Xreferat.com » Рефераты по финансам » Сбалансованість бюджета України

Сбалансованість бюджета України

ПЛАН РЕФЕРАТУ:


1. Введення.

2. Бюджетна система України і принципи її побудови.

3. Бюджетний процес, його утримання і задачі.

4. Проблема збалансованого бюджету.

5.Особливості збалансування місцевих бюджетів.

6. Висновок.


Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет.

Адам Сміт, 1776 р.


Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, коли надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом.

Воррен Сміт, 1965 р.


ВВЕДЕННЯ


Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно - командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в України.

З проголошенням незалежності України починається новий етап, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складаний процес.

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Зрозуміло, що це - робота не одному року, але смердота має бути до кінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і передбачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та перспективною і, що не менш важливо - зрозумілою усім суб'єктам суспільно-економічних відносин.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:

  • по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

  • по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

  • по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити в руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

  • по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

  • по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави в цілому.

В цій роботі ми розглянемо що таке бюджет, бюджетна політика України, та важливість збалансованості бюджету на всіх рівнях. Актуальність цієї тими навряд чи можна применшити, тому що бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з цього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однієї з першорядною задачею економічної науки.

Пояснення цьому лежить у зв'язках бюджетної політики з усіма сторонами економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, а також і з процесом виробництва : або стимулює його, або натискає. З іншого бокові, розподіл бюджетних засобів також тісно пов'язано з виробництвом: фінансові вкладення направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здоров'я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий разом підкреслює всю актуальність проблеми бюджету і процесу його формування, і необхідність їхній вивчення.


БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ І ПРИНЦИПИ ЇЇ ПОБУДОВИ.


Бюджет - це план створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що виконуються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджету України є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення засобу державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

У свою чергу бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районні бюджети, бюджети міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів при наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські Заради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, що має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджет районів, що входять у його склад. У випадках, коли міському, районному в місті Раді народних депутатів адміністративно підпорядкованих іншого міста , селища або села, бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно в бюджети міста або району в місті Заради народних депутатів, яким зазначені населені пункти підпорядковані.


Бюджетна система будується на таких принципах:


  1. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку прибутків і витрат кожної частини бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією , єдністю форм бюджетної документації, узгодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної і бюджетної інформації.


  1. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх прибутків і витрат.


  1. Принцип достовірності - це формування бюджету на підставі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів і відображення в звіті про виконання бюджету тільки тихий прибутків і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків.


  1. Принцип гласності забезпечує освітлення в засобах масової інформації показників бюджету і звітів про його виконання.


  1. Принцип на вічності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.


6. Принцип самостійності забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямку їхній використання відповідно до законодавства України.


БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО УТРИМАННЯ І ЗАДАЧІ

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стана, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Проаналізуємо кожний із них.

ВИТРАТИ.

Державні витрати структурно можна уявити так:


1. Витрати на соціальні послуги.

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Адмінистративно - управлінчиські витрати.

5. Платежі по державному боргу.


З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функцію політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я й ін. У цьому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

У витратах на господарські споживи звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на структуру попиту.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення й удосконалювання об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські споживи, як правило, ростуть, а під час "перерви" кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.

ПРИБУТКИ

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:


1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.


Головною статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або в позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Податки бувають двох видів:


  1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку, податок на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочої сили ; майнові податки, у тому числі податки на власність , включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.


2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на догоди з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару або послуги.


З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

  1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).


  1. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).


  1. Державного регулювання економіки (регулююча функція).


У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулюючої функції. Зупинимося на них докладніше.

Так за допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою , наданням усіляких податкових пільг : пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури. Підвищення податків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруя рівнем непрямих податків - впливати на фонд споживання в цілому, на рівень цін.

Також одним із засобів здійснення регулюючої функції є маневрування розмірами мит, із метою захисту вітчизняного товаровиробника.

ПРОБЛЕМА ЗБАЛАНСОВАНОГО ДЕРЖБЮДЖЕТУ

Збалансування бюджету належить до ключових проблем бюд­жетної системи. Згідно із ст.21 3акону України "Про бюджетну систему України", "збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування бюджетної системи, але й визначають фак­тичні можливості діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під "збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу, термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покри­ваються бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують до­ходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівно­ваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце існування бюджетного дефіциту.

Як ми можемо переконатися функції виконувані державним бюджетом многогранны. І в цій многофункциональности закладене внутрішнє протиріччя процесу формування бюджету. Спробуємо розкрити це протиріччя.

У силу соціальних і суб'єктивних причин держава ринеться витрачати все більше і більше фінансових засобів. Це у свою чергу викликає необхідність збільшення дохідної частини, що можна збільшити за рахунок нових надходжень у бюджет. Збільшення податкового тягара призведе до зменшення ефективності виробництва, а отже до скорочення робочих місць і збільшенню безробіття. Зниження рівня виробництва і збільшення безробіття з однієї сторони знизить дохідну частину бюджету, а з іншої сторони збільшить його видаткову частину. У такому разі утворюеться замкнуте коло : витрати ростуть, а прибутки зменшуються.

Такий стан, коли витрати державного бюджету перевищують його прибутки називається бюджетним дефіцитом. Для боротьби з даним явищем застосовується ряд методів. Одним із них є державні позики (внутрішній і зовнішній). Вони здійснюються у виді продажі державних цінних паперів, позик у позабюджетних фондів (наприклад у фонду страхування по безробіттю або пенсійному фонді) і одержання кредитів у банків (ця форма фінансування бюджетного дефіциту часто порушується місцевою владою).

Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія грошів. Проте наслідки такого кроку дуже негативні і загальновідомі: розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій, розкручується спіраль цін - заробітна плата і заощадження населення знецінюється.

Даний засіб дає ефекти в короткостроковому періоді , надалі все повертається в старе положення тільки в збільшеному стані. Тому метод державних позик є більш предпочтительным, проте так саме не варто забувати про його хиби.

Головною хибою державних позик є ріст державного боргу, а його припадає виплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній, а так саме на короткостроковий "до одного року", середньостроковий "від одного року до п'ятьох років" і довгостроковий "понад п'ятьох років". Найбільше важкими є короткострокові борги. По ним незабаром припадає виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов’язано з виплатою відсотків на відсотки.

Найбільше кращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею бюджету, при розумної видаткової політики. Ідея полягає в такому : за допомогою податкової системи необхідно створити сприятливі умови для виробничого росту. Цього можна домогтися знизивши і зробивши гнучкими податкові ставки. Теоретично це добре пояснює подана крива :


надходження податків , %



100



0 35 100 ставка податку в %


малюнок №1 Крива Лаффера.

Зміст полягає в тому, що одну і туж суму податків можна збирати при більш низькій ставці. Зростання виробництва викликає збільшення добробуту людей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отже знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетній частині(фінансових можливостей держави).

У даного засобу є одна хиба - це його инерционность, тобто його результати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковому періоді. Він недієздатний дати сиюминутную вигоду, вирішити політичні задачі в короткостроковому періоді.

ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ


Принцип збалансованості місцевих бюджетів завжди мав велике значення. Він відображається в багатьох правових документах.

Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в ос­новному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що дер­жавні органи створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідаль­ності місцевим органам влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на ви­користання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різно­му - від прав на використання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для покриття обо­в'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх викорис­тання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів змен­шить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не оз­начає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповід­ний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.

Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою си­туацією та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держа­ви. Частково з такими думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випад­ках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну са­мостійність територіального планування.

В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіо­нами та урядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємо­відносин на можливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У ситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмо­витися від деяких програм з метою збалансування бюджету держави. По­стає ряд питань. Чи повинні міоцені органи влади у відповідь на такі об­меження також призупинити діяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцева сфера послуг" Чи нові обов'язки ма­ють передаватися від уряду місцевим органам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації або нових джерел доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, які виникають з непра­вильного закріплення компетенцій у галузі видатків і з різного податково­го потенціалу?

Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певні засади, якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях про місцеві податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які користуються публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за них платити? Коли люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами, нижчими від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді, коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не зобов’язані за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє марнотратство обмежених засобів та створює ситуацію, коли особи, які користуються послугами, субсидуються тими, хто ними послу­говує. Така ситуація видається несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто ко­ристується послугами, платили за них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності органів місцевої влади за надання по­слуг вони повинні мати доступ до диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.

Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відпо­відним способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні платники податків субсидують майбутніх користувачів послуга­ми, через що зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки до­ходи мають випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відпо­відати, наскільки це можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений. Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та справедливості.

За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпоряд­женні гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем еко­номічного розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в ме­жах регіону, що надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпе­чення ефективності та справедливості це мають бути конкретні та доповнюючи дотації з урахуванням поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак забезпечення ресурсами для ліквідації дис­пропорції В економічному розвитку та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до економії видатків і заходів до по­шуку нових і збільшення продуктивності існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.

Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип самоврядування найкращим є рішення, за якого орга­ни держави заздалегідь затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу видатків, остаточно затверджують доходну та видатко­ву частини бюджету. Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення. Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить від того, чи мають місцеві орга­ни влади права і які вони у визначенні доходної та видаткової сторін бюджету.

Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюд­жетів, необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати ресурси, тобто потенційними видаткам - доходи місцевих бюд­жетів, повинні керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.


ВИСНОВОК

Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в чому нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядку­вання урядових видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-які практичні кроки. Процес радикального реформування економік ла­тиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованого бюд­жету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при скороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно пе­редувати впорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок оподаткуван­ня сприяє зростанню бюджетних надходжень за умов розширення податко­вої бази та посилення відповідальності за ухиляння від сплати податків.

1.Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чоти­рьох найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мекси­ки та Чилі — переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення при­ватних інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів економічного зростання (таблиця 1).


Таблиця 1. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),

1990 -1995 рр.

Країна

Показник

1990

1991

1992

1993

1994

1995


Сальдо бюджету

-0,4

-1,3

0,4

1,2

-0,1

-0,5


Інфляція


72,0

24,6

10,6

4,3

3,3


Процентні ставки


71,0

15,0

6,0

8,0

11,0

Аргентина

Інвестиції

14,0

14,6

16,7

18,2

19,2

17,8


Зростання ВВП

0,1

8,9

8,7

6,0

7,4

-0,7


Поточний рахунок

6,6

-0,4

-2,9

-2,9

-3,6

-8,8


Сальдо бюджету

-6,2

-0,5

-3,9

0,3

1,3

-5,0

Бразилія

Інфляція


459,0

1229,0

2491,0

941,0

23,2


Процентні ставки

1082,8

2494,3

1489,0

5756,8

56,4

39,0


Інвестиції

22,9

19,3

19,5

20,0

20,8



Зростання ВВП

-4,6

0,3

-0,8

4,2

5,8

4,2


Поточний рахунок


-2,5

0,1

0

-0,3


Мексика

Сальдо бюджету

-2,8

-0,2

1,5

0,4

-0,8

-0,7


Інфляція

26,5

22,7

15,5

9,7

6,9

35,0


Процентні ставки

37,4

23,6

18,9

17,4

16,5

50,5


Інвестиції

22,8

23,4

24,4

23,2

23,5

19,4


Зростання ВВП

4,5

3,6

2,8

0,7

3,5

-6,9


Поточний рахунок

-1,1

-1,7

-2,4

-2,0

-2,3

0,0

Чилі

Сальдо бюджету

0,8

1,2

2,2

1,9

1,6

2,6


Інфляція

26,6

22,0

15,6

12,1

12,0

7,9


Процентні ставки

48,8

28,6

23,9

24,3

20,3

18,2


Інвестиції

26,3

24,5

26,8

26,8

26,8

27,4


Зростання ВВП

3,3

7,3

10,7

6,7

4,2

8,5


Поточний рахунок

-5,8

0,9

-4,5

-11,4

-2,9

0,6


Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й фор­мує сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для по­долання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери — Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динаміка процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991 — 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника поєднується із вищими процентними ставками, навіть незважаючи на подаль­ше зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли од­ночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр., однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися президентські вибори) спричинила стрімке падіння мексиканського песо, по­новлення інфляції та зростання процентних ставок у наступному, 1995 р.

У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними став­ками не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екcтремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, як­що нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від по­чатку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфля­цією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення мексиканського "сценарію".

Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі не заперечує висновку

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: