Xreferat.com » Рефераты по биологии » Анатомія і фізіологія

Анатомія і фізіологія

Анатомія


1. З'єднання кісток черепу


Усі кістки тіла людини та хребетних тварин з'єднуються між собою за допомогою різних засобів у гармонійну систему, що задовольняє дві вимоги — міцність цілого і рухливість окремих його частин.

Розвиток різних видів з'єднання органів руху та опори багатоклітинних організмів відбувався у три етапи. Найдавнішим і найпростішим способом є сполучнотканинний (з'єднання частин зовнішнього скелета безхребетних тварин). Більш складною формою є з'єднання за допомогою хрящової тканини, що можна спостерігати у риб та плазунів. Найскладніша і найпрогресивніша форма з'єднання органів руху та опори — суглобові з'єднання, які дають змогу виконувати дуже складні рухи з невеликою затратою енергії.

У людини, як і у вищих тварин, існують всі вищезгадані типи сполучення кісток, які на основі структурних особливостей поділяють на волокнисті (articulationes fibrosae), хрящові (articulationes cartilagineae) та синовіальні (articulationes synoviales; Рис. 1).

До волокнистих сполучень відносять синдесмози, шви та вклинення.

Синдесмоз (syndesmosis) — кісткове з'єднання, при якому кістки з'єднуються за допомогою волокнистої сполучної тканини або зв'язок. Тут основне функціональне навантаження несуть зв'язки, що знаходяться на поверхні з'єднуваних кісток. Зв'язки (ligamenta, лат. ligo — зв'язую) у людини і хребетних тварин мають вигляд щільних тяжів та пластин, побудованих з волокнистої сполучної тканини, до складу якої входять колагенові та еластичні волокна, кількість яких залежить від функції сполучення.

Шви (suturae) зустрічаються у людини тільки при з'єднанні плоских кісток черепа (між краями кісток знаходиться невеликий прошарок волокнистої сполучної тканини). Залежно від форми країв кісток розрізняють зубчастий шов, в якому зубці на краю однієї кістки входять у заглиблення між зубцями другої кістки (наприклад, стріловий шов); лускоподібний, що утворюється внаслідок накладання країв кісток, зрізаних навскіс (наприклад, між тім'яною та висковою кістками); а також плоский, коли рівний край однієї кістки прилягає до рівного краю іншої (наприклад, міжно-совий шов).

Вклинення (gomphosis), або зубокоміркове з'єднання, за традицією розглядається у вченні про нутрощі.


Анатомія і фізіологія

Рис. 1. Типи сполучення кісток (схема):

а - волокнисте: 1 - окістя; 2 - кістка; 3 - волокниста тканина; б - хрящове: 1 - окістя; 2 - кістка; 3 - хрящ; в - синовіальне (суглоб); 1 - окістя; 2 - кістка; З - суглобовий хрящ, 4 - порожнина суглоба; 5 - синовіальна перетинка капсули суглоба; 6 - волокниста перетинка капсули суглоба.


При хрящових з'єднаннях (articulationes cartilagineae) кістки з'єднуються між собою прошарками хрящової тканини. До цих з'єднань відносять синхондрози та симфізи.

Синхондроз (synchondrosis) — таке з'єднання кісток, коли між ними знаходиться різної товщини хрящова пластинка, щільно зрощена з поверхнями обох кісток (наприклад, клинопотиличний і клинокам'янистий синхондрози, а також синхондроз мечоподібного відростка). Між хрящовими клітинами, розміщуються волокна сполучної тканини, що зрощуються з кістками (окістям) і таким чином підвищують міцність з'єднання кісток між собою.

Різновидом хрящового з'єднання є симфіз (symphysis) — з невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками.

У людини та хребетних тварин найбільш поширеним з'єднанням кісток є синовіальні з'єднання (articulationes synoviales), або суглоби.

Обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток; суглобову порожнину та суглобову капсулу.

Суглобові поверхні найчастіше збігаються (конгруентні) одна з одною, або між ними знаходяться хрящові пластинки — суглобові диски. Іноді суглобові диски за формою нагадують півмісяць, і тоді їх називають менісками. Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром (0,2—1,5 мм) суглобового хряща, при вивченні якого під невеликим збільшенням мікроскопа виділяють поверхневу, проміжну та глибоку зони, а також субхондральну кісткову пластинку.

Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому що вона оточена суглобовою капсулою. В порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє ковзанню їх.

Суглобова капсула побудована з волокнистої сполучної тканини і складається з двох шарів. Зовнішній, або волокнистий, шар сформований з щільної волокнистої сполучної тканини, волокна якої йдуть у поздовжньому та поперечному напрямах. Внутрішній, або синовіальний, шар має складнішу будову, в зв'язку з чим його поділяють на ворсинчасту та плоску частини. Поверхня ворсинчастої частини вкрита спеціальними утворами — синовіальними ворсинками, які продукують синовіальну рідину, або синовію.

Крім ворсинок на поверхні синовіального шару можна побачити синовіальні складки, в яких іноді відкладається жир.

Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів — зв'язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв'язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньо-капсульні, капсульні та внутрішньокапсульні зв'язки.

Зовнішньокапсульні зв'язки (ligamenta extracapsularia) — сполучнотканинні утвори, що знаходяться на деякій, іноді досить значній, відстані від суглобової капсули (наприклад, велико- та малогомілкові бічні зв'язки).

Капсульні зв'язки (ligamenta capsularia) — потовщення самої суглобової капсули (наприклад, клубово-стегнова зв'язка).

Внутрішньокапсульні зв'язки (ligamenta intracapsularia) розміщуються в суглобовій порожнині і з'єднують кістки, що зчленовуються (наприклад, схрещені зв'язки коліна).

У зв'язку із складністю будови синовіальних сполучень існують різноманітні класифікації їх, в основу яких покладено або структурні, або функціональні особливості суглобів.

За формою суглобових поверхонь розрізняють кулястий, або чашоподібний, циліндричний, блокоподібний, еліпсоподібний, сідлоподібний та плоский суглоби (Рис. 2). При визначенні форми поверхонь, які зчленовуються, порівнюють їх з відповідними геометричними фігурами, але обов'язково враховують, що суглоб — живий об'єкт вивчення, а не мертве тіло з його механічними властивостями.


Анатомія і фізіологія

1 — кулястий; 2 — еліпсоподібний; 3 — сідлоподібний; 4 — плоский; 5 — блокоподібний; 6 — обертовий.

Кулястим, або чашоподібним (articulatio spheroidea seu cotylica), називають суглоб, в якому суглобова поверхня однієї з кісток, що з'єднуються, за формою наближається до кулі, а друга кістка має вгнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Циліндричний суглоб (articulatio trochoidea) утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга — вгнута (ближчий та дальший променеліктьові суглоби).

Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній вгнутій поверхні — гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним (ginglymus). Прикладом блокоподібного суглоба є гомілковостопний суглоб.

До еліпсоподібних синовіальних сполучень (articulatio ellipsoidea) відносять такі суглоби, що мають видовжені суглобові поверхні, які нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглоби, в яких суглобові поверхні вгнуті в поздовжньому і опуклі в поперечному напрямах (нагадують два сідла, складені разом), дістали назву сідлоподібних (articulatio sellaris). Як приклад можна згадати зап'ястковоп'ястковий суглоб великого пальця.

Плоскі суглоби (articulatio plana) утворені майже плоскими суглобовими поверхнями, які розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом (наприклад, дуговідростчасті суглоби).

У деяких суглобах форму суглобових поверхонь неможливо порівняти з простою геометричною фігурою, оскільки вона складається з відрізків кількох фігур. Це — виросткові суглоби (articula-tio bicondylaris), до яких відносять колінні суглоби.

Крім поділу за формою суглобових поверхонь суглоби поділяють також на прості та складні залежно від кількості кісток, які з'єднуються. Під простим, суглобом (articulatio simplex) розуміють таке синовіальне з'єднання, яке утворюється двома кістками (відповідно двома суглобовими поверхнями). Типовим прикладом простого суглоба є міжфалангові суглоби кисті.

У складному суглобі (articulatio composite) зчленовується більш ніж дві кістки. Іноді складний суглоб складається з кількох функціонально самостійних простих суглобів, що мають спільну суглобову капсулу (наприклад, ліктьовий суглоб).

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи кісток, які зчленовуються, відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання — це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба і навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємно перпендикулярні осі — поперечну, або фронтальну, передньозадню, або сагітальну, та вертикальну. Слід пам'ятати, що всі рухи в синовіальних сполученнях розглядають виходячи з анатомічного положення тіла.

Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватись рухи, розрізняють одноосьові, дво- і трьохосьові суглоби.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні, до двохосьових — еліпсоподібні та сідлоподібні, а до трьохосьових — кулясті. В усіх цих суглобах можливий великий обсяг рухів. Плоскі суглоби осі обертання не мають, в них можливе лише ковзання однієї кістки відносно другої. Чим більше осей обертання мають суглоби, тим більші в них рухомість і різноманітність рухів, але міцність таких з'єднань менша, і тому тут частіше, ніж в інших з'єднаннях кісток, можливі різні травми.

При аналізі рухів тіла хребетних тварин і людини виділяють згинання й розгинання, приведення й відведення, а також обертання.

Навколо поперечної, або фронтальної, осі відбуваються згинання (flexio) — зменшення кута між кістками, які з'єднуються, та розгинання (extensio) — збільшення кута між ними.

Навколо передньозадньої, або сагітальної, осі можливі приведення (adductio) — наближення до серединної площини і відведення (abductio) — віддалення від неї.

Навколо вертикальної осі відбуваються обертання (rotatio). Обертання назовні називають супінацією (supinatio), а досередини — пронацією (pronatio). Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (наприклад, кисть) описує коло, а кінцівка в цілому — поверхню конуса, дістало назву циркумдукції (circum-ductio).

При вивченні зчленувань слід звертати увагу на індивідуальні, вікові та статеві особливості кісток, оскільки рухомість і різноманітність рухів неоднакові у людей різного віку, статі, а також ступеня тренованості.

Розвиток та вікові особливості з'єднань кісток

Формування з'єднань кісток починається в кінці другого місяця внутріш-ньоутробного розвитку і відбувається двома шляхами. При одному з них між хрящовими кінцями (епіфізами) майбутніх кісток починається ущільнення мезенхіми, в якій на початку третього місяця ембріогенезу виникає маленька щілиноподібна порожнина (майбутня суглобова порожнина). З мезенхіми, що залишилася по периферії порожнини, утворюється суглобова капсула, зовнішній шар якої продовжується в охрястя (майбутнє окістя), а з внутрішнього формується синовіальний шар. Якщо в майбутньому суглобі буде суглобовий диск, або меніск, то в мезенхімі з'являються дві щілини, розділені прошарком мезенхіми. Якщо розвиток іде іншим шляхом, то порожнина не утворюється і кістки з'єднуватимуться за допомогою волокнистої сполучної тканини.

У новонароджених та дітей перших років життя суглоби розвинені ще недосконало, тому що остаточне формування їх відбувається під дією м'язів.


2. Поверхневі та глибокі м'язи грудей їх кровопостачання та іннервація


М'язи грудей, тт. thoracis, діляться на дві групи :

• поверхневі (що мають відношення до поясу верхньої кінцівки);

• глибокі (власні м'язи грудей).

Поверхневі м'язи:

• Великий грудний м'яз, т. pectoralis major. Дія: наводить і обертає плече всередину (pronatio), при горизонтальному положенні руки наводить її в сагитальний напрям (anteversio), а при укріпленій верхній кінцівці своєю грудинно-реберною частиною м'яз сприяє розширенню грудної клітки при акті дихання.

• Малий грудний м'яз. т. pectoralis minor. Дія: тягне вперед і донизу лопатку, а при зміцненні лопатки піднімає ребра, будучи допоміжним дихальним м'язом.

• Підключичний м'яз subclavius. Дія, тягне ключицю вниз і медіальний, утримуючи її, таким чином, в грудинно-ключичному суглобі; при нерухомому поясі верхньої кінцівки піднімає Iребро, будучи допоміжним дихальним м'язом.

• Передній зубчастий м'яз. т. serratus anterior. Дія, зволікає лопатку від хребетного стовпа; нижні пучки, крім того, зміщують нижній кут лопатки латеральний і повідомляють її обертальний рух довкола сагиттально направленої осі. Спільно з ромбоподібним м'язом фіксує лопатку до поверхні грудної клітки. При нерухомому поясі верхньої кінцівки передній зубчастий м'яз також є допоміжним дихальним м'язом (при вдиху).

Глибокі, або власні м'язи грудей:

- Зовнішні міжреберні м'язи тт. intercostales externi. Дія: зовнішні міжреберні м'язи є м'язами, що беруть участь в акті дихання (вдих).

- Внутрішні міжреберні м'язи. mm. intercostales intemi. іннервації і кровопостачання ті ж, що і в зовнішніх міжреберних м'язів.

- Самі внутрішні міжреберні м'язи, тт. intercostales intir

- Підреберні м'язи тт. subcostales. Дія: міжреберні і підреберні м'язи беруть участь в акті дихання (видих).

- Поперечний м'яз, т. transversus thoracis. Дія: бере участь в акті дихання (видих).

Крім того, до м'язів грудей відноситься м'язово-сухожильна перегородка між грудною і черевною порожнинами - діафрагма


3. Порожнина рота її стінки та відділи. Зів та мигдалики


Ротова порожнина, яка поділяється на присінок і власне ротову порожнину, є початковим відділом травної системи куди за звичайних умов їжа надходить насамперед і підлягає механічній і хімічній обробці.

Функції ротової порожнини:

1) механічна обробка їжі; 2) дегустація; 3) первинна хімічна обробка їжі; 4) артикуляція (звукоутворення); 5) знешкодження мікроорганізмів (лізоцим у слині); 6) імунний захист (Кільце Пирогова-Вальдеєра).

Особливості будови органів ротової порожнини:

1) присінок і власне ротова порожнина вкриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, який на сосочках язика, на яснах та на твердому піднебінні може зроговівати;

2) пухка волокниста сполучна тканина (ПВСТ) власної пластинки слизової оболонки дуже добре васкуляризується, тут є численні артеріоло-венулярні анастомози. ПВСТ може вростати в епітелій з формуванням специфічного рельєфу (сосочки язика, крипти мигдаликів);

3) м'язова пластинка слизової оболонки відсутня;

4) слизова оболонка на губах, на щоках, на нижній поверхні язика, на м'якому піднебінні та язичку розташована на добре розвиненій підслизовій основі, що зумовлює зміщуваність слизової оболонки по відношенню до інших оболонок, нижче розташовані тканини, а саме спинка язика, тверде піднебіння, ясна - не мають підслизової основи;

5) у слизовій оболонці мигдаликів розміщене скупчення лімфоїдних елементів і формується специфічний рельєф, який називається складками або криптами.

Мигдалики (лат. tonsillae) - скупчення лімфоїдної тканини, розташовані в стратегічно важливих областях носоглотки і ротовій порожнині. Мигдалини виконують захисну і кровотворну функції, беруть участь у виробленні імунітету - є захисним механізмом першої лінії на дорозі вдихуваних чужорідних патогенів. Повна імунологічна роль мигдалин все ще залишається не ясною.

Термін гланди відноситься до піднебінних мигдалин.

Разом з іншими лімфоїдними утвореннями носоглотки мигдалини утворюють глоткове лімфаденоїдне кільце.

Мигдалини підрозділяються на:

- парні

- піднебінні - в поглибленні між м'яким піднебінням і мовою (перша і друга мигдалини).

- трубні - в області глоткового отвору слухової труби (п'ята і шоста мигдалини)

- непарні

- глоткова (носоглоткова) - в області зведення і задньої частини стінки глотки (третя мигдалина, мигдалина Гармати)

- язична - під поверхнею задньої частини мови (четверта мигдалина)

Прийнята наступна нумерація мигдалин:

перша і друга - піднебінні;

третя - глоткова (носоглоткова);

четверта - язична;

п'ята і шоста - трубні мигдалини.


4. Порожнина носа. Будова та функції


Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим багатошаровим плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози. Слизова оболонка стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції, тому має різну будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової оболонки носа і вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою кількістю бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз завдяки рухам війок пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа виділяється секрет численних слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Слиз зв'язує пилеподібні частки повітря і зволожує вдихуване повітря. Власна пластинка слизової оболонки і підслизова основа дуже добре васкуляризовані і забезпечують вирівнювання температури вдихуваного повітря до температури тіла.

Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і утворюють носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід відкривається носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої кістки і (дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і передні чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.

Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і відповідної їй частини перегородки та задній відділ верхньої стінки порожнини носа - це частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, до складу якого входять спеціальні сприймаючі нюхові нейросекреторні біполярні клітини.

Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім ротової частини глотки і в гортань.


5. Аорта висхідна частина, дуга аорти її гілки, сонні артерії та підключичні артерії її гілки і зони кровопостачання


Аорта (aorta) — найбільша артеріальна судина тіла людини, починається з лівого шлуночка (Рис. 1), її розділяють на висхідну частину, дугу та низхідну частину.

Висхідна частина аорти (pars ascendens aortae) має діаметр 25— 30 мм та довжину 40—50 мм. Починається від лівого шлуночка серця і на рівні II правого реберного хряща переходить у дугу аорти. Висхідна частина аорти починається розширенням, що має назву цибулини аорти. Від цієї частини аорти відходять вінцеві артерії, гілки яких широко анастомозують між собою.

Права вінцева артерія (arteria coronaria dextra) спочатку лежить у вінцевій борозні між артеріальним конусом правого шлуночка та правим вушком. Далі вона огинає правий край серця по вінцевій борозні і переходить на його нижню поверхню. По ходу артерія віддає багато гілочок до міокарда правого передсердя.

Ліва вінцева артерія (arteria coronaria sinistra) іде між коренем легеневого стовбура та лівим вушком. Далі ділиться на передню міжшлуночкову та огинаючі гілки.


Анатомія і фізіологія

Рис. 1. Грудна частина аорти та її гілки:

1 - трахея; 2 - ліва загальна сонна артерія; 3 - ліва підключична артерія; 4 - дуга аорти; 5 - лівий головний бронх; 6 - задні міжреберні артерії; 7 - діафрагма; 8 - грудна частина аорти; 9 - стравохід; 10 - клапани аорти; 11 - висхідна частина аорти; 12 - плечегеловний стовбур; 13 - права підключична артерія; 14 - хребтова артерія; 15 - права загальна сонна артерія.


Передня міжшлуночкова гілка, розміщуючись у передній міжшлуночковій борозні серця, доходить до його верхівки. По ходу вона віддає численні гілочки до міжшлуночкової перегородки та до стінок лівого і правого шлуночків.

Огинаюча гілка більша за попередню, переходить зліва на діафрагмальну поверхню серця і по ходу віддає гілочки до м'язів лівого шлуночка та лівого передсердя.

Дуга аорти (arcus aortae) опуклістю, оберненою догори, доходить до рівня III грудного хребця. Прямуючи спереду назад та косо справа наліво, дуга аорти простягається від II правого реберного хряща до лівої поверхні тіл III — IV грудних хребців, де й переходить у низхідну частину аорти. В місці переходу нерідко спостерігається невелике звуження — перешийок аорти.

Від опуклої поверхні дуги аорти відходять три значні артерії (плечоголовний стовбур, ліва загальна сонна та ліва підключична артерії), які забезпечують кровопостачання шиї, голови та верхніх кінцівок (Рис. 2).


Анатомія і фізіологія

Рис. 2. Артерії голови:

1 - права загальна сонна артерія; 2 - верхня щитоподібна артерія; 3 -внутрішня сонна артерія; 4 - зовнішня сонна артерія; 5 - внутрішня яремна вена; 6 - язикова артерія; 7 - лицева артерія; 8, 15 - лицева вена; 9 - защелепна вена; 10, 13 - потилична артерія; 11 - соскоподібний відросток; 12 - верхньощелепна артерія; 14 - задня вушна артерія; 16 - привушна протока; 17 - піднижньощелепна залоза; 18 - під'язикова кістка; 19 - щитоподібний хрящ


Плечоголовний стовбур (truncus brachiocephalicus) має довжину 30-40 мм. Відходить від початкової частини дуги аорти, йде догори та дещо вправо, розміщуючись позаду ручки грудини. На рівні правого груднино-ключичного суглоба стовбур розгалужується на праву загальну сонну та праву підключичну артерії.

Артерії шиї та голови. Загальна сонна артерія (arteria carotis communis) справа відходить від плечоголовного стовбура, а зліва — безпосередньо від дуги аорти. Переходить на шию крізь верхній отвір грудної порожнини і, розміщуючись позаду грудинно-ключично-соскового м'яза, прилягає латеральне до внутрішньої яремної вени, присередньо — до трахеї, стравоходу і гортані та ззаду — до блукаючого нерва. В межах сонного трикутника, на рівні верхнього краю щитоподібного хряща, загальна сонна артерія розгалужується на зовнішню та внутрішню сонні артерії.

Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externa), утворившись, іде догори, розміщуючись дещо допереду та присередньо щодо внутрішньої сонної артерії. Проходить позаду заднього черевця двочеревцевого м'яза та крізь товщу привушної залози і на рівні шийки нижньої щелепи розгалужується на дві кінцеві гілки: поверхневу вискову та щелепну артерії.

По ходу зовнішня сонна артерія віддає ряд значних бічних гілок, які за топографічними особливостями можна поділити на три групи: передню, задню та присередню.

Передня група гілок зовнішньої сонної артерії. Верхня щитоподібна артерія (arteria thyroidea superior) відходить від зовнішньої сонної артерії близько місця її утворення, йдучи догори, далі дугоподібно загинається, йде донизу та присередньо і вступає у верхній полюс відповідної частки щитоподібної залози. По ходу артерія віддає гілочки до прищитоподібних залоз, гортані, під'язикової кістки і до грудинно-ключично-соскового м'яза.

Язикова артерія (arteria lingualis) відходить дещо вище від попередньої артерії, на рівні малого рога під'язикової кістки, йде догори і присередньо та розгалужується в товщі, язика. Крім того, постачає кров'ю м'язи дна порожнини рота, під'язикові слинні залози, піднебінні мигдалики, під'язикову кістку, надгортанник та шкіру передньоверхньої ділянки шиї.

Лицева артерія (arteria facial is) відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні кута нижньої щелепи, перегинається через край тіла нижньої щелепи, наперед від жувального м'яза, переходить на лице і, розміщуючись у товщі мімічних м'язів, іде в напрямі присереднього кута ока.

Від шийного відрізка лицевої артерії відходять гілочки до носової частини глотки, м'якого піднебіння, піднебінних мигдаликів, піднижньощелепної слинної залози, а також до м'язів та шкіри відповідної ділянки.

У ділянці лиця артерії відходять м'язові та шкірні гілочки, а також верхня та нижня губні артерії, які анастомозують з однойменними артеріями протилежного боку і утворюють навколо щілини рота артеріальне кільце.

Задня група гілок зовнішньої сонної артерії. Потилична артерія (arteria occipitalis) відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні заднього черевця двочеревцевого м'яза. Розгалужується в ділянці потилиці і віддає гілочки до навколишніх м'язів, шкіри, вушної раковини і до твердої оболонки головного мозку.

Задня вушна артерія (arteria auricularis posterior) відходить вище від потиличної артерії і, йдучи до соскоподібного відростка, віддає гілочки до вушної раковини, шкіри та м'язів потилиці, а також до стінок барабанної порожнини.

Присередня група гілок зовнішньої сонної артерії. Висхідна глоткова артерія (arteria pharyngea ascendens) йде догори до верхньої ділянки бічної стінки глотки. По ходу віддає гілочки до піднебінного мигдалика, слухової труби, м'якого піднебіння, стінок барабанної порожнини та до твердої оболонки головного мозку.

Кінцеві гілки зовнішньої сонної артерії. Поверхнева вискова артерія (arteria temporalis superficial is), піднімаючись догори, проходить у товщі привушної залози, попереду зовнішнього слухового ходу. Кінцевий відрізок розміщується під шкірою вискової ділянки і поділяється тут на лобову і тім'яну гілки. Артерія постачає кров'ю привушну залозу, зовнішній слуховий хід, вушну раковину та висковий м'яз, а від своєї початкової частини віддає поперечну артерію лиця, яка несе кров до м'язів та шкіри щоки.


6. Спинний мозок, топографія, форма, зовнішня будова


Спинний мозок (medulla spinalis) розміщений у хребетному каналі і має вигляд сплющеного спереду назад циліндричного тяжа товщиною з мізинець (близько одного сантиметра) (рис. 1).


Анатомія і фізіологія

Рис. 1. Спинний мозок:

А - передня поверхня; Б - задня поверхня; 1 - міст; 2 - довгастий мозок; 3 - шийне потовщення; 4 - передня серединна щілина; 5 - поперекове потовщення; 6 - задня серединна борозна; 7 - задня бічна борозна; 8 - мозковий конус; 9 - кінцева нитка.


Довжина його у дорослих дорівнює в середньому біля 45 см, вага - 40-45 г. Зверху спинний мозок безпосередньо переходить у довгастий (нижній відділ головного мозку) на рівні верхнього краю атланта. У цьому місці відходить перша пара спинномозкових нервів. Внизу він поступово стоншується у вигляді конуса і закінчується на рівні другого поперекового хребця. Від конуса тягнеться кінцева нитка, що є продовженням оболонок спинного мозку. Вона прикріплюється до другого куприкового хребця.

Кінцева нитка та корінці поперекових і крижових нервів, які її оточують, разом становлять утворення, що називається кінським хвостом (за характерним виглядом) (рис. 2). Він знаходиться нижче спинного мозку, а отже заповнює нижню частину хребетного каналу.


Анатомія і фізіологія

Рис. 2. Нижній кінець спинного мозку і кінський хвіст:

1 - мозковий конус; 2 - кінцева нитка; 3 - нерви, які утворюють кінський хвіст; 4 - тверда мозкова оболонка.


У спинному мозку розрізняють два потовщення: шийне (верхнє) і поперекове (нижнє), у складі яких є скупчення нейронів, що іннервують відповідно верхні і нижні кінцівки. У людини в зв’язку з більш складною діяльністю руки як органу праці шийне потовщення спинного мозку більших розмірів від поперекового.

Вздовж передньої поверхні спинного мозку тягнеться глибока передня серединна щілина, а вздовж задньої — неглибока задня серединна борозна. Вони заглиблюються у спинний мозок і поділяють його вздовж на дві симетричні половини — праву і ліву.

В спинному мозку розрізняють такі ж самі відділи, як і в хребетному стовпі: шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий, які не співпадають між собою, оскільки спинний мозок у цілому коротший від хребетного стовпа.

Спинний мозок має виражену сегментарну будову. Під сегментом розуміють поперечну ділянку спинного мозку, від якої відходять пара (правий і лівий) спинномозкових нервів (рис. 3). У складі спинного мозку розрізняють 31 сегмент, із них — 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. Від кожного сегменту відходять по 2 передніх (вентральні, трухові) і 2 задніх (дорзальні, чутливі) корінці, які, попарно з’єднуючись між собою справа і зліва від спинного мозку, утворюють спинномозкові нерви. Задні корінці мають потовщення, які називаються спинномозковими (міжхребцевими) вузлами, або спінальними гангліями, що містять скупчення чутливих нейронів.


Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Подробнее

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: