Xreferat.com » Рефераты по социологии » Система соціального захисту сиріт і дітей

Система соціального захисту сиріт і дітей

Зміст


Вступ

Розділ 1. Особливості соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні

1.1 Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту

1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки

1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки

1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування

Розділ 2. Аналіз соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Хмельницькому регіоні

2.1 Інформаційно-аналітичний показник системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

2.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Актуальність теми. Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першочерговість інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життя спільноти; відсутність дискримінації.

В усіх країнах світу існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, - це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країні складне соціально-економічне становище значної кількості населення, послаблення виховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності й безпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвого рівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.

У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 150 тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані "соціальні сироти", яких дедалі стає більше. Виправити становище покликані заходи Державної програми подолання дитячої безпритульності і безоглядності на 2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 року з метою соціального-правового захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Завдання Державної програми спрямоване на захист прав дітей і насамперед полягає у збереженні для дитини сімейних умов життя.

Згідно із ст.52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правовою основою реалізації цього конституційного положення є національне законодавство про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що регулює відносини із надання матеріальної, соціальної та правової допомоги зазначеній категорії дітей та осіб з їх числа.

Окремі питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В.В. Андріїв, Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, Л.С. Волинець, К.В. Добромислов, М.Л. Захаров, О.І. Карпенко, В.Г. Кобелєва, Н.Ю. Максимова, О.Є. Мачульська, В.Ю. Москалюк, А.М. Нечаєва, Д.А. Ніконов, І.В. Пєша, П.Д. Пилипенко, Н.Т. Поліс, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, О.В. Стремоухов, Є.Г. Тучкова та ін. Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутні спеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теорії права соціального забезпечення про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання:

- дослідити становлення і розвиток законодавства про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та еволюцію системи соціального захисту цієї категорії дітей та осіб з їх числа;

- визначити місце правових норм про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у системі права соціального забезпечення;

- виділити форми і види соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- проаналізувати функції та повноваження органів, які здійснюють соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- сформулювати теоретично обґрунтовані конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в регіоні. Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об’єкту, предмету, мети і завдань. Роботу розглянуто за допомогою діалектичного, історико-правового, соціологічного, формально-логічного та системного методів. Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у правотворчій діяльності з метою удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; у практичній діяльності органів, які здійснюють соціальний захист цієї категорії дітей та осіб з їх числа.


Розділ 1. Особливості соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні


1.1 Історичні і соціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту


У X - XIV столітті на Русі сиротами називали дітей бідних селян-общинників. Пізніше термін "сирота" було витіснено терміном "селяни" (у давніх актах і грамотах); у XVI - XVII століттях "сиротами" називали не лише селян, посадських людей, стрілецьких та солдатських дружин, а також дітей, які залишились без батьків.

Благодійні організації теж не стояли осторонь у вирішенні проблем дітей-сиріт та нужденних верств населення. Завдячуючи їх діяльності, значна кількість людей мала можливість отримати як матеріальну, так і духовну підтримку.

Дослідження історичних матеріалів доводять, що на початку XX століття в Росії державним коштом утримувалося 14 тисяч дітей-сиріт. Така ж кількість виховувалась і в притулках благодійних товариств. Цей період можна вважати першою хвилею соціального сирітства у XX ст.

Російсько-японська війна, перша революція 1905 - 1907 років. перша світова війна, Лютнева та Жовтнева революції 1917 року, громадянська війна зумовили різке збільшення чисельності дітей-сиріт, бездоглядних та безпритульних дітей.

Головними причинами зростаючої кількості дітей-сиріт (як повних, так і соціальних) виступали:

- нестабільна соціальна ситуація;

- зростання промисловості у містах, що зумовило значний наплив робочої сили з сільської місцевості;

- ескалація військової загрози;

- погіршення матеріальних умов життя у родинах;

У 1917 році усі притулки й сирітські будинки новий радянський Уряд перетворив на державні і передав під керівництво Народного комісаріату соціального забезпечення. З усіх виховних закладів, заснованих за ці роки, головною формою утримання дітей-сиріт були дитячі будинки. Найчастіше вони були змішаного типу, бо в них виховувалися дошкільнята й діти шкільного віку.

Створені у перші роки радянської влади дитячі заклади розташовувались у прекрасних будинках, з великими ділянками землі і з садами й городами. У них існували швацькі, кравецькі, взуттєві та інші майстерні. У дитячих будинках були обов'язковими хор та духовий оркестр, клуб та бібліотека.

У 1917 році у дитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дітей, у 1918 - 80 тисяч, у 1919 - 125 тисяч, в 1920 - 400 тисяч, а в 1922 році - понад 540 тисяч безпритульних.

На особливу увагу заслуговує діяльність Українського товариства Червоного Хреста, яке звернулося до уряду з проханням передати під його юрисдикцію майно установ Російського Червоного Хреста на території республіки. Воно надавало допомогу біженцям, інвалідам, дітям-сиротам, переймалося створенням шпиталів, пунктів харчування, санітарною освітою серед населення. Протягом 20-х років силами Червоного Хреста України були створені чисельні будинки для безпритульних, безкоштовні їдальні та амбулаторії. На кошти товариства утримувались 119 медичних, 206 профілактичних і дитячих закладів [16, с. 15].

Доля дітей, батьки яких були репресовані, - це особлива сторінка нашої історії. Трагедія цих дітей полягала в тому, що вони раптово залишалися без батьків й належали до особливої категорії дітей. Їх не дозволялось віддавати під опіку родичам, єдиний шлях - дитячий будинок. У свідоцтві про народження, з яким така дитина опинялася у дитячому будинку, графа "мати" й "батько" була пуста, дітей цього контингенту схиляли до відмови від засуджених батьків.

За роки Великої Вітчизняної війни їх чисельність значно збільшилась. На кінець 1945 року лише дітей загиблих фронтовиків нараховувалось понад 17 тисяч, для яких було додатково відкрито 120 дитячих будинків. Необхідно було створити належні умови для життя й навчання дітей, які залишилися без батьків. Рада Народних Комісарів Союзу РСР видала постанову, у якій зобов'язала Раднаркоми союзних і автономних республік, органи місцевої виконавчої влади "під особисту відповідальність перших керівників забезпечити облаштування й навчання дітей, які залишилися сиротами або загубили батьків під час евакуацій та повернення на попереднє місце проживання".

Друга хвиля безпритульності та соціального сирітства, яка була результатом невтішних наслідків Великої Вітчизняної війни, змусила активізувати роботу комісій з облаштування дітей, які залишились без батьків.

Досить поширеним явищем на той час було заснування освітньо - виховних закладів інтернатного типу при колгоспах, промислових підприємствах на кошти профспілок, комсомольських і партійних організацій, міліції тощо, а також передача дітей-сиріт на виховання у родини. Так, за 1941 - 1944 роки під опіку потрапили 217 тисяч дітей-сиріт. У 1956 році рішенням Уряду для дітей-сиріт, дітей матерів-одиначок, інвалідів війни й праці, пенсіонерів почали створюватися школи-інтернати. За 1959 - 1965 роки усі дитячі будинки були реформовані на школи-інтернати.

Новий пік соціального сирітства припав на кінець 80-х початок 90-х років. Зміни, що відбулись у соціально-економічному та політичному житті держави, проведення реформ, які хворобливо відобразились на житті родини, призвели до значного збільшення кількості дітей, котрі залишились без батьківського піклування, а саме: бездоглядні та безпритульні діти, малолітні бомжі, діти-жебраки.

1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки


Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);

Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" 2005 р. №6 ст. 147;

Указ Президента України "Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини";

Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" . – 2005 від 11.07 №1086;

Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей[16, с. 23].

Положення статті 52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейному кодексі України та в Законі України "Про охорону дитинства". Стаття 61 КпК і стаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Сімейний кодекс України, Закон України "Про охорону дитинства" передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім’ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів.

В Україні здійснюється централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів, де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації про вихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опіки га піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опіку чи на виховання у сім'ї громадян.

З метою допомогти таким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини, але й її виховання, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини в пологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долі дитини термін до двох місяців.

Виявлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх, які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань і обов'язків органів опіки та піклування. Стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вони встановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт та тих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживання батьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У свою чергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації з іншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо[14, с. 65].

Нині завдяки появі кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає і ситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освіти фактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодо оздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалів на відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, та позбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні і дільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми та підлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактах протиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціонально неспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Щодо централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають, утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня, коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків, повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, на які покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи у місячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разі неможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області України зобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України для централізованого обліку.


Система соціального захисту сиріт і дітей

Рис. 1.1. Механізм звертання дитини та її законних представників з приводу порушення прав дитини [16, с. 23]


При виявленні підкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким чином, залишеної без батьківської опіки, кримінальна міліція спільно зі службою у справах неповнолітніх зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстрацію даного випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей. При цьому повинні бути вжиті усі заходи щодо розшуку батьків дитини або її близьких родичів, а також щодо тимчасового влаштування дитини (притулок, лікувальний заклад). Один екземпляр акту і повідомлення направляється в орган опіки та піклування для вирішення питань щодо опіки, піклування, усиновлення, направлення у дитячі установи на повне державне утримання.

Вік дитини визначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, куди направляється дитина, або ж судово-медичною експертизою. При реєстрації дитини органами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я, по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також у довільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи із розумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бути направлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстрація народження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом.

Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей, залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю.

Коли дитину направлено в дитячу установу із сім'ї, як правило, особливих ускладнень з оформленням документів не буває, бо є медична документація, дитина зареєстрована в органах реєстрації актів громадянського стану, є відомості про її батьків. Ускладнення з влаштуванням дітей виникають тоді, коли дитина покинута, батьки її невідомі, або й якщо відомі, то місце їх проживання не встановлено. Необхідно зробити запити у пологові будинки, органи реєстрації актів громадського стану, органи внутрішніх справ, адресні бюро, тобто проводити роботу щодо встановлення батьків дитини та реєстрації її народження. Процес цей тривалий. На час його проведення дитину потрібно помістити в дитячу установу. Зараз єдиною формою тимчасового влаштування маленької дитини є направлення її до лікувального закладу[16, с. 25].

За правилами, перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж один тиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про її батьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року) перебувати у лікувальному закладі. Тривале перебування дитини у лікарні може негативно вплинути на стан її здоров'я, вона наражається на ризик бути інфікованою від хворих дітей, умови утримання та раціон харчування не відповідають потребам дитини, а про виховання в таких умовах і говорити зайве.

Сьогодні інтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховні заклади для дітей-сиріт і дітей, які залишались без піклування батьків, затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137. Також було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів України, серед яких слід відзначити:

Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального захисту дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків( від 05 квітня 1994 року № 226);

Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усиновителів (від 20 липня 1996 року № 775);

Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (від 27 квітня 1994 року №267);

Про Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти України (від ЗО березня 1990 року № 98);

Про гарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей (від 31 серпня 1996 року № 1032) [16, с. 15].


1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки


У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див. таблицю 1.).


Таблиця 1. Моделі деінституалізації

Моделі Зміст роботи
Планування родини Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї.
Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами.
Реінтеграція кровної/біологічної родини і Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї.
Усиновлення/удочеріння Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду).
Прийомні родини Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.
Дитячі будинки сімейного типу Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;

нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;

громадська підтримка сімей;

усвідомлене батьківство;

укріплення сімей, що переживають кризу;

організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;

формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;

запобігання і боротьба з насильством у родині;

запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;

навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);

підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);

адаптація сімей у новому середовищі;

забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;

планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;

об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [18, с. 78].

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформація державної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки.

Діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з:

- позбавленням їх батьківських прав;

- відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;

- визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними;

- оголошенням їх померлими;

- відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства;

- розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;

- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки;

- підкинуті діти, батьки яких невідомі;

- діти, від яких відмовилися батьки;

- безпритульні діти.

На даний час питання надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок), що набрала чинності 17.10.2008 [16, с. 27].

Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які набули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішення підтверджується комплектом документів, зокрема:

- статус дитини-сироти - свідоцтвом про смерть кожного з батьків.

- статус дитини, позбавленої батьківського піклування:

- батьки якої позбавлені батьківських прав - рішенням суду;

- яка відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав - рішенням суду;

- батьки якої визнані безвісно відсутніми - рішенням суду;

- батьки якої оголошені судом померлими - свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;

- батьки якої визнані недієздатними - рішенням суду;

- батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі – вироком суду;

- батьки якої перебувають під вартою на час слідства - постановою суду;

- батьки якої знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ, пов’язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження - ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;

- у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки - довідкою закладу охорони здоров’я, що оновлюється раз на півроку;

- підкинутої дитини, батьки якої невідомі, покинутої в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з цих закладів батьки, інші родичі - актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.


1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування


У багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.

За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:

усиновлення

опіка в сім'ях родичів

прийомна сім'я

інтернатний заклад.

За рівнем розвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:

країни, де прийомні сім'ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія, Нідерланди тощо);

країни, де система прийомних сімей введена нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);

країни, де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися (Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо) [20, с. 128].

Соціальна робота у США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячі будинки та притулки) кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.

Служби соціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні групи населення. Ліга соціального забезпечення дітей Америки є сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг - патронаж сім'ї.

Усі послуги зазначених служб можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримки дітей та сімей охоплюють патронажні послуги, сімейну терапію, просвітницьку діяльність у сфері сімейного життя. Добровільні служби допомоги родинам та районні центри психічної корекції надають допомогу сім'ям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань. Останнім часом служби соціального забезпечення основну увагу приділяють питанням нормального перебування дитини у родині, забезпечення їй належної турботи. Перевага надається усиновленню та домашнім дитячим групам, що дозволяє зменшити кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках та притулках.

Деякі, специфічні проблеми, які належать до компетенції соціальних служб (наприклад, зневажливе ставлення до дітей, жорстоке поводження з ними тощо), привертають особливу увагу громадськості. З метою вирішення означених проблем надаються кошти для дослідження, розробки й апробації програм та рекомендацій, підбору персоналу.

В Австрії постійно удосконалюється діяльність опікунських закладів. У цій країні добре налагоджена система усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачає можливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу після народження без проміжного перебування у дитячому будинку.

Активна та багатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охорони дитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі будинки.

Давні традиції має розгалужена мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних служб , спрямовані на захист інтересів та допомогу різним категоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які потребують психологічної чи матеріальної допомоги.

У Великобританії є три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи [20, с. 140].

Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "об'єкта" - навчального, лікувального, сирітського тощо.

Існують багатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні центри виступають "лінійними" структурами соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. "Лінійні" структури надають психотерапевтичну допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок з юридичними службами, організаціями охорони здоров'я, службами соціального забезпечення тощо.

Між структурами налагоджено тісний зв'язок, тому різні фахівці "ведуть" дитину від народження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної і педагогічної допомоги, а також координують свої дії із службами освітнього департаменту, які

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: