медичних корекційних впливів. Але ці діти в інтернатних умовах обмежені у можливостях суттєвого поліпшення перебігу хвороб саме з причини відсутності індивідуального підходу, котрий їм абсолютно необхідний. Чимало таких дітей в умовах сімейного виховання отримали б можливість забезпечити своє існування по досягненні повноліття шляхом опанування навичками життя в суспільстві завдяки природно притаманному сім'ї індивідуальному підходу до навчання дитини. Але, вихована в інтернатних умовах, ця частина потенційно здатних до соціалізації дітей поповнює контингент дорослих утриманців будинків-інтернатів для інвалідів саме тому, що позбавлена можливості опанувати навичками дорослого самостійного життя [16; 14].

Слід зазначити, що в багатьох країнах Європи і в Америці саме прийомна сім'я є найбільш поширеною формою сімейної опіки. На Заході витоки інституту прийомних сімей були пов'язані з незадоволенням навчально-виховними закладами інтернатного типу ще з середини XX ст. Вважалося, що виховання в закритих навчально-виховних закладах призводить до втрати дітьми індивідуальності, життя дітей-сиріт в інтернатах надто ізольоване від життя суспільства, вихованці не мають достатнього правового захисту. У зв'язку з цим у ряді держав була започаткована політика, спрямована на зведення до мінімуму кількості інтернатних закладів, і в деяких країнах їх не існує.

Цікаво, що одним з головних завдань деінституалізації опіки щодо дітей-сиріт з функціональними обмеженнями у західній моделі є підготовка дитини до майбутнього дорослого життя, яке має бути по можливості максимально самостійним. Тобто досить чітко простежується прагматизм підходу і практичний зиск для суспільства.

Дещо інші ідеологічні витоки прийомної опіки і взагалі системи піклування про калік і сиріт традиційні для України як переважно православної, слов'янської країни. Ще починаючи з указів князя Володимира за часів Київської Русі, опікування такими явищами як каліцтво, злиденність, сирітство було тісно пов'язане з християнським вченням. Саме при монастирях та церквах діяли спеціальні будинки для дітей із вадами розвитку. Так, у Києво-Печерському монастирі у першій половині XI ст. за ініціативи ігумена Феодосія було засновано перший з подібних інститутів на теренах держави - будинок для дітей-сиріт, серед яких виховувалися сліпі, глухонімі, каліки. Оскільки релігійні інституції були й головними центрами духовного розвитку того часу (освіти, науки, медицини), то в суспільстві стверджувався гуманістичний підхід до явища опіки нужденними. Очевидно, можна припустити, що головним завданням опіки в християнській моделі було за тих часів не стільки досягнення прагматичних результатів (наприклад забезпечення самостійності дитини-каліки у майбутньому житті), скільки здійснення опіки як такої, тобто гуманітарного, богоугодного процесу.

Ці відмінності в історичних коренях опіки щодо дітей-сиріт з функціональними обмеженнями доцільно мати на увазі, вивчаючи досвід функціонування прийомних сімей в різних країнах і визначаючи перспективи його поширення в Україні. Частково ними пояснюються чітка практична спрямованість завдань, які вирішують на Заході прийомні сім'ї, існування великої кількості експериментальних доказів ефективності інституту прийомних сімей, досить прості методики визначення цієї ефективності.

Фінські соціальні працівники наголошують на перевагах виховання в прийомних сім'ях, оскільки дані численних експериментів свідчать, що найбільш повноцінний розвиток дитина одержує від матері або особи, що її замінює постійно. Вони зазначають, що після реформування системи піклування в бік створення прийомних сімей вона суттєво покращилася. Переконливі докази поліпшення цієї системи були отримані приблизно у 80-ті роки, тобто через 10-20 років після початку реформування [24; 44].

Цікавим для України може бути досвід Великобританії щодо влаштування прийомних сімей для дітей і молоді з функціональними обмеженнями. Так, на міжнародній конференції "Дитинство в Україні: права, гарантії, захист" (Київ, листопад 2000 р.) Д. Куперс, одна з найдосвідченіших англійських соціальних працівників, повідомила, що у Великобританії існує черга на усиновлення і влаштування у прийомні сім'ї дітей навіть із синдромом Дауна. Це результат 30-річної цілеспрямованої роботи з розвитку інституту піклування про дитину взагалі, зокрема дітей і молоді з функціональними обмеженнями.

Цікаво, що всупереч рекомендаціям багатьох вітчизняних дослідників не влаштовувати у прийомні сім'ї дітей з важкими формами вад і захворювань англійська фостерна система практично не визнає обмежень за ознакою діагнозу - всі діти вважаються придатними для влаштування в прийомну сім'ю. Пріоритет мають ті потенційні прийомні батьки, які вже мають досвід і знання про специфіку захворювання потенційної прийомної дитини. Крім того, соціальні служби Великобританії більш схильні віддавати дітей під опіку родичам, ніж у прийомні сім'ї чужих людей. Вважається, що там дитині надається більша підтримка, забезпечується кращий догляд, хоча менш успішно та швидко досягається юридична і фактична незалежність дітей, існує більший ризик неповноцінного виконання прийомними батьками виховних функцій. Тому, в ході соціального супроводу цих сімей, соціальні служби намагаються врівноважувати вплив неформальних приватних стосунків членів прийомної сім'ї на виконання обов'язкових повноважень, які делеговані державою прийомним батькам.

Інститут прийомних сімей в останні 2-3 роки розвивається також на теренах країн колишнього соціалістичного табору в Центральноєвропейському (Албанія, Молдова), в Азіатському (Киргизстан) регіонах і на Кавказі (Грузія).

Особливої уваги заслуговує підхід фахівців США стосовно виховання дітей з розумовими вадами. Зацікавленість ним зумовлюється тими обставинами, що в Україні серед дітей з різними видами функціональних обмежень (сліпота, слабкий зір, глухота, глухонімота, туговухість, поліомієліт та церебральні паралічі, важкі порушення мови, затримка психічного розвитку, розумова відсталість тощо) найбільша частина припадає на розумове відсталих дітей. Навіть існуюча інтернатна система розрахована таким чином, що шкіл та шкіл-інтернатів для розумове відсталих дітей більше 60% загальної кількості усіх шкіл та шкіл-інтернатів для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку.

Основні завдання американської системи виховання дітей з розумовими вадами дещо відрізняються від вітчизняної. Так, у США вважається, що кінцевою метою навчання і виховання таких дітей є вироблення навичок, які дали б змогу існувати самостійно, прищеплення корисних соціальних умінь, які дозволятимуть їм жити і працювати у звичайному середовищі. У зв'язку з таким підходом загальноосвітня підготовка і розвиток процесів пізнання не займають значне місце в роботі з розумово відсталими дітьми. Завдання американських дефектологів щодо навчання дітей з розумовою відсталістю, сформульовані Національною асоціацією освіті більше 30 років тому, передбачають: досягнення економічної ефективності навчання; виховання таких поведінкових навичок, щоб інші члени сім'ї не відчували тягаря від перебування вдома дитини з розумовою відсталістю; виховання таких моральних цінностей, які б дозволили дитині у майбутньому бути рівноправним громадянином країни [15; 35].

Такі особливості виховання і навчання дітей з функціональними обмеженнями, зумовили відповідне пристосування і системи прийомної опіки. З часом виникли прийомні сім'ї-спеціалісти, які брали на утримання дітей з вадами розумового або фізичного розвитку. Крім того, вони брали й дітей переважно підліткового віку, в яких спостерігалися проблеми з поведінкою. Батьки таких прийомних сімей-спеціалістів мали бути краще підготовлені, відповідати завищеним, порівняно з іншими прийомними сім'ями вимогам, адже зазначені категорії дітей вимагали й особливого ставлення, й більшого часу для прищеплення навичок соціалізації, й наявності в батьків певних спеціальних знань [24; 26].

Слід зазначити, що матеріальне забезпечення діяльності прийомних сімей диференціюється в залежності від стану здоров'я дітей та особливостей їхньої поведінки. Сім'ї, що утримують дітей з проблемами у поведінці, а також дітей з функціональними обмеженнями, як правило, отримують кошти у більшому розмірі, ніж прийомні сім'ї із здоровими дітьми без особливих проблем у поведінці.

Кошти на свою діяльність прийомні сім'ї одержують в місцевих органах влади, фінансування, як правило, складається з двох частин відшкодування витрат на утримання дитини і заробітної платні за виконання виховних функцій. Причому, розмір заробітної платні не настільки великий, щоб заохотити до цієї роботи людей, які не відчувають до неї схильності. Основний мотив прийомних батьків - бажання допомогти дітям [19; 28].

Надзвичайно важливу роль у життєдіяльності прийомних сімей відіграють соціальні працівники. Соціальні служби постійно спостерігають за діяльністю цих сімей, ненав'язливе контролюють виховний процес, проводять навчання сімей, надають різнобічну допомогу. Для певних категорій дітей з функціональними обмеженнями і особливими відхиленнями у поведінці допомога соціальних працівників може у разі потреби надаватися цілодобово. Соціальні служби розподіляють кошти, виділені центральними державними чи місцевими органами влади на діяльність прийомних сімей, визначають тривалість перебування дітей у сім'ях, адже вона може бути різною, залежно від обставин та умов [6; 48].

З метою підтримання сприятливої для функціонування прийомних сімей моральної атмосфери, соціальні служби закріплюють за ними мультидисциплінарні команди, діяльність яких спрямована на вивчення стосунків у сім'ї, покращення якості її функціонування, своєчасної соціальної допомоги у разі потреби. Діяльність мультидисциплінарних команд системна і безперервна, спрямована на надання різнобічних послуг, їх координацію, здійснення моніторингу втручань в сім'ї, профілактику, системне медичне обстеження дітей і педагогічне спостереження процесу їх розвитку. Оскільки усім дітям, які потрапляють в прийомні сім'ї, доводиться долати труднощі адаптації до нової сім'ї, для них розроблено спеціальну методику соціальної терапії, яка враховує чинники віку дитини, часу першого влаштування в прийомну сім'ю, кількість місць розміщення протягом опіки тощо [10; 75].

Передумовами успіху у практиці створення прийомних сімей є ретельний відбір прийомних батьків, чітке визначення індивідуальних проблем дітей і відповідна спрямованість в роботі прийомної сім'ї, готовність фахівців з усіх служб (медичних, педагогічних, соціальних) співпрацювати у процесі створення і функціонування прийомної сім'ї. Важливо також не допускати багаторазового переміщення дитини із сім'ї в сім'ю, збільшувати термін перебування на одному місці опіки, забезпечувати адекватне сприйняття прийомними батьками проблем дитини. В іншому випадку проблеми дитини можуть ще більше загостритися і стануть на заваді вихованню [12; 20].

Незважаючи на те, що підкреслюється як негативно впливає на дитину багаторазове переміщення з сім'ї в сім'ю, американська соціальна система демонструє дивну гнучкість підходів до функціонування прийомних сімей. Наприклад, у деяких випадках прийомні діти можуть побувати у різних прийомних сім'ях поки не знайдуть таку, яка найбільше їм підходить. Головне - результативність виховання в прийомній сім'ї, і соціальні працівники її досить ретельно досліджують. Вони неодноразово доводили, що виховання дітей в прийомних сім'ях сприяє засвоєнню соціальних навичок, зменшенню кількість проблем поведінки, поліпшенню психологічного пристосування і зменшенню труднощів адаптації до дорослого життя.

Найбільшої уваги, на думку американців, діти потребують протягом першого року перебування в прийомній сім'ї. При вдало організованому догляді вже в перший рік у більшості дітей спостерігаються значні зміни у розвитку на краще. Важливу роль у цьому процесі відіграє належне забезпечення дітей відповідними їх віку книжками та ігровим матеріалом, додаткове навчання прийомних батьків, стимуляція емоційної сфери дітей та мотивація їх до розвитку [12; 25].

Американська практика яскраво демонструє ефективність інституту прийомних сімей для дітей з функціональними обмеженнями, адже більшість дітей, які потрапляють у цій країні до прийомних сімей, має фізичні або розумові вади або й ті і інші разом. При обстеженні дітей з функціональними обмеженнями перед влаштуванням у американські прийомні сім'ї була виявлена наявність аномалій принаймні в одній з фізіологічних систем організму близько у 65% випадків. Решта дітей мали аномалії більше ніж у одній фізіологічній системі організму. Приблизно 35% цих дітей вважалися такими, що неспроможні навчатися, понад 20% мали слабкий імунітет, більше 4% - хронічні хвороби, понад 4% - затримку розумового розвитку. Результати досліджень довели, що перебування цих дітей в прийомних сім'ях сприяє своєчасному виявленню та усуненню фізичних та розумових вад [17; 41].

Діти, які виходять в доросле життя з прийомних сімей переважно долають проблеми несприятливого дитинства і у більшості випадків (56%) добре інтегруються в суспільство або виявляють середній ступень інтегрованості (12%). Лише у 20% випадків відзначається часткова інтегрованість, а взагалі не в змозі інтегруватися в доросле життя не більше 10% дітей [18; 22]. Американські соціологічні дослідження, які проводилися до і після влаштування у прийомні сім'ї, доводять, що діти високо оцінюють умови життя і ставлення до них у прийомних сім'ях, задоволені доглядом за ними і житлом, здебільшого відчувають любов і безпеку [19; 32].

Отже, є всі підстави вважати, що практика соціальної роботи в різних країнах світу досить переконливо доводить доцільність трансформації інститутів піклування щодо дітей-сиріт з функціональними обмеженнями в напрямку поширення сімейних форм опіки, зокрема прийомних сімей.


1.2.2 Практика соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями

Актуальність запровадження багатьох форм і технологій соціальної підтримки з боку різних організацій зумовлена тим, що вони дуже суттєво розширюють можливості соціалізації дітей з функціональними обмеженнями. Без участі цих організацій самостійно реалізувати багато заходів з соціальної інтеграції таких дітей не в змозі ні рідні сім'ї, ні прийомні сім'ї, ні інтернатні заклади, що їх виховують. Важливість співпраці батьків, які виховують дітей з функціональними обмеженнями, та вихователів інтернатних закладів з різними організаціями соціальної підтримки, беззаперечна з точки зору розширення кола спілкування таких дітей, ознайомлення батьків і вихователів з інноваційними формами і методами соціалізації, отримання допомоги у вирішення різноманітних соціальних і психолого-педагогічних проблем.

Різні форми, методи і технології соціальної підтримки дітей з функціональними обмеженнями запроваджуються в Україні державними і громадськими організаціями. Серед державних організацій основними є соціальні служби для молоді, підпорядковані Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, та підрозділи системи соціального забезпечення, підпорядковані Міністерству праці та соціальної політики України. До громадських організацій належать передусім об'єднання батьків дітей з функціональними обмеженнями, об'єднання громадян за ознакою походження інвалідності або видів від і захворювань, недержавні фонди та благодійні організації тощо.

Слід зазначити, що на практиці державні і громадські організації досить часто діють спільно. Підрозділи системи соціального забезпечення можуть підтримувати громадські організації, використовувати їх досвід щодо нових форм соціальної роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження, влаштовувати оздоровлення і відпочинок дітей. Соціальні служби для молоді підтримують громадські об'єднання організаційно і матеріально, надають методичну допомогу, проводять спільні заходи, реалізують спеціальні програми соціальної підтримки конкретних вікових категорій дітей з різними вадами і захворюваннями.

Одним з прикладів такої співпраці може слугувати діяльність соціальної служби для молоді Київської міської державної адміністрації - саме у Києві виділяються найбільше коштів на програми соціальної сфери, завдяки чому можливості територіальної громади у соціальній підтримці осіб з функціональними обмеженнями досить відчутні. Так, загальне фінансування міської програми "Турбота", спрямованої на соціальну підтримку малозабезпечених киян, (у тому числі близько 115 тис. пенсіонерів-інвалідів, 75 тис. одержувачів допомоги сім'ям з дітьми, майже 8 тис. дітей-інвалідів) становить 125 млн. гривень.

Розуміючи потреби розширення можливостей соціалізації 7,7 тис. дітей з функціональними обмеженнями віком до 16 років, які мешкають на території Києва, міська соціальна служба для молоді розробила комплекс програм "Разом заради розвитку", спрямованих на соціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство дітей з функціональними обмеженнями.

Окремі програми цього комплексу спеціально розраховані на формування системи соціально-педагогічної допомоги громадським об'єднанням інвалідів, залучення членів громадських організацій до участі у програмах соціальної служби, її акціях та заходах, налагодження зв'язків з фондами та зацікавленими організаціями для

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: