Xreferat.com » Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству » Право лісокористування в Україні

Право лісокористування в Україні

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет


КУРСОВА РОБОТА

Право лісокористування за законодавством України”


2007

Вступ


Людина здавна користується ресурсами лісу. Ще у віддаленому минулому вона використовувала деревину, гриби, ягоди, мед диких бджіл та інші продукти, які знаходила у лісі. У наш час головним матеріальним ресурсом, що одержується від лісу, є деревина, використовувана для виробництва будматеріалів, паперу, картону, меблів тощо.

Складна екологічна ситуація в країні та гострий дефіцит лісосировинних ресурсів постійно породжували два протилежних інтереси – збереження та споживання.

Відмовитися від споживання деревини людство не може - це було б нерозумним навіть із природоохоронної точки зору (використання деревини в багатьох випадках дозволяє уникнути використання невідновних видів сировини - нафти, газу, вугілля). Таким чином господарювання й заготівля деревини повинні здійснюватися, але таким чином, щоб наносити мінімальну шкоду лісу, зберігаючи для майбутніх поколінь можливість користуватися всіма благами, які приносить ліс сьогодні.

За даними останнього чергового державного обліку лісів станом на 1.01.1996 р. площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га, з них 9,4 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,6% площі країни. Ліси 1 групи (виконують переважно природоохоронні функції) становлять 55,8% від загальної площі земель лісового фонду. Решта (44,2%) належить до лісів 2 групи (поряд з екологічним мають експлуатаційне значення). Хвойні насадження займають 42,2% вкритих лісовою рослинністю земель, твердолистяні — 43,3, м’яколистяні — 13,6, інші деревні породи — 0,5, чагарники — 0,4%. За площею лісів та запасами деревини Україна належить до лісодефіцитних країн.1

На сьогодні загальний стан лісів не відповідає еколого-економічним вимогам. Лісосировинна база України виснажена. Головними факторами, що негативно впливають на біолого-екологічну стійкість та адаптованість лісів, їх соціальну, протиерозійну, гідрологічну, кліматичну функцію, є: застосування недосконалих способів і технологій рубок головного користування, штучне відновлення лісу в окремих регіонах без врахування типу лісорослинних умов, переосушення і перезволоження цілих регіонів, неконтрольований випас худоби, забруднення ґрунтів промисловими викидами, кислотні дощі, нерегульована рекреація.

Надмірна нерегульована експлуатація лісів України в цьому столітті призвела до виснаження лісових ресурсів, порушення їхньої вікової структури, погіршення породного складу, посилення ерозійних процесів та інших стихійних явищ.

На боротьбу з цими наслідками та забезпечення сталого розвитку лісового господарства (розширеного відтворення лісових ресурсів, підвищення екологічного та економічного потенціалу лісів, ефективний контроль за їх охороною, захистом і використанням) спрямована сучасна політика нашої держави у цій сфері (Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства”).

Юридичне поняття лісу


Ліс є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризується відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

Ліс — це унікальне природне явище, яке за своїми біологічними ознаками являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності (трави, мохів, лишайників тощо), ґрунтового покриву, що взаємопов'язані і впливають одне на одне та на навколишнє природне середовище.

У цьому значенні поняття лісу співвідноситься із поняттям рослинного світу як спеціальне із загальним. Так, рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Об'єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Важлива особливість лісу полягає у тому, що він є відтворюваним природним ресурсом, але процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліс — це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісу належить вагома роль у підтримці гідрологічного режиму рік, у попередженні ерозії та псування ґрунтів, у боротьбі з суховіями, у регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі. Таким чином, екологічними ознаками лісу є виконання ним кліматорегулюючих, середовищозахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекре­аційних функцій.

Ліс має також естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інші значення.

Економічне значення лісу полягає у тому, що він є основним джерелом деревини, технічної і лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що використовуються для задоволення потреб різних галузей народного господарства та насе­лення. Зокрема, ліс — це основа кормової бази для тваринництва, для ведення мисливського господарства, основа паперової, мебле­вої, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Збірник лісових термінів щодо лісів, лісових земель, лісорозведення і лісовідновлення (Рим, 1998), укладений Управлінням наукового і технічного розвит­ку при Секретаріаті третьої Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, містить понад 2000 визначень поняття «ліс», які мо­жна поділити на три групи:

1) ліс як правова чи адміністративна одиниця (зокрема, за законодавством Індії будь-яка земля, котра з земельних реєстрах згадується як ліс, юридично є лісовою землею, відповідно до законів Ізраїлю ліс — це земля, що визнана лісовою з юридичному чи програмному документі, чи земля, що управляється лісовим департаментом Ізраїлю);

ліс як елемент земельного покриву (у такому значенні ліс розглядається як «сукупність дерев, чагарників, трав, мікроорганізмів і тварин при очевидному домінуванні дерев» — Академічна американська енциклопедія; «комплексна екологічна система, де дерева є домінуючою формою життя» — Британська енциклопедія, 1995 р.). Так само визначається ліс і у Лісовому кодексі Укра­їни;

ліс як об'єкт землекористування (відповідне визначення дано у Лісовому законі Швеції —«земля, яка придатна для виробництва деревини і не використовується для інших цілей»; у Рекомендаціях (ООН-ФАО) для всесвітнього сільськогосподарського перепису, 2000 р. — «природні чи утворені земельні ділянки, які мають цінність для отримання деревини, інших продуктів лісу і для захисту».2

Між тим питання, яким має бути наповнен­ня юридичного визначення лісу, залишається сьогодні дискусійним. У визначенні лісу, передбаченому ч. 1 ст. 1 ЛК, відображена та обставина, що ліс є складним біологічним об'єктом і як такий має відповідні характеристики, а саме: ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Такий підхід до юридичного визначення лісу не всіма науковцями визнається обґрунтованим. На думку деяких з них, включення до визначення лісу землі, тварин та мікроорганізмів є без­підставним. Адже ці та інші природні компоненти (надра, вода тощо), хоч і взаємопов'язані з лісами, водночас є самостійними предметами пра­вового регулювання, незалежно від місця розташування мають свій режим, зумовлений їх природними властивостями та соціально-економічною роллю3.

Інші ж науковці зазначають, що наведене у Лісовому кодексі України4 визначення лісу, яке дає всебічну його якісну характеристику як складової природи, узгоджується із сучасною доктри­ною правового регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, прийнятою в Україні. Ключовим моментом цієї доктрини є забезпечення поєднання диференційованого й комплексного регулювання відносин у сфері охорони та використання природних ресурсів. Диференційований підхід дозволяє виділяти відповідний природний ресурс в окремий об'єкт правової регламентації, зосереджувати увагу на особливостях його правової охорони, а комплексний підхід забезпечує урегулювання охорони й використання відповідного природного ресурсу, враховуючи й інші природні ресурси. Штучно обмежуючи якісні структурні характеристики лісу, керуючись лише тим, що окремі складові лісу (земля, води, тваринний світ тощо) є самостійними предметами правового регулювання, сферу застосування лісового законодавства можна звести лише до заготівлі деревини. Однак це не узгоджуватиметься з потребою комплексного вирішення проблем охорони, відтворення та використання лісів, необхідністю врахування їх не тільки економічного, а й екологічного, соціально-культурного та іншого значення. Законодавче регулювання лісових відносин має здійснюватися з урахуванням складної структури лісу як предмета регулювання лісового законодавства. В останньому насамперед мають домінувати норми, що надають пріоритет лісу (встановлюють вимоги щодо здійснення лісокористування, які забезпечують збере­ження лісу як цілісного природного об'єкта), вирішують міжгалузеві питання охорони й використання окремих природних ресурсів5.

Головною ознакою лісу з правової точки зору є його реєстрація у державних облікових документах як об'єкта права власності, управління, використання та охорони. Значення реєстрації полягає у тому, що вона дає можливість відмежувати ліс від інших природних ресурсів, встановити знаходження його на спеціально виділених землях, визначити власників, користувачів, органи, що здійснюють управління в галузі раціонального використання та охорони лісів.

Отже, ліс — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони6.

Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, а також ліси на територіях природно-заповідного фонду, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів першої групи, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання в лісах цієї групи встановлено режим обмеженого лісокористування (Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою КМУ від 27 липня 1995 р. N 557).

До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. У складі земель лісового фонду виділяються: лісові площі (вкриті та не вкриті лісовою рослинністю); нелісові площі (ст. 55 Земельного кодексу України).

Поняття, види і форми права лісокористування


Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.

Право лісокористування може розглядатися в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. Як правовий інститут лісового права, що включає в себе сукупність правових норм, які регулюють відповідну групу лісових правовідносин, право лісокористування розглядається з об'єктивної точки зору. Право лісокористування з суб'єктивної точки зору — це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів.

Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, ко­лективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні громадяни та юридичні особи.

Об'єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.

Змістом права лісокористування є сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність визначених законодавством їх прав і обов’язків.

Так, лісокористувачі мають право:

1) самостійно господарювати в лісах;

2) виключне право на заготівлю деревини (постійні лісокористувачі);

3) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції;

4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством тощо.

Серед обов’язків лісокористувачів виділяють обов’язок:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

4) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

5) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

6) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;

7) забезпечувати безперешкодний доступ до об’єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування;

8) не порушувати прав інших лісокористувачів

Перелік прав та обов’язків не є вичерпним.

Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так ст. 69 ЛК передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці провадиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком, ордером або лісовим квитком.

Регламентація видів права користування лісом і форм їхньої реалізації має важливе значення для забезпечення раціонального використання й охорони лісів. Виділяють такі види лісокористувань:

► за підставами виникнення — загальне та спеціальне використання лісових ресурсів

► за правовою формою реалізації – первинне використання лісів

► за строками використання – постійне і тимчасове

► за цільовим призначенням лісу – використання лісів для потреб лісового господарства; для потреб мисливського господарства; у науково-дослідних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях7.

В основу класифікації видів права лісокористування за чинним законодавством покладена роль лісів, використовуваних як природний ресурс, що виражається в значенні лісів як джерела деревини, ресурсів іншого рослинного походження і специфічних ресурсів нематеріального походження (рекреаційна роль). Виходячи із цього, пропонується наступна класифікація видів лісокористування:

• використання деревних ресурсів лісу (заготівля деревини, живиці й другорядних лісових матеріалів);

• використання інших рослинних ресурсів лісу (побічні лісові користування);

• використання лісового середовища для відтворення ресурсів тваринного походження (користування лісом для потреб мисливського господарства);

• використання ресурсів нематеріального походження (користування лісом у науково-дослідних і культурно-оздоровчих цілях).

Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства8.

Лісовому праву відома лише первинна форма права лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб’єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів. Праву лісокористування цих суб’єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду. Постійні лісокористувачі не вправі передати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасання худоби не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, мова у цьому випадку йде про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) правомочності внутрішньогосподарського управління землею9.

Право лісокористування має строковий характер - як правило один рік, після його закінчення можливе повторне оформлення. Виключення становлять загальнодоступні лісові користування. Всі види лісових користувань (крім загальнодоступних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань дозволяється лише за наявності спеціального дозволу – лісорубного квитка(ордера) або лісового квитка.

Види права лісокористування


Право загального лісокористування


До початку 90-х років використання природних ресурсів в Україні було безоплатним, а природокористування, яке сьогодні називається загальним, практично не регламентувалося. Все це базувалося на концепції невичерпності природних багатств і створювало передумови для їх нищівної експлуатації. 10

Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища11” (ст. 38). Були встановлені загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено, особливості здійснення цього права.

Відповідно до статті 13 Конституції України12, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” зазначає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Зазначені положення конкретизуються у ЛК (стаття 66): громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

Право загального лісокористування є загальнодоступним тобто гарантується всім фізичним особам, причому не лише громадянам України, а всім особам, які перебувають на її території незважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального використання природних ресурсів законодавством не встановлюється вікових обмежень.

Відповідно до ст. 333 Цивільного кодексу України13 особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

На законодавчому рівні не закріплена процедура і форма надання власником такого дозволу. Існує думка, що загальний дозвіл власника на користування лісовими ресурсами слід вважати наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального лісокористування. При цьому на власника лісу має бути покладено обов’язок щодо інформування населення через засоби масової інформації чи у інший спосіб (зокрема, у вигляді спеціальних знаків, табличок з інформацією про відповідні обмеження, що встановлюються на кордоні лісу) про встановлені обмеження на лісокористування.14

Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випадках. Перша група таких обмежень стосується територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і передусім стосуються територій природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків і парків — пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обме­ження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися та­кож положеннями про ці території чи об'єкти. Так, наприклад, на території природних заповідників, у заповідній зоні біосферних заповідників та національних природних парків забороняються усі види лісокористування.

Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися:

а) за способами природокористування (наприклад способами, що завдають шкоди відтворенню природних ресурсів),

б) за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо),

в) за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).

Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів та не погіршують санітарного стану лісів.

Відповідно до Правил пожежної безпеки в лісах України, затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 27.12.2004, протягом пожежонебезпечного періоду забороняється:

розведення багать у лісі (крім тих, що пов’язані з технологічними вимогами лісогосподарських заходів у спеціально передбачених для цього місцях);

заїзд на територію лісового фонду (крім транзитних шляхів) транспортних засобів та інших механізмів, за винятком тих, що використовуються для лісогосподарської мети;

відвідування населенням хвойних насаджень при 5-му класі пожежної небезпеки (надзвичайна небезпека) за умовами погоди;

палити, кидати у лісі непогашені сірники, недопалки, витрушувати з люльок гарячий попіл, крім місць, що обладнані для цієї мети;

залишати у непередбачених для цього місцях лісу обмащене, просочене бензином, гасом, мастилом або іншими горючими речовинами ганчір’я тощо;

заправляти пальним у лісі паливні баки під час роботи двигуна;

експлуатувати машини та інші механізми з несправною паливною та іскрогасною системою;

палити або користуватися відкритим вогнем під час проведення робіт з паливно-мастильними матеріалами (переливання пального, заправлення двигунів тощо);

використовувати на полюванні пижі, виготовлені з горючих або здатних тліти матеріалів.

Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Здійснення побічних лісових користувань регулюється Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449. Цей порядок визначає, що збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів та інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадиться безкоштовно.

Заготівля другорядних лісових матеріалів і побічні лісові користування повинні здійснюватися способами та у терміни, що виключають можливість заподіяння шкоди лісу. Порядком встановлені основа ресурсної бази для заготівлі в лісах дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, межі, правила та періодичність їх збору.

Отже, незважаючи на те, що для реалізації права загального лісокористування не потрібно отримувати спеціальний дозвіл, державою все ж всановлюються певні обмеження у вигляді норм, способів збору об’єктів рослинного світу та вимог пожежної безпеки з метою збереження та забезпечення відтворення лісових ресурсів.

Право спеціального лісокористування


В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

На відміну від права загального лісокористування, правом спеціального лісокористування наділяється спеціальний суб’єкт. Ним може бути як юридична, так і фізична особа. Для отримання цього права необхідно попередньо отримати в користування належним чином оформлену земельну ділянку.

Важливою ознакою права спеціального лісокористування є його мета – як правило, отримання прибутку.

Спеціальне лісокористування здійснюється на платній основі і супроводжується виділенням лісової ділянки для встановленої мети, без надання земельних ділянок. Лісова ділянка може бути виділена одному або кільком тимчасовим лісокористувачам для різних видів використання лісових ресурсів.

Право спеціального лісокористування має договірну форму: здійснення лісових користувань допускається лише за наявності спеціальго дозволу – лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресур­си, на які видано спеціальний дозвіл.

Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, як пов’язаних, так і не пов’язаних із веденням лісового господарства.

Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 761 „Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів”.

Лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого:

здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів;

ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню;

ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів

Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу, на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки.

Оформлення дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у встановленому порядку до початку робіт. У виняткових випадках допускається оформлення лісорубного квитка протягом місяця від початку рубки.

Лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем для:

заготівлі другорядних лісових матеріалів;

здійснення побічних лісових користувань;

використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування (до 1 року).

Лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду — за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальних органів Мінприроди). Для видачі лісового квитка підприємства, установи, організації і громадяни подають заявку на використання лісових ресурсів.

Передача лісового квитка іншому лісокористувачеві може здійснюватися власником лісів або постійним лісокористувачем, які видали квиток, на підставі письмової заяви. Відмітка про передачу лісового квитка робиться в усіх його примірниках.

З моменту видачі лісорубного або лісового квитка виділені лісокористувачеві лісові ділянки (лісосіки) здаються під його охорону.

Лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держкомлісгоспу, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону.

Видача дозволів на спеціальне використання лісо­вих ресурсів державного значення здійснюється у відповідності з затвер­дженими лімітами. До видання Міністерством охорони навколишнього природного середовища наказу від 22.11.2005, № 419, це питання регулювалося відповідно до "Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання лісових ресурсів державного значення", затвер­дженої наказом Мінекобезпеки України від 31 березня 1993 р. № 26. Сьогодні ж це питання регулюється Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459, п.2 якого зазначає, що ліміти спеціального використання лісових ресурсів встановлюються у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до ЛК ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів встановлюється відповідними органами виконавчої влади за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища

Ліміт використання лісових ресурсів при здійсненні побічних лісових користувань встановлюється органами виконавчої влади відповідно до цього Кодексу за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Лімітом заготівлі деревини в порядку рубок головного користування є затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.02.2007 № 38 затверджено Iнструкцію про порядок погодження та затвердження розрахункових лісосік.

Розрахункова лісосіка – науково обґрунтована оптимальною щорічна норма рубки достиглих деревостанів, яка обчислюється на тривалий період для кожного підприємства, що веде лісове господарство, роздільно за групами лісів, господарствами у кожній області, регіоні.

Заготівля деревини у розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, як правило, забороняється, крім випадків великої необхід­ності і лише з дозволу Кабінету Міністрів України. Заготівля дере­вини здійснюється за щорічними планами, які складаються з ураху­ванням перспективного плану шляхом розподілу між лісозаготівельниками річного лісосічного фонду держави (необхідний обсяг заготівлі деревини по кожному лісозаготівельному підприємству на рік).

Відповідно до статті 67 ЛК, у порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів:

1) заготівля деревини в порядку рубок головного користування;

2) заготівля другорядних лісових матеріалів;

3) побічні лісові користування;

4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Заготівля деревини


Заготівля деревини є основним лісовим користуванням у частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

Порядок заготівлі деревини регулюється статтями 70-71 ЛК, Правилами рубок головного користування в лісах України, затвердженими постановою КМУ від 27 липня 1995 р. N 559, Порядком спеціального використання лісових ресурсів, затвердженим постановою КМУ від 23 травня 2007 р. N 761.

Заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах.

Заготівля деревини під час проведення рубок головного користування здійснюється з дотриманням принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей.

Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов’язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

Під час проведення заготівлі деревини не дозволяються вирубування та пошкодження:

цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України;

насінників і плюсових дерев.

Заготівля деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, проводиться власниками лісів і постійними лісокористувачами, яким у встановленому порядку надано це право.

Рубки головного користування — це вирубування стиглих деревостанів з метою заготівлі деревини. Рубки в пристигаючих деревостанах можуть проводитись у виняткових випадках в лісах другої групи з дозволу Мінлісгоспу, погодженого з Мінекобезпеки.

Рубки головного користування проводяться в:

експлуатаційних лісах;

захисних лісах, що прилягають до смуг відведення діючих і тих, які будуються, залізниць, автомобільних доріг державного значення, вздовж берегів річок, навколо озер, водойм та інших водних об’єктів, а також захисних лісах, що є байрачними або площа яких становить до 100 гектарів, або які розташовані серед безлісної місцевості;

рекреаційно-оздоровчих лісах, розташованих у межах третьої зони округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів та в лісогосподарській частині лісів зелених зон;

лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення в межах господарської зони національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також заказниках.

На особливо захисних лісових ділянках (крім узлісь уздовж межі з безлісною місцевістю) проведення рубки головного користування забороняється.

Залежно від категорії лісів, лісорослинних умов, біологічних особливостей деревних порід, типу лісу, складу і вікової структури деревостанів, наявності та стану підросту господарсько цінних порід, ступеня стійкості ґрунтів проти ерозії, стрімкості схилів та інших особливостей застосовуються такі системи рубок:

Вибіркові — рубки, під час яких періодично вирубується частина дерев, що є перестійними і стиглими, а лісова ділянка залишається постійно вкритою лісовою рослинністю;

Поступові — рубки, під час яких передбачається видалення деревостану за кілька прийомів;

Суцільні — рубки, під час яких весь деревостан вирубується повністю, за винятком насінників, життєздатного підросту і молодняку, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збереженню;

Комбіновані — несуцільні рубки, під час яких поєднуються елементи різних систем поступових і вибіркових рубок.

Для заготівлі деревини

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: