Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій

Засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій

Размещено на /

РЕФЕРАТ


Курсова робота: 45 сторінок, 82 джерела.

Об’єктом дослідження є авторські програми на радіо.

Предметом – засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій.

Метою роботи є аналіз та виявлення особливостей авторських програм, а також теоретичне осмислення виражальних засобів радіомовлення у процесі засвоєння інформації та визначення особливостей їх використання в авторських програмах.

Методи дослідження: порівняльний, структурно-типологічний.

Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу. І всі вони використовуються в створенні авторських програм.

АВТОРСЬКА ПРОГРАМА, ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ, РАДІОВЕДУЧИЙ, СПРИЙНЯТТЯ, ТЕМБР, ІНТОНАЦІЯ, МУЗИКА, ШУМИ.


ВСТУП


Актуальність і наукова новизна дослідження зумовлені недостатньою увагою журналістико знавців до дискурсу музично-інформаційного радіомовлення в цілому, до специфіки його авторського програмного продукту та використання виражальних засобів зокрема.

Об’єктом дослідження є авторські програми на радіо.

Предметом – засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій.

Метою роботи є аналіз та виявлення особливостей авторських програм, а також теоретичне осмислення виражальних засобів радіомовлення у процесі засвоєння інформації та визначення особливостей їх використання в авторських програмах.

Відповідно до поставленої мети були висунуті такі завдання:

проаналізувати головні формотворчі та стилетворчі засоби радіомовлення;

визначити місце і різновиди авторської програми на регіональному радіо;

виявити особливості використання виражальних засобів теми в авторських програмах радіостанцій.

В структурі сучасних ЗМІ, радіо залишається найбільш оперативним. Ані телебачення, ані навіть Інтернет не має настільки досконалі можливості, які дозволяють, без додаткової підготовки, виходити в ефір з будь-якого кутка земної кулі із розповіддю про подію або явище будь-якого характеру, вже на початку цієї події. Відповідно, ця обставина полегшує використання радіо як коментатора найбільш актуально та соціально значущі фактів і явищ, презентацію представників суспільства, державних діячів, авторитетних осіб у всіх сферах знань та, певна річ, власне учасників подій. Саме у цьому контексті радіо впевнено випереджає і пресу, і телебачення, і Інтернет.

Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу.

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов).

Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюють іншу сторону його комунікативної природи – специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації.

Слухове сприйняття інформації згідно досліджень вчених вважається одним із найбільш дієвих. Із раннього дитинства людина отримує знання, пізнаючи світ органами зору і слуху. Проте саме слухове сприйняття найбільше впливає на уяву. А тому природно, що радіо у системі ЗМІ відкриває величезні можливості для розвитку мислення та формування асоціацій. На думку вчених - фізіологів природа людини така, що отримані звукові враження вона намагається перетворити у зорові. Під час цього процесу активно працює фантазія, в людини виникають певні почуття та емоції, і в такий спосіб розвивається мислення

Радіомовлення відкриває величезні можливості впливу на слухачів. Логіка викладеного матеріалу, зв'язок між його фрагментами мають будуватися за законами усного мовлення. Якщо знехтувати психологічними особливостями сприйняття, переваги радіокомунікації можуть бути втрачені. На радіо важлива не сама інформація, а те, як вона подається. Вдвічі завдання ускладнюється, коли мова йде про дитину, яку необхідно зацікавити, щоб вона дослухала казку до кінця. Тоді ведучому знадобляться не лише його акторські здібності, а й виражальні засоби радіомовлення.

Слово разом із музикою і шумами створюють повноцінну картинку, що постає в уяві, завдяки монтажу вона стає цілісною, органічною розповіддю. ЇЇ ефективність залежить від того, на скільки майстерно журналіст зможе використати комплекс виражальних засобів. Адже радіо у цікавій, і головне, доступній формі намагається розповідає про навколишнє середовище, предмети, тварини, явища природи.

Радіомовлення має безперечний психологічний вплив на людей. В системі ЗМІ радіо, яке орієнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає на уяву людини більше за інші інформаційно-комунікаційні засоби. Ще до появи радіо було доведено, що людина відповідно власним можливостям та розвитку асоціативного мислення, намагається перетворити звукові враження в зорові. Цей процес неминучий, він не залежить від бажання людини, тому що виражає об’єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу.

Регіональне радіо має певні характерні відмінності від загальнонаціонального. Звісно, головні з них зумовлюються саме фінансових аспектів організації, але існують також інші, не менш суттєві відмінності, які не лише диктують формат, розподілення ефірного часу, особливості створення авторського продукту, але й набагато ширші можливості інтерактивності та «прив’язки» до своєї аудиторії. Кожний ефірний продукт має власну специфіку та власний контингент слухачів. Зважаючи на вищезазначене була обрана тема курсової роботи : «Засоби вираженння теми в авторських програмах на радіо»

Методологічну й теоретичну основу роботи складають праці таких учених, як: Т.В. Васильєва, О.Я. Гоян, Г.В. Лазутіна, В.В. Лизанчук, Ю.А. Летунов, В.Я. Миронченко, О.А Сербенська, В.В. Смірнов, О.Д. Пономарів, В.Л. Цвік, О.А. Шерель, які дослідили теоретичні та практичні аспекти радіожурналістики, стилістики і мовної грамоти журналістів, визначили особливості авторських радіопрограм та описали специфіку сучасного радіомовлення, окреслив роль невербальних акустичних компонентів у творенні звукового образу.

Методи дослідження: порівняльний, структурно-типологічний.

Сфера застосування. Матеріали дослідження можуть бути використані під час подальших наукових розробок, при написанні курсових та дипломних робіт студентів, вивченні навчальних курсів присвячених радійній журналістиці, проблематиці ЗМІ.


РОЗДІЛ 1 ВИРАЖАЛЬНА ПАЛІТРА СУЧАСНОГО РАДІОМОВЛЕННЯ


Поняттєвий апарат і наукова база дослідження


1.1.1 Авторська програма

В науці та журналістському використанні присутня велика кількість визначень, термінів та понять. Між визначеннями, які подають у своїх монографіях або підручниках вчених-журналістикознавців, існують певні розбіжності, і щоб мати більш повне уявлення про той, чи інший предмет (явище), потрібно використати декілька різних визначень, які доповнюють одне одного.

Оскільки об’єктом вивчення є авторські програми на радіо, то в першу чергу необхідним буде подати визначення поняття авторської програми.

Отже, декілька найсуттєвіших та найповніших визначень поняття, порівнявши та поєднавши які, ми матимемо змогу вивести власне універсальне поняття авторської програми:

Г.В. Лазутіна під «авторською програмою» журналіста розуміє «створення власного твору (програми, циклу програм) для електронної (радіо, телебачення) преси, при якому журналіст приймає безпосередню участь в конструюванні та випуску цього твору, підбору теми, матеріалу та інформаційного приводу для нього» [25, с. 21].

Інше визначення «авторської програми» подається дослідником та журналістикознавцем В.Л. Цвіком: «Авторською програмою можна вважати той продукт журналістської діяльності, задумка та реалізація якого на 90% була проведена одним журналістом» [75, с. 125].

М.І. Калуцька визначає, що «авторський проект – це відвідуваний сайт, домашня сторінка, радіо або телепередача, яка створюється та підтримується зусиллям одного журналіста, і в якій з певною періодичністю з’являються певні результати його журналістської творчості» [20, с. 7].

За визначенням В.А. Моїсеєва «авторською програмою можна вважати лише таку програму, авторські права на яку журналіст має відповідно до чинного законодавства України» [47, с. 221].

Найбільш повна трактовка, на мою думку, подана у підручнику «Радіожурналістика» (за редакцією О.А. Шереля): «Авторська програма – радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Тобто автор радіопередачі цілком та повністю відповідальний за її виробництво: сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матеріал, обмірковує спеціальний джингл, іноді знаходить спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор» [60, с. 55].

Тому сучасне українське радіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскільки саме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру

Серед основних класифікацій типів програм сучасного радіо особливу увагу варто звернути на типологію, визначену О. Гояном. Ця класифікація застосовується досить часто у вітчизняному радіомовленні не лише теоретиками, а й журналістами-практиками.

Дослідник визначає вісім типів програм:

Інформаційні (складаються з 6–10, інколи – до 20 щоденних коротких інформаційних повідомлень);

Інформаційно-аналітичні (щоденне або щотижневе коментування подій, які відіграють важливу роль у житті суспільства);

Інформаційно-публіцистичні (програми, у яких фіксується соціальна проблема та намагання її вирішити);

Культурно-просвітницькі (присвячені історії або сучасному стану науки, мистецтва, музики, кіно, театру тощо, програми про сім'ю та медицину (здоров'я), трансляції вистав, культурно-просвітницьких акцій);

Пізнавально-розважальні (переважно це розмовні ток–шоу);

Дитячі (орієнтація на вікові особливості дошкільнят і тинейджерів);

Спортивні (трансляції, репортажі, пряме мовлення зі спортивних змагань та окремі передачі спортивної тематики);

Ігрові (конкурси, вікторини, тобто змагання слухачів між собою в прямому ефірі) [13, с. 124].

Наведена класифікація має дотичність і до тематичного спектра програм, і до їхньої жанрової характеристики. У цілому в сучасній радіожурналістиці інтегральним для визначення формально-змістових особливостей сучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тільки сукупність формо- та стилетворчих засобів, а в цілому композиційні особливості передачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести до аудиторії думки, ставлення, спостереження автора.

Створюючи авторську радіопрограму, журналісту важливо пам’ятати, на якій саме радіостанції вона буде звучати. «Тут у авторів, на відміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма за темою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на «локальній» комерційній інформаційно-музичній радіостанції, автор має можливість продати її на комерційній або муніципальній «багатопрофільній», а також державній станції» [60, с. 56]. Знання цього дає можливість автору або ведучому професійно орієнтуватися із використанням технічних засобів створення програм (наприклад, використання автором більш неординарних звукових засобів, які «наймані» ведучи дозволити собі не можуть відповідно до загального формату віщання, такі як: «звуки живої природи», мелодії загальновідомих музичних композицій або власні напрацювання ді-джея в галузі звуку [46, с. 10], що дає можливість більш практичного використання знань про особливості створення власне авторських програм.

Автору передачі бажано придумати «фірмову», тільки йому притаманну манеру привітання та прощання зі слухачами, а також підібрати спеціальну музичну «підкладку», щоб зробити передачу більш ефективною та такою, що запам’ятовується. Під цю музичну композицію (краще за все інструментальну) ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджати енергією або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характеру передачі, а також в залежності від темпераменту автора. Основу такому оформленню віщання вже дали перевірені часом радіопостанови, що велися під аранжуванням певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна була створювати певну атмосферу та настрій для слухача [72, с. 2].

Існує також певна характерна відмінність між видами власне авторських програм. Найбільш виразно ця різниця виявляється у відповідності до самої радіостанції, на якій виходить певна авторська програма.

В.Л. Цвік дає такі поради щодо підготовки тематичних (авторських) радіопрограм [75, с. 25]:

1. Жанрово-тематичні особливості програм більшості радіостанцій визначаються орієнтацією на групи населення, диференційовані за віковою, соціально-економічною або етнічною ознакою. Тобто, головним чинником створення такого типу програм є потреби власне тієї аудиторії, для якої цей продукт буде створюватись.

2. Визначення формату станції є першим важливим кроком для розробки стратегії підготовки програм, організації роботи всього колективу і кожного журналіста окремо. Формат радіостанції є визначальним для підбору журналістського персоналу та журналістського продукту, який буде поступати в ефір.

3. Оскільки практично всі однотипні станції працюють з одним і тим самим музичним матеріалом, гарно підібраний репертуар та частота повторів окремих записів можуть зіграти важливу роль у приверненні уваги слухачів (для визначення таких параметрів використовуються опитування слухачів, або визначення комп’ютером раціональної частоти повторів тих чи інших музичних номерів).

Також важливим аспектом є створення певного «брендового» продукту, за яким певна радіостанція може бути відразу визначена серед слухачів. Таким брендовим проектом може бути як постать ведучого, певні програми або цикли програм, а й також така не досить вагома деталь, як джингл певної програми (наприклад випуску новин) або коротка музична вставка між програмами, блоками реклам тощо (так звані «позивні»).

4. Підбір ді-джея (ведучого). При створенні авторської програми в його обов’язки входить: конструювання та випуск програми, відбір теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання тексту, відбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, іноді – пошук спонсорів.

Також журналіст може стати «голосом радіостанції», її визначальною рисою, за якою легко розпізнати яке радіо наразі лунає у ефірі (так звана «зірка радіо», або «брендовий ді-джей»).

5. Попередня підготовка до випуску (заготовки ді-джея), пошук гостей, матеріалу, попередній відбір музичного масиву, технічна підготовка. За рівнем попередньої підготовки визначається якість та професійність не лише однієї радіопрограми, але й усієї радіостанції загалом.

6. Чергування музики та голосу ді-джея, відповідність такого чергування та співвідношення музичного часу обраному формату.

7. Відбір гостей (доцільність появи гостей у авторській передачі). Потрібно зауважити, що при правильному підборі гостя важливо завжди пам’ятати – не потрібно довго розмовляти з людиною до початку запису (це може його виснажити, або змусити «повторюватися» чи апелювати до розмови, якої слухач не чув; також потрібно оминати питання, на які можна дати односкладну відповідь).

В.Л. Цвік подає окремі критерії правильної (професійної) роботи ді-джея (ведучого) такої програми [75, с. 42]. Знання цих критеріїв допоможе знайти вади або особливості не стільки в технічно-драматургічному оформленні програми, скільки саме в роботі журналіста, що є доцільним при оцінюванні саме авторських радіопрограм.

Отже, отримавши декілька тлумачень «авторської програми» та її характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторської програми на радіо». Авторська програма на радіо – це радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу, написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор або програмний директор

У сучасній теорії журналістики авторський програмний продукт досліджується з позицій функціонально орієнтованого радіомовлення (В. Смирнов), що впливає на розширення типології сучасних радіопрограм у цілому (О. Гоян, В. Смирнов, О. Шерель та ін.). Демократизація суспільно-політичної та соціокультурної дійсності в Україні позитивно позначається на національному інформаційному просторі, зокрема на радіомовленні. Саме авторська програма, на думку дослідників, є тим явищем, що підтверджує демократичність моделі журналістики будь-якої країни світу


1.1.2 Виражальні засоби радіожурналістики

У науковій літературі представлено значну кількість праць, присвячених опису специфіки радіомовлення, розгляду його акустичної природи. Це посібники з радіожурналістики О. Гояна [13], В. Лизанчука [30], В. Олейника [51], В. Смирнова [69] О. Шереля [60], та дослідження з технічних засобів масової комунікації О. Кузнєцової [24], В. Миронченка [45]. Звернув увагу на галузеві норми редагування радіопередач і З. Партико [55]. Дослідник описав технічні й спеціальні норми, процес відбору голосів для озвучування матеріалів, охарактеризував особливості фонетичного розмічування тексту та методи виправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір.

Наукові статті російської дослідниці О. Сомової присвячено розгляду питання тембральної метафоризації радіомовлення [70] та мелодики як компонентів інтонаційного оформлення радіопередач [71]. Термінологію інтонаційних компонентів акустичних характеристик усного мовлення подано в енциклопедичних словниках С. Єрмоленко [15], О. Селіванової [66], М. Яцимірської [81]. Зокрема, О. Селіванова розглядає невербальні інтонаційні компоненти усного мовлення (тембр, темп, мелодика, тон, гучність, дефекти мовлення, паузи тощо) як фонаційні кінеми (гр. kinesis - рух), що доповнюють й уточнюють вербальне спілкування [66, с. 207].

Переймаєтся проблемами урізноманітненя палітри стилетвочих засобів і Олександр Пономарів, у навчальному посібнику «Культура слова». Рекомендації автора ґрунтуються на мовному досліді українського народу. У посібнику даються поради щодо вибору слів для найкращого висловлення думки, порушуються проблеми з культури мови, яка є важливою в ефірному мовленні [57]. Також професор веде на Держапвному радіо власну програму «Радіожурнал СЛОВО» [Додаток А].

Для майбутніх працівників аудіовізуальних засобів і навіть для тих, хто прагне гарно і правильно говорити, стане в пригоді посібник О. Сербенської «Культура усного мовлення» [67]. Серед інших праць цього мовознавця, доктора філологічних наук можна виділити такі як: «Актуальне інтерв’ю з мовознавцем», «Антисуржик», а також науково-методичні праці «Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою», «Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологія?».

Сучасне радіо, що прагне стати другом для своєї аудиторії, – це особлива специфіка спілкування в ефірі, це своєрідні межі довіри між комунікаторами, що ґрунтуються на морально-етичних та естетичних засадах. Ці засади визначаються ефективністю радіомовлення, тобто вибором того комплексу виражальних засобів, тих вербальних технологій, за допомогою яких відбувається вплив на аудиторію, а отже, встановлюється зворотний зв'язок. Інтерактив радіо формується на основі звуку, завдяки якому активізується людська свідомість і спрямовується до діяльності, тобто йдеться про те, що, наприклад, O. Шерель назвав «звуковим образом» як сукупністю звукових елементів (мови, шумів, музики), за допомогою яких у слухача формуються уявлення чи асоціації про матеріальні блага, життєвий досвід, характер людини [60, с. 45]. Звуковий образ радіо індивідуальний, він має специфічний професійний почерк і відрізняється від звукових образів інших медіа чи видів мистецтва (телебачення, театру, кінематографа) завдяки особливій сукупності звукових елементів, їхньому драматургійному поєднанню та композиційній взаємозалежності. Його формують виражальні засоби радіожурналістики, які поділяють на дві групи, як зазначає В. Лизанчук [31, с. 12].

До першої групи, яка характеризується стабільним набором компонентів, належать слово, музика, шуми та документальні звукові записи, підготовлені поза студією, що є особливим елементом відображення дійсності, яка властива лише радіомовленню. Другу групу становлять технічні особливості роботи зі звуком, до яких належать запис, монтаж, звукові спецефекти (міксування, реверберація, синтез звуку, голосовий грим). Якщо перша група – статична й незмінна, тобто є природним відображенням навколишнього середовища і перебуває поза суб'єктивним втручанням, то друга група – рухома й мобільна завдяки авторському впливу, індивідуальному творчому пошуку й технічним можливостям, що позначається на особливостях того чи іншого звуку, переданого по радіо, тієї чи іншої радіопрограми, радіостанції, радіоканалу тощо. Отже, істотні зміни звукового образу радіо відбуваються, як правило, на рівні певних технологій, які пов'язані з розвитком технічного поступу, зі змінами в технології виробництва радіопродукту та залежно від творчої фантазії авторів радіоповідомлень.

На жаль, в ефірі сучасного вітчизняного радіомовлення мало уваги приділяється художньому оформленню радіопрограм, не вивчається і вплив виражальних засобів на слухача. Осмисленню цих понять присвячені роботи російських вчених: Н. Ломикіної [32], В. Смирнова [69], О. Шереля [60], різним аспектам особливостей радіомовлення приділяють увагу українські дослідники: В. Лизанчук [31], О. Штурнак [80], особливості радіоп'єси вивчає І. Хоменко [74]. Ними сформульовано основні поняття виражальних засобів радіомовлення, їхня роль і значення у процесі сприйняття і засвоєння інформації. Проте особливості впливу природних і технічних засобів на аудиторію, його залежність від жанру радіопрограм не були предметом наукових досліджень.

Набуло поширення радіо мистецтво – різновид словесно-звукового мистецтва, яке виникло з розвитком технічних засобів радіо. До цього поняття входять літературні, театральні, музично-сценічні твори, які з використанням творчих прийомів і технічних засобів радіомовлення набувають нових художньо-образних якостей і нових особливостей естетичного впливу. Специфіка радіомистецтва – невидимість того, що відбувається у радіовиставі та в інших літературних формах, які використовує радіо. Художній образ у ньому поєднує в собі численні звукові компоненти. Особливого значення набувають звучання акторського слова, а також багатоманітні звуки дійсності, музика, акустичні ефекти. Радіомистецтво вимагає від актора достовірної, психологічно глибокої гри з тонкими голосовими нюансами, характер якої залежить від змісту образу, від його тлумачення, а також від жанру твору. Потужно виражаючи почуття і думки у словесних діях героїв перевалено в роздумах, монологах, діалогах тощо, є важливим засобом формування світогляду людини.

Отже, питання акустичної природи радіомовлення не було поза увагою українських та закордонних лінгвістів і журналістикознавців, проте воно залишається недостатньо висвітленим і стосується переважно усного мовлення загалом. Майже не вивчається питання про акустичні особливості саме радіодискурсу, та й саме поняття радіодискурсу залишається ще недостатньо опрацьованим, за винятком досліджень Г. Почепцова, який розглядає його в системі комунікативних дискурсів у поєднанні з теледискурсом, коротко зазначаючи їх основні ознаки. Радіодискурс, за його словами, характеризується, на відміну від газетного дискурсу, часовими, просторовими, акустичними та іншими специфічними технічними характеристиками [58, с. 78].

У цілому в сучасній радіожурналістиці інтегральним для визначення формально-змістових особливостей сучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тільки сукупність формо- та стилетворчих засобів, а в цілому композиційні особливості передачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести до аудиторії думки, ставлення, спостереження автора.

Звуковий образ сучасної авторської радіопрограми залежить від теми чи проблеми, яку порушує журналіст, функцій, які він намагається реалізувати, ефекту, реакції, які передбачає викликати в слухачів. Особливо цікавим аспектом дослідження програмування сучасного радіо є вивчення ефективності впливу передачі на слухача, зокрема відповідності його смакам і потребам звукового образу програми.


Формотворчі та стилєтворчі засоби радіожурналістики


У сучасному інформаційному просторі радіо за масштабом поширення інформації, її оперативністю, широтою охоплення аудиторії (загальнодержавні канали Українського радіо мають практично стовідсоткове покриття на території нашої країни) і надалі залишатиметься одним із популярних та впливових засобів масової комунікації.

В. Смирнов зазначає, що радіожурналістика є звуковою комунікацією, характерні особливості якої визначаються природою звуку, його можливостями, психологією сприйняття [69, с. 23].

Звук у радіомовленні – основний засіб передачі змісту, а акустичність (акустичний від гр. akustikos – слуховий, той, що сприймається слухом) – специфічна категорія сучасного радіодискурсу.

Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу.

Життя людини невіддільне від звуку. Органи мовлення можуть продукувати 600 різних знаків за хвилину, а слух – сприймати ці звукові сигнали й передавати у мозок, що розшифровує їх. Науковцями давно доведено: незважаючи на те, що більшу частину інформації люди отримують за допомогою зору шляхом прямого спостереження за навколишньою дійсністю, майже дві треті часу вони проводять у мовленнєвому спілкуванні, утричі більше говорять та слухають, ніж читають і пишуть. Таким чином, уявлення людини про навколишній світ створюються не лише під впливом зорових, а й звукових образів, що мають великі можливості впливу на раціональну та емоційну сфери людської свідомості. В усному мовленні слово несе в собі набагато більше емотивної та семантичної інформації, ніж у писемному. Звукові повідомлення викликають у людській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття. У цьому випадку голос можна вважати внутрішнім звуковим автопортретом особистості.[7, с. 156].

Отже, при усних формах впливу ефективність сприйняття інформації досягається за допомогою збалансованого використання зображальних і звукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів.

Звуковий образ – це сукупність звукових елементів, що створюють у слухача асоціативні уявлення (в узагальненому вигляді) про матеріальні об'єкти, життєві події, характер людини [60, с. 106].

Як зазначає О. Гоян, поєднання слухового та зорового впливу на радіо дозволяє передавати інформацію на рівні образів. На радіо слід передовсім активувати (за допомогою усної мови, шумів, музики, монтажу, невербальних мовних засобів: тону, темпоритму, паузи, тембру, наголосу тощо) свідомість аудиторії для того, щоб вона самостійно відтворила повідомлене [13, с. 156].

Звуковий вплив на масову аудиторію найефективніше здійснює радіо, головна перевага якого перед іншими засобами масової комунікації пов'язана, як уже зазначалось, із впливом на уяву слухачів. Цей технічний засіб масової комунікації розрахований на аудіювання – одночасне слухання та розуміння інформації.

Голос людини – могутній засіб впливу на реципієнтів, здатний з перших хвилин заполонити увагу слухачів, завоювати їхню симпатію та довіру, чи, навпаки, викликати небажання слухати радіопередачу.

Гарний, поставлений голос – запорука успіху людей багатьох професій, особливо теле- та радіожурналістів. Звучання голосу завжди ненавмисне співвідноситься із іміджем диктора, змушує слухача домислювати візуальний вигляд, приписувати радіоведучому різноманітні інтелектуальні, моральні, ділові якості, поведінкові характеристики. Саме за голосом, який звучить в ефірі, слухачі дають певні оцінки «ерудований», «добрий» тощо. Без невербально створеного підтексту існування радіообразу у зв'язку з акустичною природою радіомовлення просто неможливе [7, с. 157].

Наприклад, «хрипота» та «тремоляція» голосу свідчать або ж про немолодий вік радіоведучого, або ж про його незадовільний стан здоров'я. Останнім часом у радіожурналістиці «голосовий імідж» диктора чи ведучого підбирається відповідно до формату радіостанції. (На FM-радіостанціях, як правило, звучать молоді, життєрадісні, бадьорі голоси, у дикторів Першого каналу Національного радіо переважать добре поставлені, низькі голоси).

Серед невербальних (паралінгвістичних) акустичних виражальних засобів сучасного радіодискурсу помітне місце займає інтонація (від лат. іntono – гучно промовляю), яка несе до 40 % загального обсягу інформації в усному повідомленні.

Інтонація як форма емоційно-вольового відношення того, хто говорить, до предмета мовлення та слухача, виражена в фізичних характеристиках звуку та зумовлена видом спілкування, метою, характером, особливостями мовного контакту, ситуацією комунікативного акту, є одним із найважливіших засобів передачі думок і почуттів, виражає не лише емоційно-експресивний стан, а й несе змістове та смислове навантаження. За її допомогою можна завоювати довіру слухачів або викликати відразу до передачі. Інтонація завжди має бути доречною, відповідати змісту повідомлення, не вступати з ним у суперечність. Інколи у радіопередачах може використовуватися інтонація застереження [15, с. 48].

Отже, інтонація забезпечує структурну цілісність висловлення, служить засобом розрізнення комунікативних їх типів (спонукання, питання, оклик, розповідь, імплікацію), виділення найбільш навантажених слів і фрагментів, характеристики мовця й ситуації спілкування, емоційного та стилістичного забарвлення текстів тощо. Поза інтонацією слово не має змісту.

До компонентів інтонаційного оформлення мовлення належать: тон, ритм, мелодика, темп мовлення, психологічні та логічні паузи, тембр голосу, логічний та фразовий наголоси.

Тон мовлення (від гр. tonos – натягнута мотузка, напруга, натяг) як компонент інтонаційного оформлення має неоднозначне трактування. Так, О. Селіванова розглядає тон мовлення як одиницю супрасегментного рівня звукового членування мовного потоку, висоту вимови звука в мовленні, що формується при проходженні повітряного струменя крізь голосові зв'язки, глотку, рота й носа шляхом створення акустичного ефекту від коливань голосових зв'язок (глотка, ніс і рот є лише резонаторами, крізь які проходить повітряний струмінь) [66, с. 622].

Традиційно тон мовлення ототожнюють із характером мовлення (звичайний, серйозний, піднесений, урочистий, схвильований, іронічний, саркастичний) [45, с. 103].

Зважаючи на вищезазначене, можна зробити висновок, що тон мовлення включає в себе висоту, діапазон мовлення, силу, гучність голосу, а також його модуляцію.

Голос утворюється в результаті роботи голосових зв'язок та дихання за допомогою звуку. З фізичної точки зору, звук – це коливання часток пружного середовища, які поширюються в ньому у вигляді хвиль. Звукові хвилі розрізняють за частотою коливань у секунду. Чим більша частота коливань – тим вищий тон. Звуки низької частоти сприймаються як бас, а високої – як свист. Висота голосу – це його тональні можливості. Вона залежить від частоти коливання голосових зв'язок. Кожен текст має свою висоту звучання: у радіопередачах говорити на високих тонах недоречно (високий тон виправдати можна лише доречною схвильованістю), спокійний, врівноважений тон додає солідності мовленнєвому повідомленню.

Висота тону повинна бути вмотивованою і її слід обов'язково враховувати при підготовці радіоматеріалів.

Межу людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання називають діапазоном мовлення, який може змінюватися як із віком, так і в процесі тренувань. Чим ширший діапазон голосу, тим цікавіші інтонаційні варіанти мовлення радіожурналіста.

Промовець впливає на слухачів не лише висотою, а й силою голосу. Сила

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: