ликвидности баланса предлагается следующая
формула оценки общей платежеспособности предприятия:

^

- ^{л1 +} °'^{5 л2 +} °'^{3 л3}
~ П] + 0,5 П2 + 0,3 ПЗ

При помощи этого коэффициента ликвидности оценивает-
ся не только способность предприятия погасить текущие обяза-
тельства, но и потенциальная возможность рассчитаться по
долгосрочным обязательствам.

Промежуточный (уточненный) коэффициент ликвидности (в
зарубежной практике он называется коэффициентом срочной
ликвидности) считается более жестким тестом на ликвидность,

так как при его расчете не берется во внимание наименее
ликвидная часть оборотных активов — медленно реализуемые
активы (ЛЗ). Существуют две основные причины, по которым
медленно реализуемые активы не используются при расчете
этого коэффициента:

— чистая реализационная стоимость таких активов при
вынужденной реализации намного меньше стоимости, по кото-
рой эти активы отражены в балансе;

— если предприятие продает свои материальные запасы (а
именно: они зачастую доминируют в этой группе активов), то
возникает вопрос: как оно будет продолжать свою деятель-
ность?

Коэффициент промежуточной ликвидности рассчитывается
по формуле: „., , „.„

Л1 + Л2

1с = —————— •

пром(сроч) П] + П2

Желательно, чтобы этот коэффициент был около 1,5. Одна-
ко в наших условиях достаточным признается его значение
равное 0,7 — 0,8.

При определении этих коэффициентов ликвидности следу-
ет учитывать один немаловажный момент: в расчет принимают-
ся ликвидные средства первых трех групп, в том числе дебитор-
ская задолженность. В условиях развитой рыночной экономики
такой подход вполне оправдан: предприятие имеет целый ряд
законодательно регламентированных возможностей, с помощью
которых оно может взыскать долги со своих дебиторов. В
переходной экономике Украины, для которой характерен кри-
зис неплатежей, реализация такой возможности становится про-
блематичной. Поэтому вызывает сомнение целесообразность
оценки ликвидности украинских предприятий посредством ко-
эффициентов общей и промежуточной ликвидности, особенно в
тех случаях, когда это не подтверждается подробным анализом
показателей, участвующих в расчетах.

Очевидно, что в большинстве случаев наиболее надежной
является оценка ликвидности только по показателям первой
группы активов — денежных средств и текущих финансовых
инвестиций. Более того, во многих случаях целесообразно оце-
нивать ликвидность только по показателям денежных средств.

Коэффициент оценки ликвидности по показателям первой
группы активов называется коэффициентом абсолютной ликвид-
ности. В западной практике коэффициент абсолютной ликвид-
ности рассчитывается редко. В странах с переходной экономи-
кой его оптимальное значение признается на уровне 0,2 — 0,35.
Значение выше 0,35 не всегда требуется, так как излишек
денежных средств свидетельствует о неэффективном их исполь-
зовании. Формула расчета коэффициента абсолютной ликвид-
ности имеет вид:

1с.

Л1
П! + П2

об

Для анализируемого предприятия расчет данных коэффи-
циентов представим в табл. 10.

Таблица 10
Расчет коэффициентов ликвидности

Показатель	На начало года	На конец года	Изменения
Коэффициент общей (текущей) ликвидности	2,45	2,31	-0,14
Коэффициент промежуточной (срочной)ликвидности	2,32	2,22	-0,10
Коэффициент абсолютной ликвидности	1,29	0,64	-0,65

Как видно из приведенного расчета, коэффициенты текущей и
срочной ликвидности выше признанного нормального уровня При
этом в течение года ликвидность баланса предприятия несколько
снизилась. Это, во-первых, в краткосрочной перспективе не должно
повлечь ухудшения финансового состояния предприятия, а во-
вторых, свидетельствует о более рациональном использовании
средств и оптимизации структуры баланса Коэффициент абсолют-
ной ликвидности как на начало, так и на конец года, значительно
превышает рекомендуемое оптимальное значение, что говорит о
нерациональности использования денежных средств. И хотя на
конец года его значение снизилось более чем в два раза, такое
изменение можно характеризовать только как положительное В-те^

3.3. Виды и оценка рентабельности

Рентабельность — это показатель, характеризующий эконо-
мическую эффективность. Экономическая эффективность — от-
носительный показатель, соизмеряющий полученный эффект с
затратами или ресурсами, использованными для достижения
этого эффекта.

Существует множество коэффициентов рентабельности, ис-
пользование каждого из которых зависит от характера оценки
эффективности финансово-хозяйственной деятельности пред-
приятия. От этого в первую очередь зависит выбор оценочного
показателя (прибыли), -используемого в расчетах. Зачастую ис-
пользуется четыре различных показателя: валовая прибыль (стр.
050 формы 2), операционная прибыль (стр. 100 формы 2),
прибыль до налогообложения (стр. 170 формы 2),чистая при-
быль (стр. 220 формы 2).

В зависимости от того, с чем сравнивается выбранный
показатель прибыли, выделяют две группы коэффициентов рен-
табельности:

— рентабельность инвестиций (капитала);

— рентабельность продаж.

Рентабельность инвестиций (капитала)

В этой группе коэффициентов рентабельности рассчитыва-
ется два основных коэффициента: рентабельность совокупного
капитала и рентабельность собственного капитала.

Рентабельность совокупного капитала (КОА).

Этот коэффициент рассчитывается следующим образом:

К

Прибыль до налогообложения

коа

стр. 170 ф. 2!

Всего источников средств

стр. 640 ф. I²

Показатель рентабельности собственного капитала пред-
ставляет интерес прежде всего для инвесторов.

Рентабельность собственного капитала (КОЕ) рассчитывает-
ся по формуле:

' — форма 2 'Отчет о финансовых результатах”.
' — форма 1 'Баланс'.

К

Чистая прибыль

Собственный капитал

стр. 220 ф. 2
стр. 380 ф. 1

Этот показатель представляет интерес для имеющихся и
потенциальных собственников и акционеров. Показатель рен-
табельности собственного капитала показывает, какую прибыль
приносит каждая инвестированная собственниками капитала

денежная единица.

Он является основным показателем, используемым для ха-
рактеристики эффективности вложений в деятельность того или

иного вида.

Рентабельность продаж

При оценке рентабельности продаж на основе показателей
прибыли и выручки от реализации рассчитываются коэффици-
енты рентабельности по всей продукции в целом или по отдель-
ным ее видам. Как и в случае с рентабельностью капитала,
существует множество показателей оценки рентабельности про-
даж, многообразие которых обусловлено выбором того или ино-
го вида прибыли. Чаще всего используется валовая, операцион-
ная или чистая прибыль. Соответственно рассчитываются три
показателя рентабельности продаж.

Валовая рентабельность реализованной продукции:

К

Валовая прибыль

•срм

Выручка от реализации

стр. 050 ф. 2
. стр. 035 ф. 2

Коэффициент валовой прибыли показывает эффективность
производственной деятельности предприятия, а также эффек-
тивность политики ценообразования.

Операционная рентабельность реализованной продукции:

К

Операционная прибыль
Выручка от реализации

ош

стр. 100 ф. 2
стр. 035 ф. 2

Операционная прибыль — это прибыль, остающаяся после
вычета из валовой прибыли административных расходов, расхо-
дов на сбыт и прочих операционных расходов. Этот коэффици-
ент показывает рентабельность предприятия после вычета зат-

рат на производство и сбыт товаров

Показатель операционной рентабельности является од-
ним из лучших инструментов определения операционной эф-
фективности и показывает способность руководства предпри-
нятая получать прибыль от деятельности до вычета затрат,
которые не относятся к операционной эффективности. При
рассмотрении этого показателя совместно с показателем ва-
ловой рентабельности можно получить представление о том,
чем вызваны изменения рентабельности Если, например, на
протяжении ряда лет валовая рентабельность существенно не
изменялась, а показатель операционной рентабельности по-
степенно снижался, то причина кроется, скорее всего, в
увеличении расходов по статьям административных и сбыто-
вых расходов

Чистая рентабельность реализованной продукции:

Чистая прибыль

стр 220 ф. 2

•нгм

Выручка от реализации

стр 035 ф. 2

, В отечественной практике чаще всего используется именно
показатель чистой рентабельности реализованной продукции.
Неизменность на протяжении какого-либо периода показателя
операционной рентабельности с одновременным снижением
показателя чистой рентабельности может свидетельствовать либо
об увеличении финансовых расходов и получении убытков от
участия в капитале других предприятия, либо о повышении
суммы уплачиваемых налоговых платежей Этот коэффициент
показывает полное влияние структуры капитала и финансиро-
вания компании на ее рентабельность

В процессе анализа необходимо изучить динамику перечис-
ленных выше показателей рентабельности и провести их срав-
нение со значениями аналогичных коэффициентов по отрасли,
а также с показателями рентабельности конкурентов

Для анализируемого предприятия расчет коэффициентов
рентабельности сведем в таблицу

3.5. Оценка деловой активности предприятия

В широком смысле деловая активность означает весь спектр
усилий, направленных на продвижение фирмы на рынках про-
дукции, труда, капитала. В контексте анализа финансово-хо-
зяйственной деятельности этот термин понимается в более уз-
ком смысле — как текущая производственная и коммерческая
деятельность предприятия.

Деловая активность предприятия проявляется в динамично-
сти ее развития, достижении поставленных целей, эффектив-
ном использовании экономического потенциала, расширении
рынков сбыта.

Деловую активность предприятия можно оценивать как на
качественном, так и на количественном уровне.

Количественная оценка и анализ деловой активности могут
быть осуществлены по двум направлениям:

— степени выполнения плана по основным 'показателям,
обеспечение заданных темпов их роста; /

— уровню эффективности использования ресурсов пред-
приятия.

Для оценки уровня эффективности использования ресурсов
предприятия, как правило, используют различные показатели
оборачиваемости.

Показатели оборачиваемости имеют большое значение для
оценки финансового положения компании, поскольку скорость
оборота средств оказывает непосредственное влияние на плате-'
жеспособность фирмы. Кроме того, увеличение скорости обо-
рота средств, при прочих равных условиях, отражает повыше-
ние производственно-технического потенциала фирмы

На практике наиболее часто используются следующие по-
казатели деловой активности

Коэффициент оборачиваемости активов (коэффициент транс-
формации)

При помощи данного коэффициента оценивается эффек-
тивность использования фирмой всех имеющихся ресурсов вне
зависимости от источников их привлечения. Расчет этого коэф-
фициента производится по формуле:

Выручка от реализации продукции стр. 035 ф. 2
°^б° Стоимость имущества предприятия стр. 280 ф. 1

Коэффициент трансформации показывает, сколько раз за
отчетный период совершается полный цикл производства и
обращения, приносящий соответствующий эффект в виде при-
были, или сколько денежных единиц реализованной продукции
принесла каждая денежная единица активов. Этот коэффициент
варьируется в зависимости от отрасли, отражая особенности
производственного процесса.

При сравнении значения данного показателя для разных
компаний или для одной компании за различные периоды
необходимо проверить, обеспечивается ли единообразие в оцен-
ке среднегодовой стоимости активов. Кроме того, следует иметь
в виду, что при прочих равных условиях показатель оборачива-
емости активов будет тем выше, чем изношеннее основные
фонды предприятия.

Коэффициент оборачиваемости дебиторской задолженности

По этому коэффициенту судят, сколько раз в среднем в
течение отчетного периода дебиторская задолженность превра-
щается в денежные средства. Коэффициент оборачиваемости
дебиторской задолженности рассчитывается путем деления вы-
рунки от реализации продукции на среднегодовую стоимость
чистой дебиторской задолженности за товары, работы, услуги:

Выручка от реализации продукции

°^б•^д•' Среднегодовая стоимость чистой дебиторской
задолженности

стр. 035 ф. 2

1/2 (гр. 3 стр. 160 ф. 1 + гр. 4 стр. 160 ф. 1)

Этот коэффициент сравнивают со среднеотраслевыми ко-
эффициентами, со значениями коэффициента предприятия за
предыдущие периоды. Кроме того, коэффициент оборачиваемо-
сти дебиторской задолженности полезно сравнивать с коэффи-
циентом оборачиваемости кредиторской задолженности. Такой
подход позволяет сопоставить условия коммерческого кредито-
вания, которыми предприятие пользуется у других фирм, с теми
условиями кредитования, которые предприятие предоставляет
другим предприятиям.

Для анализа оборачиваемости дебиторской задолженности
используется также показатель длительности оборота дебитор-
ской задолженности. Его часто называют сроком кредита. Пе-
риод оборачиваемости дебиторской задолженности в днях мож-
но получить как частное от деления количества дней в периоде
на коэффициент оборачиваемости дебиторской задолженности:

Количество дней в периоде

•абЛз

Этот показатель дает расчетное количество дней для пога-
шения кредита, взятого дебиторами.

Для оценки степени деловой активности предприятия мож-
но также сравнивать сроки погашения дебиторской задолжен-
ности с фактическими сроками, на которые предоставляется
кредит покупателям. Таким образом можно определить эффек-
тивность механизмов кредитного контроля в компании, а также
получить представление о надежности дебиторов.

Коэффициент оборачиваемости кредиторской задолженности

Данный коэффициент дополняет предыдущий. Для его рас-
чета необходимо разделить себестоимость реализованной продук-
ции на среднегодовую стоимость кредиторской задолженности:

Себестоимость реализованной продукции

Среднегодовая стоимость чистой кредиторской
задолженности

стр. 040 ф. 2

1/2 (гр. 3 стр. 530 ф. I + гр. 4 стр. 530 ф. 1)

Коэффициент • показывает, сколько оборотов необходимо
компании для оплаты имеющейся задолженности.

Для анализа оборачиваемости кредиторской задолженнос-
ти, также как и для анализа дебиторской, используют показа-
тель периода оборота кредиторской задолженности:

Количество дней в периоде

• ойкэ

об кз

Этот показатель дает расчетное количество дней для пога-
шения кредита, полученного от поставщиков компании.

В целом порядок анализа оборачиваемости кредиторской
задолженности аналогичен порядку анализа оборачиваемости
дебиторской задолженности.

Коэффициент оборачиваемости запасов

Для характеристики эффективности управления запасами
используются коэффициент оборачиваемости запасов и показа-
тель длительности оборота.

Для расчета коэффициента оборачиваемости запасов необ-
ходимо себестоимость реализованной продукции разделить на
среднегодовую стоимость запасов предприятия:

Себестоимость реализованной продукции
Среднегодовая стоимость запасов

стр. 040 ф. 2

1/2 (гр. 3 стр. 100 - 140 ф. 1 + гр. 4 стр. 100 - 140 ф. 1)

Коэффициент показывает, сколько оборотов за год совер-
шили запасы, т. е. сколько раз они перенесли свою стоимость
на готовые изделия.

Показатель длительности оборота запасов можно рассчи-
тать следующим образом:

Количество дней в периоде

'об.,.

Этот показатель характеризует период времени, в течение
которого запасы превращаются в реализованные товары.

Показатели оборачиваемости запасов предназначены для
того, чтобы показать, насколько успешно администрация ис-
пользовала ресурсы компании.

Оба показателя желательно сравнить со среднеотраслевыми
значениями. Полезно также производить сравнение со значе-
ниями этих показателей за предыдущие периоды.

В целом, чем выше коэффициент оборачиваемости запасов,
а, следовательно, меньше период оборота запасов, тем меньше
средств связано в этой наименее ликвидной статье оборотных
средств, тем более ликвидную структуру имеют оборотные сред-
ства, и тем устойчивее финансовое положение предприятия
(при прочих равных условиях).

Следует отметить, что в некоторых случаях увеличение обо-
рачиваемости запасов отражает негативные явления в деятель-
ности предприятия.. Например, в случае повышения объема
реализации за счет реализации товаров с минимальным уров-
нем прибыли или без таковой.

Длительность операционного цикла

По этому показателю определяют, сколько дней в среднем
требуется для производства, продажи и бплаты продукции пред-
приятия. Иными словами, в ючение какого периода денежные
средства связаны в запасах. Рассчитывается длительность опе-
рационного цикла следующим образом:

••об.ц. ~ об.з. 'об.д.з.'

В большинстве случае предприятию необходимо стремиться
к уменьшению значения данного показателя, т. е. к сокраще-
нию длительности операционного цикла.

Длительность оборачиваемости оборотного капитала

Логика расчета данного показателя сводится к следующему:

в отличие от длительности оборота дебиторской задолженности,
которая должна быть как можно меньше, каждое предприятие
заинтересовано в том, чтобы длительность оборота кредитор-
ской задолженности была больше. Рассмотренные выше поло-
жения позволяют перейти к показателю длительности оборачи-
ваемости оборотного капитала, которая складывается из следу-
ющих элементов:

ойойх. ~ '66л • об.д.з. ~ 'об.к.з:

Если значение данного показателя положительное, то пред-
приятие испытывает потребность в денежных средствах. Отри-
цательное значение показателя длительности оборота оборотно-
го капитала говорит о том, что предприятие имеет в бесплатном
пользовании чужие деньги.

Помимо рассмотренных основных коэффициентов деловой
активности часто рассчитывают также коэффициент оборачивае-
мости основных средств (или фондоотдачу).

Значение данного показателя равняется частному от деле-
ния объема реализованной продукции на среднегодовую сто-
имость основных средств:

"об.з.

Себестоимость реализованной продукции
Среднегодовая стоимость основных средств

стр. 040 ф. 2

1/2 (гр. 3 стр. 030 ф. 1 + гр. 4 стр. 030 ф. 1)

Повышение фондоотдачи, помимо увеличения объема реа-
лизованной продукции, может быть достигнуто как за счет
относительно невысокого удельного веса основных средств, так
и за счет их более высокого технологического уровня. Ее вели-
чина сильно колеблется в зависимости от особенностей отрасли
и ее капиталоемкости. Однако общие закономерности здесь
таковы: чем выше фондоотдача, тем ниже издержки. Низкий
уровень фондоотдачи свидетельствует либо о недостаточном
уровне реализации, либо о слишком высоком уровне вложений
в эти активы.

Рассчитаем основные показатели деловой активности для
анализируемого предприятия:

Таблица 17

Сводная таблица коэффициентов
деловой активности

Наименование показателя	Значение
Коэффициент оборачиваемости активов	0,074
Коэффициент оборачиваемости дебиторской задолженности	1,72
Период оборачиваемости дебиторской задолженности (за год (360 дней), в днях)	209,30
Коэффициент оборачиваемости кредиторской задолженности	1,86
Период оборачиваемости кредиторской задолженности (за год (360 дней), в днях)	193,55 .
Коэффициент оборачиваемости запасов	7,60
Длительность оборачиваемости запасов	47,37
Длительность операционного цикла '	256,67
Длительность оборачиваемости оборотных средств	63,12

