Державно-економічне регулювання виробничо-господарської діяльності видавництв
Законом визначаються порядок обчислення ввізного вивізного та сезонного мита, а також сфера застосування особливих видів мита: спеціального, антидемпінгового і компенсаційного. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення та оплати мита, а також надання тарифних пільг.
До 2009 року звільнялися від сплати мита та вхідного ПДВ імпорт товарів для видавничої діяльності та виготовлення книжкової продукції (п. 11.37 Закону про ПДВ).(Додаток 1)
Податкові пільги під час митного оформлення застосовуються щодо товарів, у т.ч. запасних частин, комплектуючих виробів, спеціального оснащення та витратних матеріалів, які використовуються у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні.
Положенням визначається перелік документів та порядок отримання висновку Мінпромполітики. У 20-денний строк після подання документів, якщо товар виробляється в Україні, Мінпромполітики направляє заявнику лист з інформацією, що відповідний товар виробляється в Україні, при цьому вказуються найменування аналогічного вітчизняного товару, місцезнаходження та телефони його виробника. А якщо зазначений товар не виробляється в Україні, Мінпромполітики за результатами розгляду документів видає заявнику потрібний висновок.
Податки виступають важливим інструментом макроекономічного регулювання економіки, перерозподілу валового внутрішнього продукту на цілі економічного розвитку і соціальних гарантій населенню, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, культури, забезпечення демократії та прав людини в державі. Тому умовою успішного функціонування економіки держави має стати ефективна податкова система.
3.4 Суміжні засоби державного регулювання
Серед інших засобів впливу держави на процес функціонування економіки велике значення мають державні асигнування, що надійно забезпечують діяльність усіх суб'єктів господарювання.
Державні асигнування — це певні суми коштів, виділені із централізованих і децентралізованих джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі. Бюджетні асигнування для окремих установ визначаються їх затвердженими коштами. Кошти для покриття видатків відповідно до дозволених асигнувань надаються установам шляхом відкриття фінансовими органами кредитів у банківських установах. Бюджетні асигнування на капітальне будівництво перераховуються фінансовими органами банкам, які фінансують ці будівництва.
Для того, щоб визначити дію механізму використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій, аналізують дохідну та видаткову частини консолідованого бюджету України за такими напрямками: непряме фінансування у вигляді податкових пільг і пільгового кредитування, субсидії місцевим бюджетам, трансфертні платежі, субсидії, дотації.
Залежно від економічної ролі ці засоби державного впливу мають відповідні характеристики:
субвенція — кошти, що виділяються з державного бюджету місцевим бюджетам;
трансфертні платежі — будь-які прямі виплати з державного бюджету населенню або підприємствам, що здійснюються у вигляді субсидій, пенсій та допомоги на соціальні потреби, оплати відсотків за державний борг;
субсидії — фінансова допомога (пряма чи непряма), що надається населенню або госпрозрахунковим підприємствам і організаціям. До прямих субсидій належать дотації, державні інвестиції, підтримка нових форм власності; до непрямих — пільгове оподаткування, політика прискореної амортизації та пільгове кредитування;
державні дотації — кошти, що спрямовуються на відшкодування різниці в цінах, спричиненої державною політикою регулювання цін.
Державний бюджет через видатки виконує функції політичного, соціального та господарського регулювання. Перше місце в бюджетних видатках посідають соціальні статті: допомоги, освіта, охорона здоров'я. У цьому проявляється основна мета державного регулювання — стабілізація, збалансованість, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного устрою до умов, що постійно змінюються. Соціальні витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, що властива соціальному ринковому господарству.
Держкомвидав визначає структуру, пріоритети та пропорції розвитку книговидавничої справи з залученням для цього інвестицій з оптимальним поєднанням використання державних централізованих капітальних вкладень, позабюджетних асигнувань і коштів з фондів підприємств (за їх згодою) для забезпечення їх виробничого і соціального розвитку, сприяє вдосконаленню структури виробничих потужностей для випуску книжкової, газетно-журнальної та іншої друкованої продукції, виходячи з матеріально-технічних, економічних можливостей, обсягів державного замовлення, потреб ринку і необхідності розширення експортних поставок.
Розробляє та в установленому порядку вносить відповідним органам державної виконавчої влади пропозиції щодо забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, випуск навчальної, дитячої та іншої соціально важливої літератури, а також з питань фінансової, податкової, митної політики держави щодо видавничої справи, преси, поліграфії та книгорозповсюдження.
Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції та монополізації виробництва, соціальної політики.
Квоти й ліцензії в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності: до найпоширеніших інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.
Ліцензія експортна (або імпортна) — це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування чи кредитування протягом установленого терміну.
Закон Про ліцензування певних видів господарської діяльності поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою статті Закону про ліцензування певних видів господарської, які не включені до переліку видів господарської діяльності, не підлягають ліцензуванню. Видавнича діяльність не потребує ліцензії крім виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності. Видавнича діяльність регулюється законом про видавничу справу. Він передбачає внесення до реєстру. Вимоги до видавця зазначені в цьому ж законі.
Ліцензійною системою передбачається, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на здійснення зовнішньоекономічних операцій певними товарами, занесеними до списків ліцензування експорту та імпорту. Системи ліцензування, що застосовуються в різних країнах, відзначаються великим різноманіттям форм і процедур.
Загальноприйнятими є такі ліцензії:
відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (щонайменше один місяць) з визначенням його загального обсягу;
генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування стосовно цього товару (товарів);
разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має плановий характер і видається для здійснення кожної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції. В разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна походження і призначення, а в деяких випадках — ще митний пункт, через який має ввозитись (або вивозитись) товар.
Необхідність ліцензування товару пояснюється багатьма внутрішніми обставинами. Зокрема, воно дає змогу раціональніше використовувати іноземну валюту, зважаючи на її недостатність для імпортування найважливіших для країни товарів, або обмежувати експорт дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, вивезення якої загрожує підвищенню цін на неї. Ліцензування полегшує вирівнювання торговельного та платіжного балансу з тією чи іншою країною, особливо коли потрібно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту, і використовується також у торговельно-політичних цілях: для одержання зустрічних поставок (на умовах взаємності) і як засіб у відповідь на дискримінаційні дії країн — торгових партнерів.
Складним елементом ліцензування є контингентування і ввезення деяких товарів у межах означених квот протягом невизначеного періоду. Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати на територію країни) протягом певного часу і який має натуральне або вартісне вираження.
Розрізняють квоти глобальні, групові та індивідуальні. Глобальні квоти встановлюють на товар (товари) без зазначення конкретної країни (групи країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Групові квоти встановлюють на товар (товари) з зазначенням країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальні квоти встановлюють на товар (товари) з зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Імпортні квоти вводять з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції та зменшення обсягів імпорту для поліпшення торговельного балансу. Застосування імпортних квот дає результати, подібні до ефекту від митних тарифів, однак існують і певні відмінності.
Квотування і ліцензування імпорту впливають на державні доходи інакше, ніж установлення мита. Якщо мито є джерелом бюджетних надходжень, то квоти та ліцензії становлять державний дохід лише тоді, коли вони продаються; якщо квоти та ліцензії розподіляються безкоштовно, виграє імпортер; якщо імпортні ліцензії продаються, держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку і ціною на національному ринку.
У межах установлених квот експорт та імпорт товарів здійснюються за ліцензіями, виданими уповноваженими на те державними організаціями. Копії ліцензій додаються до митних декларацій для пропускання товарів через кордон.
4. Пріоритети державного регулювання політики у видавничій справі України
Масштабна інформатизація людської діяльності сприяє суспільному розвиткові, процесам оперативного розповсюдження інформації, взаємної інтеграції виробництва, науки, культури й освіти. Українське книговидання є складовою частиною інформаційної сфери та, незважаючи на всю складність та суперечливість розвитку, відіграє важливу роль у самоусвідомленні нації, формуванні культури, духовності та водночас є свідченням національно-культурного відродження українського народу.
Незважаючи на наявність окремих розробок у царині дослідження сучасних проблем розвитку книговидання в Україні такими науковцями, як О. Афанасенко, О. Афонін, Я. Зелінська, Н. Сенченко, М. Тимошик, Л. Швайка та ін., низка важливих питань щодо механізмів державного регулювання зазначеної сфери залишається поза увагою.
Дослідивши сучасний стан українського книговидання, можна виділити такі основні проблеми його розвитку:
1. Велика кількість імпортованої друкованої продукції на вітчизняному
книжковому ринку;
2. Економічна та фінансова немічність суб’єктів видавничої справи;
3. Нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження в Україні,
недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації;
4. Відсутність програми економічного розвитку книговидавничої справи в Україні.
Для усунення цих проблем пропонуємо такі напрями їх розв’язання:
Для реалізації преваг української книги над імпортованою друкованою продукцією на українському книжковому ринку потрібно:
створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також регіональних представництв цього органу в усіх областях шляхом підписання Президентом України указу про створення відповідного органу з повноваженнями і функціями;
повернення підприємствам книжкової торгівлі пільги з податку на прибуток від продажу української книги через внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2009 р.” та відновлення пільги з оподаткування прибутку, отримуваного з продажу книги;
встановлення більш жорсткого контролю за ввезенням в Україну книжкової продукції з паралельним упровадженням систем відслідковування товарних потоків. Як варіант – введення акцизних марок для всього книжкового імпорту шляхом внесення змін до Митного кодексу України;
розробка Міністерством економіки спільно з Державним митним комітетом, Державним комітетом телебачення і радіомовлення, Державним комітетом статистики методик та критеріїв оцінки вартості імпортованих книжок та їх статистичного обліку за допомогою внесення змін до митного кодексу України;
розробка Міністерством економіки спільно з Державним комітетом телебачення і радіомовлення та Державним агентством з авторських та суміжних прав чітких механізмів щодо купівлі авторських правна видання творів зарубіжних авторів в Україні та розрахунків за них шляхом прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України, розробка та запровадження нових кодів статистичного обліку і виділення гуртового та роздрібного продажу книжок окремим рядком із існуючих “виробництво поліграфічної продукції” та “роздрібний продаж книжок і паперових виробів” за допомогою прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
Для усунення економічної та фінансової немічності суб’єктів видавничої справи можливі такі шляхи та засоби розв’язання:
визначення на конкурентній основі з числа комерційних банків декількох, яким буде надано Національним банком України кредитні ресурси за зниженою обліковою ставкою для кредитування програм суб’єктів видавничої справи, пов’язаних з підготовкою та друком видань освітнього, наукового та культурного характеру, художньої літератури шляхом розробки Кабінетом Міністрів України та Національним банком України спільної постанови, яка б враховувала зазначені варіанти ліквідації причин, що породжують цю проблему;
виділення коштів для розвитку системної гуртової та роздрібної книжкової торгівлі, збільшення розмірів площ та кількості суб’єктів книжкової торгівлі по продажу вітчизняної книги за допомогою розробки Кабінетом Міністрів України комплексу заходів по розвитку гуртової та роздрібної торгівлі українською книгою;
розробка механізмів поступового переходу від бюджетного дотування виробника до бюджетного дотування споживача та залучення кредитних ресурсів до виконання програм видання навчальної та соціально значущої літератури за допомогою розробки проекту Закону України “Про національний підручник”;
звільнення від оподаткування коштів, інвестованих з інших сфер діяльності у видавничу справу, а також спонсорських внесків на розширення асортиментної бази вітчизняних видань. Невирішеність проблеми по оподаткуванню меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток видавничої справи через розробку Закону України “Про меценатську та спонсорську діяльність”;
установлення пільгових ставок орендної плати за займані площі та тарифів на комунальні послуги та послуги пошти за доставку книг шляхом ухвалення постанови Кабінету Міністрів України “Про ставки орендної плати для суб’єктів видавничої справи, що мають відносини по оренді площ у будівлях загальнодержавної та комунальної власності”.
Для усунення нерозвиненості і безсистемності книгорозповсюдження в Україні, недостатність попиту на українську книгу і тривалі строки її реалізації потрібне включення до статистичної звітності обласних адміністрацій інформації про кількість видавництв та книжкових магазинів, встановлення для видавництв та книготорговельних підприємств ставок орендної плати на рівні культурно-освітніх закладів через ухвалення відповідної постанови Кабінету Міністрів України, розробка чіткого термінологічного апарату щодо визначення суб’єктів видавничої справи, технологічних видавничих термінів, а також визначення видавництв, поліграфічних та книготорговельних підприємств як суб’єктів оподаткування за допомогою розробки, за дорученням Кабінету Міністрів України внесення відповідних змін до Закону України “Про видавничу справу”.
Для розв’язання відсутності програми економічного розвитку книговидавничої справи в Україні – необхідно затвердити і застосувати Програму розвитку книговидання в Україні, яка б включала такі основні положення:
збільшити фінансування випуску цих книг.
звільнення від оподаткування коштів, інвестованих з інших сфер діяльності у вітчизняне книговидання, а також спонсорських внесків на розширення асортименту видань. Вирішення проблеми з оподаткування меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток вітчизняної книги.
розроблення механізмів покращання взаємодії і координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування з книговидавничими органами та видавництвами щодо розвитку вітчизняної книги.
удосконалення механізмів ліцензування, патентування, квотування, сертифікації та стандартизації української книги.
розроблення системи фінансового та іншого ресурсного забезпечення українського книговидання на нормативній основі з урахуванням специфіки регіонів, типів, видів і категорій видавництв.
розроблення нормативів і механізмів здійснення державного фінансування наукової діяльності наукових та освітніх організацій на основі поєднання прямого фінансування діяльності цих організацій з цільовим фінансуванням конкретних наукових програм і проектів.
реалізація необхідного державного забезпечення фінансовими та іншими ресурсами фундаментальних та прикладних досліджень, що сприятимуть розвиткові науки і техніки, як наслідок, науковому, довідковому та освітянському книговиданню.
розроблення і реалізація заходів з удосконалення диференційованої системи оплати всіх категорій працівників, що беруть участь у випуску вітчизняних книг залежно від рівня професійної майстерності і механізму індексування заробітної платні (з урахуванням оплати праці і пільг працівникам аналогічних професій в інших державах).
Виконання запропонованої програми в повному обсязі якнайкраще сприятиме розвитку вітчизняної книги в Україні.
Висновки
Отже, держава в сучасній економіці — це підприємець, інвестор, організатор науково-дослідних робіт і споживач кінцевої продукції. Воно безпосередньо бере участь у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів і послуг.
Функції державного регулювання різноманітні. Фактично економічна роль уряду виявляється в таких широких масштабах, що досить важко скласти вичерпний перелік його економічних функцій. Залежно від завдань уряду можна систематизувати функції державного регулювання. Окремі економічні завдання уряду мають за мету підтримувати функціонування ринкової системи. У цій сфері виокремлюють дві найважливіші функції державного регулювання: забезпечення правової бази та громадського порядку, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи, і захист конкуренції.
Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого (державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, правові й адміністративні обмеження, ліцензування) і непрямого (оподаткування, регулювання цін, митне регулювання експорту й імпорту).
До головних інструментів здійснення регулюючої функції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система(ПДВ, оподаткування авторської винагороди, податок на експорт та імпорт та інші). Облік видавничої діяльності має особливості залежно від суб'єктів видавничої діяльності, тобто він відрізняється у видавництва, у виробника та у розповсюджувача видавничої продукції; мають місце специфічні витрати: авторський гонорар, ціна паперу на певне видання, реклама; прибуток визначається за кожним виданням; для видавничої діяльності характерними є такі ділянки обліку, як облік браку, давальницької сировини, поворотних відходів.
Видавнича продукція характеризується такими параметрами: обсяг видання, формат, тираж, художньо-технічне оформлення, розмір винагороди авторам основного тексту, перекладачам, верстальникам, художникам.
Політику держави у сфері видавничої справи, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.
Державний комітет України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження (Держкомвидав) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Держкомвидав реалізує державну політику у сфері видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження, розробляє та здійснює заходи щодо розвитку матеріально-технічної бази друкованих засобів масової інформації та книговидання. Основними завданнями Держкомвидаву є: реалізація державної науково-технічної, інвестиційної, соціально-економічної, кадрової політики, спрямованої на розвиток друкованих засобів масової інформації видавництв та книжкової справи. Функціонування підприємств різних форм власності приводить до конкурентної боротьби на ринках орендних, акціонерних, приватних і державних підприємств. Реалізація програми роздержавлення і приватизації дозволяє ліквідовувати монополізм держави на власність і сприяє створенню конкурентного середовища. Тому діяльність державних підприємств — один з важливих аспектів державного управління і регулювання в сучасній ринковій економіці. Він потребує особливо уважного розгляду і теоретичного осмислення.
Список використаних джерел
1. Афанасенко О. Сучасний книжковий ринок України як об’єкт професійного дослідження // Вісн. Книжкової палати. – 2004. – №3. С. 28-30.
2. Афонін О. Хроніка пікіруючої книги // Друкарство. – 2005. – №3. С. 12-16
3. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге. – К.: КНЕП, 2001.
4. Закон України «Про єдиний митний тариф».
5. Закон України «Про видавничу справу».
6. Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні. Історія та сучасний стан: Навч. посіб. – Л.: ПАІС, 2003. – 544 с.
7. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Л.: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2002. – 520 с.
8. Карамишев Д. Концепція інноваційних перетворень: міжгалузевий підхід до реформування системи охорони здоров'я (державно-управлінські аспекти): Моногр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2004. – 304 с.
9. Семиноженко В. Книговидання в Україні – “відкрита книга” // Уряд. кур’єр. – 2002. – №209
10. Сенченко М. Світове книговидання: випуск друкованої продукції в 2004 році в контексті інформаційної безпеки // Друкарство. – 2005. – №3. С. 15-27
11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003
12. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с.
13. Швайка Л. Розвиток і регулювання видавничого підприємництва: Моногр. – Л.: Українська академія друкарства, 2005. – 432 с.
14. kyiv-obl.gov