Собівартість продукції - важливий показник діяльності підприємства

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи аналізу собівартості продукції

1.1 Значення, завдання, джерела та об’єкти аналізу собівартості продукції

1.2 Методика проведення аналізу собівартості продукції

2. Аналіз собівартості продукції ДП “Залучанський спиртзавод” за 2007-2008 рр.

2.1 Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

2.1.1 Аналіз собівартості 1 грн. товарної продукції

2.1.2 Аналіз собівартості окремих видів продукції

2.2 Аналіз структури витрат на виробництво

2.2.1 Аналіз витрат за елементами

2.2.2 Аналіз витрат за статтями калькуляції

2.2.3 Аналіз прямих і непрямих витрат

3. Резерви зниження собівартості

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.д. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Економічний аналіз це глибоке дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків у роботі, розкриття резервів, їх вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і керуванню виробництвом, активний вплив на хід виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

Об'єктом: мого дослідження була господарська діяльність державного підприємства "Залучанський спиртзавод" за 2007-2008 рр.

Метою: дослідження було оцінити діяльність підприємства в галузі собівартості продукції, розглянути методи аналізу собівартості продукції, робіт та послуг, а також визначити резерви її зниження.

Для написання курсової я вибрав саме цю тему, оскільки собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

Курсова робота складається з трьох розділів.

В першому розділі я розглянув завдання, джерела, об'єкти аналізу та методику його проведення.

Другий розділ присвячений аналізу собівартості продукції ДП „Залучанський спиртзавод” в 2007-2008 рр.

В третьому розділі висвітлено резерви зниження собівартості на ДП «Залучанський спиртзавод».

1. Теоретичні основи аналізу собівартості продукції

1.1 Значення, завдання, джерела і об'єкти аналізу собівартості продукції

Собівартість продукції є найважливішим показником економічної ефективності її виробництва. Від рівня собівартості продукції залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання, конкурентоспроможності продукції.

Собівартість продукції – один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

За Типовим положенням планування,обліку і калькулювання собівартості (робіт,послуг) затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 року № 473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. [1, 1].

Як економічна категорія собівартість:

є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;

служить базою ціни товару і її нижньою межею;

визначає прибуток і рентабельність;

відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;

є важливим елементом економічного обгрунтування управлінських та інвестиційних рішень.

Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:

витрати на одну гривню продукції;

виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;

собівартість одиниці окремих видів продукції.

Для аналізу собівартості продукції використовують наступні джерела інформації, а саме статистична звітність форма №5-с «Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)», форма №1-ПВ «Звіт про працю», форма №2 «Звіт про фінансові результати», дані бізнес –плану, планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного і аналітичного обліку витрат на основних і допоміжних виробництвах.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат. Розглянемо основні з них.

Класифікація за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:

собівартість реалізації;

загально виробничі витрати;

адміністративні витрати;

витрати на збут;

інші операційні витрати;

втрати від участі в капіталі;

інші витрати.

Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки „собівартість реалізованої продукції” не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з’являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд. І форми №2 „Звіту про фінансові результати”.[7, 6].

Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат, порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі, виявлення тенденцій змін.[6, 1].

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут.

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

динаміки операційних витрат;

чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

структури операційних витрат за економічними елементами;

собівартість за калькуляційними статтями витрат.[15, 166-168]

1.2 Методика проведення аналізу собівартості продукції

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової (кінцевої) продукції. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками (запасами) незавершеного виробництва, виробнича (цехова) собівартість готової продукції збігається з кошторисом. В інших випадках, особливо коли запуск і випуск виробів у межах планового періоду кількісно різняться та змінюються залишки незавершеного виробництва на його початок і кінець, собівартість продукції відрізняється від кошторисних витрат. Отже, загальна собівартість продукції дорівнює:

Ск = Сз + Сн1 - Сн2, (1.1)

де, Ск — собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн.;

Сз — загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн.;

Сн1, Сн2 — собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на початок планового періоду береться за фактичними (очікуваними) даними, на кінець — розраховується з урахуванням специфіки певного типу виробництва. В одиничному і дрібносерійному виробництві собівартість незавершеного виробництва за окремими замовленнями на кінець планового періоду можна обчислити на основі ступеня їх планової готовності. В інших типах виробництва такі обчислення здійснюються у разі потреби коригування фактичної величини незавершеного виробництва або при зміні обсягу випуску продукції. При цьому враховується середньоденний випуск продукції за виробничою собівартістю, середня тривалість виробничого циклу і коефіцієнт зростання витрат (середня готовність незавершеного виробництва). Ця методика розглядається в інших дисциплінах (економіка підприємства, фінанси) при визначенні величини оборотного капіталу підприємства.[8, 74-75.]

Інший метод визначення собівартості кінцевої продукції підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

(1.2)

де, п — кількість найменувань виробів;

Nі — кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Соі — виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн.

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо. Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов однопродуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Однопродуктове виробництво може мати два різновиди:

- весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);

- продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу, або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).

У першому випадку калькулювання здійснюється методом прямого ділення витрат на обсяг продукції.

(1.3)

де, Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;

N — обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.

Це за одностадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів формули (1.3). У загальному випадку

(1.4)

де т — кількість стадій виробничого процесу;

Сj — загальні витрати на j-й стадії, грн.;

Nj — випуск продукції на j-й стадії.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами

еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанта продукту. Коефіцієнт для базового варіанта продукту — 1,0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо.[13, 98-100.]

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування, більш поширеним є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному періоді виготовляються різні вироби. Собівартість окремих виробів у цьому випадку обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі, так і непрямі витрати. Такі статті витрат, як матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, паливо й енергія на технологічні потреби, основна, додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи, є прямими. Вони безпосередньо обчислюються на одиницю продукції. Відмінність лише в тому, що при складанні кошторису до уваги брався весь обсяг виробництва.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат, до яких належать загальновиробничі витрати у складі витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрат на організацію та управління виробництвом. В Україні вони традиційно розподілялися окремо як різні статті витрат. Згідно з новою системою бухгалтерського обліку ці витрати об'єднані на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва. Якщо прийнятна одна база розподілу, загальновиробничі витрати розподіляються на її основі у загальній сумі. Коли одна база розподілу не забезпечує належної точності, доцільно розподіляти окремо витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування і витрати на організацію та управління виробництвом.

На практиці поширений метод розподілу зазначених витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. У цьому разі

(1.5)

де Со.в— загальновиробничі витрати на один виріб (калькуляційну одиницю), грн.;

Со.з — основна заробітна плата виробничих робітників на один виріб, грн.;

Рв — відношення загальновиробничих витрат до основної заробітної плати,%.

Величина Рв обчислюється по цеху (виробництву) як відношення річного кошторису зазначених витрат до фонду основної зарплати за цей же період.

Переваги цього методу в його простоті, але він має суттєві вади, передусім стосовно розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці адекватно не відображає затрат машинного часу; по-друге, при такому розподілі витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації й автоматизації виробництва функції робітників змінюються в напрямі контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, і бути базою розподілу інших витрат.

Цей недолік значною мірою можна усунути, розподіливши загальновиробничі витрати, у тому числі і витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи.[10, 122-125.]

При високих вимогах до точності калькулювання, особливо в машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат доцільно здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування розподіляти за однією базою, решта витрат — за іншою.

Найобгунтованішим є обчислення витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на один виріб залежно від часу його обробки і собівартості однієї машино-години роботи конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванню собівартість машино-години, а обчислюється її величина по кожній окремій групі однотипних машин. Сутність цього методу і процедура його впровадження такі:

1. Устаткування підрозділу розподіляється на групи технологічно взаємозамінних верстатів з приблизно однаковими витратами на одну годину роботи. В окрему групу або в кілька груп об'єднуються робочі місця для ручних робіт. Витрати на їх утримання входять у кошторис витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування (утримання і ремонт стендів, верстатів, затрати на інструмент, пристосування тощо).

2. По кожній групі устаткування складається кошторис на його утримання і експлуатацію.

3. Визначається завантаження кожної групи устаткування у машино-годинах.

4. Обчислюються витрати на одну машино-годину роботи по кожній групі устаткування діленням витрат за кошторисом на завантаження в машино-годинах. Витрати на одну машино-годину роботи, які ще називають собівартістю машино-години, можна визначити точніше на основі нормативних обчислень за елементами витрат (амортизація, електроенергія, інструмент тощо). Методи обчислення таких нормативів викладені у спеціальній літературі.

Витрати на одну машино-годину роботи устаткування є основною нормативною базою цієї методики. Згідно з ними ставка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування на певний виріб при калькулюванні визначається так:

(1.6.)

де m — кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;

См-г. — собівартість машино-години роботи устаткування j-ої групи,грн.;

tj — затрати часу в машино-годинах на обробку виробу на j-й групі устаткування.

Розглянута методика розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування дає змогу істотно підвищити точність калькулювання. Але вона має недолік, який стримує її широке застосування. Нормативи витрат на одну машино-годину роботи устаткування і відповідно її собівартість значною мірою залежать від його завантаження. За рівномірного завантаження устаткування в часі собівартість машино-години його роботи досить стабільна. При нерівномірному завантаженні устаткування протягом року (кварталу), що властиво одиничному й дрібно-серійному виробництву, нормативні ставки витрат на одну машино-годину треба перераховувати, а це вимагає додаткових витрат ресурсів. Проте, незважаючи на цей недолік, зазначена методика є найбільш перспективною. Вона може мати деякі модифікації з метою спрощення застосування (метод машино-коефіцієнтів), але сутність її від цього не змінюється.

За умов розглянутого розподілу витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування другу частину загальновиробничих витрат, тобто витрати на організацію й управління виробництвом, можна розподіляти пропорційно трудо- або машино-місткості виробів, про що мова йшла вище. У цьому випадку

Со.о=Сг t (1.7),

де Со.о — витрати на організацію й управління виробництвом на один виріб;

Сг — витрати на організацію й управління виробництвом на одну людино- або машино-годину по виробничому підрозділу, грн.;

t — трудомісткість (машиномісткість) певного виробу, год.[11, 264.]

2.Аналіз собівартості продукції ДП "Спиртзавод" за 2007-2008 рр.

2.1 Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами. Проведемо аналіз собівартості продукції на прикладі ДП «Залучанський спиртзавод».

ДП «Залучанський спиртзавод» один із найбільших підприємств Івано-Франківщини, яке виробляє спирт на базі сучасних технологій і використанні екологічно чистої сировини. Завод було збудовано ще в 1898 році місцевим паном Кристофовичем. Тоді його потужність становила 40 дал спирту-сирцю на добу. Сировиною для нього служила здебільшого картопля, а для солоду використовувалося зерно, вирощене паном на полях спеціально для переробки на спирт.

Залучанський спиртзавод сьогодні – це потужне підприємство, яке продовжує свій розвиток у напрямі підвищення виробничої потужності та якості продукції, постійно впроваджує прогресивні технології. Нині потужність Залучанського спиртзаводу – 2 тис. дал спирту на добу.

Дані про діяльність підприємства.

З наведених вище даних видно, що продуктивність праці на заводі в 2008 році зросла проти 2007 року на 9,7 тис. грн, тобто виробіток на 1 працівника зросла з 53.7 тис. грн. до 63.4 тис. грн. Даний показник позитивно вплинув на зниження в 2008 році собівартості реалізованої продукції.

Проведемо аналіз операційних витрат за елементами затрат за 2007-2008 рр. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Витрати на виробництво продукції

Статті витрат

Сума тис. грн..

Структура витрат,%

2007 рік

2008 рік

Відхилення +,-(абсолютне)

Відхилення (відносне)гр..4/гр..2* 100%

2007 рік

2008 рік

Відхилення +,-

1	2	3	4	5	6	7	8
Виручка від реалізації продукції	22302,0	23349,0	+1047,0	+4,69	-	-	-
Матеріальні затрати	14516,0	13176,0	-1340,0	-9.23	81,4	69,4	-12,0
Оплата праці	1042,0	2184,0	+1142,0	+109.5	5,8	11,5	+5,7
Відрахування на соціальні заходи	398,0	903,0	+505,0	+126.9	2,2	4,8	+2,6
Амортизація	845,0	1134,0	+289,0	+34.2	4,7	6,0	+1,3
Інші операційні втрати	1036,0	1589,0	+553,0	+53.4	5,9	8,3	+2,4
Повна собівартість	17837,0	18986,0	+11+1149.0?00	+6.4	100,0	100,0	-

Як видно із табл. 1.1 витрати на підприємстві в 2008 році зросли на 1149.0 тис. грн., або на 6.4 відсотки. Відбулося зростання по статті «оплата праці» та «відрахування на соціальні заходи» в зв'язку із підвищенням заробітної плати в 2008 році та по інших операційних втратах.

В 2007 році питома вага матеріальних затрат в загальній сумі собівартості склала 81,4 відсотка, в 2008 році 69,4 відсотка, або зменшилась на 12 відсотків. Питома вага заробітної плати з нарахуванням в 2008 році збільшилась до 16.3 відсотки, або зросла на 8.3 відсотки проти 8.0 відсотки в 2007 році.

2.1.1 Аналіз собівартості 1 грн. товарної продукції

Витрати на 1 гривню обсягу промислової товарної продукції – це важливий найбільш узагальнюючий показник собівартості продукції.

Із даних таблиці 1.2 видно, що витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за попередній період склали

17837.0: 22302,0 = 0.7998 грн. = 79.98 коп. за звітний період

18986,0: 23349,0 = 0.8131 грн. = 81.31 коп.

Витрати на 1 гривню реалізованої продукції в 2008 році зросли на 1.66% завдяки тому, що темпи збільшення виручки від реалізації продукції знизились проти темпів збільшення собівартості відповідно 4,69 та 6,40%. Зниження становить 1.71 пункту.

Витрати на 1 грн. реалізованої продукції за звітний період у порівнянних цінах становлять 18986.0:20032,0 = 0,9478 грн. =94,78 коп., що вище, ніж за попередній період, на 1.19%.[15, 168.]

2.1.2 Аналіз собівартості окремих видів продукції.

Вивченню та оцінці собівартості одиниці найважливіших видів продукції економічні служби підприємства повинні приділяти особливу увагу, оскільки результати аналізу цього важливого показника використовуються для виявлення шляхів подальшого зниження собівартості продукції, проведення низки організаційно-технічних заходів щодо економії витрат на конкретних ділянках роботи.

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою:

Пв

Соп = _____ + Зв (1.8)

П

де Соп - собівартість одиниці продукції;

Пв - постійні (умовно-незмінні) витрати;

Зв - змінні витрати;

П - обсяг виробництва.

Аналіз проводять за даними планових, проектно-кошторисних та

фактичних калькуляцій в кілька етапів.

Оцінку виконання планового (розрахункового) завдання по зниженню собівартості одиниці продукції та встановлення динаміки собівартості проводять методом порівняння фактичної собівартості одиниці продукції з плановою та зі собівартістю за попередній рік.[15, 180.]

Таблиця 1.3. Аналіз собівартості одиниці найважливіших видів продукції.

Вироби	Собівартість за попередній рік	Собівартість за звітний рік
		За планом		фактично
		гривень	% значення собівартості порівняно з попереднім роком	гривень	% значення собівартості
					З попереднім роком	З планом
Спирт етиловий ректифікований загальний випуск (в тис.дал.)	463,7	492,6	х	653,7	х	х
Собівартість всього випуску	13429,0	13049,0	97,2	17528,5	130,5	134,3
Собівартість 1 дал. спирту етилового ректифікованого (грн./дал.)	28,96	26,49	91,5	26,81	92,6	101,2

Як видно з даних таблиці 1.3 фактична собівартість 2008 року 1 дал. спирту етилового ректифікованого нижча собівартості попереднього 2007 року на 2.15 гривні, або становить 92,6 відсотка. Проти плану 2008 року фактична собівартість 1 дал. спирту етилового ректифікованого зросла на 0.32 грн., або 101.2 відсотки.

На відхилення фактичної собівартості 1 дал. спирту етилового ректифікованого від планової впливають зміни:

обсягу виробництва;

постійних витрат;

змінних витрат.

Розрахунок вищеназваних чинників на відхилення фактичної собівартості одиниці продукції проводять методом ланцюгових підстановок.

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрати сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інше).

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу продукції. Це амортизація, орендна плата, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією виробництва.

Підприємстві вигідніше, якщо на одиницю продукції припадає менша сума постійних витрат, що можливо за досягнення максимуму обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях. Якщо при спаді виробництва продукції змінні витрати скорочуються пропорційно, то сума постійних витрат не змінюється, що призводить до зростання собівартості продукції і зменшення суми прибутку.

Лінія витрат за наявності постійних і змінних витрат являє собою рівняння першого ступеня:

Z = а + bx, (1.9)

де Z - сума витрат на виробництво продукції;

а - абсолютна сума постійних витрат;

b - ставка змінних витрат на одиницю продукції;

х - обсяг виробництва продукції.

Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва продукції можна зобразити графічно. На осі абсцис зобразимо обсяг виробництва продукції. А на осі ординат - суму постійних і змінних витрат. Із рисунка видно, що зі збільшенням обсягу виробництва зростає сума змінних витрат, а зі спадом виробництва відповідно зменшується, постійно наближається до лінії постійних витрат.

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Наприклад визначимо планову суму змінних і постійних витрат, застосовуючи при цьому фактичні дані 2008 року та планові дані 2008 року із таблиці 1.3.[14, 231-232.]

Позначимо,

х1 – обсяг випуску спирту в 2008 р. – 653,7 тис.дал.;

х2 - плановий обсяг випуску 2008 р. -492,6 тис.дал.;

Z1- фактичні витрати на весь випуск в 2008 році – 17528,5 т.грн;

Z2- планові витрати на весь випуск в 2008 році – 13049,0 т.грн.

Змінні витрати на одиницю продукції (b) визначимо так:

Z1- Z2 17528,5 - 13049,0 4479,5

b = --------- = ------------------------ = ---------- = 27,81 грн. (2.0)

х1 - х2 653,7 - 492,6 161,1

Визначивши змінні витрати на одиницю продукції можна підрахувати суму постійних витрат (а):

а = Z2 – bx2, або а = Z1 – b x1

а = 13049,0 – 27,81*492,6 = 650,2 т. грн.

За таким рівнянням можна спрогнозувати загальну суму витрат для будь-якого обсягу виробництва продукції.

2.2 Аналіз структури витрат на виробництво

2.2.1 Аналіз витрат за елементами

У практиці бухгалтерського обліку та аналітичних досліджень витрати на виробництво групують і вивчають за двома взаємодоповнюючими напрямами - за елементами витрат та за калькуляційними статтями.

Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об”єкт віднесення затрат (наприклад, незалежно чи стосуються вони цехів і ділянок одного виробництва, чи на виготовлення конкретного виробу, чи це витрати на обслуговування виробництва і управління). До них відносяться матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, інші операційні витрати та інші грошові витрати. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво - один із найважливіших розділів бізнес плану.

Аналіз витрат за елементами дає змогу:

дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес –планом;

оцінити динаміку структури витрат;

охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);

встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації та спеціалізації на зміну структури витрат;

визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниження собівартості.

Аналіз проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги кожного елемента витрат на виробництво з плановою (з питомою вагою попереднього періоду). Оцінюють зміни в питомій вазі кожного елементу витрат у загальній сумі, тобто досліджують структуру витрат. Детальний аналіз структури витрат на виробництво потрібний для того, щоб виявити витрати, які є найбільш значущими для підприємства, або можуть стати такими в майбутньому. Не можна одержати помітну економію по витратах, які становлять, наприклад 1% від усіх витрат. Багато економістів сходяться на думці, що для одержання ефекту потрібно проаналізувати 20% витрат, які займають близько 80% у їх сукупній величині.

Розглядаючи структуру витрат підприємства потрібно оцінювати кожну статтю щодо її значущості і контрольованості.

Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних витрат за економічними елементами містить форма №2 фінансової звітності „Звіт про фінансові результати”, а саме розд. ІІ „Елементи операційних витрат”. За цими даними можна визначити. до якого типу виробництва належить підприємство за переважанням використовуваних ресурсів (матеріало-, трудо-, чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають найактуальніші для підприємства напрямки зниження собівартості. Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами потрібний також для того, щоб підприємство не потрапило у „ножиці” еластичного попиту на свою продукцію та нееластичного власного попиту на ті чи інші виробничі ресурси. Вихідні дані й розрахунки для аналізу собівартості продукції за економічними елементами наведені в табл. 1.4.[15, 170.]

Таблиця 1.4. Економічні елементи операційних витрат по даних Залучанського спиртзаводу в 2008р.

Елементи витрат	Витрати, тис. грн., за період		Частка,% за період		Відхилення (+,-)
	попередній	звітний	попередній	звітний	попередній (в сумі)	звітний (в%)
а	1	2	3	4	5	6
Матеріальні витрати	14516,0	13176,0	81,4	69,4	-1340,0	-9,2
Витрати на оплату праці	1042,0	2184,0	5,8	11,5	+1142,0	+109,5
Відрахування на соціальні заходи	398,0	903,0	2,2	4,8	+505,0	+126,9
Амортизація	845,0	1134,0	4,7	6,0	+289,0	+34,2
Інші операційні витрати	1036,0	1589,0	5,9	8,3	+553,0	+53,4
Разом	17837,0	18986,0	100.0	100.0	+1149,0	+6,4

Дані таблиці 1,4 свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат у попередньому періоді становила 81,4%, у звітному – 69,4%. Темпи зменшення витрат за цією статтею на 14.7 пункту зменшили темпи зростання повної собівартості. Лише на десятину сукупні витрати зумовлені оплатою праці: відповідно в попередньому періоді – 5,8%, у звітному – 11,5%. Темпи збільшення витрат на оплату праці в 17,1 рази вищі, ніж загальні темпи збільшення витрат (109,5:6,4), що зумовлене ростом середньої заробітної плати в 2008 році. Високими темпами збільшувалась амортизація та інші операційні витрати, що призвело до збільшення частки витрат засобів праці та інших витрат в сукупних витратах.

2.2.2 Аналіз витрат за статтями калькуляції

Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку із відхиленням фактичної собівартості від планової, показати „внесок” кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції.

Оцінку собівартості розпочинають з вивчення загального виконання плану зі собівартості продукції. На наступному етапі аналізу вивчають відхилення в розрізі окремих видів статей та визначають, за рахунок дії яких саме чинників одержано ці відхилення. При цьому слід мати на увазі, що один і той самий чинник по різному впливає