Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Факультет філології та журналістики

Кафедра журналістики

№___ Допустити до захисту

___________ Завідувач кафедри

к.філол.н., доц.. Каїка Н.Є.

«___» ____________ 2009

ДИПЛОМНА РОБОТА БАКАЛАВРА

ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧИХ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ПРОГРАМ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ

Студентки 4 курсу

денної форми навчання

за спеціальністю 6.030200

«Журналістика»

Парсяк К.

Науковий керівник:

ст.викл. Овчаренко К.Ю.

Оцінка ________________

Донецьк 2009

План

Вступ

Розділ 1. Специфіка дитячого телемовлення

1.1 Особливості дитячої цільової аудиторії

1.2Види дитячих телепрограм

1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту

Розділ 2. Особливості дитячого телебачення: об’єм та структура дитячого віщання

2.1 Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні

2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення

Висновки

ВСТУП

Темою бакалаврської роботи стало дослідження особливостей дитячих телевізійних програм на українському телебаченні. Научна праця містить аналіз специфіки дитячого віщання, його структури, об’єму та принципу функціонування сучасного дитячого контенту.

У даній роботі були розглянені проблеми й перспективи розвитку програм дитячого телебачення, проведені дослідження в області діяльності українських телемовників й продакшн-компаній, що займаються випуском дитячої телепродукції.

Вибір даної теми пояснюється зацікавленістю до вивчення принципів керівництва в області медіа і телебізнесу на дитячому ринку телемовлення, в умовах відсутності правомірного законодавства та контролю державою над телевиробниками. А також блокування державою каналів здобутку коштів телевиробниками у дитячому телемовленні, що можуть бути отримані за рахунок відміни заборони на рекламу у дитячих телепрограмах.

Актуальність дослідження зумовлена декількома факторами:

По-перше, ризькі зміни, що сталися на вітчизняному телевізійному ринку за останні кілька років, свідчать про те, що багато питань пов’язаних з виготовленням та трансляцією в ефірі якісної дитячої телепродукції на українському телепросторі й досі лишаються недостатньо вивченими. Нестабільність дитячого віщання на телевізійних каналах, заминання справжнього стану речей на українському ринку дитячої телепродукції, лише посилює негативне явище цієї проблеми.

По-друге, варто зазначати, що для дитячої аудиторії найбільш характерне масове споживання, тому вплив сучасного телебачення на підсвідомість дітей дуже вагомий, адже частіше спостерігається тенденція бездумного поглинання ними інформації, що приходить з екранів телевізорів. Тому питання відродження, стимулювання розвитку та створення якісного дитячого телепродукту в сітці мовлення телеканалів стає на перше місце. Оскільки відсутність дитячих якісних телепрограм на телебаченні сьогодні дуже помітна, тому попит на медіапродукцію в ефірі телеканалів, та бажання відродити дитяче телебачення поступово збільшується.

По-третє, дослідження дитячої аудиторії сьогодні, вказує на гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, а це у свою чергу визначає її як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів, яка відрізняється своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм. Тому власники телеканалів повинні сприймати сучасних дітей як потенційну аудиторію сітки мовлення телеефіру, та намагатися задовольняти їх потреби у споживані телепродукції, так само, як й дорослої аудиторії.

Ступінь наукового дослідження та опрацьовування проблеми.

Вивчити український телевізійний ринок ми змогли за допомогою досліджень та праць відомих авторів - дослідників в області сучасного телебачення. Особливу увагу проблемам телевізійного ринку приділили Єгоров. В.В., Шкопоров Н. Б., Москаленко А., Распопова В.С., КузнєцовГ.В., Щербіна В.М., Полуехтова.І., Лізанчук В. В, Шкопоров Н. Б. [22,73,42,59, 33,74,34,73].

Перспективи телевізійної галузі оцінюють зарубіжні дослідники М., Бурдье П., Рашкофф Д., Харріс Р., Маклюен М. [9,60,65,37]. Не менш цікавою з цієї точки зору є статті Остапи С., Дунаєцької Н., Богуславська А., Пронькіна А. В.[49,20,7,58]

Детальному аналізу піддають медіа ринок дитячої телепродукції у своїх роботах Челишева.І., Шаріков. А.В., Чудінова В.П., Ануфрієва О., Бондарчук О., Лозов'юк Л.С., Михалкович В., Когатько Г.Г., Гуляєва Е., Мацько. І. [67,70,69,3,8,35,41,28,17,40]

Загальні принципи розвитку дитячого телебачення досліджені в роботах Мурюкіна Е.В, Пенчук І, Онкович Г., Коноваленко С. В., Допира А.І., Шаріков А. В. [43,56,47,30,21,71].

Всі ці книги, наукові роботи, статті, дослідницькі праці були ретельно вивчені при написанні даного дослідження. Вагомим в наданні додаткової інформації, було також звернення до друкованих матеріалів та електронних ЗМІ, що тематично спрямованих до обраної бакалаврської роботи. Загалом саме тут були опубліковані різні точки зору співробітників телеотраслі, відображалися сучасні схеми існування дитячого ефіру, оцінювалися перспективи розвитку дитячого віщання, були надана інформація стосовно наповнення сітки мовлення телеканалів та загальні показники уподобання телеперегляду дитячої аудиторії. Матеріалом дослідження при цьому були офіційні сайти телеканалів: «Інтер», «Перший Національний телеканал», «ТЕТ», «К1», ТРК «України», офіційний сайт Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення та Інтернет ресурс сайту «Телекритика» [51,53,52,55,54,50,61], а також публікації у відомих газетах: «День», Київська муніципальна газета «Хрещатик», «Україна молода» [19,45,7]. Значна увага в процесі дослідження була приділена вивченню та аналізу дитячих телепередач на всеукраїнських телеканалах.

Необхідно відзначити, що більшість авторів вивчених нами книг, присвячених функціонуванню сучасної дитячої телеіндустрії, обмежувалися лише теоретичним осмисленням досліджуваних проблем. Що ж до практичних питань діяльності ЗМІ, то тут вони в основному розглядали діяльність і досягнення кожного мовця або виробника програм окремо і досить рідко проводили якісь паралелі.

Науково-практична значущість запропонованої бакалаврської роботи виражена у:

- систематизації діяльності українських телекомпаній в сфері дитячого телемовлення;

- виявленню тенденцій розвитку українського телевізійного ринку;

- з’ясуванні причин відсутності дитячого телепродукту в ефірі українських телеканалів;

- окресленні перспектив розвитку дитячого телебачення на сучасному етапі;

Аналогічні дослідження на ці теми, а також конкретні данні відносно об’єму дитячого мовлення на українських телеканалах, аналізу дитячої цільової аудиторії, та рейтингу дитячих телепередач на всеукраїнських каналах, зараз мають фрагментарний характер - є лише окремі статті, що в той чи іншій мірі торкаються вивченого питання.

Метою дослідження стало виявлення особливості дитячих телепрограм на українському телебаченні.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні дослідницькі задачі:

вивчення особливостей дитячої телевізійної аудиторії;

розкриття особливостей дитячої психології медіаспоживання;

вивчення сучасних тенденцій дитячого телемовлення на центральних українських телеканалах;

систематизація програм, що орієнтовані на дитячу аудиторію;

аналіз змісту дитячої телепродукції;

виявлення позитивних та негативних рис дитячих телепрограм;

Об’єктом дослідження виступають телепрограми для дитячої аудиторії, що наповнюють сітку мовлення українських каналів.

Предметом дослідження дитячі програми на каналах «Інтер», «Перший Національний телеканал», «ТЕТ», «К1», ТРК «України».

Структура бакалаврської роботи.

В першому розділі бакалаврської роботи – «Специфіка дитячого телемовлення» розглядається дитяче телебачення, як самостійний компонент загальної системи ЗМІ, його структура за змістом жанрів телепередач та формам дитячого мовлення. Досліджується характеристика особливості дитячої аудиторії, як окремого сегменту серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Виділяється вікова періодизація на основі якої розробляється типологія дитячих телепрограм на телебаченні. У подальшій роботі розглядаються основні функції ЗМІ, які повинні виконувати дитячі телепрограми телевізійних каналів. Розділ складається з двох параграфів.

В другому розділі - «Особливості дитячого телебачення: об’єм та структура дитячого віщання» - досліджується сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні. Детально аналізується сітка мовлення п'яти загальнонаціональних українських телеканалів, що пропонують дитячій телеаудиторії освітні, виховні, культурно-просвітницькі та розважальні дитячі телепередачі, як і зазначено у статті закону «Про телебачення і радіомовлення». У розділі розглядаються проблеми розвитку дитячого мовлення на українському телепросторі. По-перше це створення конкурентоспроможного українського телепродукту. По-друге урегулювання закону, що блокує в Україні ринок дитячої телепродукції, а саме заборона на розміщення в дитячих телепрограмах реклами. Досліджується перспектива розвитку дитячого контенту, збільшення кількості передач власного виробництва на українських каналах, а також створення спеціалізованого українського дитячого телеканалу. Розділ складається з двох параграфів.

Апробація результатів дослідження. Попередні результати нашої роботи, були представлені в ході Першої міжвузівської науково-практичної конференції ДІСО «Масові комунікації: виміри, технології та конфігурації» 12 травня 2009 року.

Публікації:

1. Парсяк К., Овчаренко К.Ю. Особливості дитячих телевізійних телепередач на українському телебаченні. //Збірник матеріалів I Міжвузівської студентської науково-практичної конференції. – Донецьк: Вид-во ДІСО, 2009. – Випуск 1. – 100 с.

Ключові слова: ДИТЯЧЕ ТЕЛЕМОВЛЕННЯ, ДИТЯЧА ЦІЛЬОВА АУДИТОРІЯ, ПРАЙМ-ТАЙМ, СІТКА ВІЩАННЯ, РЕЙТИНГ ПРОГРАМИ.

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОГО ВІЩАННЯ

1.1 Особливості дитячої цільової аудиторії

Світ сучасної дитини тісно пов'язаний із засобами масової комунікації (медіа), до яких традиційно відносять кінематограф, телебачення, пресу, відео, Інтернет, супутникове телебачення тощо. Їх популярність визначається такими факторами: використання терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичної чи інших функцій мистецтва; опора на видовищно-розважальні жанри, стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему «емоційних перепадів», що дозволяє здійснювати розрядку нервової напруги глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію тощо.

Розглянемо дані, отримані в ході дослідження, проведеного ЮНЕСКО ще в 1997-1998 роках. «Із 5000 дітей (мешканців 23-х країн), 91 % мають можливість дивитись телевізор. Присутність інших ЗМІ має такі відсоткові показники: преса - 85 %, магнітофон - 75 %, комікси - 66 %, відеомагнітофон - 67 %, відеоігри - 60 %, персональний комп'ютер - 63 %, Інтернет - 29 %» [67].

Звісно, що з роками вплив цих засобів масової комунікації на населення багатьох країн світу та подані відсоткові показники набагато підвищилась. Щодня в середньому діти дивляться телевізор три години на день, що складає майже наполовину більше часу, ніж ними приділяється іншим видам діяльності. Для порівняння, «слухання радіо - 1,1 години, слухання аудіокасет (CD) - 0,9 години, комп'ютер - 0,64 години» [67].

У дитячому світі спостерігається бездумне, поглинання інформації, що приходить з екранів телевізорів, комп'ютерних моніторів, із радіоприймачів. «Школярі віддають перевагу різного роду розважальним шоу, «мильним операм», серіалам, жанровим комп'ютерним іграм тощо. Занурюючись в інформаційний, віртуальний світ, дитина дуже часто навіть й не замислюється над змістом того, що нею сприймається» [67]. Таким чином, поступово притупляється потреба у придбанні знань, спілкуванні з прекрасним, у духовно-естетичному збагаченні. Але ж численні тиражі газет, журналів, програми радіо й телебачення, кінофільми та комп'ютерні мережі несуть людям усі види соціальної інформації - економічну, наукову, політичну, естетичну тощо. Для дитини, яка відноситься до типу глядачів і слухачів,що споживає будь-яку інформацію, медіамистецтва виконують лише розважальну функцію. «Серед дослідників, педагогів, психологів з'явився спеціальний термін - інформаційна криза, тобто неможливість переробити інформацію, знайти та відібрати з величезного потоку найбільш актуальну та задовольняючу потреби людини, що сприяє духовному збагаченню та всебічному розвитку» [67].

Засоби масової комунікації та інформації можуть сприяти позитивному розвитку людини, але в той же час спустошенню, духовній, моральній, естетичній кризі особистості. Засилля низькопробної в художньому та змістовному відношенні дитячої теле - та кіно- продукції, де постійно присутні сцени насильства, вимагають від дитячих ЗМІ, підсилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.

Дитячі засоби масової інформації, протягом двох століть, пройшли довгий історичний шлях, багато в чому відмінний від дорослої журналістики: від журналів, газет кінця XIX-початку XX століть, до розвитку дитячої радіо- і тележурналістики. Першою регулярною дитячою програмою журнального типу на ТВ (праобразом сучасних телепередач) був «Юній піонер», а однією з перших радіогазет був «Піонерський світанок». Вже тоді формується система ЗМІ, до якої входять газети, журнали, теле – і радіопередачі, призначені для юних глядачів, які створюються саме дітьми [70, с.75].

Дитячі ЗМІ сьогодні – це «самостійний компонент загальної системи ЗМІ» [22, с.96]. А в суспільстві, що трансформується, роль цих засобів масової інформації значно посилюється. Телебачення має великі можливості впливу на дітей, і тому є одним з найвагоміших факторів родинного виховання та розвитку дитини. Значення ЗМІ орієнтованих на дитячу аудиторію, помітно росте з кожним роком.

Розглядаючи питання розвитку сучасного дитячого телебачення, для подальшої роботи, необхідно визначити основні терміни роботи:

Телебачення - галузь науки, техніки й культури, пов'язана з передачею на відстань зображень об'єктів і звукового супроводу (мови, музики та інш.) за допомогою радіосигналів. Найчастіше під назвою «телебачення» розуміється формування й трансляція телепрограм (власне - телевізійне віщання) - один із засобів масової комунікації. Телебачення синтезує у своїх передачах безліч інформаційних жанрів і різних видів мистецтва [23, с.164 ].

Дитяче телемовлення - система спрямованих телепрограм, адресованих юному поколінню глядачів - дошкільного, шкільного, підліткового і юнацького віку. Ціль таких програм - всебічне виховання та освіта дітей і юнацтва. За вмістом жанрів і формам дитяче телебачення досить різноманітне: казки, публіцистичні програми, пригодницькі, науково-фантастичні, науково-популярні фільми, зустрічі із цікавими людьми, вікторини, конкурси, мультфільми [23, с. 56 ].

«Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності» [36, с. 112]. Масове споживання найбільш характерне для дитячої аудиторії. За допомогою телебачення у свідомості дитини створюється образ реальності, виробляється стиль і лінія поведінки, формується ставлення до життя. Важливо знати, наскільки дитяче телебачення спроможне прищепити своїм маленьким глядачам принципи моральності, етики та інші позитивні якості. Тому питання взаємодії цього середовища і ЗМІ набуває особливої гостроти.

На початку нового століття виявилося, що телевізор тримає першість у дозвіллі нового покоління. Малята-дошкільники проводять біля екрану близько двох годин щодня, а лідерами перегляду телевізійних передач були підлітки у віці від 13 до 15 років, які дивилися його більше трьох з половиною годин у день. З'ясувалося, що діти дивляться на телебаченні не тільки мультфільми, дитячі серіали, передачі та художні фільми. Вони є найбільш активними реципієнтами рекламного повідомлення (у середньому кожний другий дошкільник дивиться рекламу та телепрограми, що орієнтовані на дорослу аудиторію) [11, с.84].

Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й, по суті, головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як родина й система освіти. Діти – потенційні глядачі та слухачі, тому мають певну специфіку як окремий сегмент аудиторії: вони слухають і дивляться все. На відміну від більшості дорослих радіослухачів і телеглядачів, смаки й погляди їх ще не сформовані, у них не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі, однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі радіопередачі й телепрограми [37, с. 234].

Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.

Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв'язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої - напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів [14, с.336].

Юні глядачі дивляться всі програми - дитячі й дорослі. У результаті специфічні дитячі телеуподобання й переваги нівелюються, відбувається зближення їх з дорослими. Нарівні з дорослими діти дивляться фільми з еротикою, насильством і убивствами. Діти наслідують дорослим і імітують моделі й зразки поводження, широко представлені на телеекрані. Образи героїв фільмів або ведучих у програмах, яким діти наслідують, повинні бути сильними, спокійними, доброзичливими; - необхідні програми, які допомагають дитині побачити позитивні приклади дорослих (людей мистецтва, науки, утворення), а також своїх однолітків, які вже домоглися в житті успіхів. Ми бачимо, що загальна тенденція – це заміщення продукції дитячої культури продукцією масової «дорослої» культури. У цілому ця низькопробна продукція являє загрозу для психічного й морального здоров'я дитини [72, с.476].

У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях [14, с.337].

Журналісти, що працюють над створенням передач для дітей несуть велику відповідальність за спрямованість і якість телепрограм. Таким чином, вони беруть участь в процесі виховання дитячої аудиторії. У зв'язку з цим проблеми вмісту, форми і методів роботи з дитячої аудиторії, і спадкоємність традицій в цій сфері вимагають уважного і зацікавленого вивчення. Але передач, які виховують, утворюють і формують відповідну ідеологію, на українському телебаченні просто немає. Створення цих програм вимагає високого професіоналізму, дитячої культури і психології.

Завданнями дитячого телевізійного каналу є створення самого широкого діапазону пізнавальних, ігрових, дидактичних, виховних, культурологічних, спортивних і інших програм для реалізації за допомогою сучасних засобів медіа культури, адаптованих до дитячого сприйняття, тих високих стандартів інтелектуально-емоційного розвитку, які висуває сьогоднішній час. Крім того, цей канал повинен готовити школярів до включення в сучасну структуру соціокультурних зв'язків, формувати в нових поколіннях те, що сьогодні ми називаємо «національною ідеєю», тобто патріотизм, цивільну позицію, високі моральні переконання. Однієї з важливих функцій Дитячого телевізійного каналу повинне бути створення єдиного інформаційно-образного простору для дітей і їхніх батьків. Програми всіх жанрів і видів повинні будуватися й по змісту, і по виконанню таким чином, щоб вони могли стати об'єднуючим фактором протиставлення «батьки й діти» [8, с.167].

Специфіка дитячої журналістики полягає в «чітко вираженій орієнтації на дитячу аудиторію» і у використанні властивих тільки їй «прийомів відображення дійсності, власних виразних засобів, форм, способів контакту з аудиторією» [43,с.213]. Виділення дітей в якості окремої соціальної категорії стає відносно новою традицією на українському просторі. Ця категорія прийняла найбільш яскраву форму в період масового виробництва індустріального суспільства, коли розвиток отримав маркетинговий підхід, що упровадив сегментацію суспільства по відмінним цільовим групам. В сфері телебачення це виразилося у випуску нових дитячих проектів, спеціалізованих дитячих передач на українському телебаченні. Своєрідними в дитячій журналістиці є пріоритети в області завдань. Основні з яких сприяють формуванню особистості й додають естетичне задоволення дитині при перегляді дитячих телепередач» [8, с.172].

Загалом, аудиторія телебачення, у теоретичному контексті визначається – як сукупність людей, до яких звертаються ЗМІ, і які сприймають звернену до них інформацію. Це загальна кількість глядачів, що мають можливість дивитися програми телебачення. На момент сприйняття звернення, аудиторія розділена на групи людей. Аудиторія є не лише об’єктом впливу, але й безпосереднім учасником комунікації [3, с. 116 ]. Розрізняють реальну і потенційну аудиторію конкретної передачі, програми і телебачення в цілому. Потенційна аудиторія - це число людей, що мають технічну можливість (завдяки наявності телевізорів і передавальної мережі в даній місцевості) дивитися передачі, реальна - число телеглядачів, що практично реалізовують цю можливість.

Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Вік аудиторії традиційно є одним з типоформуючих ознак у дитячій тележурналістиці. Серед факторів успіху дитячого віщання важливе місце займає чітке подання про вікові особливості цільової групи. Це робить необхідним аналіз вікової психології й, насамперед, вивчення особливостей сприйняття дітьми різних віків телепрограм.

Дослідження даної аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійних програм, що в свою чергу, визначає його як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп аудиторії, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм .Виходячи з цього можна виділити вікову групу, на основі якої й розробляється типологія дитячих телепрограм. «Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки» [69, с.98].

Вікова періодизація, на основі якої ми розроблятимемо типологію дитячих програм на телебаченні, була запозичена у професора Інституту журналістики і масової комунікації І. Пенчук:

- раннє дитинство – до 3 років;

- дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років);

- молодший шкільний вік – від 6 до 9 років;

- молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років; [56, с.15]

Дослідники розрізняють наступні типи аудиторії:

аудиторія з пасивно-споживацьким ставленням;

активна, соціально зріла;

інфантильна, з несформованими інтересами;

- «домашня», зі стійкою системою інтересів у сфері дозвілля [73, с. 23].

Телебачення впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача.

У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі – наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці – можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів – незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [56, с.27].

У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з’являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі тварини. Проте, варто пам’ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів [56, с.29].

У дітей молодшого шкільного віку (6–9 років) домінує учбова діяльність. Важливо пам’ятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам’яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінюють свій характер [36, с.11]. Найпривабливіші типи телепоказу – мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5–6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів. Серіали дуже зручні для дитячого сприйняття, оскільки в них усе дуже просто і зрозуміло: хто добрий, хто злий, мотиви вчинків – все однозначно [62, с.54].

На відміну від дівчат, у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії – аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама,то на хлопців – мультиплікаційні фільми і бойовики [12, с.101].

Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9–12 років) є відкриття власного “Я”, усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, щоправда з іншими відтінками. Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З’являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає [56, с.33].

1.2 Види дитячих телепрограм

«Сучасні ЗМІ, звернені до масової аудиторії, орієнтують її увагу у певному напрямку і виконують тим самим функцію управління свідомістю і поведінкою мас. Під функцією в журналістиці ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має не перехідний і не випадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність,суспільне призначення ЗМІ, визначає їх роль як суспільного інституту. Функції мають властивість взаємопроникнення, знаходяться в органічній взаємозалежності, постійно взаємодіють» [42.с.171].

Функція - це стабільний, внутрішньо властивий об’єкту спосіб діяльності [42 с.171].

З функцій ЗМІ, що характеризують діяльність телевізійних каналів, а саме наповнення їх сітки мовлення сучасними дитячими телепередачами, вітчизняні теоретики виділяють виховну, освітню, розважальну (рекреативну) , соціологічну. Отже, пріоритетними для сучасних дитячих передач ми вважаємо наступні:

Функція виховання

Науковці розглядають виховні функції телебачення через призму завдань національного виховання. Природно, адже процес державотворення в Україні триває, і основним завданням тележурналістів залишається сприяння державній ідеології, піднесенню національної культури, а головне виховання, зміцнення покоління, здатного збудувати державу, яку поважали б у світі.

«На сьогоднішній день на українському телебаченні поруч з небагатьма вдалими та цікавими програмами, все ширше приходить захоплення чужою масовою культурою (російською та західною). Наслідки такого явища не можна назвати позитивними, оскільки невідповідність світосприйняття, певних суто національних характеристик спричиняють у молодого покоління психологічні розлади самосвідомості. Телеефір пропонує глядачам західний тип героя, безжалісного, цинічного, але який завдяки саме цим якостям досягає успіху. Такий погляд на життя не може не позначитися на психічному сприйманні навколишнього світу дитини. Ось чому завданням телевізійних працівників, а особливо журналістів, повинно бути виховання дітей на ґрунті національного патріотизму» [35, с.139 ].

Чесність, доброта, людяність мають протистояти на екрані жорстокості, байдужості. Телебачення повинне навчити дитину думати, робити вибір на користь добра. Особливо це стосується публіцистичних та розважальних передач. Зараз для дитини потрібні якісно нові передачі, які б допомогли малечі знайти своє місце у суспільстві, стати повноцінною особистістю. Досягти такої мети можна, сповідуючи певні принципи, використовуючи спеціальні методи виховання.

Першим з них є — пряме навчання цінностей, яке передбачає застосування декількох послідовних прийомів: засвоєння інформації через пояснення, розповіді, лекції на моральні теми, запам'ятовування, відтворення. Продуктивним прийомом є пояснення і керована дискусія, які проектують моральні принципи. Цікавою і корисною є ролева гра, під час якої учень уявляє себе в певній соціальній ролі.

«Не менш ефективним методом виховання є опосередковане навчання повноцінному сприйняттю вартостей. Це художні та мультиплікаційні фільми, відео кліпи і навіть рекламні ролики. Саме вони формують у дитини стереотипи поведінки, зразки краси, престижу. Важливо, щоб ці телевізійні продукти не спотворювали уявлення про моральні вартості. Цілком придатними для ТБ є такі виховні методи як навіювання, навчання, переконування, схвалення та осудження. Часто ці методи взаємодіють, переходячи один в інший» [35, с.145].

Метод навчання має спільні риси з методом впливу або переконання. Застосовуючи його, дитині пропонується пережити в процесі діяльності певний елемент поведінки. Тому телевізійні матеріали повинні ґрунтуватися на позитивно забарвлених фактах реального життя. Навіть говорячи про негативне, журналіст повинен наповнювати матеріал оптимістичним настроєм, відчуттям того що погане мине, і все прийде до ладу.

Щодо методу переконання, з його допомогою глядачеві передаються морально-етичні ідеї та правила переконання в їх вірності. Але цей метод повинен використовуватися тонко, ненав'язливо, без постулювання штампів, усім відомих істин.

Метод схвалення й осудження теж слід використовувати дуже обережно, не нав'язуючи дитині, певних думок, а лише підводити її до міркувань, дозволяючи зробити власні висновки.

На жаль, сьогодні на українському телебаченні більше уваги приділяється розважальній, аніж виховній функції. Але слід пам'ятати, що навіть розвага виховує. Тому у дитячому телепродукті повинні гармонійно поєднуватись розважальне виховання й інтелектуальна наповненість. Створюючи нове ТБ, необхідно враховувати, що дитину треба вчити мислити цікаво й не ординарно [35, с.147].

Зважаючи на усе вище сказане, журналіст повинен відчувати усю свою відповідальність перед молодою аудиторією, розуміти свою мету, а не робити програму заради самої програми. Бо тільки професійне, високоморальне телебачення зможе виховати людину високодуховну, зрілу, яка у подальшому житті зможе відстояти свою думку та ідеали.

Освітня функція

Сучасна людина живе в епоху грандіозних перетворень цивілізації, основна особливість якої – «зростання ролі інформації й інформаційних комунікацій, створення єдиного інформаційного простору. Минуле покоління інформацію запам'ятовувало й відтворювало, а сучасній людині доводиться самостійно відбирати необхідний матеріал і знання з її величезного потоку. Саме тому сучасних дітей необхідно вчити самостійно орієнтуватися в цьому інформаційному полі» [59, с.380].

Освітня функція телебачення передбачає не лише формування знань та вмінь, але й і формування особових якостей, світогляду дитини. Одночасно з освітою, цей процес реалізує й виховну функцію телеглядачів, формуючи їх переконання, етичні, трудові, естетичні погляди, переконання, систему ідеалів, стосунків, потреб, фізичну культуру, тобто сукупність якостей особи, характерних для людини соціалістичного типа.

Сьогодні особливо помітна відсутність освітньої функції на українському телебаченні, яке існує за рахунок рейтингів та рекламних прибутків. Освітня роль ЗМІ тісно пов'язана з їх функцією соціалізації.

Рекреативна функція

«Рекреація (від лат.