Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Газета як тип видання

Газета як тип видання

Державний вищий навчальний заклад

"Запорізький національний технічний університет"

Міністерства освіти і науки України

Факультет гуманітарно-правовий

Кафедра журналістики


КУРСОВА РОБОТА

ГАЗЕТА ЯК ТИП ВИДАННЯ


Студентки групи ГП-429

Плішак Інни Олександрівни

Науковий керівник

к. ф. н., доцент Панченко С.А.


Запоріжжя

2010

Зміст


Вступ

Розділ 1. Історія виникнення газети

1.1 Етапи зародження газети

1.2 Газета в системі засобів масової комунікації

Розділ 2. Типологічні особливості газети

2.1 Типологічні ознаки газети

2.2 Проблеми типологізації та мета видання газети

Розділ 3. Структура номера газети

3.1 Система текстових публікацій та дизайн газетного номера

3.2 Види заголовків у газеті

Висновки

Список використаних джерел та літератури


Вступ


Газета - періодичне, що виходить від кількох разів на день до кількох разів на тиждень, друковане видання з систематичними матеріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного і культурного життя. Спочатку газети виконували лише інформативну функцію, але в процесі розвитку стали вміщувати аналітичні матеріали, перетворилися на спосіб формування громадської думки, урізноманітнилися за тематикою й напрямками [15].

Останнім часом в Україні спостерігається бурхливий розвиток періодичної преси. Ледь не щотижня на світ з’являються нові газети і журнали, фундаментаторами яких є найрізноманітніші установи [3].

Актуальність теми полягає у неможливості існування життя сучасного суспільства без газет, і незважаючи на те, що численні дослідження у цілому світі показують, що коли йдеться про широкий загал, то з усіх засобів масової інформації перевагу віддають телебаченню, воно є доступним далеко не кожній людині. Для отримання, передачі та зберігання інформації через телебачення потрібне спеціальне технічне обладнання, котре іноді не доступне пересічному громадянину, особливо у часи сьогоднішньої кризи, коли друковані види ЗМІ завжди радують нас переважно доступними цінами, незважаючи на деякі журнальні примірники ("Classic Rock", "Cosmopolitan", "In Rock" та ін.), ціна одного номеру яких перебільшує 25 грн. Сучасна газета може нараховувати від 2 до 100 сторінок, мати вишукане оформлення, кольорові фотографії, що робить проблематичним встановлення чіткої межі між газетою і журналом. Преса сприймається без додаткових технічних засобів; надає читачеві можливість вибірковості. Друковані ЗМІ забезпечують можливість різних ступенів сприйняття матеріалу: перегляд, вибіркове ознайомлення, збереження та ін.; дають можливість реципієнту максимальну психологічну зручність: порядок сприйняття матеріалу встановлює він сам у зручних для себе умовах.

Головна функція газети − подавати через певні невеликі проміжки часу оперативну, актуальну, загально цікаву, різноманітну інформацію [16]. І до цих пір газета не змінювала її, адже найновішу інформацію, не маючи ні радіо, ні телебачення, можна отримати лише з газет. У дослідженні німецького науковця Еміля Довіфата "Учення про газету" (1955) міститься така кваліфікація: "Газета повідомляє широку громадськість через найкоротші відрізки часу про новітні події сучасності у відповідності із злобою дня, але з усвідомленням відповідальності і громадського обов’язку".

Метою роботи є аналіз газети, як типу видання, її ознак та типологічних особливостей. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

− визначити поняття "газета";

− розглянути її історію зародження та етапи розвитку;

− вивчити типологію газетних видань;

− проаналізувати структуру газетного номера.

Об'єктом дослідження є газета як тип видання.

Предметом є дослідження національних та регіональних (запорізьких) газет.

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: аналізу й синтезу під час вироблення наукової концепції, порівняльно-історичний, структурно-типологічний при дослідженні історію зародження та етапи розвитку газети, її типології та структури.

Методологічна і теоретична основа роботи. До розгляду газети як типу видання зверталися такі вчені, як В. Ворошилов [8], І. Михайлин [15], С. Гурєвич [2], А. Гребньов [16], В. Іванов [3], А. Москаленко [4], С. Корконосенко [17], Е. Прохоров [7] − вони дослідили історичні, теоретичні та практичні аспекти друкованої журналістики. Методикою дослідження видань та розробці проблем їх класифікації та типології присвячені роботи: А. Акопова [1; 5; 6], Є. Ахмадуліна [11], А. Бочарова [12], І. Засурского, Є. Корнілова [9], А. Станько, І. Лисакової [13], В. Тулупова і багатьох інших дослідників.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у роботі була зроблена спроба детально проаналізувати історію газети від її народження до сучасності і порівняти різні наукові твердження щодо типологічних особливостей видання.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсової роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці лекційних та практичних завдань з курсу "Вступ до спеціальності".

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи − 28 сторінок. Список використаної літератури включає 30 найменувань (викладених на 2 сторінках).


Розділ 1. Історія виникнення газети


Історія газети, її виникнення та розвиток тісно пов'язані з історією світових цивілізацій. Перш за все − європейської цивілізації. Шлях, пройдений газетою від її зародження до наших днів, можна умовно розділити на кілька етапів.


1.1 Етапи зародження газети


Перший з них охоплює період так званої пражурналістики − з I в. до н. е.: виникнення первинних способів, засобів, методів, а потім і систем передачі та розповсюдження інформації.

Виникнення державності − перша умова появи первинних форм і методів передачі інформації. Правителі потребували передачі підлеглим управлінської інформації − у формі указів, наказів, постанов і тому подібних послань. Спочатку ця інформація передавалася у фіксованій усній формі, її заучували гінці й посли, глашатаї проголошували її на міських площах і в зборах громадян. Потім цю інформацію стали фіксувати у письмовій формі. Виникнення писемності було другою умовою зародження первинних форм передачі інформації.

З розширенням географічних відкриттів, винаходом і поширенням нових технічних засобів виробництва різних товарів, виникненням міжнародного ринку, з зародженням у розвинених європейських країнах буржуазії посилилася і потреба в більш надійних засобах доставки та отримання регулярної інформації, пов'язаної з усіма сторонами життя суспільства. Приблизно в XIV ст., з початку Відродження в Європі, розпочався і другий етап появи передумов − появи перших газет, який тривав до XVII ст. [2].

Найважливішою з цих передумов було поширення грамотності. Неписьменна людина могла отримувати інформацію тільки в усній формі − оповідань, чуток, переказів змісту документів тощо. Зростання кількості університетів, куди прагнули вступити молоді люди, відкриття безлічі шкіл приводили до появи грамотної аудиторії, здатної отримувати письмову інформацію. Проте цьому протягом тривалого часу перешкоджала відсутність матеріалу, на якому можна було б фіксувати, розмножувати і зберігати цю інформацію. Правда, у стародавньому Єгипті знайшли спосіб обробки папірусу. Єгипетські фараони і жерці направляли свої написані ієрогліфами послання на папірусі, але розмножувати їх було неможливо. У Стародавньому Римі з I в. до н. е. для загального прочитання виставляли Akta Senatus і Akta diurna populi − зведення новин на дошках, вкритих гіпсом. Їх копії на папірусі направляли чиновникам, який відповідав за управління римськими провінціями. В середні віки в монастирях писали та переписували книги, в тому числі літопису, на пергаменті − обробленій шкірі тварин, але це було дуже дорого та не годилося для розповсюдження новин. У Китаї у VII ст. відкрили спосіб приготування бавовняного паперу, але до Європи він дійшов лише в IX ст. - до Італії і в XIII ст. - до Франції. Лише в XIII-XIV ст. тут почали виготовляти папір, переробляючи ганчір'я. Нарешті був отриманий дешевий матеріал для фіксації та розповсюдження письмової інформації. Не вистачало лише технічного засобу її розмноження [2]. Технічний процес у газетній справі почався з винаходом М. Гуттенберга, який створив друковану форму з рухомих літер, які після друку можна було розбирати та використовувати при новому наборі. До цього книги друкувалися з цілих дерев'яних і металевих дощечок, на яких вирізалися літери. Застосування з 1814 парового преса дозволило в 4 рази збільшити кількість випущених за годину примірників. У 1884 році О. Мергенталер винайшов Лінотип, в якому були з'єднані набір, виключка (зміна пробілів) рядків, їх виливок і розбір матриць. У 1897 р. Т. Ленстон сконструював монотипію − набірну скоро відливну машину, керовану від перфострічки. У 1906 р.А. Корн вперше передав по фототелеграфу фотографію. У 1922 році була розроблена фотоскладальна машинка, патент на цей винахід купила лінотипна корпорація "Лайнотайп" [8, 117-118]. Виникли умови для появи перших газет. Проте цьому заважала відсутність організації їх швидкого та регулярного розповсюдження з місця, де знаходилися редакції та друкарні, в інші населені пункти. Ця перешкода була усунена лише з появою в Європі пошти − як державної, так і приватної, комерційної. Споживачі газетної інформації придбали можливість отримувати її швидко і систематично.

Поява на початку XVII ст. в Європі перших справжніх газет знаменує собою початок третього етапу історії цього друкованого періодичного видання. До цих пір в різних країнах сперечаються, де з'явилася перша друкована газета. Але відомо, що в 1609 р. в Німеччині стали видавати "Avisso Relation, oder Zeitung", у 1622 р. в Англії з'явилася щотижнева газета "Weekly News", а ще через десяток років − в 1631 р. у Франції − "La Gasette".

У Росії вже у XVII ст. при царському дворі регулярно випускали паперові рукописні "Куранти", іноді носили інші назви − "вістові листи", "Стовпці" − своєрідна прагазета, з якою знайомилися цар і його придворні. У грудні 1702 Петро I підписав указ про видання в Росії типографським способом першої цієї друкованої газети. Наприкінці 1702 р. − початку 1703 вийшли в світ її перші номери під назвою "Ведомости". Через три століття, у 2003 р. в Росії широко відзначили створення першої вітчизняної газети [2].

Перші газети в Україні з'явилися польською мовою ("Кур'єр Львівський", 1749), французькою ("Газетт де Леополь",1776) та російською ("Харьковский еженедельник", 1812; "Харьковские известия", 1817-1823) мовами. Перша газета українською мовою − "Зоря Галицька" − видавалася у Львові в 1848-1857 роках [15].

З посиленням буржуазії та формуванням капіталістичного суспільства газета й інформація, що міститься в ній, стала товаром. Виникає та розвивається ринок друкованих періодичних видань, важливу частину якого складають газети. Прискорений процес розділення праці призводить до виникнення нових професій, пов'язаних з підготовкою, випуском та розповсюдженням газети. З'являються професійні журналісти, що спеціалізуються на керівництві редакціями і на підготовці текстів та ілюстрацій на різних тематичних напрямках. Ще до випуску друкованих газет в середньовічній Європі з'явилися фахівці, які заробляли написанням і продажем бажаючим різноманітної інформації. У Венеції навіть виник цех scrittori d'avviso − письменників новин. Вважають, що і сама назва друкованого видання − газета − пов'язане з назвою дрібної монети − gazzetta, яку сплачували у Венеції за прочитання зведення новин, підготовленої таким спеціалістом.

Четвертий етап історії газети пов'язаний з розквітом журналістики в капіталістичному суспільстві, з охопленням у XIX і XX ст. всього світу масовими друкованими періодичними виданнями. Для цього етапу характерні диференціація газет: за ідеологічними, політичними, соціальними, національними, професійними та іншими підставами, все більш високий рівень професіоналізації роботи редакції, підготовки та випуску видання. І комерціалізація газети, її націленість на отримання доходів і прибутку.

Останній, п'ятий етап розвитку газети почалася в другій половині XX ст. Його визначають виникнення нових засобів масової інформації, поява нових технологій (комп'ютерів, Інтернету та інших), перспектива народження мультимедіа, що поєднують ознаки і можливості різних ЗМІ. Це знаменує завершення ери Гутенберга і початок нового напрямку розвитку газети [2].

Газета пройшла п’ять складних етапів свого розвитку, її удосконалення тривають і сьогодні, що дозволяє їй радувати нас щоразу чимось новим.


1.2 Газета в системі засобів масової комунікації


Газета − перший, найстаріший засіб масової інформації. Протягом більше чотирьох століть її історії вона, поряд з журналом, залишалася незамінним джерелом інформації для багатьох мільйонів людей. З прискоренням технічного прогресу сама вона та її положення в суспільстві серйозно змінилися. Двадцяте століття принесло людству кілька нових засобів масової інформації. На початку століття, з винаходом Поповим і Марконі радіо, монополія газети була порушена. Радіостанції розносили інформацію по всьому світу з оперативністю, яка була недосяжна навіть для щоденної газети. А з винаходом наприкінці століття телебачення люди отримали можливість не лише оперативно дізнаватися про подію, але й побачити його на телеекрані. Досягнення газетою ефекту хвилини − передачі інформації про подію в момент його звершення − було неможливо. Спочатку радіо, а потім телебачення по черзі стали найважливішими засобами масової інформації. Нарешті, наприкінці століття, з приходом нових технологій, електроніки та Інтернету, з'явилися мережеві періодичні видання, які розкрили невідомі раніше можливості виробництва і отримання інформації. Виникла система засобів масової інформації.

Із розвитком цієї системи почастішали пророкування неминучості зникнення старих − друкованих періодичних видань. Фахівці, великі вчені − канадський дослідник телебачення Маклюен та інші - заявили, що газета приречена, і їй не вижити. Пророцтва ці, однак, не виправдалися. Газета не померла, вона зуміла пристосуватися до нової ситуації. Зі зміною умов її існування вона сама змінилася, показавши гнучкість і здатність пристосовуватися. Посилився процес спеціалізації газети: крім видання для всіх, з'явилося безліч газет для різних соціальних груп та інститутів, для спеціальної аудиторії. Це призвело до зміни концепції газети як друкованого засобу масової інформації та моделі кожного видання. Удосконалення технічної бази, прискорення збору та передачі інформації, використання нових методів розповсюдження дозволило пришвидшити доставку газети її читачам. Вона знайшла своє нове місце в системі ЗМІ, успішно заповнюючи те, що не могли надати читачам інші засоби масової інформації [2].

Не будучи в змозі конкурувати з телебаченням і радіо в повідомленні оперативних новин, газета зосередилася на їх коментуванні, на первинному аналізі ситуацій і проблем та прогнозуванні їх розвитку. До безперервного потоку оперативної інформації, що поставляється телебаченням, радіо і мережевими виданнями, газета приєднує порціонну інформацію, одержувану читачами через певні проміжки часу, і супроводжує її аналітичним коментарем. Вона завжди існує у потоці часу, розставляючи в ньому своїми номерами пам'ятні стовпи. Газета − дзеркало свого часу, з яким рухається і розвивається. Не випадково, вивчаючи будь-який період історії, дослідники звертаються до комплектів газет у пошуках на їх сторінках інформації про факти, події, виступи, що характеризують час, який їх приваблює. Газета зберігає аромат часу, який вона відображає.

Це пов'язано з керівною її перевагою в порівнянні з іншими ЗМІ − з матеріальним паперовим аркушем. Папір, на якому надрукована газетна інформація, а в майбутньому інші матеріальні замінники паперу, забезпечує довготривалу збереженість змісту номера друкованого періодичного видання. Газету можна прочитати повністю або частково, скласти її, сховати в стіл або в портфель і принести додому і там дочитати її до кінця. Номер газети можна передати для читання рідним або сусідові, покласти його в архів і перечитати через будь-який час, поки він зберігається. Його можна переслати поштою товаришеві і потім отримати його тим же шляхом назад. Подібного ефекту "відкладеного читання" поки що неможливо добитися ні на телебаченні, ні на радіо. Можна, звичайно, зберігати плівки з теле - або радіозаписом, але для їх відтворення потрібна відповідна апаратура. Те ж відноситься і до мережевих видань. З цим же пов'язана і інша перевага газети: для отримання інформації, що в ній міститься, не потрібно ніяких додаткових приладів або інших пристроїв: радіоприймача, телевізора або комп'ютера. Вона зручна у використанні, сприймається "сама по собі" − повністю або частково, в результаті перегляду заголовків публікацій, а також подальшого читання текстів. До того ж газета містить всю інформацію, яка може бути сприйнята читачем: він сам визначає характер і темп читання газети. Це можливо також при зверненні до мережевого видання, але виключено при зверненні до телебачення чи радіо, де темп передачі інформації задається диктором або редактором.

У кожного засобу масової інформації зараз зберігається своє місце в їхній системі, своє призначення. Разом вони виробляють комплексний, об'єднаний вплив на людину й масову аудиторію. У перспективі, з подальшим розвитком нових технологій, можливе виникнення мультимедіа − засоби масової інформації, що об'єднують можливості нинішніх елементів системи ЗМІ, в тому числі й газети [2].

Щорічний огляд глобальних тенденцій преси був представлений Тімоті Болдінгом 1 грудня 2009 на об'єднаній сесії Всесвітнього газетного конгресу та Міжнародного форуму редакторів в Хайдарабад (Індія). Опитування WAN-IFRA показав, що глобальний тираж газет виріс в 2008 році на 1,3%, а за п'ять років - майже на 9%. Деякі з основних моментів виступу:

По всьому світу газети щодня читають 1,9 млрд. людей, або 34% усього населення; Інтернетом користуються 24%.

Найбільшим газетним ринком у світі є Індія, де щодня продається 107 млн. примірників газет. На Індію, Китай і Японію проходиться більше 60% газетних продажів у світі, в той час як на США − 14%. "Хоча в деяких регіонах тиражі не показують зростання, газети продовжують залишатися глобальним мас-медіа з охопленням 34%, з яким треба рахуватися", − говорить Болдінг.

З продажу на 1000 дорослого населення лідирує Японія з показником 612 екземплярів; за нею йдуть Норвегія (576) і Фінляндія (482).91% японців продовжують щодня читати газети − приголомшлива цифра для такого технологічно просунутого суспільства [18; 19].

Таким чином, газета пройшла величезний шлях, щоб з'явитися перед нами у такому вигляді, у якому ми її знаємо. За цей час вона багато змінювалась, зростала, удосконалювалася, завдяки чому і зайняла своє місце у системі ЗМІ, яке до цих пір є, як для мене, найнадійнішім.

Отже, газета пройшла п’ять складних етапів свого розвитку:

1) період пражурналістики − виникнення первинних способів, засобів, методів, а потім і систем передачі та розповсюдження інформації: спочатку інформація передавалася у фіксованій усній формі, її заучували гінці й посли, глашатаї;

2) поширення грамотності (зростання кількості університетів, відкриття шкіл приводили до появи грамотної аудиторії, здатної отримувати письмову інформацію) та початок виготовлення паперу (його робили, переробляючи ганчір'я);

3) поява в Європі перших справжніх газет: посилення буржуазії та формування капіталістичного суспільства − виникає ринок друкованих періодичних видань;

4) розквіт журналістики в капіталістичному суспільстві та охоплення у всього світу масовими друкованими періодичними виданням;

5) виникнення нових засобів масової інформації, поява нових технологій (комп'ютерів, Інтернету). Газета − перший, найстаріший засіб масової інформації. Протягом більше чотирьох століть її історії вона, поряд з журналом, залишалася незамінним джерелом інформації для багатьох мільйонів людей. З прискоренням технічного прогресу їй вже треба було конкурувати з радіо, телебаченням та Інтернетом − усі вони разом утворюють систему засобів інформації. Положення газети в суспільстві серйозно змінилися. Із розвитком цієї системи почастішали пророкування неминучості зникнення старих − друкованих періодичних видань. Газета не померла, вона зуміла пристосуватися до нової ситуації: зі зміною умов її існування вона сама змінилася, показавши гнучкість і здатність пристосовуватися. До безперервного потоку оперативної інформації, що поставляється телебаченням, радіо і мережевими виданнями, газета приєднує порціонну інформацію, одержувану читачами через певні проміжки часу, і супроводжує її аналітичним коментарем. Вона завжди існує у потоці часу, розставляючи в ньому своїми номерами пам'ятні стовпи. Газета зберігає аромат часу, який вона відображає. Щорічний огляд глобальних тенденцій преси був представлений Тімоті Болдінгом на об'єднаній сесії Всесвітнього газетного конгресу та Міжнародного форуму редакторів в Хайдарабад (Індія). Він зазначив, що". по всьому світу газети щодня читають 1,9 млрд. людей, або 34% усього населення; Інтернетом користуються 24%".

Розділ 2. Типологічні особливості газети


Успіх діяльності газетної редакції залежить не тільки від її правових та економічних засад. На неї впливають й інші фактори. У тому числі типологічні особливості газети.

Під типом друкованого періодичного видання звичайно розуміють сукупність його характеристик, якими воно відрізняється від інших видань. Цей тип включає характеристики як змісту видання, тематики його публікацій, так і його дизайну, зовнішньої особи. Дослідники типології ЗМІ згодні з тим, що найважливішими чинниками, що визначають типологічні особливості газети, є, по-перше, мета видання та її концепція і, по-друге, її читацька аудиторія [2].

Відомий німецький журналістиколог Отто Ґрот, автор семитомного дослідження "Непізнана культурна сила. Основи газетної науки (періодики)", виділив такі чотири конститутивні ознаки газети:

1) періодичність виходу в світ;

2) універсальність змісту;

3) актуальність інформаційних повідомлень;

4) гласність у подачі новин [15].


2.1 Типологічні ознаки газети


Типологічні ознаки − це властивості, показники, складові внутрішні структури типу як моделі.

Типоформуючі ознаки − це ознаки соціального об'єкта, на основі яких їх можна вважати носіями різних типів досліджуваного явища [5].

Не менш широкий і різноманітний спектр газетних видань, типологічні ознаки яких формуються під впливом різних інтересів і відповідних запитів їх аудиторії. Це спортивні газети − для любителів спорту і спортсменів, періодика для любителів літератури і різних видів мистецтва, видання для туристів та ін. Зростаючу типологічну групу становлять видання, орієнтовані на малі соціальні спільності всередині нашого суспільства. Це сімейні газети, для батьків тощо.

Значно більш широку читацьку аудиторію охоплює конфесійна періодика. Пов'язані з нею газети представляють різні конфесії і церкви і відповідають інтересам їх читачів-віруючих.

Широке поширення в нашій країні отримала і екологічна преса. Видання, що входять до цієї групи, відіграють чималу роль в організації захисту природи нашої країни від згубної дії на неї промислових і енергетичних підприємств [2].

На типологічний вигляд газети впливають соціальні характеристики її читацької аудиторії. До них відноситься її спеціалізація за професією читачів, родом їх занять. Відповідно до цього визначаються типологічні ознаки спеціалізованої аграрної періодики − загальноукраїнських і регіональних газет для працівників сільського господарства.

Спеціалізація газетної періодики охоплює широке коло різних професій і спеціальностей, які представляють весь спектр діяльності громадян нашої країни. У систему українських газет входять видання для інженерів і робітників різних галузей промисловості, для вчителів, медиків, працівників торгівлі, транспорту та ін. Важливим елементом цієї системи є військова періодика − газети для представників різних видів збройних сил. Так само як економічні і ділові газети, до яких звертаються бізнесмени, підприємці, керівники підприємств у різних галузях економіки [2].

Усе вищесказане говорить про те, що газета прекрасно адаптується до навколишньої її дійсності, намагається знайти спільну мову з будь-якою аудиторією, що робить її "найкомпроміснішим" з усіх видів ЗМІ.

На думку Е. Корнілова, існують різні підходи до визначення типоформуючих факторів. Він вже зробив спробу виявити загальні позиції дослідників історії журналістики, встановити обсяг основоположних понять, уніфікувати деякі категорії, що увійшли в науку про друк у зв'язку із застосуванням типологічного методу [9].

Дослідники відзначають, що важливо виділити як мінімум три складові частини в сукупності типоформуючих ознак відповідно до приписування цим частинам трьох функціональних ролей. Перша частина відіграє роль прямих безпосередніх характеристик досліджуваного явища. Друга частина описує всілякі умови його існування. І нарешті, третя частина покликана пояснювати існування різних типів цього явища в певних умовах соціальної дійсності [6].

Серед дослідників типології друку існувало два основних підходи при виділенні головної типоформуючої ознаки. Одні вважали цією ознакою характер аудиторії видання, інші − його цільове призначення [6].

А. Бачаров визначає 5 "типологозначимих елементів": цільове (функціональне) призначення видання; предмет або відображення середовища діяльності; родова приналежність; характер аудиторії; характер викладу [12].

А. Акопов на підставі дослідження російської та радянської науково-технічної журналістики виводить 10 "основних типоформуючих ознак":

1) видавний орган;

2) читацька група;

3) завдання і програма;

4) авторський склад;

5) внутрішня структура;

6) жанри;

7) оформлення;

8) періодичність;

9) обсяг (одного номера);

10) тираж (разовий одного примірника). При цьому кожен з названих ознак у свою чергу розбивається на кілька складових. Жодні з перерахованих ознак, узяті ізольовано від інших, на його думку, не можуть претендувати на роль "достатнього", тобто повністю створювати тип періодичного видання, але сукупність десяти ознак дає повне уявлення про тип журналу, структури цього типу, всіх компонентів, що характеризують тип видання. На думку дослідника, одні ознаки безпосередньо впливають на тип видання, зумовлюють його, а інші залежать від нього, треті є видавничої характеристикою [6]. Крім того, А. Акопов виділяє наступні ознаки:

Типоформуючі: видавничий орган; цілі і завдання; читацька аудиторія.

Вторинні: авторський склад; внутрішня структура; жанри; оформлення.

Формальні: періодичність; обсяг; тираж [5].

Згідно з А. Акоповим, на думку ростовських дослідників, навіть знання такої ознаки, як періодичність видання, має істотне значення, бо вона допомагає визначити, наскільки повно матеріали того чи іншого типу можуть охопити й осмислити швидкоплинні події. Московські дослідники по аудиторному типологічному ознакою виділяють різні типи видань, тобто до національних належать:

Масові видання, програми, універсальні або спеціалізовані за функцією; їхня аудиторія включає в себе значну частину населення, що проживає на всій території країни.

"Якісні" видання, універсальні або спеціалізовані за функцією; вони адресовані представникам еліти. У їхньому числі також і ділові, що забезпечують комунікації між представниками бізнесу.

Видання, спеціалізовані за окремими аудиторними групами у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в інших галузях виробництва, освіти, культури, побуту, адресовані представникам різних професій та ін. Вони можуть бути універсальними за функціями або спеціалізовані з цими показниками. У їх числі є й ті, які активно розвиваються в сучасних умовах корпоративні друковані ЗМІ;

газета номер заголовок публікація

Видання бульварного типу. Вони орієнтуються значною мірою на психологію натовпу, її потреби, інтереси, на більш низькі рівні масової психіки;

Для вікових груп: дітей, підлітків, молоді, людей середнього віку, літніх;

Для жінок і/або чоловіків;

Для батьків;

Для малих груп (землеробство, клуб);

Для різних груп віруючих (православні, католики, мусульмани);

Для членів та активу різних партій, профспілкових, молодіжних та інших організацій.

Згідно з Е. Ахмадуліним, московські дослідники відзначають, що "на типологічну диференціацію впливає не тільки різноманітність − різні інформаційні, аналітичні, організаційні − та інші функції друку як творчої діяльності. Сюди ж входять також і комунікативні функції політики, економіки, науки, мистецтва, сфер освіти, виховання, практичної діяльності. На основі цілей різних видів духовного виробництва (наука, література, мистецтво, публіцистика, журналістика та ін.) в масових комунікаціях формуються видання та програми:

1) Масово-публіцистичні, що відображають публічну сферу, поточну дійсність у творах жанрів журналістики, публіцистики;

2) Літературні;

3) Художні;

4) Художньо-публіцистичні;

5) Літературно-художні;

6) Культурно-просвітницькі;

7) Для розваги, ігор, проведення дозвілля;

8) Навчальні та методичні;

9) Наукові;

10) Науково-популярні;

11) Науково-практичні;

12) Науково-виробничі; 13) Виробничо-практичні; 14) Офіційно-документальні; 15) Релігійні; 16) Рекламні; 17) Інформаційно-довідкові; та інше.

У сучасних умовах багато функцій ЗМІ актуалізуються, і ця тенденція буде продовжена у майбутньому". Видоформуючою ознакою преси є обсяг її тематики. За обсягом тематики можна виділити п'ять видів преси: універсальну, спеціалізовану, вузькоспеціалізовану, професійну і "точкову" [1, 36].

На мою думку, з усіх вищезгаданих думок, щодо типологічних ознак газети, найкращою є типологізація, яка запропонована А. Акоповим, тому що саме вона найбільше підходить до сучасної преси.


2.2 Проблеми типологізації та мета видання газети


Прагнучи систематизувати досить строкате різноманіття типологічних принципів, дослідники розмежовують поняття "типоформуючий фактор" і "типологічна ознака". Так, наприклад, Е. Корнілов визначає тип видання як "історично сформовану сукупність газет або журналів, єдине, стійке утворення, яке формується трьома основними факторами, що відображає і головні родові елементи журналістики: видавець − призначення видання − аудиторія". Сукупність трьох типоформуючих факторів створює типологічні характеристики видання, серед яких найважливішими є: зміст, сфера відображуваної дійсності, програма видання, авторський склад, відділи та рубрики (внутрішня структура), жанри, періодичність, обсяг, тираж, оформлення [9].

І. Лисакова вважає, що кордони типофомуючих і типологічних категорій рухливі: типологічні характеристики зовнішньої структури видання можуть виступати як типоформуючі фактори для внутрішньої структури. Наприклад, обсяг і періодичність впливає на вибір жанру, нерідко визначає тематику, мову та стиль видання. Мабуть, мають рацію ті дослідники, які вважають, що потрібно виділяти декілька рівнів типоформуючих чинників, складових для кожного типу системи взаємопов'язаних властивостей. При такому підході ми будемо мати ієрархію ознак, з'єднаних причинно-наслідковими видами носіння, ступінь жорсткості яких різна в різних виданнях [13, 25].

Є. Ахмадулін, проводячи дослідження типології газет, виділяє в кожній газеті 10 тематичних напрямків проблематики, що займає найбільший обсяг матеріалів газети (виключаючи рекламу). Це питання ідеології і пропаганди; діяльність різних соціальних інститутів; питання технічного і наукового прогресу; проблеми економіки, промисловості та сільського господарства; робота сфери послуг; питання міжнародного життя; висвітлення питань культури, літератури і мистецтва, тісно пов'язаних із завданнями естетичного виховання; фізкультури і спорту і деякі інші теми [11, 26].

Про причини, що ускладнюють побудову єдиної класифікації, яка відображала б усі типологічні нюанси друку, досить ясно сказав А.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: