Xreferat.com » Рефераты по технологии » Диплом по легкой промышленности

Сколько стоит написать твою работу?

Работа уже оценивается. Ответ придет письмом на почту и смс на телефон.

?Для уточнения нюансов.
Мы не рассылаем рекламу и спам.
Нажимая на кнопку, вы даёте согласие на обработку персональных данных и соглашаетесь с политикой конфиденциальности

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, возможно, допущена ошибка в адресе.
В таком случае, пожалуйста, повторите заявку.

Спасибо, вам отправлено письмо. Проверьте почту .

Если в течение 5 минут не придет письмо, пожалуйста, повторите заявку.
Хотите промокод на скидку 15%?
Успешно!
Отправить на другой номер
?Сообщите промокод во время разговора с менеджером.
Промокод можно применить один раз при первом заказе.
Тип работы промокода - "дипломная работа".

Диплом по легкой промышленности

Вступ.


Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової економіки – максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток.

Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції і її реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість продукції; якщо виручка дорівнює собівартості, то вдалося лише повернути витрати на виробництво і реалізацію продукції; якщо витрати перевищують виручку, то підприємство зазнає збитку, тобто негативного результату, що ставить його у важке фінансове становище, яке не виключає банкрутства.

Рівень витрат виробництва є головним результатом виробничої діяльності підприємства. Заключним показником господарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.

Тому визначення собівартості продукції – одне з основних облікових завдань підприємства. Основою вирішення великого кола проблем, пов’язаних з ефективною діяльністю підприємства, є саме собівартість, тобто шляхи її зменшення.


Ефективність роботи підприємства в значній мірі залежить від інформацію про формування собівартості. Тому є причини:

  • витрати на виробництво продукції є базою для встановлення ціни;

  • інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і управління виробництвом.

В собівартості знаходить відображення якість усієї виробничо-господарської діяльності підприємства: чим краще використовуються його основні і оборотні фонди, менші витрати праці на одиницю продукції, чим чіткіше та більш узгоджено працює апарат управління, ефективніше запроваджуються передові форми організації виробництва і прогресивна технологія, тим нижче собівартість продукції. Упущення, які виникають при роботі підприємства, викликають збільшення собівартості.

Підсилення значення прибутку в розвитку підприємства, галузі і усього господарства призводить до збільшення ролі собівартості, як одного з найважливіших якісних показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Приріст прибутку в промисловості відбувається приблизно на одну третину за рахунок зростання об’єму виробництва і на дві третини за рахунок зниження собівартості продукції.

Проблема віднесення різних витрат на собівартість продукції є однією з найважливіших для підприємств. За допомогою механізму формування собівартості продукції можна стимулювати або, навпаки, “подавляти”, робити невигідними різні види витрат. А в сукупності з податковими пільгами цей механізм є потужним важелем фінансово-господарської діяльності підприємства.

Щоб успішно вести боротьбу за зниження собівартості продукції, потрібно знати з чого вона складається і які фактори впливають на її величину для більш повного обліку їх при розробці плану по витратам на виробництво, прибутку і рентабельності.

Зниження собівартості – це не одноразовий акт, а повсякденне завдання, яке стоїть перед керівництвом підприємства, багатоплановий процес, який потребує системного підходу і єдиного управління.

До факторів, що забезпечують зниження собівартості продукції відносяться: використання найновіших технологій, економія сировини, електроенергії, підвищення продуктивності праці, зниження збитків від браку і простоїв, поліпшення використання основних виробничих фондів, зниження витрат на збут продукції, упорядкування витрат на апарат управління, зміна структури виробничої програми в результаті асортиментних зрушень та ін.

Собівартість продукції може знижуватись і за рахунок скорочення умовно-постійних витрат в результаті зростання об’єму виробництва і реалізації. Щоб уникнути виникнення перевитрат коштів підприємство може використовувати різні норми і нормативи витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів – галузеві (стандарти) або самостійно розроблені підприємством.

Варто зауважити, що в останні роки спостерігається тенденція до зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції. До збільшення собівартості призводять збільшення вартості сировини, матеріалів, палива, енергії, обладнання, збільшення процентних ставок за користування кредитом, підвищення тарифів на транспортні послуги, збільшення витрат на рекламу. Збільшується сума амортизаційних відрахувань, в тому числі через переоцінку основних фондів і введення індексації. Велику роль відіграє збільшення питомої ваги заробітної плати в структурі витрат в умовах лібералізації цін і соціальної напруженості. Одночасно збільшуються витрати на соціальне і медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості, на різні компенсаційні витрати. Все це зумовлює наступний виток інфляції.

Для того, щоб отримати якнайбільший прибуток (забезпечити собі технічний і соціально-економічний розвиток) підприємству потрібно намагатись максимально знижувати витрати виробництва (собівартість). Для цього необхідно постійно слідкувати за співвідношенням між доходами і витратами, пов’язаними з випуском продукції. Саме це співвідношення є визначальним для прийняття рішення про те, яку продукцію виробляти, яким чином і які послуги надавати.


Розділ І


В економічній теорії собівартість визначається як відокремлені від категорії вартості витрати на споживчі засоби виробництва і заробітну плату для забезпечення їх повернення в процесі відтворення продукту.

В собівартості продукції знаходить своє конкретне вираження дія економічних законів через процеси, що допомагають зниженню витрат. Характером виробничих відносин і дією економічних законів зумовлена об’єктивна необхідність систематичного зниження собівартості за рахунок прискорення НТП, поліпшення якості продукції, ресурсозбереження, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, інтенсифікації всього суспільного виробництва, якості управління, природних, географічних та інших факторів.

Найбільш повно проявляється взаємозв’язок собівартості з такими категоріями як прибуток і ціна.

В економічній науці природа собівартості досліджується в нерозривному зв’язку з вартістю. Для теорії калькулювання принципово важливе значення має склад витрат, границі собівартості в рамках підприємства.

Собівартість характеризує витрати конкретних підприємств на виробництво і реалізацію продукції і розкриває економічний механізм повернення цих витрат з виручки від реалізації. Відображаючи процеси виробництва, обертання і розподілення, вона виступає як один з найважливіших синтетичних показників їх діяльності.


Собівартість залежить від характеру виробничого процесу, а її показник відображає зусилля трудового колективу з пошуку резервів підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості значною мірою пов’язане з внутрішньовиробничими факторами: збереженням норм витрат живої праці і матеріальних ресурсів, їх зниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.

В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.

Собівартість – це синтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в господарському механізмі управління виробництвом.

В склад собівартості входять:

  • вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;

  • вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;

  • заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;

  • елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов’язкові платежі).

В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш загальні принципи:

  1. Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської діяльності – основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові виробництва і господарства.

  2. Безпосередній зв’язок витрат з процесами виробництва і обігу.

  3. Відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної виробничої діяльності.

  4. Повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.

  5. Прямий зв’язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом.

Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.

Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.

Прийнято вважати, що витрати (собівартість) – це грошове вираження виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов’язаної з випуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об’єм виробленої продукції.

До складу повної собівартості входять:

  • витрати на підготовку і освоєння виробництва;

  • витрати, пов’язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

  • витрати на оплату праці;

  • витрати, пов’язані з використанням природної сировини;

  • витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

  • витрати, пов’язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;

  • витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

  • витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

  • витрати, пов’язані з набором робочої сили;

  • поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;

  • витрати, пов’язані з управлінням виробництвом;

  • витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

  • витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;

  • відрахування з обов’язкового медичного страхування;

  • платежі із страхування майна підприємства;

  • витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;

  • витрати з гарантійного обслуговування;

  • витрати, пов’язані зі збутом продукції;

  • витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);

  • знос (амортизація) за нематеріальними активами;

  • втрати від браку;

  • втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.

Необхідність знати величину витрат є причиною розробки методів їх обліку.


2


Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов’язана із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.

За своїм характером ці витрати поділяються на два основні види – поточні і довгострокові.

Поточні витрати підприємства пов’язані з вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних задач – закупівлею сировини і матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу і т.д.

З формуванням операційного прибутку пов’язані поточні витрати, які носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, що здійснюються ним в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності представлені в основному його витратами, які приймають форму – витрати виробництва або собівартість продукції. Під операційними витратами розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності підприємства.

Для ефективного управління витратами підприємства розроблена їх класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу, калькулювання, планування і контролю операційних витрат і проводиться за наступними основними ознаками:

  1. За ступенем еластичності до об’єму реалізації продукції виділяють постійні і змінні витрати. Таке розділення витрат є найважливішою умовою ефективності управління операційним прибутком підприємства.

а) Змінні витрати прямо залежать від змін об’єму виробництва і реалізації продукції, але ступінь такої залежності різний. Він може носити пропорційний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає або скорочується пропорційно до росту або зниженню об’єму виробництва і реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об’єм виробництва і реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному її здійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об’єм реалізації продукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників при відрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витрати обумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.

б) Постійні витрати не залежать від зміни об’єму виробництва і реалізації продукції, тобто вони мають місце навіть в тому випадку, коли підприємство тимчасово не здійснює операційну діяльність. При цьому в складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати (наприклад, витрати на оренду виробничих приміщень) і умовно-постійні витрати (наприклад, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів). Розглядаючи постійні витрати, слід мати на увазі, що вони є такими тільки в короткочасному періоді операційної діяльності підприємства. В довгочасному періоді діяльності всі види витрат підприємства можуть змінюватися.

Виділення в складі витрат змінних і постійних їх видів є одним з основних принципів їх класифікації для ефективного управління ними.

Залежність постійних і змінних витрат підприємства від об’єму операційної діяльності схематично представлена на рис. 1.


Сума витрат Сума витрат


Змінні витрати

Постійні витрати



Обсяг виробництва Обсяг виробництва


А. Характер залежності Б. Характер залежності

змінних витрат постійних витрат


Сума витрат Сума витрат

Постійні витрати

Змінні витрати

Змінні

витрати

Постійні витрати


Обсяг виробництва Обсяг виробництва


В. Характер залежності сукупних витрат


Рис.1. Характер залежності змінних і постійних витрат від обсягу виробництва

  1. За змістом операційного процесу виділяють витрати, пов’язані з виробництвом продукції, зі збутом продукції і повні витрати. Така класифікація витрат використовується на виробничих підприємствах.

а) Витрати, пов’язані з виробництвом продукції включають весь комплекс цих витрат, починаючи з закупки сировини і матеріалів і закінчуючи випуском готової продукції. При великому об’ємі постачальницької діяльності витрати по цим операціям можуть бути виділені в окремий самостійний блок (витрати постачання).

б) Витрати, пов’язані зі збутом продукції включають весь комплекс витрат по здійсненню її реалізації.

в) Повні витрати (повна собівартість продукції) об’єднують в своєму складі як виробничі, так і збутові витрати виробництва.

  1. За можливістю віднесення на конкретні результати діяльності (виробництво і реалізацію окремих видів продукції; діяльність окремих центрів відповідальності і т.д.) виділяють прямі і непрямі витрати.

а) Прямими витратами є такі види витрат, які в повному об’ємі можуть бути віднесені до того чи іншого конкретного результату операційної діяльності (наприклад, витрати конкретного виду основної сировини на виробництво визначеного виду продукції).

б) Непрямими витратами є такі види витрат, які в зв’язку з комплексністю їх здійснення не можуть бути в повному об’ємі віднесені до того чи іншого результату операційної діяльності і потребують попереднього розподілення (наприклад, загальновиробничі витрати). Непрямі витрати складають так звані “комплексні статті калькуляції” і розподіляються з використанням спеціальних методів.

Слід відзначити, що розподілення витрат на прямі і непрямі залежить від конкретних цілей їх розподілу в процесі управління ними і згідно з цими цілями може змінюватися.

  1. За ступенем необхідності витрати поділяють на корисні і некорисні.

а) Корисними витратами є такі види операційних витрат, які допомагають результативному здійсненню операційної діяльності підприємства.

б) Некорисними витратами є такі види операційних витрат, які пов’язані з обслуговуванням невикористаної частини трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів призначених для здійснення операційної діяльності (наприклад, виплата заробітної плати робітникам за період виконання ними громадських обов’язків; амортизаційні відрахування по обладнанню, що не використовувалося і т.д.).

  1. За економічним змістом (економічними елементами).

  2. За конкретними видами витрат (статтями).

Класифікація витрат за економічними елементами і статтями калькуляції розглянемо в окремому розділі.

  1. За періодом віднесення поточних витрат виділяють витрати, пов’язані з поточною операційною діяльністю, які повертаються в процесі даного виробничого циклу, і витрати, які будуть повернені в наступному періоді (витрати, віднесені на запаси готової продукції на кінець періоду; витрати майбутніх періодів і т.д.).

З урахуванням приведеної класифікації здійснюється конкретне управління витратами на підприємстві.

Критерієм економічності операційних витрат виступає мінімізація рівня витратоємності операційної діяльності. Низький рівень витратоємності дозволяє підприємству мати деякі переваги на товарному ринку, вільно здійснювати свою цінову політику і при інших рівних умовах досягати більш високих розмірів прибутку.

Однак, слід мати на увазі, що зниження рівня витратоємності діяльності є важливою задачею, але не основною метою управління витратами, оскільки воно може супроводжуватися зниженням якості продукції, відмовленням від виробництва і реалізації витратоємних видів продукції, які користуються попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвитку діяльності підприємства на короткострокові економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною ціллю управління витратами на підприємстві є оптимізація їх суми і рівня, що забезпечує високі темпи розвитку діяльності підприємства і досягнення передбачених об’ємів прибутку.


2.3


Розглянемо групування витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

Формування витрат на продукцію легкої промисловості представляє собою складний процес. При формуванні витрат в кожній галузі легкої промисловості є свої особливості.

Формування витрат на продукцію швейної промисловості характеризується наступними основними особливостями:

  • висока питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції (до 90%), що зумовлює важливе значення більш економного і раціонального їх використання;

  • різноманіття і частота зміни матеріалів і цін на них;

  • широкий асортимент продукції, постійне його оновлення;

  • множинність факторів ціноутворення і цін на продукцію.

Витрати, що формують собівартість продукції, класифікуються за двома основними ознаками: за економічними елементами витрат і за калькуляційними статтями.

Елементами витрат називається сукупність однорідних за економічним складом витрат без урахування місця їх виникнення, зведених за економічним призначенням.

На основі класифікації за економічними елементами витрат неможливо розрахувати собівартість по окремих видах продукції. Тому розрахунок собівартості проводять за статтями витрат.

Статтями витрат називаються групи витрат на виробництво продукції, утворені з врахуванням їх призначення і місця виникнення.

Розрахунок собівартості одиниці продукції за статтями витрат називають калькульованим. Документ, в якому представлені всі витрати на одиницю конкретного виду продукції називають калькуляцією.

В швейній промисловості за калькуляційну одиницю приймається один виріб однієї моделі.

Калькулювання не можна зводити лише до сукупності робіт і технічних прийомів, що використовуються при підрахунку собівартості конкретних виробів. Воно повинно засновуватися на знанні і суті собівартості як економічної категорії. Для цього необхідно визначити склад витрат виробництва, що складають собівартість продукції, і розробити науково обгрунтоване економічне групування елементів собівартості продукції.

Структура собівартості продукції за статтями витрат більш конкретна і об’єктивна, ніж витрати по елементах; вона відображає витрати виробництва за їх роллю в технологічному процесі і зв’язки з об’ємом виробництва, а також фактори їх зниження.

Задачею обліку витрат в швейному виробництві є забезпечення виявлення і відображення в собівартості допущених позавиробничих витрат і втрат і здійснення контролю за правильним і економним витраченням всіх видів сировини і матеріалів, палива і енергії, фондів заробітної плати, дотримання кошторису витрат з обслуговування виробництва і управлінню.

Грошове вираження витрат підприємства при виробництві продукції визначається як на всю продукцію, що виробляє підприємство в визначений період, так і на одиницю цієї продукції. В першому випадку воно називається собівартістю всієї виробленої продукції, а в другому – собівартістю одиниці продукції.

Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному вигляді, може мати такий склад:

  1. Сировина і матеріали.

  2. Основна заробітна плата.

  3. Додаткова заробітна плата.

  4. Відрахування на соціальне страхування.

  5. Загальновиробничі витрати.

  6. Адміністративні витрати.

  7. Витрати на збут.

  8. Інші витрати.


В планову калькуляцію не включають збитки від браку. Якщо ж брак є неминучим за технологією виробництва, то ця величина враховується при плануванні собівартості продукції.

В статтю “Сировина і основні матеріали” включають вартість основних матеріалів, що входять до складу продукції, що виробляється, і допоміжних, які використовуються при виготовленні даного виробу для забезпечення нормальних технологічних процесів. Допоміжні матеріали можуть виділятися в окрему