Xreferat.com » Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту » Амортизація основних засобів

Амортизація основних засобів

Зміст


Вступ

4

Розділ І. Економічна сутність основних засобів в ринкових умовах.

6
1.1. Характеристика основних засобів як облікової категорії, їх оцінка, класифікація та структура. 6
1.2. Сутність відтворення основних фондів. Необхідність обліку ступеня спрацювання та амортизації. 13
1.3. Показники стану та ефективності використання основних фондів, як об’єкти економічного аналізу. 19

Розділ ІІ. Облік нарахування зносу (амортизації) основних засобів.

22
2.1. Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань. 22
2.2. Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів. 29
2.3. Облік амортизації і зносу основних засобів. 35
2.4. Методи амортизації. 41

Розділ ІІІ Аналіз використання основних фондів.

51
3.1. Методи, прийоми, задачі та джерела інформації для аналізу використання основних фондів. 51
3.2 Аналіз динаміки та структури основних фондів. 51
3.3 Аналіз технічного стану основних фондів. 54
3.4 Аналіз узагальнюючих показників використання основних засобів. 57
3.5 Аналіз ефективності використання основних виробничих фондів. 59

Розділ IV Аудит основних засобів.

64
4.1 Суть, завдання та об’єкти аудиторської перевірки основних засобів. 64
4.2. Організація аудиту основних засобів. 67
4.3. Методика аудиторської перевірки наявності та використання основних засобів. 71

Розділ V Методика та організація обліку, аналізу та аудиту основних засобів в умовах АРМБ.

79

Висновки

90

Література

93

Додатки



Вступ


В умовах переходу до ринкових відносин, питання, що пов’язані зі змінами в обліку та аналізі господарської діяльності, стали предметом глибокого економічного дослідження. Особливо стоїть питання про використання основних засобів. Краще їх використання є одним із головних факторів процесу становлення нашої держави, в цьому випадку можливе збільшення обсягу виробництва без додаткових капітальних вкладень. Раціональна експлуатація основних засобів важливий фактор зниження собівартості продукції.

Ринкове реформування економіки України обумовило необхідність змін в методології і техніці ведення бухгалтерського обліку, зокрема основних засобів. Вони зафіксовані в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №7 “Основні засоби” (в подальшому ПБО 7), затвердженим наказом Міністерства Фінансів України від 27.04.2000 р. №92 [12].

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних засобів, і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Основні засоби є необхідним фактором будь-якого виробництва. Їх стан та ефективне використання прямо пропорційно впливає на кінцеві результати господарської діяльності підприємства.

Формування ринкових відносин передбачає конкурентну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій зможуть лише ті з них, хто найбільш ефективно використовують всі види наявних в них ресурсів.

Умови переходу до ринкової економіки спонукають трудові колективи до постійного пошуку резервів підвищення ефективності використання всіх матеріально-речових факторів виробництва, в тому числі і основних засобів. Виявити та практично використовувати ці резерви можливо за допомогою досконалого економічного аналізу.

Стан та використання основних фондів - один із найважливіших аспектів аналітичної роботи, так як саме вони є матеріальним втіленням науково-технічного прогресу - головного фактору підвищення ефективності будь-якого виробництва.

Більш повне та раціональне використання основних фондів та виробничих потужностей підприємства сприяє покращанню всіх його техніко-економічних показників: зростанню продуктивності праці, підвищенню фондовіддачі, збільшенню випуску продукції, зниженню її собівартості, економії капітальних вкладень.

Ефективне використання основних засобів сприяє прискоренню оборотності оборотних засобів. Чим краще експлуатуються основні засоби, тим швидше оборотні засоби проходять фазу виробництва і тим менше потреба в їх прирості.

Важливим фактором підвищення використання основних засобів являється перебудова в системі народного господарства.

Правильне використання основних засобів в значній мірі залежить від збільшення інтенсивного та експлуатаційного навантаження на основні засоби, автоматизації і механізації виробничих процесів, мобілізації застарілих машин, швидкої реалізації основних засобів і максимальної ефективності нової техніки.

Важко недооцінювати значення автоматизації в бухгалтерському обліку, особливо в період переходу до повноцінної ринкової економіки: точність і оперативність інформації стають вирішальними чинниками успішної господарської діяльності. Однак, необхідно враховувати відмінності в самому змісті бухгалтерського обліку в Україні і в світі. Якщо в Україні бухгалтерське діло обмежується обліково-реєстраційними задачами, то в країнах ринкової економіки обліково-реєстраційні задачі – це мала, і далеко не сама важлива частина бухгалтерської науки, основна увага приділяється задачам фінансового аналізу і прогнозування. Тому дуже важливо правильно оцінити задачі і мету автоматизації бухгалтерського обліку.

Дипломна робота написана на матеріалах товариства з обмеженою відповідальністю “Еліон 2000”. Інженерне бюро “Еліон 2000” - приватне приладобудівне підприємство, створене в 1991 році, в 1998 році реорганізовано в товариство з обмеженою відповідальністю “Еліон 2000”.

Форма власності: колективна.

Види діяльності: маркетингові дослідження ринку обладнання телекомунікацій, екології та промислової санітарії; розробка електропневматичного і електронного обладнання та приладів; підготовка виробництва та дрібносерійне виробництво фірмового обладнання; сервісне обслуговування: модернізація свого фірмового обладнання, поставленого в попередніх роках.

Бюро розроблює, виготовляє і постачає в країни СНД і Прибалтики електропневматичне обладнання наступних видів: автоматичне обладнання для утримання під тиском сухого повітря кабелів зв'язку, хвильопроводів радіорелейних ліній зв'язку і фідерів радіо- телетрансляційних центрів; переносні електро- і пневмоаспіратори для відбору проб повітря при визначенні забрудненості повітря; мембранні мікропроцесори для приладобудівної і медичної техніки; бюро комплектує пересувні лабораторії відбору проб повітря на базі мікроавтобуса.

Споживачами даної продукції являються: підприємства міського та міжнародного зв'язку; служби зв'язку залізних доріг, нафтопроводів, газових магістралей та силових ліній електропередачі; радіотрансляційні центри.

Розділ I. Економічна сутність основних засобів в ринкових умовах.


1.1. Характеристика основних засобів як облікової категорії, їх оцінка, класифікація та структура.


Організація будь-якої підприємницької діяльності потребує наявності засобів праці. Отже, у виробничо-господарській діяльності підприємства використовуються засоби праці, які багаторазово (тривало) використовуються в процесі виробництва (експлуатації), зберігають початковий зовнішній вигляд, протягом тривалого періоду, зазнають поступового зносу і переносять свою вартість на собівартість продукції (витрати обігу) поступово протягом їх нормативного строку служби за встановленими нормами.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їх вартість переноситься конкретною працею на вартість виготовлюваної продукції робіт, послуг частинами в міру спрацювання. Основні фонди підприємства включають основні виробничі фонди й невиробничі основні фонди.

Поняття “основні засоби” подано в ПБО 7, а поняття “основні фонди” – в Законі “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22 травня 1997р №283/17-ВР (в подальшому Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”).

ПБО 7 [12] визначає “основні засоби” як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Згідно пп.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних фондів слугують визначальними характеристиками в окресленні їх значення для здійснення відтворювальних процесів, функціонування та розвитку будь-якого виробництва. Вся сукупність наявних виробничих фондів складає найбільшу за питомою вагою частину національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання і вдосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу.

Відповідно до ПБО 7, до основних засобів відносяться земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, капітальні затрати на поліпшення земель, інструменти, прилади, інвентар, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, та інші основні засоби.

До втрати чинності Положення “Про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. (далі - Положення №250), до основних засобів відносяться будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та ін. предмети, що слугують більше року і мають вартість понад 15 неоподатковуваних доходів громадян.

В зв’язку із втратою чинності Положення №250 та інших нормативних актів, які встановлювали вартісні границі, основних засобів, в розмірі 500 грн., відповідно і дані вартісні границі втратили свою чинність.

Таким чином, для віднесення матеріального об’єкту до основних засобів він повинен відповідати трьом критеріям:

бути активом;

використовуватись діяльності підприємства;

мати термін експлуатації (використання) більше 365 днів.

В бухгалтерському обліку є класифікація основних засобів за їх видами залежно від цільового призначення і виконуваних функцій; також основні засоби класифікують за ступенем використання в виробничій та господарській діяльності; по галузям народного господарства; по функціональному призначенню; по належності. Вони, в свою чергу, поділяються на основні засоби виробничого і невиробничого призначення. До основних засобів виробничого призначення відносяться засоби праці, які пов’язані із здійсненням господарської діяльності - виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Тобто, під основними виробничими засобами розуміються такі, які використовуються в діяльності підприємства і прямо пов’язані з вилученням підприємницького доходу.

Можна сказати і так: основні виробничі фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва, виконання робіт та надання послуг, здійснення трудової діяльності тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

До основних засобів невиробничого призначення відносяться обліковувані на балансі і непов’язані з діяльністю підприємства.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном “невиробничі фонди” слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться:

капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів, включаючи орендовані;

капітальні активи, які підлягають під визначення груп 2 і 3 основних фондів, які є невід’ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками податку на прибуток.

На підставі вивчення законодавчих актів, нормативно-правових документів, наукової літератури можна запропонувати наступну класифікацію основних засобів (рис.1).


Амортизація основних засобів


Рис.1. Класифікація основних засобів.


Крім того, згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] для обчислення амортизаційних відрахувань введена класифікація основних засобів з поділом їх на групи.

Група 1 будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;
Група 2 автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади і інструменти, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Група 3 інші основні засоби, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Співвідношення окремих груп основних виробничих фондів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих фондів, передусім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих фондів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих фондів. Поліпшити структуру основних виробничих фондів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткуванням.

Оцінка основних засобів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних засобів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Основні засоби обліковуються у натуральній та вартісній формах. Натуральний облік дає змогу здійснювати контроль за збереженням і використанням кожного їх виду. Облік у вартісній оцінці дозволяє визначити потребу коштів на придбання основних засобів, визначити їх структуру, динаміку, суму амортизаційних відрахувань, розмір зносу тощо.

Розрізняють наступні вартісні оцінки основних засобів: первісну, балансову (залишкову), ліквідаційну, справедливу, переоцінену та вартість яка підлягає амортизації.

Основні засоби в бухгалтерському обліку відображають за фактичною собівартістю (вартістю придбання), тобто первісною вартістю.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

У вартість придбання, тобто в первісну вартість включаються вартість будівництва (купівлі) основних засобів, затрати по встановленню та налагодженню включають заробітну плату і вартість матеріалів, які прямо зв’язані з цими операціями. Таким чином, ці затрати входять в повну первісну вартість об’єкта, а не включаються в поточні затрати по зарплаті і по собівартості реалізованої продукції, відповідно транспортні затрати входять в повну первісну вартість об’єкта в тому випадку, коли вони оплачені покупцем.

Первісна вартість складається в момент надходження об’єкта в експлуатацію на даному підприємстві. По первісній вартості об’єкт обліковується на протязі всього періоду перебування на підприємстві.

В залежності від джерел надходження основних засобів на підприємство, під їх первісною вартістю розуміють:

вартість внесених засновниками основних засобів, як їх вклад в статутний фонд підприємства - за домовленістю сторін;

вартість отриманих об’єктів основних засобів безкоштовно в сумі визначеної експертним шляхом або за даними документів прийому-передачі;

для будівель та споруд встановлених господарським шляхом - фактична собівартість їх спорудження, включаючи затрати на проектно-пошукові роботи;

при будівництві підрядним способом затрати включаються в вартість об’єкта за кошторисною вартістю, включаючи затрати на проектно-пошукові роботи.

Зміна первісної вартості допускається у випадках добудови, дообладнання, реконструкції (з відображенням витрат по капітальним вкладенням), капітального ремонту, що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, та часткової ліквідації відновлених об’єктів або переоцінки їх.

Для бухгалтерського обліку, визначення вартості основних засобів наведене у ПБО 7: [12]

Залишкова вартість окремих інвентарних об’єктів основних засобів, що враховуються на рахунку 10 “Основні засоби”, визначається як сума, по якій актив включається в баланс після вирахування суми накопиченого зносу.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі здійснення витрат на придбання основних засобів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість. У разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних засобів платником податку для власних виробничих потреб, балансова вартість відповідної групи основних засобів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов’язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних засобів, що мають інші джерела фінансування, без урахування ПДВ, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Для визначення реальної вартості об’єкту основних засобів на кожний конкретний період обчислюють залишкову вартість як різницю між їх первісною вартістю і сумою нарахованого за період експлуатації зносу.

Згідно ж п.8.7.1. ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] платник податку має право віднести до валових витрат, будь-які витрати пов’язані з поліпшенням (поточним і капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням) основних засобів, якщо витрати на ці заходи не перевищують 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.

Таким чином, можуть мати місце такі випадки на підприємствах, коли на початок року вартість об’єктів основних засобів не збільшується на витрати по їх поліпшенню. В кінці ж року витрати по поліпшенню аналогічних основних засобів можуть збільшувати їх первісну вартість, так як протягом року п’ятивідсотковий ліміт витрат на їх поліпшення вже вичерпано.

Протягом функціонування основних засобів слід порівнювати оцінки різних конструкцій з її початковим рівнем. Це пояснюється тим, що інфляційні процеси зумовили невідповідність розмірів амортизаційних відрахувань на відновлення окремих видів основних засобів, введених в дію в різні періоди. Крім того це може вплинути на формування показників витрат та рентабельності. Тому використовують оцінку основних засобів за відновленою вартістю, під якою розуміють їх вартість за діючими цінами.

Термін “відновна вартість” пов’язано з визначенням справедливої вартості.

Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Визначення справедливої вартості основних засобів здійснюється на основі ринкової вартості. У разі відсутності даних про ринкову вартість – відновлювана вартість (сучасна вартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Найчастіше операції з основними засобами, що передбачають визначення справедливої вартості, здійснюються з основними засобами, які вже використовувались в господарській діяльності підприємства і вже нарахована певна сума зносу.

ПБО 7 [12] дозволяє здійснювати переоцінку об’єкту основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більша ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Первісна вартість та сума зносу – стають переоціненою первісною вартістю і сумою зносу.

Вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, розраховується як різниця між собівартістю об’єкта (або іншою сумою, що заміщає його собівартість у балансі) та його ліквідаційною вартістю, сумою, яку підприємство очікує отримати від реалізації або ліквідації об’єкта по закінченню строку його корисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат, пов’язаних з реалізацією або ліквідацією.


1.2. Сутність відтворення основних фондів. Необхідність обліку ступеня спрацювання та амортизації.


Підвищення ефективності використання основних фондів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві, першочергове значення має їх відтворення.

Відтворення основних виробничих фондів - це процес безперервного їх оновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних ознак, зокрема:

основні виробничі фонди поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;

здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих фондів на готову продукцію нарахуванням амортизаційних відрахувань;

основні виробничі фонди оновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих фондів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних виробничих фондів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні виробничі фонди в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних виробничих фондів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих фондів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії формується амортизаційний фонд.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається оновлення споживної вартості частини основних виробничих фондів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних виробничих фондів на нові за рахунок амортизаційного фонду.

Просте відтворення основних виробничих фондів здійснюється у двох формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих фондів; 2) капітальний ремонт діючих основних фондів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається створення основних виробничих фондів у попередніх обсягах та з однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних фондів є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних виробничих фондів. Джерелом фінансування таких змін є використання частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих фондів за ринкових відносин визначається передусім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих фондів з метою нагромадження фінансових ресурсів для наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих фондів.

У процесі експлуатації основні виробничі фонди зношуються.

Розрізняють два види зносу основних фондів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

Необхідною умовою відновлення засобів праці у натуральному вигляді є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Відповідно до ПБО №7 [12] амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Згідно п.8.1.1. ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] амортизація основних фондів - це процес поступового перенесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установлених законодавчими актами.

До складу амортизаційних витрат включають:

• витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання, в тому числі на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

• на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду:

• витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних фондів у виробництві інших основних фондів, призначених для реалізації;

• витрати на утримання основних фондів, що перебувають на консервації.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних фондів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. Зокрема, підприємство може самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.

Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тому, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних фондів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.

У наслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.


А = Ба * Н


де А - сума амортизаційних відрахувань (гривень);

Ба - балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду (гривень);

Н - норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних фондів (%).

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів.

Слід зазначити, що Верховна Рада України має право коригувати норми амортизації на поправочний коефіцієнт під час затвердження Державного бюджету України.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних фондів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних фондів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основних фондів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних фондів. Слід зазначити, що норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 основних фондів. Це пояснюється тим, що саме до третьої групи включається активна частина основних фондів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні фонди.

Облік основних фондів, до яких застосовується прискорена амортизація, ведеться окремо по кожному об'єкту. При цьому амортизаційні відрахування нараховуються на таку балансову вартість, яка дорівнює первісній вартості цих об'єктів, збільшеній на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням таких фондів.

Амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об'єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об'єкта вважається нульовою.

Амортизація основних фондів групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням. При цьому не враховується сплачений податок на додану вартість, якщо конкретне підприємство зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Якщо підприємство самостійно виготовляє основні фонди для власних виробничих потреб, балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених підприємством в період виготовлення таких основних фондів, у тім числі на суму витрат, пов'язаних з введенням таких основних фондів в експлуатацію.

При виведенні з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх реалізацією балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкту.

При виведенні з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 у зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією чи консервацією на рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об'єкта прирівнюється до нульової. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Якщо виведення з експлуатації основних фондів груп 2 і З пов'язане з їх реалізацією, балансова вартість групи зменшується на суму вартості реалізації таких основних фондів.

У разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2 і 3 у зв’язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією балансова вартість груп не змінюється.

При відтворенні основних фондів неабияке значення мають капітальні вкладення.

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на базовому підприємстві “Еліон 2000” складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

• первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

• наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

• суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

• орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

• орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди протягом планового періоду;

• вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об'єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції і їх стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; від суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найбільш прийнятним для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер визначає граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Важливим елементом відтворення основних фондів є їх ремонт. Основні виробничі фонди в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних виробничих фондів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих фондів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих фондів усуненням окремих поломок основних фондів і заміни або поновлення їхніх окремих частин.

Поточний ремонт провадиться для часткового поновлення основних фондів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: