Xreferat.com » Рефераты по биологии » Анатомія і фізіологія собаки

Анатомія і фізіологія собаки

верхня щелепа, Б - нижня щелепа: I І, I II, I III - різці; С - клики;

Р-І, II, Ш, IV - премоляри; М-I, II, III - моляри; Р-IV - сікущі зуби.


У цуценяти розвиток молочних зубів починається в двохтижневому віці. В 3,5 -5 місяця вони замінюються на постійні. Молочну стадію проходять всі зуби за винятком молярів - вони є постійними з самого початку.

Кожний зуб складається з коронки, шийки, кореня. Всередині зуба є порожнина, заповнена пульпою, яка утворена пухкою сполучною тканиною, судинами і нервами.

Зубна формула собаки виражається наступними цифрами:


Анатомія і фізіологія собаки6х2х8х4

6х2х8х6


Перша цифра позначає кількість різців, друга - кликів, третя - премолярів, тобто корінних зубів, які мають молочних попередників, і четверта цифра - молярів (постійні, які не змінюються коріння зуби). Формула має таке написання: R 3; С 1; рм 3; м 2,3 1 3 3

де буквою R позначають різці; м - моляри; причому в цю формулу включають тільки половину щелепи.

Слинні залози - парні утворення, (білявушна, підщелепна, підязична), які виділяють слину в ротову порожнину, через вивідні протоки. Слина служить для зволоження ротової порожнини і твердих харчових мас, а також є своєрідним “хладагентом” - випаровуючись з поверхні язика, вона виводить надмір тепла із організму собаки (потовими залозами організм собаки не володіє). За добу у великої собаки утворюється до 1,5 л слини. Слиновиділення у собаки є постійним. Густина слини у собаки складає 1,005 - 1,008, склад води 98-99%, величина Рн 7,56.

В слині міститься неорганічні (хлориди, фосфати, гідрокарбонати калію, натрію, кальцію і магнію, сліди сульфатів, аміаку, радонової луги) і органічні (альбуміни, глобуліни, муцини, фермент дистаза) компоненти.

У собак є особливість по відношенню лизоцимної активності слини. Вона володіє сильно вираженими бактерицидними властивостями. Зализування рани у цих тварин сприяє прискоренню загоєння.

Язик - прикріплений до дна ротової порожнини і являє собою мускульний орган, який володіє високою рухливістю. Він активно приймає участь в прийманні води, рідкої їжі, в пережовуванні і ковтанні твердого корма, а також служить органом смаку і теплорегуляції.

Горлянка - воронкоподібна порожнина, яка є продовженням ротової. Тут перехрещуються дихальний і травний тракти.

Стравохід - мускульна трубка, яка з`єднує ротову порожнину з шлунком. Він забезпечує руху харчовій маси із горлянки в шлунок.

Шлунок - поширена частина травної трубки в вигляді зігнутої мішкоподібної порожнини. Він розташовується в передньому відділі черевної порожнини, більшої частиною - в лівому підребрі. Під впливом шлункового соку в шлунку відбувається перша стадія перетравлення їжі. Завдяки скороченням гладкої мускулатури шлунка їжа рухається невеликими порціями в тонкий кишечник і далі. У собак середнього формату об`єм шлунка складає 2 - 2,5 літра.

Кишечник - є продовженням шлунка і ділиться на тонкий і товстий відділи. Він кріпиться до хребта за допомогою брижейки (спеціальної м`язової зв`язки), по якої проходять нерви, кровоносні і лімфатичні судини. Загальна довжина кишечнику у собак складає 3-4 метра.

Тонкий відділ кишечнику служить для перетравлення їжі при участі кишечного соку і всмоктування поживних речовин, які виведені за допомогою спеціальних травних ферментів.

Печінка - велика залоза, функція якої в системі органів травлення значна. Вона виділяє в тонкий відділ кишечнику жовч. Жовч перетворює жири до такого стану, що вони набувають здатність всмоктуватись в кровоносні судини кишечних стінок.

Підшлункова залоза - відноситься до системи залоз внутрішньої секреції. Вона виділяє в кишечник підшлунковий сік, а безпосередньо в кров - гормон інсулін, який регулює рівень змісту цукру в кров і його витрати.

Товстий відділ кишечнику - тут закінчується всмоктування поживних речовин і відбувається формування калових мас для виведення їх назовні через задньопрохідний отвір.


Система органів дихання


Дихання - це сукупність процесів, внаслідок яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу.

Дихання собаки охоплює такі процеси: а) обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень - вентиляція легень; б) обмін газів між альвеолярним повітрям і кров`ю - дифузія газів у легенях; в) транспорт газів кров`ю; г) обмін газів між кров`ю і тканинами в тканинних капілярах - дифузія газів у тканинах; д) використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу. Процеси, які поіменовані пунктами а) - г), складають так зване зовнішнє дихання, яке вивчає наука фізіологія. Останній процес (д) складає внутрішнє, або тканинне дихання; воно вивчається біохімією.

Нормальне функціонування, тобто життя організму, можливе тільки за умови поповнення енергії, яка безперервно витрачається. Свої енергетичні витрати організм відновлює за рахунок енергії, яка вивільняється в ньому при окисленні поживних речовин. Як відомо, переважна більшість, окисних процесів, які відбуваються в організмі тварин, відбувається тільки при наявності кисню, тому для забезпечення окисних процесів, а отже, і для збереження життя необхідне постійне надходження в організм кисню.

При окисних процесах утворюються продукти розпаду, в першу чергу - вуглекислий газ, який повинен бути виведений із організму. Таким чином, одночасно з безперервним надходженням кисню має відбуватись і видалення вуглекислого газу. Цю функцію здійснюють органи дихання. Отже, значення дихання полягає в обміні газів між організмом і навколишнім середовищем, тобто в надходженні кисню і виведенні вуглекислого газу.

Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Зігріваючи вдихуване повітря, легені втрачають теплову енергію. Значна кількість енергії витрачається при випаруванні води з величезної поверхні легень.

Поряд з цим легені виконують функцію виділення, оскільки через них виводяться із організму вуглекислий газ, аміак і деякі інші леткі речовини. При відхаркуванні і кашлі з слизом видаляються деякі продукти обміну речовин (сечовина, сечова кислота), а також частинки пилу і мікроорганізми, які потрапляють в дихальні шляхи. Зі слизом, що утворюється в дихальних шляхах, виводяться і солі мінеральних речовин.

Слизова оболонка носової порожнини містить рецептори, які сприймають запахи, і обумовлюють нюх. Орган дихальної системи - гортань - містить голосовий апарат, який створює звуки.

Органи дихання: носова порожнина з приносовими пазухами, носова і ротова частина глотки, гортань, трахея, бронхи, легені.

Носова порожнина ділиться хрящовою перетинкою на дві половини - праву і ліву. На перетинці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку ніздрів і повільно і плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова оболонка носової порожнини має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке собака вдихає. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій, які потрапляють з повітря. У слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа розташовані спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху).

Носова порожнина сполучається з приносовими пазухами (порожнинами), які знаходяться в кістках черепа: верхній щелепі (гайморова), лобній і криловидній (або основній).

Таким чином, повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знезаражується.

Із порожнини носа через хоани повітря надходить у носову, ротову частину глотки, а потім - у гортань.

Гортань розташована на передній частині шиї і зовні її частину видно як підвищення, яке називають кадиком. Гортань не тільки повітроносний орган, але й орган утворення голосу. Зверху вхід у гортань прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Стінки гортані утворені хрящами і зсередини вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, який відсутній на голосових зв`язках і на частині надгортанника. Гортань утворюють три непарних (персневидний, щитовидний, надгортанник) та три парних (черпакуваті, ріжкуваті, клиноподібні) хрящі. Вони сполучені між собою напіврухомо. До них прикріплюються м`язи і голосові зв`язки, які ідуть паралельно одне одному. Між голосовими зв`язками правої і лівої половин розташована голосова щілина, ширина якої змінюється залежно від ступеня натягу зв`язок, які також називають голосовими. Їхні ритмічні скорочення супроводжуються скороченням голосових зв`язок. Від цього струмінь повітря, що видихається, набуває коливального характеру. Виникають звуки, голос. Відтінки голосу залежать від резонаторів, роль яких виконують порожнини дихального шляху, а також глотка, ротова порожнина.

Нижній відділ гортані переходить у трахею. Вона розташована у грудній клітці спереду від стравоходу. І ділиться на два головних бронхи: лівий і правий.

Трахея складається із 16-20 неповних (приблизно 2/3 кола) хрящових кілець, з`єднаних між собою зв`язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових утворів) перетинчаста, в ній є гладенькі м`язові волокна і вона прилягає до стравоходу. Це створює сприятливі умови для проходження їжі по стравоходу.

Стінки бронхів також складаються із хрящових півкілець, які, як і в трахеї, запобігають закриттю просвіту. Разом з кровоносними судинами і нервами бронхи входять в легені. Бронх, що входить в праву легеню, поділяється на три гілки відповідно до кількості часток легені. Бронх, який входить у ліву легеню, поділяється на дві гілки. У кожній легені гілки багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево легені. Всередині трахея і бронхи вкриті слизовою оболонкою. Найтонші бронхи називаються бронхіолами. Вони закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Діаметр альвеол 0,2 - 0,3 мм. Стінка альвеоли складається із одного шару плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон. Альвеоли вкриті густою сіткою кровоносних капілярів, у яких відбувається газообмін. Вони утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи - повітроносний відділ. Загальна поверхня легень в 50 - 75 разів більше, ніж уся поверхня тіла собаки.

Легені являють собою парний орган. Ліва і права легені займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається з трьох часток, ліва - із двох часток. На внутрішній поверхні легень розташовані ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, легеневі вени, нерви і лімфатичні судини.

Зовні легені вкриті сполучно-тканинною оболонкою - плеврою, яка складається із двох листків: внутрішній листок зростається з повітроносною тканиною легені, а зовнішній - із стінками грудної порожнини. Між листками утворюється простір - порожнина плеври. Поверхні обох оболонок дуже гладенькі і ковзкі, постійно зволожуються. Тому в нормі не відчувається їх тертя під час дихальних рухів. У плевральній порожнині тиск на 6-9 мм рт. ст. нижчий від атмосферного. Все це сприяє рухам легень під час вдиху і видиху.

Роблячи вдих і видих, собака вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно стабільний склад газів. Собака дихає атмосферним повітрям з великим вмістом кисню (20,9%) і низьким вмістом вуглекислого газу (0,03%), а видихає повітря, в якому кількість кисню знижується, а вуглекислого газу - збільшується (табл.1).


Таблиця 1. Склад вдихуваного, видихуваного і альвеолярного повітря.

Повітря Вміст газів,%

Кисень Вуглекислий газ Азот

Вдихуване

Видихуване

Альвеолярне

20,94

16,30

14, 20

0,03

4,00

5, 20

79,03

79,70

80,60


Як видно із таблиці склад альвеолярного повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що під час вдиху в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів (тобто видихуване), а при видиху, навпаки, до видихуваного (альвеолярного) домішується атмосферне повітря, яке міститься в тих же повітроносних шляхах (об`єм мертвого простору).

У легенях кисень із альвеолярного повітря переходить у кров, а вуглекислий газ із крові переходить в легені шляхом дифузії через стінки альвеол і кровоносних капілярів. Загальна товщина їх становить близько 0,4 мкм. Напрямок і швидкість дифузії визначається парціальним тиском газу, або його напругою (табл.2).


Таблиця 2. Парціальний тиск кисню і вуглекислого газу у вдихуваному і альвеолярному повітрі та їх напруга у крові.

Газ Парціальний тиск (напруга), мм. рт. ст.

Атмосферне

повітря

Альвеолярне повітря

Венозна кров

(у легенях)

Артеріаль-на кров
Кисень 159 107 40 102

Вуглекислий

газ

0,2 40 47 40

(Парціальний тиск і напруга, по суті, синоніми, але про парціальний тиск кажуть, якщо даний газ перебуває в газовому середовищі, а про напругу - якщо він розчинений в рідині). Парціальним тиском газу називають ту частину загального тиску газів, яка припадає на даний газ.

Як видно із табл.1 різниця між напругою газів у венозній крові і парціальним тиском їх в альвеолярному повітрі становить для кисню близько 70 мм рт. ст., а для вуглекислого газу - 7 мм рт. ст.

Швидкість дифузії вуглекислого газу із крові в 25 разів більша, ніж кисню, тому за рахунок різниці в 7 мм рт. ст. вуглекислий газ встигає виділитися із крові.

Кров транспортує кисень від легень до тканин і вуглекислий газ від тканин до легень. В крові, як і у всякій рідині, гази можуть перебувати у двох станах: фізичного розчину і хімічно зв`язаним. Вуглекислий газ і кисень розчиняються в плазмі крові в невеликій кількості. Основна маса кисню і вуглекислого газу переноситься в хімічно зв`язаному вигляді. Основний переносник кисню - гемоглобін крові, кожний грам якого зв`язує 1, 34 см куб. кисню. Вуглекислий газ переноситься кров`ю в основному у вигляді хімічних сполук - натрію і калію гідрокарбонатів, але частина його переноситься і гемоглобіном (близько 10%).

Збагачена киснем у легенях кров по великому колу розноситься до всіх тканин організму, де відбувається дифузія в тканини, зумовлена різницею напруги в крові і тканинах. У клітинах тканин кисень використовується в біохімічних процесах тканиною (клітинного) дихання - процеси окиснення вуглеводів, жирів, білків.

Кількість використання кисню і виділення вуглекислого газу змінюються в однієї і тієї ж тварини. Залежить це не тільки від стану здоров`я, але й від фізичної активності, харчування, віку, статі, температури середовища, маси і площі поверхні тіла тощо. Наприклад, на холоді газообмін підсилюється, чим підтримується сталість температури тіла.

Рух повітря в дихальних шляхах здійснюється шляхом ритмічних дихальних рухів - вдиху і видиху. Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма - грудиночеревна перепона - утвір, що відмежовує у собаки грудну порожнину від черевної. Вона має вигляд поперечно розміщеної куполоподібної м`язовосухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Її опускання здійснюється за рахунок скорочення посмугованих м`язових волокон, що робить купол більш плоским. При опусканні діафрагми органи черевної порожнини відсуваються вниз і в боки, що супроводжується рухами стінки живота.

Ребра під час вдиху піднімаються догори, тобто займають більш горизонтальне положення за рахунок вирівнювання лінії зчленування ребра і хряща, що супроводжується збільшенням об`єму грудної порожнини. Ребра піднімаються завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м`язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра.

Крім діафрагми, зовнішніх міжреберних м`язів у процесі вдиху беруть участь міжхрящові м`язи трахеї, бронхів. Під час глибокого вдиху грудна порожнина розширюється більше, ніж під час спокійного. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м`язів, діафрагми, а також деяких (трапецієвидний, ромбовидний, великий і малий грудні тощо) м`язів грудей і плечового пояса, які піднімають ребра вище, ніж під час спокійного вдиху.

Описаний механізм забезпечує збільшення об`єму грудної клітки, що зумовлює відтягування пристінкової плеври. Оскільки у вузькому проміжку між нею і легеневою плеврою тиск нижчий від атмосферного, легенева плевральна оболонка присмоктується до пристінкової і теж розтягується, розтягуючи і пружну легеневу тканину. В результаті відбувається збільшення об`єму легень і наповнення їх повітрям із дихальних шляхів, де тиск вищий. Так здійснюється вдих, при цьому переборюється ряд опорів: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних органів та стінок живота.

Після закінчення вдиху дихальні м`язи розслаблюються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м`язів. При глибокому видиху до еластичних сил, що стискують грудну клітку, приєднується скорочення внутрішніх міжреберних м`язів і м`язів живота, що з силою відтискують черевні органи і діафрагму вгору. Від цього ребра більше опускаються, купол діафрагми випинається, грудна порожнина зменшується більш, ніж під час спокійного видиху.

Розрізняють три типа дихання: черевної, грудної і реберно-черевної. У собак в спокійному стані тип дихання буває черевним. При глибокому диханні він стає реберно-черевним. Грудної тип дихання буває тільки при задишки. Число дихальних рухів собаки в спокійному стані (за хвилину): Маленької 18 – 26, великої 14 – 22.

Система органів кровообігу і лімфоутворення


Система органів кровообігу складається із серця, кровоносних судин (артерії, вени, капіляри), кров. Кровотворні органи - селезінка, червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли.

Кров - рідка сполучна тканина, яка циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини - плазми (55-60%) і кров`яних клітин (40-45%). Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і розчинені в ній речовини переходять із крові в тканинну рідину, яка омиває кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа утворюється із тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Неперервне змішування крові, тканинної рідини і лімфи допомагає підтримувати сталість їхнього складу. Аналізуючи транспортну функцію крові, можна виділити кілька основних напрямів.

1. Дихальна функція полягає в перенесенні кисню від легень до тканин і вуглекислого газу в зворотному напрямку.

2. Поживна функція здійснюється шляхом перенесення поживних речовин (амінокислот, глюкози, жирних кислот тощо) від органів травлення або від органів, у яких ці речовини депонуються, до тканин, в яких відбувається їхнє подальше перетворення.

3. Видільна (екскреторна) функція пов`язана з перенесенням кінцевих продуктів дисиміляції в нирки або інші органи (шкіра, травний апарат, легені), кров також бере участь у процесі утворення сечі.

4. Регуляторна функція пов`язана з транспортом гормонів та інших біологічно активних речовин, за допомогою яких здійснюється регуляція функції окремих органів.

5. Терморегуляторна функція. Маючи високу теплопровідність і теплоємність кров, циркулюючи у кровоносних судинах, збільшує втрату тепла у випадку перегрівання організму, або навпаки, зберігає його при переохолодженні. Це відбувається внаслідок зміни просвіту кровоносних судин у шкірі, підшкірній клітковині, м`язах і внутрішніх органах.

6. Гомеостатична функція (підтримання динамічної стабільності внутрішнього середовища організму) досягається завдяки тому, що кров, омиваючи усі органи і тканини, здатна нормалізувати склад внутрішнього середовища під безпосереднім контролем нервової системи, яка у відповідь на зміни середовища змінює характер діяльності тієї чи іншої системи організму.

7. Кров виконує також і захисну функцію, яка здійснюється лейкоцитами, що здатні до фагоцитозу, і речовинами, що забезпечують гуморальний захист організму від шкідливих мікроорганізмів, які потрапили в організм. У крові є антитіла, з якими зв`язаний імунітет. До захисної функції слід також віднести здатність крові до зсідання, внаслідок чого припиняється кровотеча при пораненні.

Плазма крові є її рідкою частиною, яка складається із розчинених у воді білків, вуглеводів, солей, біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), а також продуктів клітинної дисиміляції, які підлягають виведенню із організму. Плазма крові, проходячи через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, але її склад залишається відносно стабільним. Плазма містить близько 92% води, 7 - 8 - білків, 0,12 - глюкози, 0,7 - 0,8 - жирів, 0,9% - солей.

Білки плазми крові характеризуються різними специфічними функціями і властивостями і діляться на три основні групи: альбуміни - -4,5%; глобуліни - 1,7-3,5 і фібриноген - 0,4%. Фібриноген має значення при зсіданні крові; гамаглобулінова фракція містить антитіла, які забезпечують імунітет до різних інфекційних захворювань; інші види білків відіграють важливу роль в підтриманні колоїдно-осматичного тиску, який регулює вміст води в крові.

Глюкоза є основним джерелом енергії для клітин. Зниження кількості глюкози в плазмі крові призводить до різкого підвищення збудливості клітин головного мозку що тягне за собою появу судом. При дальшому зменшенні концентрації глюкози порушуються кровообіг, дихання і настає смерть.

До мінеральних речовин плазми відносять солі Nа, Са, К тощо. Співвідношення і концентрація іонів цих елементів відіграють важливу роль у життєдіяльності організму собаки. Стабільність хімічного складу плазми крові підтримується за рахунок нейрогуморальної регуляції організму.

Еритроцити, червоні кров`яні тільця, перебувають у плазмі в завислому стані і визначають колір крові. Вони являють собою в нормі без`ядерні двовгнуті клітини округлої форми. До складу еритроцитів входить специфічний пігмент крові - гемоглобін, який являє собою білок, зв`язаний з атомом заліза. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку, який заповнює порожнини деяких кісток. Живуть вони 3-4 місяці. Щосекунди в селезінці і печінці руйнується близько 2,5 млн еритроцитів і така сама кількість їх утворюється в кістковому мозку.

У разі порушення функції червоного кісткового мозку при деяких інфекційних захворюваннях розвивається анемія - зменшення кількості еритроцитів у крові, що призводить до кисневого голодування тканин. Основна функція еритроцитів полягає в транспортуванні кисню від органів дихання до тканин і видалення із тканин оксиду вуглецю (ІІ). Це зв`язано з своєрідною здатністю гемоглобіну утворювати нестійкий хімічний комплекс з киснем; атоми кисню приєднуються до атома заліза, що є в молекулі гемоглобіну. В легенях кисень зв`язується з гемоглобіном (Нb), утворюючи нестійку сполуку - оксигемоглобін (НbO2); Нb + О2 = НbО2. Це оборотна реакція. В умовах низького парціального тиску кисню в капілярах тканин відбувається розщеплення оксигемоглобіну з вивільненням кисню і гемоглобіну. Гемоглобін приєднує близько 10% СО2. Решта вуглекислого газу транспортується плазмою крові у вигляді карбонатних сполук, в утворенні і руйнуванні яких беруть участь ферменти еритроцитів.

Лейкоцити, білі кров`яні тільця, на відміну від еритроцитів позбавлені гемоглобіну, мають ядро і здатні до активного амебоїдного руху. Лейкоцитів значно менше, ніж еритроцитів. У крові міститься кілька видів лейкоцитів, які відрізняються між собою за розмірами, формою ядра, наявністю зернистості в цитоплазмі. Процентне співвідношення між окремими видами лейкоцитів називається лейкоцитарною формулою. При ряді захворювань характер лейкоцитарної формули змінюється. Тому підрахунок різних форм лейкоцитів має діагностичне значення. Лейкоцитам властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проникати через стінку капілярів до місць інфекції в тканинах і фагоцитувати мікроорганізми. Стимулом, що спрямовує рух лейкоцитів до місця інфекції, є речовини, які утворюються інфікованими тканинами у відповідь на запалення.

Тривалість життя лейкоцитів 3-5 діб. Основна функція їх полягає в захисті організму від збудників захворювань. Вони захоплюють і руйнують бактерії, що проникли в організм. Такий процес називається фагоцитозом.

Початок вивчення захисної функції крові поклав своїм вченням про фагоцитоз І.І. Мечников. Він у 1883 р. дійшов висновку, що несприйнятність організму до деяких інфекційних захворювань (імунітет) забезпечується фагоцитарною активністю лейкоцитів.

Імунітет (лат. іmmunitas - звільненість) - прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму на генетично чужорідні речовини (антигени). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний або антитоксичний імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів - трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин - протипухлинний імунітет тощо. Найчастіше поняття “імунітет" означає несприйнятливість до інфекційних хвороб. Розрізняють такі форми імунітету:

Природний імунітет - це несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

На сьогодні розроблені методи, які дозволяють створювати штучний імунітет. Активний штучний імунітет виникає в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і собака стає несприятливим протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблене щеплення. Таке щеплення використовують проти чуми, сказу та ін.

Пасивний імунітет створюється введенням в організм лікувальних сироваток, які містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається кілька місяців. Лікувальні сироватки отримують із крові тварин (частіше коней), яким вводять поступово зростаючі дози інфекційного матеріалу. В крові тварини поступово нагромаджуються антитіла. Потім у неї періодично беруть кров, з якої дістають лікувальну сироватку.

Важливу роль в зсіданні крові відіграють тромбоцити. Тромбоцити, або кров`яні пластинки, являють собою без`ядерні, безбарвні, округлої форми клітини розміром 2 - 4 мкм. Тривалість життя їх близько 4 днів. Утворюються тромбоцити в червоному кістковому мозку. Основним депо тромбоцитів є селезінка, звідки вони у випадку необхідності надходять в кров. Тромбоцити легко руйнуються при пошкодженні кровоносних судин або при зіткненні крові з повітрям.

Зсідання крові захищає організм від крововтрати при випадковому пошкодженні судин. Воно зв`язане з перетворенням розчинного білка плазми фібриногену в нерозчинний білок фібрин. Тонкі нитки фібрину утворюють сітку, в якій застряють клітини крові. Утворюється щільний кров`яний згусток, який закупорює пошкоджену судину.

Механізм зсідання крові - складний ферментативний процес, в якому можна виділити три основні етапи. Перша реакція пов`язана з руйнуванням тромбоцитів і вивільненням речовини, яку називають тромбопластином. Під час другої реакції фермент тромбопластин каталізує перетворення протромбіну на тромбін. Протромбін - один з білків плазми, для синтезу якого потрібен вітамін К, перетворюється в тромбін лише за наявності іонів Са. Тому якщо хімічно зв`язати кальцій цитратом натрію, введеним у кров, то її зсідання не відбувається. Нарешті, тромбін каталізує перетворення фібриногену у фібрин.

Практичне значення має аналіз груп крові у тваринництві для селекційної роботи. Вивчення міжпородних відмінностей за групами крові дає змогу уточнити походження порід і генетичні зв`язки між ними, а також ступінь застосовуваного близькоспорідненого розведення. Перед переливанням крові в тварин потрібно (оскільки немає точних даних про її групу) перевіряти сумісність крові донора і реципієнта.

Розрізняють два кола кровообігу - великий і малий. Велике коло кровообігу починається в лівому шлуночку серця. Від лівого шлуночка відходить аорта, яка розгалужується на дві артерії. Одна з них прямує в сторону тулуба і задніх кінцівок, а друга - в сторону голови і передніх кінцівок. Артеріями кров розноситься по всьому організму. Проходячи через капіляри, кров віддає клітинам поживні речовини і кисень і отримує із тканин продукти обміну речовин і вуглекислоту. Після цього кров поступає в вени і повертається до серця, в його праве передсердя. Із правого передсердя кров поступає в правий шлунок, де і закінчується велике коло кровообігу.

Скороченням правого шлуночка кров проштовхується в артерію, яка йде до легень і називається легеневою. В легенях ця артерія розгалужується в сіть капілярів, в яких відбувається обмін газів між кров`ю і повітрям, яке знаходиться в альвеолах легень. Тут кров віддає вуглекислоту і збагачується киснем, тобто перетворюється із венозної темно-червоної крові в артеріальну світло-червону. Збираючись із капілярів легень в легеневі вени, кров, збагачується киснем, поступає в ліве передсердя, а із нього - в правий шлунок. Тут закінчується мале коло кровообігу.

Кровообіг крові, тобто самий короткий час, на протязі якого кров може пройти по всьому колу кровообігу, займає у собаки 16,7 с. Таким чином, на протязі однієї хвилини кров оббігає все тіло біля 4-х разів.

Крім кровоносних судин

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: