Сучасний облік прямих витрат

народногосподарські. Галузеві - це покращення спеціалізації і кооперації; правильне розміщення виробничої програми між підприємствами галузей. [36, с.95]

Використання зовнішніх резервів підвищує ефективність виробництва не лише даного підприємства, а й інших підприємств.

Слід враховувати і резерви, пов’язані з відхиленням від плану, а також додаткові, виявлені в процесі його виконання.

Ліквідація перевитрат сировини і матеріалів у порівнянні з встановленими нормативами перевитрат по заробітній платні, по загальнозаводських і цехових витратах – всі ці резерви пов’язані з відхиленням від плану.

Прикладом додаткових резервів, які мають місце в процесі виконання плану є: використання провідного досвіду і впровадження більш досконалих технологій.

По часу використання резерви поділяються на поточні і перспективні. Поточні визначаються протягом даного звітного періоду. Вони, як правило, не потребують значних додаткових затрат і підготовчих робіт.

По характеру впливу на результати виробництва розрізняють резерви екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні характеризуються використанням додаткових виробничих ресурсів, робочої сили і основних виробничих фондів. Інтенсивні сприяють підвищенню ефективності виробництва на основі економічного витрачання сировини і матеріалів, робочої сили і техніки.

Отже, основне завдання аналізу собівартості продукції полягає у визначенні резервів зниження затрат на виробництво продукції.

Особливістю резервів зниження собівартості продукції є їх синтетичний характер, оскільки в них відображається використання всіх ресурсів виробництва – трудових, матеріальних, фінансових.

Зниження собівартості, за рахунок якого не буде резерву, тягне за собою, як правило, зменшення і інших затрат.

До резервів зниження собівартості не відносяться фактори, які пов’язані із зміною асортименту і структури витраченої продукції, із зміною оптових цін на матеріали, покупні вироби, ставок обов’язкових відрахувань і тарифів.

Тепер розглянемо основні шляхи зниження собівартості продукції:

ріст продуктивності живої праці;

прискорення науково-технічного розвитку;

покращення використання уречевленої праці, скорочення і ліквідація непродуктивних витрат;

підвищення якості продукції, покращення використання основних фондів.

Одним з найважливіших шляхів зниження собівартості є ріст продуктивності праці. При цьому підвищується обсяг виробництва, зменшуються амортизаційні відрахування на утримання, управління і обслуговування персоналу.

3.4 Методика контролю прямих витрат на виробництво

Контроль за формуванням собівартості продукції, віднесенням витрат на виробництво — одна з найважливіших ділянок роботи бухгалтера. Собівартість продукції є вагомим показником оцінки якості роботи підприємства, від обґрунтованості її визначення за­лежать правильність, об'єктивність оцінки результатів фінансово-господарської діяльності.

Джерелами інформації для контролю собівартості продукції, виконаних робіт і послуг є:

а) первинні документи: лімітні картки, відомості, накладні, акти, матеріальні вимоги на відпуск матеріальних цінностей для виробничої діяльності структурним підрозділам підприєм­ства; розрахунково-платіжні відомості з оплати праці праців­ників, відомості розподілу трудозатрат і витрат на оплату пра­ці працівників підприємства; авансові звіти підзвітних осіб, рахунки-фактури, акти про одержані послуги від інших під­приємств і т. п.;

б) облікові регістри з аналітичного та поточного синтетичного бухгалтерського обліку (картки аналітичного обліку в розрізі об'єктів витрат, групувальні відомості по видах витрат, Журнал № 16, Головна книга по рахунках 20 “Виробничі запаси”, 23 “Виробництво”, 24 “Брак у виробництві”, 25 “Напівфабрикати”, 26 “Готова продукція”, 28 “Товари”, 91 “Загально виробничі витрати”, 66 “Розрахунки з оплати праці”, 65 “Розрахунки за страхування”);

в) нормативні, планові калькуляції, розрахунки до них, кош­торис на загальновиробничі та загальногосподарські витрати, ста­тистична звітність з окремих показників річного звіту (ф. 3);

г) дані податкового обліку про валові витрати на виробництво.

Основними нормативними актами при здій­сненні контролю прямих витрат є:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», затверджений постановою КМУ від 16.07.99 № 996-XIV (зі змінами і доповненнями);

2. Типове положення з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04.96 № 473;

3. Закон України «Про оподаткування прибутку» від 22.05.97 № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

У процесі перевірки витрат на виробництво розв’язуються наступні задачі:

оцінка обґрунтованості застосовуваного методу обліку витрат, варіанту зведеного обліку витрат, методів розподілу загальвиробничих витрат;

підтвердження первісної оцінки систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

підтвердження вірогідності оформлення і відображення в обліку прямих і накладних (непрямих) витрат;

оцінка якості інвентаризацій незавершеного виробництва;

арифметичний контроль показників собівартості за даними зведеного обліку витрат на виробництво.

Контроль за виробничими витратами є досить трудомістким процесом, що вимагає грунтовних знань, крім безлічі нормативних і інструктивних матеріалів, також і особливостей обрахунку собівартості продукції в окремих галузях і видах господарської діяльності. Тому до початку контрольно-аналітичної перевірки необхідно вивчити організаційні і технологічні особливості підприємства, спеціалізацію, масштаби і структуру кожного виду його виробничої діяльності. На основі аналізу облікової політики й особливостей виробництва з'ясовується обґрунтованість застосовуваного на практиці методу обліку виробничих витрат і варіанта зведеного обліку витрат.

Якщо в процесі контрольно-аналітичної перевірки встановлено, що в обліковій політиці обґрунтований метод обліку витрат відповідає вимогам технологічного процесу, а фактичне використання елементів даного методу не здійснюється, в цьому випадку повинно бути зафіксоване дане відхилення в робочих документах і визначено його вплив на формування собівартості продукції. Якщо описаний в обліковій політиці метод обліку витрат не відповідає особливостям технологічного процесу, то ревізор фіксує ряд змін, що в подальшому дозволять організувати виробничий облік відповідно до вимог нормативних документів.

Для підтвердження первісної оцінки систем внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку витрат на виробництво продукції ревізор на основі отриманої інформації заповнює заздалегідь розроблені тести.

За результатами тестування встановлюється оцінка надійності систем і порівнюється з первісною оцінкою, отриманої на стадії планування контрольно-ревізійної перевірки. Якщо така оцінка виявиться нижчою первісної, то необхідно скорегувати обсяг і порядок проведення інших контрольно-ревізійних процедур. Ревізор визначає для себе об'єкти підвищеної уваги при плануванні контрольних процедур. Підтверджуючи вірогідність оформлення і відображення в обліку прямих і накладних витрат, він з'ясовує обґрунтованість віднесення кожного виду витрат на собівартість продукції, правильність розмежування витрат по звітних періодах і об'єктах обліку, відповідність виконаних кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку встановленими нормативними документами. При цьому вивчаються документи, уже сформовані ревізором при перевірці операцій по заготовленню і витраті, з коштами, розрахункових операцій.

Перевіряючи чи обґрунтовано віднесені витрати на собівартість продукції, ревізору варто керуватися «Положенням про склад витрат...» і галузевими інструкціями. Причому усі витрати, передбачені зазначеними нормативними документами, відносяться на собівартість у повному обсязі, але для цілей оподатковування по податку на прибуток деякі з них приймаються тільки в межах встановлених норм (витрати на відрядження, витрати на підготовку кадрів, на оплату відсотків по позичках банків, на рекламу, представницькі витрати, компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок і ін.). Названі витрати, як правило, відносяться до управлінських. Тому ревізору необхідно проаналізувати організацію аналітичного обліку по рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». У процесі такого аналізу встановлюється фактичний спосіб обліку нормованих витрат для цілей оподатковування: у рамках системи бухгалтерського обліку чи позасистемний. Перший спосіб припускає виділення на рахунку 91 чи субрахунків статей аналітичного обліку для роздільного відображення витрат у переділах норм і витрат понад норми. При другому способі нормовані витрати відображаються на рахунку 91 загальною сумою без виділення витрат понад норми, що реєструються в окремих довідках (відомостях). Контрольно-ревізійна перевірка дозволяє встановити загальну суму кожного виду нормованих витрат, виконує арифметичний розрахунок цих витрат у межах норм і понад норми і порівнює отримані значення з аналогічними показниками в обліку (і окремих довідках).

Ревізор повинен з'ясувати:

правильність розподілу виробничих витрат по звітних періодах;

дотримання обраного методу і точність оцінки матеріальних ресурсів, що списуються на витрати виробництва;

правильність включення в собівартість амортизації по основних засобах, нематеріальних активах і МШП, інших видів витрат; в тому числі зв'язаних з управлінням виробництвом;

обґрунтованість розподілу загальновиробничих витрат за об'єктами калькуляції;

організацію обліку зворотніх відходів і браку та ін.

Ревізору варто уважно проаналізувати склад загальновиробничих витрат, які враховуються відповідно на рахунку 91. У першу чергу, на підставі первинних документів необхідно перевірити правильність розподілу по конкретних рахунках витрат на опалення, освітлення, утримання і оренду приміщень, заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу підрозділів і підприємства в цілому тощо.

Значна частка витрат припадає на оплату комунальних послуг. Вивчаючи первинні документи і знайомлячись з організацією на підприємстві обліку витрат теплої води, електричної енергії, ревізор повинен встановити обґрунтованість списання таких витрат на виробництво і невиробничі потреби. Йому необхідно перевірити, чи не включаються до собівартості реалізованої продукції адміністративні витрати та витрати на збут. Також вивченню підлягає правильність формування різних резервів майбутніх витрат (на оплату чергових відпусток співробітників, на виплату винагород за підсумками роботи за рік, на ремонт основних засобів і ін.).

Суми витрат майбутніх періодів, що включаються у витрати на виробництво звітного періоду, повинні підтверджуватися кошторисами і первинними документами по обліку цих витрат (накладні, акти приймання виконаних робіт і ін.). Ревізор контролює також склад витрат майбутніх періодів і правомірність їхнього віднесення на собівартість (вони повинні бути обумовлені процесом виробництва чи управління підприємством).

Ревізор перевіряє правильність розподілу (списання) витрат відповідно до порядку, закріпленим в обліковій політиці підприємства. У процесі вивчення витрат йому необхідно визначити: чи вони правильно документально оформлені і відбиті на рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи, що підтверджують облік кожного виду витрат, повинні містити всі обов'язкові реквізити, підписи відповідальних осіб. Кореспонденції рахунків повинні відповідати встановленим нормативам.

В процесі контрольно-ревізійної перевірки варто також перевірити: стан обліку незавершеного виробництва, своєчасність і правильність його інвентаризації й оцінки, безпомилковість відображення результатів інвентаризації в обліку. Насамперед, ревізору необхідно проаналізувати періодичність і порядок проведення інвентаризацій незавершеного виробництва, вивчити представлені інвентаризаційні описи і порівнювальні відомості. Якщо в наданих документах не виявлені відхилення, то можна зробити висновок або про формальний характер інвентаризацій, чи, навпаки, про ефективну організацію оперативного і бухгалтерського обліку напівфабрикатів власного виробництва.[17, c.437]

Ревізор також може провести вибіркову інвентаризацію незавершеного виробництва. Однак використання такої процедури контролю можливо, якщо на підприємстві застосовується напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат на виробництво. Тільки в рамках цього варіанту обліку формуються показники, що відображають рух незавершеного виробництва на всіх етапах виготовлення продукції. Номенклатура напівфабрикатів, що перевіряється визначається з врахуванням технологічних особливостей виробництва. Як правило, перевіряються найбільш дорогі напівфабрикати. Якщо в ході вибіркової перевірки виявлені значні відхилення (наприклад, більше 5% від номенклатури, що перевіряється,), то можна зробити висновок про формальний характер проведених інвентаризацій. Якщо ж вибіркова інвентаризація незавершеного виробництва виявить відхилення менше 5%, то підтверджуються обсяги незавершеного виробництва, зазначені в даних оперативного обліку руху напівфабрикатів власного виробництва або аналітичного обліку.

Підтверджуючи вірогідність оцінки незавершеного виробництва, ревізор здійснює арифметичний контроль його обсягу в натуральному і вартісному вираженні. При цьому варто враховувати, що на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, що застосовують позамовний метод обліку витрат, вартість незавершеного виробництва визначається витратами на незакінчені замовлення. В великосерійних і масових виробництвах вартість незавершеного виробництва складається із суми прямих затрат (матеріали й основна заробітна плата), що обчислюються за нормами по кожному калькуляційному об'єкті (виробу, і т.д.), і суми інших (непрямих) витрат, що визначаються у відсотках до прямих витрат.

Оцінка правильності обрахунку собівартості продукції виконується шляхом арифметичного контролю даних відомості зведеного обліку витрат. При цьому собівартість випуску продукції в умовах застосування позамовного і попередільного методу обліку витрат формується як алгебраїчна сума витрат за місяць і зміни величини незавершеного виробництва, а в умовах нормативного методу – алгебраїчна сума нормативної собівартості випуску продукції, змін норм і відхилень від норм.

Виявлені в процесі контрольно-ревізійної перевірки відхилення фіксуються у відповідних документах ревізора і визначається їх кількісний вплив на показники звітності.

Практика свідчить, що типовими помилками, які виявляються в ході перевірки затрат на виробництво, є наступні:

невідповідність застосованого методу обліку затрат – методу, зафіксованому в обліковій політиці;

неправильна оцінка залишків незавершеного виробництва;

неправильний розподіл витрат по звітних періодах;

необумовлене (без документального оформлення) включення в собівартість окремих видів витрат та ін [56.c.220].

Висновки і пропозиції

У результаті проведених досліджень, теоретичних і практичних матеріалів по темі даної дипломної роботи , можна зробити такі висновки і пропозиції:

Прямі витрати – це такі, які можна у момент їх первинного запуску у виробництво відписати до конкретного продукту.

До прямих виробничих затрат відносять затрати на сировину, матеріали, паливо і енергію на поточні цілі, основну і додаткову заробітну плату виробничих працівників і відрахування на соціальні заходи.

Прямі затрати займають високу питому вагу в собівартості продукції і спостерігається тенденція до зростання .

Цим визначається необхідність особливо точного ведення бухгалтерського обліку та суворого контролю за раціональним використанням сировини і матеріалів у виробництві, оскільки спадання прямих витрат знижує собівартість продукції.

Матеріальні затрати – це сума витрачених на виробництво сировини, матеріалів, напівфабрикатів, їх питома вага становить 75-80%. Прямі матеріальні затрати списуються на собівартість продукції на основі таких первинних документів як лімітно-забірні картки, накладні та ін.

Зниження матеріальних витрат приводить не тільки до зниження собівартості продукції, а й до збільшення випуску продукції. Але досягти цього можна за допомогою обліку, який повинен забезпечити:

контроль за наявністю матеріалів і дотримання встановлених норм запасів;

контроль за оприбуткуванням відходів і використанням матеріалів у виробництві.

Також високу питому вагу в собівартості продукції займають трудові витрати, а отже доцільне їх зменшення.

Витрати на оплату праці зменшуються в розрахунку на одиницю продукції, якщо збільшується продуктивність праці і знижується чисельність обслуговуючого персоналу.

Як показує передовий досвід неабияке значення має використання на підприємствах комп’ютерної техніки. Це дозволяє зменшити трудоємкість документального оформлення результатів діяльності підприємства, збільшити швидкість передачі інформації і підвищити достовірність даних. Це, в свою чергу, робить облік прямих витрат і весь облік оперативним, достовірним та ефективним.

В сьогоднішніх умовах значення аналізу дуже важливе, так як за його допомогою можна досягнути кращих результатів. На жаль, на ВАТ “Ватра” аналіз проводиться не дуже оперативно. Це призводить до небажаних показників виробничої діяльності. З добре налагодженим аналізом ВАТ “Ватра” зможе об’єктивно оцінити і зіставити результати господарської діяльності з використанням виробничих ресурсів і виявити можливості підвищення ефективності виробництва.

Не менш важливе значення для аналізу матеріальних витрат і витрат на оплату праці має загальна оцінка їх рівня. В процесі аналізу визначається,- на яку суму зменшилась фактична собівартість під впливом відповідних факторів.

Трудові витрати в порівнянні з минулими роками зменшились на 2807 тис. грн.

Проведення аналізу на ВАТ “Ватра” дало змогу виявити і резерви зниження витрат.

Слід відмітити, що більш можливе використання найновіших досягнень промислової науки, застосування прогресивних норм технологічного проектування, вдосконалення бухгалтерського обліку, системи контролю і звітності про дотримання норм витрачання матеріалів – все це сприяє зниженню матеріаломісткості продукції.

Потрібно так здійснювати і контролювати прямі затрати, щоб зростала ефективність їх використання. Лише тоді можна говорити про зниження прямих витрат, а й відповідно і собівартості продукції.

Список використаних джерел

Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” // Галицькі контракти. - 1998. - №1-2, - с.112-140.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" // Відомості Верховної Ради України.- 1991.- №47.- С.646.

Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України.- К.,1999.

Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку, затверджені наказами Міністерства фінінсів України у 1999 і 2000 рр. // Електронна бібліотека “Юрист плюс”.- К.: ЦКТ, 2000.

Адамс Р. Основы аудита. - М.: Аудит ЮНИТИ, 1995. - 398 с.

Алборов Р.А. Аудит в организациях промышленности, торговли и АПК.- М.: Издательство «Дело и сервис», 2000.- 432 с.

Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие. – М.: Экономика, 1994.- 368с.

Антони Р.А. Основы бухгалтерского учета. 1-е изд. На русском яз.- М.: Триада НТТ совм. С “Монтажспецстрой”, 1994.- 318 с.

Аренс Э. А., Лоббек Дж. К. Аудит / Гл. ред. Я.В. Соколов.- М.: Финансы и статистика, 1995.- 560 с.

Аудит. Учебник для вузов / Под ред. Подольского.-М.:ЮНИТИ-Дана,2000.

Бардаш С.В. Інвентаризація: теорія, практика, комп’ютеризація. - Житомир: ЖІТІ, 1999.- 372 с.

Бардаш С.В. Контроль і ревізія. Практикум: Навчальний посібник. - Житомир:ЖІТІ, 2000.-384с.Бутинець Ф.Ф. Бухгалетрський фінансовий облік. - Житомир: ЖІТІ,2001.

Барышников Н.П. Организация и методика проведения общего аудита. - М.: Информационно-издательский дом «Филин», 1995. - 448 с.

Биргова Н К. Практика и бухгалтерский учет в Украине /Економика и право. – Киев, 1999.

Бирюкова И.К., Кондрянский А.В. Бухгалтерский учет в Украине – К.: Товариство «Знання», 1998.- 408 с.

Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник.- К.: Вища школа.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.- 574 с.

Бутафіна І. Облік зобов’язань // Все про бухгалтерський облік. – 2000.- № 56.-С. 8-13

Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Петренко Н.І. Контроль і ревізія.-Житомир: ЖІТІ,2000.-512с.

Бухгалтерський фінансовий облік. / Під редакцією Бутинця Ф.Ф. – Житомир, ПП “Рута”, 2000. – 608с.

Ванинский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. – М.: Финансы и статистика. – 1997. – 143 с.

Верига Ю.А, Руденко Л. В. Облік і аудит резервів: Українська практика та міжнародний досвід // Світ бухгалтерського обліку.- 2001. – №2. – с. 11-18.

Вітвицька Н.С., Кузьмінська О.Е. Контроль і ревізія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000.- 166с.

Власова Е. Учет долгосрочных и краткосрочных займов // Консультант бухгалтера. – 2001. - №14. – с. 9-12.

Гарасим П.М. та ін. Кореспонденція рахунків на підприємствах різних галузей і форм власності.- Тернопіль: Астон, 1999.- 104 с.

Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках: Навч. посібник: 3-те вид., допов.- К.:А.С.К., 2001.- 416 с.

Довідник бухгалтера-економіста / Під ред. П.Я. Хомин.- Тернопіль, 1999.- 176с.

Довідник з бухгалтерського обліку / Уклад.: Н.І. Ценклер, Й.Д. Шляхта, Г.Г. Штулер; За ред. Н.І. Ценклер. – Ужгород: ІВА, 2000.-356 с.

Дорош Н.І. Застосування векселів при розрахунках та відображення їх руху в бухгалтерському обліку. // Світ бухгалтерського обліку. –1999. № 8.-12-16 с.

Економічний аналіз діяльності промислових підприємств / За ред. С.І. Шкарабана. – Тернопіль, ТАНГ, 1999.- 405 с.

Економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об’єднань: Навчальний посібник / За ред. проф. С.І. Шкарабана.- Тернопіль, ТАНГ, 1995.- 299 с.

Завгородний В.П. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в системе управления предприятием – К.: Ваклер, Ди – Кси, 1997.- 967 с.

Каморджанова А.А. Занимательная бухгалтерия / Под ред. Г. Н. Бургоновой.- М.: Бухгалтерский учет, 1994.- 96 с.

Кармайкл Д.Р., Бенис М. Стандарты и нормы аудита: Пер. с анг. – М.: Аудит ЮНИТИ, 1995.- 527 с.

Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль: Учебник.- М.: Финансы и статистика, 1998.- 300 с.

Крейнина М.Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле. – М.: АО «Дис», «МВ-Центр», 1994. – 265 с.

Кулаковська Л.П. Основи аудиту. Курс лекцій. Навчальний посібник.-Житомир:ЖІТІ,2000Руденко Л.В., Подольська В.О.,Яріш О.В. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.-К: НМЦ “УКООП Освіта”,2000.

Куравлев В.В. Савруков Н.Т. Анализ хозяйственно-финансовой деятельности предприятия. – Чебоксары: 1999. – 135 с.

Лановик Б.Д. – Історія господарства: Україна і світ: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 480 с.

Лучко М.Р., Остап’юк М.Я. Історія обліку: світ та Україна, погляд крізь роки. – Тернопіль: “ЗОРЕПАД”, 1998. – 151 с.

Малькова Т.Н. Древняя бухгалтерия: какой она была? – М.: Финансы и статистика, 1995.- 304 с.

Марочкин А. Учет расчетов, долгосрочных и текущих обязательств // Консультант бухгалтера. – 2001 - №14. – С. 12-21.

Мельничук Г.М. Анализ хозяйственной деятельности в примышленности: Учебник.- К.: Выща школа, 1990.- 318 с.

Мус Г., Ханшманн Р. Бухгалтерський облік: основі – завдання – розв’язання.- К.: КНЕУ, 1999.- 368 с.

Новий бухгалтерський облік в Україні (побудова і застосування): Навч.-методичний посібник.- Тернопіль: Карт- бланш, 2000.- 288 с.

Облік та аналіз в управлінні підприємством / В.В. Сопко, Г.М. Мельничук, Г.О. Науменко. – К.: Техніка, 1992.- 182 с.

Общий аудит. Законодательная и нормативная база, практика, рекомендации и методика осуществления / Кол. Авторов.- М.: «Дис», 1997.- 539 с.

Остап’юк М.Я. та ін. Теорія бухгалтерського обліку (історичні та метод. аспекти). Монографія- Ужгород: Ужгор. ун-т, 1998. – 148 с.

Пачоли Л. Трактат о счетах и записях. – М.: Статистика, 1974. – 160 с.

Петренко І. Відображення зобов’язань у фінансовій звітності і бухгалтерському обліку // Баланс-Агро. – 2000. - № 6.- с. 13-23.

Петрук О.М. Облік та Аналіз договірних відносин: проблеми теорії та практики.- Житомир: ЖІТІ, 1999.- 332 с.

Посібник з переходу на нову систему бухгалтерського обліку. – К.: 2000.- 301с.

Проблеми реформування економіки, обліку, контролю та аналізу підприємств : Наукові записки. Вип. I – Тернопіль: ТАНГ, 1999.- 223 с.

Рахман З., Шеремет А. Бухгалтерский учет в рыночной экономике. – М.: Инфра-М, 1996.- 272 с.

Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит // Навч.- метод. посібник. – К.: ТОВ «НІОС», 1998.- 224 с.

Рудницький. Внутрішній аудит: Методологія і організація.- Тернопіль: Економічна думка,2000.

Севрук М.А. Экономический анализ в условиях самостоятельности предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 191 с.

Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: Учебное пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 638 с.

Соколов Я.В. История развития бухгалтерского учета. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 367 с.

Соколов Я.В. Очерки по истории бухгалтерского учета. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 400 с.

Стоун Д., Хитчинг К. Бухгалтерский учет и финансовый анализ: Подготов. Курс.- С.-Петербург:Литера плюс, 1994. – 272 с.

Сук Л. Облік розрахунків з дебіторами і кредиторами // Бухгалтерія. – 2001. – №8. – С. 2-9.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. – К.: “А.С.К.”, 2000. – 770с.

Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета / Гл. ред. Я.В. Соколов.- М.: Финансы и статистика, 1997.- 576 с.