Інтеграційні форми підприємств і організацій

ЗМІСТ

І. Вступ

І. Інтеграційні форми підприємств і організацій

2.1 Визначення та цілі створення інтеграційних структур

2.2 Загальна характеристика різних форм інтеграційних утворень

ІІІ. Висновки

ІV. Бібліографічний список

І. ВСТУП

В цій роботі, на підставі вивчення навчальних посібників, законів та документів, наукової літератури розглянуто визначення та цілі створення інтеграційних структур, інтеграційні форми підприємств і організацій.

Інтеграційні процеси поділяються на три типи: горизонтальні; вертикальні; конгломератні.

Пошук ефективно організованих форм об'єднань є однією з головних проблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Це асоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пули тощо.

Законодавство України називає чотири види господарських об'єднань: асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. У законодавстві зазначено можливість створення інших об'єднань за галузевими, територіальними та іншими принципами. Це дозволяє включати в сферу дії нові види об'єднань, раніше не відомі в практиці діяльності наших підприємств.

Об’єктом дослідження цієї роботи є інтеграційна структура підприємств і організацій.

Метою даної роботи є осягнення суті інтеграційних форм підприємств і організацій.

Основною задачею поставленої мети досліджуваної теми є розглядання визначень та цілей створення інтеграційних структур, інтеграційних форм підприємств і організацій.

ІІ. ІНТЕГРАЦІЙНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1 Визначення та цілі створення інтеграційних структур

Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процеси поділяються на три типи:

горизонтальні;

вертикальні;

конгломератні [2].

Горизонтальна інтеграція передбачає злиття між підприємствами однієї галузі. До цього типу можна віднести злиття підприємств в енергетичній галузі, в деяких галузях харчової і легкої промисловості, машинобудування. Економічні переваги цього типу полягають в зменшенні витрат і поліпшенні якості управління за рахунок його централізації, проведення єдиної прогресивної технічної політики, централізації ремонтних послуг, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу підприємств тощо.

Отже, економія горизонтальної інтеграції зумовлена збільшенням масштабів і досягається, коли середній розмір витрат на одиницю продукції зменшується в міру розширення обсягу випуску продукції [4].

Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілу охоплено однією ієрархічною системою корпорації. Вертикальна інтеграція дає змогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. У цьому разі основна компанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничі стадії.

Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чи компанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основне виробництво [2].

У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаються досягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великі промислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю над виробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем. Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чи покупцями [3].

Конгломератна інтеграція створюється на базі об'єднання підприємств не пов'язаних між собою галузей. На відміну від горизонтальної і вертикальної інтеграції ця стратегія здебільшого не передбачає забезпечення синергетичних ефектів. Основні цілі в цьому разі пов'язані з підвищенням фінансової результативності корпорації.

Найбільш типові мотиви створення конгломератних об'єднань такі: мотивом для злиття підприємств може бути поява в компанії тимчасово вільних ресурсів. Проте якщо компанія, маючи зайві грошові кошти, не підвищує дивідендів і не проводить злиття з іншими підприємствами, вона сама може стати об'єктом поглинання іншими фірмами. Це пояснюється тим, що ініціатори поглинання доходять висновку, що вільні грошові кошти являють собою унікальні активи; ці ситуації можуть використовуватися і для балансування грошових потоків. Так, з метою зменшення залежності від зовнішнього фінансування компанія може придбати фірму, конкурентні позиції якої дають змогу отримувати стабільні грошові потоки; раціональніше використання фінансових ресурсів, коли грошові потоки, які надходять від галузей, що перебувають у стагнації, можуть бути використані новими зростаючими підрозділами корпорації; можливості придбання нового бізнесу за низькою ціною, — це ситуація, характерна для сучасного стану розвитку нашої промисловості. Такі можливості існують у галузях, які перебувають на стадії спаду, коли фірми намагаються вийти з бізнесу для мінімізації витрат у майбутньому.

Як бачимо, в процесі діяльності підприємства та організації використовують різні мотиви для свого об'єднання. Різноманітність підприємств за сферами господарської діяльності зумовлює виникнення окремих форм їх інтеграції [2].

2.2 Загальна характеристика різних форм інтеграційних утворень

Пошук ефективно організованих форм об'єднань є однією з головних проблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Це асоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пули тощо [7].

Законодавство України називає чотири види господарських об'єднань: асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. У законодавстві зазначено можливість створення інших об'єднань за галузевими, територіальними та іншими принципами. Це дозволяє включати в сферу дії нові види об'єднань, раніше не відомі в практиці діяльності наших підприємств [1].

Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання, створене з метою постійної координації діяльності. Зауважимо, що асоціація є добровільним об'єднанням юридичних і фізичних осіб для досягнення загальної господарської, наукової, культурної чи будь-якої іншої некомерційної мети [1].

Якщо за рішенням учасників асоціації доручається здійснення підприємницької діяльності, така асоціація має бути перетворена на господарське товариство.

Одним із різновидів асоціації може бути торговельна асоціація — структура з обміну інформацією між компаніями певної галузі та лобіювання загальних інтересів в уряді і законодавчих органах.

Асоціація набула значного поширення як один із провідних видів об'єднань. Це пояснюється універсальним характером здійснення спільної діяльності. Асоціація вигідно відрізняється від концерну і корпорації невеликим ступенем централізації, від консорціуму — широтою сфер діяльності підприємств і організацій, що входять до її складу.

Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створеним органом, так і головною юридичною особою за узгодженням з її членами.

Члени асоціації зберігають свою юридичну самостійність і можуть поєднувати свою діяльність у ній з участю в інших асоціаціях і господарських об'єднаннях.

У межах асоціації їх учасники координують виконання окремих спільних завдань чи спільно здійснюють частину неосновних функцій. Обмеженість зв'язків між членами асоціації робить неможливою взаємну майнову відповідальність за боргами учасників і асоціації в цілому. Крім того, асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність жодного з її учасників [2].

Найбільш характерними рисами координаційної діяльності і функціями асоціації, які не суперечать антимонопольному законодавству, можуть бути такі:

надання учасникам централізованих послуг у вигляді юридичних консультацій, допомога в здійсненні експорту, кредитуванні, підготовці і перепідготовці кадрів;

інформаційний пошук і забезпечення членів асоціації матеріалами по сучасних технічних розробках, промислових стандартах, промисловій статистиці;

забезпечення членів асоціації ринковою інформацією; здійснення рекламних заходів зі сприяння експорту і стимулювання попиту на внутрішньому ринку;

пошук нових ринків збуту готової продукції, а також сфер матеріально-технічного постачання;

координація спільних досліджень і розробок;

підтримка інтересів членів асоціації в державних установах [6].

Корпорація — це договірне об'єднання підприємств і організацій, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з її учасників. Тобто в корпорації можлива централізація функцій, що визначається їх переліком у договорі [1].

Корпорація вирізняється ступенем централізації окремих функцій. Делегування окремих повноважень для централізованого їх виконання у корпорації протиставляється повній централізації. Це означає, що виконання однієї функції корпорацією передбачає неучасть і невтручання в інші сфери виробничо-комерційної діяльності її учасників. Це може бути організація реалізації готової продукції підприємств і доведення її до споживача, матеріально-технічне постачання головних видів сировини чи важливих комплектуючих вузлів і деталей, постачання технологічного обладнання та його технічний сервіс і т. ін. [2].

Метою формування корпорації є консолідація виробничо-господарської діяльності підприємств, координація зусиль у розв'язанні складних технічних, фінансових, соціально-економічних проблем, забезпеченні захисту спільних інтересів, кооперуванні у випуску продукції тощо.

Підприємства та організації, що входять до складу корпорації, зберігають права юридичної особи, повну фінансову незалежність і виробничо-господарську самостійність. Вони мають право повертати делеговані повноваження в порядку, зумовленому засновницькими документами, добровільно вийти з корпорації, мати інші права, закріплені законом або засновницьким договором.

Корпорація користується господарськими правами і правами юридичної особи, має самостійний баланс, рахунки в банківських і кредитних установах, печатку зі своїм найменуванням і т. ін. Вона має власне майно, одержане від учасників, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Підприємства не відповідають за зобов'язаннями корпорацій, а корпорація — за зобов'язаннями своїх учасників, якщо інше не передбачено засновницькими документами [7].

Кошти корпорації формуються із вступних і членських внесків її учасників, цільових фондів і коштів, об'єднаних членами корпорації для фінансування спільних заходів. Одержаний прибуток використовується для створення фондів корпорації: резервного фонду, фонду розвитку виробництва, соціального розвитку та інших — для подальшого використання і досягнення спільних цілей корпорації.

Діяльність корпорації базується на принципах добровільного вступу і безперешкодного виходу з неї, рівноправності її членів, самофінансування, гласності і повноти інформації. Цілі і напрямки діяльності, а також повноваження корпорації в цілому та її центру визначаються засновницьким договором. При цьому визначаються двоякого роду функції: виробничо-комерційної діяльності та управління справами корпорації в межах наданих їй повноважень. Корпорація має повну виробничо-господарську самостійність і може здійснювати будь-які види господарської і комерційної діяльності, не заборонені законодавством [6].

Консорціуми — це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети [1]. Консорціум створюється на основі тимчасової угоди учасників об'єднання ресурсів та зусиль з метою фінансування здійснення певних завдань. Визначення Законом консорціуму як самостійного виду об'єднання дає підстави вважати його юридичною особою. Це об'єднання створюється для розв'язання конкретних завдань реалізації великих цільових програм і проектів. Після виконання цих завдань консорціум ліквідується чи перетворюється на інший вид об'єднання. Таким чином, консорціуми не передбачають високого ступеня централізації і концентрації управління. Будучи об'єднанням підприємств з вирішення нових завдань інноваційного, науково-технічного та інвестиційного характеру, консорціуми створюються на добровільних засадах. Консорціуми, як і асоціації, більше характеризують координаційні, ніж субсидіарні відносини учасників [5].

До особливостей консорціуму можна віднести:

організація консорціуму оформляється угодою; організаційно-правовою формою консорціуму у вигляді юридичної особи може бути акціонерне або інші типи господарських товариств;

метою створення консорціумів є об'єднання зусиль для реалізації конкретного проекту, як правило, у сфері своєї основної діяльності, здійснення науко- і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних, чи спільне проведення великих фінансових операцій із розміщення позик, акцій;

підприємства можуть одночасно входить до складу кількох консорціумів;

підприємства консорціуму повністю зберігають свою економічну та юридичну самостійність за виключенням тої частини діяльності, яка пов'язана з досягненням цілей консорціуму;

як правило, учасники консорціуму не формують ніяких організаційних структур, може існувати невеликий апарат (наприклад, рада директорів консорціуму) [3].

Консорціуми створюються для високоякісного виконання термінових і дорогих замовлень і проектів, які вимагають консолідації зусиль і можливостей науково-технічних, виробничих, обслуговуючих і фінансових компаній, спроможних спільно вирішити певну задачу.

Консорціуми створюються для підвищення технічної і комерційної конкурентоспроможності його учасників.

Консорціуми можуть бути закриті і відкриті. В закритому консорціумі компанія-замовник узгоджує контракт окремо з кожним учасником. При створенні відкритого консорціуму всі його учасники стосовно цілей консорціуму підлеглі спільному лідеру і несуть солідарну відповідність за зобов'язаннями консорціуму в межах своєї дольової участі.

Лідер консорціуму координує спільну діяльність учасників і отримує за це відрахування від інших членів. Замовник укладає контракт виключно з лідером, який відповідає за виконання проекту особисто. Таким чином, лідер представляє інтереси консорціуму перед замовником і третіми особами, але діє в межах наданих повноважень. Кожний член консорціуму забезпечує фінансування своєї частини робіт і бере на себе комерційні і технічні ризики, пов'язані з виконанням своєї частини зобов'язань.

Суттєвою рисою цієї форми інтеграції компанії стає їх інтернаціоналізація. Для сучасних консорціумів притаманним є багатонаціональне представництво [5].

Концерни являють собою найбільш розповсюджену і розвинуту в світі форму інтеграції компаній. Це форма галузевих, а частіше, міжгалузевих самостійних підприємств, пов'язаних шляхом системи участі в капіталі, фінансових зв'язків, угод спільності інтересів, патентно-ліцензійних угод, тісного виробничого співробітництва [5].

Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств [1].

Концерну притаманна централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну. Наслідком цього є наділення його широким колом повноважень із здійснення виробничої діяльності, створення централізованих фінансових фондів, нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну.

Особливою рисою концерну стає централізована організаційна структура з жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основну діяльність. Тому засновницькими документами концерн може заборонити його учасникам брати участь у роботі інших концернів, за винятком асоціацій. Жорстка система зв'язків дає змогу до узгодження між членами концерну додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями об'єднання в цілому. Високий ступінь централізації робить необхідним створення відокремленого апарата управління. Крім цього, концерн може централізувати будь-які функції управління, якщо це передбачено статутом [2].

Концерн являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, учасники якого тісно зв'язані між собою технологічною і коопераційною спільністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж асоціації і корпорації, централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (за винятком інвестиційної, наукової, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концерну наділяють його правом відносин з державними органами управління, матеріально-технічного постачання, реалізації готової продукції та інших [3].

Таким чином, можна сформулювати основні особливості концернів:

це достатньо жорстка форма інтеграції компаній (за виключенням трестів);

у своїй більшості концерн є об'єднанням виробничого характеру;

у межах концерну централізується фінансово-економічне управління, проведення науково-технічної політики, ціноутворення, використання виробничих потужностей, кадрової політики;

головна компанія концерну частіше за все організується у вигляді холдингової компанії чи на основі взаємодії переважаючих і залежних товариств;

у концерні підприємства номінально лишаються самостійними юридичними особами у вигляді акціонерних чи інших господарських товариств, але фактично вони підпорядковані єдиному господарському керівнику [7].

Трест — це інтеграційне утворення, в якому підприємства, що входять до нього, об'єднуються до єдиного виробничого комплексу і втрачають свою юридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється із єдиного центру. Прибуток тресту розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств [5].

До особливостей діяльності трестів можна віднести таке:

за цієї форми інтеграції об'єднуються всі напрями господарської діяльності підприємств;

трест відрізняється від інших видів об'єднань виробничою однорідністю діяльності, спеціалізацією на одному чи декількох однорідних видах продукції чи послуг;

у межах тресту підприємства втрачають свою юридичну, господарську, виробничу і комерційну самостійність;

усі об'єднані в трест підприємства підпорядковуються одній головній компанії, яка керує виробництвом і розподілом продукції;

це найбільш жорстка форма інтеграції підприємств [6].

Форма трестів найбільш придатна для організації комбінованого виробництва, тобто об'єднання в одній компанії підприємств різних галузей промисловості, становлячи або послідовні ступені обробки сировини, або допоміжну роль одна до одної. У випадку міжгалузевих об'єднань трести можуть являти собою комбінати [2].

Картель — це договірне об'єднання підприємств однієї галузі для різних напрямків спільної комерційної діяльності. Картельна угода може передбачати домовленості про ціни, особливості ринкового збуту, обсяги виробництва і реалізації продукції, асортимент і номенклатуру, обмін патентами, умови найму робочої сили та інше. Але передусім регулюванню підлягає збут готової продукції [6].

Слід відзначити, що угода стосовно створенню картелю не завжди може бути оформлена письмово. На практиці здебільшого картельні домовленості існують таємно, у вигляді секретних статей певної угоди, або в усній формі «джентльменських домовленостей». Фірми, які вступили в картельні угоди, зберігають за собою юридичну незалежність.

Картелі мають певні специфічні ознаки, до яких можливо віднести:

договірний характер об'єднання;

метою угоди є домовленість групи виробників по зменшенню або знищенню конкуренції між ними і отримання монопольного прибутку;

спільна діяльність з реалізації продукції пов'язується в певній мірі і з її виробництвом;

має місце система санкцій до порушників угоди [2].

У більшості країн антимонопольне законодавство забороняє картельні угоди, виключаючи окремі галузі, наприклад, сільське господарство. Як правило, законодавство забороняє картелі, пов'язані з фіксуванням цін, обмеженням виробництва продукції, поділом ринку, тобто узгоджені дії по обмеженню конкуренції.

Однак заборона може бути знята до певних видів картелів:

коли доля ринку незначна і не перевищує 5% виробництва продукту;

існування картелю дозволяється за умови освоєння нового ринку збуту;

дозволяється існувати картелям, які приносять користь економіці всієї країни, наприклад, сприяють науково-технічному прогресу [6].

Слід відзначити, що ефективність діяльності картелю визначається участю у цій формі інтеграції підприємств і компаній, заснованих виробником продукції та їх згода з політикою картелю в цілому [7].

Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підприємств, що реалізують свою продукцію через спільну реалізаційну контору. При цьому ця контора організується у формі торгової фірми (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та інше), яка потім укладає угоду з учасниками синдикату про однакові умови збуту своєї продукції [5].

Особливості такої форми інтеграції полягають у такому:

обмеження членів синдикату в самостійній комерційній діяльності при збереженні інших функцій;

централізація збуту готової продукції дозволяє обмежити внутрішню конкуренцію між учасниками синдикату;

можливість організувати на базі існуючої збутової структури закупівлю сировини і матеріалів для учасників синдикату;

відповідно до домовленості з партнерами збутовий орган може реалізовувати не всю, лише частку продукції учасників синдикату.

За сучасних умов синдикат як форма обмежень галузевого профілю вичерпує своє значення, замінюючись більш складними і гнучкими формами. Форма синдикату більше розповсюджена в галузях з масовою однорідною продукцією — гірничо-видобувній, металургійній, хімічній [2].

Пул — це форма об'єднання підприємств, коли прибуток всіх учасників акумулюється в єдиному фонді, а потім розподіляється між ними у заздалегідь установленій пропорції [6].

До особливостей пулів можна віднести:

тимчасовий характер об'єднань;

згідно з домовленістю учасники розподіляють загальні витрати і прибутки.

Ця організаційна форма інтеграції являє собою монополістичне об'єднання [2].

Стратегічний альянс передбачає домовленість незалежних фірм про досягнення певної комерційної мети для отримання синергетичного ефекту та розвитку взаємодоповнюючих ресурсних потенціалів компаній.

Оформлення альянсів не потребує багато коштів і часу. Воно дозволяє досягнути стратегічної домовленості в конкурентній боротьбі на ринку. Фахівці прогнозують різке збільшення цього виду інтеграції в світовій практиці поточного століття. Особливо ця форма інтеграції опинилася в центрі уваги транснаціональних компаній в 90-х роках.

Головною особливістю такого роду об'єднання стає необов'язковість злиття компаній в єдину організаційну структуру. Це передусім угода про спільне співробітництво між фірмами із стратегічними цілями, яка базується на довгострокових відносинах партнерів. У той же час існують і партнерські відносини контрактного типу, цей вид співробітництва існує обмежений період часу і використовується більше для виконання конкретних проектів і цілей. Слід наголосити, що в стратегічний альянс можуть входити зацікавленими особами не тільки постачальники або клієнти, але і конкуренти, які об'єднують свої зусилля в певних галузях діяльності [7].

Об'єднання в стратегічні альянси зменшує невизначеність у партнерських стосунках. Вони більш мобільні у відносинах між собою, націлені в майбутню діяльність, збільшують стабільність в забезпеченні ресурсами, розподілі продукції та послуг. У межах стратегічних союзів здійснюється спільна координація стратегічного використання та управління учасниками діяльності, що дозволяє їм отримати і більш ефективно використовувати свої ресурси.

Крім стратегічного планування і управління, альянси передбачають поглиблення горизонтальних коопераційних зв'язків з метою удосконалення організації виробництва продукції, підвищення рівня техніки і технології, обміну досвідом.

Суттєвий вплив альянси здійснюють на конкуренцію, тому що за своєю природою вони більше передбачають спільні зусилля проти спільних конкурентів, чим один проти одного. Це дає змогу обходити законодавство деяких країн з просування на їх ринках збуту своєї продукції [6].

Як правило, стратегічні альянси не є юридичними особами. Компанії можуть приймати участь у кількох альянсах. Цей тип господарських об'єднань базується на укладенні середньострокових і довгострокових, двосторонніх чи багатосторонніх угод.

Основними мотивами до вступу стратегічних альянсів можуть бути:

спільна діяльність у розробці і виробництві технічно складних виробів (літаків, військової техніки, аерокосмічних приладів);

спільні зусилля для проникнення на вже існуючі ринки збуту аналогічної продукції;

суттєве зниження різних видів ризиків;

досягнення економії на масштабах виробництва;

спільне впорядкування виробничих потужностей, стабільність розвитку, зменшення невизначеності в діяльності;

передача передового досвіду, знань, патентів, ліцензій, проведення спільних досліджень, навчання персоналу.

Отже, сфера діяльності стратегічних альянсів дозволяє об'єднувати зусилля підприємств і корпорацій по широкому колу напрямків [2].

Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії [8].

Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталом підприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої діяльності [4].

ІІІ. ВИСНОВКИ

Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процеси поділяються на три типи:

горизонтальні;

вертикальні;

конгломератні.

У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Це асоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пули тощо.

Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання, створене з метою постійної координації діяльності.

Корпорація — це договірне об'єднання підприємств і організацій, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з її учасників.

Консорціуми — це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств.

Трест — це інтеграційне утворення, в якому підприємства, що входять до нього, об'єднуються до єдиного виробничого комплексу і втрачають свою юридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється із єдиного центру.

Картель — це договірне об'єднання підприємств однієї галузі для різних напрямків спільної комерційної діяльності.

Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підприємств, що реалізують свою продукцію через спільну реалізаційну контору.

Пул — це форма об'єднання підприємств, коли прибуток всіх учасників акумулюється в єдиному фонді, а потім розподіляється між ними у заздалегідь установленій пропорції.

Стратегічний альянс передбачає домовленість незалежних фірм про досягнення певної комерційної мети для отримання синергетичного ефекту та розвитку взаємодоповнюючих ресурсних потенціалів компаній.

Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталом підприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

ІV. БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

Господарський кодекс України.

В. І. Тоцький, В. В. Лаврененко. Навчальний посібник «Організаційний розвиток підприємства», 2005.

Березюк О. “Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку”. Право України.- 2004.

Дикань В. “Про створення фінансово-промислових груп в Україні” . Економіка України.-2006.

Економіка підприємства: Підручник/За заг. ред. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.