Роль підприємництва у розвитку економіки України

Размещено на /

План

Вступ

1. Підприємницька діяльність в Україні

- історія виникнення підприємництва

- закони України про підприємницьку діяльність

2. Підприємства в Україні: їх форми та види (приклади організацій)

3. Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України

4. Роль підприємництва у розвитку економіки нашої країни

5. Участь влади у підприємницькій діяльності

6. Причини, які стримують розвиток підприємництва в Україні та шляхи вирішення цієї проблеми

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Україна уже протягом двадцяти років намагається досягти рівня економічно розвинених країн. Вона, як і більшість з них, уже подолала індустріальний період і впевнено вийшла на новий щабель свого існування. Зараз Україна – країна, в якій формується постіндустріальне суспільство. Проте за двадцять років наша держава, маючи потужний ресурсний потенціал, вигідне географічне положення – основу для формування економіки, - так і не зуміла позбутися боргів та заявити про себе на міжнародній арені, як про потужну, високорозвинену країну. Причиною цього є не лише зовнішні фактори – наслідки розпаду СРСР, а й внутрішні – неефективне управління, особливо в економічній сфері. Тому створення умов становлення та розвитку національного підприємництва, у першу чергу малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики України. Адже підприємницька діяльність – це основа розвитку будь-якої держави, зміцнення її економіки.

Таким чином, актуальність мого дослідження полягає у тому, що за сучасних умов для того, щоб досягти високого економічного рівня, в Україні необхідно розвивати підприємництво. Також в нашій державі більшість людей намагається організувати власний бізнес, тому виникає необхідність у вивченні основних принципів підприємницької діяльності саме в Україні.

Метою моєї роботи є аналіз організації підприємництва в нашій державі та розробка порад по підвищенню ефективності його функціонування.

Досліджуючи дане питання, я перед собою поставила такі завдання:

дати визначення підприємництву, описати його виникнення в Україні;

провести класифікацію підприємств, навести приклади організацій в Україні відповідно до цієї типології;

описати функції підприємств в нашій державі;

встановити зв`язок іноземних компаній з вітчизняними підприємствами;

описати роль державного втручання в підприємницьку діяльність;

вказати причини нестабільного функціонування організацій в Україні;

описати шляхи розвитку економіки через підвищення ефективності підприємництва.

Дослідженням підприємницької діяльності в Україні займається відділ економічної соціології НАН України (завідувач Ворона Валерій Михайлович). Цієї проблеми також торкалися Ажнюк, Передрій, Дзюбик, Мамалуй та інші діячі.

1. Підприємницька діяльність в Україні

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства (організації). Це діяльність, яка не заборонена чинним законодавством і ведеться за рахунок коштів власника (рис. 1).

рис. 1

Існують такі види підприємницької діяльності (рис. 2):

виробнича;

комерційна;

фінансова;

посередницька;

страхова.

Виробнича діяльність – це діяльність у сфері виробництва товарів та послуг; комерційна – у сфері реалізації товарів та послуг; фінансова – у банківській та кредитній сферах; посередницька – по наданню юридичних, економічних та інших видів послуг населенню та підприємствам, при купівлі-продажу товарів (послуг); страхова – по страхуванню життя людей, матеріальних цінностей, підприємницького ризику тощо.

рис. 2

підприємницький влада іноземний

В Україні поки що найбільш вигідні фінансове та комерційне підприємництво, а найменш прибуткове – виробниче. Причина полягає в тому, що в умовах переходу до ринкової економіки вкладати кошти в розвиток промисловості ризиковане, так як ці кошти можуть дати прибуток через кілька місяців, років, а то й зовсім принести збиток.

Крім того, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність чіткої правової бази також призводить до того, що підприємці не ризикують вкладати кошти в сферу виробництва. Тоді як вкладання коштів у торгівлю, наприклад, більш вигідніше тому, що швидкий оборот капіталу й інфляція не встигають обезцінити вкладені кошти.

В Україні заборонена підприємницька діяльність в сферах виробництва зброї, вибухових, токсичних речовин, наркотиків тощо.

Також вона обмежується в таких сферах як:

виробництво алкогольних, тютюнових виробів;

мисливської зброї;

торгівля алкогольними та тютюновими виробами, медикаментами тощо.

Також підприємництво здійснює певні функції:

Історія розвитку підприємницької діяльності в Україні

Історія українського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривно пов’язана зі станово-корпоративними товариствами - купецькими гільдіями.

Наступну спробу організаційного оформлення купецького стану було здійснено лише у 40-х рр. XVIII століття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькі гільдії. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало осіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства.

У середині XVIII ст. купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися перед державою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій і згідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у “близькій від міст відстані”.

Новий етап у розвитку вітчизняного торговельного підприємництва і корпоративної організації купецтва почався в останній чверті XVIII століття. “Освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницею вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткого контролю держави. За часів її правління було скасовано чимало указів і регламентів петрівських часів, що обмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті й індивідуальні права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звільнила його і від сплати подушного податку, тобто вивільнила від “большого невольничества”, як писали у клопотаннях до цариці самі купці. У її знаменитому “Наказі” містилася досить чітка вказівка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.

“Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу - купці 1 і 2 гільдій - були звільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій території країни.

На початку ХІХ століття замість скасованого інституту іменитих громадян було засновано “першостатейне купецтво

Заснування станово-корпоративних торговельних товариств - купецьких гільдій - створило реальні економічні, соціальні і правові умови для оформлення купецтва у самостійний стан, на ґрунті якого в Україні пустив коріння і почав швидко розвиватися клас вітчизняних підприємців. Характерною рисою нового купецтва, що не лише відрізняло його від попередніх торговців, а й від інституту гільдій Західної Європи, було те, що воно становило “відкриту корпорацію”. Належність до купецького стану не лише не була спадковою, а навіть не пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхом сплати гільдійського збору (1 % від оголошеного капіталу).

Розвиток українського купецтва у межах економічного і правового поля російської феодально-абсолютистської держави негативно позначився на його історичній долі і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняної економіки. Оскільки підприємництво в усі часи існувало у двох економічних режимах (авторитарно-регулюючому і вільноринковому), то для розвитку господарства України наприкінці ХVIII - у ХІХ століттях був характерним саме авторитарно-регулюючий режим

Пореформений період справедливо вважається часом розквіту українського підприємництва. Вперше за всю попередню історію купецтво здобуло можливість вільного розвитку, реалізації закладених в ньому ділових якостей. Це стало потужним підґрунтям піднесення вітчизняної економіки.

Загалом розвиток підприємництва в Україні можна описати за допомогою таблиці:

Закони України про підприємницьку діяльність

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Серед законів, що регулюють виключно підприємницьку діяльність також слід назвати Закони України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р., «Про лізинг» від 16.12.97 р. тощо.

Нарівні з ними велике значення мають закони, що не тільки регулюють відносини у сфері підприємництва, а й стосуються цих відносин. Це закони України «Про власність» від 07.02.91 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 91 р., «Про рекламу» від 03.07.96 р., «Про страхування» від 07.03.96.р., «Про аудиторську діяльність» від 22.04.93 р., «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93.р., «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.93 р., «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23.12.97 р. тощо.

Серед Указів Президента України усфері підприємництва слід виділити такі: «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02. 98 р., «Про деякі заходи з регулювання підприємницької діяльності» від 23.07. 98 р., «Про спрощену систем оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р..

Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, затвердженні постановами уряду України. Серед них Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 25.05.98 р.; Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. До числа цих актів також належить Постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. тощо.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

2. Підприємства в Україні

Юридична особа – це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок в банку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо.

Тобто підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

Фізична особа-підприємець – це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинного законодавства місцеві органи влади повинні дати йому дозвіл для заняття конкретним бізнесом.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян:

військовослужбовців;

службових осіб органів прокуратури, суду;

державної безпеки;

внутрішніх справ;

державного арбітражу;

державного нотаріату;

органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни.

Таким чином, підприємство – основна організаційно-правова форма здійснення підприємницької діяльності в Україні – самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

1. Залежно від форми власності згідно із ст.63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

2. Залежно від капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

- якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями;

- якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

- якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.

3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

- унітарні (створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника).

- корпоративні (утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.)

4. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

- малих (підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.)

- середніх;

- великих (підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.)

5. З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділяють такі підприємства:

- головні;

- дочірні.

6. Залежно від галузевої приналежності виділяють:

- промислові (ВАТ "ЕНКО" Луцький електроапаратний завод);

- сільськогосподарські (ТОВ «Агросервіс» Черкаська обл., ТОВ "Колос" с.Ріпки Хмельницька область);

- будівельні (ВАТ "Луцький картонно-руберойдовий комбінат", ЗАТ "Консюмерс-Скло-Зоря", ВАТ "Сімферопольський склотарний завод")

- транспортні (ВАТ "Луцький автомобільний завод");

- торговельні (Хмельницьке приватне виробничо-торговельне підприємство "Алмаз", "ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКЕ ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО" )

- науково-дослідні (Державне підприємство „Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій”, Державне підприємство "Державний науково-дослідний центр з проблем гігієни харчування");

- лізингові (ВИРОБНИЧО-ЛІЗИНГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО ”УКРАГРОПОСТАЧ”, ТОВ);

- банківські («Приватбанк», «Аркада»);

- страхові (ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО СТРАХОВЕ ПІДПРИЄМСТВО «ГАЛІНСТРАХ»);

- туристичні (Туристичне підприємство ДП "Підгір’я", ЗАТ «Трускавецькурорт»);

- підприємства зв'язку (Підприємство MTS Ukraina);

- підприємства побутового обслуговування (КП "Луцькводоканал")

7. Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

- одноосібні підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;

- кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

- орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

- господарські товариства (партнерства) - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

8. Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

- комерційні підприємства - мають за мету отримання прибутку;

- некомерційні - підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Звичайно, для кожної класифікації підприємств важко навести приклади, адже в одній організації поєднуються усі типи. Тому, як приклад, проаналізуємо кілька підприємств за всіма параметрами.

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна:

дане підприємство є комунальним, національним, головне, середнє, підприємство побутового обслуговування, комерційне.

Закрите акціонерне товариство ЗАТ „ЛУКОР”:

підприємство, що діє на основі колективної власності, має певні іноземні інвестиції, середнє, дочірнє від двох компаній(ВАТ „Оріана“) і ТзОВ „Лукойл-Нафтохім“), промислове (нафтохімія), господарське (а саме: акціонерне товариство), комерційне.

3. Іноземне втручання в підприємницьку діяльність України

Іноземні інвестиції – кошти, цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Принаймні так зазначено у декреті Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та Законі України «Про іноземні інвестиції».

Відповідно до ст.3 Закону України "Про власність" іноземні інвестори є суб`єктами права власності і вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. З метою створення умов для ефективного використання землі, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення інвестицій 19.01.99 прийнято Указ Президента "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" та підготовлено відповідний проект закону. Передбачено продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для фізичних і юридичних осіб, в тому числі, підприємств з іноземними інвестиціями. У відповідності із статтею 20 Закону України "Про режим іноземного інвестування" підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки згідно із законодавством. Разом з тим, для окремих суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної діяльності.

Згідно Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції можуть можуть вкладатися в будь-які об'єкти, проте інвестування в які не заборонено.

Проблеми залучення іноземного капіталу до України

Традиційно проблемами залучення іноземного капіталу до України називають: політичну нестабільність, громіздке й недосконале законодавство і таку саму систему оподатковування(інвестиційний клімат), горезвісні бюрократію та корупцію, кредитний рейтинг.

Політична нестабільність. Звісно інвестор буде почуватися невпевнено, коли політичний курс країни змінюється майже щодня. Невідомо яку політику провадитиме нова влада, а слабка економіка України не завжди може запропонувати такі швидкі і високі прибутки, щоб ризикувати капіталом "Політична нестабільність в Україні не загрожує притоку інвестицій", – повідомила заступник міністра економіки Людмила Мусіна. Вона підкреслила, що бізнес підлаштовується під різні умови, про що свідчить зростання ВВП за I півріччя 2006 р. на 5%. Заступник міністра повідомила, що динаміка надходження інвестицій за I квартал 2006 р. майже на 16% більше ніж за I квартал 2005 р., але проблема в тому, що інвестиції використовуються переважно у торгівлі та будівництві.

Громіздке й недосконале законодавство. Діяльність інвестування регулюють: Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування», Закон України «Про іноземні інвестиції» та Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». До укладання останнього документу в перших двох ми бачимо майже повну вседозволеність для іноземних інвесторів і відсутність будь-якої протекції для національного виробника.

Система оподаткування – недосконала, але через недосконалість залишає багато способів її обійти. Так наприклад у І півріччі 2005-го року 62,6% ПІІ в нашу економіку надійшли з офшорних зон.

Бюрократія та корупція – жахлива проблема нашого адміністративного апарату. Справді тут все закладено ще у нашому пострадянському менталітеті, а також у малій заробітній платі мілким та середнім посадовцям.

Кредитний рейтинг. За оцінками Standard & Poor’s, Moody’s та Fitch Ratings Україна має кредитний рейтинг ВВ-, що відповідає відсотковій ставці при кредиті 11%. Звісно проти 2%-5% європейських країн – це великий показник, але як стверджує А.Яценюк:«В Україні є інвестиційний рейтинг. Категорія інвестрейтингу обраховується в залежності від агентства, що ставить рейтинг. В Україні він – позитивний і я не бачу умов казати, що поза інвестиційним рейтингом.»

Справа в тім, що значна частина «погіршення» інвестиційного клімату в Україні – вигадана. Так наприклад прийняття Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» у порівнянні з періодом, коли цього закону не було, звісно, є погіршенням, але слід враховувати, що такі закони – світова практика і те, що вони були введені у нас в країні пізніше – не привід називати це «погіршенням».

Також проблема в тому, що багато крупних інвесторів з приходом на нові ринки, де ще не склалися певні відносини починають тиснути на уряд, щоб створити собі ще більш вигідні умови. А коли їм відмовляють, то вони починають обурюватись. Наведу короткий приклад.

Норвезька компанія Telenor, зокрема, є акціонером ЗАТ «Київстар». У колишні часи Telenor вдалося домогтися значних преференцій для свого українського бізнесу. Так, статут «Київстару» містив ряд положень, які не відповідають не лише українському законодавству, а й здоровому глузду. Наприклад, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor. Члени ради директорів зобов’язувалися підтримати цю кандидатуру.

Важко уявити собі, що в будь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати не доводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості».

Коли другий великий акціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, у хід пішли методи, котрими Telenor навряд чи насмілився б скористатися у демократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, в яких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативно позначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з того ні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстом виражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнє засідання в цій справі у Верховному суді 3 жовтня прийшов навіть посол Норвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддям констатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхідно привести у відповідність із законодавством.

Україна — далеко не єдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний «інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії, де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63. Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомих компаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державу з метою позитивного вирішення цього питання.

4. Інвестиції в Україну

У січні-вересні 2004 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1321,0 млн.дол.США прямих інвестицій, у т.ч. з країн СНД - 51,9 млн.дол. (3,9% до загального обсягу), з інших країн світу – 1269,1 млн.дол. (96,1%).

Основними формами залучення капіталу залишаються грошові внески, які склали 807,9 млн.дол. (61,2% вкладеного обсягу), та внески у формі рухомого і нерухомого майна – 386,3 млн.дол. (29,2%).

Приріст іноземного капіталу у січні-вересні 2004 року склав 1004,6 млн.дол. (14,9% до обсягів на початок року). Інвестиції надходили переважно з Кіпру (19,6% обсягу приросту), Німеччини (10,9%), Сполученого Королівства (10,8%), Віргінських островів, Британських (10,7%), Нідерландів (7,1%), Швейцарії (5,6%) та Австрії (5,6%).

У звітному періоді найбільші обсяги приросту капіталу спостерігались на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в торгівлі – 259,0 млн.дол., фінансової діяльності – 145,2 млн.дол., харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів – 124,7 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України, на 1 жовтня 2004 року становив 7761,5 млн.дол., що складає 163 долара на одного мешканця.

Інвестиції надійшли зі 117 країн світу, при цьому на 9 з них припадає майже три чверті загального обсягу прямих інвестицій. Основними країнами-інвесторами української економіки є:

– Кіпр – 1092,9 млн.дол. (14,1% загального обсягу);

– США – 1054,6 млн.дол. (13,6%);

– Сполучене Королівство – 809,0 млн.дол. (10,4%);

– Німеччина – 551,3 млн.дол. (7,1%);

– Нідерланди – 530,9 млн.дол. (6,8%);

– Віргінські острови, Британські – 475,0 млн.дол. (6,1%);

– Російська Федерація – 427,9 млн.дол. (5,5%);

– Швейцарія – 377,3 млн.дол. (4,9%);

– Австрія – 308,5 млн.дол. (4,0%).

Майже половину усіх іноземних інвестицій отримали підприємства промисловості – 3696,1 млн.дол. Інвестиційно привабливими в Україні залишаються підприємства швидко-окупних видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в торгівлі – 1241,3 млн.дол. (16,0% загального обсягу інвестицій) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – 1131,2 млн.дол. (14,6%). Не залишаються поза увагою у нерезидентів підприємства машино-будування, в які вкладено 650,7 млн.дол. (8,4%), транспорту і зв’язку – 563,6 млн.дол. (7,3%), металургії та оброблення металу – 502,6 млн.дол. (6,5%), хімічної та нафтохімічної промисловості – 348,9 млн.дол. (4,5%), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність – 649,0 млн.дол. (8,4 %), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 475,5 млн.дол. (6,1%).

Іноземні інвестиції вкладено у 10046 підприємств України. Серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій займають м.Київ – 2487,8 млн.дол. (3702 підприємства та 32,1% обсягу іноземного капіталу), Дніпропетровська – 637,5 млн.дол. (536 та 8,2%), Запорізька – 482,6 млн.дол. (255 та 6,2%), Одеська – 477,7 млн.дол. (627 та 6,1%), Донецька – 474,5 млн.дол. (340 та 6,1%), Київська – 453,0 млн.дол. (285 та 5,8%), Харківська – 393,1 млн.дол. (373 та 5,1%), Львівська – 338,6 млн.дол. (1079 та 4,4%) області та Автономна Республіка Крим – 287,7 млн.дол. (216 та 3,7%).

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 жовтня 2004 року склала 459,1 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру – 107,2 млн.дол., США – 83,9 млн.дол., Сполученого Королівства – 58,0 млн.дол., Польщі – 43,6 млн.дол., Німеччини – 42,8 млн.дол.

5. Участь влади у підприємницькій діяльності

Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:

- стабільна національна грошово-кредитна система;

- пільгова системи оподаткування;

- активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;

- державна фінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;

- ефективний захист інтелектуальної власності;

- спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;

- правовий захист