Шпоры на экзамен по Финансам

середньовічного латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. У XVIII столітті трактування поняття фінансів як держав­ного господарства мало подальший розвиток. Державні утво­рення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства пе­реходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зок­рема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надан­ня послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростан­ням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-гро­шових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй доско­налості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси — це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економіч­них системах. Фінанси перетворилися на універсальний і над­звичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення вироб­ничих та соціальних процесів. Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широ­ко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існу­ють товар і гроші, там є й фінанси. Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фі­нансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяль­ності, надання різноманітних послуг населенню з боку держа­ви, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення висо­кого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина. Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси до­сягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різнома­нітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуван­ні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зрос­тання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від чого значною мірою залежить розвиток виробни­чої сфери. Відволікання значної кількості фінансових ресурсів до виробничих запасів, на не­завершене виробництво та готову продукцію, що зберігаєть­ся на складах, значно знижує темпи економічного розвитку. Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливос­тей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами. Державні фінанси в ринкових умовах є одним із найдієвіших інстру­ментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й со­ціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок подат­ків і пільг при оподаткуванні. За допомогою бюджету створюються спеціальні економіч­ні зони, які суттєво впливають на прискорення територіаль­ного розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансу­ванню соціальних витрат і науки. Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємо­відносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання еконо­мічних і соціальних проблем країни та окремих адміністратив­но-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів. Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабіль­ності. Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фі­нансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрача­ються, як правило, на соціальні потреби. Ці фонди сприяють локалізації-негативних соціальних виявів у суспіль­стві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфі­кацію тощо. Неабияке значення для ефективного функціонування фі­нансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фі­нансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивно­го розвитку набув лише один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегу­лювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання й підвищення суспільного добробуту

Фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. У процесі фінансового планування й прогнозування визна­чаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприєм­ницьких структур і населення. Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації, передусім на правильно визначених макроекономічних показниках. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що ма­ють хороше юридичне й наукове підґрунтя. Важливого значення при функціонуванні фінансового ме­ханізму набуває система фінансових норм і нормативів. Наявні фінансові норми за методом їх формування умов­но можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законо­давчої та виконавчої влад — ставки заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в до­шкільних та інших закладах освіти. Третю групу складають норми, що визначаються міністер­ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо. Четверту групу складають фінансові нормативи, що вико­ристовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціального розвитку. Важливою складовою фінансового механізму є також сти­мули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного над­ходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефектив­нішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає, в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань. Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох за­рубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Зміст і призначення фінансового контролю

Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і результа­тів їх виконання. фінансовий контроль є об'єктивно зумовленою складо­вою процесу економічної діяльності; фінансовий контроль є однією з функцій управління фі­нансами; безпосереднім об'єктом фінансового контролю є проце­си формування й використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та споживанні валового внутрішньо­го продукту; специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Фінансовий контроль грунтується на відповідних принци­пах. До їх числа належать: законність; об'єктивність; поєднан­ня державних і приватних інтересів. актуальними є рішення, прийняті міжнародною організацією ви­щих контрольних органів (INTOSAI), де сформульовані принципи контролю загалом: незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами; законодавче закріплення незалежності органів фінансо­вого контролю; визначення необхідності здійснення попереднього кон­тролю й контролю за фактичними результатами; наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контр олю; гласність та відкритість контрольних органів з обов'яз­ковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом. Передумови виникнення та розвитку податків. Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, май­но, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней. Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фі­нансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткуван­ня, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюдже­тів певних сум коштів, а й саме ставлення до податків. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами.

головні принципи податкової сис­теми можна сформулювати так: сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки по­винні бути точно визначені щодо ставки податку, строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні вводитися лише для покриття відповід­них витрат, а не для ліквідації дефіциту; об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й розмір витрат; податок має бути пропорцій­ним доходові; прогресія оподаткування, залежно від зростан­ня доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу; умови оподаткування мають бути простими й зрозумі­лими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

Економічна сутність податків та їхнє призначення

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіс­кальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. При визначенні параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей по­даток зумовлюють. стимулюючі функції можуть бути за­кладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших. Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживан­ні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляцій­них і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна й стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.

Сутність та склад місцевих фінансів

Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності тео­ретичних положень і певної суми знань і вмінь остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. Це явище об'єктивне й зу­мовлене розвитком демократичних засад у суспільстві. Більшість економічних і соціальних функцій, покладених на державні органи влади, успішніше здійснюються органами місцевого самоврядування. Вони є надійною гарантією ефективнішого шляху розвитку суспільства. У сучасних правових державах світу місцеві органи влади входять до загальної системи державного управління, їхня компетенція визначається центральною владою. Простежується також тенденція щодо зростання державних функцій, які передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане дає підставу стверджувати, що місцеві фінанси — явище об'єктивне, оскільки для здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій потребує наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні. Місцеві фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За своєю економічною суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресур­сів для забезпечення органами місцевого самоврядування ви­конання покладених на них функцій у галузі економічного й соціального розвитку відповідних територій. В Україні місцеві фінанси перебувають нині на стадії сво­го становлення й розвитку. На сьогодні вже створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що ма­теріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіаль­них громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єк­ти їхньої спільної власності. Зокрема, Конституцією передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах кош­ти бюджетів для виконання спільних проектів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядуван­ня та фінансово його підтримує. Витрати, що виникли внаслі­док рішень органів державної влади, компенсуються державою. Ці та інші положення Конституції України відобразилися і в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", ухваленому в травні 1997 р.

Зміст та основи організації фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової системи держави. При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємо­зв'язки при створенні та використанні фондів фінансових ре­сурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використову­ються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функ­ціонування фінансів підприємницьких структур грунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінан­сова відповідальність, матеріальна зацікавленість. Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Законами України "Про підприєм­ництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує за­хист права власності підприємця. Держава законодавче забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями. Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколиш­ньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняють­ся законом. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та ін­шу, встановлену законом, відповідальність.

Система централізованих фондів цільового призначення

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є само­стійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соці­альних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економіч­ному аспекті — це створення та використання фондів фінансо­вих ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Загалом, принципи організації централізованих фондів фі­нансових ресурсів можна сформулювати так: відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави; відрахування до фондів є обов'язковими платежами й можуть стягуватися примусово; витрати з фондів здійснюються лише на визначені по­треби, які передбачені законами України.

Економічна природа і суть страхування

Страхування — обов'язковий елемент кожної економіч­ної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може. Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є централізованими й децентралізованими фінансовими ре­зервами держави, які виступають гарантами її фінансової ста­більності й сталого економічного розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової діяльності та суспільного добробуту.

Страхування — складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових ресурсів. Можна стверджувати, що страхування передбачає повер­нення мобілізованих до страхового фонду страхових платежів. Страхування — об'єктивна умова розвитку товарно-грошо­вих відносин і одночасно результат їх найдосконалішого роз­витку. Страхування забезпечує безперервність, збалансова­ність і стабільність суспільного розвитку. Із погляду природних інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя з настанням не передбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків. Економічна необхідність страхового захисту, який грун­тується на акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкоду­вання збитків, спричинених настанням шкідливих для здоро­в'я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам. У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві. Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страхо­вий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкової системи

Економічна система — це сукупність певних підсистем ді­яльності, пов'язаних між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього про­дукту відповідно до мети суспільства. Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і мето­дів створення й використання фінансових ресурсів поряд з ін­шими економічними категоріями і передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продук­ту. Ціна визначає параметри впли­ву фінансів на всі процеси, пов'язані зі створенням та вико­ристанням валового внутрішнього продукту. До певної міри це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ре­сурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення вироб­ничих фондів — основних і обігових. держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійно­го фонду та фонду соціального страхування. У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто роз­глядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесів. У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною приро­дою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати заробітної плати на підприємстві створюєть­ся фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв'я­зок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємо­дії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою подат­ків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфі­ку участі в економічних процесах. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави

При нестачі у підприємницьких структур коштів для ви­робничої діяльності та розширення виробництва вони вико­ристовують кредит як джерело формування фінансових ресур­сів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами, ціною, заро­бітною платою. Взаємовідносини фінансів і грошей мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто призводить до їх ото­тожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім у побуті, як певну суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридич­ної або фізичної особи. Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові відносини.

6