Xreferat.com » Рефераты по журналистике » Редагування спецдокументації

Редагування спецдокументації

і константи - літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).

Шаблони або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; ґ) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; є) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса видавництва; ж) адреса друкарні.

Структури чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об'єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визначеними правилами.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.

До конкретних норм відносяться зафіксовані та незафіксовані норми.

3.3.3 Зафіксовані і незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих норм, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми - це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління.

Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тоталітарними режимами правління. Проте існують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є. Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди суперечать юридичним і тому їх неможливо легалізувати.


3.3.4 Об’єктивні та суб’єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб'єктивні норми редагування.

Суб’єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як всі носії мови, набувають у процесі індивідуального засвоєння.

Серед зафіксованих об’єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.

До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні. Кожен редактор повинен настроїти норми вибраної нормативної бази ще до того, як почати редагувати текст. Настроювані норми становлять невелику, але важливу частину загального масиву норм. Більша частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів (ненастроювані норми).

Зафіксовані об'єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві.

До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічні норми. Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури - тобто галузеві норми.

Під час редагування повідомлень використовують лише ті норми, які встановлені в суспільстві до певного моменту часу (встановлені норми). До їх числа належать зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнять новими, а існуючі не вдосконалять. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми, які називатимемо невстановленими.

Отже, нормативна база системи редагування повинна бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість додавання до неї в будь-який момент нових чи видалення зайвих норм.

3.4 Основна суперечність нормативної бази

Часто перед нормативною базою ставлять вимогу щодо її несуперечливості. Це означає, що вона не повинна включати норми, які суперечать одна одній.

Існування самого поняття "відредаговане повідомлення", передбачає, що, по-перше, існує модель редагування, до якої входить мова, нормативна база, методи і правила редагування, і, по-друге, авторське повідомлення, опрацьоване цією моделлю. Результатом такого опрацювання повинно бути повідомлення, правильне з точки зору використаної нормативної бази, тобто таке, в якому нема жодної помилки. Але принципово неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст. Оскільки неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст, випливає ще один висновок: неможливо створити модель редагування, яка усувала б з тексту абсолютно всі помилки.

Подібні суперечності в науці зараховують до числа парадоксів. Тому таку суперечність називають основним парадоксом теорії редагування.

Варто, до речі, вказати на деяку аналогію між описаною ситуацією і ситуацією неповноти, зафіксованою в математиці теоремою Геделя (теорема про повноту). Інтерпретація цієї теореми стосовно нормативної бази моделі редагування матиме такий вигляд: будь-яка несуперечлива нормативна база є неповною, а в разі її розширення до повної вона стає суперечливою. Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої системи редагування, завжди буде якась кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність котрих в рамках цієї нормативної бази довести неможливо. Висловлені міркування тим очевидніші, що будь-які норми, наприклад, у мовознавстві, завжди мають винятки.

3.4.1 Потужність нормативної бази

Потужністю нормативної бази будемо називати кількість норм, які входять до неї. Нині не відомі дослідження, де було б підраховано, скільки норм містить, наприклад, об'єднана нормативна база суспільства чи нормативна база конкретних систем редагування.

Звичайно, у видавничих працівників час від часу виникає спокуса збільшити потужність нормативної бази, щоб отримати повідомлення вищої якості. Але при цьому часто не враховують, що зростання потужності нормативної бази веде до ускладнення методів виявлення помилок і появи в нормативній базі нових внутрішніх суперечностей, усувати які, відповідно, стає дедалі важче.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної бази є недоцільною. Звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід вибирати оптимальною відповідно до прийнятих критеріїв оптимізації та вибраних обмежень.

3.4.2 Вибір нормативної бази

Як свідчить практика, на ринку повідомлень одні з них можуть мати багато помилок, а інші - мало. Чи випливає з цього, що першу групу повідомлень редагували, а другу - ні? Вважаємо, що повідомлення редагували на основі, можливо, різних нормативних баз.

Намагання створити єдину і спільну для всіх ЗМІ нормативну базу неодноразово і в усі часи повторювали в багатьох суспільствах. Проте такі спроби рано чи пізно через існування в суспільстві різних соціальних груп із різними життєвими цілями, а. значить, і різними життєвими традиціями, зазнавали краху. Останніми в XX ст., але не останніми в житті суспільства були спроби створити нацистську та більшовицьку теорії редагування.

Доцільним виділити дві кардинально різні теорії редагування: моністичну й плюралістичну. Моністична теорія редагування встановлює, що в суспільстві всі без винятку ЗМІ завжди повинні використовувати в моделях редагування тільки одну спільну для всіх нормативну базу. У противагу цьому, плюралістична теорія редагування встановлює, що в суспільстві за наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ можуть паралельно використовувати індивідуальні нормативні бази, котрі є підмножинами спільної та включають, крім того, індивідуальні норми цих ЗМІ.

Крім зазначених, звернемо увагу на ще одну вкрай важливу відмінність моністичної та плюралістичної теорій редагування. Але перед цим дамо деякі пояснення.

У певному розумінні редагування схоже з юриспруденцією: воно розглядає і те, що є, і те, що повинно бути. Конкретизуючи це стосовно редагування, можна сказати, що воно розглядає те, що є фактично в повідомленні, й те, що повинно бути в ньому згідно з нормами. У цьому розумінні воно повністю вкладається в деонтичну логіку, яку почали активно розвивати у другій половині XX століття. Ця логіка дає змогу маніпулювати нормами, чого попередні логіки - наприклад, формальна - не дозволяли.

У деонтичній логіці використовують щодо нормативних баз такі модальності як "обов'язково", "дозволено", "заборонено", згідно з якими:

обов'язковим у повідомленні є те, від чого не можна утриматися (іншими словами, обов'язковими є ті норми, не дотримуватися яких заборонено);

дозволеним у повідомленні є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (іншими словами, дозволеним у повідомленні є те, що не заборонено нормами);

забороненим у повідомленні є те, від чого слід обов'язково утримуватися (іншими словами, забороненим у повідомленні є те, що не є дозволеним нормами).

Принцип "дозволеності" відрізняє моністичну й плюралістичну теорії редагування, а саме: він завжди присутній у плюралістичних теоріях і відсутній - у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з деонтичною логікою відповідає поділу суспільств на ліберальні й деспотичні.

Коли щодо моністичної теорії редагування, загалом, усе зрозуміло (за цією теорією всі норми обов'язкові для використання завжди і в усіх ситуаціях), то стосовно плюралістичної слід дати додаткові пояснення. У плюралістичних теоріях найчастіше існує підмножина норм (ядро), яку використовують усі без винятку ЗМІ. Окрім норм ядра, ЗМІ додають до своїх нормативних баз ще норми з периферії цієї множини. Так, одні ЗМІ можуть додавати політичні, інші - релігійні, ще інші - естетичні чи суб'єктивні норми тощо. Може бути й так, що ЗМІ, визнаючи більшість норм, відмовляються від дотримання якихось окремих, (політичних, етичних і т.д.). ЗМІ повинні самі вибирати з нормативної бази суспільства ту підмножину норм, яка сприяє досягненню поставленої мети. На основі цих норм вони повинні формувати нормативні бази для кожного конкретного повідомлення.

3.5 Динамічність нормативної бази

Нормативні бази, хоч як би цього хотіли редактори, не є статичними. Причиною їх змін найчастіше бувають зміни в житті суспільства, часі, просторі, поява нових науково обгрунтованих норм та інші фактори.

В ядро нормативної бази обов'язково входять лінгвістичні норми, зокрема, правила орфографії, оскільки вони забезпечують можливість обміну інформацією. Поряд із цим. звичайно, завжди є ЗМІ, які демонстративно й свідомо порушують орфографічні норми.

На норми впливає й фактор території та часу, навіть у межах однієї мови.

Проте динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще помітніший цей процес, коли йдеться про ЗМІ: модифікація напряму їх діяльності (жанрової палітри видань, тематики, читацької адреси тощо) змінює їх нормативні бази.

Іноді динамічним змінам піддають і нормативні бази конкретних видань. Проте такі зміни вкрай небажані й свідчать про низьку кваліфікацію редактора, який не зумів правильно спрогнозувати особливості опрацювання повідомлення.

Отже, бази є не статичними, а динамічними. Проте це не заперечує того, що під час опрацювання конкретного повідомлення його нормативна база повинна мати максимально фіксований і незмінний перелік норм. Кількаразова зміна норм редагування упродовж одного робочого дня різко знизить продуктивність роботи редактора.

3.6 Творче редагування

3.6.1 Етапи творчого редагування

До творчих методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо).

Редактор може пропонувати авторові творчі виправлення щодо всіх без винятку елементів структури повідомлення. Творчі виправлення можуть стосуватися вибору форми повідомлення, його композиції, методів подачі матеріалу, образів, апарату, прагматики тощо. При цьому методи редакційної творчості редактор повинен використовувати не лише стосовно повідомлень художніх стилів, а стосовно публіцистичних і наукових стилів.

Одна з основних відмінностей між творчими і нетворчими виправленнями полягає в тому, що нетворчі виправлення (приведення повідомлення у відповідність із нормами), загалом для авторів є обов'язковими, а творчі - зовсім не обов'язкові. Тому редактор повинен дуже обережно пропонувати їх авторам. Це тим більше важливо враховувати, що не кожен редактор може виявитися кращим за автора творчим працівником.

У творчому редагуванні можна виділити такі етапи: виникнення задуму, його визрівання, реалізація та перевірка. Як бачимо, процес творчості у часі є тривалим, а тому редактор повинен не поспішаючи обдумати свої наміри, критично оцінити і лише після цього пропонувати їх авторам.

Творче редагування може бути необхідним суб'єктивно чи об'єктивно. Об'єктивно воно необхідне тоді, коли опрацьовуване повідомлення має значну соціальну цінність, є актуальним, проте його автор є початківцем. В усіх інших випадках творче редагування є лише суб'єктивно необхідним.

Після завершення редагування, коли авторський оригінал став видавничим, редактор повинен підготувати кілька можливих варіантів проектів конструкції видання.

Завдання

Які є типи конкретних норм?

У чому полягає основний парадокс теорії редагування?

Чому нормативні бази є динамічними?


4. Поняття про основний текст. Методи аналізу тексту документа

4.1 Текст. Будова тексту

Текст (від лат. textum - тканина, зв'язок, побудова) - повідомлення, яке складається з кількох чи багатьох речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлення. Текст є сукупністю речень, що пов'язані із змістом (у кожному наступному реченні використана попередня інформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо).

Інколи текст може складатися з одного речення. Це прислів'я, коломийки, частівки, крилаті вирази, загадки, ліричні чи сатиричні вірші-мініатюри. Наприклад:

Під лежачий камінь вода не тече. (Нар. творч)

Лиш той достойний щастя і свободи, хто кожен день за них іде на бій. (Й.В. Гете)

Як не крути, на одне виходить, слід катюгам давно зазубрить;

Можна прострелити мозок, що думку народить, думки ж не вбить. (В. Симоненко)

Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Зміст підтеми (мікротеми) розкривається в абзаці. Абзац (Absatz) - це частина тексту, що являє собою структурну, тематичну і змістову завершеність. На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.

У кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого твориться текст. Мовець відштовхується від "даного", того, про що вже було сказано, і додає "нове", розвиває думку.

"Дане" в тексті служить для зв'язку речень. У ньому повторюється якась частина попереднього речення, використовуються повтори слів, займенники, синоніми. "Нове" в реченні містить основне повідомлення і виділяється логічним наголосом, У спокійному монологічному мовленні "нове" звичайно міститься наприкінці речення.

Речення в тексті поєднуються за допомогою "даного". У "даному" використовуються повтори слів, займенники, синоніми. Саме вони і є засобами зв'язку речень у тексті.

"Нове" в реченні містить основне повідомлення і виділяється логічним наголосом. У спокійному монологічному мовленні "нове", звичайно, знаходиться наприкінці речення.

"Дане" в тексті служить для зв'язку речень. У ньому повторюється якась частина попереднього речення ("нове" або "дане").

У тексті може бути послідовний ("ланцюжком") і паралельний зв'язок. При послідовному зв'язку речень "даним" наступного речення стає "нове" попереднього. Паралельний зв'язок полягає в тому, що "дане" залишається одним і тим же.

Послідовний зв'язок речень використовується у всіх стилях мовлення. Він допомагає уникнути невиправданого повторення слів. Послідовний зв'язок з повторенням слів широко використовується в науковому і діловому мовленні, забезпечуючи точність мовлення. Наприклад: Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: