Редагування спецдокументації
Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.
Будь-які загальновживані високочастотні слова найдоцільніше перевіряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) - положеннєвими методами. Це забезпечить ефективність редагування.
5.1.2 Сучасні орфографічні норми української мови
Нині чинним є четвертий український правопис, на основі якого розроблено орфографічний словник.
Літерний знак загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.
Сучасний четвертий правопис порівняно з попередніми, має деякі відмінності. Перелічимо найважливіші з них.
Відмінність перша. В український алфавіт повернута літера „ґ". Відповідно в орфографічному словнику змінилося написання слів, які раніше передавали звук „ґ” за допомогою літери „г". Тому доцільно сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру „г” перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не рекомендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою „ґ”.
Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об’єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська вершина).
Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України (Верховна Рада України, Конституційний Суд України). Відтепер з великої літери пишуть назви релігійних книг (Біблія, Коран), свят (Великдень, Різдво) тощо.
Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія. Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до найновішого орфографічного словника. Користуватися виданим раніше „Словником іншомовних слів” можна лише за умови, що редактор врахує норми четвертого правопису.
У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лише якусь одну.
Приклад. Дублетними є дві форми - жарафа й жираф.
При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семантичне та контекстуальне значення.
Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери (ізабелла), а жіноче ім’я - з великої (Ізабелла).
У випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.
Зараз готують до затвердження наступний п’ятий правопис. Тому в процесі редагування треба враховувати динамічність правопису і слідкувати за правописними змінами.
Відхилення від правильного написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім’я особи написано неправильно. У такому випадку редактор може: а) подати неправильне ім’я, вказавши у примітці до нього: Таке ім’я записане в паспорті; б) подати правильне ім’я, вказавши в примітці: У паспорті ім’я неправильно записане, як „Хххххх”.
5.1.3 Методи пошуку орфографічних помилок за допомогою комп’ютера
Лінгвістичні норми
Орфограми
Методи контролю. На перших етапах для автоматизації процесів редагування використовували різні методи пошуку орфографічних помилок. Ці методи можна класифікувати на такі чотири групи:
|
автокореляційні | кроскореляційні
|
| 1 | 2 |
| 3 | 4 |
_ _ _ _ _ _
Поліграмні методи передбачають, що в тексті в кожному слові контролюють сполучення кількох сусідніх літер, наприклад, біграм, триграм, складів чи псевдо складів.
Використання словникових методів базується на тому, що контролюють не окремі частини слів, а відразу цілі слова.
Особливість застосування автокореляційних методів полягає в тому, що для контролю тексту як нормативну базу використовують сам текст, тобто його контроль на основі цього ж таки тексту. Використання кроскореляційних методів полягає у використанні заздалегідь підготованих масивів нормативних елементів.
Раніше - кілька десятків років тому - використання поліграмних методів було зумовлене малим обсягом пам’яті тогочасних комп’ютерів. У наш час, коли в пристрої оперативного запам’ятовування можна в повному обсязі записати весь орфографічний словник будь-якої мови, застосовують лише словникові методи. При цьому використовують не автокореляційні, а кроскореляційні методи, оскільки елементи (індикатори), котрі однозначно вказують на необхідність розділового знака (наприклад, сполучники а чи але всередині речення однозначно вимагають коми). Ці індикатори названі формальними. Крім них, існують і такі, що вимагають попереднього автоматичного морфологічного, синтаксичного та семантичного аналізу. Оскільки не всі з цих видів аналізу під силу сучасним СР, то контролюють у системі „Редактор" лише формальні індикатори. За межами контролю залишаються однорідні члени речення, дієприкметникові та дієприслівникові звороти тощо.
Виходячи з характеру індикаторного принципу, СР „Редактор" не розставляє розділових знаків сама, а лише вказує на місця, де можливі помилки. Правильність розділових знаків, поставлених людиною, для СР є остаточною і контролю не підлягає.
СР працює за таким основним алгоритмом: якщо в реченні є пунктуаційний індикатор, біля якого не стоїть потрібний розділовий знак, то система повідомляє користувачеві, що тут помилконебезпечне місце і надає інформацію, потрібну для виправлення.
У СР „Редактор" для утворення масиву індикаторів розроблена спеціальна СКБД.
Кожен запис у ній має такі поля:
пунктуаційний індикатор (ланцюжок літер);
парний індикатор (ланцюжок літер, коли він є);
позиція розділового знака стосовно індикатора;
позиція розділового знака стосовно парного індикатора;
потрібний розділовий знак (один або два);
повторюваність індикатора;
пунктуаційна ситуація;
(одно-, дво- чи n-стороння);
наявність прийменників перед індикатором;
винятки (перелік слів, які накладають обмеження на застосування індикатора);
пояснення пропонованого пунктуаційного виправлення.
Сумарна кількість записів у такій СКБД становить кілька сотень. За прогнозом при вичерпній кількості індикаторів вона не повинна перевищувати 1 тис. записів.
5.2 Норми для рівня морфем
5.2.1 Морфемний склад слова
Враховуючи високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контролювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим.
Списковий [3]метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий [4]- лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема. Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а той, хто редагує, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування, На думку Партика З.В., є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, на думку цього ж автора, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича[5].
У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, треба використовувати таку норму:
1. Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися найчастіше.
2. Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу.
Коротші форми мають більше шансів на тривале існування. Це - один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те ж слово має дві форми різної продуктивності (рад - радий, завива - завиває і т.д.).
Перелічено специфічні використання деяких морфем. Вибір нормативного варіанта написання префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим правилом, не слід забувати, що варіанти -із, - іс стосовно префікса є дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню старослов’янського забарвлення.
Потрібно розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре - (позначає передування) та про - (вказує на подібність), а також власне українські префікси пре - та про - (прекрасний - препозитивний, проведений - промонархічний).
Помилковонебезпечними при написанні суфіксів є такі випадки: а) написання у прикметниках суфікса, який має фонетичний варіант [н’] (наприклад, житній, самобутній, вчорашній тощо); б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з’являються суфікси, вживання яких необов’язкове (плем’ям - племенем).
Хоча деякі суфікси вважають нормативними, проте сферу їх вживання слід різко звужувати, оскільки вони невластиві українській мові: - овк (маршировка - марширування), - ир (компостирування - компостування), - юч (командуючий - командувач, завідуючий - завідувач). У писемних стилях української мови дуже продуктивними є суфікси - - анн, що позначають назви процесів (верстання).
Вимагає уваги написання закінчень, зокрема іменників другої відміни чоловічого роду твердої групи в орудному відмінку. Так, хоча пишемо столом, проте при відмінюванні прізвища на зразок Воробйов подаємо закінчення -им.
Семантичну диференціацію мають форми: родовий відмінок - папера (документа) і паперу (матеріалу); давальний відмінок - вазону (неживий об’єкт) і Дмитрові (живий об’єкт).
Стилістичну диференціацію мають, наприклад, такі форми масло - масла (у розмовному стилі це слово множини не має; у науково-технічних текстах усі форми множини є нормативними); співать-співати (у розмовному і художньому стилях допустимі обидві форми; у науково-технічних текстах нормативна лише остання форма).
В окремих випадках питання щодо нормативності деяких закінчень може бути вирішене лише на рівні словосполучень. Так, коли у тексті контактно розташовані слова другої відміни чоловічого роду в давальному відмінку, що називають живі об’єкти (наприклад, студентові Сиваченку), то нормативним є чергування закінчень -ові та -у.
До числа постфіксів в українській мові належать -ся, - сь. Якщо наступне слово починається з літери, що позначає приголосний звук, тоді в попередньому пишуть -ся, якщо голосний, то -сь.
Слід уникати лінгвістичного необґрунтованого вживання частки - ся, - сь. Приклад. Дослід виконується в такій послідовності... (правильно: Дослід виконують у такій послідовності. .).
5.2.2 Морфологічні характеристики слів
В українській мові існують явища паралелізму в таких граматичних категоріях, як рід, число, час, особа.
До іменинників чоловічого роду належать ті, що називають посади та професії людей (президент, прем’єр-міністр, аспірант, лікар, фізик тощо). Деякі з цих слів набули також паралельну форму жіночого роду (аспірантка, лікарка). Ці форми стилістично диференціюють: у діловому стилі використовують лише форму чоловічого роду, а в усіх інших стилях - не регламентують.
Залежні слова від найменування професій узгоджується у формі чоловічого роду.
Наприклад: Старший викладач Любов Іванівна; головний прокурор Лідія Іванівна Лисенко.
Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду. Наприклад: Старший викладач О.С. Гаєвська наголосила на цих рядках наказу директора.
У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, головна лікар порадила.
Незначна частина слів української мови має дублетні форми, які різняться категорією роду (жираф - жирафа, клавіш - клавіша, желатин - желатина тощо). Рід таких іменників редакторові слід контролювати з СУМ, а вживану форму - вибирати за частотним словником.
Використання категорії числа в українській мові також допускає винятки й варіанти.
В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини. Приклад. Ви, мамо, відпочивайте...; Батько працювали...; Ви, пане Президенте...
Сюди ж належить використання в науковому стилі вітчизняної літератури форми першої особи множини замість однини - так зване авторське „ми" (як ми показали в розділі №. .). У країнах Заходу прийнято використовувати переважно авторське „я", тому в перекладах його можна залишати без змін.
В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності.
Приклад. Книга - джерело знань.
У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними.
Щодо категорії часу дієслів, то паралельне використання є допустимим лише в художньому і публіцистичному стилях.
У понятійних повідомленнях нормативним є використання так званого теперішнього постійного часу, а також використання форм часу дієслів у їх прямому значенні. Щодо використання форм давноминулого часу, то вони нормативні лише для художнього та публіцистичного стилів.
Паралельні форми вживання має також категорія способу дії, які є допустимими лише в художньому й публіцистичному стилях.
Так, дійсний та умовний способи, а також інфінітив можна нормативно використовувати у значенні наказового.
5.2.3 Засоби і способи словотвору
Стосовно засобів словотвору потрібно контролювати:
1) стилістичну приналежність морфем;
2) семантичні особливості морфем;
3) продуктивність морфем;
4) довжину морфем.
Найзагальніші норми словотвору та приклади такого контролю
Вживання слів на зразок глибина - глибінь, висота - височінь слід диференціювати згідно з їх стилістичним значенням.
Перше слово, точніше його суфікс, є стилістично нейтральним, а друге - емоційно забарвлене, тому належить до художнього чи публіцистичного стилю.
Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним - для стилів усної мови. Він також є нормативним для офіційних, наукових, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень.
Вживання слів на зразок стукіт - стукання, дзенькіт - дзенькання, набір - набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.
Перше слово позначає результат дії (об’єкт), а друге - саму дію - процес. Тому перед вибором потрібної форми слід встановити, що мав на увазі автор повідомлення: об’єкт чи процес, - і лише тоді, коли є помилка, виправити текст.
В українській мові найпродуктивнішим способом словотвору є морфологічний, зокрема афіксальний. Тому перевага повинна надаватися йому. Якщо неможливо врахувати цей критерій, слід використовувати інші.
Приклад. Припустімо, доводиться вибирати з двох нормативних форм: тягнути (-ся, - сь) - тягти (-ся, - сь). Тут для вибору варіанта виправлень доречно скористатися частотним словником. [6] Як засвідчує цей словник, основа тяг- частіша (32 слововживання), а основа тягну- значно рідша (10 слововживань). Тому треба вибрати продуктивнішу основу тяг-. У випадку наявності двох форм приблизно із однаковою частотою належить вибрати коротшу.
5.3 Норми для рівня слів і словосполучень
5.3.1 Контроль словникового складу повідомлень
Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списко-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.
Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі поповнення.
Норма редагування встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта.
У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор.
Цього правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям).
Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що треба чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).
Приклад. У реченні Вода текла вулицею вжито лінгвістичне значення слова вода (прозора рідина без запаху, хоча в ній могли бути й інші домішки), а в реченні Вода є найкращим розчинником - термінологічне (хімічна сполука, формула якої H2O).
У зв’язку з цим потрібно керуватися двома нормами:
слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику.
У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.
Нові слова незалежно від того, до якого словника вони належать,