Как следует из расчетов, условия, на которых предприятие
получает поставки гораздо хуже, чем условия, предоставляемые
предприятием покупателям своей продукции. Это приводит к
тому, что приток денежных средств от дебиторов менее интен-
сивен, чем от кредиторов. Сохранение такой тенденции может
привести к дефициту денежных средств на счетах предприятия.
Кроме того, обращает на себя внимание то, что у предприятия
существуют проблемы с реализацией продукции. Об этом сви-
детельствует значительное превышение периода оборачиваемо-
сти дебиторской задолженности над периодом оборачиваемости
запасов. Положительное значение показателя длительности обо-
рачиваемости оборотных средств свидетельствует о недостаточ-
ности у предприятия денежных средств. Столь низкое значение
коэффициента оборачиваемости активов объясняется “тяжелой”
структурой актива. Сам по себе этот показатель мало что гово-
рит о предприятии. Интерпретация его значения возможна
лишь при сравнении со среднеотраслевым значением этого
коэффициента. — Здесь и далее исптьзуются следующие условные обозначения:

— 1 А, НА, П1А — соответственно итог первого, второго ч третьего разделов
актива баланса;

— II], 1111, 11111, 1У11, УП — соответственно итог первого, второго, третьего,
четвертого и пятого разде 'юв пассива баланса;

— Б — валюта ба тиса.

Раздел 3. План санации ГОАО «Шахта им. Калинина».

3.1. Порядок проведения санации на ГОАО «Шахта им. Калинина».

После заявления кредитора АОЗТ «Кросинг» г. Донецка в арбитражный суд Донецкой области было возбуждено дело о банкротстве №37/1-10Б.

В газете «Урядовый курьер» от 14.03.1998 года № 50-51 было опубликовано обьявление о банкротстве ГОАО «Шахта им. М.И. Калинина»

На заседании суда 16.10.2000 года было постановлено (одобрено)(приложение №3):

1. Сроки представления и рассмотрения плана санации предприятия;

2. Вести процедуру санации до 16.10.2001 года;

3. Назначить управляющего санацией и распорядителя имущества.

На заседании совета кредиторов, которое состоялось 23.03.2001 года, был одобрен план санации ГОАО «Шахта им. Калинина».

26.03.2001 года состоялось очередное заседание Арбитражного суда Донецкой области, на котором был окончательно утвержден план санации ГОАО «Шахта им. Калинина»(приложение №4).

29.11.2001 года состоялось заседание Арбитражного суда Донецкой области, на котором, в соответствии с законом Украины «О возобновлении платежеспособности должника или признания его банкротом» и плана санации, было одобрено решение о продлении процедуры санации ГОАО «Шахта им. Калинина» ДП ГХК «Донуголь» г. Донецка до 10 лет – до 16.10.2010 года(приложение №5).

2. План санации ГОАО «Шахта им. Калинина».

План санации ГОАО «Шахта им. Калинина» одобрен и согласован с Министерством топлива и энергетики Украины.

Это документ на 28 страниц печатного текста с 6 прилагающимися к нему таблицами.

План санации ГОАО «Шахта им. Калинина» состоит из 10 разделов:

1. Краткая история и характеристика шахты им. Калинина

2. Структура собственности

3. Реабилитационные исследования

4. Основные этапы производства по делу о банкротстве ГОАО «Шахта им. Калинина»

5. Анализ последствий принятия решения о ликвидации шахты

6. Цель и идеи плана санации

7. Стратегия деятельности шахты им. М.И. Калинина

8. Поступление и распределение денежных средств

9. График погашения задолженности перед кредиторами

10. Выводы

Данный план санации в полном объеме прилагается этой курсовой работе (приложение №6)

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій
кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов'язання.

Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб'єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення
економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної
фінансової підтримки.

Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.

Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідацій-
них процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації
(ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.

Санація — цілеспрямовані лікувально-
профілактичні заходи щодо
оздоровлення організму

Енциклопедичний словник

ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА.
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ

1.1. ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ.
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від “ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до “ринку покупця”.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансове неспроможних підприємств. Так, 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го —
кожне дев'яте, 1995-го — кожне п'яте, 1996-го — кожне третє, а в 1997—98 рр. — кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств
працювали збиткове¹.

Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості є простроченими. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 року арбітражні суди порушили 6552
справи про банкрутство, з них 1691 закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці цифри склали відповідно 9645 та 4107, в 1998 році — 12281 та 4525, а в 1999 році — 12618 та 6244, ця ж тенденція зберігається і нині. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності.
Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансовокредитних установ.

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20—ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, досягла близько ЗО 000. Для Німеччини проблема банкрутства ідприємств нині є актуальною не менш ніж для України. Так, у ФРН починаючи з 1990 року спостерігається стійке ростання кількості підприємств, які оголошено банкрутами: 1990 — 8730; 1991 — 8837; 1992 — 10920; 1993 — 15148;

1994 — 18837; 1995 — 22344; 1996 — 25 530.

Причому кількість фінансове неспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні. Так, на кожну тисячу підприємств 1991 року припадало 3,4 банкрутства; 1992-го — 4,1; 1993-го — 5,8; 1994-го — 6,8; 1995-го — 8,0; 1996-го — 9,2'. Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підпри-
ємств, як правило, спостерігається в галузі будівництва (1996 року — 27,5% всіх підприємств-банкрутів). А в Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;

• зменшення купівельної спроможності населення;

• значний рівень інфляції;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• посилення конкуренції в галузі;

• криза окремої галузі;

• сезонні коливання;

• посилення монополізму на ринку;

• дискримінація підприємства органами влади та управління;

• політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри ємства або в країнах підприємств —

постачальників сировини (споживачів продукції);

• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення,

контроль).

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони

зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни;

• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в табл. 1. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.

Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на

режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до йго ліквідації.

Таблиця 1.

ФАКТОРИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ РІЗНІ ВИДИ КРИЗИ

Стратегічна криза	Криза прибутковості	Криза ліквідності
• неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства) • неефективна політика збуту та асортиментна політика • недосконале планування та прогнозування • помилкова політика диверсифікації • неефективний апарат управління • дефіцити в організаційній структурі • відсутність виробничої програми • зайві виробничі потужності • відсутність або недієздатність системи контролінгу • форс-мажорні обставини	• несприятливе співвідношення цін та собівартості • невиправдане завищення цін • зростання собівартості за стабільних цін • зменшення обороту від реалізації продукції • збитковість окремих структурних підрозділів • придбання збиткових підприємств • значні запаси готової продукції на складі • високі витрати на персонал • високі процентні ставки; • форс-мажорні обставини • неефективна маркетингова політика	• невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків) • незадовільна структура капіталу • відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів • незадовільна робота з дебіторами • надання незабезпечених товарних кредитів • великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності • великі обсяги низьколіквідних оборотних активів • зниження кредитоспроможності підприємства • високий рівень кредиторської заборгованості • форс-мажорні обставини

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

1.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.

Термін “санація” походить від латинського “sпаre” - оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства,
яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства².

Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації³.

М. І. Титов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, .пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних
осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству⁴.

Згідно із Законом України “Про банкрутство” від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов'язань.

Новий Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 році, розрізняє поняття “санація” та “досудова санаіція”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання лікві-
дації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника.

Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Своє тлумачення поняття “санація” має і Національний банк України: режим фінансової санації — це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом визначеного періоду з метою відновлення ліквідності та платоспроможності й усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень⁵.

У Законі України “Про страхування” ми знаходимо також “оригінальне” тлумачення терміна “санація”. Згідно із цим Законом примусова санація страхової компанії передбачає:

• проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

• встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

• встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

• прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика⁶.

На мою думку найбільш повним можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг, провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді або санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового
оздоровлення.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів,
необхідних для проведення санаційних заходів виробничотехнічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами
трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням
технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття “реструктуризація”. Реструктуризація суб'єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що “санація” є ширшим поняттям, ніж “реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення
прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

1.3. МЕНЕДЖМЕНТ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за