Xreferat.com » Рефераты по страхованию » Страхування в Україні

Страхування в Україні

Зміст.


Вступ.

  1. Економічна необхідність страхової послуги для фізичних та юридичних осіб.

  2. Розвиток системи страхових послуг.

  3. Порядок надання страхових послуг страхувальникам.

  4. Діюча система страхових послуг в Україні та шляхи її удосконалення.

Література.


Вступ.

Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має від­повідники в інших мовах: «insuranse» — в англійській, «versicherungs» — у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське по­ходження. В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захис­ту та безпеки.

У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування та­кож приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту кате­горії «страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігно­рувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні в якому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така пози­ція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь.

Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відно­син щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених догово­ром страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування — захист майнових інтересів фізич­них і юридичних осіб. Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному зако­нодавстві або страхових полісах. Підкреслено джерела грошових кош­тів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і співставлення рі­зних його тлумачень у наукових працях показують, що офіційне виз­начення терміна перевантажене правовими аспектами.

Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступа­ють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою передумо­вою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів гос­подарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині стра­хування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієн­тації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту.

З урахуванням вищесказаного провідні економісти нашої країни дають таке визначення по­няття «страхування»:

Страхування — це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його фун­кціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, вихо­дили насамперед не із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дозволяють ви­явити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розпо­дільну функцію. Ця функція знаходить конкретне, специфічне виявлен­ня у функціях, притаманних страхуванню, — ризиковій, попереджуваль­ній і заощаджувальній» (Страховое дело / Под ред. Л. Й. Рейтмана. — М.,1992.—С.17).

До речі, думка про те, що фінансам притаманна розподільна функ­ція, не є загальновизнаною. Так, велика плеяда відомих учених у галу­зі фінансів із Санкт-Петербурзького університету економіки та фінан­сів уже протягом багатьох років переконливо обстоює інші тлумачен­ня функцій фінансів, зокрема створення і розподілу, використання грошових доходів і фондів. Деякі науковці одну із функцій фінансів убачають у забезпеченні процесу відтворення.

Теоретичні і практичні намагання розглядати страхування як вто­ринну категорію щодо фінансів (у їх вузькій інтерпретації) завдають шкоди розбудові господарського механізму, і особливо у зв'язку з по­ступовим переходом країни до ринкової економіки.

За умов, коли державі належало понад 9/10 усіх виробничих фон­дів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширю­валось на об'єкти державної власності. Включення страхування до фі­нансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умо­ви страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами за­раховувались до бюджету.

Інша ситуація створюється в ринковій економіці. Тут страхування переведено на комерційні засади. Воно стає важливим напрямком під­приємницької діяльності. Страхування розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що страхові компанії, як і інші підприємства, мають своє фінансове господарство, яке призначене для забезпечення статутної діяльності. У цій частині страхування входить до фінансів підприємств і галузей.


1.Економічна необхідність страхової пслуги

для фізичних та юридичних осіб.

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробницт­во стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зу­мовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокрем­люють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Неіцасні випадки — це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних ви­падків являє сутність ризику. Поняття «ризик» має кілька зна­чень. Його часто ототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб'єктові або об'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування розглядатись як ризик. До страхових ризиків від­носять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою матема­тичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично мо­жливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи.

Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єк­тивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних нас­лідків стихійного лиха та нещасних випадків.

Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищують­ся вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріа­ли, споруджуються греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуа­тації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ре­сурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, зростан­ня криміногенних явищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних ката­строф — аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад 140 млрд доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єк­тах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього се­редовища та інші локальні події трапляються в країні практично щодня.

Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприк­лад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на ви­робництві і в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, котрі породжуються зростанням злочин­ності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підпри­ємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує на­гальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих сти­хійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складають­ся в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковіс­тю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попереджен­ня, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов 'язаних з ними втрат,

Для того щоб система заходів з попередження, подолання і від­шкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валово­го продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведе­ного планового чи звітного оформлення, котре характеризувало б йо­го величину. Не існує й спеціального органу управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані нату­ральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у час­тині, іцо використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями, — самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхо­вого захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхо­вого захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинни­ків. Насамперед це теоретичні концепції формування фонду; стан роз­витку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населен­ня, міжнародні відносини тощо.

Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика, сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат на страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. У країнах капіталістичного світу перемогли погляди, згі­дно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати вироб­ництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство, компенсуючи шкоду, заподіяну страхови­ми ризиками.

За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг готової продукції і фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку збитки, яких зазнали підприємства, відшкодо­вувались переважно із загальнодержавних коштів. Для цього створю­вались резервні фонди при урядах СРСР та кожної республіки, які входили відповідно до союзного і республіканського бюджетів. У дея­ких республіках ці кошти використовувалися насамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у високосейсмічних регіонах — Туркменії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших.

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, доки не розвинені інші форми захисту вла­сності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи знищених стихією або через збіг несприятливих об­ставин підприємств, доріг та інших об'єктів як виробничого, так і со­ціального призначення.

Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв держав­ний позичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонний розрив між витратами виробництва і дохо­дами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємст­вам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету.

Такий режим використання позик частково спричинювався до за­міщення ними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не влас­тивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення, матеріального забезпечення, термі­новості і платності за користування. Зрештою кредит втрачав свої сти-мулювальні властивості.

Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбаче­них обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтри­мки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнен­ня нестачі оборотних засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповорот­них засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помил­ковими рішеннями вищестоящих організацій.

Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на стра­ховий захист.

Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та гро­шові резерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дріб­ними ризиками.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу опе­ративно вирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім то­го, не потрібно платити на сторону страхові премії. А вони передба­чають витрати не лише на відшкодування збитків, заподіяних стихій­ним лихом чи нещасним випадком, а й спрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формування прибутку страховика.

Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує са­мострахування. Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того ж витрати із власних (внут­рішніх) резервів безпосередньо не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромаджен­ня і використання резервних коштів виявляються лише в певних ме­жах. Адже при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає від­волікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній формі. З викладених тут та інших міркувань цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може посідати визна­чальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора..

Кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних ін­тересів на випадок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування. Цим методом можна було нагромаджувати кош­ти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездат­ності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазна­чених видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхо­вого захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже процес роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спря­мовуватися на дедалі частіше прийняття рішень про страховий захист на рівні підприємства, розширення меж самофінансування.

На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавст­во дозволяє доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти фонду постійно перебували в ліквідній формі.

Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовують­ся централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут познача­ються і тимчасові фінансові труднощі держави. За значного дефіциту бюджету неможливо передбачити в ньому серйозні резерви.

Значно ослабла роль у страховому захисті і -позичкового фонду. Він перестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно авто­номних позичкових фондів. На 1 січня 1998 року в Україні було 228 комерційних банків. Кожний із них володіє самостійними ресурсами. Банки здебільшого не в змозі і не мають економічного інтересу нада­вати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах від­строчки повернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фо­нди при цих органах ліквідовано.

Негативно позначилась на організації самострахування суб'єктів господарювання жорстка податкова політика. Переважна частина під­приємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпоряд­женні необхідні грошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок пе­релічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що більше нава­нтаження має надалі припадати на фонди, створювані методом страху­вання. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціаль­ного захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, час­тково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою.

Необхідність страхування випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більше складного виробничого техноло­гічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, по­грабування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридич­ні) особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх пра­цівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, при тривалій або постійній втраті працезда­тності застрахованого, а також у разі настання інших, спеціально обу­мовлених подій. Очевидно, що страхові виплати не повинні перевищу­вати реально втрачених доходів страхувальника і його витрат на ліку­вання, аби не стимулювати завищення необхідних термінів лікування.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвести­ційної діяльності.

Страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридич­них осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню нале­жить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10 % стра­хового поля, регулююча роль цього економічного важеля ще мало по­мітна, на відміну, наприклад, від Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємства й громадяни. Важко уявити підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чи іншим бізнесом, зігнорувавши страхування. Такі дії суперечили б здоровому економічному глузду.

Проілюструємо це таким прикладом. Нова фірма має намір займа­тись в'їзною торгівлею хутряним одягом. Підприємець для організації цього бізнесу має у своєму розпорядженні 80 тис. грн. При цьому 20 тис. грн. потрібно авансувати на придбання спеціального авто­мобіля, а решту коштів спрямувати на закупівлю товару та інші витра­ти. Припустимо, що за такої структури розміщення капіталу підприє­мець отримає середньоденний прибуток у 500 грн. протягом 250 днів на рік. Проте автомобільний транспорт характеризується як найбільш небезпечний.

Перед підприємцем постає проблема: що вигідніше — створити власний резерв коштів на випадок термінової необхідності заміни ав­томобіля чи вдатися до послуг страхової компанії? Уявімо ситуацію, що власник не застрахував автомобіль. У такому разі він матиме еко­номію на страховій премії (наприклад, 8% від вартості автомобіля, тобто 1600 грн. на рік).

Водночас утриматися від придбання страхового полісу означає для підприємця необхідність зарезервувати з метою самострахування тран­спортного засобу, а отже і безпеки свого бізнесу, не менш як третину всього капіталу (20 тис. грн.). Це суттєво зменшує фінансові результа­ти діяльності. У даному випадку на авансований капітал буде отрима­но прибутку не 125000, а лише 83330 грн. Отже, втрачений прибуток буде більшим за страхові платежі на 40070 грн., або в 25 разів. Хоч приклад і умовний, але він добре відбиває ті переваги, які надає стра­хування.

Можливості страхування зростають із розширенням кола страху­вальників, а це, у свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страхо­виків. На посилення саме цих тенденцій слід очікувати в найближчій перспективі.


2.Розвиток системи страхових послуг.

Система страхових послуг базується на сукупності об'єктів з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування. Схематично її уна­очнює мал.1. Вона є найбільш звичною для національних страхови­ків і дуже важливою з теоретичного погляду.

Закон України «Про страхування» визначає, що об'єктами страху­вання можуть виступати три групи майнових інтересів:

1) пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страху­вання);

2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням май­ном (майнове страхування);

3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юриди­чній особі (страхування відповідальності).

На відміну від об'єктів майнового страхування об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особи­стому страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплати страховика на користь страхувальника (застрахованого) або його родини мають тут характер фінансової допомоги.

Особисте страхування проводиться на випадок смерті страху­вальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застра­хованого) до кінця строку дії договору страхування або до визна­ченої в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її ра­мках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпе­ченням. При цьому окремі види належать до довгострокового («накопичувального»), а окремі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особис­того страхування.

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'я­зане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких прово­диться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхуван­ня від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.


  1. Мал.1 Система страхових послуг


Майнове

страхування

Страхування відповідальності

Особисте страхування





Страхування майна

юридичних осіб

Страхування майна

громадян

  • страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту;

  • страхування цивільної відповідальності власників повітряного транспорту;

  • страхування цивільної відповідальності власників водного транспорту;

(у всіх трьох видах включаючи відповідальність перевізника)

  • інші види.

Страхування від нещасних випадків

Медичне

страхування

Страхування життя




  • страхування заліз-ничного трансп-ту;

  • страхування наземного транспорту;

  • страхування повіт-ряного транспорту;

  • страхування морського транспорту;

  • страхування кредитів;

  • страхування інвестицій;

  • страхування фінан-сових ризиків;

  • страхування судових втрат;

  • страхування виданих та прийнятих гарантій;

  • інші види

  • страхування автомобілів;

  • страхування будівель;

  • страхування майні на подвір’ї;

  • страхування домашніх тварин;

  • інші види.

  • індивідуальне страхування;

  • колективне страхування;

  • страхування пасажирів;

  • страхування дітей;

  • страхування туристів;

  • інші види.

  • страхування здоров’я на випадок хвороби;

  • безперервне страхування здоров’я;

  • інші види.

  • змішане страхування життя;

  • страхування дітей;

  • страхування пенсій;

  • весільне страхування;

  • довічне страхування;

  • інші види.



Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відпові­дальності за видами, які входять у цю підгалузь, передбачає виплату страхової суми або її частини в разі настання однієї з таких подій:

а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров'я (встанов­лення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були нас­лідком нещасного випадку, передбаченого в договорі страхування.

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахо­ваним — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхуван­ня власного життя і здоров'я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При укладанні договору страхування життя і здоров'я іншої особи (наприклад, дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Стра­хування від нещасних випадків в Україні провадиться як у добровіль­ній, так і в обов'язковій формі.

Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, наприклад, ін­дивідуальне страхування від нещасних випадків, колективне страху­вання працівників за рахунок коштів підприємств і організацій, стра­хування туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота пов'язана з особливою небезпекою для життя і здоров'я, та інші такі види. Вони мають дуже багато спільних рис, і тому законо­давством України передбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів страхування за однією ліцензією, а саме: ліцензією на право здійснення страхування від нещасних випадків.

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Воно виникло і почало розвиватися в нашій країні порівняно недавно, хоча Західні країни мають уже досить великий досвід у цій справі. За радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медична допомога надавалася на безоплатній основі. З пере­ходом до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість ква­ліфікованої медичної допомоги зумовила інтерес населення до медич­ного страхування, що сприяло його розвитку.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів на­лежить, наприклад, безперервне страхування здоров'я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період. Проте «довгостроковість» цього виду не дає підстав віднести його до підга­лузі страхування життя, оскільки він не передбачає повернення страхувальникові внесених ним коштів по закінченні строку дії до­говору страхування (тобто при «дожитті», що є характерною озна­кою договорів страхування життя). Так само не можна віднести до підгалузі страхування від нещасних випадків короткострокові види медичного страхування (наприклад, страхування здоров'я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від'їжджають за кордон, страхування на період вагітності та пологів тощо), бо в них відсутній принциповий момент, характерний для всіх видів страхування від нещасних випадків, а саме: нещасний випадок, який характеризуєть­ся раптовістю.

Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній ус­танові вартості лікування застрахованого (включаючи плату за перебу­вання в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Тобто зрозуміло, що медичне страхування — специфічна само­стійна підгалузь особистого страхування, яка має свої характерні осо­бливості і об'єднує всі види страхування, пов'язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв'язку із захворюванням і необхідністю лі­кування.

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страху­вальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхуваль­ник і застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві різні особи.

Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і в обов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, на­веденого в Законі України «Про страхування», належить і медичне страхування.

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Обсяг відповідальності за договорами страхування життя, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстро­чену виплату страхової суми, якщо настане одна з таких подій: а) до­життя застрахованого до закінчення строку дії договору страхуван­ня; б) смерть застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування (варіант «дожиття»).

Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у страхуванні від нещасних випадків і медичному страху­ванні) договори страхування життя у своєму класичному, «чистому» вигляді не передбачають. Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання в одному страховому полісі двох ви­дів страхового покриття: характерного для договорів страхування життя і характерного для договорів страхування від нещасних випа­дків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковими догово­рами страхування життя, окрім дожиття і смерті, включається також втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінова­ний поліс зі страхування життя передбачає окрім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті виплату частки страхо­вої суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.

Саме комбіноване страхування життя (так зване «змішане стра­хування життя») завжди користувалося великою популярністю се­ред населення в нашій країні і було найпоширенішим видом страху­вання за радянських часів. Адже воно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя і здоров'я на будь-який випадок, а з іншого — накопичення коштів за період дії договору з обов'язковою виплатою повної страхової суми страхувальникові (застрахованому) або його спадкоємцям.

Договори страхування життя — довгострокові договори. За ви­могами Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися на строк не менш як три роки. Але податкове за­конодавство України відносить до страхування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті договори, які укладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (він буде чинним до 2003 року) станов­лять договори зі страхування життя громадян віком після 50 років. Такі договори відносяться до страхування життя за умови терміну їх дії від п'яти років.

Підгалузь страхування життя об'єднує в собі всі види страху­вання, які відповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страхової відповідальності і терміну дії. Хоча не обов'яз­ково в конкретному виді страхування має йтися саме про страхування життя. До цієї підгалузі входить, наприклад, страхування пенсій, об­сяг відповідальності за яким не передбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це страхування належить саме до підгалузі страхування життя.

Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні до­говору. Так, інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при виході на