Xreferat.com » Рефераты по экономико-математическому моделированию » Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

саме: попиту на конкретну продукцію на внутрішньому ринку та зовнішньому; наявності джерел сировини; характеру технологічних процесів; потреби у кваліфікованих кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва.

За результатами виявлення можливостей інвестування складається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільносі інвестування у більшості випадків приймається лише після поглибленого техніко-економічного обгрунтування проекту.

На етапі попереднього техніко-економічного обгрунтування вивчаються різні економічні альтернативи: ринку та потужності підприємства; попиту та ринку; маркетингу та збуту; виробничої програми підприємства та матеріальних витрат; технологічної частини проекту та економічної частини проекту, включаючи розрахунки комерційної ефективності.

За результатами попереднього техніко-економічного дослідження робляться такі висновки:

  • інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення стосовно його доцільності може бути прийняте вже на цьому етапі;

  • інформації достатньо для висновку про те, що проект не життєздатний;

  • концепція реалізації проекту свідчить про необхідність проведення більш поглибленого аналізу та подальшої розробки техніко-економічного обґрунтування [28].

Дослідження може проводитись декілька разів, повторюватись з введенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, здійснюється подальше коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми, вносяться зміни до проекту з метою підвищення його ефективності. Якщо при повторному аналізі проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності його реалізації.

В остаточному висновку зазвичай висвітлюються такі параметри проекту:

  • загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, міра економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;

  • виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання;

  • характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій;

  • база сировини, постачальники основних та допоміжних матеріалів, форми матеріально-технічного забезпечення, що передбачаються;

  • екологічна характеристика, дані про техніку безпеки;

  • організація управління, кадровий склад підприємства, поточні витрати;

  • фінансове забезпечення оцінки результатів діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної, за минулий період (для проектів реконструкції та технічного переоснащення);

  • економічна частина проекту;

  • обсяг інвестицій за роками реалізації проекту та за джерелами фінансування;

  • етапи реалізації проекту, прибуток, інвестори, які передбачаються, та учасники проекту;

  • оцінка ринку збуту продукції, яка планується до випуску, її основні споживачі, конкуренти, ціновий прогноз;

  • можливість фінансування проекту за рахунок випуску акцій;

  • загальні висновки щодо переваг та недоліків проекту порівняно з аналогами вітчизняної та зарубіжної практики [19].

Для виконання передінвестиційних досліджень замовником проекту створюється група, що включає:

  • спеціалістів з маркетингу, які опрацьовують ціноутворення продукції та обсягів продаж;

  • виробничників, які оцінюють можливу вартість продукції і вимоги до сировини;

  • фінансистів, які оцінюють витрати на проект і визначають джерела і розміри фінансування;

  • юристів, які збирають інформацію щодо оточення проекту, законодавчих і нормативних актів, що мають відношення до конкретного проекту.

Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту проводить обговорення розробки концепції проекту з членами групи, а за необхідності – з зовнішніми експертами, у тому числі різними проектно-дослідними, інжиніринговими, консалтинговими фірмами (державними та приватними).

Тривалість дослідження становить від кількох місяців до 1-2років, залежно від складності, вартості та новизни проекту.

У світовій практиці існують деякі орієнтири, згідно з якими витрати на передінвестиційні дослідження коливаються:

  • дослідження можливостей – від 0,2 до 1% загальної вартості проекту;

  • попереднє техніко-економічне дослідження – 0,25 – 1,5%;

  • техніко-економічне обґрунтування – від 0,2 до 3,0% [19].

Як правило, обґрунтування інвестиційного проекту будівництва нового підприємства здійснюється у п'ять етапів. Для суміщення дослідницьких робіт на кожному етапі можливе застосування сітьового планування та управління процесом техніко-економічного обґрунтування, що значно скорочує термін його проведення.

Оцінка інвестиційних проектів в умовах діючого виробництва здійснюється дещо інакше.

Спочатку розраховують тривалість(час) обороту капіталу(інвестиційний лаг). Це усереднений показник, який не дає уявлення про капіталізацію інвестицій. Лагові моделі дають загальний опис процесу розподілу інвестицій за роками та періодами інвестування.





















Рис. 1.2. Приблизна схема етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів

Останніми роками дедалі ширше застосування для обґрунтування рішень з великих інвестиційних проектів знаходить демонстративний метод. Цей метод застосовується у розвинених західних країнах для апробації національних програм розміщення об'єктів енергетики, транспорту, екології тощо шляхом широкого розповсюдження інформації щодо проекту у засобах масової інформації. Демонстративний метод дозволяє, з одного боку, сформувати позитивну думку про проект у населення району розміщення, а з іншого – надає можливість притягнути до участі у проекті зацікавлені фірми та корпорації. Цей метод дозволяє також через широку дискусію визначити "вузькі" місця при реалізації проекту, пердбачити відповідні рішення щодо підвищення інвестиційної привабливості проекту, залучення незайнятого працездатного населення району у здійснення проекту.

Фінансовий інвестиційний проект – це проект придбання цінних паперів, як правило, кількох емітентів, що також вимагає певних економічних обґрунтувань, особливо, якщо формується інвестиційний портфель. Для обґрунтування купівлі цінних паперів використовується бухгалтерська, фінансова та статистична звітність підприємства-емітента. У більшості розвинених країн зараз ця звітність стандартизована за системою IASC (міжнародного комітету зі стандартів бухгалтерського обліку).

Економічне обґрунтування фінансового інвестиційного проекту відповідно до методики IASC здійснюється за даними балансового звіту компанії, звіту про прибутки та збитки і звітів щодо створення та використання фондів, які регулярно публікуються відкритим друком. На підставі аналізу цих документів складається економічне обґрунтування проекту придбання цінних паперів, де всебічно характеризується об'єкт інвестування, його платоспроможність, очікувані доходи від фінансових операцій.

Фінансова здійсненність проекту – це базовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються інвестором, вторинні і не становлять інтересу без досягнення головної – достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний і оплачений акціонерний.

Кожний з учасників спільного фінансування може мати власні критерії оцінки інвестиційного проекту. Проте фінансова здійсненність проекту для всіх є головним критерієм, хоча мінімально прийнятий прибуток у розрахунку на частку капіталу кожного учасника може істотно коливалась.

Оцінка фінансової здійсненності проекту повинна виконуватись таким чином, щоб всі учасники фінансування одержали вичерпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати внаслідок інвестиційних ризиків.

Інвестору, як правило, недостатньо коштів для інвестування проекту, він змушений або залучити додаткові кошти, або брати позичку.

Компаньйони і кредитори разом з тим наперед хочуть знати про рівень доходів від фінансування проекту, тобто про свій чистий прибуток після сплати податків.

Проте на стадії попереднього ТЕО і ТЕО звичайно не відомо, як буде фінансуватись проект, невідомі джерела фінансування, не визначена більшість суб'єктів інвестиційної діяльності. ТЕО для того і складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту.

Для цих цілей на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту і оцінка імовірності його здійснення.

Головний інструментарій, що використовується при оцінці проектів, такий:

  • фінансові показники здійсненності проекту;

  • показники економічної ефективності;

  • аналіз чутливості;

  • аналіз беззбитковості;

  • оцінка ймовірності;

  • економічна оцінка проекту [17].

Якщо проект здійснюються на діючому підприємстві, то джерелами інформації для його оцінки є:

    • балансовий звіт підприємства (компанії);

    • звіт про прибуток і збитки (чистий дохід);

    • звітний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реальних коштів) [18].


1.5. Загальна схема оцінки ефективності інвестиційного проекту


Існує загальноприйнята схема оцінки інвестиційних проектів. Розглянемо її.

Основними методами оцінювання програми інвестиційної діяльності є:

а) розрахунок терміну окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IP);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого терміну життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (D) [23].

Розрахунок проводиться за наступними формулами:

Строк окупності проекту:

, (1.1)

де ПІ — початкові інвестиції у проект; Д — прогнозні щорічні чисті доходи (прибуток після сплати податків).

Внутрішня норма доходності проекту:

, (1.2)

де А — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; В — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ негативна: α — величина позитивної ЧТВ за величини ставки дискон­ту А; b — величина негативної ЧТВ за величини ставки дисконту В

Чистий грошовий потік:

, (1.3)

де Дt — доходи за t-й рік; Bt — інвестиційні витрати за t-й рік; αt — коефіцієнт дис­контування.

Чистий дисконтований дохід:

, (1.4)

де ЧГП – чистий грошовий потік, ПІ – початкові інвестиції.

Індекс доходності:

, (1.5)

де Дt — доход в період t; Bt — розмір інвестицій в проект у період t.

В основу цих методів покладено порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Перші два можуть базуватися як на обліковій величині грошових надходжень, так і на дисконтованих доходах, а решта три – тільки на дисконтованих доходах з урахуванням часової компоненти грошових потоків.

Перший метод оцінювання ефективності інвестиційних проектів полягає у визначенні терміну, необхідного для того, щоб інвестиції окупили себе. Він є найпростішим і тому найпоширенішим.

Якщо доходи від проекту розподіляються рівномірно за роками, то термін окупності інвестицій визначають діленням суми інвестиційних витрат на величину річного доходу.

У разі нерівномірного надходження доходів термін окупності визначають прямим підрахунком числа років, протягом яких доходи відшкодовують інвестиційні витрати на проект, тобто доходи зрівняються з витратами.

Слід зазначити, що термін окупності інвестицій можна використати лише як допоміжний показник. Недолік цього методу в тому, що він не враховує різницю доходів за проектами, які одержують після окупності початкових витрат. Якщо керуватися лише терміном окупності інвестицій, то треба інвестувати проект А. Прото тут не враховано того, що проект Б забезбечує значно більшу суму прибутку. Отже, оцінюючи ефективність інвестицій, слід брати до уваги не лише терміни їхньої окупності, а й дохід на вкладений капітал, для чого розраховують індекс рентабельності (IR) і рівень рентабельності інвестицій (Р):


IR = Очікувана сума доходів/Очікувана сума інвестицій (1.6)

Р = Очікувана сума прибутку/Очікувана сума інвестицій (1.7)


Однак і цей показник, розрахований на основі облікової величини доходів, має свої недоліки: він не враховує розподілу припливу і відпливу грошових засобів за роками і тимчасову вартість грошей.

Найбільш науково обґрунтованою є оцінка ефективності інвестицій, основаних на методах нарощення (компоундування) або дисконтування грошових надходжень, що враховують зміну вартості грошей у часі, нерівноцінність сучасних і майбутніх благ.

Сутність методу компаундування полягає у визначенні суми грошей, яку буде мати інвестор у кінці операції. Використовуючи цей метод, дослідження грошового потоку проводять від нинішнього до майбутнього. Заданими величинами тут є початкова сума інвестицій, термін і процентна ставка дохідності, а шуканою величиною – сума коштів, яку буде одержано після завершення операції.

Для визначення вартості, яку матимуть інвестиції через кілька років, при використанні складних процентів застосовують формулу:

FV = PV*(1+r)^n, де (1.8)

FV – майбутня вартість інвестицій через n років;

PV – першопочаткова сума інвестицій;

r – ставка прцентів у формі десяткового дробу;

n – число років у розрахунковому періоді.

Вираз (1+r) є важливою змінною у фінансовому аналізі, становить основу практично всіх фінансових обчислень. Він показує, скільки буде коштувати грошова одиниця через рік. Обернене його значення 1/(1+r) дає змогу визначити, скільки сьогодні коштує грошова одиниця, яку буде одержано через рік.

При нарахуванні процентів за простою ставкою використовують таку формулу:

FV = PV*(1+r*n) (1.9)

Якщо доходи за інвестиціями нараховують кілька разів на рік за ставкою складних процентів, то формула для визначення майбутньої вартості вкладу така:

FV = PV*(1+r/m)^n*m, (1.10)

де m – число періодів нарахування процентів у році.

Часто виникає необхідність порівняння умов фінансових операцій, що передбачають різноманітні періоди нарахування процентів. У цьому разі здійснюють приведення відповідних процентних ставок до їхнього річного еквівалента за такою формулою:

EFR =(1+r/m)^m-1, (1.11)

де EFR – ефективна ставка процента ( ставка порівняння);

m – число періодів нарахування;

r – ставка процента.

Тривалість операції можна визначити, знаючи FV,PV і r, шляхом логарифмування:

n=lg(FV/PV)/lg(1+r) (1.12)

Метод дисконтування грошових надходжень (ДГН) – дослідження грошового потоку у зворотному напрямі – від майбутнього до поточного моменту часу. Він дає змогу привести майбутні грошові надходження до сьогоднішніх умов. Для цього застосовують таку формулу:

PV =FV/(1+r)^n = FV*(1/(1+r)^n)=FV*kd, (1.13)

де kd – коефіцієнт дисконтування.

Якщо проценти нараховують m разів на рік, то для розрахунку поточної вартості майбутніх доходів використовують формулу:

PV = FV/(1+r/m)^m*n = FV*(1/(1+r/m)*m*n) (1.14)

Інакше кажучи, ДНГ використовують для визначення суми інвестицій, які необхідно вкласти тепер, щоб довести їхню вартість до потрібної величини при заданій ставці процента.

ДНГ покладено в основу методів визначення чистої (приведеної) поточної вартості проектів, рівня їхньої рентабельності, внутрішньої норми дохідності, дюрації та інших показників.

Метод чистої поточної вартості (NPV) передбачає таке:

  1. Визначають поточну вартість витрат (Ie), тобто розвязують питання, скільки інвестицій треба зарезервувати для проекту.

  2. Розраховують поточну вартість майбутніх грошових надходжень від проекту, для чого доходи за кожний рік (CF) (кеш-флоу) приводять до поточної дати:

PV = ΣCFn/(1+r)^n (1.15)

  1. Поточну вартість інвестиційних витрат (Ie) порівнюють з поточною вартістю доходів (PV). Різниця між ними становить чисту вартість доходів (NPV):

NPV =PV – Ie = сумаCFn/(1+r)^n – Ie (1.16)

NPV показує чисті доходи або чисті збитки інвестора від розміщення грошей у проект порівняно зі зберіганням грошей у банку. Якщо NPV>0, то проект дасть більший дохід, ніж при альтернативному розміщенні капіталу. Якщо ж NPV<0, то проект має дохідність, нижчу від ринкової, і тому гроші вигідніше залишити в банку. Проект не прибутковий і не збитковий, якщо NPV=0.

Важливою проблемою для прогнозування ефективності інвестиційних проектів є зростання цін у зв’язку з інфляцією. В умовах інфляції для дисконтування грошових потоків треба застосовувати не реальну, а номінальну ставку дохідності. Щоб зрозуміти методику обліку інфляції, необхідно з’ясувати різницю між реальною та номінально ставками доходу.

Залежність між реальною і номінальною ставками доходу можна виразити так:

(1+r)*(1+m) = 1+d (1.17)

d=(1+r)*(1-m)-m, (1.18)

де r – необхідна реальна ставка доходу (до поправки на інфляцію);

m – темп інфляції, який звичайно вимірюють індексом роздрібних цін;

d

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: