Xreferat.com » Топики по английскому языку » АПК, його галузева структура і необхідність формування

АПК, його галузева структура і необхідність формування

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка - одна з найважливіших складових частин народного господарства країни. Завданя АПК - забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість – відповідною сировиною. АПК України має світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти стільки продуктів харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці ХХ століття він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн українців. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні і зберіганні.Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрнопромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об¢єднує різні галузі народного господарства. До його складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво – рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка;

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це – сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпеченя, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо. Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування. За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс – це сукупність галузей, пов¢язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це – виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов¢язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов¢язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктивний, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м¢ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі. До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м¢ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.). До АПК належать також підприємства й організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри. Зерно, наприклад, треба виростити в полі, зібрати, перевезти і змолотити на борошномельному комбінаті, потім спекти на хлібозаводі чи хлібокомбінаті хлібо-булочні вироби. Зв¢зок між цими зовсім різними, на перший погляд, сферами виробництва настільки тісний, що одна без одної вони не можуть існувати. Такі ланцюжки від поля чи ферми до готової продукції (цукор, соки, варення, хліб, сметана, ковбаси і т.д.) називаються спеціалізованими АПК. Чим більша територія, тим більше таких ланцюжків. Їхня кількість зростає від району до масштабів країни.

Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК , їх суть.

Щодо територ стр-ри АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної стр-ри. В науковій літ-рі виділяють локальні регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових п-в по переробці малотранспортабельної с/г пр-ції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють: 1)агропромисловий пункт – локальна форма АПК, що об¢єднує в наслееному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 2)агропромисловий центр – локальна форма АПК, яка об¢єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 3)агропромисловий кущ – локальна форма АПК, що хар-ся компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами; 4)агропромисловий вузол – складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру). Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району. В межах природно-ек зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлен інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова она – це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район – територіальне зосередження агропромислових п-в однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район – це територіальне зосередження агропромислових п-в у межах певної частини природно-економічної зони. Якщо зональні АПК формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-ек зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом ек-х факторів формувалися зональні – інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну пр-цію харчування – овочі, свіже і дієтичне м¢ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність в-ва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв¢язок в-ва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

 Сучасні проблеми розвитку АПК України.

Поглиблення кризових явищ в агропромисловому виробництві супроводжується значним зниженням родючості земель, погіршенням структури матеріально-технічних засобів, втратою генетичного потенціалу у рослинництві й тваринництві. За останні 20 років вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Щороку збільшуються на 80-100тис. га площі еродованих орних земель, різко підвищилась кислотність грунтів, розширюються площі засолених земель, триває їх техногенне забруднення. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ: ріллі, природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, викликає деградацію грунтів. Погіршується стан меліорованих земель, згортаються роботи, пов¢язані з реконструкцією (ремонтом) меліоративних систем, захисним лісорозведенням та створенням полезахисних лісових смуг. Не проводиться оновлення машинно-тракторного парку. Останніми роками кількість тракторів зменшилась на 20%, зернозбиральних комбайнів – на 30, кукурудзо- та кормозбиральних – на 22, картоплезбиральних – на 45, вантажних автомобілів – на 10, дощувальних машин на 40%. У сільськогосподарських товаровиробників кількість технічних засобів з вичерпаним амортизаційним ресурсом досягає 60-80%. Потреби сільськогосподарських підприємств не задовольняються у техніці, автомашинах, запасних частинах, пально-мастильних матеріалах. Наслідками кризової ситуації стало зниження обсягів виробництва валової продукції сільського господарства у 1998 році проти 1990 на 47%, у тому числі продукції рослинництва – на 39% та тваринництва в 2 рази. Теза про те, що ресурсний потенціал с/г України є потужним, сумнівів не викликає: понад 40 млн га сільськогосподарських угідь, 16 млн сільських жителів, у тому числі 9,7 млн – у працездатному віці. Суспільство мало підстави сподіватися на розв¢язання продовольчої проблеми та орієнтацію АПК на експорт. Але через ряд причин перед с/г виникли певні екологічні проблеми, а виробництво в галузі працювало недостатньо ефективно. Серед основних причин розбалансованості попиту та пропозиції на галузевих ринках продовольства можна назвати відсутність інтеграційних процесів і втручання держави в ціновий механізм. Виробництво зерна зменшилось на 48%, цукрових буряків – на 65, соняшнику – на 12, плодів і ягід – на 59%, винограду – на 57. Поголів¢я великої рогатої худоби скоротилось на 52, в тому числі корів – на 30%, свиней – на 49%. Виробництво м¢яса зменшилось на 2,8 млн. тонн, молока – на 10,8 млн. тонн. Загальний фінансовий результат господарської діяльності у громадському секторі становив у 1997 році 3,4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у 1998 році дорівнює 4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у 1998 році дорівнює 4 млрд гривень, рівень збитковості досяг 29,3 відсотка, в тому числі у тваринництві – 49,7%. Рентабельним залишилось тільки виробництво зерна і соняшнику. Істотно знизилися обсяги переробки сільськогосподарської продукції. Заготівельним організаціям продано лише 25% продукції олійних культур, молока – 21, худоби і птиці – 16 відсотків виробленої кількості. Негативні тенденції є і у харчовій промисловості. Обсяги виробництва цукру за 1990-1998 роки знизилися з 5,4 до 1,9 млн тонн, олії – з 1100 до 525 тис тонн, вина виноградного – з 22 до 7,5 млн дал. Значно зменшилися обсяги душового споживання продуктів харчування проти 1990 року: м¢яса і м¢ясопродуктів – на 49%, молока і молокопродуктів – на 44, яєць – на 45, риби і рибопродуктів – на 71, олії – на 28, овочів – на 12, цукру – на 39, хліба – на 10 відсотків.

Наслідки господарювання багатьох великих колгоспів і радгоспів жахливі: в економічному відношенні це – збитки, в соціальному – невиплати заробітної плати, відсутність шляхів та іншої інфраструктури, а в екологічному – деградовані села, ерозія земель і руйнування ландшафтів. Розв¢язання проблеми слід розпочати з детального вивчення ситуації в регіонах, запропонувавши для кожного з них стратегічний план відбудови і розвитку села. На кожний населений пункт України припадає в середньому 1452 га с/г угідь, з яких розорано 1155 га. Це надто мало для того, щоб нагромадити якісь кошти. Більше земель мають села Причорномор¢я (2277 і 1848 га) та Донецько-Придніпровського регіону (1693 і 1404 га). Села Волино-Подільського та Прикарпатського регіонів є малоземельними і мають, відповідно, 878 і 504 га орних земель. Але сучасне фермерство, де переважають галузі землеробства, не є ефективним ні в економічному, ні в соціальному, ні в екологічному відношенні. Проблема полягає перш за все в тому, що у фермерів немає стартових капіталів для придбання необхідних засобів праці для виробництва сільськогосподарської продукції. Порівняно з 1996р. кількість фермерських господарств, площа сільськогосподарських угідь, в т.ч. збільшилась загалом по Україні. В Україні налічується 28,8 тис сільських населених пунктів і тільки 15 тис сільськогосподарських підприємств. У цілому трудоресурсний потенціал їх центральних садиб становить у середньому 334 чол., на Поліссі – 283, у Лісостепу – 287, у Степу – 436 і в Прикарпатті – 522. Відділки та віддалені села практично деградували. Багато населених пунктів втрачено через техногенну агропромислову інтоксикацію. Разом з селами забруднено 8,5 млн га земельних ресурсів (або понад 20% від їх загальної площі). В малозаселених районах забруднення викликане застосуванням пестицидів. Через порушення естетики сільського середовища, засобів і продуктів праці, а також занедбаність території, відсутність шляхового господарства, недосконалість проектів господарських (і зокрема – тваринницьких) приміщень, невдалий землеустрій постраждали всі 29,8% від їх загальної кількості. Концентрація виробництва в переробних галузях АПК переважала над можливостями концентрації капіталу в с/г, через що ефективність системи в цілому падала. Так, у 1996р. матеріальні вкладення у розрахунку на 1 га орних земель становили від 170 до 290 грн, що є в 10 разів нижчим від європейського рівня. Внесення у грунт мінеральних добрив зменшилося з 141 кг діючої речовини у 1990р. до 30 кг у 1996р., органічних – відповідно з 8,6 до 3,5 т, вапнування кислих грунтів – з 1405 тис до 276 тис га, гіпсування засолених земель – з 285 тис до 44 тис га. Недостатня кількість техніки, зменшення обсягів продажу пального, мастил та інших матеріалів зумовлювали порушення агротехнічних строків виконання технологічних операцій. Платоспроможний попит на автобензин знизився з 4,6 млн до 1,3 млн т, на дизельне паливо – з 7,7 млн до 3,2 млн т, на моторні масла – з 205 тис до 150 тис т. Виробництво тракторів скоротилося з 106 тис до 5 тис, бурякозбиральних машин – з 8600 до 400, машин для внесення мінеральних добрив і вапна – з 13900 до 800, мінеральних добрив – з 4,8 млн до 2,3 млн т, хімічних засобів захисту рослин – з 50тис до 4,8 тис.т.(Лисецький, Е-ка України, 1998, №7, ст50). Реальний економічний оборот в АПК скорочується через нерозвинутість ринкових структур. Біржі продовжують політику торгівлі “спотом” і не запроваджують ф¢ючерсно-опціонну торгівлю, хоча потреба в цьому є вже сьогодні. Частка сектора селянських господарств і ОПГ населення наблизилася до 40% і становить близько 15 млрд грн, але переважна частина цієї продукції не є товарною. Колективні господарства виробляли валову продукцію на 17 млрд грн, але й тут кормовиробництво залишалося нетоварним. Реальний економічний оборот суттєво відрізняється від вартісного обороту, земельна рента не реалізується, а виручка від продажу продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь переважно не покриває авансованих коштів.(Лисецький, Ек-ка України, 1998, №7, ст.51). За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

Транспортний комплекс, його галузева структура та значення

Транспортний комплекс – це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних п-в і організацій на певній території. Транспорт – одна з галузей мат в-ва Укр. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територ поділу праці. Терит поділ праці можливий лише за умови інтенсивного обміну товарами між окремими територіями. Розширення територ поділу праці, його удосконалення і виникнення нових, ефективніших форм значною мірою залежить від рівня розвитку транспорту. Транспорт є важливим чинником формування територ стр-ри госп-ва. Він може прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових п-в у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту

Похожие рефераты: