Родина Орхідні

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Характеристика найбільш поширених представників родини орхідні у природі, еколого-ценотичні особливості, заходи охорони

1.1 Рід Булатка — Cephalanthera Rich.

1.1.1 Булатка великоквіткова - Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce

1.1.2 Булатка довголиста — Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch

1.2 Рід Зозулинець, або орхідея — Orchis L.

1.2.1 Зозулинець блощичний - Orchis coryophora L.

1.2.2 Зозулинець болотний — Orchis palustris Jacq.

1.2.3 Зозулинець запашний - Orchis fragrans

1.2.4 Зозулинець обпалений - Orchis ustulata L.

1.2.5 Зозулинець шоломоносний — Orchis militaris L.

1.2.6 Зозулині сльози серцелисті — Listera cordata (L.) R.Br.

1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listera ovata (L.) R.Br.

1.2.8 Зозулині черевички справжні — Cypripedium calceolus L.

1.3 Рід Коручка (Epipactis)

1.4 Рід Любка (Platanthera)

1.4.1 Любка дволиста - Platanthera bifolia (L.) Rich

1.4.2 Любка зеленоквіткова - Platanthera chlorantha (Cust.) Reichenb.

1.5 Рід Пальчатокорінник - Dactylorhiza

Розділ 2. Вирощування та використання представників орхідних в культурі

2.1 Особливості вирощування орхідей

2.2 Колекція Орхідних в ботанічному саду м. Києва

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Родина орхідних дуже різноманітна. Вона є найбільшою родиною серед рослин, бо налічує понад 30 тисяч видів привабливих і не дуже рослин.

В Україні ряд зозулинцевих налічує 70 видів з 28 родів, 10 підтриб, 4 триби, 2 підродини та 1 родину. Слід відмітити, що в Україні трапляються представники всіх підтриб, що дико зростають в Європі, всіх родів, що дико зростають у Чехії, всіх видів, що в природі ростуть у Фінляндії.

Зростають орхідеї на всіх континентах земної кулі, за винятком хіба що полярних областей та пустель. Найбільше вони зустрічаються у вологих тропічних лісах Південної та Південно-Східної Азії й Америки. Наприклад, в Андах (гори в Південній Америці) деякі представники орхідних ростуть на висоті близько 3000 метрів, забираючись на верхів'я дерев, а от в Австралії деякі види орхідей ростуть під землею.

У цих регіонах Орхідні мають сприятливі умови для існування — велику кількість опадів та тепла і короткий посушливий період. Географічне поширення деяких представників родини орхідних свідчить про те, що вони виникли в тропічній Азії. У помірній зоні флора орхідей значно бідніша, ніж у тропічних широтах.

Мате роботи – проаналізувати еколого-ценотичні особливості представників родини Орхідних.

Завданнями роботи є:

дати характеристику найбільш поширених видів родини Орхідні в природній флорі;

розглянути особливості вирощування орхідних в культурі;

розглянути видову різноманітність орхідних ботанічного саду м. Києва.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ ОРХІДНІ У ПРИРОДІ, ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ЗАХОДИ ОХОРОНИ

1.1 Рід Булатка — Cephalanthera Rich

Родова латинська назва походить від грецьких слів "кефале" - голова і "аптера" - пиляк, буквально головчастий пиляк. Існує ціла низка українських народних назв, серед яких булавка, булавочник, падочниця, пилкоголовник. Всі назви зумовлені головчастою будовою пиляків. У 20-30 роках в ботанічній літературі з'являється назва "булатка", значення якої не з'ясовано. Звісно, що до булату - гартованої сталі це не стосується. Окрім пиляка, найхарактернішою деталлю у будові квітки булатки є губа, яка складається з двох частин: передньої, яка має назву епохилій і задньої - гіпохилій. Пилок у булаток не склеєний і полінії не високоспеціалізовані, а тому рід відносять до примітивної групи рослин.

Рід налічує 14 видів, поширених у помірному поясі Євразії і лише один з них трапляється на північному заході Північної Америки. На території України відомо 3 види булаток, які потребують повної охорони.

Усі види булаток в природних умовах розмножуються насінням. Воно дуже дрібне і проростає тільки у симбіозі з гіфами грибів.

Проростання насіння, розвиток проростків і молодих рослин відбувається приблизно так само, як і в любки дволистої, анакамптиса пірамідального. Від проростання насінини до першого цвітіння проходить 8-10 років. Живе рослина близько 50 років.

У первинній культурі всі види булаток розмножують лише вегетативно. Для розмноження придатні рослини, які мають кілька стебел на одному кореневищі. Розмноження проводять навесні, коли на стеблах сформуються 2-3 листки. Стебла на кореневищі утворюються щільно, одне біля одного, і тому при роз'єднанні їх користуються гострим ножем. Можна рослини ділити і під час їх цвітіння, але тоді відокремлені саджанці гірше приживаються. Не рекомендується проводити вегетативне розмноження булаток восени, тому що рани при низьких температурах загоюються погано і рослини гинуть.

Винищуються як декоративні рослини і зникають внаслідок руйнування природних біотопів у результаті господарської діяльності людини.

1.1.1 Булатка великоквіткова - Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce

Багаторічна, трав'яниста, гола рослина. Стебло пряме, 20-60 см заввишки, відходить від укороченого висхідного або прямого кореневища, густо усадженого нитковидними коренями 7-12 см завдовжки. Листки 4-7 см завдовжки, 1,5-3,5 см завширшки, овальні або еліптично-овальні, сидячі, на верхівці загострені або тупуваті, з обох боків голі, з 5-7 дуговидними жилками, добре помітними зверху, а ще краще - знизу. Суцвіття до 12 см завдовжки, пряме, рідкувате, з трьома-вісьмома квітками; приквітки нижніх квіток довші за них, листкоподібні, ланцетні або лінійно-ланцетні, загострені, 2-4 см завдовжки. Квітки підведені догори або горизонтально розміщені, без зав'язі, 1,5-2 см завдовжки, білі. Зовнішні листочки оцвітини 1,7-2 см, продовгуваті або ланцетно-продовгуваті з п'ятьма жилками, внутрішні 1,4-1,6 см завдовжки, тупі, оберне-но-яйцеподібні з однією жилкою. Губа біла, всередині жовтувата, спереду біля основи з півмісяцевою жовтою цяткою. Зав'язь 1-1,3 см завдовжки, скручена, під час дозрівання плоду розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки з прямими реберцями. Ареал охоплює Середземномор'я, Скандінавію, Атлантичну, Середню і Східну Європу. На Україні трапляється в західних лісостепових районах, на схід від Дніпра відоме лише одне місцезростання в Полтавській області. Центрами видового насичення є Подільська височина і Гірський Крим.

Росте булатка великоквіткова у світлих широколистяних лісах, де едифікатором є дуб скельний і пухнастий.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян, Медобо-ри, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Угольський масив), заказниках загальнодержавного значення Юлівська гора та Горгани (обидва - в Закарпатській області), Княжпільському (Хмельницька область).

1.1.2 Булатка довголиста — Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch

Багаторічна трав'яниста рослина, гола, з вкороченим горизонталь-но-висхідним кореневищем, яке густо вкрите нитковидними коренями. Стебло 20-50 см заввишки або трохи звивисте, густо вкрите листками. Листки п кількості 7-11, розміщені в 2 ряди, лінійно-ланцетні, довго загострені, здебільшого вздовж складені, біля основи стеблообгортні, з добре помітними майже паралельними міцними жилками, з яких 5-7 основних, зісподу пластинки випнутих, зверху з невеликими рівчаками; поміж 2 основними жипкоми знаходяться тісно з'єднані дрібніші в кількості 7-11. Суцвіття густе, з 5-20 квітками; нижній приквіток листоподібний, довший від квітки або однакової з нею довжини; верхні приквітки яйцевидно ланцетні або лінійно-ланцетні, дуже дрібні, лускоподібні, 1-2 мм завдовжки. Квітки молочно-білі, косо догори спрямовані. Зовнішні листочки оцвітини ланцетні, гострі, 12-16 мій завдовжки, внутрішні — довгасто-еліптичні, тупуваті, рідше гострі, коротші від зовнішніх. Губа майже вдвоє коротша від зовнішніх листочків оцвітини, 6-9 мм завдовжки, її гіпохілій мішкоподібно вигнутий, з 2 трикутними тупими лопатями, майже охоплює колонку, епіхілій тупотрикутний, з майже серцевидною основою, яка ширша від своєї довжини, зверху з 3-5, рідше 7 поздовжніми гребінчиками, на верхівці золотисто-жовта, густо вкрита дуже маленькими сосочками. Колонка такої ж довжини, як і губа, без носика. Пиляк прикріплений до колонки основою або трохи вище основи. Полінії циліндричні, 2-роздільні, порошкуваті, без ніжок і залозки. Зав'язь скручена, сидяча, гола, близько 10 мм завд. Коробочка довгаста, 1,5-1,7 см завдовжки. Насіння дрібне, коричневе. Цвіте протягом травня. Плодоносить у червні-липні. Поселяється у світлих широколистяних лісах. Трапляється в Українських Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу (Поділля), південних макросхилах Кримських гір.

Вид поширений також в Європі, Середземномор'ї, Малій та Західній Ази.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках Медобори, Карадазькому, Мис Мартьян, Ялтинському гірсько-лісовому, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив), заказниках загальнодержавного значення Чорний Діл і Стебник (Чернівецька область), на території пам'яток природи Криму.

1.2 Рід Зозулинець, або орхідея — Orchis L

Рід орхідея, або зозулинець, було обрано типовим для родини орхідні, або зозулинцеві. Значна кількість орхідей має на листках велику кількість темних крапок і нагадує пір'я зозулі, ось чому ці рослини назвали зозулинцями. Рід зозулинець нараховує понад 90 видів, з яких на Україні росте 20. Всі вони занесені до Червоної книги України. Цілком зрозуміло що дати детальну характеристику кожного виду окремо не має можливості, адже один вид відрізняється від іншого незначними відмінами у будові квітки і соми, тобто вегетативних органів.

До роду зозулинець належать багаторічні трав'янисті рослини з підземними бульбами, листки лінійні, вузькі або широкі, однобарвні або з темними плямами. Стебла поодинокі, прямостоячі, округлі, з верхівковим суцвіттям, в якому нараховується від 10 до 50 квіток. Всі листочки оцвітини або тільки середній зовнішнього і бокові внутрішнього кіл складені у вигляді шолома. Губа більш-менш виразно трилопатева, при основі має шпорку і обернена донизу, здебільшого з малюнком із темно-пурпурових ліній або крапок, колонка коротка. Пиляк прирослий всією спинкою до паростка колонки. Зав'язь сидяча, скручена. Плід - циліндрична коробочка.

Зозулинці ростуть на луках або полонинах, серед чагарників та в світлих лісах. У природі й культурі всі види зозулинців розмножуються насінням, як анакамптис пірамідальний, і вегетативно, ризореституційно, як билинець довгорогий. Бульби зозулинців придатні для виготовлення високоякісного салепу. Всі зозулинці - декоративні рослини.

1.2.1 Зозулинець блощичний - Orchis coryophora L

Народні назви: чик, зозулинець-клопівник. Багаторічна трав'яниста рослина. Бульба еліптична, до 2,5 см завдовжки. Стебло 15-50 см заввишки, до середини вкрите листками, вище листкоподібними піхвами. Листки в кількості 4-6, вузьколінійні або лінійно-ланцетні, 4-14 см завдовжки, 0,5 - 1,5 см завширшки, тупо загострені. Колос циліндричний, густий, багатоквітковий, 5-15 см завдовжки, до 3 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні, довгастозагострені з 1 жилкою, зелені або по краю пурпурові; нижні - звичайно дорівнюють зав'язі, до 2 см завдовжки; верхні - коротші, до 1 см завдовжки, пахнуть лісовими клопами. Зовнішні листочки оцвітини довгасто-ланцетні 0,5-1,0 см завдовжки. Губа 3-лопа-тева, 4-7 мм завдовжки, між кінцями бічних лопатей 4-5 мм завширшки, середня лопать довгаста, тупо загострена; бічні - ромбічні, по зовнішньому краю тупозубчасті. Шпорка циліндрично-конічна, трохи зігнута, 4-8 мм завдовжки.

В Україні зустрічається в Карпатах, Розточчі-Опіллі, Лісостепу звичайно; в Степу на Сіверському Дінці, в горах Артема Слов'янського району Донецької області та Причорномор'ї - рідко. Поселяється на нейтральних або слабокислотних грунтах (рН 6,0-7,0). Зозулинець блощичний траплявся поодинокими особинами генеративного віку, які знаходилися одна від одної на великій відстані. Подібна рясність виду спостерігалася і на торфових луках в околицях смт. Біличі Києво-Святошинського району. Це, мабуть, видова особливість, специфіка виду, який має широкий ареал і широку екологічну амплітуду.

В умовах первинної культури непогано розмножується ризореституційним способом, задовільно росте і розвивається у лізиметрах з торфовим субстратом, до якого додають перегній з перепрілої соломи чи сіна або опрілого листя. Коефіцієнт зав'язування плодів і утворення насіння високий, але самосіву не спостерігається. Потребує щоденного дощування, легкого притінення, хоча в природних умовах виявляє геліофільність.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється у Поліському природному та Карпатському біосферному заповідниках, у Кам'яних Могилах - відділі Українського степового природного заповідника та заказнику загальнодержавного значення Гори Артема (Донецька область). Необхідний контроль за станом популяцій.

1.2.2 Зозулинець болотний — Orchis palustris Jacq

Народні назви: зозульки півникові, зозулинець прямий, слочок.

Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби овальні, 2,5-3 см завдовжки, і 1,8-2 см завширшки. Стебло 28-30 см заввишки, просте, пряме, порожнисте. Листки в кількості 3-6, лінійно-ланцетні, жолобчасті, від основи до верхівки поступово звужені, гострі, спрямовані догори, до 15 см завдовжки і 1,5-2 см завширшки. Суцвіття до 20 см завдовжки, рідке. Приквітки лінійно-ланцетні, загострені, зелені, з пурпуровими краями; нижні - з 3-5 жилками, часто довші від зав'язі. Квітки до 2 см в діаметрі, пурпурові або світло-пурпурові. Листочки оцвітини довгасті, тупі, з 3 жилками; бічні - трохи відхилені, нерівнобічні, 7-9 мм завдовжки; середній - 6-8 мм завдовжки, зовнішні листочки схожі з внутрішніми. Губа довша від усіх листочків оцвітини, широко обернено яйцевидна, 3-12 мм завдовжки, 9-10 мм завширшки, 3-лопатева. Шпорка пряма або майже пряма, циліндрична, трохи коротша від зав'язі або рідше однакової з нею довжини, горизонтально або косо догори спрямовані. Колонка коротка, носик тупий, полінії булавовидні, залозки яких заховані в кишеньці. Цвіте протягом травня.

В Україні звичайно зустрічається в Криму і Лівобережному Лісостепу, рідше в Закарпатті і Степу. Росте на болотах, вологих луках і вологих трав'янистих місцях на берегах річок. В околицях Фастова виявлений серед верхових злаків, таких, як тимофіївка лучна, грястниця збірна, китник лучний, бромопсис безостий, костриця червона, райграс високий, хвощ лучний і болотний. Популяція налічувала близько 30 особин, з яких понад 40% цвіли. Ювенільних особин не виявлено, віргінільних і прематурних - близько 60%. Сенільний вік рослин встановити не вдалося. Ми знаходили також цей вид на луках поблизу Київського моря і не можемо поділити думку М.М. Бортняка про те, що в Київській області зозулинець болотний - заносна рослина.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється у Чорноморському біосферному заповіднику. На території України знаходиться на північній межі ареалу.

1.2.3 Зозулинець запашний - Orchis fragrans

Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби еліптичні, 2,5-2,7 см завдовжки. Стебло 20-40 см заввишки. Листки в кількості 4-8, вузьколінійні, лінійні або лінійно-ланцетні, 4-13 см завдовжки, 0,5-1,3'см завширшки, тупо загострені. Колос циліндричний, рідкуватий, до 15 см завдовжки. Квітки пурпурові, із запахом ванілі або квіток глоду. Листочки зовнішнього кола оцвітини 8-12 мм завдовжки, яйцевидно-ланцетні. Губа 4-7 мм завдовжки, рожева, з пурпуровими плямами; бічні лопаті губи червонуваті, з великими зубчиками; середня лопать у 2 рази довша за бічні, довгаста, на верхівці загострена Шпорка 6-8 мм завдовжки, майже дорівнює зав'язі, конічна, загострена, трохи зігнута.

Рідкісна мальовнича рослина. Зрідка трапляється в Лівобережному Степу (заповідник Кам'яні Могили), в Степу та Криму. Росте на вологих трав'янистих місцях.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України.

1.2.4 Зозулинець обпалений - Orchis ustulata L

Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби кулясті або овальні, 1-1,7 см завд., 0,7-1,2 см в діам. Стебло 15-45 см завв., просте, пряме, на 2/3 вкрите листками і біля самої основи з 2-3 рудуватими піхвами. Нижні листки зближені, довгасто-ланцетні, загострені, зелені. Суцвіття багатоквіткове, спочатку майже кулясте, потім овальне і пізніше циліндричне, при основі трохи зріджене, густе, 3-10 см завд. і 1,5-2 см в діам. Приквітки яйцевидно-ланцетні, рідше лінійно-ланцетні, гострі, плівчасті, 1-жилкові, лілові або пурпурово-червоні, з чорнуватою або зеленуватою жилкою. Квітки з медовим запахом. Шолом майже кулястий, тупуватий, зовні чорно-пурпуровий, 3-4 мм завд. і його зовнішні листочки яйцевидні, на внутрішній поверхні зеленуваті, по краю фіолетові; внутрішні - вужчі і коротші, лінійно-лопатеві, з тупою або виїмчастою верхівкою. Губа 3-роздільна, білувата або світло-рожева з пурпуровими цятками, 4-5 мм завд.; середня частка губи поступово наперед розширена, коротко-2-лопа-тева, з невеликим зубцем поміж лопатями; бічні лопаті губи лінійно-довгасті, тупі або притуплені, дрібнозубчасті. Шпорка дуже коротка, майже мішкоподібно-конічна, наперед зігнута, в 3-4 рази коротша від зав'язі; зав'язь сидяча, скручена.

В Україні зрідка зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Розточчі-Опіллі, на Правобережному Поліссі, в Лісостепу, по Дніпру заходить у Степ. Росте на вологих і сухих високотравних луках, переважно на нейтральних або лужних ґрунтах, у складі яких є вапно. Знайдений в околицях Рахова на низькогірних луках, де були виявлені мітлиця звичайна, костриці червона та лучна, гребінник звичайний, трясучка середня, конюшина шелестяча, королиця звичайна, купальниця трансільванська. Якщо зозулинець обпалений росте на схилах південної чи південно-західної експозиції, тоді він формує групи по 5-10 особин, в складі яких 2-3 генеративні, а в тальвегах дрібних долин трапляються лише поодинокі особини. Взагалі ж по всьому ареалу виду знайдено, як правило, поодинокі особини, які відокремлені значними відстанями і ніколи не зустрічаються в таких кількостях, як у билинця довгорогого чи пальчатокорінника Фукса. Виявити співідношення вікових категорій в природних умовах у зозулинця обпаленого нам не вдалося, та, мабуть, це й неможливо, адже ювенільні особини останнього майже не відрізняються (це було встановлено в культурі) від особин билинця довгорогого, загально поширеного в Карпатах на всіх луках, за винятком тих, що випасаються.

В умовах первинної культури вид задовільно розмножується ризореституційним способом, але його застосовувати слід раніше, ніж рослини зацвітуть, бо в цей час стара бульба повністю руйнується.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику. Потрібний контроль за станом популяцій.

1.2.5 Зозулинець шоломоносний — Orchis militaris L

Народні назви: зозулинець-прямик, зозулинець півниковий. Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби яйцевидні, до 3 см завдовжки. Стебло 20-45 см заввишки, при основі з 2 блідими плівчастими піхвами, вище основи з 3-5 довгастоеліптичними або еліптичними тупими, до основи звуженими листками, 8-20 см завдовжки і 2,5-5 см завширшки, вище них стебло з 2 листкоподібними загостреними піхвами, які обгортають його. Колос густий, багатоквітковий, спочатку пірамідальний, потім циліндричний, 4-10 см завдовжки, і до 5 см в діаметрі. Приквітки фіолетово-рожеві, яйцеподібні, загострені, 2-3 см завдовжки. Квітки великі, запашні. Листочки зовнішнього кола оцвітини утворюють шолом, загострені, з 3 жилками, 0,9-1,3 см завдовжки і 3-3,5 см завширшки, зверху білувато-рожеві, зісподу рожеві з 3 фіолетово пурпуровими жилками; 2 листочки внутрішнього кола лінійні, загострені, з 1 жилкою, трохи коротші за зовнішні, рожеві. Губа при основі біла з пурпуровими цятками і дрібними сосочками, лопаті її фіолетово-рожеві. Довжина губи 10-14 мм, при основі вона з 2 бічними лінійними лопатями до 3 мм завдовжки і 1 мм завширшки, спереду з великою лопаттю, яка до довгастої основи клиновидно або Оберненосер-цевидно розширена, на кінці 2-лопатева (кожна лопать до 4 мм завдовжки), з шиловидним зубчиком між лопатями; ширина губи між кінцями бічних лопатей до 10 мм, ширина середньої лопаті біля основи до 2 мм, а між кінцями кінцевих лопатей - 6-8 мм. Шпорка блідно-рожева, тупа, вузькоциліндрична, трохи зігнута, о-1 мм завдовжки, у 2 рази коротша за зав'язь.

Палеарктичний (європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах і Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка - в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на вапнякових ґрунтах.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику загальнодержавного значення (Закарпатська область).

1.2.6 Зозулині сльози серцелисті — Listera cordata (L.) R.Br.

Багаторічна корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.

Зозулині сльози серцелисті — голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів, південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі s заболоченому лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса. Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6 цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.

1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listera ovata (L.) R.Br

Зозулині сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем. Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе, циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з 5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені. Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки. Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.

Росте в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2 буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням. Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом, і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його майже не поїдають тварини, не збирають на букети.

У первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше 1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні. Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку поступово вирівнюється.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному НАН України (Київ).

1.2.8 Зозулині черевички справжні — Cypripedium calceolus L

Названо рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова, зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічні властивості розглянемо досить детально.

Черевички зозулині — багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені. Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівці загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній — залозисте. Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені, зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9 основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу — гранчасті. Перший нижній плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі. Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.

Квітки 60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше — яйцевидно-ланцетний, загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні, нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3 см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута, завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки — найбільша за розмірами серед орхідей.

Ареал виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в Тернопільській області — в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині, мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в західній частині передгір'я.

Черевички зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно. Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України. Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває від 15 до 18, а в культурі — до 10 років. На 1-му році життя проросток має два міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець. Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки.