Xreferat.com » Рефераты по биологии » Анатомія і фізіологія собаки

Анатомія і фізіологія собаки

у собак із замкненою кровоносною системою є ще одна група судин, які утворюють лімфатичну систему. Тканинна рідина з міжклітинних проміжків фільтрується крізь стінку замкнених з одного кінця лімфатичних капілярів і перетворюється на лімфу - прозору, жовтавого кольору рідину, що за хімічним складом близька до плазми крові. В лімфі є лейкоцити, частина яких потрапляє в лімфатичні капіляри із тканинної рідини, а частина утворюється в лімфатичних вузлах. Судини лімфатичної системи утворюють густу сітку в більшості органів і тканин за винятком центральної нервової системи, хрящів, тканин ока, епітелію шкіри та слизових оболонок.

Проходячи крізь тканини організму, лімфа вбирає в себе продукти обміну клітин і проникає в капіляри. Завдяки цьому лімфатична система виконує такі функції: дренажу - відведення з тканин рідини і білків, що всмокталися у кровоносні капіляри, і повернення їх у кров`яне русло; захисну - знешкодження мікроорганізмів, токсинів, фільтрацію сторонніх часточок; кровотворну (утворення лімфоцитів) і поживну (відведення з кишок жирів).

Закономірності руху крові по колах кровообігу були відкриті англійським лікарем У. Гарвеєм у 1628 р. У системі кровоносних судин собаки розрізняють артерії, вени і капіляри.

Артерії - циліндричні трубки, по яких кров рухається від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються із трьох шарів: зовнішньої сполучно-тканинної оболонки, середнього шару, що утворений гладкими м`язами (між якими розташовуються еластичні волокна, які надають їм міцності і пружності), і внутрішньої ендотеліальної оболонки.

Капіляри являють собою мікроскопічні судини. Саме в капілярах кров віддає тканинам кисень, поживні речовини і забирає від них вуглекислий газ та інші продукти дисиміляції, яки повинні бути виведеними з організму. Внаслідок того що кров у капілярах перебуває під тиском і рухається повільно, в артеріальній їх частині вода і розчинені в ній поживні речовини просочуються в міжклітинну рідину. У венозній частині капілярів тиск крові зменшується і міжклітинна рідина надходить знову в капіляри.

Вени - судини, які несуть кров від капілярів до серця. Їхні стінки складаються із тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладенько м’язових і еластичних волокон. Кров у венах тече під невеликим тиском, тому на рух крові по венах більший вплив виявляють навколишні тканини, особливо скелетні м`язи.

Серце - це порожнистий м`язовий орган, який має форму конуса. Воно розташоване в грудній клітці. У собаки верхівка серця лежить в області 6-7 ребра, воно прилягає до грудної стінки зліва в області 4-6 ребра, в праворуч - 5 ребра. Стінки серця мають три шари. Зовнішній шар, який вкриває поверхню серця, представлений серозними клітинами і називається епікардом. Середній шар утворений особливою посмугованою м`язовою тканиною. Скорочення м`яза серця, хоч це і посмугована тканина, відбувається мимовільно. Товщина м`язової стінки пересердь менша, ніж шлуночків. Середній шар носить назву міокарда. Внутрішній шар - ендокард - представлений ендотеліальними клітинами. Він вистилає камери серця всередині і утворює серцеві клапани. Серце розташоване в навколосерцевій сумці - перикарді, яка виділяє рідину, що зменшує тертя серця під час скорочення.

Суцільною поздовжньою перегородкою серце поділене на дві цілком ізольовані одна від одної половини - праву і ліву. У верхній частині обох половин розташовані праве і ліве передсердя, в ніжній частині - правий і лівий шлуночки.

Таким чином, серце собаки чотирикамерне. У правій його половині міститься венозна кров, у лівій - артеріальна.

Показники роботи серця і кровообігу (по В. Рихтеру)

Частота скорочень серця 70-130 в хвилину (в залежності від віку і величини собаки).

Верхівний поштовх серця в 4-6-м міжреберних проміжках, в нижньої третини грудей, близько краю грудини.

Серцева тупість зліва в 4-6-м міжреберних проміжках, верхня межа – реберний симфиз в 6-м міжреберному проміжку на напрямку донизу, який переходить в поле перкусії печінки.

Об`єм крові при скороченні серця 14 мл (на 10 кг маси тіла).

Хвилинний об`єм серця 1450 мл (при частоті 100 ударів в хвилину).

Час кровообігу 16,7 с.


Анатомія і фізіологія собаки

Мал.5. Серце: А - загальний вигляд: 1 - артерії; 2 - вени; 3 - стравохід; 4 - бронхи; 5 - передсердя; 6 - шлуночки; Б-повздовжній розріз: 1 - праве передсердя; 2 - ліве передсердя; 3 - правий шлуночок; 4 - лівий шлуночок; 5 - артерія (аорта); 6 - легенева артерія; 7-пола вена; 8 - легенева вена; 9 - серцева сумка; 10 - грудна кістка.

Анатомія і фізіологія собаки

Мал.8. Схема кровообігу ПП - праве передсердя; ЛП - ліве передсердя; ПЖ - правий шлуночок; ЛЖ - лівий шлуночок.


Система органів сечовиділення


У процесі життєдіяльності організму в тканинах відбувається розщеплення білків, жирів і вуглеводів з виділенням енергії. Кінцеві продукти розпаду - вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота, фосфати та інші сполуки. Із тканин ці продукти дисиміляції переходять в кров, нею приносяться до органів виділення і через них виводяться з організму. У виведенні цих речовин беруть участь легені, шкіра, травний апарат і органи сечової системи.

Більша частина продуктів дисиміляції виділяється через систему сечових органів. У цю систему входять нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. В організмі собаки нирки беруть участь у підтриманні сталості об`єму рідин тіла, їхнього осмотичного тиску та іонного складу; регуляції кислотно-лужної рівноваги; виділенні продуктів азотного обміну і чужорідних речовин, економії або екскреції різних органічних речовин (глюкоза, амінокислоти тощо) залежно від складу внутрішнього середовища; метаболізмі вуглеводів і білків; секреції біологічно активних речовин (гормон ренін); кровотворенні. Нирки мають широкі межі функціональної адаптації до потреб організму у підтриманні гомеостазу, бо вони здатні значною мірою змінювати якісний склад сечі, її об`єм, осмотичний тиск і рН.

Нирки є головним органом системи сечовиділення. Нирки - парний орган. Вони лежать в черевної порожнини в області попереку, під хребцями. Права нирка дещо витягнута уперед. У собаки нирки гладкі, однососочкові, бобовидної форми, короткі, товсті. Нирки лежать під 1-3 поперековим хребтами. Відносна вага нирок до 0,7-0,5%. Нирки оточені великою кількістю жирової тканини, яка служить для них як би м’якою подушкою.

В нирки входять кровоносні судини і нерви, а виходять сечоточники, венозні і лімфатичні судини.

Зовні нирки вкриті легко знімаючоюся з`єднувальною капсулою. На розрізі в нирках розрізняють три шари - корковий, або сечовидільний, проміжний і мозковий. В корковому шарі закладені особливі ниркові утворення - тільця, від яких відходять ниркові канальця. Тільця складаються із так званої капсули Шумлянського, яка складається із двох щільно прилягаючих один до одного шарів клітин і судинного клубочка. Судинний клубочок утворюється розгалужуванням судин, які приносять кров. Один листок капсули Шумлянського безпосередньо оточує судинні клубочки, а інший відокремлюється від першого таким чином, що між ними залишається щілина, яка переходить в каналець. Канальці нирок, зливаючись один з одним, впадають в невелику порожнину нирок - ниркову лоханку.

Для відділення сечі в нирках є два окремих апарата. В клубочках виходить вода і зв`язані з нею солі. В канальцях йде виділення специфічних сечових продуктів.

Від кожної нирки відходить по одному сечоводу. Сечоводи спускаються в порожнину таза, де вони впадають в верхню стінку задньої частини сечового міхуру. Сечоводи являють собою трубки, які покриті слизистою оболонкою, в зовні - тонкою серозною оболонкою. Між цими оболонками розташовані пучки гладких м`язів. Перистальтичними скороченнями цих м`язів сеча краплями проштовхується в сечовий міхур.

Сечовий міхур в ненаповненому стані має грушовидну форму і розташований на дні тазової порожнини. Форма і розмір сечового міхуру змінюється в залежності від ступеня його наповнення. В своєї звужувальної частині, яка називається шийкою, сечовий міхур переходить в сечовипускальний канал. Стінки сечового міхуру складаються із слизової оболонки. В області шийки м’язовий шар сильно розвинутий і утворює так званий сфинктор, або замикач сечового міхуру. Він запобігає витікання сечі із сечового міхуру. Стінки сечового міхуру дуже еластичні, завдяки чому ємкість його може значно збільшуватися. Помірно наповнений сечовий міхур містить 50-100 куб. см. сечі. При звільненні сечового міхуру м’язові пучки стінок скорочуються, сфинктор послаблюється і сеча сильним струменем викидається через сечовипускальний канал назовні.

Процес звільненні сечового міхуру регулюється нервами, які керуються центром сечовипускання, який знаходиться в попереково-крижової частини спинного мозку. Цей центр зв`язаний і з головним мозком. В корі великого мозку є ділянки, при подразненні яких здійснюється скорочення сечового міхура. Наявністю центра в головному мозку пояснюється той факт, що собака може затримувати звільнення міхура і навпаки, викликає виділення сечі без наявності до того позиву.

Сечовипускальний канал самця є одночасно і каналом, по якому відбувається виверження сперми. Сечовипускальний канал самки дуже короткий. Він проходить по дну тазової порожнини і відкривається в нижній стінці переддвір'я піхви. Кількість сечі, яка виділяється собакою за добу змінюється в залежності насамперед від складу корму. В середньому собака виділяє за добу до 0,5 л, а великі собаки - до 1,5 л сечі.

Система органів розмноження


Розмноження одна із основних властивостей організму, при якому забезпечується відтворення собі подібних та продовження існування виду на Землі. Для виконання функцій зв`язаних з розмноженням, у собак служить статевий апарат.

Статевий апарат самця складається із сім`янників, або яєчок, сім`япроводів, предстательної залози, сечостатевого каналу і статевого члена.

В статевому апараті самця виробляється сперматозоїди. Сперма має вигляд в`язкої рідини, яка складається із продуктів виділення сім`янників і предстательної залози. Сперматозоїд являє собою рухливу клітину, в якої розрізняють головку (клітинне ядро), шийку і хвіст. За допомогою хвостика сперматозоїди здійснюють самостійні рухи. При сприятливих умовах сперматозоїди можуть жити декілька днів і поза організмом.

Сім`янники, або яєчка, є органами, в яких утворюються і дозрівають статеві клітини - сперматозоїди. Сімянники - парні залози округлої форми. В процесі розвитку зародка вони знаходяться усередині черевної порожнини, а по мірі розвитку опускаються в мішковидне вип'ячування черевної стінки, яке утворює так звану мошонку. Усередині мошонка поділена на дві порожнини. Порожнини мошонки сполучаються з черевної порожниною вузькими паховими каналами. Через пахові канали і відбувається опускання яєчок із черевної порожнини в мошонку. Спостерігаються випадки, коли сіменники, один або два, не опускаються із черевної порожнини в мошонку (крипторхізм).

Сіменники підвішені на сіменному канатику, в якому знаходяться кровоносні судини, нерви, м`язи, зв`язки і сім`япровід.

Зовні сіменники покриті щільною оболонкою. Усередині вони діляться на ряд комірок, в яких знаходяться тонкі звивисті канальці. Звивисті канальці переходять у виводні протоки і впадають в загальний канал, який проходить через придаток сіменника, який безпосередньо прилягає до сіменника. В кінці придатка загальний канал переходить в сім`япровід. Канал придатка служить місцем накопичення і збереження сперматозоїдів до моменту сім`явиверження.

Сім`япроводи мають форму довгих трубок. Починаючись від придатків сіменників, сім`япроводи прямують доверху, проходять через пахові канали в черевну порожнину, обгинають зверху сечовій міхур і впадають в сечовипускальний канал недалеко від шийки сечового міхура. В стінках сім’япроводу є м’язовий шар. Перистальтичним скороченням сім`япроводів сперматозоїди рухаються до сечовипускального каналу.

Предстательна залоза. На шийці сечового міхура лежить предстательна залоза. Вивідні протоки її відкриваються в сечовипускальний канал. Секрет цієї залози виділяється під час сім`явиверження. Він розжижує сперматозоїди і активує їх рух.

Статевий член є органом совокуплення і служить для введення сім`я в статеві органи самки. В статевому органі розрізняють корінь, тіло і головку з крайньою плоттю. В ньому розташовується частина сечовипускального каналу.

Статевий орган починається двома ніжками на буграх сідаліщної кістки. З`єднуючись разом, вони утворюють тіло статевого органа. Тіло статевого органа складається із пещеристих утворень, які при наповненні їх венозною кров`ю розширюються і стають пружними. Внаслідок цього статевий орган збільшується в об`ємі і довжині. Такий стан статевого органа називається ерекцією. Кінець статевого органа закінчується відносно довгою головкою, в основі якої лежить кісточка. У великих собак вона досягає 8-10 см довжини. В основі головки на місці переходу її в тіло статевого органа знаходяться особисті пещерні тіла, які при наповненні їх кров`ю утворюють бугри або цибулини. Від наповнення кров`ю цибулин основа головки набухає, що перешкоджає витяганню статевого органу із піхви самки. Від цієї анатомічної особливості слідує те, що собаки не можуть іноді розійтися відразу ж після статевого акта - відбувається склещування. Тому у собак статевий акт називають в`язкою. Передня частина статевого органа поміщується в так званому препуциальному мішку.

Статевий апарат самки складається із яєчників, яйцепроводів, матки і пахви (рис.15).

Яєчники - парні залози кругло-овальної форми. В них відбувається утворення і дозрівання статевих клітин (яйцеклітин) самки. Яєчники значно менше сіменників самця. Вони розташовуються в черевної порожнині в області 3-4-го поперекових хребтів і вільно підвішені кожний на особистій зв’язці, або брижійки. В яєчнику розрізняють два шари - зовнішній або фолікулярний, і внутрішній, або судинний. Фолікулярний шар містить в себе велику кількість міхурів, в яких знаходяться і розвиваються яйцеклітини. Фолікули не всі однакові і знаходяться в різних стадіях розвитку. Дозрівший фолікул наповнений рідиною і оточений тонкою оболонкою. На внутрішньої стінки фолікула є невеликий виступ, в центрі якого і знаходиться яйцеклітина.

Судинний шар складається, головним чином, із кровоносних судин і нервів.

Дозрівання яйцеклітин і яєчників відбувається наступним чином. Після закінчення розвитку фолікула настає такий момент, коли усередині нього починає накопичуватися рідина в такій кількості, що вона розтягує стінки фолікули. Наповнений рідиною фолікул чітко виступає в вигляді горба на поверхні яєчника. В результаті збільшуючогося натягання стінок фолікули вони розриваються і яйцеклітина разом з фолікулярною рідиною попадає на лійку яйцепроводу, яка знаходиться в відкритому вигляді в черевної порожнині. На місці спаявшогося після розриву фолікула утворюється так зване жовте тіло. Його призначення - виділяти в кров особливі гормони, які служать збудниками процесів, які відбуваються в матці після запліднення яйцеклітини. Якщо яйцеклітина не запліднюється, жовте тіло через 5-10 днів перестає функціонувати. При заплідненні воно розвивається і функціонує на протязі всього періоду вагітності; зникає після пологів. У самки одночасно дозрівають декілька фолікулів. Із лійки яйцепроводу яйцеклітини попадають в яйцепровід (довжина яйцепроводу у собаки досягає 4-10 см) і проходять в матку. Проштовхування яйцеклітин в матку по яйцепроводу відбувається в результаті руху війок мерехтіючого епітелію слизової оболонки яйцепроводів і перистальтичного їх скорочення. Яйцеклітини із яйцепроводів поступають в рога матки.

Матка служить місцем розвитку плода. У самки матка складається із двох рогів і тіла. Тіло матки дуже коротке, а рога довгі. По зовнішньому виду матка нагадує римську цифру V. Рога і тіло матки підвішені в черевної порожнині на широких маточних зв`язках. Ділянка матки, яка спрямована в пахву, називається шийкою матки. Внутрішня будова матки пристосована до виконання процесів, пов`язаних з вагітністю. Усередині матка покрита слизовою оболонкою. За слизовою оболонкою лежить мускульний шар з добре розвинутими коловими м`язами. Завдяки скороченню м`яз матки відбувається виштовхування плода при пологах. Зовні матка покрита серозною оболонкою.

Піхва є початковим відділом статевого апарату самки. Вона являє складчату трубку, яка покрита усередині слизистою оболонкою. Під слизистою оболонкою лежить мускульний шар колових і поперекових м`язів. Початкова ділянка піхви називається переддвір'ям. У молодих тварин, які ще не були в в`язці переддвір'я відокремлено від іншої частини піхви тонкою оболонкою, яка називається незайваною плівою. На нижній стінці переддвір'я відкривається сечовипускальний канал. Ближче до виходу виступає головка клітора. В стінках переддвір'я закладені слизисті залози. Переддвір'я піхви закінчується статевими губами, які утворюють статеву щілину. У собак ця частина піхви називається петлею.

Тічка. Процес виділення яйцеклітин у собак супроводжується тічкою. Тічка зовні характеризується тим, що самка в цей період стає неспокійною, збудливість її підвищується, з`являється бажання відшукати самця. Під час тічки зовнішні статеві органи, внаслідок посиленого припливу до них крові, червоніють. Із піхви починає виділятися слиз. Закрита в звичайний час шийка матки відкривається, із неї витікає слизиста рідина з сумішшю крові і з характерним запахом, який приваблює самця. В цей період відбувається набухання слизистої оболонки матки, посилений приплив крові в судинах і посилена діяльність залоз. Відбувається як би підготовка матки до стану вагітності.

В`язка у собак являється безумовним статевим рефлексом. Безумовна рефлекторна статева реакція виявляється в вигляді суми складних дій, спрямованих на здійснення статевого акта. Статева реакція у собак починається порівняно рано і перш ніж організм досягає статевої зрілості.

Перед в`язкою у самця настає ерекція статевого органа. Ерекція викликається збудженням її центра в поперековій частині спинного мозку, імпульси до якого відходять із кори головного мозку. Імпульси в корі головного мозку виникають під впливом оточуючої обстановки - наявності самки в полюванні, від зорових і нюхових вражень. Ерекція може бути викликана і рефлекторно - від накопичення сімені в сімянниках або механічним подразненням статевого органа.

У самки при статевому збудженні також наповнюються кров`ю пещеристі тіла клітора, і він приходить в стан ерекції.

Акт в`язки у різних тварин триває різний час. У собак він триває 10-15 хвилин. Під час в`язки відбувається виверження семені самця.

Запліднення у собак маточне. Це пояснюється тим, що у собак є особливість в будові статевого апарату і зміни його під час статевого акту. Цибульчаті і кавернозні тіла статевого органа при в`язкі розбухають, і сперма через шийку проникає відразу в порожнину матки. Самці виділяють до 15 мл сперми світло-жовтого кольору, рідкої консистенції. Кількість сперматозоїдів в 1 мм куб. складає 60 тисяч, тривалість життя сперматозоїда в матці - 8-12 годин.

Полювання у самки виявляється в віці 8-10 місяців, статева зрілість настає в 10-12 місяців, статевий цикл складає біля 6 місяців, тривалість тічки - до 4 тижнів (в середньому 10-20 днів). Рахується, що найбільш благоприємним для спарування з самцем 10-14 день від початку тічки. Перша тічка після щеніння виявляється через 4-5 місяців. Тривалість вагітності 58-66 днів (в середньому 9 тижнів, або 63 дня). Тривалість підсосного періоду 4-6 тижнів.

Для визначення віку цуценя в усерединіутробний період встановлені наступні проміри (довжина плода від тім`я до сідаліщних горбів): в 3 тижня - 1, 5-6, 6-8, 8-12 см і в 9 тижнів - 12-20 см.

В кінології розрізняють вікові групи тварин:

цуценята (до 8 тижнів);

молоді собаки (до 18 місяців);

дорослі собаки (більше 18 місяців).

Система органів внутрішньої секреції.

За вироблення специфічних речовин, які поступають в кров, - гормонів - відповідають особисті групи залоз. Вони і складають систему органів внутрішньої секреції.

Гормони - це біологічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні робити на організм значний вплив.

Гормони характеризуються специфічністю, тобто кожний гормон виконує певну функцію. Гормони, надходячи в кров, виконують свою роль далеко від місця синтезу. В швидкості виникнення ефекту гормони поступаються нервовій системі.

Хімічна природа гормонів неоднорідна: видозмінені амінокислоти, білки, поліпептиди, стероїди (органічні сполуки, які належать до групи складних ліпідів, що не піддаються омиленню) та ін. Так, тироксин, щитовидної залози є йодованою амінокислотою; інсулін, глюкагон підшлункової залози, соматотропін (гормон росту) гіпофіза - білки; адреналін, норадреналін надниркових залоз - катехоламін (азотовмісні органічні сполуки, що утворюються в клітинах організмів з амінокіслот у процесі декарбоксилювання); гормони статевих залоз естрадіол, тестостерон - стероїди.

Гормони мають сильний вплив на регуляцію обміну речовин росту, статевого розвитку, функцій окремих органів. Одні гормони здатні підсилювати функцію, а інші - послаблювати. Отже, завдяки гормонам, що вироблюються в залозах внутрішньої секреції, здійснюється регуляція життєдіяльності організму.

Злагоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватися. Залози можуть виділяти гормони в надлишку і це супроводжується гіперфункцією їх (більше норми). В інших випадках залози можуть виробляти мало гормонів, тоді проявляється недостатність їх в організмі - гіпофункція (менше норми). Гіперфункція і гіпофункція призводять до порушення життєдіяльності організму, захворювань.

Нервова система та органи чуття.

Нервова система є дуже складною і своєрідною по своєї будові і функціям системою організма. Її значення полягає в тому, що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, обумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв`язок організму з навколишнім середовищем.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками - нейрон.

Анатомія і фізіологія собаки

Мал.3. Нервова клітина:

1 - тіло нервової клітини;

2 - ядро;

3 - деревовидні відростки (дендрити);

4 - неврит;

5 - оболонка, яка утворює разом з невритом нервове волокно;

6-кінцеві розгалуження неврита.


Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, які контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів - синапсів. За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні, або чутливі (по них збудження передається із периферії до нервової системи); вставні, або проміжні, які передають імпульси, всередині нервової системи, і ефекторні, або рухові, нейрони, по яких імпульс направляється до робочих органів - ефекторів (м`язів, залоз тощо).

У нервовій системі виділяють центральну частину - головний і спинний мозок (центральна нервова система), і периферичну, яка представлена 12-ма парами черепномозкових і 31 парою спинномозкових нервів (периферична нервова система). На розрізах мозку видно, щ він складається із сірої і білої речовин. Сіра речовина утворюється скупченням нервових клітин (з початковими відділами, їхніх відростків), а біла речовина - це скуплення нервових волокон.

У головному мозку, у різних його відділах, сіра і біла речовина розташована по-різному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розташована на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини - ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розташовується зовні, а сіра речовина у вигляді ядер - всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра - в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного і спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо).

Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв`язують одні відділи головного і спинного мозку з іншими і виконують провідникову функцію - по них передають нервові імпульси. Головний і спинний мозок мають густу сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження кисню і поживних речовин. Порушення мозкового кровообігу може бути причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості).

Нерви, які відходять від головного і спинного мозку, дають гілки до всіх органів собаки, або як кажуть, іннервують всі органи. В органах є кінцеві нервові апарати - рецептори (чутливі, або аферентні, нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові закінчення, які викликають збудження робочого органа).

За допомогою нервів і їхніх розгалужень здійснюється зв`язок центральної нервової системи з органами, і усі системи органів поєднуються в єдине ціле (цілісність організму).

Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяються на чутливі, рухові і змішані. Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові - відцентрові волокна, а змішані - обидва види нервових волокон. Багато нервів і їхніх розгалужень на периферії, крім нервових волокон, мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються із нейронів, відростки яких входять до складу нервів, і їхніх розгалужень (нервові сплетення).

Уся нервова система (центральна і периферична) поділяється функціонально на соматичну і автономну, або вегетативну. Соматична охоплює ті відділи центрально і периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м`язи і органи чуття. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система в свою чергу поділяється на симпатичну і парасимпатичну.

Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, усі органи і тканини: залози, гладенькі м`язи, кровоносні судини, органи чуттів, нарешті головний і спинний мозок, тобто центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, але вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочення серця, звужує судини і підвищує тонус у них, уповільнює перистальтику кишок, а парасимпатична, навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. В цілому симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична відновлення її запасів у організмі.

Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів направляються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснюються корою великого мозку.

Центри автономної нервової системи розташовані в середньому, довгастому і спинному мозку, а периферична частина складається із нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), який міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, що утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку, де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, що розташовані по обидві боки спереду хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з`єднуються за допомогою синапсів.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому і довгастому мозку та сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розташовані в органах, на діяльність яких вони впливають.

Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності усього організму в умовах навколишнього середовища.

Слід мати на увазі, що поділ нервової системи на соматичну і автономну, як і на центральну і периферичну, носить умовний характер, бо усі відділи нервової системи анатомічно і функціонально зв`язані один з одним і працюють як єдине ціле.

Будова і функції спинного мозку. Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє собою тяж. Вгорі він безпосередньо переходить в головний (довгастий) мозок, а внизу закінчується конічним звуженням.

Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу із нього нервів, які йдуть до кінцівок.

Від спинного мозку відходять 31 пара змішаних спинномозкових нервів, у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: