Xreferat.com » Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству » Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Кабінет Міністрів України

Національний аграрний університет

Кафедра аграрної економіки


Курсовий проект

на тему:

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення


Виконала:

студентка 3 курсу, 8 групи

факультету аграрного менеджменту

Пегорькова О. С

Перевірили:

Степасюк Л. М.,

Куциконь Л. О.


Київ – 2007

План


Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2. Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2. Посівні площі, урожайність та валовий збір зерна

2.3. Економічна ефективність виробництва зерна

Розділ 3. Проектне обґрунтування урожайності зернових та визначення беззбиткового обсягу виробництва

3.1. Інтенсифікація виробництва зерна

3.2. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.3. Проектне обґрунтування урожайності та визначення беззбиткового обсягу виробництва

Висновоки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ


В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва зерна. Зернові культури мають найвищу питому вагу в структурі посівних площ і валових зборів сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупи, макаронів, кондитерських виробів. Так, у 1992 р. з розрахунку на душу населення було спожито 142,5, а в 1993 р.— 144,5 кг хліба та хлібопродуктів. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот та мінеральних солей.

Зерно — головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових — солома і полова.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. Наприклад, у результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи — целюлозу, папір тощо.

Зерно — важливий експортний продукт, що має забезпечувати значні надходження валютних коштів. При зберіганні зерно практично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю зерна, що йде на харчування, переробку, корми, насіння, експорт та створення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, що споживається тваринництвом та використовується населенням як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовують 52—57%, на харчування—15—17, насіння — 8—10, переробку — З—4, втрати при зберіганні і доробці становлять 6—8 %, Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання хліба та хлібопродуктів (148 кг на душу населення за рік), зростаючих потреб тваринництва у концентрованих кормах, зменшення залежності країни від імпорту зерна та виходу в перспективі на світовий ринок зерна в ролі одного з експортерів, необхідно довести виробництво зерна до 1 т з розрахунку на душу населення.

Виробництво зерна та зерновий ринок в Україні є основною складовою сільськогосподарського виробництва. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники отримують майже третину грошових надходжень (32,7 %в середньому за 2002-2005 роки).

Великі коливання обсягів виробництва зерна по роках с основною причиною відчутного коливання обсягів його експорту та імпорту. Зокрема, якщо частка експорту зерна у його виробництві в 2005р. становила 32,9 %, то в 2006р. лише на рівні 20 %.

Останнім часом значно активізувався експорт вітчизняного ячменю. Є оптимістичні перспективи для нарощування експортних поставок української кукурудзи. Зважаючи на кон'юнктурну привабливість зерна, змінюється структура його експорту. На частку пшениці, ячменю та кукурудзи припадає в останні роки 97-98 % загального експорту зерна.

Цінова ситуація за період, що аналізується, залишається нестабільною, незважаючи на щорічні наміри з боку органів державної влади врівноважити її ринковими методами. За 2005 р. порівняно з попереднім роком сільськогосподарськими підприємствами реалізовано зерна майже на 2,8 млн. тонн більше, а на різниці у цінах вони втратили від реалізації зерна близько 700 млн. гри.

Простежується з роками зростання собівартості реалізованого зерна, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відчутно знижується рентабельність та доходність від реалізації збіжжя з кожного гектара зернових, зростає частка господарств, які одержують збитки від реалізації зерна.

Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу.

У своїй роботі я досліджуватиму діяльність СВК “Пинчуки” На прикладі цього підприємства в своєму курсовому проекті я досліджу економічну ефективність виробництва зерна по роках, а також запропоную певні варіанти для її підвищення. Як майбутньому працівнику сільського господарства, мені потрібно вміти аналізувати отримані дані та на їх основі приймати правильні управлінські рішення, що в свою чергу матимуть позитивні результати для діяльності та процвітання підприємства у майбутньому. Написання курсового проекту такого плану, а також використанням прикладу діяльності реального підприємства, дасть мені можливість примінити певні здобуті знання на практиці та спробувати скерувати підприємство у правильний напрямок розвитку.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва зерна


1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва


Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України е неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні дальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості — в сировині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сільськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищенням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливого значення набуває земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі або продуктивної худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольняти певні потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці,

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним із найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників невпинно зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Проблема піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових і фінансових) досягти суттєвого збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють; народногосподарську економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність окремих галузей сільського господарства; економічну ефективність виробництва колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, міжгосподарських підприємств і об'єднань, а також їх внутрішньогосподарських підрозділів; економічну ефективність виробництва окремих культур, продуктів, операцій тощо; економічну ефективність агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу його суть і є основним принципом оцінки.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображує головну мету виробництва і може використовуватися на всіх рівнях. Але при вивченні ефективності окремих галузей народного господарства даний критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів та ін.), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

У даному курсовому проекті я хотіла б дослідити ефективність виробництва зерна. Загалом зернові культури вирощують у всіх регіонах.

Попит на зерно перебуває у прямій залежності від його пропозиції, оскільки він формується переважно від надходження зерна з урожаю та незначною мірою від перехідних запасів на початок маркетингового року. У динаміці за останні п'ять маркетингових років не простежується відчутне зростання загального попиту на зерно в той же час по окремих маркетингових роках коливання має місце у зв'язку з коливанням загальної пропозиції. Так, значне збільшення у 2004/05 маркетинговому році порівняно з попереднім маркетинговим роком пропозиції зерна дозволило відповідно збільшити майже у півтора раза його загальний попит. Недобір урожаю зерна в 2006 році порівняно з 2005 роком (6,8 млн. т або 18 %) призведе до значного зменшення загального попиту зерна в 2006/07 проти попереднього маркетингового року (майже на 5,3 млн. т або на 13,5 %). Відповідно, знизяться витрати фуражного зерна на корм худобі та птиці на 8,8 %, продовольчого зерна для споживання населенням - на 3,7 %, зерна для переробки на нехарчові цілі - на 27,8 %, на насіння - на 5 %, поставка зерна на експорт - на 3,7 %, удвічі зменшаться перехідні його запаси на кінець маркетингового року.

В Україні виробництво зерна зосереджене в зонах Лісостепу і Степу, на частку яких припадає відповідно 40 та 46 % валових зборів зерна, і лише близько 14 % зерна виробляється на Поліссі. Основними зерновими культурами в Лісостепу і Степу е озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза. На Поліссі переважають озима пшениця, ярий ячмінь, озиме жито.

За даними органів державної статистики в Україні щороку споживається близько 3,5 млн. тонн. борошна, більше 2,4 млн. тонн хліба та хлібобулочних виробів, 100 тис. тонн макаронних виробів та 250 тис. тонн крупів, близько 400 тис. тонн борошнистих кондитерських виробів. Для виробництва цієї кількості хлібних продуктів використовується понад 4,5 млн. тонн продовольчого зерна. Решта фактичного фонду споживання зерна населенням - це в основному перехідні залишки, по яких відсутня статистична звітність, та зерно, одержане населенням у рахунок натуральної оплати праці і орендної плати за земельні та майнові паї. Так, у 2005 році населенню в рахунок оплати праці та плати за оренду земельних і майнових паїв видано понад 2,9 млн. тонн зерна, в тому числі понад 2,0 млн. тонн пшениці.


Табл.1.1 Динаміка економічної ефективності виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах України за 2002-2005 рр.

Показники 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р.
Собівартість 1 т реалізованого зерна, грн. 260,2 328,5 377,0 403,6
Ціна реалізації 1 т, грн. 312,5 535,1 453,1 415,9
Рівень рентабельності, % 19,3 45,8 20,1 3,1
Фінансовий результат (прибуток з 1 га зібраної площі), грн. 81 167 105 20,0
Питома вага сільськогосподарських підприємств:



які одержали прибуток від реалізації зерна, % 66,3 76,1 66,1 53,3

які одержали збитки від реалізації зерна, %


33,7 23,9 33,9 46,7

За даними таблиці 1.1 простежується зростання з роками собівартості реалізованого зерна, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відповідно відчутно знижуються рентабельність та дохідність від реалізації збіжжя з 1 га зернових. Зростає частка підприємств, які одержують збитки від реалізації зерна. В 2005 р. вона становила 46,7 % від числа підприємств, які вирощували зерно.

Переважна кількість зерна (понад 60 %) реалізується товаровиробниками комерційним та іншим структурам неринкового типу. При цьому простежується тенденція до зростання частки реалізації за цим каналом. У межах 13 % видається орендодавцям у рахунок орендної плати, приблизно стільки ж реалізується на ринку, близько 10 % видається населенню в рахунок оплати праці і тільки менше 1 % реалізується на біржовому ринку.

Зернове виробництво постійно перебуває під впливом двох найбільш впливових факторів: природного і економічного. Відсутність ефективної державної підтримки поглиблює дію природного фактора. Зокрема, при потребі коштів для державного регулювання цін на зерно в обсязі 1 млн. грн. (для закупівлі в державний продовольчий резерв не менше 1,5 млн. тонн зерна з метою здійснення інтервенційних операцій) у 2005 р. було виділено з бюджету лише третину від необхідного, закуплено ж менше 100 тис. тонн продовольчого зерна, а звідси і ефективність від реалізації зерна.

Державне регулювання цін на зерно шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу. Так, за 2002-2005 рр. коливання між максимальною і мінімальною реалізаційними цінами на зерно в середньому склало 1,7 раза, у тому числі по пшениці та житу — майже двократне, а по ячменю 1,7 раза. В окремі періоди коливання досягало майже трикратного, тоді як у США, де вдаються до регулятивних функцій, воно не перевищує 30 %.


1.2 Показники ефективності виробництва зерна та методика їх визначення


Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

  • урожайність;

  • затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;

  • собівартість 1 ц зерна;

  • ціна реалізації 1 ц зерна;

  • прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

  • рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці – трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця виручки реалізації 1 ц зерна і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб’єкт підприєм­ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доціль­ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва зерна та його економічна ефективність


    1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

Підприємство СВК “Пинчуки”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене у Васильківському районі Київської області.

Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що Рівненська область розташована в північно-східній частині України.

Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня - -6°С, а липня - +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні – 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.

Найпоширенішими типами ґрунтів Київської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу. В зв’язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.

Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м’яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство СВК “Пинчуки” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля – це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.


Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області


Сільськогосподарські угіддя 2004 2005 2006 2006/2004, %

га % га % га %
Усього сільськогосподарських угідь, га

1095


100 1073 100 997 100 91,1
у т.ч. рілля 1092 99,7 1070 99,7 994 99,7 91,0
сінокоси 1 0,1 1 0,1 1 0,1 100
пасовища 2 0,2 2 0,2 2 0,2 100
За даними Таблиці 2.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються незначні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 зменшилася на 9 %, або на 98 га в основному за рахунок зменшення площі ріллі (на 9 %, або на 98 га ), структура сінокосів та пасовищ протягом 3 років залишалася незмінною. Щодо площі ріллі, то її частка у структурі сільськогосподарських угідь стабільно займала 99,7 %. За даними Таблиці 2.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість – це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.


Таблиця 2.2. Землезабезпеченість СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області

Роки Площа, га Припадає на одного середньорічного працівника, га Середньорічна чисельність працівниківчол.

Сільськогоспо-дарських угідь ріллі Сільськогоспо-дарських угідь ріллі
2004 1095 1092 15 15 73
2005 1073 1070 14,7 14,7 73
2006 997 994 14,2 14,2 70
2006/2004, % 91,1 91,0 94,7 94,7 95,9

Зі зменшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 4%,або на 3 працівника порівняно з 2004 роком) ), як площа сільськогосподарських угідь, так і ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, зменшилися на 5% або на 0,8 га. Можна зробити висновок, що хоч і не значне, але постійне зменшення площі сільськогосподарських угідь призводить до зменшення землезабезпеченості.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

  • Середньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

  • Загальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

  • Кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

  • Фонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

  • Коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду ресурсів праці.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що усі показники наявності та використання трудових ресурсів на СВК “Пинчуки” зменшилися. Так загальна чисельність працівників у 2006 році порівняно з 2004 роком зменшилася на 4%, або на 3 працівники, у тому числі в рослинництві на 6%, або на 2 працівники, а в тваринництві на 3%, або на 1 працівника. Відповідно зменшилися і затрати праці – на 15%, або на 30 тис. люд.-год. порівняно з 2004 роком: у галузі рослинництва – на 21%, або на 16 тис. люд.-год., у галузі тваринництва даний показник зменшився на 10%, або на 7 тис. люд.-год. Щодо кількості люд.-год., відпрацьованих 1 працівником, то в загальному по підприємству вони зменшилися на 12%, або на 240 люд.-год., це відбулося за рахунок галузі рослинництва, де даний показник зменшився на 16%, або на 343 люд.-год., і галузі тваринництва ,де даний показник зменшився на 7%, або на 140 люд.-год. Щодо коефіцієнту використання трудових ресурсів, то порівняно з 2004 роком він зріс на 0,1%, порівняно з 2005 роком, він залишився незмінним.

Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.

Основні фонди — це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди — це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Для забезпечення безперервності технологічного і виробничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.

Фонди обігу— це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію. Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборотні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.

Фондозабезпеченість – це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою:


Фзос.ф/П*100


де Фз – фондозабезпеченність, грн;

Вос.ф–вартість основних фондів сільськогосподарського призначення, грн.;

П – площа сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність – характеризує ступінь озброєності працівників основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Фозос.ф

Фондовіддача — це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. ЇЇ визначають за формулою:


Фвід= Вв.п.: Во.ф


де Фвід — фондовіддача, грн.;

Вв.п — вартість валової продукції, грн.;

Во.ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, грн.

Фондомісткість — це вартість основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. Валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний підприємству для виробництва валової

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: