Xreferat.com » Рефераты по физкультуре и спорту » Українські спортсмени на олімпійських іграх в Турині

Українські спортсмени на олімпійських іграх в Турині

Зміст


Вступ

Розділ 1. Історія розвитку олімпійських ігор

1.1 Зародження олімпійських ігор

1.2 Відродження олімпійських ігор

1.3 Олімпійська хартія (основні принципи, правила і положення олімпійсь-ких ігор)

1.4 Міжнародний олімпійський комітет (МОК)

1.5 Національний олімпійський комітет (НОК)

1.6 Програма олімпійських ігор та їх атрибутика

Розділ 2. Участь спортсменів України в іграх в Турині

Розділ 3. Основні переможці олімпіади в Турині

Висновки

Література


Вступ


Актуальність: Олімпійські ігри - найбільші спортивні змагання нашого часу. Вони займають значне місце в житті молодого покоління нашої планети, сприяючи зміцненню співробітництва і згуртованості молоді в ім'я світу, прогресу і демократії.

"Cіtіus, altіus, fortіus" ("Швидше, вище, сильніше") - такий девіз олімпійських ігор. У ньому відбилося споконвічне прагнення людства до прогресу.

Фізична культура і спорт є одним з основних засобів всебічного і гармонійного розвитку особистості; спортивним змаганням, і найбільшим з них - олімпійським іграм, - приділяється в атом чимала роль.

Висока майстерність спортсменів сприялася підвищенню загального рівня спортивних досягнень.

Олімпійські ігри мають довго вікову історію. Участь у них приймають величезна кількість країн світу, і Україна не є виключенням. Українські спортсмени в олімпійських іграх почали приймати участь досить давно. В українських спортсменів є досить непоганий потенціал. Українські спортсмени майже на кожній олімпіаді займають призові місця, і Олімпіада – 2006 не є винятком.

Предмет дослідження – олімпійські ігри в Турині.

Об`єкт дослідження – українські учасники Олімпіади – 2006 в Турині.

Мета роботи – з`ясувати історичний розвиток олімпійських ігор та участь України в них на сьогоднішній час.

Основні завдання роботи:

Проаналізувати зародження олімпійських ігор та їх період відродження4

Охарактеризувати роботу виконавчих комітетів олімпійських ігор міжнародного рівня;

Розглянути основні атрибути олімпійських ігор;

Проаналізувати участь українських спортсменів в Олімпіаді – 2006 в Турині;

Підвести підсумки участі українських спортсменів в олімпійських іграх в Турині.

Практична значимість: участь українських спортсменів у змаганнях міжнародного рівня свідчить про те, що Україна займає не останнє місце на світовій арені спортивного життя, українські спортсмени досягають досить високих показників у багатьох видах спорту. На сьогоднішній день український спорт та його розвиток поставлений на досить високий рівень і йому приділяється значна кількість уваги.


Розділ 1. Історія розвитку олімпійських ігор


1.1 Зародження олімпійських ігор


З виникненням у Древній Греції змагань у силі і спритності, що проводилися в невеликому місті Олімпія, зв'язане багато легенд і міфів.

Першими олімпійськими іграми (ОІ) древніх греків вважаються ігри 776 до н. е., але змагання в Олімпії проводилися задовго до того, як стали загально грецьким святом. З 776 до н.е. грецький історик Тімей увів літочислення по олімпіадах. Олімп, свято відзначався в "священний місяць", що починався з першої повні після літнього сонцестояння. Свято повторювалося через кожні 1417 днів, що складали "олімпіаду" - грецький олімпійський рік. Протягом усього "священного місяця" на території Греції з'являвся "священний світ"; війни припинялися, і учорашні вороги мирно змагались за право називатися найдужчими, спритними і швидкими з еллінів. І хоча ОІ вважалися святом світу, вони були в той же час оглядом військової моці окремих грецьких держав.

В олімпійських змаганнях брали участь тільки вільно народжені греки. Ні раби, ні варвари (іноземці) не мали на це права. Далеко не всім грецьким громадянам вільне народження відкривало доступ для участі в олімпіадах. Дрібні землевласники, ремісники, що відносилися до категорії вільно народжених, не мали можливості протягом 10-12 місяців систематично готуватися до змагань, без цієї підготовки ніхто не мав права брати участь в ОІ. Керівники ігор (еланодики) влаштовували іспит бажаючим брати участь в ОІ, відбирали найбільш гідних і після цього протягом місяця самі керували їх тренуванням.

Жінки не брали участь в олімпійських змаганнях, їм навіть заборонялося під страхом страти бути присутніми на олімпіадах як глядачі. Виключення було зроблено лише для однієї жінки - на іграх могла бути присутня жриця богині Деметри.

У V ст. до н.е. на честь перемоги Греції над персами в Олімпії був споруджений храм Зевса. Перед ним відбувалися обряди, які передували ОІ. Тут же атлети залишали свої жертвоприносини, дарунки і приносили олімпійську клятву.

У східній частині Олімпії знаходився величезний гіпподром (730x336 м), на якому влаштовувалися кінні перегони. Неподалік від нього, і долині ріки Алфей, розташовувався мармуровий олімпійський стадіон з місцями для 50 тис. глядачів і ареною для змагань (приблизно 213x29 м).

Для тренувань атлетів призначалася олімпійська гімназія - великий двір, оточений колонадою, з доріжками для бігу і площадками для метання, боротьби і т. д. В центрі гімназичного двору знаходилися палестра – споруда розміром 66*66 м із приміщеннями для різних вправ, гри в м`яч, з банями, кімнатами для відпочинку і гігієнічних процедур. До гімназії примикали приміщення для житла атлетів, що прибувають на олімпійські змагання.

На перших ОІ атлети змагались тільки в бігу на дистанції, яка дорівнює довжині стадіону (192,27 м). Цей вид бігу - стадіодром більш напівстоліття був єдиним змаганням на олімпійському святі еллінів. На 14-й олімпіаді (724 до н.е. ) почали проводитися змагання в бігу на 2 стадія - діаулосе. На 15-й олімпіаді з'явився новий різновид бігу - доліходром (біг на витримку), дистанція якого спочатку склала 8, потім 10, 12, а потім і 24 стадії. Програма ігор 18-й олімпіади (708 до н.е. ) поповнилася боротьбою і п`ятиборством. Борці зі стійки повинні були тричі кинути суперника на землю. П`ятиборство (пентатлон) складалося зі стадіодрому, стрибків у довжину, метання списа, метання диска і боротьби. Стрибок у довжину атлети робили тримаючи в руках гантелі: вважалося, що вага в руках стрибуна допомагає подолати йому більшу відстань. Спис і диск метали з невеликого узвишшя. Якщо дискоболи змагалися в кидках на дальність, то задача метальників списа складалася в досягненні мішені. На 23-й олімпіаді (688 до н.е. ) уперше змагалися кулачні бійці, на 25-й олімпіаді (680 до н.е. ) програма змагань поповнилася гонками на колісницях, а на 33-й олімпіаді (648 до н.е. ) до неї включили панкратіон, що поєднував прийоми боротьби і кулачного бою. Кожен учасник ОІ був зобов'язаний виступити у всіх видах програми; успіху міг досягти тільки гармонійно розвитий атлет, сильний у бігу, метанні, стрибках, боротьбі й у кулачному бої. Починаючи з 37-х ігор (632 до н.е. ) в олімпійських змаганнях стали брати участь і юнаки молодші 20 років. Спочатку вони змагалися в бігу і боротьбі, на наступній олімпіаді - у п`ятиборстві, ще через 12 років для юнаків заснували змагання по кулачному бої, а в 200 до н.е. (145-і гри) - і по панкратіону. Довгий час ігри проводилися протягом одного дня, а після 77-й олімпіади (472 до н. э) - протягом трьох днів.

У різних видах олімпійських програми переваги досягали різні атлети, але оливковий вінок переможця одержував лише один з них. Кожна олімпіада повинна була мати лише одного переможця, ім'ям якого вона і називалася згодом. На олімпійських святах поети читали вірші, співали гімни, складені на честь ігор, оратори прославляли їх у мовах. З 444 до н.е. (84-і гри) конкурс мистецтв став частиною програми олімпійських змагань. На іграх виступали історик Геродот, філософ Сократ, оратор Демосфен, письменник Лукіан, математик Піфагор (який був відмінним атлетом і перемагав у змаганнях з кулачного бою).

ОІ не припинилися і тоді, коли могутність Еллади почала подать і грецькі землі підкорив собі Рим. Протягом 1168 років в Олімпії регулярно, раз у 4 роки, улаштовувалися змагання античних атлетів (було проведено 293 олімпіади). У 394 н.е. римський імператор Теодозії І, що насильно насаджував християнство, вбачав в ОІ язичеський обряд, і спеціальним указом заборонив їх проведення.

Незабаром після заборони ОІ спорудження для проведення змагань були знищені, а в 522 і 551 сильні землетруси остаточно зруйнували Олімпію. Наприкінці XІ ст. археологічні розкопки дозволили відновити окремі древні будинки Олімпії.

В літературі про ОІ зустрічаються помилкові твердження про те, що античні атлети змагались на Олімпу і що там у наші дні запалюють олімпійський вогонь. Олімп - назва гір на півночі Греції, на яких, по античній міфології, жили боги (олімпійці), - до ОІ не має відношення.


1.2 Відродження олімпійських ігор


Перші спроби відродити античні ОІ минулого початі в середині XІ ст. у Греції. У 1859, 1870, 1875 і 1889 в Афінах влаштовувалися змагання, з бігу, стрибків, метання, гімнастики й ін., у яких брали участь грецькі атлети.

Наприкінці XІ ст. бурхливий ріст економічних і культурних міжнародних зв'язків знайшов своє відображення й у розвитку спорту. Були створені перші міжнародні спортивні об'єднання, стали проводитися змагання за участю спортсменів різних країн. З виходом спорту на міжнародну арену виникла необхідність проведення великих комплексних змагань, утворення центра міжнародного спортивного руху. У цих умовах французький суспільний діяч Пьер де Кубортен (1863-1937) виступив із пропозицією відродити ОІ. Він вважав, що ідеї олімпійського руху вдихнуть у людство "дух волі, мирного змагання і фізичного удосконалювання" і будуть сприяти культурному співробітництву народів.

У 1889 Міністерство освіти Франції доручило П. де Кубертену створити міжнародний конгрес для обговорення актуальних проблем фізичного виховання. Він відбувся в червні 1894 у Парижі і зібрав представників спортивних організацій 12 країн. Заслухавши доповідь П. де Кубертена й ознайомившись з розробленими ним організаційними основами олімпійського руху, конгрес прийняв рішення про поновлення олімпійських змагань і проведенні ігор І Олімпіади в 1896 у Греції, а також про створення керівного органа олімпійського руху - Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Першим президентом МОК на знак поваги до батьківщини ОІ був обраний представник Греції Деметріус Вікелас, генеральним секретарем - Кубертен. Але вже в 1896 Кубертен був обраний президентом МОК, яким він керував до 1925. Володіючи неабияким організаторським талантом, великими пізнаннями в області спорту і фізичного виховання, Кубертен активно сприяв розвиткові міжнародного олімпійського руху.


1.3 Олімпійська хартія (основні принципи, правила і положення олімпійських ігор)


Таке назва статуту ОІ, основи якого за пропозицією П. де Кубертена затверджені Міжнародним спортивним конгресом у Парижі в червні 1894; згодом у цей документ був внесений ряд доповнень і уточнень, однак головні положення Олімпійської хартії істотно не змінилися.

Олімпійська хартія говорить: "Олімпійські ігри проводяться раз у чотири роки. Вони поєднують спортсменів-любителів усіх країн у чесних і рівноправних змаганнях. По відношенню до країн і окремих осіб не допускається ніякої дискримінації по расових, релігійних або політичних мотивах. Цілі олімпійського руху полягають у сприянні розвиткові тих прекрасних фізичних і моральних якостей, що здобуваються і змаганнях на дружніх полях аматорського спорту і в об'єднанні молоді світу раз у чотири роки на невеликому спортивному святі, створюючи тим самим міжнародну довіру і добру волю і сприяючи створенню кращого і більш спокійного світу".

Відповідно до Олімпійська хартія керівництво олімпійським рухом здійснює МОК. В обов'язки МОК входить: регулярне й усе більш досконале проведення ігор, заохочення організації аматорських спортивних змагань, керівництво розвитком аматорського спорту, зміцнення дружби між спортсменами всіх країн. В обов'язок національного олімпійського комітету ставиться: розвиток олімпійського руху і любительського спорту, співробітництво з керівними національними організаціями любительського спорту (національними федераціями).

Згідно Олімпійської хартії, олімпіадою вважається період чотирьох послідовного років. Рахунок олімпіадам ведеться з 1896 (І Олімпіада: 1896- 99, ІІ Олімпіада: 1900-03 і т.д. ). ОІ проводяться протягом першого року олімпіади (наприклад, у 1932 для X Олімпіади, у 1972 для XX Олімпіади); олімпіада одержує свій номер і в тих випадках, якщо ігри не проводяться: VІ ОІ - у 1916, XІІ ОІ - у 1940, XІІІ ОІ- у 1944.

Зимові ОІ - самостійний цикл змагань, проводяться вони в тому ж році, що й ОІ. Рахунок ЗОІ ведеться з 1924 (І ЗОІ). Час року, у який влаштовуються ОІ, не є постійно встановленим, воно пропонується організаційним комітетом ігор і затверджується МОК. Тривалість ОІ не може перевищувати 15 днів, включаючи день відкриття. ЗОІ не повинні тривати більш 10 днів. Місце проведення ОІ вибирає тільки МОК, причому честь їхньої організації надається місту, а не країні. Усі змагання проводяться в обраному місті або в його околицях, переважно на головному стадіоні або поблизу його. До змагань на ОІ не допускаються спортсмени-професіонали. Громадяни кожної країни можуть брати участь на ОІ лише під прапором цієї країни. Спортсмен, що виступав на ОІ, першостях світу, регіональних іграх у однієї країни, не має права виступати за іншу країну на наступних іграх. Для учасників ОІ не існує ніяких вікових обмежень.

Олімпійська хартія визначає основні принципи взаємин МОК з національними олімпійськими комітетами і міжнародними спортивними федераціями, порядок обрання членів МОК, функції президента і виконкому МОК, порядок скликання і роботи сесій МОК, умови допуску країн і спортсменів до участі в ОІ, програму олімпійських змагань, можливість проведення культурної програми на ОІ, норми представництва на ОІ спортсменів і супроводжуючих осіб (тренерів, лікарів і ін.), порядок відкриття і закриття ігор, церемонії нагородження переможців.


1.4 Міжнародний олімпійський комітет (МОК)


Вищий керівний орган олімпійського руху створений 23 червня 1894. До складу МОК увійшли 14 представників від 12 країн: Англії, Аргентини, Бельгії, Угорщини, Греції, Італії, Новий. Зеландії, Росії (генерал А. Д. Бутовський), США, Франції, Чехії і Швеції. Мірні члени МОК минулого й організаторами національних олімпійських комітетів і своїх країн.

В обов'язки МОК входить: регулярне проведення олімпіад і їх постійне удосконалювання, заохочення організації аматорських змагань, керівництво розвитком аматорського спорту, сприяння зміцненню дружби між спортсменами всіх країн. МОК є постійно діючою організацією. Він вибирає своїх членів із числа осіб, які вважає гідними цього звання, за умови, що вони прожинають і країні, що має національний олімпійський комітет. В країні може бути тільки один член МОК, за винятком найбільших і найбільше активних країн, які беруть участь і олімпійському русі країн, а також країн, де відбулися ОІ (в цих країнах можуть бути по дна члени МОК). Члени МОК, відповідно до статуту, являються представниками МОК у своїх країнах, а не делегатами своєї країни в МОК. Члени МОК до 1906 обиралися довічно, обрані після 1966 повинні вийти у відставку у віці 72 років.

З числа своїх членів МОК вибирає президента і трьох віце-президентів (один з Європи). Разом з п'ятьма членами вони складають виконає, комітет (виконком) МОК. Усі члени виконкому, за винятком президента, обираються на 4 роки, чим забезпечується змінюваність складу керівного органа МОК; президент МОК обирається на 8 років, а потім може переобиратися (терміном на 4 роки). За роки існування МОК його президентами були: Д. Вікелас (Греція) у 1894-96, П. ДЕ Кубертен (Франція) у 1896-1925, граф А. ДЕ Бале-Латур (Бельгія) у 1925-42, З. Едстрем (Швеція) у 1942- 52, Е. Брендедж (США) у 1952-72.

З 1972 президентом МОК є лорд М. Кіланін (Ірландія). Граф Ж. де Бомон (Франція) обраний віце-президентом МОК до 1974, X. Ван Карнебек (Нідерланди) - до 1974, В. Дауме (ФРН) - до 1976, члени виконкому М. Мзалі (Туніс) - до 1976, К. Андріанов (СРСР) - до 1974, X. Самаранч (Іспанія) - до 1974, С. Паділья (Бразилія) - до 1975, принц Ц. Такеда (Японія)- до 1975. Штаб-квартира МОК знаходиться в Лозапне (Швейцарія).

Щорічно МОК збирається на сесії, в олімпійському році проводяться дві сесії - під час зимових і літніх ігор, на яких розглядаються найважливіші питання розвитку олімпійського руху. МОК є вищою інстанцією при рішенні всіх питань олімпійського руху й ОІ. Під час ОІ МОК передає міжнародним спортивним федераціям право технічного контролю за проведенням змагань по відповідних видах спорту. В всіх інших питаннях повноваження МОК суверенні. Під час ОІ виконком МОК виконує роль верховного журі. Визнання Міжнародним олімпійським комітетом міжнародної спортивної федерації є підставою для визнання відповідного виду спорту олімпійським.


1.5 Національний олімпійський комітет (НОК)


Будучи керівним органом олімпійського руху в країні, НОК поряд з Міжнародним олімпійським комітетом міжнародними спортивними федераціями є одним з головних складених ланок міжнародного олімпійського руху. Обов'язкова умова участі спортсменів тієї або іншої Охорони в ОІ - визнання її НОК Міжнародним олімпійським комітетом. Для такого визнання необхідне об'єднання в НОК не менш 5 національних федерацій по олімпійських видах спорту, що входять у відповідні міжнародні федерації. НОК сприяє розвиткові олімпійського руху в країні і стежить за дотриманням його принципів і положень, направляє спортсменів на олімпійські змагання, здійснює контроль за їх виступами на іграх, забезпечує фінансування, екіпірування, проїзд і розміщення національних команд на ОІ. Відповідно до статуту МОК, до складу НОК можуть входити представники національних федерацій по олімпійських видах спорту, а також члени МОК для даної країни і діячі фізичної культури і спорту, які внесли свій внесок в олімпійський рух.

Виконком МОК періодично проводить наради з представниками національних олімпійських комітетів, які носять чисто інструктивний характер. У 1965 відбулося перша самостійна нарада представників національного олімпійського комітетів. Одноголосно прийняті на ньому резолюції були спрямовані в МОК, який більшість з них схвалив. Ці резолюції стосувалися включення в програму ОІ усіх видів спорту, визнаних НОК у якості олімпійських, припинення політичного втручання в спорт, виділення національним олімпійським комітетам частини засобів, одержуваних від продажу прав на телевізійні передачі олімпійських змагань, та ін. У 1968 на нараді в Мехіко представники національних олімпійських комітетів утворили Постійну генеральну асамблею, що проводить свої засідання напередодні нарад виконкому МОК з делегатами НОК.


1.6 Програма олімпійських ігор та їх атрибутика


Для рішення про включення в олімпійську програму виду спорту, який може прийняти тільки МОК, необхідно: наявність міжнародної організації (федерації, асоціації), що керує розвитком даного виду спорту і нараховує в своєму складі але менше 25 національних спортивних організацій; визнання даної міжнародної організації МОК; клопотання цієї міжнародної організації про проведення змагань по її виду спорту на ОІ. Ці умови обов'язкові, але недостатні для включення виду спорту в програму ОІ, оскільки перед кожною олімпіадою МОК визначає, які види спорту включити в програму олімпійських змагань. У 1970 МОК вирішив, що надалі олімпійським може вважатися лише той вид спорту, що культивується 40 країнами на 3 континентах для чоловіків і 25 країнами на 2 континентах для жінок.

Для видів спорту, що включаються в програму ЗОІ, необхідно їх поширення в 25 країнах для чоловіків і в 20 країнах для жінок. Для видів спорту, які входять у програму ОІ, але не задовольняють цим умовам, МОК установив термін у 8 років. Якщо протягом цього часу кількість країн, у яких вони поширені, не досягне встановленої норми, ці види спорту будуть виключені з програми ОІ. При твердженні програми ОІ МОК був не завжди послідовний: наприклад, визнавши ручний м'яч олімпійським видом спорту ще в 1936, МОК після цього не включав його в програму ОІ до 1972, неодноразово виключалася з неї стрільба з лука; давши згоду на включення змагань по дзюдо в ОІ 1964, МОК вирішив не проводити їх у 1968. У 1965 МОК прийняв рішення про проведення на ОІ 1972 змагань по усім олімпійським видам спорту. Аналогічне рішення прийняте і по програмі ОІ 1976.

У наш час за класифікацією МОК визнані олімпійськими видами спорту: баскетбол, бокс, боротьба (вільний і класична), велосипедний спорт, волейбол, гімнастика, веслування академічна, веслування на байдарках і каное, дзюдо, кінний спорт, легка атлетика, вітрильний спорт, плавання, стрибки у воду і водне порожні, ручний м'яч, сучасне п`ятиборство, стрільба кульова і стендова, стрільба з лука, важка атлетика, фехтування, футбол, хокей на траві. У програмі НОІ представлені: біатлон, бобслей, лижний спорт (гонки, стрибки з трампліна, двоєборство, гірськолижні види), санний спорт, швидкісний біг на ковзанах, фігурне катання на ковзанах, хокей із шайбою. У більшості країн, плавання, стрибки у воду і водне поло вважаються самостійними, видами спорту і їх розвитком керують окремі національні федерації. Однак МОК розглядає плавання, стрибки у воду і водне поло як один вид спорту.

У програму ОІ також: уключалися: теніс - у 1896,1900,1904, 1008, 1912, 1920, 1924, гольф (гра з м'ячем і ключками) - у 1900, 1904, крикет (гра, що нагадує лапту) - у 1900, крокет - у 1900, поло (гра з м'ячем, у якій беруть участь вершники з клюшками) - у 1900, 1908, 1920, 1924, 1936, регбі - у 1900, 1908, 1920, 1924, лякрос (національна гра канадських індіанців з м'ячем і клюшками) - у 1904, 1908, роккі (різновид крокету) - у 1904, водно-моторний спорт - у 1908, же-де-пом (стародавня французька гра, що нагадує теніс) - у 1908, рекетс (гра, що нагадує теніс) - у 1908.

Олімпійською хартією визначене самостійна участь жінок у змаганнях з волейболу, гімнастиці, веслуванню на байдарках, легкій атлетиці, плаванню і стрибкам у воду, стрільбі з лука, фехтуванню. З 1976 у цей перелік увійдуть баскетбол, веслування академічний і ручний м'яч. До змагань з кінного, вітрильного спорту і стрільби жінки допускаються в складі загальних національних команд (жіночі змагання по цих видах спорту не проводяться). На ЗОІ жінки беруть участь у змаганнях з лижного спорту (гонки, гірськолижні види), санному спорті, швидкісному бігу на ковзанах, фігурному катанню на ковзанах.

Крім олімпійських видів спорту організатори ОІ можуть включити за своїм вибором у програму показових змагання з двох видів спорту. У програму показових виступів входили: баскетбол - 1004, 1928, бейсбол - 1912, 1936, 1952, 1956, 1964, байдаркова гребли - 1904, баскська пелота - 1924, 1968, лякросс - 1928, 1932, 1048, же-де-пом - 1928, американський футбол - 1932, планерний спорт - 1936, ручний м'яч - 1952, австралійський футбол - 1956,будо (національна японська боротьба) - 1964, бадмінтон, водні лижі - 1972. У рамках ЗОІ проводилися показові виступу: лижні гонки військових патрулів - 1924, 1928, 1936, 1948, змагання з керлінгу (гра на льоду, що нагадує кеглі) - 1924, 1932, айсшисену (різновид керлінга) - 1936, 1964, швидкісному бігу на ковзанах для жінок - 1932, гонки собачих упряжок - 1932, змагання по зимовому п`ятиборству - 1948, по хокеї з м'ячем - 1952, по танцях на льоду - 1968.

Олімпійська емблема

Запропонована П. де Кубертеном в 1913 олімпійська емблема складається з 5 переплетених кілець блакитного, чорного, червоного (верхній ряд), жовтого і зеленого (нижній ряд) кольорів: в національному прапорі будь-якої країни є хоча б один з цих кольорів. Переплітання кілець символізує 5 об'єднаних в олімпійському русі континентів. В олімпійську емблему входить також девіз "Cіtіus, all іns, fortіus" ("Швидше, вище, сильніше"). Право користуванні олімпійською емблемою зберігається тільки за МОК і національними олімпійськими комітетами. Олімпійською хартією забороняється використання олімпійської емблеми у комерційних цілях. Власну емблему одержують і кожні ОІ. Як правило, на ній крім 5 кілець позначені рік і місце проведення ОІ, а основним елементом емблеми є символ міста - організатора Ігор. Наприклад, в емблемі ОІ 1960 символом Риму була вовчиця з Брухт і Ремом, в емблемі ОІ 1968 - "Календар ацтеків".

Олімпійський прапор

Являє собою біле полотнище з 5 переплетеними кільцями (блакитний, жовтий, чорний зелений і червоний кольори) у центрі. Затверджений МОК у 1913 за пропозицією П. де Кубертена. Вперше олімпійський прапор був піднятий у Парижі в 1914 у зв'язку зі святкуванням 20-річчя відродження ОІ. З 1920 вивішується на усіх олімпійських змаганнях.

На урочистій церемонії відкриття ОІ представник міста, в якому проводилися попередні ОІ, передає президентові МОК офіційний олімпійський прапор (подарований у 1920 Олімпійським комітетом Бельгії), а президент вручає його мерові міста-організатора ігор; під час ОІ цей прапор розвівається на центральній щоглі олімпійського стадіону. Після ОІ протягом 4 років олімпійський прапор зберігається в головному будинку міського муніципалітету.

ЗОІ мають свій прапор, подарований у 1952 столицею Норвегії - Осло.

Олімпійська клятва

Є одним із традиційних атрибутів ОІ, який існує з 1920. На церемонії відкриття ігор один з видатних спортсменів країни, у якій вони проходять, у супроводі прапороносця з національним прапором піднімається на трибуну і, подібно античним олімпійцям, вимовляє клятву: "Від імені всіх спортсменів я обіцяю, що ми будемо брати участь у цих Олімпійських іграх, поважаючи і дотримуючись правил, за якими вони проводяться, в істинно спортивному дусі, у славу спорту і в ім'я честі своїх команд".

У 1920 клятву на ОІ вимовляв бельгійський фехтувальник Віктор Буан, у 1924 - французький легкоатлет Жорж Андре, у 1928 - голландський футболіст Харрі Денніс, у 1932 - американський фехтувальник Джордж Келнен, у 1936 - німецький штангіст Рудольф Ісмайр, у 1948 - англійський легкоатлет Дональд Финлей, у 1952 - фінський гімнаст Хейкки Саволайнен, у 1956 - австралійський легкоатлет Джон Ленді (у Стокгольмі, де проходили олімпійські змагання кіннотників, - шведський спортсмен Хенри Сен-Сір), у 1960 - італійський легкоатлет Адольфо Консоліні, у 1964 - японський гімнаст Такасі Оно, у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: